Організація патопсихологічного дослідження
Курсовой проект - Психология
Другие курсовые по предмету Психология
?ості підручників, охоплюють дві три ознаки. О. В. Брушлінський прагне збільшити кількість специфічних рис у визначенні мисленні. Але такий підхід швидше показує предмет дослідження або вказує на відмінність мислення від сприймання. Є й інші підходи до визначення мислення. Наприклад, С. Л. Рубінштейн вважав, що основним предметом психологічного дослідження мислення є його процес, або розгляд цього процесу у плані діяльності. П. Я. Гальперін зазначав, що психологія вивчає не просто мислення і не все мислення, а тільки процес орієнтування субєкта при розвязуванні інтелектуальних задач. О. К. Тихомиров переконаний, що предметом психологічного дослідження мислення є види його: Сутність мислення можна визначити так.
Мислення це психічний пізнавальний процес узагальненого та опосередкованого відображення істотних елементів, властивостей і звязків між ними у предметах і явищах обєктивної дійсності.
Це відображення відбувається на основі виникнення другосигнальних тимчасових нервових звязків з опорою на першосигнальні звязки. Тимчасові нервові звязки на рівні першої сигнальної системи віддзеркалюють емпіричні знання, у яких істотне і варіативне співіснують. Слово ж вбирає в себе суттєве у характеристиці предметів, явищ і подій, завдяки своїй здатності до узагальнення дає змогу відірватися від дійсності, абстрактно відобразити глибинне в обєктах буття [20].
На основі специфічних рис мислення можна вирізнити його основні функції. Обмежимося виокремленням чотирьох основних функцій (В. Д. Шадриков).
1. Розуміння. За Г. С. Костиком, процеси розуміння це і є процеси нашого мислення, спрямованого на розкриття тих чи інших обєктів у їх істотних звязках з іншими обєктами, що досягається на основі включення нового знання у субєктивний досвід. Е. В. Ільєнков зазначав, що зрозуміти явище означає зясувати спосіб його виникнення, проаналізувати самі умови виникнення явища, що спричинює утворення понять та розуміння. На думку дослідників, розуміння можна розглядати як одну з форм, властивість або компонент мислення.
2. Розвязання проблем і задач. Мислення виникає тоді, коли субєктивного досвіду для досягнення мети не вистачає, тобто в проблемній ситуації. Усвідомити і сформулювати питання це вже певний крок до розвязання проблеми. А розуміння того, що відоме і що потрібно шукати, свідчить про перетворення проблемної ситуації на задачу. Уміння знайти звязок відомого і невідомого в задачі означає знайти спосіб її розвязання.
3. Цілеутворення. Утворення цілей являє собою процес породження нових цілей, що відбувається у мисленні. Мислення виявляє свої передбачувальні можливості й формує образ кінцевого результату діяльності. Загальна мета мисленням конкретизується у проміжних цілях. Отже, постановка загальної, проміжної та кінцевої мети і є цілеутворюючим процесом, що відбувається у мисленні.
4. Рефлексія. Розглядається як діяльність субєкта, спрямована на усвідомлення способів і дій свого пізнання. Самопізнання виконує регулювальну функцію щодо поведінки або діяльності субєкта.
Мисленням називається процес опосередкованого й узагальненого пізнання обєктивної реальності. Цей процес повною мірою можна назвати вищим пізнавальним, оскільки саме мислення сприяє породженню нових знань, творчості. З іншого боку, порушення різноманітні мислення лежать в основі численних психічних розладів.
Для того, щоб бути правильним і сприяти одержанню вірних знань про обєктивну реальність, мислення повинно відповідати таким параметрам як: продуктивність, цілеспрямованість, темп (швидкість). Параметр стрункості мислення (асоціативного процесу) виражається в необхідності мислити відповідно до логічних вимог, а також граматично коректно формулювати думки. Під продуктивністю розуміють вимоги мислити так логічно, щоб асоціативний процес приводив до нових знань. Цілеспрямованість мислення диктує необхідність мислити заради якої-небудь реальної мети. Темпом мислення позначається швидкість протікання асоціативного процесу, що умовно виражається в кількості асоціацій в одиницю часу.
Виділяється кілька видів мислення: наочно-діюче, образне, понятійне і образне. Більш простим й елементарним є діюче мислення, найбільш яскраве уявне в дітей. При наочно-діючому мисленні пізнання реальності відбувається в процесі взаємодії людини з обєктами і перетворення ситуації, тобто в процесі дій. Використовуючи досвід людина формує уявлення про предмет або явище і може далі опосередковано й узагальнено пізнавати. Іншим є наочно-образний вид мислення. При ньому пізнання обєктивної реальності відбувається внаслідок перетворення образів сприйняття в образи-уявлення. Більш складними є понятійне й образне мислення, що відносяться до теоретичних видів мислення. При понятійному виді мислення людина виконує дії думаючи (на відміну від наочно-діючого і наочно-образного видів мислення), використовуючи раніше придбані поняття, судження й умовиводи про реальний світ. Образне мислення відрізняється лише тим, що людина маніпулює не поняттями, судженням і умовиводами, а образами [26].
Немаловажними характеристиками розумового процесу є розумові операції: аналіз, синтез, узагальнення, конкретизація, абстрагування. Кожна з перерахованих операцій сприяє більш глибокому проникненню в суть речей, розуміння внутрішніх звязків, а значить більш точному пізнанню реальності. Аналізом називається розумова опе?/p>