Основні способи словотвору в сучасній українській мові
Методическое пособие - Иностранные языки
Другие методички по предмету Иностранные языки
ужинно випростовуються, шукаючи простору, невідь звідки виникаючи, невідь куди ведучи...
Дорога має свій голос. ...Ні вдень, ні вночі не знаючи спокою, дорога все жене й жене себе кудись.
- І тут нічогенька собі Гася, - всміхається у далеч траси Заболотний Кінця краю їй немає... Вона єднає, вона й розлучає. Про щось запитує, на щось відповідає. І що цікаво: для всіх існує вона як небо і як повітря... Будь ласка: мчаться тут містери добрі й недобрі, білі, чорні, старі, молоді. Правдиві, брехливі. Сучасні донкіхоти й, може, сучасні собакевичі. Поруч у потоці летить витончена душа й рило свиняче, зірка екрана й гангстер, геній і вбоге ніщо... Для всіх вона, друзі, ця траса летюча, для всіх (О.Гончар Твоя зоря).
У пошуках виражальних засобів художнього мовлення письменники створюють індивідуально-авторські неологізми, що зазвичай повязано з використанням словотворчих ресурсів рідної мови. Наприклад: Не дивися так привітно, яблуневоцвітно (П.Тичина).
Уведення оказіоналізмів у контекст зумовлюється різними причинами: прагненням автора надати текстові більшої експресивності, створити точні і влучні назви, рідше вони виконують суто номінативну функцію. Наприклад: додосвітки, надсмеркання, поранок, безока, паніготь (В.Стус); окрилля, смарагди, чуприння, сколих, сприть (Яр Славутич), плинь (П.Филипович), лагідь (Юрій Клен), літоросль ( М.Зеров).
Майже у кожної людини є якісь особливі запашні, смачні слова, що запамяталися з дитинства. Нині вони вже й вийшли з ужитку, а гріють душу. Скажімо чи знаєте ви, що горобчика можна назвати ще й ремезом. А що означає ремезувати? Ось як про це розповідає письменник Володимир Гаранін.
Прочитайте текст. Визначте основну думку автора. Поміркуйте над значенням виділених слів. Укладіть словотвірний ряд до слова ремез.
Слово "ремезувати" я вперше почув від свого діда Івана. Памятаю, він щось майстрував у клуні, половина якої правила йому за майстерню, і мені дуже хотілось теж щось робити. На моє прохання він сказав:
- Добре, ось тобі молоток, ось тобі цвяхи. Сідай он на ту колоду і забивай цвяхи.
Я намагався все робити так, як дід, але перестарався і добре таки вгатив молотком по пальцях. Вони зразу посиніли, але я і не пікнув. Дід все те бачив і, не повертаючи голови, мовив собі у вуса:
Якби я вмів ремезувати,
То збудував би собі й хату…
Мені, звичайно, у ту мить було не до тих дідових слів, а якби й до них, то я все одно не зрозумів би їх. Але головне було у тому, що я, як виявилось потім, запамятав їх. Власне, я їх і не памятав, вони просто зберігались законсервованими десь у якійсь далекій комірчині, і потрібен був поштовх, щоб вони звідти вискочили. І таке сталося!
Пройшло багато років, давно відійшов у вічність мій дід...
Якось сухої й теплої пізньої осені я очищав від опалого листя й буряну садок (був я тоді у девятому класі) і в гущавині молодняка, що вигнався за літо ледь не на два метри, побачив опустіле гніздечко. Я потрусив гілочками, але воно міцно трималось.
- То ремезик там жив! - сказала мати.
- Що це ще за диво? - запитав я, а в моїй уяві, мов блискавка, виникла умить дідова майстерня, мої сині пальці і його вірш з дивним словом "ремезувати".
- Ремезик? - перепитала мене мати, - так це такий собі горобчик. Він так і зветься: ремезик.
Я розповів мамі про ту далеку оказію і запитав, що ж означає слово "ремезувати"?
- Ну ось ви сказали, що ремезик - це такий собі горобчик, - домагався я свого, - а ремезувати - що це? Га?
- А-а-а-а, ти ось про що! Так це так дід сказав... казав, що треба, мовляв, добре колеса ремезувати - тоді служитимуть довго.
- Тобто, - не вгамовувався я, - треба робити колеса ретельно, щоб міцними були й служили довго?
- А я про що тобі кажу? - здивовано відказала мати.
Це слово означає ось що: зробити щось ладно, ловко, добре, до пуття.
Та все те забулося... Зникло... Вивітрилось... У 1993 році моя мати відійшла у вічність... Та збереглись мої неоковирні, наївні і до болю близькі учнівські щоденники. Знову поштовх! - і неначе недавно, лише вчора те відбувалось! Воно зримою картиною засвітилось на екрані моєї уяви...
Звертаюсь до сучасних словників - є! Як я зрадів: є! Є пташка рЕмез! Є! Є! Є! Заглядаю у енциклопедичні видання: Ремез Євген Якович - український математик; Ремезовський Йосип Давидович - український історик. Іду далі. Та слова "ремезувати" нема. Але надія не згасає, жевріє, немов вогник у мокрому осінньому листі: тремтячими руками розкриваю "Словник..." Бориса Грінченка.
Боже мій! Є!
Не перестаю дивуватись великою грінченківською мудрістю!
Не обійшов увагою наш народ цю пташечку, що є супутником на нелегких житейських дорогах. В одній з пісень мовиться:
Ой ремезе, ремезочку,
Не мости гнізда над Десною,
Десна - весна - вода прибуває,
Вона твоїх діток витопляє:
Помости гніздечко в степу при долині,
В зеленій діброві на дубині,
Де козак лежить,
Кінь вороний стоїть...
Важко сказати, чи справді імя малесенької пташечки подарувало нам таке "смачне" слово - "ремезувати"? Можливо, так. Адже ця пташечка так майстерно, "ловко, добре, ладно, до пуття" будує своє гніздечко, що спостережливе око українця перенесло ступінь пташиної довершеності на свої власні вироби ( з радіопередачі Слово).
У "Словарі української мови" Б. Грінченка наведено вживані й сьогодні в окремих місцевостях