Поетичний стиль Р. Бернса
Дипломная работа - Литература
Другие дипломы по предмету Литература
рази. Переклади одного вірша зовсім несхожі. Василь Мисик більше працює над образами балади, а Микола Лукаш найбільш точно наслідує ритмомелодику вірша, зберігаючи всі повтори. У деяких строфах Лукаш навіть відходить від тексту, створюючи нові яскраві образи.
Звичайно, втрати неминучі, тому поети намагаються якнайбільше зберегти текст, випускаючи незначні деталі, які не потребують розяснення.
Та тільки травень надійшов
І гримнув перший грім,
Джон Ячне Зерно з глибу знов
Постав на диво всім
(В. Мисик)
Прийшла весна веселая
З теплом, з дощем рясним,
І Джон Ячмінь піднявся знов
На диво їм усім
(М. Лукаш)
Мисик замінює образ весни на травень більш конкретний образ, адже саме в цю пору рослини вибиваються з-під землі на верх, до сонця, тепла. Але в цьому контексті більш конкретний образ далі від оригіналу, ніж "весна веселая" Лукаша, у якій точніше вгадуються і фольклорні джерела образу (можливо, через уживання постійного епітета, вираженого прикметником у нестягненій формі веселая
Під літнім подихом палким
Він виріс, і зміцнів,
І в стріли вбрався, щоб ніхто
Напасти не посмів
(В. Мисик)
Настало літечко жарке
Стоїть ячмінь, як гай,
Пустив уси, немов списи
Ніхто не зачіпай
(М. Лукаш)
Образ палкий більш точно передає Мисик. Виникає враження, що ячмінь не просто виріс, а й загартувався; такого ступеню вияву ознаки немає в Лукаша, та й уживання слова літечко (із суфіксом пестливості) настроює читача на сприйняття спокійної, мирної картини: "стоїть ячмінь як гай" (підтекст: славний, міцний, могутній, певний своєї сили). Мисик наближається до оригіналу ("він виріс і зміцнів"), а Лукаш замінює цей вислів фразеологізмом ("стоїть ячмінь, як гай"), додаючи порівняння, створюючи при цьому чудовий живий образ. У народі найчастіше саме так і кажуть: "стоїть пшениця, як гай". Образи, споріднені з українським фольклором, використовує Лукаш. Мисик передає майже дослівно вислів "І в стріли вбрався". Але Лукаш пропонує дещо інші, не менш цікаві асоціації з вусатим ячменем. Лукашеві порівняння пусти в уси, немов списи викликає в уяві колос з остюками, колючий, ніби він убрався в списи. Можливо, перекладач саме так уявив собі образ Бернсового вірша. Образ вусатого, озброєного, певного в собі, могутнього, не юнака, а вже змужнілого чоловіка, який так нагадує кожному українцеві богатирів, лицарів волі рідного народу козаків.
Та цього слова в тексті перекладу немає, але в підтексті, очевидно, є. Бо не раз наголошувалось і самим перекладачем, і вдумливими читачами поезії Бернса глибинна спорідненість визвольних прагнень українського й шотландського народів.
Що це? Груба українізація Бернса? Ні, це відчуття глибокої духовної спорідненості справжніх синів своїх народів поета й перекладача, для яких Джон Ячмінне Зерно не просто образ, а символ незнищенності волелюбного руху народу.
Війнула осінь холодком
Він висох і поблід.
І сиву голову свою
Схилив у пил, як дід
(В. Мисик)
Настала осінь клопітка
Ячмінь мов зажуривсь
І головою сивою
Додолу похиливсь
(М. Лукаш)
Образ осені передається перекладачами по-різному. У Мисика цей образ більш легкий, грайливий ("війнула осінь холодком"), а в Лукаша він, навпаки, дещо перебільшений (настигла осінь клопітка). У Маршака Трезвая значно виразніше.
Но осень трезвая идет.
И тяжко нагружен,
Поник под бременем забот,
Согнулся старый Джон
У цій строфі виразний зоровий образ найточніше передає В.Мисик, зображуючи зміни в зовнішньому вигляді героя "він висох і поблід". У Лукаша цей же образ настроєвий, але більш нейтральний "ячмінь мов зажуривсь".
Обидва поети використовують епітети сивий дід, сива голова, хоча слово "сивий" в тексті оригіналу немає. Восени все дозріває, наступає пора збирати врожай. І Джон Ячмінь перетворюється на сивого діда слабкого, хворобливого, з понуреною головою. Сивий асоціація, яка не суперечить змісту оригіналу (сивина ознака старості), але вона несе на собі ще й додаткове смислове навантаження, оскільки сивий ячмінь, посивілі ячмені образ досить поширений в українському красному письменстві.
Щодня він старівся й слабів,
І знову навкруги
Зійшлися з задумом лихим
Жорстокі вороги
(В. Мисик)
Змарнів, і зблід звичайно, дід
Немає вже снаги…
Отут на нього й завзялись
Злорадні вороги
(М. Лукаш)
У цій строфі кожний поет по-своєму передає зміст твору, акцентуючи увагу на тому чи іншому образі, конструкціях.
У перекладі автори обох інтерпретацій використовують емоційно забарвлену лексику ("задум лихий", "жорстокі вороги" Мисик; завзялись більш інтенсивна для порівняно з нейтральними "узялись", "злорадні вороги" Лукаш), та в Бернса ці образи експресивніші (як почуття, так і міра їх вияву граничні, максимальні). В останніх двох рядках в обох перекладах образ дещо послаблений, мякший, ніж в оригіналі.
На тік поклавши, узялись
Його киями бить,
І вішали перед дощем,
І торсали щомить
(В. Мисик)
Додому скинули, та й ну
Ціпами обкладать,
На вітер винесли, та й ну
угору підкидать
(М. Лукаш)
Щоб показати ненависть та зневагу королів, Лукаш перекладає вираз додому скинули на рівні синонімічних рядів, а Мисик не відходить від о?/p>