Підстави припинення діяльності суб'єктів господарювання: загально-правова характеристика
Дипломная работа - Юриспруденция, право, государство
Другие дипломы по предмету Юриспруденция, право, государство
? бути покладені на голову ліквідаційної комісії (ліквідатора) незалежно від наявності в останнього ліцензії [66, с.144].
При цьому п. 5 ст. 51 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" містить вказівку, що в разі невиконання вказаних вимог орган реєстрації повинен відмовити у внесенні запису про ліквідацію юридичної особи до Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України. Законодавець з метою захисту прав кредиторів закріпив положення, що власник майна боржника (уповноважена ним особа), керівник боржника, керівник ліквідаційної комісії несуть солідарну відповідальність за незадоволеними вимогами в грошових зобовязаннях та зобовязаннях щодо сплати податків та зборів (обовязкових платежів) [67, с.93].
У разі незгоди юридичної особи з рішенням про його ліквідацію воно має право звернутися до господарського суду з заявою про визнання такого рішення недійсним до моменту виключення його з державного реєстру. При цьому господарський суд має вжити заходів до забезпечення позову у вигляді заборони виключення з державного реєстру підприємства, що звернулося з позовом до прийняття рішення зі спору. Якщо під час розгляду справи буде встановлено, що підприємство ліквідоване, то господарський суд на підставі ст. 62 Господарського процесуального кодексу України повинен відмовити у прийнятті позовної заяви, поданої до ліквідованого субєкта господарювання, а у разі, якщо після порушення провадження у справі буде встановлено, що юридична особа-відповідач ліквідована - припинити провадження у справі. Остаточно ліквідованою юридична особа вважається з дня внесення до Єдиного державного реєстру запису про її припинення.
Розглянемо наступний вид припинення діяльності субєктів господарювання банкрутство, як правовий інститут. Правову базу визнання субєктів господарювання банкрутами складає Закон України від 14 травня 1992 р. № 2343-ХІІ "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції Закону від 30 червня 1999 р.). Крім того, норми, що регулюють порядок визнання юридичних осіб банкрутами, містяться також у Господарському процесуальному кодексі України, законах України від 19 вересня 1991 р. № 1576-ХП "Про господарські товариства", від 19 березня 1996 р. № 93/96-ВР "Про режим іноземного інвестування", в указах Президента України, постановах Кабінету Міністрів України, рекомендаціях Національного банку України. Практика застосування законодавства про банкрутство була узагальнена Президією Вищого господарського суду України (див., зокрема, рекомендації Президії Вищого господарського суду України від 4 червня 2004 р. № 04-5/1193 "Про деякі питання практики застосування Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"). Додаткові розяснення щодо вирішення деяких питань, що виникли в процесі застосування законодавства про банкрутство, містяться також у листах Вищого господарського суду України [68, с.91].
Одним з найважливіших питань, що мають пріоритетне значення при дослідженні інституту банкрутства, є визначення власне поняття "банкрутство". В сучасному розумінні банкрутство означає фінансовий крах боржника, який стає неспроможним виконати майнові зобовязання перед своїми кредиторами. В світовій практиці під банкрутством розуміється визнана судом абсолютна неплатоспроможність боржника. Абсолютна неплатоспроможність означає неможливість для боржника задовольнити вимоги кредиторів в даний момент і можливість подібного задоволення в майбутньому.
Згідно зі ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" банкрутство - це визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.
Статтею 6 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" визначено ознаки банкрутства, однією з яких є закінчення 3-місячного терміну з дня, встановленого для погашення боржником безспірних вимог кредиторів.
Відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" під неплатоспроможністю розуміється неспроможність субєкта підприємницької діяльності виконати після настання встановленого строку грошові зобовязання перед кредиторами, в тому числі по заробітній платі, а також виконати зобовязання щодо сплати податків і зборів (обовязкових платежів) не інакше як через відновлення платоспроможності. У господарському обороті досить часто виникають ситуації, в яких окремі учасники виявляються не в змозі виконати свої зобовязання, і особливо зобовязання грошового характеру. Неплатоспроможність може бути викликана відсутністю коштів, якими міг би розпорядитися боржник на момент настання терміну платежу, але які можуть зявитися, в разі виконання зобовязань перед боржником іншими особами. Крім того, в разі невиконання боржником зобовязань кредитор може застосувати норми цивільного права, що регулюють питання відповідальності за невиконання зобовязань. До складу грошових зобовязань боржника не зараховуються неустойка, визначена на день подання заяви до господарського суду, а також зобовязання, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоровю громадянина, зобовязання із випл?/p>