Планування розвитку діяльності підприємства у ринкових умовах
Курсовой проект - Менеджмент
Другие курсовые по предмету Менеджмент
дукту послуги з унікальними властивостями);
Коли стратегія сформована, керівництво підприємства визначає політику, що перетворює розроблену стратегію в докладну декларацію напрямків діяльності.
Кінцевий стратегічний план включає:
- бачення (місію) і загальні цілі;
- загальну, конкурентну і функціональні стратегії;
- декларацію напрямків дій.
Стратегічний план - документ внутрішнього призначення. Його зміст, розрахунки, обґрунтування, джерела фінансування є комерційною таємницею.
Ефективність стратегічного планування у визначальній мері залежить від його організації. Вироблення стратегічних цілей є функцією лінійних керівників вищого рівня керування, а не планових служб. У свою чергу планові служби виконують свої функції:
- є каталізаторами вироблення стратегічної орієнтації лінійних керівників;
- надають їм методичну допомогу;
- виконують при необхідності роль штабу.
В останні роки в багатьох великих компаніях (корпораціях) стратегічне планування децентралізується. Це відбувається таким чином. Усе коло діяльності компанії поділяється на сегменти. Стратегічні повноваження передаються керівникам сегментів. Здійснюється часткова децентралізація планової служби. Формується стратегічний господарський центр (СХЦ) на рівні підрозділу, що і займається розробкою і реалізацією власних стратегічних планів. У СХЦ поєднуються науково-виробничі одиниці за такими ознаками, як спільність ринку збуту; однотипність, взаємозамінність продукції; повнота всіх ресурсів для розробки виробу і т.д. Керівництво СХЦ покладається на керівника того рівня організаційної ієрархії, якому підлеглі вхідні в СХЦ підрозділи. У рамках великих компаній таких СХЦ може бути кілька десятків. Ефективність такої організації стратегічного планування залежить:
1) від організації взаємозвязку стратегічних господарських центрів на корпоративному рівні, взаємодії стратегій, правильного розподілу ресурсів;
2) від чіткого дотримання технології розробки стратегічних планів у кожнім СХЦ.
СХЦ можуть створюватися у великих міжнародних корпораціях. А як бути із середнім підприємством національного рівня? Без стратегічного планування працювати не можна. Тут повинна застосовуватися звичайна схема стратегічного планування. Центральна планова служба (типу ПЭО) - каталізатор у розробці стратегії. Вище керівництво здійснює розробку стратегії підприємства і приймає основні рішення по стратегічному плануванню, а центральна планова служба (ПЭО) може виконувати функції штабу по розробці загальної стратегії. Розробкою конкурентної стратегії, а також функціональних стратегій займаються функціональні служби під методичним керівництвом ПЭО.
2.2 Зміст і функції тактичного плану
Тактичний план являє собою розгорнуту програму усієї виробничої, господарської і соціальної діяльності колективу підприємства, спрямовану на виконання завдань стратегічного плану при найбільш повному і раціональному використанні матеріальних, трудових, фінансових і природних ресурсів. Особлива увага в тактичному плані повинна приділятися показникам ефективності і якості роботи: росту продуктивності праці; зниженню собівартості продукції; економії матеріальних ресурсів; підвищенню якості і конкурентоздатності продукції; підвищенню в цілому ефективності виробництва; дотриманню договірних і бюджетних зобовязань.
Тактичний план повинний передбачати перспективу по кожному обєкту планування. Повинні бути враховані усі фактори: стан економіки підприємства; кредитно-фінансова ситуація; податково-бюджетна політика; намір конкурентів; ситуація на ринку і т.д. У цих умовах планування стає центральною ланкою керування.
Ринок не відкидає планування. Навпаки, у конкурентній боротьбі виходити на ринок зі своєю продукцією без заздалегідь продуманого плану неможливо. Ринкові механізми діють більш жорстко, чим централізоване планування держави. В економічній літературі широко поширена думка, що для підприємства не має принципового значення, який орган планує його роботу: власний плановий чи відділ міністерства. Важливими є лише якість планування і критерії, по яких оцінюється робота підприємства. До названих факторів для більшої обєктивності необхідно додати мету, що ставить планувальний орган перед підприємством.
Висока ефективність виробництва у ведучих індустріально розвитих країнах розуміється не стільки наявністю приватної власності, скільки високою результативністю системи внутрифірмового керування і планування. Тут підприємствами керують наймані професійні менеджери, а не власники майна. За деякими оцінками, у промисловості розвитих країн частка найманого управлінського персоналу наближається до 100%. Отже, припущення, що ринок виключає планування, нічим не обґрунтовано. Проблема полягає в тому, щоб у наших умовах додати системі внутрифірмового планування підприємницький характер, високу сприйнятливість до нових ідей, розвивати причетність усіх члені?/p>