Информация

27421. Лікування мінеральними водами
Медицина, физкультура, здравоохранение

У формуванні мінеральних вод беруть участь процеси інфільтрації поверхневих вод, поховання морських вод під час опадонакопичення, вивільнення конституційної води при регіональному і контактовому метаморфізмі гірських порід і вулканічні процеси. Склад мінеральних вод обумовлений історією геологічного розвитку, характером тектонічних структур, літології, геотермічних умов і інших особливостей території. Найбільш могутні фактори, що обумовлюють формування газового складу мінеральних вод метаморфічні і вулканічні процеси. Летучі продукти, що виділяються під час цих процесів, (CO2, HCl і ін.) надходять у підземні води і додають їм високу агресивність, що сприяє вилуджуванню вміщаючих порід і формуванню хімічного складу, мінералізації і газонасиченості води. Іонно-сольовий склад мінеральних вод формується при участі процесів розчинення соленосних і карбонатних відкладень, катіонного обміну й ін. Гази, розчинені в мінеральних водах, служать показниками геохімічних умов, у яких йшло формування даної мінеральної води. У верхній зоні земної кори, де переважають окисні процеси, мінеральні води містять гази повітряного походження азот, кисень, вуглекислоту (у незначному обсязі). Вуглицеводневі гази і сірководень свідчать про відбудовну хімічну обстановку, властиву більш глибоким надрам Землі; висока концентрація вуглекислоти дозволяє вважати утримуючу її воду метаморфічної обстановки, що сформувалася в умовах.
27422. Лікування наркоманії. Надання першої медичної допомоги
Медицина, физкультура, здравоохранение

Багато хто запитують про нього, тому що чули, читали й навіть бачили по телевізорі програму про метод доктора Назаралієва, що живе й працює в Киргизії. Відмітними властивостями цього методу є висока якість реклами й висока вартість курсу терапії. У чому складається сам метод, вірогідно я сказати не можу (автор не дуже-те розповідає про нього). По слухах, Назаралієв використовує високі дози сильнодіючого препарату атропіну для того, щоб хворий на час абстиненції перебував у стані оглушення. Ця схема не позбавлена змісту, тому що дійсно, у такий спосіб хворої повинен перенести абстиненцію досить легко; крім того, атропін у надлишкових дозах знижує потяг до наркотиків (самим застосовувати не раджу - у препарату дуже маленьке «терапевтичне вікно» - різниця між лікувальною й смертельною дозами, саме тому атропін віднесений до сильнодіючих і небезпечних препаратів). Після серії атропінових (або будь-яких інших) ком проводиться місячний курс психотерапії. По завершенні курсу хворому гарантується рік життя без наркотиків.
27423. Лікування та профілактика захворювань щитовидної залози
Медицина, физкультура, здравоохранение
Уже через 8 років Штрауб і Франсуа Куанде запровадили йод у клінічну практику при лікуванні зоба. Успіх був вражаючим. Проте неграмотне використання йоду (були летальні випадки серед хворих) дискредитувало препарат. Про нього надовго незаслужено забули, а в медицині застосовували для обробки ран. І лише у 1923 році про йод знову згадали. Того року в Берні (Швейцарія), місті з населенням 700 тис, було госпіталізовано 700 хворих на кретинізм. Після застосування йодованої солі частота захворювань різко знизилася: за період з 1925 до 1947 років кількість юнаків, непридатних до військової служби через зоб і кретинізм, зменшилася з 31 до 1 особи на 1000 рекрутів. Крім цього, наукові дослідження 1966 року проведені серед населення Папуа-Нової Гвінеї, показали, що нестача йоду в організмі жінки під час вагітності є основною причиною кретинізму дитини... У 1990 році в Нью-Йорку під час всесвітньої зустрічі на вищому рівні під егідою ООН було розроблено і затверджено заходи щодо подолання хвороб, пов'язаних з йододефіцитом. Йодування солі визнали одним із засобів досягнення цієї мети, і на одній із сесій Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ) затвердили стратегію йодування кухонної солі.
1. Щодо йодування солі. Цей процес здійснюють шляхом перемішування солі з йодидом або йодатом калію. По-перше, така технологія не може дати гарантії рівномірності насичення солі йодом - десь його може бути менше, а десь і збереться небезпечна доза. По-друге, йодид калію - речовина нестійка, при нагріванні чи зволоженні досить швидко втрачає йод, який повертається у молекулярний стан і випаровується. Та й за нормальних умов він довго не тримається - протягом близько трьох місяців йодована сіль майже перетворюється на звичайну. Певні надії покладали на йодат калію - він значно стійкіший, а засвоюється не гірше. Слід зауважити, що з 17 валентностей, які може набувати йод, лише 3 форми здатні засвоюватися організмом. Тому зокрема, неприпустимо пити йодну настоянку, навіть сильно розбавлену - окрім опіків, нічого не буде. Але йодат калію виявив інші неприємності. - канцерогенні. На сьогодні в Європі його використання у ліках заборонено. І головне: хворим на гіпертонію та інші серцево-судинні захворювання йод життєво необхідний, а сіль їм протипоказана.
27424. Лінгвістична система Вільгельма фон Гумбольдта
Иностранные языки

Таким чином, "Потебня підніс мистецький образ як центральну катеґорію своєї поетики". Досліджуючи теорію О. Потебні, І. Фізер визначає два види літературних художніх образів, які творяться різними способами. З цього приводу він пише: "Образ постає або як ненастанно вибудувана сукупність образів, або як трансцендентальне поєднання їх. Ці два види образів і в теоретичному освітленні, й у практичному вияві неподібні. Перший співвідноситься з алґебраїчною групою і залежить від комбінаторних можливостей даної синтаксичної системи, або, як це назвав Потебня, від "способу комбінування". Його елементи з різною мірою завершеності розпорошені по всьому тексту. Другий є свого роду неподільною цілісністю, що цілеспрямовано створюється у важливих точках твору або у його закінченні". Ці два види образів у літературному творі виконують не однакові функції. Оскільки перший спрямований на ізоморфне зображення дійсності, то його метою є "встановити подібність між текстуальним зображенням і наперед уявленою дійсністю". Другий образ спрямований на символічне зображення дійсності, маючи на меті виявити "несумісність між зображенням і його значенням". Визначаючи естетичні та психологічні можливості обох образів та процесів, викликаних ними, Потебня надає перевагу другому, адже тоді "поетичний образ, щоразу коли він сприймається й оживляється тим, хто його розуміє, говорить йому щось інше і більше, ніж те, що в нього безпосередньо включене". В художньому творі образ чи внутрішня форма виступає на перший план і через нього пізнається значення, думка, ідея. Емоційно містким образ стає через його багатозначний смисл, що створюється за рахунок невідповідності плану вираження, тобто того, що говориться, і плану змісту, тобто того, що треба розуміти під висловлюваним. У поезії секрет поетичності полягає в тому, що "образ є меншим від значення, а специфіка мистецтва засновується на невідповідності числа образів безлічі можливих значень". У літературі, на відміну від інших видів мистецтва, закладено неабиякий потенціал щодо створення художньої образності. Адже тут кожне слово, яке є образним за своєю природою і містить ряд значень, може викликати найрізноманітніші уявлення, створюючи різний зміст. До того ж, питання стоїть не лише у віднайдені в іншій мові іноземного відповідника кожного окремого слова. У праці "Думка і мова" О. Потебня відстоює позицію, згідно якої жодне слово однієї мови "не покриває" слова з іншої, тим більше, - комбінації слів, картини, почуття, - реальна суть їх зникає при перекладі. З урахуванням комбінаторних можливостей слів та багатозначності поетичних тропів, створених на основі асоціацій шляхом поєднання слів, цей потенціал помножується у необмежену кількість разів. Як зазначав ще В. Гумбольдт, синтез створює щось таке, що не існує саме по собі в жодній частині цілого; мистецтво через творчу уяву поєднує чуттєві феномени і через них веде нас до бачення ідеальної цілісності.
27425. Лінійна модель виробництва
Экономика

Будь-яке національне господарство розвивається в складній мережі міжгалузевих взаємозв'язків, які зрозуміти шляхом простого математичного апарату неможливо. Наприклад, попит на автомобілі впливає не тільки на автомобільну промисловість, але непрямо і на металургію виробника базової сировини для виготовлення автомобілів, і на галузі, пов'язані з виробництвом шин, і інших комплектуючих частин, а також на галузі, які виготовляють радіоелектронне устаткування та ін. Прості розрахунки показують, що «лобовий» підхід та арифметика не допоможуть при спробі кількісного аналізу прямого й непрямого ефекту поширення таких впливів.
27426. Ліс – народне багатство Закарпаття
Экология

Вертикальна поясність лісової рослинності чітко виражена й характерна особливо для буково-ялицевих лісів. До 800 900 м над рівнем моря у складі корінних лісів домінують ялиця європейська і бук, які утворюють змішані різновікові деревостани. Вище, до верхньої межі лісу, розташовуються насадження з бука без участі ялиці. В поясі буково-ялицевих лісів на різних висотах зустрічається також граб. Особливо значна участь його в молодняках, де він є істотним конкурентом ялиці й бука. Крім граба, у буково-ялицевих насадженнях зустрічаються ясен звичайний, явір, клен гостролистий, липа дрібнолиста, черешня. Продуктивність таких деревостанів досить висока. Великих розмірів тут досягає ялиця 40-45 (48) м у висоту при діаметрі стовбурів 80 100 (140) см. Надзвичайно високі й дерева ясеня. Бук з вязом, явором, кленом формує тут підлеглий ярус. Найвищі буки на 10 15 м нижчі від найвищих ялиць. Запаси деревини у таких пралісах досягають 1000 1100 м3/га. Структура деревостанів складна. Зімкнутість вертикальна, але ярусність виражена нечітко. Всі корінні деревостани з непорушеною або малопорушеною структурою різновікові. Вік ялиці коливається у межах від 40 до 320 років.
27427. Лісові ресурси України, проблеми раціонального використання
Сельское хозяйство
Наведений фрагментарний аналіз структурних перетворень у розвинутих країнах дає можливість виділити типові елементи промислової політики, які доцільно започаткувати і розширити в Україні. Основні з них:
- законодавче прийняття стратегічних, рішень щодо розвитку структурної переорієнтації промисловості, забезпечення контролю за ключовими галузями, внутрішнім ринком та інвестиціями;
- використання фінансової підтримки вітчизняного виробництва;
- формування зовнішньоекономічної політики у відповідності з національними інтересами, розробка і реалізація інноваційно-інвестиційних проектів;
- формування сітки фінансових інститутів господарського спрямування ринкового типу;
- державна підтримка вітчизняного бізнесу виробництва та ринку.
- Дослідження і розробка пропозицій щодо структурної перебудови лісового комплексу мають велике значення бо проблему задоволення попиту держави і окремих громадян на деревину та продукцію на дерев¢яній основі за умов нестачі власної сировини можна поставити на друге місце після вирішення проблем забезпечення енергоносіями та газом.
- У системі сформованих міжгалузевих комплексів лісовий як виробничо-економічна система відіграє важливу роль Питома вага його галузей у загальному обсягу виробництва товарної продукції України що року становить близько 2,5 %, середньооблікової чисельності промислово-виробничого персоналу - близько 4 5 % основних виробничих фон дів - 2 % Лісовий комплекс забезпечує реалізацію низки міжгалузевих функцій, які постадійно об¢єднуються в ланцюг "лісовирощування - заготівля - переробка"
- Аналіз стану економіки лісового комплексу а також тенденцій і пропозицій щодо його розвитку доцільно дослідити за двома основними підходами: методичним та економічним.
- Методичний підхід є необхідним у зв¢язку з традиційними особливостями організації лісогосподарського і лісопромислового виробництв у минулому коли були гарантовані поставки лісоматеріалів з Росії та інших регіонів, а власним лісам відводилася природозахисна роль і ресурси використовувалися не на інтенсивній основі Промислова переробка деревини структура випуску продукті в цілому не були орієнтовані на конкурентні умови ринкового господарювання, на формування ефективного виробництва з урахуванням діяння ринкових законів (вартості, попиту, пропозиції, конкуренції).
- З економічної та соціальної точок зору ліс та його ресурси є продуктом і предметом праці а з економічної - засобом виробництва компонентів середовища і регенерую чого впливу на навколишнє середовище, тобто ліс є товаром, має вартість, належить до відновлюваних природних ресурсів а тому повинен використовуватися в обсягах згідно з лісівничими принципами безперервності та невиснажливості.
- Користування деревними ресурсами в Україні в цілому має тенденцію до зменшення загальних обсягів (у 1950 р-166 млн м3 у 1965 р - 14,3 млн, у 1996 р-1 14 млн, у 1997 р-10,4 млн м3) За умов економічної кризи пропозиція деревини у 1997 р становила 10,4 мли м3 а попит на неї-9,3 млн м3, за прогнозом на 1998 р, при попиті 9,7 млн м3 і пропозиції 10 4 млн м3 має бути забезпечене повне задоволення потреби держави і громадян у деревних ресурсах (навіть з певним розбалансуванням обсягів) Звичайно, це веде до нагромадження залишків нереалізованої ділової деревини, які щоквартально коливаються від 300 тис до 600 тис м3 а це, у свою чергу, впливає на обсяги лісозаготівель.
- Вихід економіки з кризи приведе до зростання попиту на деревину (до 1990 р держава споживала близько 33 млн м3 деревини в умовно круглому лісі при заготівлі 14,3 млн м3), тому наукові дослідження повинні орієнтуватися на пошук внутрішніх резервів на розширення джерел власного виробництва деревини оскільки навіть при існуванні нинішньої структури споживання деревини при досягненні обсягів виробництва продукції з неї на рівні 1990 р і традиційних обсягів лісозаготівель Україні доведеться щороку закуповувати лісоматеріали на суму близько 2 морд дол.
- Крім того продуктивність наявних деревостанів залежно від умов і деревної породи є на ЗО-50 % нижчою ніж у нормальних деревостанах (за таблицями ходу росту) використання щорічного середнього приросту деревини в Україні складає лише 0,64 м2/га (у Чехії - 4 Угорщині - 4 5 Австрії - 4 З Німеччині-4 Польщі-ЗІ) тобто у середньому приріст з одиниці площі у нас використовується на 16% а в сусідніх країнах-на 75 - 100 % більш як ¼ площі лісів передано у довгострокове користування агропромисловому комплексу, де через низький рівень технології лісогосподарських робіт, продуктивність деревостанів є у 2 рази нижчою ніж у лісів державного підпорядкування.
- В Україні не дістали розвитку плантаційне лісовирощування та цільове користування лісом для плитного та целюлозно-паперового виробництв.
- Динаміка і тенденції промислового виробництва лісового комплексу досліджені за два періоди (1965-1990 рр і 1991 - 1997рр) показують, що за перший період якісні показники є істотно кращими фондоозброєність праці підвищилася більш як у 35 рази що забезпечило зростання її продуктивності, зниження матеріаломісткості продукції (хоча темпи зростання продуктивності праці помітно відставали від темпів зростання фондоозброєності). За аналізований період частка галузей глибокої хіміко-механічної переробки деревини зросла у загальному обсязі товарної продукції з 81 до 87% у вартості основних виробничих фондів-з 767 до 867%, за чисельністю працюючих-з 636 до 80 4 %.
- На особливу увагу в цьому аналізі заслуговують обсяги лісового господарства і лісозаготівель які мають тенденцію до зниження. Це пояснюється стабілізацією обсягів садіння лісу лісозаготівель та інших робіт що дає підстави в цілому трактувати цей стан як грубу стратегічну помилку. Іншим незадовільним показником є незначні обсяги виробництва засобів виробництва для лісових галузей, що призвело до недостатнього технологічного рівня виконання робіт і до зниження якості продукції та ефективності.
- За 1991-1997 рр через кризу в економіці та спад обсягів виробництва у галузях не вдалося виконати завдання Державної програми розвитку лісогосподарського і лісопромислового комплексів на період до 2015 р щодо будівництва нових підприємств целюлозно-паперового та плитного виробництв.
- Досягнута тенденція утримувалася протягом 1998 р і в цілому очікувався приріст обсягів виробництва порівняно з 1997 р на 1-4 % За прогнозами, у перспективному періоді (1999-2005 рр.) тенденції стабілізації будуть розвинуті, а середньорічні темпи приросту становитимуть близько 7 %.
- До основних пріоритетів розвитку галузей належать:
- підвищення рівня використання продуктивності лісових земель;
- досягнення оптимальної структури виробництва деревних ресурсів;
- розвиток вітчизняного машинобудування для лісових галузей;
- підвищення продуктивності функціонуючих деревостанів;
- реконструкція діючих і будівництво нових підприємств, заводів за рахунок усіх можливих джерел фінансування;
- підвищення конкурентоспроможності вітчизняних видів продукції;
- Реалізація завдань структурної перебудови економіки лісових галузей можлива за умови формування моделі господарювання, яка б відображала такі нові сучасні напрями:
- орієнтацію галузевої структури виробництва на розвиток прогресивних видів продукції;
- відтворення лісових ресурсів на багатоцільовій, розширеній основі;
- переорієнтацію капітальних вкладень і структури джерел інвестування на впровадження госпрозрахунку і формування джерел власних ресурсів для лісогосподарського виробництва;
- розширення лісосировинної бази, в основному, шляхом інтенсифікації лісогосподарського виробництва;
- докорінну зміну структури споживання сировини шляхом залучення до виробництва макулатури соломи, вторинних волокнистих матеріалів, деревних відходів а також докорінну зміну структури випуску продукції на деревній основі.
27428. Літаратура другой паловы XVI ст
Литература

Ïåðøàÿ äàêóìåíòàëüíàÿ çãàäêà ïðà Ñ. Áóäíàãà êàðîòê³ çàï³ñ ó ìåòðûöû Êðàêà¢ñêàãà óí³âåðñ³òýòà çà 19 êàñòðû÷í³êà 1544 ã. Êàë³ çûõîäç³öü ç òàãî, øòî þíàêó ¢ ÷àñ ïàñòóïëåííÿ âà óí³âåðñ³òýò áûëî êàëÿ 14 ãîä, çâû÷àéíû äëÿ ïà÷àòêî¢öà¢ óçðîñò òî, ìîæíà ìåðêàâàöü, øòî ¸í íàðàäç³¢ñÿ ïðûêëàäíà ¢ 1530 ã. àáî ¢ ñàìûì êàíöû 1520-õ ãã. ó íåéêàé Áóäçå. Äçå çíàõîäç³ëàñÿ òàÿ Áóäà çàãàäêà, áî â¸ñàê ç òàêîé íàçâàé íà Áåëàðóñ³, òàêñàìà ÿê ³ ¢ Ïîëüø÷û, áåçë³÷ (ó á³ÿá³áë³ÿãðàô³÷íûì ñëî¢í³êó “Áåëàðóñê³ÿ ï³ñüìåíí³ê³”, äàðý÷û, óêàçâàåööà â¸ñêà Áóäà êàëÿ Ïëîöêà, øòî íà òýðûòîðû³ ñó÷àñíàé Ïîëüø÷û). Íà êàðûñöü æà ÿãî áåëàðóñêàãà ïàõîäæàííÿ ïàêàçâàþöü ìíîã³ÿ ôàêòû. Íàéïåðø, ¸í âåëüì³ êåïñêà âåäà¢ Ïîëüø÷ó. Ãýòà ³ íÿäç³¢íà, áî äàêëàäíà âÿäîìà, øòî ¢ñ¸ ñâà¸ ñâÿäîìàå æûöö¸ Áóäíû ïðàæû¢ ó Âÿë³ê³ì êíÿñòâå Ë³òî¢ñê³ì ³ òîëüê³ çðýäêó âûÿçäæà¢ ó Ïîëüñêàå êàðàëå¢ñòâà äëÿ ¢äçåëó ¢ ïðàòýñòàíöê³õ ñ³íîäàõ. Àäíàê àñàáë³âà âàæíà òîå, øòî Áóäíû íàï³ñà¢ ñâàå ïåðøûÿ òâîðû «Êàòýõ³ç³ñ» ³ «Àïðà¢äàííå ãðýøíàãà ÷àëàâåêà ïåðàä Áîãàì» íà ñòàðàáåëàðóñêàé ìîâå. Ìàò÷ûíàé ìîâàé àñâåòí³êà, íåñóìíåííà, áûëà áåëàðóñêàÿ ìîâà. Ïðà ãýòà êðàñàìî¢íà ñâåä÷ûöü ³ ïàëûìÿíû çàêë³ê Áóäíàãà äà êíÿç¸¢ Ðàäç³â³ëà¢ øàíàâàöü ÿå âà ¢ñå ÷àñû, áåðàã÷û ÿê íåàöýííû ñêàðá. Íà æàëü, äàêëàäíà íåâÿäîìà, äçå Áóäíû àòðûìà¢ ïà÷àòêîâóþ àäóêàöûþ. Ïðà¢äà, ¸ñöü ïàäñòàâû ãàâàðûöü ïðà ÿãî çíàõîäæàííå íà Ïàäëÿøøû, ìàã÷ûìà, ó ìà¸íòêó Õàäêåâ³÷à¢, ó Çàáëóäàâå, ö³ ¢ Ñóïðàñëüñê³ì ìàíàñòûðû. Ó 1558 ã. Ñ. Áóäíû ðàñïà÷ûíàå äçåéíàñöü ó Â³ëüí³: âûêëàäàå àñíîâû òýàëîã³³ ¢ Â³ëåíñê³ì ïðàòýñòàíöê³ì çáîðû, àòðûìë³âàþ÷û çà ãýòà, ÿê ñâåä÷àöü êðûí³öû, ø÷îäðóþ ïà òûì ÷àñå ¢çíàãàðîäó. Ó ñòàë³öû Âÿë³êàãà êíÿñòâà Ë³òî¢ñêàãà ¸í íå òîëüê³ çíàéøî¢ íàäçåéíû æûöö¸âû ïðûòóëàê, àëå ³ àòðûìà¢ âûäàòíóþ ìàæë³âàñöü óäàñêàíàë³öü ñâîé òàëåíò ïåäàãîãà, ï³ñüìåíí³êà, ô³ëîñàôà ³ áàãàñëîâà. Ó â³ëåíñê³ ïåðûÿä æûööÿ Áóäíû, àäíàê, íå ïðûìà¢ àêòû¢íàãà ¢äçåëó ¢ òûõ äûñêóñ³ÿõ, øòî ðàñïà÷àë³ñÿ ¢ àñÿðîääç³ ïðàòýñòàíòà¢ ³ ¢ âûí³êó ÿê³õ àäáûëîñÿ ðýçêàå ðàçìåæàâàííå àäç³íàé äàãýòóëü ðýôàðìàöûéíàé ïëûí³ íà Áåëàðóñ³, ñïà÷àòêó íà äâà, à ïàñëÿ ³ ÿø÷ý íà íåêàëüê³ ê³ðóíêà¢. Ìÿðêóþ÷û ïà ÿãî ïåðøûõ òâîðàõ, ¸í ñõ³ëÿ¢ñÿ äà êàëüâ³íñêàé äàêòðûíû. Áóäíû íå ñïÿøà¢ñÿ ¢ñëåä çà ñâà³ì ïàòðîíàì Ì³êàëàåì Ðàäç³â³ëàì ×îðíûì ïðûìàöü ïîãëÿäû àíòûòðûí³òàðûÿ¢. ¨í íå õàöå¢ áðàöü íà âåðó ÷óæûÿ äóìê³, ðûçûêóþ÷û, âÿäîìà, òðàï³öü ó íÿì³ëàñöü äà ¢ñåìàãóòíàãà êíÿçÿ. ßê áà÷íà, óæî òàäû âûÿâ³ëàñÿ íåàðäûíàðíàñöü íàòóðû Áóäíàãà, ³ìêíåííå ñàìàñòîéíà àäøóêàöü ³ñö³íó, äàéñö³ ñàìîìó äà ñóòíàñö³ ç'ÿâû. ¨í, ðàçàì ç òûì, íå ê³íó¢ñÿ íà çëîì ãàëàâû ¢ â³ð äûñêóñ³é, à áåñïåðàïûííà íàçàïàøâà¢ äàëåé âåäû ãðóíòî¢íà àíàë³çàâà¢ á³áëåéñê³ÿ òýêñòû, ñêðóïóë¸çíà ïàðà¢íî¢âà¢ ïàç³öû³ ³ ïîãëÿäû øìàòë³ê³õ à¢òàðûòýòíûõ áàãàñëîâà¢, çàõîäí³õ ³ ¢ñõîäí³õ àéöî¢ öàðêâû, íàðýøöå, ïðûâîäç³¢ ó ñ³ñòýìó ñâàå âåäû ïðà Ñóñâåò, Áîãà ³ ×àëàâåêà ³, òàê³ì ÷ûíàì, íàáë³æà¢ñÿ äà âûïðàöî¢ê³ ¢ëàñíàé òýàëàã³÷íàé äàêòðûíû. Êàëÿ 1560 ã. Ñ. Áóäíû ïåðàåõà¢ ç Â³ëüí³ ¢ Êëåöê, äçå ¢ ìÿñöîâûì êàëüâ³íñê³ì çáîðû ïðàäî¢æû¢ ñïðàâó, ðàñïà÷àòóþ ¢ Â³ëüí³, àäíà÷àñîâà ðûõòóþ÷û äà äðóêó ñâîé ïåðøûíåö.
27429. Літаратура Заходняй Беларусі 1920-х-1930-х гадоў
Литература

Ó äðóãîé ïàëîâå 30-õ ãàäî¢ àãóëüíàïðûçíàíûì ë³äýðàì áåëàðóñêàé ïàýç³³ ¢ Çàõîäíÿé Áåëàðóñ³ ñòà¢ Ìàêñ³ì Òàíê (19121995). Àãóëüíàå ïðûçíàííå íåçâû÷àéíàãà òàëåíòó ïàýòà âûÿâ³ëàñÿ âà ¢ñ³ì: ó àäç³íàãàëîñíàé âûñîêàé àöýíöû êðûòûê³, ó äçåéñíàé óâàçå äà òâîð÷ûõ çäàáûòêà¢ áåëàðóñêàãà ïåñíÿðà ïðàäñòà¢í³êî¢ ïîëüñêàé ë³òàðàòóðíàé ãðàìàäñêàñö³, íàðýøöå, ó ïàïóëÿðíàñö³ ¢ øûðîê³õ êîëàõ áåëàðóñêàé ³ ïîëüñêàé ³íòýë³ãåíöû³. Àá àïîøí³ì êðàñàìî¢íà ñâåä÷ûë³ ë³òàðàòóðíûÿ âå÷àðû Ì. Òàíêà ¢ Â³ëüí³ ç à¢òàðñê³ì ÷ûòàííåì âåðøà¢ ç ýñòðàäû ïðû ïåðàïî¢íåíûõ çàëàõ. Ãëûáîêàòàëåíàâ³òàå ñöâÿðäæýííå ïàýòàì âûñîê³õ ãóìàí³ñòû÷íûõ ³äýàëà¢, ñàìàáûòíàå ìàñòàöòâà ñëîâà çàõàïëÿë³, çà÷àðî¢âàë³. Ìàøòàáíàñöü òàëåíòó Ì. Òàíêà âûÿâ³ëàñÿ ¢ äûíàì³÷íûì òâîð÷ûì óçûõîäæàíí³ ïàýòà. Ïàñëÿ ïåðøûõ ïóáë³êàöûé âåðøà¢ ïðàç ãîä-äðóã³ ïà÷àë³ ç'ÿ¢ëÿööà ¢ äðóêó ÿãî ýï³÷íûÿ ïàëîòíû. Ó ïàýìàõ «Íàðà÷», «Êàë³íî¢ñê³», «Êàçêà ïðà Ìóçûêó», «Æóðàâ³íàâû öâåò», «Ñêàç ïðà Âÿëÿ» Ì. Òàíê àðãàí³÷íà ïàÿäíà¢ ó ïàýòû÷íàé ñòûë³ñòûöû ñ³íêðýòû÷íàå ôàëüêëîðíàå ³ ³íòýëåêòóàëüíà-àñàöûÿòû¢íàå ìûñëåííå. Ó ïðàäìîâå äà ïåðøàãà ïàýòû÷íàãà çáîðí³êà Ì. Òàíêà ÿãî ïåðøû êðûòûê ³ ôàêòû÷íû âûäàâåö Ð. Øûðìà (ïñå¢äàí³ì Ð. Áàðàâû) âûêàçà¢ ïðàçîðë³âóþ àöýíêó áóäó÷ûí³ ìàëàäîãà ïàýòà: «...Ìàêñ³ì Òàíê ïðûéøî¢ ó áåëàðóñêóþ ë³òàðàòóðó... ³ òóò, íà íàøûì Çàõîäí³ì íåáàñõ³ëå... àäðàçó çàãàðý¢ñÿ çîðêàé ïåðøàé âåë³÷ûí³. Äóìàåì, øòî íàì ÿø÷ý ïðûäçåööà áûöü ñâåäêàì³, êàë³ ÿãîíû òàëåíò ïàäûìåööà äà Âÿë³êàãà Ñóçîð'ÿ Êóïàëû-Êîëàñà» (Òàíê Ì. Íà ýòàïàõ. Ñ. XVI.). Êàíô³ñêàöûÿ ïîëüñêàé óëàäàé êí³ã³ «Íà ýòàïàõ», ñàìà íàçâà ÿêîé ìåòàôàðà æûööÿ ïàýòà ³ ÿãî ïàäíÿâîëüíàé êðà³íû, áûëà òàêñàìà âûñîêàé àô³öûéíàé àöýíêàé Ïîëüñêàé äçÿðæàâàé òàëåíòó áåëàðóñêàãà ïåñíÿðà, äçåéñíàñö³ ÿãî Ñëîâà. ßê àãóëüíà ïðûçíàíà, òâîð÷àå ë³äýðñòâà Ì. Òàíêà ¢ ë³òàðàòóðû Çàõîäíÿé Áåëàðóñ³ ãðóíòàâàëàñÿ íà àäç³íà íàäçåéíûõ ïàäñòàâàõ: íà âûñîê³ì, àãóëüíàå¢ðàïåéñê³ì óçðî¢í³ ÿãî ïàýç³³ ³ ðýäêàñíàé ìàñòàöêàé ïðàäóêòû¢íàñö³ ïàýòà. Çà íåéê³ÿ ÷àòûðû ïåðàäâåðàñí¸¢ñê³ÿ ãàäû ¢ ñêëàäàíûõ, ÷àñàì ýêñòðýìàëüíûõ óìîâàõ (çààíãàæàâàíû ¢ êàìóí³ñòû÷íûì ïàäïîëë³ ïàýò çâåäà¢ êàíñï³ðàöûéíûÿ ÿ¢ê³, ïàíñê³ÿ àñòðîã³) Ì. Òàíê ó ÷àòûðîõ êí³ãàõ ïàýç³³ çäîëå¢ àïóáë³êàâàöü êàëÿ òðîõñîò òâîðà¢, ïåðàâàæíà ë³ðûê³ (Àêðàìÿ ïåðøàãà çáîðí³êà Ì. Òàíêà, âûäàäçåíàãà ¢ 1936 ã., ó 1937 ã. àñîáíûì³ âûäàííÿì³ ïàêàçàë³ñÿ ¢ ñâåò «Íàðà÷», «Æóðàâ³íàâû öâåò», à ¢ 1938 ã. «Ïàä ìà÷òàé».). Ñÿðîä ³õ, íå ë³÷à÷û ïàýì, òàê³ÿ ïàýòû÷íûÿ øýäý¢ðû, ÿê «Íà ïåðîíå», «Ïàñëóõàéöå, âÿñíà ³äçå», «Ïåñíÿ êóë³êî¢», «Ë³ðí³ê», «Øýðûÿ õàòû, ïëàòû ³ âàðîòû», «Íàä êàëûñêàé», «Òêàëà ÿ, òêàëà ïàëîòíû», «Óêðàë³, ìàòóëÿ, ñûíà òâàéãî ëþäç³» ðý÷û íåïðàì³íàëüíàé êðàñû ¢ áåëàðóñêàé ë³òàðàòóðíà-ìàñòàöêàé ñêàðáí³öû.
27430. Літаратура перыяду контррэфармацыi
Литература

Робячы рэальную гістарычную асобу Івана Мялешку рупарам сваіх грамадскіх і ідэйна-палітычных поглядаў на сучаснае яму жыццё, ананімны аўтар гэтай цікавай па форме і змесце пародыі на сеймавую прамову выступае шчырым патрыётам-дэмакратам, для якога былі дарагія радзіма, народ і яго лёс, за паляпшэнне якога ён змагаўся вострым словам публіцыста-сатырыка. Гэта быў добра адукаваны шляхціц, які дасканала ведаў палітычнае жыццё тагачаснай Рэчы Паспалітай і нават быў у курсе звычаяў каралеўскага двара Сігізмунда ІІІ Вазы. Валодаючы мастацкім талентам забаўнага апавядальніка, пісьменнік вуснамі свайго героя, прозвішча якога ў пэўнай ступені адпавядала фрывольнаму, сатырычнаму характару тэксту выдуманай «Прамовы», стварыў твор вялікага грамадскага гучання. Яго герой добра разумее тое сумнае, цяжкае і па сутнасці бязвыхаднае становішча, якое склалася для жыхароў Вялікага княства Літоўскага пасля Люблінскай уніі, калі пачалася карэнная ломка ўсяго бытавога, эканамічнага, палітычнага і культурнага жыцця, падпарадкаванага непажаданаму, а часам і здзіўляючаму па сваёй дзікасці замежнаму ўплыву, які ўносіў дысананс у прывычны, вякамі выпрацаваны парадак. I вось ён, трапіўшы па родзе сваёй службы на дзяржаўны сейм Рэчы Паспалітай, разгублены, таму што раней «на таких зьездах николи не бывал и з королем его милостью николи не заседал», пры ўсёй сваёй уяўнай наіўнасці асмельваецца на выступленне перад каралём і дэпутатамі сейма. Ён праяўляе сябе далёка не прасцяком, а прынцыповым і мужным грамадзянінам, які можа смела, калі трэба, «солею в очи» кінуць. Не баючыся, Іван Мялешка супастаўляе час панавання Сігізмунда III з эпохаю Жыгімонта I і падкрэслівае, што такое супастаўленне не робіць гонару першаму, як і яго папярэдніку Жыгімонту II. Наплыў у Вялікае княства Літоўскае іншаземцаў меў пэўны негатыўны ўплыў на народную культуру, на грамадзянскія паводзіны, мараль, норавы прывілеяваных слаёў мясцовай шляхты. У выніку, гаворыць прамоўца, «много тутако таких ест, што хоть наша костка, аднак собачим мясом обрасла и воняет».
27431. Літаратура як від мастацтва
Литература

У сувязі з гэтым зявіліся канцэпцыі, якія ў дачыненні да першай паловы ХХ ст. правамерна называць «кінацэнтрысцкімі», а да другой «тэлецэнтрысцкімі». Практыкі і тэарэтыкі кінамастацтва неаднаразова сцвярджалі, што ў мінулым слова мела гіпертрафіраванае значэнне; а зараз людзі, дзякуючы кінафільмам, вучацца па-іншаму бачыць свет; што чалавецтва пераходзіць ад паняційна-славеснай да візуальнай, відовішчнай культуры. Адзін з тэарэтыкаў тэлебачання, канадскі вучоны М. Маклюэн, напрыклад, сцвярджае, што ў ХХ ст. адбылася другая камунікатыўная рэвалюцыя (першай было вынаходніцтва друкарскага станка): дзякуючы тэлебачанню, якое валодае надзвычайнай інфарматыўнай сілай, планета ператвараецца ў свайго роду вялікую вёску. Але гэта не самае важнае. Галоўнае, што тэлебачанне набывае велізарны ідэалагічны аўтарытэт: тэлеэкран уладарна навязвае глядацкай масе той альбо іншы погляд на рэальнасць. Калі раней пазіцыя людзей вызначалася традыцыяй і іх індывідуальнымі ўласцівасцямі, а па гэтай прычыне была ўстойлівай, дык у эпоху тэлебачання асабістая самасвядомасць практычна губляецца. Чалавецтва расстаецца з культурай індывідуальнай самасвядомасці і вяртаецца да племянной «калектыўнай бессвядомасці». Пры такой сітуацыі, сцвярджае М. Маклюэн, у кнігі няма будучага, бо занятак з ёю надзвычай інтэлектуальны; прасцей сесці каля экрана тэлевізара і чэрпаць адтуль інфармацыю, сузіраць творы мастацтва, нават тыя ж кнігі, толькі, вядома, пераведзеныя, няхай сабе і з пэўнымі стратамі, на мову кінамастацтва.
27432. Літаратурная навука ў ХІХ стагоддзі
Литература

У сваім развіцці параўнальна-гістарычны метад прайшоў шэраг этапаў. Калі кампаратывісты ХІХ ст. займаліся, як правіла, даследаваннем старажытных і сярэдневяковых літаратур, то іх калегі ў ХХ ст. пачалі звяртацца таксама і да вывучэння твораў сучаснага ім прыгожага пісьменства. На сённяшні дзень кампаратывістыка зяўляецца адной з самых уплывовых літаратуразнаўчых школ у свеце. Дзякуючы намаганням такіх вядомых вучоных, як Ф. Бальданспаржэ, П. Азар, П. ван Цігем і некат. інш., з 1921 г. у Францыі пачаў выходзіць спецыяльны кампаратывісцкі часопіс "Revue de litterature comparee", а пры ім - серыя спецыяльных манаграфій. Пасля 2-й сусветнай вайны навуковыя цэнтры параўнальна-гістарычнага літаратуразнаўства зявіліся таксама ў ЗША, ФРГ, Канадзе, Аўстраліі і іншых краінах. Аднак самай буйной і агульнапрызнанай у свеце зяўляецца ўсё-такі французская кампаратывісцкая школа. Як адно з пацверджанняў гэтаму - выданне ў 1996 г. у перакладзе на беларускую мову кнігі французскіх вучоных П. Брунэля, К. Пішуа і А. - М. Русо "Што такое параўнальнае літаратуразнаўства?". У 1955 г. заснавана Міжнародная асацыяцыя параўнальнага літаратуразнаўства (AILC) з цэнтрам у Парыжы (друкаваны орган - часопіс "Neohelicon", Будапешт). Пад эгідай AILC збіраюцца міжнародныя кампаратывісцкія кангрэсы, пасля пасяджэнняў якіх выдаюцца спецыяльныя зборнікі-справаздачы (працы "International comparative Literature assotiation. Proceedings of the Congress").
27433. Літературна династія як наукова проблема
Литература

У другій половині XX ст. проблемою родинної психології займалася учениця Я. Морено психодраматист А. Шутценбергер, опираючись у своїх дослідженнях на трансгенераційний метод. Цінність цього підходу для "династичних" студій полягає в тому, що він дозволяє вивчати "родове несвідоме" кількох поколінь, обґрунтовуючи феномен "синдрому предків" - невидимої лояльності членів сім'ї до важливих подій, збережених у пам'яті роду: народження, вибір фаху, навчання, одруження, діти (кількість, імена), несправедливість, успіх, образа, недуги, смерть. Інший зріз трансгенераційного методу - діахронний - проектує психічну диспозицію роду на пережиті ним і "зафіксовані" в його несвідомому загальнонаціональні травми. Емпатія до історії роду може визначати, на думку дослідниці, напрям екзистенційного тривання всіх майбутніх його генерацій-як пам'ять про "борг": "...вірність предкам, що стала несвідомою або невидимою (невидима лояльність) править нами... Батьки з'їли зелений виноград, а в дітей з'явилася оскома на зубах - так написано в Біблії". Неможливо забути / небезпечно пам'ятати - боротьба на рівнях підсвідомого, яка в літературно обдарованих родин може "виходити" у творчу діяльність, як полум'я з вулкана: прорив індивідуального неусвідомлюваного в пам'ять нації про "борги" через родове духовне "віно". Усе ж "вірність предкам" може мати й цілком свідомий характер, що спостерігається в Косачів-Драгоманових і пояснюється так: "...шляхетська свідомість є завжди, ab definitio, "пасеїстична", історично (генеалогічно) зорієнтована: минуле повсякчас присутнє в ній "тепер-і-тут", у вигляді спадкованих предківських "завоювань", які згори задаються нащадкові як непохитний моральний норматив для наслідування й "утримання", Зрештою, висловлене припущення устами Едіти ("У пущі") підтверджує сама Леся Українка: "Мій рід не звик ждати крайньої потреби, він завжди й скрізь ішов у першій лаві" - це літературна призма "синдрому предків", який, заломлюючись через історичну перспективу та психологічну диспозицію "шляхетсько-лицарської" свідомості Косачів-Драгоманових, знаходить свій прихований вияв у художньо-образному світі письменників з цього роду. Скажімо, чи не є присутність грецьких мотивів у творчості Я. Драгоманова, частково Олени Пчілки, Лесі Українки та зацікавлення останньої сербськими темами неусвідомлюваним "проявленням" родової пам'яті, художнім сходженням до коренів свого генеалогічного дерева (тут може брати початок психологічна настанова обох ліній династії на толерантність - як наслідок переходу родоначальників у нову культуру і зживання з іншими ментальними комплексами)? Звичайно, такі іносюжетні творчі дискурси пояснюються ще й загальним "духом часу" (війна на Балканах), класичною освітою (з обов'язковим вивченням грецької мови), колом читання (О. Косач-Кривинюк згадувала, що Леся в дитинстві не розлучалася з "Мифами классической древности" та "Сербськими народними думами й піснями" в українському перекладі М. Старицького, досконало розуміючи "кожен рух душі персонажів з "Міфів" та "Дум"..." Лесю малою навіть називали "Віла біла", разом з братом Михайлом вони розігрували, як свідчить Ольга, різні епізоди з грецької міфології та сербського епосу), зрештою - "безвізовим" польотом художньої фантазії. Та всі ці сфери, накладаючись одна на одну, повинні були мати якийсь внутрішньо-духовний відзив, відповідь emotio і ratio письменника, інакше вони ніколи не змогли б каталізувати художнє чуття такою мірою, щоб отримати вербальне втілення. Яку точку опертя знаходили ці різногранні впливи в серцях художників слова з родини Косачів-Драгоманових? Можливо, невидиму лояльність до своїх генетичних витоків, закріплену знаними всіма членами династії фамільними легендами. На нашу думку, саме у "предківському спадкові" слід шукати джерело родинних лінгвістичних здібностей та широкої перекладацької діяльності (прізвище "Драгоманов" походить від загальної назви "драгоман", що означає "перекладач"; від одного з таких урядовців-драгоманів Богдана Хмельницького і виводять сімейні перекази рід Драгоманових), властиву всім членам династії, філантропічну настанову (саможертовність жінок у догляді за хворими і фінансово-правову допомогу чоловіків, часто на шкоду собі, тим, хто її потребує), генезу "лицарського" за всіма ознаками, почуттєво-етичного кодексу (відвага, гордість, вірність, зневага до смерті), за яким жило, як зауважує О. Забужко, історичне оточення Лесі Українки і за яким діють усі її герої; і, що для нас головне, - трансформацію чину військового в чин літературний, зміну зброї-меча на зброю-слово (тут закорінена одвічна суперечка між українськими націоналістами та українськими гуманістами, або "українцями" й "космополітами", крізь призму якої висвітлюється і зрушене нами питання позірної ідеологічної розбіжності в політично-культурницьких поглядах М. Драгоманова і Олени Пчілки).
27434. Літературна спадщина Григорія Сковороди
Литература

У дитинстві малий Гриць дуже любив сидіти під вербою, спостерігати за навколишнім світом і грати на сопілці, подарованій старим кобзарем. У дяка-скрипаля Гриць був на привілейованому становищі, бо хлопець вражав своєю допитливістю, до того ж у нього виявився незвичайної краси голос. Дяк навчив Гриця нотної грамоти і поставив першим співаком у церковному хорі, давав читати книжки, підготував до вступу в академію. Здійснилася давня мрія хлопця навчатися у Києво-Могилянській академії. Григорій став одним з найретельнішйх, особливо наполегливих і тямущих студентів. Пізніше він був таким же старанним, чесним і неординарним учителем: писав байки, викладав стародавні мови, глибоко цікавився математикою, географією, економікою; навчав тих етичних норм, яких завжди дотримувався сам. Отже, учив, як жив, а жив, як навчав найкраща риса педагога. Оскільки підручника з етики не було, Сковорода написав його сам. Це був його перший філософський твір, основою якого є думка, що ледарство найбільша людська вада. Студенти любили вчителя, але той незабаром мусив залишити колегіум, бо працювати стало нестерпно від цькування й доносів: можновладці схотіли позбутися людини, яка привселюдно заявила: «Весь світ спить, пора прокидатися!». І з 1769р. Сковорода вів мандрівне життя, не спокушаючись різноманітними посадами й чинами, щоразу відхиляючи пропозиції і світських, і церковних осіб. «Ні в якому разі! Хіба ви хочете, щоб я збільшив число фарисеїв? відповів великий просвітитель бєлгородському єпископові на прохання стати ченцем. Ченці Києво-Печерської лаври, у свою чергу, вмовляли: «Доволі блукати по світу! Час причалити до гавані: нам відомі твої таланти, свята Лавра прийме тебе, як мати своє чадо, ти будеш стовпом церкви і окрасою обителі». На це Григорій Савич саркастично сказав: «Ох, преподобнії! Я стовпотворіння умножати собою не хочу, доволі і вас, стовпів неотесаних, у храмі Божому! Світ мене не впіймає». І таки не впіймав! Не вдалося ні царям, ні панам, ні ченцям за почесті й кар'єру купити розум, честь та волю Сковороди.
27435. Літературно-громадська спадщина Григорія Косинки
Литература

Все село вийшло «назустріч непроханому ворогу» піднесено романтичний тон оповіді в дусі народної пісні передає важливість події. І не більше. Кольорова гама бою («криваво-червоні стежки полум'я», «червоною крівцею вмитий», «сіра курява... І упала чорним шаром на обличчя», «як чорні примари мріють над селом тополі, попелом припалі») підкреслює напруженість, драматизм ситуації, насторожує читача. Вбито ватажків Чубатенка і Сеньку-кулеметника. Чорний колір продовжує повторюватися болючим рефреном: «чорна руїна», «чорна соха», «чорні повалені хати», «почорнілий» Сенька. Від усього цього чорно в душах людей. Тріумфу перемоги немає. Але урочистий реквієм також відсутній. Опис передає трагічний наслідок: «На місці гарячих боїв селянської волі лишилась чорна руїна, полита сльозами, як дощем...», «Цілі улиці покошено огнем-косою. Чорні повалені хати, щербаті повітки і все віками дбане добро, в попелі тліє горе матері...».
27436. Літературно-громадська спадщина Ю. Яновського
Литература

Народ пробудився, його глибинне єство, серцевина свідомості виходить на поверхню. Прикметно, що роман починається весіллям Шахая, ватажка партизанських загонів. Такий зачин символізує початок нового шляху, нового життя, початок, боротьби. «Груди їм розпирало чекання» красномовна метафора. Ось Шахай іде по осінньому ярмарку. Опис його романтизований, деталі «оживлені» метафорикою. Разом із подібними описами письменник вносить у твір національно-фольклорний колорит, так само як і тими піснями, що звучать на весіллі. Взагалі вся поетика роману, .і надто перших чотирьох пісень, де показано стихію визвольної боротьби, близька до української народнопоетичної традиції. Експресія вираження настрою, почуттів домінує над зображенням. Це відчутно і в розкішних батальних сценах, подібних яким не було в тогочасній українській прозі: «Кулеметники розбіглися з тачанками на фланги, і Галат без шапки лаявся коло підводи з патронами, не сміючи підвести голос. Тільки ворожі гармати стукали далеко. Все робилося в такій страшній і нервовій тиші, що всім здавалося нічого на землі немає: ні міст, ні сіл, ні людських звичаїв, тільки вони самі зійшлися тут на герць, самі на ввесь світ вони та їхній ворог...».
27437. Літературознавчий аналіз новели В. Стефаника "Кленові листки"
Литература

Яскраво виявлена у невеликій новелі і фразеологічна точка зору. Одразу привертає увагу велика кількість діалектизмів: марікувати нарікати; борше швидше; дюгати - колоти, шпигати; як мийка усотаний - смертельно втомлений; єгомость - так називали попа в Галичині; путерії набрати - путнім стати, набрати розуму, сили; ясла - відгороджене в хліві місце, куди закладають корм для худоби; товарина худоба; війт - голова волосної управи; цізорик - складаний ножик; не замилили - не помилилися, збиткувати знущатися; грядка - жердка під стелею, що на ній вішають одежу; співорити - закричати з переляку; оченаш - "Отче наш..." - слова молитви; в хоромах - в сінях. Фразеологічні ознаки можуть використовуватися у двох функціях: для характеристики особи, що їх вживає, або для маркування авторської позиції. У даному випадку Стефаник вживає діалектизми для передання місцевого колориту, а не для характеристики персонажів, оскільки вони присутні як у мові персонажів, так і у мові автора. Як зазначає Борис Успенський, дуже рідко трапляються твори, де використана лише одна точка зору. Особливу увагу варто звертати на використання у тексті власних назв, які стосуються тієї чи іншої особи. Так куми головного героя у розмові називають дружину Івана теж «жінкою», тобто «дружиною Івана», таким чином вони приймають точку зору і думки Івана, стають на його місце: «Куме Іване, дайте трошки спокій, бо жінка, як мається звичай, у такім стані, то їй не треба цього слухати, бо така мова не дає здоров'я.». Іванова жінка, розмовляючи із Семенком називає себе «мамою», таким чином адаптуючи власну мову до фразеологічної точки зору дитини: «То візьми віничок, покропи землю та й підмети хату. Мама не годна нахилитися, бо дуже болить усередині». У попередньому реченні ми бачимо зменшувальну форму слова «віник». Як пише Борис Успенський, зменшувальні форми часто повязані з етикетними формами ввічливості, але в даному випадку ми бачимо вияв материного піклування, ніжності. Зовсім інший характер носить зменшувальна форма у реченні: «Війточку, виберіть мене із цієї кари», - це благальна інтонація, тон приниження. «Часто у художньому творі одну особу називають різним способом», - стверджує дослідник Б. Успенський; різні ймення отримує і старша дитина у сім'ї Семенко, у залежності від ставлення до нього, ступеню споріднення: «Семенку, ти вже наївся?», «Не тішся, дитино, службі, бо не раз будеш свої дні оплакувати», «А ти чий, шибенику, що пси на дорогах годуєш, а в поле що понесеш?», «Йди зо мною, бідо, бо я також несу туди обід». У перших двох випадках ми відчуваємо материну інтонацію, у третьому і четвертому чужу людину, звертання мають відтінок іронії чи повчання. Стефаник вживає і прийом суміщення елементів двох точок зору того, хто говорить і того, хто слухає. Успенський називає такий прийом «внутрішньомовною двомовністю» між однією та іншою людиною.Наприклад, коли Іван каже про себе у третій особі у розмові з кумами: «А то вони візьмуть здоров'я та й дають до шпиталю лічити, а потім пускають письмо до війта, аби тато платив кошта». Матір у розмові із старшим сином теж каже про себе у третій особі, використано суміщення точки зору матері і дитини: «Семенку, аби просив тата, що мама наказувала, аби вас любив...».
27438. Літературознавчі основи аналізу художніх творів
Педагогика

Узагальненість і одиничність стають головними рисами художнього образу у творі. Гармонія узагальненості і одиничності досягається суб'єктивною авторською позицією, властивим автору світосприйманням. Авторські цінності втілюються в образній системі твору. Автор із великої кількості різних фактів оточуючої дійсності відбирає тільки ті, які важливі йому для вираження своїх поглядів і позицій. Його власне ставлення до зображуваного проявляється і у виборі теми, й у відборі фактів, і в їх просторово-часовому взаємозв'язку, і в побудові сюжету, і в способі розповіді та в інших елементах твору, які всі разом і складають структуру твору. Зміст художнього твору, таким чином, проявляється в його формі, а читач занурюється в зміст твору через його формуючі компоненти. Особливо помітний вплив форми на читача в поетичних текстах, які, як правило, являють собою результат художнього перетворення емоційних переживань поета. Завдяки зв'язковій будові, ритму, рядковому поділу читач попадає в атмосферу твору, починає відчувати те ж, що і автор, відчувати настрої, які володіють ліричним героєм, і не просто співпереживати останньому, а сприймати його емоції як особисті переживання. Кваліфікований читач бачить і розуміє всі структурні елементи твору, він відтворює те, що читає, за тими ж законами і опирається на ті ж факти, за якими письменник сконструював художній світ твору.
27439. Літописання Київської Русі
Культура и искусство
На основі головним чином, праць Шахматова, розрізняють шість поступових стадій або «редакцій» початкового літопису, а саме:
1. Приблизно у 1039 році у Києві почався створюватись Найдавніший Київський Літописний Звід (кодекс), який оповідає про початок Києва, виводячи династію київських князів від легендарних братів Кия, Щека і Хорива, про князів Олега, Ігоря, Ольгу, Святослава й Володимира, про хрещення Русі, докладно розповідає про князювання Ярослава Мудрого і закінчується заснуванням собору св. Софії у Києві 1037 року та похвалою Ярославу за його просвітну діяльність. Цей звід був покладений в основу Новгородського літопису, завдяки чому його текст зберігся в найчистішій формі в так званій другій редакції І Новгородського літопису.
2. Близько 1074 року Найдавніший звід був продовжений києво-печерським монахом Никоном Великим. Деякі вчені висувають гіпотезу, що Никоном Великим був ніхто інший, як Іларіон, перший київський митрополит обраний з русичів. Цей Звід вніс звістки про князя Мстислава Тьмутарканського, а пізніше Чернігово-Сіверського. Тут же міститься й оповідання про початок Печерського монастиря та про чудеса його мешканців. Так був створений так званий Перший Києво-Печерський Звід.
3. У 1095 році розпочатий Початковий Звід або Другий Києво-Печерський літопис, доведений до смерті великого князя Всеволода, тобто до 1093 року. Літопис закінчується сумними міркуваннями з приводу половецьких набігів на Руську Землю, що її не можуть оборонити князі, які весь час ворогують між собою. Автором цього літопису деякі вчені вважають ігумена Печерського монастиря Івана.
4. Протягом 1113-1114 років на основі всіх попередніх кодексів створюється славнозвісна праця печерського Нестора: «Повість временних літ, откуда пошла єсть Руськая Земля, і кто в ній начал первіє княжити і како Руськая Земля стала єсть». Узявши за основу працю своїх попередників, Нестор додав від себе нарис розселення народів після потопу; дав нарис прасловянської історії (виводячи словян з-за Дунаю), словянського розселення й географії східної Європи. Особливо докладно зупинився він на старій історії Києва, виявляючи свій місцевий києво-полянський патріотизм. Історична частина Несторового твору починається 852 роком, закінчується 1110. «Русь» вважає Нестор за варязьке (скандинавське) племя приведене Рюриком, який прийшов, нібито, на заклик самих словян і став родоначальником руської княжої династії. Закінчується «Повість» 1112 роком. Нестор був добре знайомий з грецькою історіографією і мав мабуть доступ до княжого архіву, з якого він наводить текст договорів з греками. Праця Нестора відзначається великим літературним хистом і пройнята глибоким патріотизмом.
5. Вже у 1116 році зявилася друга редакція Несторової «Повісті», створена ігуменом св. Михайлівського Видубицького монастиря у Києві Сильвестром. Сильвестр сам поставив своє імя й дату на своїй праці, а рештка літописних Зводів усі, як один анонімні.
6. Нарешті у 1117 або 1118 році створена третя редакція «Повісті», або шоста початкового кодексу. Автор її вніс до літопису «Поученіє» Володимира Мономаха дітям. 17
27440. Літосфера
Экология

Основні факториНайважливіші зміни ґрунтівЩорічна глибока оранка ґрунтів з перевертанням пластівПорушуються оптимальні фізичні властивості ґрунтів (структура, водно-повітряний режим та ін.), збільшується інтенсивність площинної ерозії, знижується вміст гумусуРозорювання цілинних земельРізка зміна процесів ґрунтоутворення, виникнення ерозійЗастосування важкоколісної сільськогосподарської технікиУщільнення ґрунту і різке зниження його родючості, часті пилові бурі та знесення родючого шару, забруднення ґрунту пальним і мастиламиЗнімання врожаю культурних рослин; сінокосіння і заготовляння силосуБез добрив - зменшення поживних речовин і через кілька років зниження родючості, посилення випаровування вологи після видалення вегетативної маси рослинВипасання худобиУщільнення ґрунту тваринами, при перевипасанні - знищення скріплючої ґрунт рослинності і виникнення ерозії, збіднення хімічного складу ґрунту, осушенняВипалювання сінокосів і пасовищЗагибель великої кількості ґрунтових організмів у поверхневому шарі, посилення випаровуванняОсушенняПорушення гідрологічного режиму, на торф'яних ґрунтах - виникнення вітрової ерозіїЗрошенняЗволоження, а при неправильному поливі -заболочування, за відсутності достатнього дренажу - засоленняХімічне і радіоактивне забрудненняЗагибель багатьох видів ґрунтових організмів, зміна процесу ґрунтоутворення, біокумуляція хімічних забруднювачів та радіонуклідів у живих організмахСтворення звалищ промислових і побутових відходівЗнищення ґрунтів під відвалами, отруєння ґрунтових організмів на прилеглих ділянкахБудівництво приміщень та різних споруд (аеродромів, водосховищ, автошляхів, ангарів та ін.)Знищення ґрунтів, накопичення відходів, вплив на ґрунти засобів транспорту, докорінні зміни процесів ґрунтоутворення під спорудамиДобування корисних копалин відкритим способомЗнищення ґрунту на місці кар'єру і під відвалами породи, різке зниження рівня ґрунтових вод і часткове осушення ґрунтуНаземний транспортУщільнення ґрунту, забруднення пальним, мастилами і солями важких металівВикиди промислових відходів в атмосферу3 опадами та при осіданні забруднюють ґрунт, змінюють його хімізм, кислотністьЗнищення лісів (вирубування, лісові пожежі та ін.)Підсилення вітрової і водної ерозії, випаровування вологи з ґрунту

Blog

Информация