Перші правові процедури інституту банкрутства, його характерні риси та еволюція розвитку
Контрольная работа - Экономика
Другие контрольные работы по предмету Экономика
й церковний інвентар як заставу євреям було просто небезпечно. Тому лихварі почали дошкуляти абата нескінченними нагадуваннями про те, що треба платити. З того часу, куди б абат не йшов, усюди за ним прямували як євреї, так і християни, вимагаючи розплати з боргами. І так вони непокоїли абата, що втратив він сон, сполотнів і схуд. І тоді він сказав: Не буде спокою моїй душі, поки я не побачу, що борги мої виплачені, повідомляє літописець.
Монастир дійсно розплатився. Проте майже через 20 років після описаних подій, у березні 1190 року, мешканці Йорка, яким набридло платити відсотки лихварям, почали бити єврейське населення міста і палити боргові книги. Місцеві дворяни, які теж мали борги, приєдналися до городян. Йоркські євреї зачинилися у вежі і тримали облогу, поки вистачало сил. Коли справа стала безнадійною, майже всі обложені зволіли покінчити із собою, а інші були віддані мученицькій смерті.
Середні століття закінчилися блискучою епохою всемогутніх королів і сірих кардиналів, і разом із сильною центральною владою на зміну приватним катівням прийшли державні каземати, де боржники повинні були знаходитися доти, поки їхній борг не буде виплачено чи прощено. Настав час боргових вязниць. Так держава нарешті позбавила своїх підданих від необхідності калічити один одного, однак згодом виникла інша проблема: населення почало вважати державу джерелом жорстокості стосовно боржників.
Стан людини, яка потрапила в боргову вязницю, був невизначеним, тому що дату звільнення кредитор установлював за власним бажанням. По суті, боргові вязниці були тими ж катівнями, тільки під керуванням держави, оскільки увязнені перебували в них зазвичай за рахунок своїх кредиторів, які були готові нести витрати, аби іншим не кортіло прострочувати платежі.
Проте, існували способи залишити вязницю без згоди позикодавця. У 1705 році в згаданому вже Йорку була побудована боргова вязниця, що відразу ж стала предметом гордості міської влади. Відомий прихильник виправлення вдач шляхом ізоляції від суспільства Даніель Дефо захоплено писав, що це найбільша і найдосконаліша вязниця у всьому королівстві, якщо не у всій Європі, що так само чудова усередині, як і зовні. У йоркських вязницях існував звичай відпускати на волю всякого, хто погодиться виконувати обовязки ката, і увязнені боржники теж іноді бралися за цю справу. Останнім увязненим йоркської боргової вязниці, який став катом, був Томас Аскерн, що у 1856 році згодився повісити чоловіка, який убив свою дружину. Працювати Аскерну довелося у знайомих місцях, оскільки місце страти розташовувалося біля боргової вязниці. За свою карєру колишній боржник відправив на той світ девять чоловік.
Мешканцям боргових вязниць іноді вдавалося звільнитися і менш лиховісним способом. Іноді тюремна адміністрація відпускала таких увязнених на заробітки. Так, у 1786 році Нью-Йоркська газета повідомляла, що Джон Генрі, один з менеджерів театру, відіслав шерифу 100 дол. штрафу за те, що використовував увязнених, засуджених за борги [9].
Відсиджування в борговій ямі не були долею представників нижчих класів. Навпаки, яма була вічним жахом для запеклих комерсантів і марнотратних дворян. У 1798 році в боргову вязницю Філадельфії потрапив бізнесмен Роберт Морріс, який збанкрутував на спекуляції землею. Американський суд не врахував, що Морріс, імовірно, зміг би розплатитися з боргами, якби під час війни за незалежність США не витратив значну частину свого майна на підтримку армії Джорджа Вашингтона. Фактично без Морріса, який був одним з головних фінансистів американської революції, країна під назвою США могла б і не зявитися на карті. Морріс просидів у вязниці чотири роки.
Цілком зрозуміло, що боргова яма стала одним із найнепопулярніших суспільних інститутів. Протягом XІ століття країни, що вважали себе цивілізованими, відмовилися від цього методу стягування боргів. Росія відмовилася від ями в 1879 році. Тепер прогресивна частина людства вважала, що людина в умовах ринку повинна ризикувати тільки своїм майном, а не волею чи здоровям. Тим часом кредитори так само хотіли мати можливість повернути свої гроші, а боржники не завжди виявлялися сумлінними.
Держава перестала переслідувати неспроможних боржників, а самі боржники виявилися під захистом законів про особисте банкрутство. Нову західну філософію висловив Верховний суд США, який ухвалив у 1915 році, що метою особистих банкрутств є надання боржнику шансу почати заново, будучи вільним від зобовязань і відповідальності, повязаних з невдачами в бізнесі.
Разом з тим інститут правежу зберігся, перемістившись з легальної сфери у світ криміналу. У ХХ столітті в різних країнах гангстери всіх мастей використовували для одержання боргів тазки з цементом, бейсбольні біти, розпечені праски та інші предмети домашнього побуту, щоб повернути гроші у позичальників. [11] Так завдяки гуманним поглядам законодавців задоволення вимог кредиторів знову стало приватною справою самих кредиторів, як це було в часи вікінгів.
Однак не кожен позикодавець готовий звязуватися з бандитами, а тому на Заході вже на початку ХХ століття розвинувся бізнес на легальному стягненні боргів. Сьогодні стандартною формою заробітку агентств по збиранню боргів є частка стягненої суми, зазвичай від 12% до 25%. Іноді такі агентства цілком викуповують у кредиторів їхні права і діють уже від свого імені. Методи їхньої роботи при цьому мало від?/p>