Информация по предмету Юриспруденция, право, государство

1561. Інтереси СРСР та США на Близькому Сході в 80-ті роки ХХ ст.
Другое Юриспруденция, право, государство

В озброєнні ісламістів США спиралися на впливові служби пакистанської розвідки - ISI. Тільки в 1998 році в інтерв'ю французькому журналу "Нувель Обсерватер" радник президента США Картера Бжезинський визнав, що озброєння антирадянських військ Бен Ладена передувало військовому вторгненню СРСР і мало на меті спровокувати цю реакцію. Російські війська були введені до Афганістану 24 грудня 1979 року. Збігнев Бжезинський в інтерв'ю признався: "Насправді президент Картер підписав першу директиву про таємну допомогу супротивникам прорадянського режиму в Кабулі 3 липня 1979 року. І того ж дня я написав доповідну записку для президента, в якій я йому пояснив, що на мою думку ця допомога спричинить радянське військове втручання. Ми не змусили росіян втрутитися, ми просто свідомо збільшили можливість того, що вони це зроблять". І далі: "Ця секретна операція була відмінною ідеєю. Її метою було заманити росіян в афганську пастку, і ви хочете, щоб я шкодував про це? Того дня, коли Радянський Союз офіційно перейшов кордон, я написав президентові Картеру коротко: "У нас тепер є можливість дати СРСР свою в'єтнамську війну"". Кореспондент запитав Бжезинського, чи не жаліє останній про те, що така політика, фактично, спонсорувала розвиток ісламського фундаменталізму. Його відповідь була майже афористична: "Що важливіше з погляду історії миру? Талібан або падіння Радянської імперії? Декілька розбурханих ісламістів або звільнення Центральної Європи і кінець холодної війни?". В кінці 90-х Бжезинський ще міг не представляти всю небезпеку терористичних угрупувань, створених на американські гроші. Він описував прагматичну реальність, з якої ідеологи американської демократії зробили міф, реабілітовуючий "хрестовий похід" США у всьому світі.
1562. Інформаційне забезпечення ОРД
Другое Юриспруденция, право, государство
Основні вимоги, що пропонуються до оперативно-розшукової інформації можна позначити в такий спосіб:
1. комплексність інформації, тобто ефективне рішення оперативно-тактичних завдань можна досягти тільки на основі систематизованої інформації, що поєднує у собі різні відомості, отримані з різних джерел і логічно пов'язані;
2. адекватність рівня надходження оперативно-розшукової інформації компетенції опер. працівників, що приймають рішення, чим більше віддалене виконання від моменту сприятливого для одержання необхідної інформації, тим більше небезпека її перекручування, а отже, допущення помилок у прийнятті рішень. Ця вимога припускає централізацію «місцевої» інформації. Систематизована, осмислена й підготовлена до використання на рівні управління периферійними оперативними підрозділами, централізована інформація забезпечує виконання приватних оперативно-тактичних і профілактичних завдань. Чим вище в ієрархії супідрядності регіональна система накопичення інформації, тим більша кількість низових підрозділів можуть нею скористатися. Існує й зворотний зв'язок: чим більше з низових оперативних підрозділів надійде в централізований масив інформації корисних відомостей, тим активніше виявиться його вплив на ефективність боротьби зі злочинністю;
3. оптимальність, повнота, тобто складність забезпечення цієї вимоги полягає в тому, що в практиці ОРД не вироблено єдиних критеріїв повноти з багатьох питань, віднесених до компетенції оперативних підрозділів. Особливо страждають щодо цього подання про підстави постановки громадян на різні види обліку; межі вивчення особи, необхідних для визначення моменту реалізації оперативно-розшукових справ. Існує помітний відрив науково розроблених моделей (межі поінформованості про раніше засуджених; неповнолітніх правопорушників; криміногенні фактори, що вимагає вивчення й ін.) від подань опер. працівників з приводу оптимального варіанта інформації. Однак повнота інформації зовсім не означає вичерпної інформації про об'єкт, досліджуваному у кримінальному випадку, навколишньому середовищі, ситуації з нескінченно високою точністю. Існують певні межі, які мають правове походження й визначаються повноваженнями оперативних підрозділів;
4. точність інформації, тобто ця вимога характеризує ступінь деталізації інформації, її наближення до оригіналу. Точність нерозривно пов'язана з вірогідністю, об'єктивно вірним відображенням подій, явищ, стану об'єкта, що оточує його середовища. Деталізація, вірогідність і повнота взаємозалежні. Деталізація, як і оптимальність, має свої межі. Наступає момент, при якому витрати часу й зусиль на одержання повної й детальної інформації стають невизначеними з погляду оперативно-розшукових цілей. У теорії управління констатується стан, коли в інформаційному забезпеченні управління виникає момент, при якому детальна, більше повна інформованість коштує дорожче, ніж не інформованість.
1563. Іпотека об'єктів незавершеного будівництва
Другое Юриспруденция, право, государство
1. Закон України Про іпотеку [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://zakon. rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main. cgi? nreg=898-15 - Назва з екрану
2. Закон України Про іпотечне кредитування операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://zakon. rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main. cgi? nreg=979-15 - Назва з екрану
3. Закон України Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла і операції з нерухомістю [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://zakon1. rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main. cgi? nreg=978-15 - Назва з екрану
4. Наказ Про затвердження Класифікатора державного майна [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://zakon. nau.ua/doc/? code=v0461224-06 - Назва з екрану
5. Порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://zakon. rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main. cgi? nreg=923-2008-%EF - Назва з екрану
6. Цивільний кодекс України [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://zakon. rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main. cgi? nreg=435-15 - Назва з екрану.
1564. Іран та його міжнародні відносини
Другое Юриспруденция, право, государство

Провідним напрямом російський-іранської співпраці є енергетичне, а найбільшим проектом - будівництво АЕС «Бушер", здійснюване російською компанією ЗАТ "Атомстрой-експорт» на умовах генерального підряду. На початку 2006 р. на об'єкті працювала до тисячі російських фахівців, об'єм виконання основних видів робіт за контрактом склав: проектування -96,7%, будівельні роботи -90%, постачання устаткування -98,2%, монтажні роботи -48,4%. У 2005р. іранська сторона запропонувала програму енергетичної співпраці в нафтогазовій сфері і в електроенергетиці. У газовій промисловості, Міністерство нафти Ірану зацікавлене в співпраці з Росією. У створенні потужностей по виробництву, зберіганню і постачанням на експорт природного газу, а також в реалізації проекту транзиту російської нафти з району Каспійського моря в іранські порти Персидської затоки на умовах "swop" і здійсненні (за участю російських інвестицій) геологорозвідки і здобичі нафти і газу в іранському секторі цього моря, включаючи території, оспорювані сусідніми прикаспійськими державами. ВАТ "Російські залізниці» спільно з іранськими і азербайджанськими партнерами бере участь в проекті будівництва в Ірані залізничної лінії Астара - Решт - Казвін. Почалася реалізація угоди між Росією, Іраном і Азербайджаном по об'єднанню і синхронізації енергосистем трьох країн для здійснення сезонного обміну електроенергією. На території Ірану прокладається нова лінія електропередачі до азербайджанської межі, яка дозволить в 2006р. реалізувати співпрацю між енергетичними відомствами Ірану, Азербайджану і Росії. ВАТ "Газпром" у складі косорціуму з французькою компанією "Total Fina Elf" і малазійської "Petronas" завершило роботи по освоєнню шельфового газоконденсатного родовища "Южнипарс" і в даний час в рамках контракту на умовах "buy-back" здійснює розрахунки з іранською стороною по поверненню вкладених в проект засобів. Вартість проекту складає близько 2 млрд. долл., пайова участь "Газпромуа"-30%. Перспективним проектом за участю "Газпрома" є також будівництво газопроводу з Ірану до Індії і Пакистану. Іранська сторона спільно з незалежними експертами веде оцінку пропонованих маршрутів, сухопутного через Пакистан і морського уподовж побережжя Пакистану. "Газпром" будує в Ірані підземні сховища газу і розробляє генеральну схему розвитку газорозподільної мережі країни, а також бере участь в будівництві і обслуговуванні регіональних газових мереж. Компанія "Татнафта" створила спільне (з рівними долями участі) російсько-іранське підприємство "Pars-Татнафта" для веденні в Ірані робіт в нафтогазовій і нафтохімічній промисловості.
1565. Історико-політичні та правові аспекти становлення парламентаризму в Україні на зламі ХХ-ХХІ ст.
Другое Юриспруденция, право, государство

Помітно зростає і кількість депутатів, які працювали в комісіях, а конкретно вона збільшилася в 15 разів (з 36 до 550 чол.), або з 9% до 84,6% від загального числа депутатів. Як переконуємося, більша частина депутатів працювала в комісіях, що значно посилювало їх участь у роботі Верховної Ради. Втім, діяльність постійних комісій мала пасивний характер, що пояснюється відсутністю нормативних актів, які законодавчо регламентували їх практику. Лише дев'ята сесія VI скликання в 1966 р. прийняла Положення про постійні комісії, в яке перша сесія Х скликання (1980 р.) внесла зміни і доповнення відповідно до вимог часу. Ці документи певним чином позитивно вплинули на організацію та діяльність постійних комісій Верховної Ради. Якщо ними, майже за десять років, в 1959-1967 рр. було розглянуто 306 питань, що стосувалися різних проблем суспільного життя, в тому числі 68 - у порядку контролю за виконанням законів [20], то за час роботи Верховної Ради УРСР Х скликання (1980-1985 рр.) на засіданнях постійних комісій було розглянуто понад 500 питань, пов`язаних з різними аспектами господарського, культурного, міжнародного життя республіки. Понад 95% членів комісій брали активну участь у перевірках роботи державних та громадських організацій, 75% - виступили на засіданнях комісій [21]. Наприклад, тільки в 1983 р. у роботі комісій брали участь понад 300 депутатів та майже 500 спеціалістів. Депутати висловили чимало конструктивних пропозицій, на підставі яких були вироблені відповідні рішення. Про підвищення обґрунтованості вироблених ними пропозицій та рекомендацій переконливо, на думку автора, свідчить той факт, що з більш як 20 питань, детально вивчених комісіями, прийняті постанови Президії Верховної Ради УРСР. З низки важливих проблем, піднятих комісіями, приймались відповідні постанови Ради Міністрів республіки [22]. В той же час, зокрема за 1986-1989 рр., комісії розглянули лише 50 господарських і соціально-культурних питань [23]. Тому в цілому ці організаційні структури ще не набули певного динамізму в роботі, ними допускався різнобій та підміна роботи однієї постійної комісії іншою.
1566. Історичний розвиток міжнародного публічного права в середні віки (від падіння Римської імперії до Вестфальського мирного договору 1648 р.)
Другое Юриспруденция, право, государство

Насамперед це стосувалося обсягу правосуб'єктності суб'єктів міжнародного права, особливо нових, оскільки період раннього феодалізму характеризувався великою роздробленістю феодальних володінь і дуже розвиненою ієрархією, продиктованою дією інститутів сюзеренітету і васалітету. Це зумовило відхід від принципу рівності суверенів і, хоча на Карфагенському соборі 438 р. й обговорювалися ці питання, своєрідна феодальна вольниця ще довгий час перешкоджала становленню принципу суверенної рівності держав [2, с. 38]. Найбільш визнаним сюзереном і, отже, верховним світським главою всіх християнських держав був імператор Західної Римської імперії (поки вона існувала і зберігала силу). Поряд із ним визнавалася влада Римського папи [1, с. 83]. Поряд із папою як суб'єкти міжнародного права визнавались і деякі високопоставлені священнослужителі - прелати. Все це ускладнювало розвиток принципу суверенної рівності держав. Феодальна роздробленість не сприяла також і розвитку інших інститутів міжнародного права, оскільки найбільш значні феодали самостійно вели свої справи на міжнародній арені, використовуючи при цьому, насамперед, силовий тиск, і навіть вели приватні війни, у яких діяли винятково в особистих інтересах, нехтуючи будь-якими правилами ведення воєнних дій [3, с. 18]. Сваволя дрібних феодалів поступово скорочувалась, і в Європі розвивався процес зміцнення суб'єктів міжнародного права. Маються на увазі, з одного боку, утворення сильних держав (наприклад, держава франків), з іншого - поява ряду державоподібних об'єднань германських князівств, посилення впливу короля Англії, розвиток торговельно-військових союзів італійських міст на чолі з Генуєю, Венецією, а також вихід на міжнародну арену Київської Русі (X ст.) тощо.
1567. Історичні й соціально-економічні аспекти практики застосування альтернативних видів покарань
Другое Юриспруденция, право, государство

Тут треба дещо пояснити. Історія вітчизняного кримінального покарання знає достатньо широкий діапазон покарань, альтернативних позбавленню волі, які у різні часи застосовувалися як спосіб здійснення відплати, реституції, залякування, виправлення і навіть перевиховання. Дійсно, упродовж 70 років невідємною частиною історії нашої держави в умовах радянської тоталітарної системи потрібно визнати «переплавлення» значної кількості населення через виправно-трудову систему, головним чином, через місця позбавлення волі. Політичний режим не міг не обумовлювати використання важелів репресивності каральної машини на «благо» суспільства. Відомо, що будівництво крупномасштабних індустріальних обєктів, освоєння цілинних земель не обходилося без залучення дешевої праці засуджених. Під це навіть відвели відповідну доктрину, яка полягала у виправленні і перевихованні злочинців шляхом їх суспільно корисної праці. Треба погодитися з А.Х. Степанюком, що в умовах абсолютизації державної форми господарювання і власності, при стійкому пріоритеті відомчих інтересів над інтересами людини, всупереч ідеологічним гаслам, існувала експлуатація людини державою. Але сьогодні використання праці засуджених під час відбування ними альтернативних видів покарання має дещо іншу спрямованість. Зокрема, її застосування не ставить своєю метою досягнення абсолютного виправлення й перевиховання засудженого в тому розумінні, яке штучно надавалося цьому раніше за радянських часів і не переслідує глобальних цілей підняття економіки будь-якою ціною. За нових історичних і соціально-економічних умов суспільно-корисна праця засудженого під час виконання альтернативних видів покарань має своїм призначенням: (а) соціальне збереження трудових навичок як елемента нормального процесу життєдіяльності людини і продовження її перебування в тому середовищі, яке для багатьох є звичним; (б) бути джерелом існування самих засуджених і членів їх сім`ї (маються на увазі виправні роботи) або ж не заважати мати інше джерело існування (громадські роботи, які виконуються у вільний від основної роботи час); (в) зняти необхідність розпочинати процес працевлаштування звільненого після відбуття покарання; (г) бути одним з основних засобів виправлення і ресоціалізації засудженого. Отже, треба виходити з того факту, що під час відбування таких покарань, як виправні та громадські роботи, якщо й використовується праця, то сама по собі вона є засобом не лише виправлення, а й збереження певного рівня соціалізації людини (ч. 3 ст. 6 КВК України). Зміна історичних умов у державі призвела до реформування кримінально-виконавчої системи і перегляду основних її категорій.
1568. Історія глобалістики та глобалізаційні процеси сьогодення
Другое Юриспруденция, право, государство
Аналіз показує, що глобалізація суспільства обумовлена цілою низкою факторів, з яких найбільш важливими є наступні:
1. Технологічні фактори, пов'язані з бурхливим розвитком нових технологій і переходом розвинених країн світу до нового технологічного укладу суспільного виробництва. Висока ефективність нових технологій, які дозволяють не тільки впроваджувати високоякісну продукцію, але також і скорочувати при цьому витрати природних ресурсів, енергії та соціального часу, роблять ці технології все більш важливою та привабливою частиною світового ринку товарів і послуг. Тому їхнє поширення в глобальному масштабі і є однією з провідних тенденцій розвитку сучасної цивілізації. Прогнози свідчать про те, що в найближчі десятиліття ця тенденція буде тільки усилюватися.
2. Економічні фактори, пов'язані з розвитком транснаціональних промислових корпорацій (ТНК) і все більшим поширенням міжнародного розподілу праці. Вже сьогодні основна частина високотехнологічної продукції впроваджується саме в рамках ТНК, що володіють значною частиною виробничих фондів і створюють більше половини всього валового продукту в світі. Розвиток ТНК спричиняє глобалізацію виробничих зв'язків, методів організації праці та збуту готової продукції, формування уніфікованої виробничої культури суспільства й відповідній цій культурі етики й нормативів поводження людей, а також теорії та практики керування трудовими колективами.
3. Інформаційні фактори, пов'язані з розвитком глобальних мереж радіо та телебачення, телефонного та факсимільного зв'язку, комп'ютерних інформаційно-телекомунікаційних мереж і нових інформаційних технологій. Бурхливий розвиток засобів інформатики й їх усе більше проникнення в усі сфери життєдіяльності суспільства перетворили інформатизацію на глобальний соціотехнологічний процес, який у найближчі десятиліття буде, безумовно, залишатися домінантою науково-технічного, економічного та соціального розвитку суспільства.
4. Революційна трансформація інформаційної сфери суспільства сьогодні активно формує не тільки новий, інформаційний спосіб життя сотень мільйонів людей на нашій планеті, але також і нові подання про якість життя, які багато в чому пов'язані з рівнем споживання інформації та інформаційних послуг. Майже на наших очах стрімко зростають комунікаційні можливості людини. Мобільний телефонний зв'язок, електронна пошта, глобальна інформаційно-комунікаційна мережа Інтернет, супутникове телебачення - всі ці нововведення дуже швидко засвоюються культурою сучасного суспільства, а ті, у свою чергу, трансформують цю культуру, вносять у неї не тільки нові інформаційні засоби та можливості, але також і нові етичні та правові норми, формують нові цінності. Сьогодні є вагомі підстави стверджувати, що в найближчі десятиліття на нашій планеті буде сформований принципово новий тип цивілізації інформаційна цивілізація.
5. Геополітичні фактори глобалізації суспільства пов'язані, головним чином, з усвідомленням необхідності консолідації світового співтовариства перед загальними погрозами, протистояти яким ефективно можна, лише об'єднавши зусилля. Усвідомлення такої необхідності почалося ще в середині XX в., коли була створена Організація Об'єднаних Націй - перший досить впливовий міжнародний орган, призначений для запобігання військових конфліктів політичними методами.
6. Сьогодні крім небезпеки таких конфліктів з'явилася нова глобальна погроза для стабільності світового співтовариства -міжнародний тероризм. Для ефективної протидії цій погрозі також необхідно буде виробити загальні для всіх країн юридичні норми та правила забезпечення міжнародної безпеки. Однак самим потужним фактором подальшої глобалізації суспільства в найближчі десятиліття може стати усвідомлення необхідності об'єднання зусиль світового співтовариства для боротьби з і нобальними погрозами екологічного характеру. Тут на перший план висуваються такі проблеми, як поява пустель п;і африканському й азіатському континентах, забруднення воді-, грунту та повітря промисловими відходами, знищення флори і фауни нашої планети в результаті господарської діяльності людини, засмічення навколоземного космічного простору тощо.
7. Останні події, пов'язані з безпрецедентними в новітній історії повенями в ряді країн Європи та Південно-Східної Азії, повинні стати гарним прикладом для того, щоб сучасне суспільство переглянуло своє відношення до екологічних проблем і усвідомило, нарешті, їхню реальну небезпеку для свого майбутнього.
8. На підставі вищесказаного можна зробити висновок про те, що сьогодні у світі діє ціла низка досить потужних і об'єктивних факторів, які і є основними причинами розвитку процесу глобалізації суспільства та сприяють його все активнішому поширенню на багато країн світового співтовариства. Аналіз внутрішньої природи цих факторів і тенденцій їхнього подальшого розвитку показує, що в найближчі роки дія цих факторів будг тільки підвищуватися. Тому й процес глобалізації суспільства, що вони спричиняють, буде також наростати.
9. Глобалістика, як вказується в енциклопеді",
10. «міждисциплінарна галузь наукових досліджень, спрямованих на виявлення сутності, тенденцій і причин процесів глобалізаці", породжуваних нею глобальних проблем і пошук шляхів затвердження позитивних і подолання негативних для льодини та біосфери наслідків цих процесів» [1].
11. Тим часом А.П. Федотов, представник природничонаукового напрямку в глобалістиці, зводить в основному нову галузь знання до управлінських аспектів. За його думкою, глобалістика - наука про керування позамежним станом нашої планети. Е. Г. Кочетов схильний звести глобалістику, міждисциплінарну дисципліну, до геоекономіки. Виникає необхідність вироблення узагальнюючої концепції, що розглядає світ як цілісне утворення. Паш світ (§1оЬе) - це світ світів: розвинені країни, країни, що розвиваються, країни як світостворения, постсоціалістичний світ. Це світи, які мають різні напрямки. Глобалізуючийся світ - це ще не глобалізованил світ. За словами А. Пушкова, тільки 70% живуть за правилами горезвісної глобалізації. Третина світу живе за своїми традиційними законами, що характерно для країн Африки та Латинської Америки [2].
12. Разом з такими поняттями, як глобалізація, антиглобалізація, глобальна людина, глобапьна свідомість, планетарний світогляд та іи., входять у лексикон фахівців із глобалістики таке поняття, як глокалізація. Глокалізм (§1оса1ізгп) - сукупність процесів глобалізації та локалізації в розвитку людства. Глокальний з'єднуючі всесвітні центри з периферією, те, що служить зв'язком, зближенням всесвітнього та місцевого. На прапорі XX в., вважає М. Епштейн, буде написано не «глобальність» і не «локальність», а « -локальність». Подібні симулякри, як глокалізм, відображають як інтеграційні процеси в науці, так і зміни в масовій свідомості суспільства в світі. В цьому зв'язку Р. Генон справедливо зауважує: «На тім рівні розумового змішання, якого вже досягло більшість людей нашого часу, будь-які сполучення слів, самим очевидним образом несумісних одне з одним, уже не викликають ні в кого здивування, що могло б хоч на мить змусити замислитися про цю несумісність».
13. Кожного року розширюється проблемне поле глобалістики за рахунок включення знань, що накопичуються в різних областях природничих і гуманітарних наук (культурології, соціальної й етнічної психології, регіонознавства, міжнародних відносин та ін.), підсилюється рефлексія тих, хто працює в сфері глобалістики, зокрема осмислюються внутрішня логіка складної галузі знання, її багаторівневої структури, методів дослідження в їхньому сіііввідношєнні з досліджуваною об'єктивною реальністю [9].
14. Глобалістика просто по визначенню не може претендувати на рзль універсальної теорії. Затверджується думка після багаторічного гносеологічного й онтологічного монізму, що не може бути єдиного методу, єдиної універсальної теорії, що претендує на єдино правильну, всеохоплюючу, прогностичну, пояснювальну й розуміючу думку, а повинен бути органічний багаторівневий (ешелонований) сплав різноманітних філософсько-теоретичних підходів і методів, у тому числі й постмодерністський.
15. Методологія глобалістики розглядається як сукупність принципів і методів, а також процедур, на основі яких і проводяться дослідження та розробка сформульованих проблем.
16. Глобалізація як процес - надзвичайно багатогранне явище. І глобалізація як наука комплексна синтетична наука (наднаука, мсілиаука, сверхнаука). Оволодіння її результатами, їхнє осмислення та включення в систему факторів і мотивів поводження
17. людини планети (а не тільки представника регіону, цивілізації, конфесії, колективу) вимагає також комплексної методології.
18. Насамперед мова йде про принципи об'єктивності, історизму, додатковості, синергетики, герменевтики. Використовуються методи як загальнонаукові (системні, статистичні тощо), так і спеціальні, які перебувають на озброєнні окремих наук (наприклад, історико-порівняльний метод - один з основних методів історичної науки). Безумовно, при вивченні суспільства, природи, людини необхідний аналітичний метод, що дозволяє розчленувати, поділити на складові частини придатні у дослідженні процеси і явища, систематизувати їх по класах, видах тощо. Разом з тим при вивченні таких складних процесів, як глобалізація, і дисципліни -глобалістика, необхідно повною мірою використовувати холистський метод, що дає можливість представити цілісність, неподільність процесів.
19. Обов'язковим засобом дослідження с цивілізаційний метод, що вимагає обліку й аналізу різноманіття в історичному розвитку та сучасному стані народів.
20. Методологічна основа пізнання є багатокомпонентною, ієрархічно побудованою системою принципів, підходів, категорій та методів, що опираються на розуміння специфіки об'єкта та предмета науки.
21. У цьому зв'язку глобалістика включає чотири рівні дослідження. Перший - філософсько-методологічний (макрорівень) (основні положення філософської теорії пізнання, діалектичної методології, онтології). Другий - мезарівень (основні принципи й методи наукового пізнання, теоретичні положення й норми наукознавства. Це наукова вірогідність, ціннісне втримування, орієнтованість на розкриття змістів, цілісний підхід у дослідженні пізнаваних об'єктів, виразність суб'єктивної позиції дослідника та його відповідальність за отримання достовірних результатів, логічна несуперечність, збіг результатів інтерпретації з даними інших досліджень і ін.).
22. Третій - спеціально-науковий (фундаментальні підходи, принципи та методи гуманітарного знання, методологічні положення суміжних із глобалістикою наук - історії, економіки, політології, культурології, соціології, герменевтики, джерелознавства). Четвертий - конкретно-науковий (включає в себе обгрунтування особливостей об'єкта та розкриття предмета глобалістики, її логічної будови, системи принципів (детермінізму, єдності логічної й історичного, системності, об'єктивності, історизму, періодизації й т.д.) і методів категоріально-понятійного апарата.
1569. Історія криміналістики
Другое Юриспруденция, право, государство

Департамент поліції докладав багато зусиль до розширення мережі антропометричних кабінетів, але централізованого обліку за лінією розшукної поліції у масштабах імперії до 1908 р. не існувало. Це сталося після створення в усіх губернських і найбільших повітових містах 89 розшукних відділень, які згідно із законом від 6 липня 1908 р. поділялися на чотири розряди. В Україні вони існували в Києві, Одесі, Харкові (І розряд); Катеринославі, Єлисаветграді, Миколаєві (II розряд); Житомирі, Кам'янці-Подільському, Полтаві, Кременчуці, Бердичеві, Херсоні, Сімферополі, Керчі, Новоросійську (III розряд) і Чернігові (IV розряд). Провідним підрозділом розшукного відділення було довідково-реєстраційне бюро, до основних завдань якого входили реєстрація злочинців, систематизація відомостей про них, встановлення особи, видача довідок про судимість і розшук винних осіб. До компетенції бюро належало також здійснення криміналістичних експертиз (дослідження речових доказів, технічних досліджень документів, експертиз почерків тощо). Штати довідково-реєстраційних бюро розшукних відділень усіх розрядів налічували дві одиниці: чиновник, який завідував реєстрацією злочинців і листуванням з розшуків та наглядів, та фотограф, він же помічник реєстратора злочинців. Характерно, що їхні службові оклади були майже однаковими (для І розряду 1000 крб, II 900, III 800 крб). Нові підрозділи застосовували антропометрію, дактилоскопію, судову фотографію та словесний портрет. На кожного затриманого складали повну реєстраційну картку з трьома фотокартками і дактилоскопічними відбитками у двох примірниках (один для центрального реєстраційного бюро); особову картку з фотографічним знімком професійних злочинців; алфавітну картку, а також фотокартку для альбому злочинців.
1570. Історія митної справи та митної політики
Другое Юриспруденция, право, государство

З розвитком різних галузей сільського господарства, ремесел і промислів, мануфактурних виробництв в Україні розширювались торговельні стосунки купців, частини феодалів і заможних селян. Виробнича спеціалізація окремих районів і розвиток на цій основі товарного виробництва обумовили нові формування як внутрішнього, так і зовнішнього ринку. В другій половині XVII і на початку XVIII століття торгівля, як і раніше, зосереджувалась на ярмарках та базарах. У цей час лише на Лівобережній Україні щорічно збиралось 390 ярмарків, а на Слобожанщині 219. Найбільші з них були п Ніжині, Переяславі, Львові, Кам'янці-Подільському, Вінниці. Житомирі, Бару, Луцьку. В Ніжині і Ромнах продавалось товарів на декілька мільйонів рублів. До наших днів дійшов такий історичний факт, що в 1785 році торговий обіг на Покровському. Хрещенському і Троїцькому ярмарках досяг 40 мли. руб. Українські землі все більше втягувались у систему російського ринку. В центральних районах Росії все частіше бували купці з Києва, Ніжина, Переяслава, Харкова. Для них вже існували гостинні двори в Севську, Брянську. Розвитку торгівлі сприяли реформи Петра І, які передбачали звільнення українських купців від мита. Бахчисарайський мирний договір 1681 року завершив війну сильного мита. В 1753 році Лівобережна Україна Україна була включена в єдину внутрішню митну систему Російської держави. В російському експорті Україна займала досить вагоме місце.
1571. Історія створення Державного Гімну України
Другое Юриспруденция, право, государство

Çà â³ðø “Ùå íå âìåðëà Óêðà¿íà” ³ çà àâòîðñòâî “âîçìóòèòåëüíûõ ïåñåí è ïðîêëàìàöèé” â 1862 ðîö³ Ïàâëà ×óáèíñüêîãî áóëî çàñëàíî íà ïîñåëåííÿ äî Àðõàíãåëüñüêî¿ ãóáåðí³¿, äå â³í ïåðåáóâàâ óïðîäîâæ øåñòè ñ ïîëîâèíîþ ðîê³â. Áóëî òîä³ éîìó 23 ðîêè. Ï³ñëÿ ªìñüêîãî óêàçó 1876 ðîêó ïðî ÷åðãîâó çàáîðîíó óêðà¿íñüêîãî ñëîâà, ×óáèíñüêîãî âäðóãå âèñèëÿþòü ç Óêðà¿íè, íà öåé ðàç äî Ïåòåðáóðãà. Ñåðöå â÷åíîãî íå âèòðèìàëî óäàð³â äîë³. Âæå âàæêî õâîðèé, â³í âèêëîïîòàâ äîçâ³ë ïåðå¿õàòè äî ñâîãî õóòîðà ó 1879 ð. Ðîçáèòèé ïàðàë³÷åì, óïðîäîâæ îñòàíí³õ ðîê³â æèòòÿ, Ïàâëî Ïëàòîíîâè÷ ïîìåð 26 ñ³÷íÿ 1884 ðîêó, íå äîæèâøè 1-ãî äíÿ äî 45-ð³÷÷ÿ. Ïîõîâàëè éîãî íà Êíèøåâñüêîìó öâèíòàð³ ó Áîðèñïîë³. Ïàìÿòü ïðî Ïàâëà Ïëàòîíîâ³÷à óâ³êîâ³÷åíî ó íàçâ³ ñåëà, ÿêå âèðîñëî ïîðó÷ êîëèøíüîãî õóòîðà, äå íàðîäèâñÿ ïîåò. Éîãî ïåðåéìåíîâàíî íà ×óáèíñüêå.
1572. Історія, перспективи Конвенції прав людини
Другое Юриспруденция, право, государство
1. Усі діти, незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних чи інших поглядів, національного або соціального походження, майнового статусу, народження чи іншого, мають права, що містяться в Декларації прав дитини 1959 року.
2. Дитина повинна користуватися особливим захистом, і їй повинні надаватися всі можливості і сприятливі умови для фізичного, психічного, морального, духовного та соціального розвитку.
3. Дитина повинна мати право на імя та національність.
4. Дитина повинна мати право на необхідне харчування, житло та медичне обслуговування.
5. Діти, які мають фізичні вади, розумове відставання чи соціальні труднощі, повинні мати особливу увагу, навчання та лікування.
6. Діти повинні рости в сімї. Суспільство й уряд повинні забезпечити дітей, які не мають батьків, всіма необхідними умовами і підтримкою.
7. У дитини є право на безкоштовну обовязкову освіту. Дитина також повинна мати можливість відпочивати і гратися.
8. Діти повинні бути завжди першими серед тих, кому необхідно надати підтримку і допомогу.
9. Дитина повинна бути захищена від усіх проявів зневажання, жорстокості й експлуатації. Забороняється дитяча праця.
10. Дитина повинна бути захищена від усіх видів дискримінацій, що практикуються, і виховуватися в дусі взаєморозуміння, терпимості, дружби між людьми, миру і загального братерства.
1573. К вопросу о конституционно – правовых договорах
Другое Юриспруденция, право, государство

В требовании толковать договор в свете его объекта и целей нашел выражение один из основных принципов толкования - принцип эффективности. В соответствии с этим принципом текст договора должен толковаться и применяться не формально, следуя лишь букве, а таким образом, чтобы обеспечить достижение его целей. Вместе с тем нельзя противопоставлять цели тексту. При определении целей следует в первую очередь руководствоваться текстом. В Конституционном праве применение принципа эффективности широко используется Конституционным судом РФ. Так, Н.А. Богданова отмечает, что "практика Конституционного суда Российской Федерации дает все основания к различению текста ("буквы") и содержания ("духа") конституции".І Текстуальные конституционные формулы, оставаясь неизменными, получают реальное раскрытие в толковании Конституционным Судом Российской Федерации, в выявлении им конституционно - правового смысла отраслевого (текущего) законодательства, в том числе и конституционно - правовых договоров. Смысловая интерпретация текста отдельных положений конституции зависит от соотнесения с другими положениями конституции. __________________________________________________________
1574. К вопросу о методах измерения латентной преступности
Другое Юриспруденция, право, государство

Предпринятое нами изучение латентной преступности в Дагестане включало и проведение обзора виктимизации населения республики. Для его проведения были привлечены студенты юридического факультета Дагестанского госуниверситета, специализирующиеся по уголовному праву и криминологии (всего 33 студента). Все они предварительно были проинструктированы о методике и особенностях данного исследования. Каждому студенту было поручено опросить не менее 15 лиц на предмет того, оказывались ли опрашиваемые или их близкие родственники, друзья жертвами преступных посягательств на протяжении последних трех лет и какова была их реакция на происшедшее, в частности, обращались ли они по этому поводу в правоохранительные органы. Всего по этой методике в городах Махачкале и Каспийске, было опрошено 505 граждан. Пригодными для изучения оказались 492 вопросника. В 157 из них содержались утвердительные ответы на постаиленный вопрос. При этом наиболее распространенными видами преступных проявлений явились обманы потребителей - 42% и кражи из различных объектов (жилище, дачные участки, автомобили, карманные кражи и т.д.) - 38%, грабежи составили 11%, хулиганские проявления - 6%, нанесение телесных повреждений различной степени 17%, прочие преступления - 15%. В 8% случаев одни и те же лица трижды являлись жертвами преступных посягательств, в 17% случаев - дважды. Таким образом, в 157 вопросниках содержались сведения о 196 преступлениях, жертвами которых стали респонденты опроса либо их близкие родственники, друзья. Из них лишь 40 потерпевших (26.1%) сообщили в правоохранительные органы о случившемся. Остальные под различными предлогами не поставили их в известность об имевших место преступных проявлениях. Мотивы такого поведения объяснили следующим образом: "сами разберемся" - 22% опрошенных, малозначительность ущерба - 19%. не уверены в том, что правоохранительные органы доведут дело до конца - 32%, боязнь мести 14%, прочие мотивы - 7%.
1575. К вопросу о понимании системы науки современного конституционного права
Другое Юриспруденция, право, государство

Так А.В. Романович-Славатинский, исходя из того, что «русское государственное право имеет своим предметом систематическое изложение и разъяснение узаконений, определяющих устройство, компетенцию и круг деятельности властей и учреждений, которыми управляется русское государство», считал, что русское государственное право «заключает в себе три отдела». В первом отделе, по его мнению, «группируются и разъясняются те узаконения, которыми определяется существо и организация Верховной Самодержавной власти». Во втором заключаются узаконения, которыми «определяется устройство мест и властей подчиненных, посредством которых проявляется и действует на народ Верховная Самодержавная власть». По сложности своего содержания, считал А.В. Романович-Славатинский, эта часть должна быть подразделена на разделы. По его мнению, «органы, посредством которых Верховная власть проявляется и действует на народ, суть места и власти. Места - органы юридические - учреждения, присутствия; власти - органы физические - должностные лица, чиновники, действующие то отдельно - бюрократически, то в составе присутствий - коллегиально». Третий отдел русского государственного права, утверждал А.В. Романович-Славатинский, «состоит из тех узаконений, которыми определяется положение в государстве, права и обязанности, участие в управлении различных классов народа, исторически распавшегося на сословия и состояния» [2].
1576. К вопросу о правовых возможностях прокурора в гражданском судопроизводстве
Другое Юриспруденция, право, государство

На основании ч. 3ст.377 ГПК РФ жалобы, представления прокурора на определения Судебной коллегии по гражданским делам Верховного Суда РФ и Военной коллегии Верховного Суда РФ, вынесенные ими в надзорном порядке, подаются в президиум Верховного Суда РФ при условии, что такие определения нарушают единство судебной практики. Следует заметить, что в п.19постановления Пленума Верховного Суда РФ от 20.01.2003года Ж 2 ЫО некоторых вопросах, возникших в связи с принятием и введением в действие Гражданского процессуального кодекса РФл разъяснено, что правом на подачу представлений в вышестоящие суды обладает прокурор, являющийся лицом, участвующим в деле, с точки зрения положений ст.ст. 34, 35 и 45 ГПК РФ независимо от того, участвовал ли он в заседании суда первой инстанции. Значит, реализация прокурором данных полномочий, применительно к требованиям ст.376 ГПК РФ, не связана с участием прокурора в суде первой инстанции. При этом необходимо помнить, что согласно ч.2ст. 376 ГПК РФ судебные постановления могут быть обжалованы в суд надзорной инстанции в течение года со дня их вступления в законную силу.
1577. К вопросу о применении европейских стандартов по защите прав человека при осуществлении конституционного правосудия в Республике Татарстан
Другое Юриспруденция, право, государство

В постановлении от 6 декабря 2006 года № 22-П по делу о проверке конституционности статьи 6 Закона Республики Татарстан от 8 декабря 2004 года № 63-ЗРТ «Об адресной социальной поддержке населения в Республике Татарстан» в связи с жалобой гражданина Н.И. Сидукова Конституционный суд Республики Татарстан пришел к выводу, что республиканский законодатель обеспечил гарантированный минимальный (базовый) уровень мер социальной поддержки реабилитированных граждан и лиц, признанных пострадавшими от политических репрессий. На этом основании оспариваемые заявителем нормы Закона были признаны соответствующими Конституции Республики Татарстан. Вместе с тем Конституционный суд отметил, что республиканский законодатель вправе изменять в последующем правовые условия предоставления мер социальной поддержки рассматриваемой категории граждан, не снижая при этом уже достигнутого уровня. В обоснование такого подхода была применена правовая позиция Конституционного Суда Российской Федерации, выраженная в его Определении от 1 декабря 2005 года № 462-О по запросу Сахалинской областной Думы, об обязанности субъектов Российской Федерации вводить эффективные правовые механизмы, обеспечивающие не только сохранение, но и возможное повышение ранее достигнутого уровня социальной защиты реабилитированных лиц и лиц, признанных пострадавшими от политических репрессий, а также положения пункта 3 статьи 12 Европейской социальной хартии (в ее пересмотренной редакции от 3 мая 1996 года), согласно которым для осуществления эффективной реализации права на социальное обеспечение государства-участники хартии обязуются стремиться последовательно совершенствовать систему социального обеспечения.
1578. К вопросу о структуре электронного гражданского правоотношения
Другое Юриспруденция, право, государство

В юридической науке под объектом гражданского правоотношения понимается то, по поводу чего возникают и осуществляются гражданские субъективные права и обязанности, то есть предмет (или результат) деятельности участников гражданских правоотношений [10, с. 111], «на что направлены интересы субъектов» [2, с. 306]. При общем понимании сущности объекта гражданского правоотношения среди ученых нет единого мнения о том, что же может выступать в его качестве. На наш взгляд, наиболее обоснованным является подход, согласно которому объектом гражданского правоотношения является поведение или действия субъектов, поскольку только человеческое поведение способно к реагированию на правовое воздействие [11, с. 230]. Исследователи же электронных правоотношений, необоснованно отождествляя понятия «объект гражданских прав» и «объект правоотношения», к последним относят информационные объекты [9, с. 5], объекты интеллектуальной собственности в цифровой или электронной форме [12, с. 14-15], [13, с. 10-11], [14, с. 22], [15, с. 7] и др., что показывает их несколько односторонний подход к его исследованию - в разрезе информационного и авторского права.
1579. К вопросу о сущности преступлений транснационального характера: криминалистические аспекты
Другое Юриспруденция, право, государство

Прежде чем определить круг общественно опасных деяний, охватываемых понятием «преступления транснационального характера» и приступить к анализу их характерных признаков, целесообразно рассмотреть само понятие этой группы преступлений. Согласно словарю русского языка С.И.Ожегова первая часть сложных слов транс- означает «движение через какое-нибудь пространство», «расположение за пределами чего-нибудь» [4, с. 790]. В справочной литературе термин «транснациональный» (от лат. trans - сквозь, через и национальный) трактуется как «выходящий за пределы одной нации, одного государства, межнациональный» [5, с. 667]. Поэтому преступления, совершение которых связано с установлением общественных отношений и связей, затрагивающих территории двух или более государств, приобретают транснациональный характер. Следует учитывать, что указанные общественные отношения и связи возникают только со стороны субъектов, не представляющих государство. Как отмечает П.А.Цыганков, международное транснациональное общение в отличие от интернационального означает «осуществляющееся помимо и без участия государств» [6, с. 27]. В ряде публикаций, в том числе и последних лет, можно встретить случаи, в которых наряду с термином «преступления транснационального характера» в качестве его синонима употребляется «преступления международного характера», так называемые конвенционные преступления [7, с. 2; 8, с. 113]. Однако вследствие развития как самой преступности, так и научных категорий отождествлять указанные понятия в настоящее время не корректно. Значение первого из них по объему шире, чем второго. Так, преступления международного характера - это обязательно «предусмотренные международными договорами общественно опасные деяния, не относящиеся к международным преступлениям» [9, с. 588]. Ссылаясь же на результаты четвертого обзора ООН в 1994 году по вопросу о тенденциях в области преступности и функционирования систем уголовного правосудия, А.Г.Волеводз констатирует, что к преступлениям транснационального характера относятся такие, планирование, совершение и (или) прямые или косвенные последствия которых охватывают более чем одну страну. Поэтому главным критерием отнесения общественно опасного деяния к указанной группе становится «их выход за пределы национальных границ» [10, с. 9]. Приобретать указанную особенность может механизм почти любого преступления, состав которого закреплен в Уголовном кодексе. При этом не каждое из них будет предусмотрено международным договором и совершаться организованной преступной группой.
1580. К вопросу о сущности электронной торговли
Другое Юриспруденция, право, государство

Специальное законодательство, регулирующее электронный торговый оборот в Российской Федерации, находится в стадии разработки. В настоящее время там не сложилась однозначная терминологическая база и единообразное употребление терминов «электронная торговля», «электронная коммерция», «электронная сделка», «электронный документ». Существует определенный законодательный базис по частичному регулированию электронной торговли, который включает Федеральные законы «Об электронной цифровой подписи» (2002 г.), «О связи» (2003 г.), «Об информации, информатизации и защите информации» (2006 г.). В комитетах Государственной Думы находится на рассмотрении несколько проектов законов «Об электронных сделках», «Об электронном документе», «Об электронной торговле». Так, согласно законопроекту № 136018-4 «Об электронной торговле», внесенному депутатом Государственной Думы В.Я.Комиссаровым, под электронной торговлей следует понимать предпринимательскую деятельность по продаже/поставке товаров, выполнению работ, оказанию услуг, осуществляемую с использованием электронных сообщений. Электронное сообщение - это текстовая или иная информация, созданная, отправленная, полученная или хранимая с помощью электронных средств связи [16]. Таким образом, законопроект предопределяет наличие нового вида предпринимательской деятельности - электронной торговли, хотя суть исходных гражданско-правовых отношений при этом не меняется. электронный коммерция правовой налогообложение

Blog

Информация по предмету Юриспруденция, право, государство