Літописання Київської Русі
Информация - Культура и искусство
Другие материалы по предмету Культура и искусство
го. 25 Двічі посилається автор Повісті на Откровеніє Мефодія Патарського вперше, коли розповідає про вісім племен Ізмаїла (1096), вдруге у легендарній розповіді про нечисті народи, які Олександр Македонський обложив у північних горах. 26 І, нарешті, тільки якесь західнословянське джерело могло послужити основою для розповіді про початок словянської писемності та культурницьку діяльність Кирила й Мефодія у Моравії (898). 27
Така обізнаність із тогочасною писаною літературою свідчить про широку начитаність Нестора та інших авторів Повісті. Вони використовують твори іноземних письменників тільки як історичні джерела. Повість має глибоко самобутній характер, створювалася вона в часи посиленого інтересу до рідної історії, тому візантійські та інші іноземні джерела були для її авторів тільки допоміжним матеріалом.
У авторів Повісті виробилася своя філософія історії, їх найбільше цікавить проблема походження добра і зла. Зло на світі сіє диявол, добро бог і його слуги. Людина має право вибору між добром і злом. Бог дав людині закон, дотримуючись якого, вона після смерті потрапить у рай, якщо ж піддасться диявольській спокусі буде приречена на вічні муки. Всяке лихо людей справедлива кара за їхні гріхи. Отже, історія людства це прояв божественної волі. Всім історичним фактам і подіям літописець дає оцінку, керуючись цим критерієм добра і зла.
Важливою справою для літописця є моральна оцінка вчинків героїв. Якщо князь, на думку автора, вчинив правильно, на користь руській землі, богові і церкві, то він всіляко вихваляється; якщо ж він діє всупереч цим інтересам, то його неминуче чекає тяжка кара. Так через свою захланність загинув від рук древлян Ігор; був убитий печенігами Святослав, який не послухав матері і поради Свінельда; так загинув Ярополк Святославич, що захопив княжий стіл у свого брата Олега і був причиною його смерті під Овручем; як братовбивця загинув і Святополк Окаянний.
У Повісті обєднано в одне ціле твори книжного і фольклорного походження різних жанрів. Усні оповідання, перекази, легенди, прислівя, історичні пісні, воїнські повісті, житія, ораторські промови, повчання, твори перекладної літератури, давніші літописні нотатки все це під рукою літописця-патріота перетворилося в один монументальний твір, основним завданням якого було зясувати історію руської землі, її походження, розвиток, боротьбу з ворогами. Велич і слава Русі, заклик до єднання, боротьба проти княжих усобиць, уболівання за долю рідної землі, її народу це провідні ідеї і мотиви літопису.
Літописці ставили перед собою й практичне завдання: на прикладах добрих і поганих вчинків князів у минулому вони намагалися скерувати дії сучасників на користь батьківщини.
У Повісті знайшли відбиття настрої і думки різних соціальних верств Київської Русі. Коли вона остаточно редагувалася, тобто на початку XII ст., Київська Русь як політична єдність вже похитнулася; окремі її землі виділилися в незалежні від Києва одиниці, та ця феодальна роздробленість літописцями ще не повністю усвідомлювалася. Для них живішими здаються традиції XXI ст., коли Київська Русь була в усій своїй величі і могутності.
Змальовуючи страшні картини спустошення Русі нападами половців, літописець не впадає у відчай. Він пояснює це як божу кару за гріхи, його ніколи не покидає почуття гордості за Русь, за її славне минуле. Описуючи половецький полон 1093 р., він застерігає: Да никтоже дерзнеть рещи яко ненавидими богомь есмы, да не будеть кого бо тако бог любить якоже ны взлюбил єсть, кого тако почел єсть, якоже ны прославил єсть и взнесл, никогоже.28
Памятка відбиває і класову боротьбу, що точилася у молодій феодальній державі. Під 1068 роком розповідається про повстання у Києві. 29 Цього року на руську землю напали половці і розбили на Альті трьох руських князів Ізяслава, Всеволода і Святослава. Святослав після розгрому втік до Чернігова, а Ізяслав і Всеволод до Києва. Кияни зібралися на віче і почали вимагати від Ізяслава зброї і коней, щоб захиститися від половців. Князь відмовив їм. Тоді кияни повстали, визволили з вязниці полоцького князя Всеслава, пограбували князівський двір. Ізяслав і Всеволод втекли. Незабаром Ізяслав повернувся з поляками і жорстоко розправився з повстанцями 70 чоловік убив, багатьох осліпив, а торг, де відбувалося віче, переніс на інше місце. Ставлення літописця до повсталих киян невиразне, але швидше співчутливе, бо вони хотіли боронити рідну землю. Літописець підкреслює, - що князь погубив потім багато невинних людей, не розібравши справи. 30 Зате, описуючи повстання 1071 р., підняте волхвами на Білозері, літописець засуджує волхвів як єретиків.31 Так само ставиться автор до волхва-єретика, що підняв бунт у Новгороді.
Повість стала епохою не тільки в культурному житті Київської Русі. Вона наклала відбиток на все наступне літописання східних словян. Літописці майбутніх поколінь, що не тільки були свідками феодальної роздробленості Русі, а й пережили ярмо татарської неволі, починаючи свої літописні зведення Повістю, наголошували на ідеї єдності руської землі, ставили минуле в приклад сучасникам.
З Києва Повість поширилася по всій Русі. Нею відкриваються літописи, що виникли згодом у Новгороді, Твері, Володимир-Волинську, Галичі та інших містах.
Українське і російське літописання XVIXVII ст. у висвітленні давньої історії Русі широко використовувало Повість як