Політико-правова характеристика союзу Мазепи і шведського короля з позиції сьогодення
Информация - История
Другие материалы по предмету История
?ого війська на старшину й рядове козацтво. А реакція розколотого суспільства була, загалом, передбачуваною. Це була звичайна реакція дезорієнтованої маси - байдужа пасивність і зрадництво. Як тут не пригадати розповідь Геродота про поведінку кіммерійців перед загрозою скіфської небезпеки? [4, 306].
Вступ шведів у Малоросію зовсім не був схожий на ворожу навалу. Шведи нічого в обивателів не вимагали й не забирали, а що потрібно - купували за готівку.
Незважаючи на те що, на відміну від московських військ, шведські війська не чинили насильства та грабежів, населення почало проти них партизанську війну. Інакше кажучи, ми маємо справу з проявом типового релігійного фундаменталізму.
Як повідомляє автор Історії Русів, народ тутешній був подібний тоді до диких американських індіанців. Народ, виходячи з укриттів своїх, дивувався смиренності шведів, але за те, що вони розмовляли між собою незрозумілою мовою та зовсім не хрестилися, вважав їх за нехристів і невірних, а побачивши, що вони їдять у пятницю молоко й мясо, вирішив, що вони безбожні бусурмани, і убивав їх усюди, де тільки малими партіями й поодинці знайти міг, а іноді забирав їху полон і перепроваджував до Государя, за що давали йому плату, спершу грошима по кілька карбованців, а потім - по чарці горілки з вдячністю: Спасібо, хахльонок!.
Тому від питання Кого зрадив гетьман Мазепа? давно настав час перейти до розгляду питання Хто зрадив гетьмана Мазепу?.
Вище вже йшлося про генерального суддю В. Кочубея та полтавського полковника І. Іскру, які з особистих мотивів донесли на Мазепу. Заплямував своє імя й прилуцький полковник Ніс, який зрадив героїчних захисників Батурина. Він показав уразливе місце в обороні гетьманської столиці. Полонену старшину та всіх беззбройних міщан, які були у своїх будинках і ніякої участі в задумах Мазепи не брали, Меншиков, який керував облогою, наказав убити усіх до одного, не помилувавши ні жінок, ні старих, ні навіть немовлят.
Як же Петро подякував зрадникам за їхню самовідданість?
3. Помста Петра за зраду Мазепи
В Історії Русів розповідається про те, як після перемоги під Полтавою цар зробив великі милості полоненим шведам. Він нагородив російських генералів, офіцерів, видав підвищену платню рядовим. Одні тільки малоросіяни лишилися в презирстві, тобто без нагороди й подяки, хоча вони у знищенні шведських військ найбільше за всіх показали запопадливість і старання. Усе це було забуто, й вони лишилися без винагороди і шанування, словом, віддали їм злом за благо й ненавистю за любов.
Для залякування населення імперія задіяла могутній апарат репресій. Безпощадний терор мав на меті зломити опір українців. Причому, репресії проти відкритих ворогів - мазепинців почалися ще до Полтавської битви. Йдеться про знищення Меншиковим Батурина - гетьманської столиці. За даними британського посла в Росії Чарльза Вітворта, тоді в Батурині було зарізано шість тисяч чоловік, на вік і стать уваги не звертали. Батуринська трагедія завершилася пожежею. Місто було з усіх кінців підпалене й перетворене на згарище. Така ж доля спіткала більшу частину України. Загони царського війська, розїжджаючи по Україні, палили і грабували всі житла без винятку.
Розповідають, що Мазепа перед самою смертю наказав подати йому скриньку з паперами й спалив їх, сказавши присутнім: Нехай сам я буду нещасливий, а не ті численні патріоти, про яких вороги мої не гадали чи думати не наважувались: але доля жорстока все зруйнувала на невідомий кінець! [1, 105].
Як же трагічно помилявся великий гетьман щодо диявольської винахідливості слуг імперії. Коли, - пише автор Історії Русів, - треба було ліквідувати таких мазепинців, провини яких ніякими способами не можна було довести, їх покарали за ординарні шкідництва, а саме: що в тих вівці і барани дорогоцінні, яких цар роздав був на утримання в Україні,поздихали від недбалості та злих намірів, тих мазепинців, що не про баранів думали, лише про політику - про свої сейми й вибори.
Цей привід надто вже нагадує політичні процеси над шкідниками в 30-х роках XX століття. У XVIIІ столітті хохлів-саботажників карали за знищення царських баранів, а в XX столітті - за поломку сталінських тракторів.
Під час допиту полуботківців стався трагікомічний епізод. Генерального писаря Савича в Таємній канцелярії сам Петро запитав: Чи знав він про злий намір товаришів його та земляків, які душили баранів, а він відповідав із звичною малоросійською ввічливістю: Не скажу Вашеці!. За ці слова його засудили на катування. На щастя Савича, канцелярист Володьковський, який чекав своєї черги, заявив Петрові, що слова Савича Не скажу Вашеці! не означають упертості чи навмисного заперечування, а означають вони ввічливе: Не можу сказати Вашій Величності чи Не знаю. Цар зупинив катування Савича, але послав у Малоросію спеціального чиновника довідатися, чи дійсно так говорять у Малоросії. Ця філологічна експертиза коштувала скарбниці сімдесят карбованців, які з катованого Савича й були стягнені.
Взагалі, в часи правління Петра Великого Таємна канцелярія працювала, так би мовити, на повну котушку. Так, у Лебедині були проведені масові страти українців, запідозрених у зраді. Звірства царського КДБ, за свідченням автора Історії Русів, викликали шок. Багатьох старшин і козаків, яких запідозрили в симпатіяхдо Мазепи через те, що в