Літописання Київської Русі
Информация - Культура и искусство
Другие материалы по предмету Культура и искусство
Вступ
Видатним явищем культурного життя не лише Київської Русі, але й середньовічної Європи, було літописання. Літописи історичні твори в Київській Русі і пізніше в Україні, Росії, Білорусії, в яких розповідь велася за роками. В літописах розповідь про події кожного року починалися словами: в літо; звідси назва літопис.
В ХІ ст. створено Найдавніше зведення 1037 року 1, Києво-Печерське 1073 року 2 і Новгородське зведення 1079 року 3. На їхній основі виникло так зване Початкове, або Києво-Печерське зведення 1097 року 4, що було основою Повісті минулих літ (Повісті временних літ)5. Від неї беруть початок Лаврентіївський літопис (1116 р.)6 та Іпатіївський літопис (близько 1118 р.)7.
Літописи є основним джерелом для вивчення політичної, економічної, культурної і частково соціальної історії Київської Русі, а також історії руських земель у період феодальної роздробленості. Використовуючи офіційні щорічні записи подій, іноземні джерела, переважно візантійські, народні легенди і перекази, складачі літописів розповідали про події, повязані з життям світських та духовних феодалів. Літописці прагнули показати історію Русі в звязку з історією сусідніх племен і народів несловянського походження. Відомості з життя міського населення наводилися лише тоді, коли йшлося про зміну князів, феодальні війни і міські повстання. Літописці дуже мало висвітлювали життя сільського населення, землеробство і соціальні відносини в Київській Русі. Найдавніша хронологія ранніх літописів дуже умовна, з кінця Х ст. вона стала точнішою і лише з ІІ половини ХІ ст. в літописах відчуваються записи учасників подій. За невеликим винятком, усі події літописці висвітлювали з позицій окремих князів і феодальної верхівки взагалі. На літописах значною мірою відбилося і те, що їх писали ченці, які причини подій пояснювали втручанням божественних сил. У звязку з тим, що літописні списки є зведенням ряду літописів, їхні свідчення часто мають суперечливий характер.
У період феодальної роздробленості літописи складали в багатьох центрах тогочасних князівств. Відзначаються цінністю фактичного матеріалу літописи Новгородські, Галицько-Волинський і Владимиро-Суздальський. Новгородські літописи висвітлюють економічне життя, політичні події й класову боротьбу в Новгороді ХІІІ ХV ст.. Галицько-Волинський літопис, що зберігся в Іпатіївському літописному списку ХІV ст., поділяється на дві частини. У 1-й частині в центрі уваги літописця найважливіші події Галицької (1201-1261 рр. ), а в другій Волинської (1262-1291 рр.)8 земель: боротьба князів проти боярської знаті, бої і перемоги руських військ у боротьбі проти монголо-татар, німецьких лицарів, литовських і польських загарбників. Літописці пропагували ідею сильної князівської влади.
Владимиро-Суздальський літопис, що починається Повістю минулих літ, розповідає про події в південно-руських, Владимиро-Суздальській, Ростовській, Тверській та інших землях.
Після процесу роздроблення Київської Русі та Галицько-Волинської держави українські землі потрапляють під владу багатьох іноземних держав: Литви, Польщі, Московського царства, Кримського ханства, Молдовського господарства, Угорщини, але літописання продовжує існувати. Найвідомішими є козацькі літописи Самовидця, Грабянки й Величка.
Тривалий час у російській та українській історіографії точилися гострі суперечки щодо вірогідності літописних відомостей. Одна частина істориків, зокрема В.М.Татищев вважала, що дані літописів мають вірогідний характер 9, а друга - А.-Л.Шлецер, М.Т.Каченовський та інші заперечувала цінність літописів як історичних джерел 10, особливо вірогідність їхніх відомостей з історії Київської Русі. Згодом історики на основі глибокого аналізу змісту літописів довели важливе значення їх як джерел для вивчення історії України, Росії та Білорусії з давніх часів до ХVІІ ст., іноді й до ХVІІІ ст. включно.
Деякі дослідники, зокрема М.Брайчевський, Б.Рибаков вважають, що окремі записи історичного характеру велися у Києві ще за князя Аскольда 11, тобто з ІІ половини ІХ ст.. Відголоски так званого Літопису Аскольда збереглися у пізнішому Никонівському літописі. Перший літописний звід - історичний твір, у якому підбиваються підсумки діянням Володимира Святославича та його попередників, - написано у 996-997 рр. 12 Літопис, який дослідники умовно назвали Найдавнішим Київським зводом, було написано у 1037-1039 рр. при Софійському соборі. 13 Можливо, автором його був державний, політичний, церковний діяч та письменник Іларіон. 14 Закінчується він великою статтею з похвалою Ярославу Мудрому. Саме з цього часу кінця Х - початку ХІ ст. формується літописна традиція. Літописання ведеться й у Десятинній церкві, й у Києво-Печерському монастирі. Саме тут на початку ХІІ ст. (1113 р.) створюється літописний звід, названий автором Повістю минулих літ.15
У період політичної роздробленості виникають нові літописні центри у Чернігові, Переяславі, Холмі, Володимирі-Волинському, продовжується літописання в Києві та інших містах. Форми історичних творів теж дещо змінюються: зявляються сімейні та родові князівські літописи, життєписи князів, повісті про князівські злочини.
Київське літописання тривало у Видубицькому монастирі. Тут ігуменом Мойсеєм було складено Київський літописний звід. 16
Академік ХVІІІ ст. Г.Міллер, вражений широтою літописної інформації і рівнем систематизації, писав, що Нестор і його наступники створили систему руської історії настільки п?/p>