Перші правові процедури інституту банкрутства, його характерні риси та еволюція розвитку
Контрольная работа - Экономика
Другие контрольные работы по предмету Экономика
оможність не розглядається як банкрутство, тобто соціально-небезпечна дія, яка тягне за собою застосування певних заходів соціального захисту. Однак якщо у процесі ліквідації зясуються такі моменти в діяльності неспроможного, які б свідчили про зловживання довірою або обман з боку боржника з метою отримання майнових вигод, суд повинен порушити проти такого боржника кримінальне переслідування [7].
На думку Г.Ф.Шершеневича, великого дореволюційного російського вченого-юриста, під неспроможністю варто розуміти такий стан майна боржника, встановлений у судовому порядку, що дає підставу припускати недостатність його для рівномірного задоволення усіх вимог кредиторів. Таке положення речей обумовлює введення конкурсного процесу, тобто порядку рівномірного розподілу майна боржника між усіма його кредиторами. У сучасному законодавстві України конкурсний процес, у розумінні Г.Ф.Шершеневича, відповідає інституту банкрутства [2].
За всіх часів існування інституту банкрутства завжди виникало питання про те, що є достатньою умовою для початку конкурсного процесу (процедури банкрутства). У світі вже давно існує два підходи до вирішення даного питання. Розроблено дві правові доктрини інституту неспроможності (банкрутства), засновані на принципах неоплатності і неплатоспроможності боржника.
У правових системах, де інститут неспроможності (банкрутства) побудований на принципі неоплатності, провадження в справі про банкрутство порушується в тому випадку, якщо має місце факт перевищення розміру зобовязань боржника над вартістю його майна. Однак при використанні цього принципу виникають труднощі при доказі кредитором стану неоплатності боржника, оскільки документи, що підтверджують фінансовий і майновий стан боржника в кредитора, як правило, відсутні. Отже, порушити провадження в справі про банкрутство боржника стає дуже проблематичним.
Але незважаючи на різні підходи, критерії неоплатності та неплатоспроможності не суперечать один одному, а взаємоповязані, оскільки у більшості випадків припиняють платежі ті підприємства, пасив яких перевищує актив. Боржник, у якого достатньо майна, завжди може найти можливість його реалізувати та погасити всю кредиторську заборгованість. Разом з тим, це ствердження, про яке ще згадував ШершеневичГ.Ф., не завжди знаходить втілення у сучасній українській економіці. Адже наявність у боржника неліквідного майна, навіть за умови перевищення його вартості над сумою кредиторської заборгованості, не завжди означає, що він (боржник) може за рахунок такого майна оплатити всі свої борги.
У сучасних правових системах переважно використовується критерій неплатоспроможності. Англійське, французьке законодавства у певній мірі базуються на недостатності ліквідних активів боржника. Але у Німеччині поряд з критерієм неплатоспроможності використовується і критерій неоплатності надлишкова заборгованість, який є додатковою підставою для провадження у справі про банкрутство та підставою для вибору конкретної процедури ліквідаційної чи реабілітаційної. Окрім названих ознак та критеріїв банкрутства законодавчі акти багатьох країн визнають необхідною умовою банкрутства збіг кредиторів, тобто наявність у боржника кількох кредиторів [2].
На відміну від принципу неоплатності, доктрина неспроможності, побудована на принципі неплатоспроможності і полягає в тому, що справа про банкрутство може бути порушена при наявності факту припинення боржником платежів по зобовязаннях. При цьому робиться допущення про те, що розмір зобовязань боржника перевищує вартість його майна. Для порушення провадження в справі про банкрутство кредитору досить довести факт неплатежу боржником по його зобовязаннях, а майновий і фінансовий стан боржника зясовується надалі в процесі провадження в справі.
Термін неплатоспроможність означає нездатність боржника вчасно виконати свої зобовязання перед кредиторами, в результаті чого можна припустити, що активи такої особи перевищують пасиви. Крім того, критерій неплатоспроможності дає можливість швидше розпочати процедуру банкрутства при виявлені перших ознак неплатоспроможності для уникнення різного роду зловживань з боку боржника. Цей фактор частково нівелюється наявністю інституту визнання угод недійсними, укладених до та після порушення провадження у справі. Але це не гарантує повного повернення майна боржника на стадіях судових процедур, оскільки не завжди можливо довести наявність підстав для визнання угоди недійсною, а витрати, повязані з таким провадженням призводять до зменшення ліквідаційної маси. До того ж боржника набагато легше виявити, оскільки для нього не потрібно вивчати стан його внутрішніх справ, а лише достатньо зовнішньої нездатності до платежу. Отже, такий критерій дає можливість оперативно реагувати на фінансові труднощі боржника шляхом швидкого порушення провадження у справі про банкрутство [3].
У сучасному законодавстві Російської Федерації використовується термін банкрутство у двох значеннях:
- як синонім терміна неспроможність;
- як окремий випадок неспроможності, коли посадова особа або громадянин-замовник (власник) неплатоспроможного боржника вчиняє каране діяння, яке завдає шкоди кредиторам.
Закон Російської Федерації Про неспроможність (банкрутство) виділяє два види такого банкрутства умисне банкрутство та фіктивне банкрутство. Деякі російські вчені-юристи,