Політико-правова характеристика союзу Мазепи і шведського короля з позиції сьогодення
Информация - История
Другие материалы по предмету История
ротивники радянської влади та особисті вороги Й. Сталіна: отаман Дутов, генерал Кутепов, Енвер-паша, Л. Троцький.)
Більш слухняним українцям дісталося почесне правона ударну працю на славу імперії. Тільки за останні пять років свого життя Петро залучив до різноманітних будівельних робіт сто пятдесят тисяч українців. Розкішна столиця імперії на Неві, що будувалася в північних болотах у 1721-1725 роках, стала могилою для понад двадцяти тисяч козаків.
Разом із представниками інших народів українці гинули від вологості, виснажливої праці й холоду на будівництві каналів: Волго-Донського, Ладозького та Біломорського (ці ж грандіозні будівництва свого часу завершував Й. Сталін). І не було ніякого перебільшення, коли Т. Шевченко писав, що Петро Великий поставив столицю на їх трупах катованих.
Завойовник квапився закріпити військово-політичну перемогу типово колонізаторськими методами. До 1708 року навіть росіяни, не кажучи вже про іноземців, не мали права без дозволу гетьманської адміністрації селитися в Україні.
Після придушення Петром І виступу українців під проводом Івана Мазепи стрімко зростає чисельність росіян в Україні. За підрахунками харківського історика В. Скляра, за 1719-1897 роки їхня кількість збільшилася в пятдесят два рази, тоді якукра-їнців тільки в чотири рази. Ці демографічні зміни на користь завойовника підкріплювалися процесом русифікації, початок якому був покладений саме в Петровські часи. Петро І політику русифікації оформив у систему. Першим же русифікаторським документом може вважатися маніфест царя Олексія Михайловича Най-тихішого, батька Петра І, про угоду з Б. Хмельницьким, в якому українцям давали таку вказівку: Поділ із поляками створіть як вірою, так і чином; хохли, що у вас на головах, пострижіть [3, 224].
Такою була кара для всієї нації за малодушність, виявлену її елітою та народом у вирішальний момент, коли був найунікаль-ніший історичний шанс реалізувати європейський вибір України. У 1709 році, коли населення поставили перед вибором - Європа чи Євразія, простий народ через ненависть до старшини й гетьмана зробив вибір на користь імперії і на двісті з лишком років потрапив під її залізну пяту.
Таким чином, наслідки поразки мазепинців під Полтавою були справжнім шоком для України. День битви під Полтавою варто було б оголосити днем національної жалоби. Ми й дотепер відчуваємо наслідки полтавської вікторії Петра.
Спроба звільнитися з-під влади імперії за допомогою Заходу, але без мобілізації зусиль усієї нації була невдалою. Після цієї битви ліквідація козацької аристократичної республіки стала питанням часу.
Головний урок старшинської революції 1709 року полягає в тім, що була ще раз продемонстрована самоцінність національної свободи й державної незалежності - ідей, які не можна вимірювати жодними матеріальними благами, бо, як помітив Сомерсет Моем, люди, які ставлять особистий матеріальний добробут вище за волю свого народу, втратять не тільки свободу, але й самі ці матеріальні блага.
Народ, який заради ласощів нещасних зрікається прав свого політичного первородства, приречений на те, щоб бути мясом на бенкеті історії. Якщо ми забудемо цю прописну істину, Україну може очікувати новий, ще більш кривавий погром з боку наступників Петра. Необхідна духовна консолідація українського суспільства навколо своєї національної еліти в критичні моменти національної історії.
Як казав соратник Ю. Пілсудського в боротьбі за незалежність Польщі генерал Е. Ридз-Смігли, патріот має право рятувати Батьківщину навіть проти волі більшості її населення, особливо, якщо ця більшість настільки розбещена, що розгубила не лише останні рештки національної гідності, але й елементарне почуття самозбереження [8, 210].
Мазепа став символом самостійництва, державницьких устремлінь українського народу, він органічно вписується в традицію національно-визвольної боротьби. Як символ він був і залишається для імперії довічним нагадуванням про смерть. Як стверджував М. Костомаров, у глибинідуші кожного українця живе Мазепа. Щоправда, великий російський та український історик розглядав Мазепу як злощасного зрадника, але по суті з його судженням може погодитися як українофіл, такі українофоб, вкладаючи в нього кожен своє.
Висновки
Отже, у даному науково-дослідному завданні я намагалася повернутися до тих історичних аргументів, які показують нам Мазепу як спадкоємця попередньої державної політичної традиції, як людину, яка шукала альтернативного шляху для України і її рішення базувалося на підставі попереднього історичного досвіду.
На мою думку, ближче за всіх до розуміння Мазепи наблизився український публіцист Дмитро Донцов. За його словами, гетьман є трагічною фігурою нашого ренесансу, яскравою особистістю, великою в добрі й злі, і в тім, як він не задовольнився ласкою і благодіяннями царя, і зрадив його, як він не задовольнився дочірньою любовю хрещениці, а лише хотів її вуст коралових, як він і в 70-літньому віці зберіг вогонь і блиск молодості в очах, і як він упав жертвою апатії стомленої країни своєї...
Список використаних джерел