Geum.ru

Підстави припинення діяльності суб'єктів господарювання: загально-правова характеристика

Дипломная работа - Юриспруденция, право, государство

Другие дипломы по предмету Юриспруденция, право, государство

°ти авторської винагороди та деякі інші зобовязання боржника [69, с.231].

Другою ознакою банкрутства є досягнення сукупної заборгованості боржника за безспірними вимогами кредиторів рівня в 300 мінімальних заробітних плат на день подачі заяви до господарського суду про порушення провадження справи про банкрутство. Якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) складають суму, що не досягає зазначеного рівня, справа про банкрутство не може бути порушена, але це не перешкоджає кредиторам обєднати вимоги з метою ініціювання порушення провадження справи про банкрутство боржника відповідно до ст. 7 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Кредитор, безспірні вимоги якого складають менше 300 мінімальних заробітних плат, може проводити роботу із виявлення інших кредиторів з метою подачі спільної заяви до господарського суду (див. лист Державної податкової адміністрації України від 25 лютого 2000 р. № 2655/7/25-1317 "Щодо застосування норм Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом") [70, с.88].

Розділ 2. Загально-правова характеристика припинення діяльності

 

2.1 Нормативно-правове забезпечення припинення діяльності субєктів господарювання

 

Основним джерелом права у сучасній Україні є нормативно-правовий акт. Нормативно-правовий акт це письмовий документ компетентного органу держави або самого народу, в якому закріплюються встановлені та забезпечувані державою формально обовязкові правила фізичної поведінки субєктів суспільного життя. Порівняно з іншими джерелами права, нормативно-правовий акт має ряд істотних переваг. Зокрема:

  1. він найбільш чітко, повно і однозначно формулює права і обовязки субєктів суспільного життя;
  2. дає можливість найшвидше і найповніше довести зміст норм права до субєктів суспільного життя;
  3. дає можливість та створює умови для адекватного (належного) і однакового розуміння норм права;
  4. дає можливість оперативно реагувати на потреби правового регулювання, змінюючи, встановлюючи чи скасовуючи відповідну правову норму;
  5. нормативно-правові акти найбільш повно і легко можуть бути систематизовані, що сприяє полегшенню користування ними, крім того, вони дають можливість для узгодження і впорядкування чинних правових норм [71, с.82].

Юридичні властивості нормативно-правових актів наступні:

  1. вони є волевиявленням держави або всього народу, тобто приймаються тільки державними або іншими органами, які мають відповідні державно-владні правотворчі повноваження, і є їхнім одностороннім волевиявленням;
  2. містять у собі правові норми;
  3. мають зовнішню форму у вигляді письмового документу встановленої форми;
  4. володіють юридичною силою, яка відображає їхнє співвідношення з іншими нормативно-правовими актами, місце і роль у системі законодавства та правового регулювання [72, 99].

Головним критерієм поділу нормативно-правових актів є їхня юридична сила. Вони, відповідно, поділяються на закони та підзаконні нормативно-правові акти.

Юридична сила це специфічна властивість нормативноправових актів, яка відображає їхнє співвідношення і взаємозалежність за формальною обовязковістю та визначається місцем правотворчого органу в апараті держави.

Закон це нормативно-правовий акт органу законодавчої влади держави або самого народу, який приймається та змінюється в особливому порядку, регламентує найважливіші суспільні відносини і має найвищу юридичну силу щодо всіх інших нормативно-правових актів.

Юридичні властивості закону:

  1. він є нормативно-правовим актом органу законодавчої влади, тобто вищого представницького органу держави або самого народу. В Україні право приймати закони належить Верховній Раді України та безпосередньо народові шляхом проведення всенародного голосування (референдуму);
  2. закони встановлюються для регулювання найважливіших питань суспільного і державного життя. Зокрема, як передбачено ст. 18 Конституційного договору: “Виключно законами визначаються: 1) регулювання питань про права та свободи людини і громадянина, громадянство” і т. д. (всього 12 пунктів);
  3. він має найвищу юридичну силу щодо всіх інших нормативних актів. Це знаходить свій вираз у тому, що акти всіх інших органів держави повинні відповідати закону і не суперечити йому, крім того, закон може бути скасований або змінений лише тим субєктом, який його встановлював;
  4. для законів встановлюється особливий порядок їхнього прийняття і введення в дію, який закріплюється у конституції та інших спеціальних законах [73, с.87].

Закріплена в законах обовязкова послідовність певних дій зі створення законів називається законодавчим процесом.

Його порядок та стадії в Україні закріплені в Регламенті Верховної Ради України.

Стадії законодавчого процесу:

  1. законодавча ініціатива, суть якої полягає у внесенні до Верховної Ради пропозиції про необхідність прийняття того чи іншого закону;
  2. розробка проектів законів;
  3. розгляд законопроектів у комісіях Верховної Ради України;
  4. розгляд законопроектів на сесії Верховної Ради у першому, другому та третьому читаннях;
  5. прийняття закону;
  6. опублікування закону;
  7. набрання законом чинності, або вступ закону в силу.

За значенням і місцем законів у системі законодавства вони поділяються на:

  1. конституційні, або основ