Основнi функцii культури
Информация - Культура и искусство
Другие материалы по предмету Культура и искусство
нчарна справа, ткацтво, вичинка й обробка шкiри, рiзьблення по каменю i дереву. З льону, конопель i вовни словянки ткали чудовi сукна i полотна, iм було знайоме складне малюнкове ткання i вишивка. Високим умiнням вiдрiзнялися майстри обробки шкiр. Недаремно в уснiй народнiй творчостi склалися оповiдi про кожемяк - людей умiлих, сильних i вiдважних. Усього ж дослiдники нараховують у названий час в давньоруських мiстах вiд шiстдесяти до ста рiзних ремiсничих спецiальностей. Спецiалiзацiя при цьому йшла не за матерiалом, а за готовим виробом: мечники, щитники, сiдельники, ювелiри займали в мiстах цiлi вулицi. Щоб виготувати свiй вирiб вiд початку до кiнця, кожний з майстрiв повинен був володiти принаймнi декiлькома спецiальностями.
Торгiвля продуктами сiльського господарства i ремесла, що зароджувалася, спочатку мала характер обмiну як всерединi общини, так i мiж племенами та землями. Згодом зародилися товарно-грошовi вiдносини. Про це свiдчать скарби срiбних римських, вiзантiйських i арабських монет. До речi монети вiзантiйських iмператорiв Анастасiя I (491-518 рр.) i Юстинiана I (527-565 рр.), знайденi археологами на Замковiй горi, послужили одним з доказiв дати виникнення Киiва принаймнi в кiнцi V ст.н.е. Деякi сучаснi вченi, спираючись на археологiчнi та писемнi свiдчення (в давнiх культурних шарах Киiва вiднайденi корiнфськi та римськi монети V-II ст. до н.е., грецький свiтильник РЖV ст. до н.е., 6 тис. римських монет РЖРЖ-РЖV ст. н.е.), а також неоднозначну iдентифiкованiсть згадуваних в давнiх джерелах назв мiста: Гелон, Куенугард, Кiенуборг, Гунагард тощо, вважають Киiв ще бiльш древнiм мiстом.
Торгiвля Русi здiйснювалася не тiльки з Вiзантiiю i краiнами Сходу, але i з Пiвнiчною i Захiдною РДвропою, куди руськi купцi (рузарii, як iх називали латинськi хронiки) везли своi i схiднi товари.
Вiдбувалося швидке зростання мiст. Якщо ще в VI ст. готський iсторик Йордан писав, що у словян тАЬзамiсть мiст лiс i болотатАЭ, то в IX ст. скандинави називали Русь Гардарiкою - тАЬкраiною мiсттАЭ. До початку Х ст. в лiтописах згадуються понад двадцять мiст, до ХII ст. - бiля двохсот, а перед татаро-монгольським нашестям - вже бiльше трьохсот мiст i фортець. Велич столицi давньоруськоi держави настiльки вражала сучасникiв, що Киiв часто називали тАЬсуперником КонстантинополятАЭ. Так, iвропейський хронiст Тiтмар Магдебурзький у своiй хронiцi 1018 р. пише про Киiв як тАЬстолицю королiвства, велике мiсто, в якому понад 400 церков, 8 ринкiв, незлiченна кiлькiсть мешканцiвтАЭ.
Поступовий i неухильний розвиток схiдних словян обумовив розкладання первiсних вiдносин. Хоч економiчною основою суспiльства була родова власнiсть общини на землю, все ж мала сiмя найближчих родичiв починаi вiдiгравати дедалi значнiшу роль. Лiтопис "Повiсть временних лiт" свiдчить, що у схiдних словян переважала парна патрiархальна сiмя, багатожонство зустрiчалося рiдко.
Родова община називалася "мир" або "вервь" (вiрьовкою вiдмiрювали надiли землi общинникам). За спостереженнями середньовiчних захiдних письменникiв, крадiжка i обман у словян зустрiчалися настiльки рiдко, що вони не замикали своiх скринь з добром. Члени общини були повязанi круговою порукою, дiяв закон кровноi помсти.
Як i в iнших народiв, князiвська влада у словян на стадii розкладання суспiльного ладу i вiйськовоi демократii пiдкорялася радi старiйшин i загальним племiнним зборам. Зазвичай князя обирали або призначали для вiдсiчi зовнiшнього ворога, але по мiрi формування князiвських дружин з молодцiв, готових за командою вдатного ватажка тАЬпошукати собi честi, а князевi славитАЭ в набiгах на сусiднi територii i племена, його фактично стала обирати дружина. Навiть у Х ст. великий князь киiвський Святослав вiдмовив у проханнi матерi, княгинi Ользi, прийняти християнство, посилаючись на свою дружину.
Бiльшiсть воiнiв iшла в похiд пiхотою, маючи лук i стрiли, невеликi щити i списи. Важкого обладунку, на вiдмiну вiд середньовiчних рицарiв, у словянських воiнiв не було. У бою, як вiдмiчаi Прокопiй Кесарiйський, словяни були мужнi i безстрашнi. У IX-X ст. широко використовуються такi види зброi i спорядження, як важкi мечi, метальнi машини (мортири, катапульти), кистенi на ланцюгу або ременi, бойовi сокири, булави, дротики. Пiзнiше зявилася кiннота, використовуються кольчуга, шолом. Давньоруськi воiни умiло влаштовували засiдки, могли довго переховуватися пiд водою, дихаючи через тростинку. РЖнодi вони навмисне кидали здобич, щоб переслiдувачi зайнялися ii розподiлом: тодi словянськi воiни раптово нападали на ворога. У Х ст. Костянтин Порфiрородний наставляв своiх спадкоiмцiв уникати великих зiткнень з Руссю i особливо - не допускати ii союзу з кочовиками. Вже у VI ст. руськi князi мали вiтрильно-весельнi кораблi, якi досягали берегiв Вiзантii. З перетворенням князiвськоi влади у спадкову i ii змiцненням дружина поступово стаi частиною державного апарату.
Древнi словянськi вiрування були язичницькими i ТСрунтувалися на обожнюваннi сил природи. Все життя словян пронизувала вiра у втручання надприродних сил, залежнiсть людей вiд богiв i духiв.
Найбiльше вражали словян явища природи, повязанi з виявом сили та мiцi: блискавка, грiм, сильний вiтер, палахкотiння вогню. Не випадково верховним божеством був Перун - бог блискавки i грому, який, як i всi iншi боги, втiлював у собi добрий i злий початок: вiн мiг уразити людину, ii житло блискавкою, але водночас вiн, згiдно з мiфом, переслiдуi Змiя, який перех