Информация по предмету Юриспруденция, право, государство

1541. Источники международного гуманитарного права
Другое Юриспруденция, право, государство
1542. Источники международного права
Другое Юриспруденция, право, государство

Особое место в международно-правовой системе принадлежит доктринам международного права. Теория всегда играла существенную роль в юриспруденции. Достаточно хотя бы вспомнить, что Дигесты Юстиниана представляли собой свод выдержек из трудов римских юристов. В формировании международного права труды юристов имели очень большое значение. Именно в этих трудах была высказана сама идея его создания. Тем не менее исторически доктрины международного права всегда страдали национализмом, и только в последнее время усиливается процесс интернационализации международно-правовой теории. Особое значение при этом имеет коллективное мнение юристов разных стран, которое находит выражение в документах таких организаций, как Ассоциация международного права, созданная в 1873 г., штаб-квартира которой находится в Лондоне, Института международного права, учрежденного в 1873 г. в Брюсселе, и т.д. Тем не менее доктрина согласно российской теории права - только вспомогательное средство для определения норм.
1543. Источники права социального обеспечения
Другое Юриспруденция, право, государство

Основной организационно-правовой формой является государственное (обязательное) социальное страхование. Ему подлежат наемные работники и другие лица, круг которых определен законом. Применительно к данному виду страхования, страховыми случаями могут быть безработица, болезнь, инвалидность, смерть кормильца и другие; их перечень устанавливается законом. Суть государственного социального страхования заключается в разложении социального риска между работодателями, наемными работниками и другими занятыми лицами, подлежащими обязательному социальному страхованию, и государством. Причем утрата заработка и другие указанные обстоятельства могут быть отнесены к категории социального (массового) риска и охвачены обязательным социальным страхованием только в том случае, если они вызваны социально-значимыми причинами, которые с точки зрения государства являются уважительными. При планировании расходов государственного бюджета и установлении размеров взносов на обязательное социальное страхование, государство должно учитывать неблагоприятные для здоровья населения производственные, экологические, эпидемиологические и другие факторы, оценивать влияние социально-экономических условий на состояние рынка труда, материальное положение семей с детьми, одиноких и престарелых граждан, а также принимать во внимание многие другие обстоятельства. Например, если вредный производственный фактор вызывает профессиональное заболевание, то для определения вероятности его наступления необходимо знать частоту заболеваемости людей разного возраста и пола, продолжительность их контакта с конкретными вредными веществами и прочую информацию. В итоге данных исследований будет выявлена математическая закономерность.
1544. Источники правового регулирования
Другое Юриспруденция, право, государство

Проблема отношений "банк-клиент" всегда волновала хорошего банкира. Т.е. такого, который предполагал, что клиент останется у него после первой операции для второй, третьей и т.д. И если отношения "банк-клиент" еще как-то решались, то постепенно, по мере становления аппарата государственного надзора (административного и налогового), в эти отношения стали вклиниваться параллели "банк-госорган" и "клиент-госорган", что значительно усложнило процесс общения кредитного учреждения и клиента. В связи с этим, несмотря на многочисленные письма и приказы (Минфина, а особенно Госналогслужбы), банки начали вырабатывать свою линию поведения в случае конфликтных ситуаций, например при необходимости выдачи сведений различным контролирующим органам. В целях недопущения избыточного распространения информации о клиенте следует применять статью 26 Закона РФ "О банках..." (последняя редакция Закона) "Банковская тайна". В ней четко, а главное исчерпывающе описано, кто, при каких обстоятельствах и какую информацию может получать. Более того, вышедшая примерно в тоже время II часть Гражданского Кодекса РФ подтвердила это право клиента и банка на сохранение информации (статья 857 главы 45).
1545. Источники римского права. Содержание права цивильного, права преторского и права народов
Другое Юриспруденция, право, государство

) respondere - ответы на исходившие от частных лиц юридические вопросы. В такой форме юристы давали толкование действующему праву, а в случаях его пробельности или практической непригодности предлагали свои собственные решения. Их ответы юридически обязательной силы не имели. Тем не менее, они оказывали на практику влияние, становившееся тем значительней, чем убедительней их обоснованность и чем выше авторитет их авторов. Именно эта функция впоследствии сыграла решающую роль в обеспечении активного участия выдающихся римских юристов в общем нормотворческом процессе. С особой силой такое участие проявлялось в классический период развития римского частного права. В создании классического римского права не меньшая роль, чем претору, принадлежала римским юристам. К общей функции respondere, которую они осуществляли и раньше, император Август присоединил предоставленное некоторым юристам ius respondendi - право давать в письменном виде по запросам участников спора юридические решения властью императора (ex auctoritatae principis) с приданием им тем самым качества обязательности. Примененные к конкретному спору, эти решения силою своего авторитета оказывали влияние на судьбу других однородных споров, что и придавало им известное нормативное значение.
1546. Источники римского права: древнейшего, классического и постклассического периодов
Другое Юриспруденция, право, государство

Своеобразной частью кодификации Юстиниана является Институцией элементарный учебник права, обращений императором к "юношеству, любящему законы",составления Институций по указанию Юстиниана в 530была составлена специальная комиссия из .Трибониана профессоров права Феофила и Дорофея. Последние и являются фактическими авторами Институцией Юстиниана, поскольку Трибониан в это время -был занят подготовкой Дигест. Институции были изданы 21ноября 533 года и в том же году получйли силу императорского закона, стали применяться как официальный источник права.В основу Институций Юстиниана были положены сочинения Гая (Институции и "Повседневные дела"), а также Институции Флорентина, Марциана, Ульпиана. Определенное влияние на них оказали дигесты, а также ряд императорских конституций. Институции Юстиниана, хотя и в меньшей степени, чем черты постклассического (позднеримского),права. Многие устаревшие правовые институты были из них исключены (например вышедшие из употребления формы брака, легесанкционной и формулярный процесс и т. п.).С другой стороны, был включен ряд новых положений, относящехся к юридическому лицу, конкубинату, колонату,и т. п. Некоторые вопросы в Институциях Юстиниана разработаны подробнее, чем в Институциях Гая, в частности получила дальнейшее развитие вещных прав, расширен круг оснований возникновений обязательств.
1547. Источники римского частного права
Другое Юриспруденция, право, государство

Ïîäîáíàÿ äåÿòåëüíîñòü þðèñòîâ íå ìîãëà íå îêàçàòü âëèÿíèÿ íà ðàçâèòèå è ñîâåðøåíñòâîâàíèå äðåâíåðèìñêîãî çàêîíîäàòåëüñòâà. Íå èìåÿ çàêîíîäàòåëüíîé âëàñòè, ðèìñêèå þðèñòû, òåì íå ìåíåå, ñâîåé êîíñóëüòàòèâíîé ïðàêòèêîé íåïîñðåäñòâåííî âëèÿëè íà ðàçâèòèå ïðàâà àâòîðèòåòîì ñâîèõ íàó÷íî-ïðàêòè÷åñêèõ çàêëþ÷åíèé. Ïðèäàâàÿ ñâîèìè òîëêîâàíèÿì çàêîíà îïðåäåëåííûé ñìûñë îòäåëüíûì íîðìàì, þðèñòû â ñâîåé ïðàêòèêå ôàêòè÷åñêè ñîçäàâàëè íîðìû, ïðèîáðåòàâøèå çàòåì àâòîðèòåòíîñòü, ãðàíè÷èâøóþ ñ îáÿçàòåëüíîñòüþ. Äåÿòåëüíîñòü þðèñòîâ, ïî ñóùåñòâó èìåâøàÿ íàçíà÷åíèå ïîìîãàòü ïðèìåíåíèþ ïðàâà, ôàêòè÷åñêè ïîëó÷èëà çíà÷åíèå ñàìîñòîÿòåëüíîé ôîðìû ïðàâîîáðàçîâàíèÿ. Ïðàâîòâîð÷åñêèé õàðàêòåð äåÿòåëüíîñòè þðèñòîâ ïîëó÷èë â ýïîõó ïðèíöèïàòà (ïåðâûå òðè âåêà íàøåé ýðû) è ôîðìàëüíîå ïðèçíàíèå. Â ýòîò ïåðèîä ðèìñêàÿ þðèñïðóäåíöèÿ äîñòèãëà îñîáîãî ðàñöâåòà (ýòî ýïîõà êëàññè÷åñêèõ þðèñòîâ, êëàññè÷åñêîãî ïðàâà). Èìïåðàòîð Àâãóñò ïðåäîñòàâèë íàèáîëåå àâòîðèòåòíûì þðèñòàì ïðàâî äàâàòü îôèöèàëüíûå îòâåòû (respondere) , êîòîðûå áûëè îáÿçàòåëüíû äëÿ ñóäåé (è äðóãèõ ëèö, ïðèìåíÿâøèõ ïðàâî), êàê è èìïåðàòîðñêèå òîëêîâàíèÿ. Ôîðìà îòâåòîâ ïðåäñòàâëÿëà ñîáîé ïèñüìåííîå îáðàùåíèå ê ñóäüÿì, ëèáî óñòíóþ êîíñóëüòàöèþ, çàïðîòîêîëèðîâàííóþ ïðè ñâèäåòåëÿõ. Â îáîèõ ñëó÷àÿõ îòâåòû ñêðåïëÿëèñü ïå÷àòüþ. Ñî âðåìåíåì çíà÷åíèå èñòî÷íèêà ïðàâà ïðèîáðåëè è îòâåòû þðèñòîâ, ñîäåðæàùèåñÿ â ëèòåðàòóðå, ïðè÷åì ðåñêðèïòîì èìïåðàòîðà Àäðèàíà ïðîâîçãëàøàëîñü ïðàâî ñóäüè âûáèðàòü èç íåñêîëüêèõ íàèáîëåå ïðàâèëüíîå, ñ åãî òî÷êè çðåíèÿ òîëêîâàíèå.
1548. Исчисление и последствия несоблюдения процессуальных сроков
Другое Юриспруденция, право, государство

В отношении исчисления процессуальных сроков имеются в ХПК и нерешенные вопросы. Скажем, как определить момент начала исчисления процессуального срока, назначенного хозяйственным судом (с момента вынесения судебного постановления или с момента его вручения)? На этот вопрос в ГПК5 содержится прямой ответ: если процессуальный срок установлен судом, его исчисление начинается со следующего дня после вручения судебного постановления об этом (ст. 150). Нужна соответствующая норма и в ХПК или разъяснение Пленума ВХС по этому поводу. Поскольку проблема имеется. Для лиц, участвующих в деле, и присутствующих в судебном заседании, эту проблему можно было бы решить и нормой «…с момента вынесения судебного постановления». Однако процессуальный срок, установленный хозяйственным судом, часто касается лиц, не участвующих в деле. Поэтому привлекательной кажется норма ГПК «... после вручения судебного постановления об этом». Но нерешенные вопросы все равно остаются, поскольку не исключается возможность злоупотребления своим правом тем лицом, которое будет получать указанное судебное постановление.
1549. Исчисление среднего заработка при начислении отпускных в 2011 г.
Другое Юриспруденция, право, государство
1. Конституция Республики Беларусь. Принята на республиканском референдуме 24 ноября 1996 г. / Минск «Беларусь» 1997.
2. Трудовой кодекс Республики Беларусь, принят Палатой Представителей 8 июня 1999 года. Одобрен Советом республики 30 июня 1999 года. Юридическая справочно-информационная автоматизированная система «ЮСИАС» - 2011 г.
3. Дмитрук В.Н. Трудовое право. / Учебное пособие. - Мн.: Амалфея, 2000.
4. Комментарий к Трудовому кодексу Республики Беларусь. Под ред. Василевича Г.А. Издательство Амалфея. / 2003. - 1120 с.
5. Трудовое право: Учебник / В.И. Семенков, В.Н. Артемова, Г.А. Василевич и др.; Под общ. ред. Семенкова В.И. / Мн.; Амалфея, 2001 - 592 с.
6. Трудовое право: Учебник / В.И. Семенков; Под общ. ред. Семенкова В.И. / Мн.; Амалфея, 2002 - 672 с.
7. Трудовое право: Учебник/В.И Семенков, Г.А. Василевич Г.Б. Шишко и др.; Под общ. ред. В.И. Семенкова. - 3-е изд.; перераб. и доп. - Мн.: Амалфея, 2006 с.
8. Трудовое право Республики Беларусь: Практическое пособие / Важенкова Т.Н. - Мн.: УП «Молодежное», 2003.
9. Трудовое право Республики Беларусь, Краткое изложение курса / В.А. Круглов. - Мн.: Дикта 2004. - 75 с.
1550. Исчисление сроков давности при множественности преступлений
Другое Юриспруденция, право, государство
1551. Исчисление, назначение и выплата пенсий
Другое Юриспруденция, право, государство
Пенсии повышаются:
1. Героям Советского Союза, Героям Социалистического труда, лицам, награжденным орденами Славы трех степеней, орденами Трудовой Славы трех степеней, - на 500% минимального размера пенсии по возрасту;
2. Инвалидам войны 1 и 2 групп на 400%, 3 группы на 250% минимального размера пенсии по возрасту и лицам, принимавшим участие в разминировании в 43-45 гг. на 250%, военнослужащим, лицам начальствующего и рядового состава органов внутренних дел, проходившим службу в составе действующей армии либо принимавшим участие в боевых действиях при выполнении интернационального долга и партизанам на 250% минимального размера пенсии по возрасту;
3. Лицам из числа вольнонаемного состава, проходившим службу или работавшим в составе действующей армии на 250% минимального размера пенсии по возрасту;
4. Лицам, работавшим в период блокады г.Ленинграда на предприятиях, в учреждениях и организациях города и лицам, награжденным знаком «Жителю блокадного Ленинграда», узникам фашистских концлагерей (гетто и других мест принудительного содержания в период войны), если они не совершили в этот период преступлений против Родины, гражданам, необоснованно репрессированным по политическим мотивам в период репрессий 20-80 гг. и впоследствии реабилитированным, родителям, детям - инвалидам с детства и женам (не вступившим в новый брак) военнослужащих, лиц начальствующего и рядового состава органов внутренних дел, смерть которых связана с исполнением обязанностей военной службы (служебных обязанностей), или умерших инвалидов войны на 100% минимального размера пенсии по возрасту;
5. Инвалидам с детства вследствие ранения, контузии или увечья, связанных с боевыми действиями в период ВОВ (либо с последствиями военных действий), лицам награжденным орденами и медалями за самоотверженный труд и безупречную воинскую службу в тылу в годы ВОВ, донорам, награжденным знаком почета «Почетный донор Республики Беларусь», знакам «Почетный донор СССР», «Почетный донор Общества Красного Креста БССР», по достижении общеустановленного пенсионного возраста на 50% минимального размера пенсии по возрасту.
1552. Ін’юрколегія - компетенція та основні засади діяльності
Другое Юриспруденция, право, государство

Інюрколегія спеціалізована організація адвокатів СРСР, яка подає юридичну допомогу з питань міжнародного приватного права. Створена при Московській міській колегії адвокатів 1937. На Інюрколегію покладено захист за кордоном майнових прав рад. організацій і громадян по реалізації майна, справ про спадщину, витребуванню банківських вкладень, страхових сум, справ пенсійних, про відшкодування заподіяної шкоди, про стягнення аліментів тощо. Адвокати Інюрколегії виступають також як представники майнових інтересів іноземців та іноз. юридичних осіб у рад. судах, у зовнішньоторговельній арбітражній комісії і морській арбітражній комісії. В союзних республіках, у т. ч. в УРСР, діють уповноважені Інюрколегії адвокати відповідних колегій союзних республік. В УРСР представництво Інюрколегії створено в 1937. Інюрколегії співробітничає в разі потреби з іноземними адвокатами на основі укладених з ними угод. Ці угоди регулюють умови співробітництва по веденню майнових справ рад. і іноз. громадян, встановлюють взаємні права і обов'язки, визначають розмір гонорару за ведення справ і порядок оплати витрат по їх веденню.
1553. Інноваційна діяльність та економічна ефективність підприємств Центральної та Східної Європи
Другое Юриспруденция, право, государство

Методика Світового Економічного Форуму СЕФ (WEF) оцінки технологічного розвитку здійснюється в контексті визначення глобального індексу конкурентоздатності країни. Необхідно відзначити, що методика за якою проводилась оцінка конкурентноздатності країн відрізняється від методик до 2004 року та ґрунтується на розробках американських економістів К. Сала -і- Мартіна та М. Портера і поєднує у собі стадіальний підхід оцінки розвитку країни та макроекономічні та мікроекономічні підґрунтя аналізу [5, p. 21-23]. Країни поділяються в залежності від їх знаходження на певній стадії розвитку: стадія 1: фактороорієнтована економіка; стадія 2: економіка орієнтована на ефективність та стадія 3: інноваційна економіка. Кожна стадія відрізняється значимістю факторів, які визначають конкурентоздатність держави, які поділені на три групи: базові вимоги: інституції, інфраструктура, макроекономічна стабільність, охорона здоров'я та початкова освіта; фактори ефективності : вища освіта, ефективність товарного ринку, ефективність ринку праці, мережа фінансових ринків, технологічна готовність та обсяг ринку; інноваційні фактори: рівень розвитку бізнес-середовища та інновації. Частка базових вимог змінюється в залежності від стадії розвитку відповідно: 60%, 40%,20%; фактори ефективності складають: 35%. 50%, 50% ; інноваційні фактори: 5%, 10%, 30% відповідно для 1, 2 та 3 стадії економічного розвитку країни. В даному дослідженні всі країни поділені за знаходженням на певній стадії економічного розвитку плюс перехідні стадії від першої до другої та від другої до третьої. Такі детальні методичні викладки необхідні для того , щоб визначити рівень технологічного розвитку української економіки, тому що в основі класифікації СЕФ лежить технологічний , інноваційний рівень економіки. Україна знаходиться в перехідній стадії від першого до другого рівня, коли критичними факторами економічного розвитку є інституції, інфраструктура ,макроекономічна стабільність, базова освіта та здоров'я громадян і зростає важливість факторів ефективності, які пов'язані з ефективним функціонуванням товарного та фінансового ринків, якістю вищої освіти, готовністю до впровадження технологічних інновацій.
1554. Інститут омбудсмена в Україні
Другое Юриспруденция, право, государство

У 1976 р. інститут омбудсмена був запроваджений у Португалії, а у 1981 р. - у сусідній Іспанії. Запровадження інституту народного захисника в конституційно-політичній системі Іспанії стало одним із найбільш вдалих державно-правових нововведень після падіння диктатури Франко. Іспанцями обрана "сильна" модель омбудсмена, схожа на шведську. Проте з огляду на специфіку федеративного державного устрою країни на рівні провінцій запроваджені регіональні омбудсмени. Вони повністю незалежні у виконанні своїх повноважень від національного омбудсмена Іспанії, відносини з яким будуються на принципах координації та розмежування сфери компетенції. Таке розмежування, зокрема між регіональним омбудсменом провінції Каталонія та національним омбудсменом Іспанії, здійснюється на підставі двосторонньої угоди. Своєрідність цієї моделі пов'язана з федеративними особливостями Іспанії і, як свідчить досвід, не виправдовує себе у країнах з унітарним адміністративно-територіальним устроєм.
1555. Інститут президенства в Польщі
Другое Юриспруденция, право, государство

Президент підписує закон і розпоряджається про його негайне обнародування, якщо Сенат повідомив про відсутність заперечень по закону або не вніс в установлені строки пропозиції про зміну або відхилення закону, а також якщо Сейм прийняв внесені Сенатом пропозиції або відхилив їх. Президент може відмовити у підписанні закону і з мотивованим обґрунтуванням передати його на повторний розгляд Сейму. Це право президент може реалізувати протягом місяця з моменту подання закону на підпис. У той же термін він може звернутися в Конституційний трибунал для підтвердження конституційності закону. Після повторного прийняття Сеймом закону абсолютною більшістю голосів у присутності не менше половини загальної кількості депутатів Президент підписує його.
1556. Інститут самозахисту цивільних прав
Другое Юриспруденция, право, государство

Відповідно до ч. 1 ст. 1169 шкода завдана особою при здійсненні нею права на самозахист від протиправних посягань, у тому числі у стані необхідної оборони, якщо при цьому не були перевищені її межі, не відшкодовується [7, 44]. Під перевищення меж необхідної оборони розуміється умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту (ч. 3 ст. 36 КК) [4]. Тоді як кримінальна відповідальність за завдання шкоди внаслідок перевищення меж необхідної оборони настає тільки у випадках, прямо передбачених Кримінальним кодексом, то відшкодування такої шкоди за правилами ЦК настає на загальних підставах [10, 79]. Разом з тим, у даному випадку треба враховувати правило ст. 1193 ЦК (ЦК), відповідно до якого наявність вини потерпілого у завданні йому шкоди є підставою для зменшення розміру відшкодування [8, 879].
1557. Інститут співучасті у вчиненні злочину у кримінальному праві України, Франції та англо-американському праві
Другое Юриспруденция, право, государство

У чинному кримінальному законі України поняття співучасті сформульовано як умисна спільна участь декількох суб'єктів злочину у вчиненні умисного злочину (ст.26 КК) [1]. Співучасть у злочині є однією із форм злочинної діяльності. Її специфіка полягає у тому, що: а) участь у вчиненні злочину двох або більше осіб обумовлює його підвищену суспільну небезпеку; б) склад злочину виконується лише завдяки спільній діяльності всіх співучасників, в діяннях же окремих із них можуть бути відсутні всі ознаки злочину, вказані в статті Особливої частини КК . Законодавче визначення поняття "співучасть" включає в себе такі ознаки: 1) наявність двох чи більше суб'єктів злочину, які беруть участь у вчиненні одного й того самого умисного злочину; 2) спільність їх участі у злочині; 3) умисний характер діяльності співучасників [3]. Перші дві ознаки характеризують об'єктивну, а остання - суб'єктивну сторону співучасті. Першою ознакою, яка з об'єктивної сторона свідчить про наявність співучасті, є множинність учасників злочину. Закон говорить про "декількох суб'єктів злочину", що передбачає участь у вчиненні злочину двох чи більше суб'єктів злочину Таким чином, участь у вчиненні одного й того ж умисного злочину двох чи більше осіб, які відповідно до закону не є суб'єктами злочину (наприклад, неосудних) не утворює співучасті у злочині. Це саме стосується і випадків, коли лише один із учасників вчинення такого злочину є суб'єктом злочину, а інші - ні. Вказане положення суттєво відрізняється від положень про співучасть КК 1960 p., який визначав співучасть як "умисну спільну участь двох або більше осіб у вчиненні злочину", що давало змогу визнавати співучастю і відповідним чином оцінювати з позиції кримінального закону дії учасника груповoгo злочину (наприклад, зґвалтування, грабежу тощо) і в тому разі, коли інші учасники через неосудність або недосягнення віку, з якого настає кримінальна відповідальність, не були притягнуті до кримінальної відповідальності [2]. Закон може передбачати різні ознаки суб'єкта злочину для різних учасників спільної злочинної діяльності. Це є характерним для складів злочинів, де виконавцем може бути лише спеціальний суб'єкт (для таких співучасників, як організатор, підбурювач, пособник, наявність ознак спеціального суб'єкта не є обов'язковою: ними можуть бути осудні особи, які досягли віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність). Бути співучасником у злочинах, відповідальність за які законом установлена з 16 років, можуть особи, які досягли 16-річного віку, а в злочинах, відповідальність за які встановлена з 14 років, - особи, які досягли 14-річного віку. Що стосується злочинів, за вчинення яких встановлена відповідальність з іншого віку (наприклад, з 18 років), то співучасниками в таких злочинах можуть бути особи, які досягли 16 років. Спільна участь у вчиненні злочину передбачає: 1) об'єднання окремих зусиль кожного співучасника у взаємообумовлену злочинну діяльність усіх співучасників; 2) те, що вчинюваний співучасниками злочин є єдиним для них усіх; 3) спрямування зусиль кожного співучасника на досягнення загального результату злочину; 4) причинний зв'язок між діянням всіх співучасників і загальним злочинним результатом. Спільна участь у вчиненні злочину може проявитися як у дії, так і в бездіяльності Головною рисою спільності дій (бездіяльності) співучасників є те, що дії (бездіяльність) кожного з них є складовою частиною загальної діяльності з вчинення злочину. Вони діють разом, роблячи кожний свій внесок у вчинення злочину. Дії (бездіяльність) кожного з учасників за конкретних обставин є необхідною умовою для вчинення злочинних дій (бездіяльності) іншим співучасником, а, зрештою, - необхідною умовою настання спільного злочинного результату. Прагнення досягти різні злочинні результати є підставою для невизнання співучастю у злочині участі двох або більше осіб у вчиненні одного посягання. З суб'єктивної сторони співучасть характеризується умисною формою вини, що передбачає: 1) наявність умислу кожного із учасників стосовно їх власних дій (бездіяльності); 2) наявність умислу стосовно діянь інших співучасників, у т.ч. виконавця чи співвиконавця; 3) єдність наміру всіх співучасників вчинити один і той самий злочин; 4) єдність злочинного інтересу для всіх співучасників, тобто спрямованість їх умислу на досягнення загального злочинного результату. У своїй сукупності зазначені ознаки утворюють спільність психічної діяльності співучасників. Особливістю інтелектуального моменту умислу співучасників є те, що ним охоплюється усвідомлення кожним з учасників не лише суспільне небезпечного характеру особисто вчинюваного діяння, а й факту вчинення всіма співучасниками одного й того самого злочину, характеру дій інших співучасників, можливості діяти спільно з ними, наявності умислу в їхніх діях, спрямованості їхніх дій на досягнення загального злочинного результату тощо, тобто усвідомлення обставин, які стосуються всіх елементів складу злочину. Таке усвідомлення має бути взаємним - кожний із співучасників повинен усвідомлювати той факт, що він вчиняє злочин спільно з іншими його учасниками. Лише факт усвідомлення цих обставин дає підстави для притягнення до кримінальної відповідальності учасника не лише за конкретне діяння, вчинене ним особисто, а й за результат діяльності всіх співучасників вчинення злочину. Тому не можуть визнаватися співучастю дії або бездіяльність, які об'єктивно сприяли вчиненню злочину і настанню злочинного результату, але не охоплювались умислом співучасників як вчинені спільно. Вольовий момент умислу передбачає бажання всіх співучасників діяти спільно для досягнення єдиного злочинного результату. Єдність наміру всіх співучасників щодо спільності їхніх дій і єдиного злочинного результату не означає обов'язкового збігу їх мотивів: злочинна діяльність кожного із співучасників може бути викликана різними спонуканнями. Закон прямо вказує на те, що співучасть можлива лише у вчиненні умисного злочину. Така вказівка виключає співучасть у вчиненні необережного злочину. Співучасть за українським правом можлива на всіх стадіях умисного злочину - готування, замаху, безпосереднього виконання об'єктивної сторони злочину (як приєднання до злочинної діяльності), а також закінченого злочину. Співучасть на стадії закінченого злочину можлива у єдиному випадку: коли пособник, відповідно до попередньої домовленості з іншими співучасниками, починає діяти після вчинення злочину. При цьому його дії спрямовуються на переховування злочинця, знарядь чи засобів злочину, слідів злочину чи предметів, здобутих злочинним шляхом, інше приховування злочину. Попередня домовленість про вчинення таких дій не лише є юридичною підставою для визнання зазначених дій пособництвом, а й ознакою, яка відмежовує співучасть у вигляді такого пособництва від причетності до злочину [4].
1558. Інститути державної влади Ізраїлю
Другое Юриспруденция, право, государство

На своїх засіданнях члени парламенту обговорюють будь-які питання, що стосуються всього єврейського народу, здійснюють контроль за діяльністю уряду та державної адміністрації. Кнесет визначає розмір прямих і непрямих податків, обирає голову кнесету та його заступників, а також членів 10 постійних комітетів. Члени парламенту проводять таємне голосування для обрання східного і західного лідерів єврейського духовенства. Одним з важливих повноважень кнесету є обрання, а також звільнення з посади президента країни і державного контролера. Крім того, кнесет стверджує призначення нових міністрів, визначає розмір заробітної плати вищих посадових осіб (таких як глава держави, голова уряду, міністри та їхні заступники, судді, члени кнесету і т.д.). Кнесет ратифікує міжнародні договори і приймає закони, що дозволяють уряду оголошувати надзвичайний стан в країні. У структуру кнесету входять тимчасові і постійні комісії і комітети. Крім традиційних для інших парламентів комісій і комітетів (фінансовий, економічний, комітет з регламенту і інше), в кнесеті сформовані комісії і комітети, що відбивають специфіку ізраїльської держави. Так, наприклад, комітет з міжнародних справ і безпеки. Крім зовнішньої політики і дипломатії він займається проблемами державної безпеки, питаннями війни і миру, розвідкою та ін Комітет проводить закриті засідання на які звичайно запрошуються прем'єр-міністр, міністри оборони, внутрішніх справ, закордонних справ і головнокомандуючий збройними силами. Вищевказані посадові особи повинні представити комітету доповіді про свою діяльність. Питання, обговорювані на засіданнях комітету, розголосу не підлягають. Винятковою актуальністю володіє комітет переселення і прийому, до компетенції якого входять питання, пов'язані з веденням агітації серед євреїв в інших країнах світу для їхнього переселення в Ізраїль. Даний комітет займається також прийомом нових переселенців і їх працевлаштуванням.
1559. Інституційна система Європейського союзу
Другое Юриспруденция, право, государство
1. Конституційні акти Європейського Союзу .Частина I/ Упорядник Г.Друзенко,за загальною редакцією Т.Качки.-К.: Юстініан, 2005 р.- 512 с.
2. Ніццький договір про внесення змін та доповнень до Договору про Європейський Союз, Договорів про заснування Європейських Співтовариств та деяких пов'язаних з ними актів (2001/C80/01). /Законодавчі і нормативні акти з банківської діяльності, N 12, грудень, 2002 р.
3. Ентін Л. М. Право Европейского Союза: основные категории и понятия: Навч. посібник. - К.: ІМВ КНУ ім. Тараса Шевченка, 2003. - 101с.
4. Ентін Л.М. Інституційна структура та механізм прийняття рішень у Європейському Союзі: Навч. посібник / Програма Tacis Європейського Союзу в Україні; Проект "Правничі студії в Україні: Київ та окремі регіони". - К.: ІМВ КНУ ім. Тараса Шевченка, 2004. 136 с.
5. Паппас Спірос. Європейське управління: Навч. посібник / Програма Tacis Європейського Союзу в Україні ; Проект "Правничі студії в Україні: Київ та окремі регіони".-К.: ІМВ КНУ ім. Тараса Шевченка, 2004.-192 с.
6. Право Европейского Союза: Учебник для вузов / Под ред. С.Ю. Кашкина. М.: Юристъ, 2002. 925 с.
7. Рудік Олександр Миколайович. Конституція ЄС: етапи розробки та основні положення / Національна академія держ. управління при Президентові України. Дніпропетровський регіональний ін-т держ. управління. - Д.: ДРІДУ НАДУ, 2005. 84 с.
8. Шевчук С., Кравчук І. Ніццький договір та розширення ЄС / С.Шевчук (наук.ред.), А. Пендак (пер.). К.: Логос, 2001. 195 с.
1560. Інтелектуальна власність як право на результат творчої діяльності людини
Другое Юриспруденция, право, государство
1. Цибульов П.М. Основи інтелектуальної власності / Навчальний посібник. К.: “Інст. інтел. власн. і права”, 2005. 112 с.
2. Інтелектуальна власність в Україні: правові засади та практика. Наук.-практ. вид.: у 4-х т. / За заг. ред. О.Д. Святоцького.-
3. Охорона інтелектуальної власності в Україні / С.О.Довгий, В.О.Жаров, В.О.Зайчук та ін. К.: Форум, 2002. 319 с.
4. Бондаренко С.В. Авторське право і суміжні права. К.: Інст. інтел. влас. і права, 2004. 260 с.
5. Кожарская И.Ю., Прахов Б.Г. Патентное право. К.: Інст. інтел. влас. і права, 2003. 140 с.
6. Тофило А.В. Экспертиза объектов интеллектуальной собственности: заявки на изобретения и полезные модели. . К.: Інст. інтел. влас. і права, 2004. 176 с.
7. Бутнік-Сіверський О.Б. Економіка інтелектуальної власності. . К.: Інст. інтел. влас. і права, 2004. 296 с.
8. Цыбулев П.Н. Оценка интеллектуальной собственности. . К.: Інст. інтел. влас. і права, 2003. 184 с.
9. Зинов В.Г. Управление интеллектуальной собственностью. М.: Дело, 2003. 512 с.
10. Жаров В.О. Захист права інтелектуальної власності. . К.: Інст. інтел. влас. і права, 2004. 64с.

Blog

Информация по предмету Юриспруденция, право, государство