Geum.ru

Информация

  • 25381. Кривые и поверхности второго порядка
    Математика и статистика

    Пусть Мпроизвольная точка гиперболы с фокусами F1 и F2. Отрезки F1М и F2М (так же, как и длины этих отрезков) называются фокальными радиусами точки М и обозначаются через r1 и r2 (r1= F1М, r2= F2М). По определению гиперболы разность фокальных радиусов ее точки М есть постоянная величина; эту постоянную принято обозначать через 2а.

  • 25382. Кривые линии и поверхности
    Производство и Промышленность

    Плоскости XOZ и YOZ пересекают его по гиперболам FK, LM, PQ и RS, а плоскость XOY и ей параллельные по окружностям (GU, FPLR и KQMS). При вращении точек D и Е их проекции d и е перемещаются по окружности, а проекции d и e по прямым, параллельным оси Х. Точка U прямой DE, ближе других расположенная к оси вращения, описывает окружность UU1 наименьшего диаметра. Эту окружность называют горлом поверхности. Лучи, проектирующие какую-либо поверхность, касаются её в точках, образующих контурную линию. Соответствующая проекция этой линии называется очерком поверхности.

  • 25383. Кривые линии и поверхности, их применение в радиоэлектронике и автоматике
    Компьютеры, программирование

    3. Однополостной гиперболоид образуют вращением прямой DЕ вокруг скрещивающейся с ней оси Z (рис. 3, а). Пл. ХОZ и YОZ пересекают его по гиперболам FК, LМ, РQ и RS, а пл. ХОY и ей параллельные - по окружностям (GU, FРLР и КQМS). При вращении точек D и Е их проекции d и е перемещаются по окружности, и проекции d' и е' - по прямым, параллельным оси X. Точка U прямой DЕ, ближе других расположенная к оси вращения, описывает окружность UU1 наименьшего диаметра. Эту окружность называют гордом поверхности. Лучи, проектирующие какую-либо поверхность, касаются ее в точках, образующих контурную линию. Соответствующая проекция этой линии называется очерком поверхности. Очерком однополостного гиперболоида на пл. V служат две ветви гиперболы, вершины которой лежат на горле поверхности. Следовательно, эту поверхность можно образовать вращением гиперболы вокруг ее мнимой оси.

  • 25384. Кривые спроса, предложения и доход
    Экономика

    Эмпирические опыты показывают, что изменения параметров математической модели, описывающих кривую спроса, как правило, не имеют какой-либо выраженной тенденции. Это означает, что проанализировать и спрогнозировать тенденцию изменения параметров модели (а значит, и тенденцию изменения кривых спроса) нет никакой возможности. Более того, мой собственный практический опыт исследования кривых спроса и предложения на различных фондовых рынках России показывает, что их месторасположение определяется состоянием экономической конъюнктуры и ее конъюнктурообразующих факторов. Часть этих факторов просто неизвестна и не может быть не только спрогнозирована, но даже выявлена. Другая часть не может быть оценена количественно, так как носит явно качественный характер (заявления политиков, например). В то же время, колебания спроса и предложения относительно некоторой постоянной величины под воздействием этих факторов в кратковременной перспективе носит явно выраженный вероятностный характер, поэтому в долговременном аспекте динамика рыночных цен имеет все же некоторый закономерный характер, выявлением и описанием которого занимаются прогнозисты.

  • 25385. Криза відносин лікаря до хворого
    Психология

    От банальний приклад: хворий почуває себе змученим, стомленим; у нього болить голова, колотиться серце, у нього немає апетиту, він не може ефективно працювати, все забуває, всі його дратує. Оскільки давно вже погано себе почуває, він шукає допомоги в чудової сучасної медицини. Стає в чергу, терпляче чекає номерок, а потім лікаря. Хоча в нього й так досить черг у повсякденному житті, однак він розуміє, що потрібно почекати, що в лікарів надто багато роботи, що медицина це щось велике, майже святе. Нарешті, він попадає до лікаря. Той у нетерпінні вислухує скарги; вони здаються йому банальними, у черзі чекає ще юрба хворих і, можливо, він навіть підозрює, що хворі перебільшують свої недуги, хочуть одержати лікарняний аркуш. Про всякий випадок, щоб не зробити найстрашнішої помилки, тобто не прогледіти яке-небудь органічне захворювання, лікар направляє хворого на різні додаткові обстеження. Знову черги й знову очікування, цього разу вироку щодо того, чи хворий він, або здоровий. Магія цифр і різних знаків, кожний з яких щось означає. Коли пацієнт виявляється знову в лікаря, той цього разу перегортає книгу додаткових аналізів, як суддя паперу, і видає вирок: «Ви зовсім здорові, можливо тільки перевтомлені, це тільки нерви», або: «Можливо, направимо вас ще до фахівця». Фахівець, може бути, трохи розсерджений на лікаря, що надсилає йому такі «банальні випадки». Фахівець адже є апостолом сучасної наукової медицини, що не займається дрібницями, але лише більшими справами, такими, як операції серця, мозку, пересадженнями, майже відродженням з мертвих. Він швидко відбувається від хворого, можливо, продовжує лікарняний аркуш, виписує ліків. А хворий залишається хворим. Він почуває, що з ним обійшлися несправедливо, ніхто не зрозумів його хвороби, навіть ця чудова медицина не може йому допомогти в його стражданні.

  • 25386. Криза демократії в Україні
    Политология
  • 25387. Криза легітимності влади та шляхи її подолання.
    Политология

    1. Вступ. 2. Легітимність та криза легітимності: 2.1. Поняття легітимності, кризи легітимності влади; 2.2. Шляхи подолання кризи легітимності; 2.3. Історія та сучасність; 3. Висновок. 4. Список використаної литератури. Вступ Події, які відбулися восени та взимку 2004 мали великий вплив на життя пересічного українця, значно політизували життя суспільства, змусили замислитися над питаннями причин та наслідків багатьох політичних процесів. Але особлива увага була приділена легітимності: заголовки друкованої преси, екрани телевізорів тощо майже не обходились без згадки (доречної або ні) про так звану кризу легітимності. Що ж ми знаємо про цю кризу, яка може викликати такі процеси та зміни в суспільстві, якими є її причини, чим вона небезпечна? Відомо, що одним з першочергових завдань влади є забезпечення своєї легітимності, визнання даної влади суспільством. Але легітимність конкретної влади не вічна, вона змінюється залежно від нових умов або певних особливостей поведінки владних структур і може як зростати так і зменшуватись. Зменшення легітимності влади призводить до кризових явищ в країні, які можуть мати різні наслідки: від простого підриву авторитету влади до скинення даного режиму. Майже будь-яка передреволюційна чи революційна ситуація є наслідком кризи легітимності влади. Вона виникає тоді, коли влада нечутлива до назрілих потреб суспільства у структурних змінах, коли вона не відгукається на вимоги прогресивних сил, які наполягають на перетвореннях. Історія нашої країни схожа на хвилю – спочатку підйом авторитету влади, віра в нових лідерів, новий режим, нову владу, а потім спад – розчарування, криза легітимності. Можна навести багато прикладів, найяскравіші з них - це революції 1917 року, коли царська влада, яка скомпроментувала себе і втратила авторитет і довіру населення, була скинена повсталим населенням; це часи так званого «застою» в Радянському Союзі (точніше накопичення негативних явищ, розвиток кризи, які відбувалися протягом всього існування СРСР, і досягли свого апогею у цей час), які призвели до початку «перебудови» і зміни існуючого режиму; це Помаранчева Революція 2004 року (причиною якої була та сама криза легітимності тодішньої влади), наслідком якої знову став прихід нової влади тощо. Тобто історія знає багато випадків, коли внаслідок кризи легітимності владним особам довелося втратити свої посади або навіть накласти головою. Такі кризи викликають нестабільність у державі, перманентну недовіру населення до будь-якої влади, іноді політичну кризу та інші негативні наслідки, тому необхідно знаходити дієві шляхи подолання та уникнення криз легітимності. Над цим питанням замислювалося багато науковців усього світу, і деякі такі думки та способи представлені в цьому рефераті. Але чи вдасться колись перетворити бажане на дійсне і повністю уникнути виникнення криз легітимності в нашій країні? На це питання, напевне, зможе відповісти лише історія. Зараз ми маємо визначитися з існуючими уявленнями про поняття легітимності та кризи легітимності влади, потім ми проведемо екскурс в історію проблеми, наведемо приклади, почерпнемо звідти необхідні знання і, маючи все це на увазі, зробимо висновки щодо подолання цієї кризи взагалі та конкретно у нашій країні. Поняття легітимності, кризи легітимності влади: Отже, щоб зрозуміти сутність та поняття кризи легітимності, по-перше необхідно встановити, що ж таке є легітимність влади. Термін “легітимність” походить від того ж самого латинського кореня, що й “легальність”, а саме: lex – закон. Однак він має інше значення. Якщо “легальність” означає створення влади та її діяльність у межах нею ж встановлених норм і є тотожною поняттю “законність”, то легітимність завжди відбиває міру узаконеності влади в свідомості людей. Тобто синонімами до поняття легітимності є «авторитет», «довіра». У цьому відношенні законність функціонування влади є лише однією з підстав її легітимності та одним із способів легітимації. Легiтимнiсть* - це визнання влади народом, навіть якщо воно й не супроводжується особливим схваленням дій певного конкретного уряду. Йдеться про визнання політичного режиму у цілому, а не окремих владних структур чи окремих політиків; про міру його легітимності на певному часовому відрізку, а не про щось абсолютне і раз назавжди дане. Критичне ставлення громадян до влади є нормою демократичних суспільств. І лише в тому випадку, коли стійка більшість населення не бачить способів до покращення, вдосконалення чинної системи влади, можна говорити про те, що політичний режим є нелегітимним. * Поширене також таке визначення і розуміння поняття легітимності, яке є більш упорядкованим: легітимність – це здатність політичного режиму досягти суспільного визнання і виправдання обраного політичного курсу, винесених ним політичних рішень, кадрових або функціональніх змін у структурі влади, визнання в масовій свідомості законності влади. Можна навести також інші думки вчених на цю тему. На думку політолога Р.Мерельмана (США) під легітимність слід розуміти не здатність режиму забезпечити собі підтримку громадської думки, а саму якість «моральної або доцільної правоти режиму», що приписується йому населенням. Інший американський політолог С.Ліпсет вважає, що «легітимність означає здатність системи породити і підтримувати віру народу в те, що її політичні інститути найбільшою мірою відповідають інтересам даного суспільства». Відомо також, що від рівня легітимності влади великою мірою залежить ефективність політичного управління. Державні структури не можуть діяти ефективно (особливо, якщо йдеться про демократичний розвиток) без достатнього рівня визнання і підтримки. Та роль легітимності цим не обмежується. Не менш істотним для молодої держави є те, що легітимність визначає перспективи загальносуспільної інтеграції, яка в одному із своїх вимірів виступає як становлення політичної нації на засадах громадянства. Отже, легітимність є однією з передумов формування громадянської нації та індикатором уже досягнутого ступеня її сформованості. Вона створює підгрунтя для об’єднання громадян навколо політичних цілей і цінностей, сприяє формуванню політичної спільноти у межах цілого суспільства. Легітимність має тенденцію змінювати свою інтенсивність, тобто характер і ступінь підтримки влади (її інститутів), тому можна казати про кризи легітимності. Отже, що ж таке криза легітимності? Якщо мислити логічно – то кризою легітимності можна назвати втрату владою довіри та суспільного визнання, тобто процес втрати легітимності. Науково-навчальні джерела подають нам такі визначення кризи легітимності: Криза легітимності – це зниження реальної підтримки органів державної влади чи правлячого режиму в цілому, яке впливає на якісні зміни їхніх ролей і функцій. Криза легітимності (legitimacy crasis) – ситуація, в якій правомірність існуючого соціального порядку піддається сумніву та відкрито висловлюється недовіра до існуючої влади. Вона свідчить про те, що політична влада не здатна переконати суспільство в необхідності і оптимальному функціонуванні існуючих державних інститутів і влад. Звичайно розрізняють наступні характерні риси кризи легітимності: відсутність згоди в суспільстві стосовно політичної влади, невизнання громадянами процесу прийняття політичних рішень, невідповідність цих рішень домінуючим у суспільстві уявленням про право та справедливість, надмірна конкуренція у боротьбі за владу, політична пасивність мас, які не звертають уваги на заклики влади, неспроможність владної еліти посилити своє політичне панування. Зараз немає однозначної відповіді на питання – чи існують абсолютні покажчики кризи легітимності або це суто ситуативна характеристика політичних процесів? Так, вчені, які пов`язують кризу легітимности режиму з дестабілізацією політичної влади і правління, називають в якості таких критеріїв наступні фактори: · руйнація конституціонного порядку (С. Хантінгтон) · присутність військових конфліктів та громадянських війн (Д.Яворскі); · неможливість органів влади здійснювати свої функціх або присутність у політичному просторі нелегітимного насильства (Ф.Білі); · неможливість уряду адаптуватися до динамічної зміни умов суспільного розвитку (Е. Циммерман); · відсутність суттєвих структурних змін або зниження ефективності виконання урядом своїх головних завдань – укладення бюджету та розподіл політичних функцій серед еліти. Американський вчений Д. Сірінг вважає: чим вище рівень політичної участі в країні, тим сильніше підтримка політичних структур і лідерів суспільством; вказує він і на підтримку соціально-економічного статус-кво. Широко розповсюджені і розрахунки соціально-економічних показників, досягнення яких свідчить про вихід влади за рамки її критичних значень. Прибічники ситуативного розгляду причин криз легітимності найчастіше пов`язують їх із характеристикою соціально-культурних рис наслення, роллю стереотипів і традицій, які розповсюджені як серед еліти, так і серед населення, спробами встановлення кількісної межі легітимної підтримки (оперуючи при цьому цифрами 20-25 % електорату). Можливо, такі підходи в деякій мірі спираються на ідеї Л.С. Франка, який писав «Будь-який устрій виникає з віри в нього і тримається до тих пір, доки хоча б в меншинстві його учасників зберігається ця віра, доки є хоча б відносно невелика кількість «праведників» (в суб`єктивному значенні цього слова), які безкорисливо вірують в нього та самовіддано йому служать». Узагальнюючи найбільш значущі підходи, можна сказати, що у якості основних джерел кризи легітимності правлячого режиму, як такого, можна назвати рівень політичного протесту населення, спрямованого на усунення режиму, а також результати виборів, референдумів, плебісцитів, що свідчать про недовіру режиму. Ці покажчики свідчать про «нижню» межу легітимності, за якою наступає розпад діючого режиму або навіть повна зміна конституційного режиму. До факторів, які визначають її «верхню» межу, тобто поточну, динамічну зміну симпатій і антипатій до влади, можно віднести: функціональну перевантаженість держави і обмеженість ресурсів влади, різке посилення діяльності оппозиційних сил, постійне порушення режимом встановлених правил політичної гри, невміння влади пояснити населенню суть політики, яку вона запроваджує, широке розповсюдження таких соціальних «хвороб», як зростання злочинності, падіння рівня життя тощо. Тобто основними причинами делегітимації є: · Суперечності між універсальними цінностями, які панують в суспільстві, і егоїстичними інтересами владної еліти. · Суперечності між ідеєю демократії і соціально-політичною практикою. Це проявляється в спробі вирішити проблеми силовим шляхом, тиском на засоби масової інформації. · Відсутність в політичній системі механізму для захиста інтересів народних мас. · Зростання бюрократизації та коррумпованості. · Націоналізм, етнічний сепаратизм в багатонаціональних державах, які проявляються у відторгненні федеральної влади. · Втрата владною елітою віри в правомірність своєї влади, виникнення всередині неї суперечностей, зіткнень різних гілок влади. Криза легітимності – типове явище для різноманітних перебудовчих, перехідних та революційних періодів: стара влада, втративши контроль за перебігом подій, не розглядається більше як охоронець важливих суспільних вартостей. Для зміцнення своєї легітимності вона ще може, але не завжди вміє використати такі засоби: · Зміна системи законодавства і державного управління відповідно до нових вимог; · Створення такої політичної системи, легітимність якої грунтується на традиціях населення; · Використання харизматичних рис політичного лідера; · Успішне здійснення державних програм підримання законності і правопорядку. Шляхи подолання кризи легітимності. Щоб детальніше розглянути питання про шляхи подолання кризи легітимності влади, треба з`язувати: що саме формує авторитетність та легітимність влади, з чого вона виходить? Є декілька факторів, які визначають авторитетність та легітимність державної влади: · Авторитетність державної влади виходить з того, що вона є не тільки функцією гноблення й примушування, а й у першу чергу – вираження потреб самого життя. · Однією з головних засад легітимності може бути інституція основного закону держави – конституції. · Авторитетність та легітимність визначаються станом громадянського суспільства, структурованістю спільноти, вирізненням окремих суспільних груп на підставі відмінності властивих їм корпоративних інтересів, що робить необхідним формування механізмів і гарантій їх співіснування. · Легітимність ґрунтується на нерозривній єдності апарату врядування і громадянського суспільства, а їх взаємодія складає конкретний тип політичного режиму. · Авторитет державної влади передбачає, щоб в її структурах були одночасно представлені конкретно й безпосередні інтереси різних груп населення і, з іншого боку, - інтереси цілого суспільства. · Легітимність значною мірою залежить від успішного виконання наданої їй суспільної ролі, характеру й змісту діяльності державних установ і закладів, способу взаємодії держави та громадянського суспільства. Вона також визначається ще й компетентністю і кваліфікацією державних управлінців, формуванням освіченої, кваліфікованої керівної верстви, корпусу урядовців, які здатні опікуватися більше загальнодержавною, ніж суто політичною стороною справи. · Певні можливості для легітимації містяться у царині міжнародної, міждержавної політики. Будь-який уряд, якщо він не отримав визнання у світі, виглядає усього лише керівництвом «повсталої провінції», або руху, який бореться за незалежність. В умовах усвідомлення спільності долі людства, глобальної взаємозв`язаності існування різних частин світу визнання держави, правочинності її влади іншими державами виявляється важливим джерелом легітимності даної влади. Тобто з цих основних засад легітимності ми можемо вивести і назвати необхідні заходи з «профілактики» криз легітимності: щоб, запобігти кризи влада повинна виражати інтереси різних груп населення і всього суспільства в цілому; також вона повинна успішно виконувати надану їй суспільну роль; влада повинна складатися з компетентних, кваліфікованих спеціалістів, здатних не тільки виконувати свої прямі обов`язки, а й завоювати авторитет у суспільстві; також державна влада має спиратися на головний закон країни конституцію, яка повинна супроводжуватися здійсненням конституційного нагляду, тощо. Але, якщо криза легітимності влади вже існує, які шляхи для її подолання пропонуються нам вченими-політологами? Від Ніколло Маккіавелі до Макса Вебера та до наших днів у сучасних політологічних та юридичних дослідженнях пропонуються різні шляхи подолання кризи легітимності. Розв`язання цієї кризи в кожному конктерному випадку, безумовно, індивідуальне. Але завдання завжди є одним і тим самим. Це відновлення підвалин легітимності. Народ найчастіше бунтує не від того, що погано живе, а тому, що не вірить, що влада основана на тій ідеї, яку він вважає легітимною. Перебіг кризи легітимності ускладнюється найчастіше ще й тим, що різні групи володарів і підвладних мають різні критерії легітимності. Критерій легітимності – це засіб перевірки легітимності володаря та його дій. При визнанні суспільством однієї й тієї ж підвалини легітимності критерії можуть бути різними. Тобто в цілому врегулювання криз легітимності повинно будуватися з розрахунком конкретних причин зниження підтримки політичного режиму в цілому або його конкретного інституту, а також типу і джерела підтримки. В якості основних шляхів і засобів виходу з кризисних ситуацій для держави, де цінується думка громадськості, можна назвати такі: · Підтримка постійних контактів з населенням. · Проведення роз`яснювальної роботи відносно своїх цілей. · Врівноваженність гілок влади. · Посилення ролі правових методів для досягнення цілей і постійного поновлення законодавства. · Дотримання правил політичної гри без попирання інтересів сил, які беруть у ній участь. · Організація контроля з боку організованої громадськості за різнімі рівнями державної влади. · Зміцнення демократичних цінностей у суспільстві. · Подолання правового нігілізму населення тощо, насадження правової культури. · Розвиток у населення почуття справедливості, почуття законного, тобто того, що обґрунтовано називають «почуттям права». · Піднесення національного духу, формування почуття національної, державної вартості, значущості, патріотизму. · Задоволення соціально-економічних потреб населення. Але все ж таки зупинити або позбавитися кризи легітимності досить важко і не завжди вдається. Тому ця проблема відноситься до розряду тих, яких простіше запобігти, аніж припинити, коли вони вже почалися. Історія та сучасність. Щоб точніше зрозуміти сутність будь-якого питання, треба не тільки розглянути його теоретичні аспекти, а й заглибитись в практику, зробити екскурс в історію, проаналізувати сучасну ситуацію тощо. Отже, спробуємо згадати, коли, в які часи ми могли спостерігати кризи довіри до влади, кризи легітимності? Найяскравішим прикладом кризи легітимності і її подолання в давньоруській історії були так звані «часи смути». Так називають в літературі початок XVII сторіччя, повний суспільних потрясінь. Послідовність подій є такою: після смерті царя Івана Грозного на престолі залишається його бездітний син Федір Іванович, а в місті Угличі підростає ще один син Грозного – Дмитро. Але малого царевича вбивають, незабаром помирає і Федір Іванович. Поголоска приписує ці вбивства Борису Годунову – брату жінки царя. Він же усуває всіх можливих претендентів на престол – родичів царя – ще до смерті законного правителя. В результаті Борис виявляється єдиним претендентом на царство, і, як можно було очікувати, царем. Але громадська думка, яка впевнена в незаконності його царювання, охоче підтримує самозванця Григорія Отрепьєва, який видає себе за дивом врятованого Дмитра. Самозванець встановлює свою владу в Москві, але ненадовго, бо його вбивають в результаті змови. І яку б форму потім не приймала верховна влада в ході Смути, обов`язково знаходився хто-небудь, хто заперечував би її законність, і мав при цьому народну підтримку. Всі ці зміни володарів ускладнювались селянськими повстаннями, необхідністю боротьби з польськими військами, голодом. Тобто ми можемо побачити майже усі прояви кризи легітимності. Закічилась Смута обранням на царство Михайла Романова. Всі верстви суспільства були одностайними у виборі форми правління та кандидатури. Чому ж криза легітимності на Русі завершилась саме з воцарінням Михайла Романова, а не, скажімо, Василя Шуйського, не менш знатного, і навіть більш популярного й досвіченого державного діяча? Це пов`язано з двома існувавшими в руському середньовіччі концепціями влади. Перша концепція грунтувалась на уявленнях про владу як про якусь самостійну сутність. В такому випадку особа правителя була важливою не сама по собі, а як та, яка повинна відповідати високому сакральному статусу посади. Тому критерієм легітимності в цій концепції виступає виконання носієм влади Божествених заповідей. Головні прояви цього – православність правителя (а отже і милосердя, побудова храмів, виконання обрядів) і його висока моральність. Характерна риса такого правителя – рада зі знатними і знаючими людьми. Збіг думок правителя і, скажімо, Земського собору, є важливою умовою визнання його легітимним. Друга концепція влади була ґрунтована на уявленнях про сакральність природних якостей правителя. Влада ж виступає тільки як його функція. Особа правителя здобуває сакральні риси сама по собі. Критерієм легітимності в цьому випадку виступає спадкове право на владу, тобто в умовах руського середньовіччя – народження в царській родині і отримання благословення на престол від батька-царя. Тому так довго і продовжувалася криза легітимності на початку XVII сторіччя, бо всі кандидати на престол мали недоліки або з точки зору одного критерія легітимності, або іншого. А легітимність Михайла Романова підтверджувалась з двох боків. Апологетичні історичні твори стверджують, що його батько був названий помираючим Федором Івановичем в якості свого спадкоємця на престолі. В той же час він відповідав вимогам безсумнівної православності і високої моральності. Так одна фігура задовольнила вимоги двох різних критеріїв легітимності, сприяла встановленню згоди в суспільстві і ліквідації кризи легітимності. Цей історичний приклад говорить про те, що кризи легітимності можна подолати і довготривала згода суспільства по відношенню до владних інститутів можлива. І все це повинно досягатися не насильством, а врахуванням різних позицій та інтересів основних вертсв суспільства. Але перейдемо до більш наближених до нашого часу прикладів. У вступі ми вже згадували революції 1917 року як наслідок втрати династією Романових (а особливо її останнім представником Миколою II) легітимності та народного визнання. На початку XX століття віра суспільства в святість, непогрішність та богообраність царської влади значно похитнулася. Причинами цього були і деякі непопулярні кроки царського уряду, і виснажлива війна, яка затягнулася, і економічні чинники, і навіть сама особа Миколая ІІ особливого авторитету у населення не мала. Тобто існували усі підстави для наростання та розвитку кризи легітимності. Цар не зміг подолати або зменшити прояви цієї кризи, і це стало однією з причин руйнації інституту монархії, знищення царської сім`ї, і приходу нової влади – на той час легітимної та авторитетної. Ящо навести приклад з історії Радянського Союзу, то кризою легітимності (далеко не першою, звичайно) даного режиму ми можемо назвати часи, які передували розпаду союзу – радянська влада вичерпала весь кредит довіри з боку суспільства, і хоча це в цьому випадку не було прямою причиною розпаду СРСР та перетворень на територіях його республік, на нашу думку, криза легітимності відіграла свою роль в цьому процесі. Це можна побачити, якщо звернути увагу на те, як швидко відділилися та отримали незалежність і суверенітет, встановили нову владу колишні радянські республіки, в тому числі Україна. Тобто і в цьому випадку подолати кризу легітимності вдалося тільки шляхом зміни влади та режиму. Також як приклад ми можемо взяти ситуацію в Россії 2000 року, коли Володимир Володимирович Путін заступив на посаду президента Російської Федерації (спочатку 1 січня 2000 року став виконуючим обов`язки президента, потім на президентських виборах 26 березня офіційно став президентом) після того, як колишній президент Борис Миколайович Єльцин відмовився від влади. Однією із причин дострокового уходу з посади Єльцина була також криза легітимності. А одним з найяскравіших прикладів того, як виникає і до чого призводить криза легітимності є, звичайно, Помаранчева революція 2004 року на Україні. Згадаємо передісторію цієї події. 31 жовтня 1999 року Леонід Данилович Кучма був обраний вдруге на пост Президента України. Зараз є підтвердження того, що під час цих виборів була проведена масштабна фальсифікація результатів (саме через це потім спалахнув так званий «касетний скандал», коли колишній президентський охоронець Микола Мельниченко обнародував плівки, котрі свідчили про ці фальсифікації. Доречі, цей скандал, а також акції «Україна без Кучми» та голосна справа про вбивство Гонґадзе стали першими проявами кризи легітимності.). Під час правління Кучми Україна опинилась в досить скрутному становищі. В результаті його керівництва, коррупція в Україні набула системного характеру, вона захопила майже всі сфери життя, починаючи від бюджетної системи та правоохоронних органів до сфери освіти тощо, олігархізувалася вся правляча верхівка, майже всі засоби масової інформації опинилися під контролем влади та багато інших проблем, які поступово призвели до повної втрати довіри до влади з боку суспільства. Тобто на момент наближення до виборів 2004 року криза легітимності досягла свого апогею. Після спроби фальсифікації двох турів цих виборів легітимність правлячої верхівки була остаточно втрачена. Влада скомпроментувала сама себе. До чого ж це призвело? Як і в попередніх прикладах, це викликало зміни нелегітимної влади на владу, яка на той конкретний момент була визнана більшостю населення України. Але, пройшов лише рік після подій осені 2004, а легітимність нової влади, влади команди Ющенка, вже була піддана сумніву. Це було викликано деякими чинниками. Якщо говорити узагальнено, то, коли населення почало впізнавати в діях нової влади риси (далеко на найпозитивніші) влади старої (наприклад, реприватизація підприємств, про яку Ющенко багато говорив у своїй перевиборчій компанії, фактично перетворилася на перерозподіл власності між тими ж олігархічними верхівками, на думку суспільства, змінилися тільки особи, суть залишилась такою ж). Тобто нова влада стала стрімко втрачати авторитет і довіру. Але, на нашу думку, цей процес поки що не зайшов далеко, його можливо і бажано зупинити. Отже, таке явище, як криза легітимності спостерігалося майже в усіх суспільствах на багатьох етапах розвитку. Чи існують зараз у світі нелегітимні режими, чи режими, легітимність яких заперечується більшостю або частиною населення? Звичайно існують. Наприклад, зараз у США спостерігається дуже низький рейтинг президента Джорджа Буша молодшого, особливо після Іракської кампанії, перипетій з нафтою та подій, спричинених природними катастрофами. Але це, на нашу думку, ще неможливо назвати кризою легітимності, можливо, це тільки її початок, а, можливо, навіть і цього можливо буде запобігти. Прикладів можна навести безліч, тому що майже кожна влада під час свого правління переживала зменшення рівня підтримки її населенням. В деяких випадках цю кризу вдалося подолати, підняти рейтинг влади шляхом застосування ефективних методів боротьби з цією проблемою, а в деяких – ні, і найчастіше це закінчувалось зміною влади. Висновок Отже, в цій роботі ми розглянули сутність поняття кризи легітимності державної влади (що нерозривно зв`язано з поняттям власне легітимності), причини та основні джерела виникнення цієї проблеми, спробували з`ясувати шляхи подолання криз (розглянувши при цьому і ті чинники, які укріплюють авторитет влади), а також зробили невеличкий екскурс в історію питання. Які висновки ми можемо зробити? На нашу думку, криза легітимності державної влади – це одна з «вічних» проблем людства, яка існує з того самого часу, коли з`явилася держава і власне влада. Звичайно, не існує проблем, які неможливо було б розв`язати. Теоретично, можна знайти багато шляхів для подолання будь-якої кризи, в тому числі і кризи легітимності влади, але в практичному вимірі – для кожної країни в кожну епоху потрібен індивідуальний підхід, знання особливостей, менталітету суспільства, економічних та інших чинників які впливають на цю державу тощо. Україна – це країна, яка за свою історію досить часто зазнавала криз легітимності влади. Останні події підтвердили, що Помаранчева революція була не останнім, мабуть, проявом таких криз і що влада діяла і продовжує діяти врозріз суспільним інтересам. Ця проблема веде до втрати стабільності, появи недовіри народу до будь-якої влади взагалі, відсутності злагодженості в суспільстві. Тому авторитетність державної влади та її органів, легітимність їх діяльності мають стати одним з першочергових завдань державної політики на Україні. Список використаної літератури. 1. Болл Т. Влада. - Поліс, 1993, №5. 2. Демидов В.І. Ціннісні виміри влади. – Поліс, 1996, №3. 3. Зеркін Д.П. Основи політології. - Р.-н-Д., 1996. 4. Енциклопедичний словник «Політологія» за ред. Авер`янова Ю.І. – М., 1993. – С. 151-153. 5. Краснов Б.І. Теорія влади та владних відносин. - Соціально-політичний журнал, 1994, №6. 6. Мухаєв Р.Т. Основи политології. - М., 1996. 7. Політологія. Курс лекцій за ред. Марченко М.Н. – видання 3 – М., 2000.— С. 608. 8. Скиба В.Й., Горбатенко В.П., Туренко В.В. Вступ до політології - К., 1996. – С. 608-618. 9. Соловьйов А. І. Політологія: політична теорія, політичні технології. – М., 2000. — С. 559. 10.Халіпов В.Ф. Вступ в науку про владу. - М., 1996. - С. 382 (Автор: Топилина Анна, Киево-Могилянская Академия)

  • 25388. Кризис – испытание недоверием
    Маркетинг

    В то же время, компании Pfizer удалось избежать столь масштабных публичных гонений в связи с отрицательным влиянием на сердечно-сосудистую систему многих потребителей в США нашумевшего препарата Viagra. В своих коммуникациях компания пояснила, что причиной такого побочного эффекта было несоблюдение потребителями инструкции к употреблению препарата, которые относились к Viagra, скорее, как к витаминному комплексу. Вдобавок, Pfizer публично согласилась с требованиями той же FDA прекратить агрессивную рекламу препарата. В итоге, сделав для себя выводы, Pfizer продвигала Viagra в России с гораздо меньшей помпой и только через аптечную сеть. Хотя ситуация с препаратом Viagra имеет существенные отличия от случая с Merck в пользу компании-производителя, Pfizer понесла убытки от неиспользованной рекламы, но риск ущерба репутации компании, вкупе с возможными миллионными исками, был вовремя минимизирован.

  • 25389. Кризис 17 августа 1998
    Экономика

    На завершающем этапе операции в бой вступила тяжелая артиллерия. Не раньше и не позже, а почему-то именно 13 августа известный финансовый спекулянт Джордж Сорос выступил в лондонской газете «Financial Times» с заявлением о том, что кризис финансового рынка в России достиг смертельной фазы. По мнению финансиста, для выхода России из кризиса ей потребуется не менее 50 млрд долл. Золотовалютный резерв ЦБ РФ сейчас находится на уровне 18 млрд долл., еще 17 млрд будет предоставлено в виде займа. Не хватает еще 15 млрд. Он призвал государства "большой семерки" незамедлительно помочь России, выделив ей дополнительно недостающие 15 млрд долл. В нынешней ситуации лучшим выходом из создавшегося положения для России Сорос считает всю ту же девальвацию рубля в пределах 15-20%, и после этого жесткую привязку рубля к доллару США или евро. Правда, днем позже, когда дело было сделано, Сорос заявил, что его просто неправильно поняли, что заваливать рубль никак не входило в его планы, а совсем даже наоборот, и что вообще рубль тут ни при чем. Оказывается, игра велась против немецкой марки, а рубль так, под горячую руку подвернулся. Действительно, фонды Джорджа Сороса провели почти за сутки крупную операцию по продаже доллара США и покупке немецкой марки на сумму порядка 2 млрд долл. Однако не стоит забывать, что Сорос имеет серьезные финансовые интересы и в России. Его вложения в российский рынок оцениваются в 2,5 млрд долл., поэтому его заявление о необходимости удешевления рубля можно расценивать как подготовку к осенней распродаже госсобственности.

  • 25390. Кризис 1956г. в Венгрии
    История

    Делмер сделал правильные наблюдения. Народное восстание с самого начала носило антикоммунистический и антирусский характер. Оно было логическим следствием опыта, накопленного в течение одиннадцатилетней жизни с режимом. Но по сравнению с Польшей, где КП все-таки играла важную роль в событиях, в Венгрии она, де факто, распалась из-за недостатка поддержки со стороны народа. Но, к несчастью мадьяр, в Будапеште не было выдающейся личности, которая, подобно Гомулке, смогла бы предотвратить катастрофу. В Венгрии правил теперь народ, непревзойденный в своей спонтанности. Советский Союз отреагировал незамедлительно. Гере был смещен. Одновременно поступило распоряжение, чтобы поставленный в качестве последователя Ракоши генеральный секретарь Хегедюш позвал на помощь советские войска для подавления восстания. Новый, также назначенный Советским Союзом, премьер-министр Имре Надь впоследствии отрекся от этого призыва о помощи. Советское информационное агентство ТАСС сообщало 24 октября из Будапешта: "Поздним вечером 23 октября реакционные подпольные организации попытались произвести в Будапеште контрреволюционный переворот против народной власти. Эта враждебная авантюра, очевидно, готовилась в течение некоторого времени. Зарубежные реакционные силы систематически подстрекали антинародные элементы против законного правительства... Произведены нападения на ряд правительственных зданий и общественных предприятий. Фашистские убийцы, действуя безудержно, вызвали в различных местах кровопролитие. Силы революционного порядка отбросили повстанцев назад. По приказу вновь назначенного премьер-министра Имре Надя в городе было объявлено осадное положение... Советские войсковые части, размещенные в Венгрии согласно Варшавскому Пакту, оказали войскам Венгерской республики помощь в восстановлении порядка в Будапеште... Вечером 24 октября вражеская авантюра была ликвидирована".

  • 25391. Кризис 1998 года
    Экономика

    Началом кризиса можно считать конфискацию сбережений 1992 года, которая подорвала доверие населения к только что возникшему российскому государству и правительству реформаторов. Все последующие действия правительства лишь усугубляли пропасть между народом и новой власти. В России стремительно возникали огромные состояния не совсем законным путем. Наступление эры криминального государства и невозможность доверять реформам были подтверждены следующими явлениями:

    1. приватизация и фактически бесплатная раздача огромной государственной собственности между номенклатурой и несколькими удачливыми дельцами;
    2. режим ''экспортных квот'', позволявший, используя колоссальную разницу между внутренними и мировыми ценами, получать огромные доходы и оставлять их основную часть за границей;
    3. таможенные льготы разного рода ''ветеранским'', ''спортивным'' и церковным организациям, особенно на спиртное, табак, многие виды продовольствия, автомобили;
    4. обращение огромных бюджетных денег через уполномоченные банки, дополненное впоследствии продажей банкам краткосрочных государственных обязательств под невиданно высокий процент;
    5. криминальные операции: финансовые ''пирамиды'', подпольное производство и контрабанда спиртного, расхищение и продажа военного имущества, коррупция, рэкет, торговля наркотиками и т.д.
  • 25392. Кризис 1998 года. Кризис США 2007
    Юриспруденция, право, государство

    Экономические и политические проблемы финансового кризиса

    • Среди важнейших экономических последствий финансового кризиса в России, особенно обострившегося к августу 1998 года, можно выделить следующие:
    • Снижение доверия как внешних, так и внутренних инвесторов к Правительству, Центральному банку и Министерству финансов России означает утрату возможностей занимать деньги как на внешних, так и на внутренних рынках, а также отток зарубежных инвестиций и, как следствие, дальнейшее отдаление перспектив экономического роста.
    • Закрытие как внешних, так и внутренних источников финансирования дефицита государственного бюджета означают в сложившееся ситуации переход к инфляционному характеру финансирования и возвращение к практике кредитование Центробанком Правительства России. Это, в свою очередь, повысит темпы роста денежной массы и неизбежно скажется на росте потребительских цен и общем ослаблении жесткости денежно-кредитной политики.
    • Кризис отечественного банковского сектора, происходящий не только из-за потерь на финансовых рынках, но и из-за самого факта ликвидации основного источника и взаимосвязанных источников получения доходов - рынка ГКО-ОФЗ, приведет к обострению кризиса неплатежей.
    • Обвал на российском рынке акций, отразивший реальную привлекательность портфельных инвестиций в российский корпоративный сектор (индекс РТС-1 с начала октября 1997 года до начала сентября 1998 года упал на 90%) приведет к дальнейшему снижению возможностей российских предприятий по привлечению финансирования.
  • 25393. Кризис Арала
    Экология

    Из истории. Человеку разумному свойственно активное вмешательство в окружающую среду. Это обусловлено необходимостью удовлетворения его материальных и духовных потребностей. Мелиорация одна из самых древнейших сфер деятельности человека, зародившихся в неолите одновременно с земледелием. Мелиорация по смыслу самого, заимствованного из греческого языка, слова имеет целью улучшение земли, окружающей среды. Для аридных стран с дефицитом естественной влаги это прежде всего улучшение водного режима почв. До нас дошли остатки оросительных систем, сооруженных 5 тыс. лет тому назад в Средней Азии, стран Ближнего Востока и Срединоземноморья. В пустынях без орошения земледелие невозможно. Но опыт орошаемого земледелия не всегда был положительным. Там, где человек смог приспособиться, не вызывая экологических нарушений с отрицательными для жизни последствиями созданы оазисы. Такие очаги древнейшей культуры орошаемого земледелия существуют в бассейнах Амударьи, Сырдарьи, Тигра, Евфрата, Нила и других рек. Имеются многочисленные примеры из далекого и более близкого нам прошлого, когда попытки орошения кончались нарушением экологического равновесия, ухудшением мелиоративных условий, деградацией почв и потерей их плодородия. Один из таких примеров зафиксирован в письменах на глиняных табличках древнего Шумера (Месопотамия). В середине III тысячелетия до н.э. орошаемые почвы покрывались солями, почвы потеряли плодородие, и население было вынуждено покинуть обжитые земли. Опустынены орошавшиеся в энеолите земли Геоксюрского оазиса, заброшены земли античной Маргианы и средневекового Мерва в Южной Туркмении. Более близкие нам примеры относятся к концу прошлого и началу текущего столетия, к зоне старого орошения Средней Азии и Закавказья, где были предприняты попытки нового освоения земель опустыненных оазисов. Здесь были построены первые инженерные системы, наиболее крупные из них в Голодной Степи (Средняя Азия), на Мугани (Закавказье) и в дельте р. Мургаб (Туркмения). Результаты нового орошения оказались самыми тяжелыми. К 1916 г. из-за вторичного засоления в Голодной Степи выпало из оборота 70 % земель, в Южной Мугани 65 %, в Центральной Мугани 52 % и в Северной 33 %. Началось засоление и на землях Мургабского царского имения на юге Туркмении.[Егоров В.В., Минашина Н.Г. Развитие оросительных мелиораций и задача мелиоративного почвоведения. “Почвовведение” 1987 - №10]

  • 25394. Кризис банковской системы России 1998 года, его причины и последствия
    Банковское дело

    Частичной финансовой подпиткой стала переоценка валютных средств, хотя не в таких размерах, как в 1998 году Тогда это принесло КБ чистый доход в объеме 2,4% активов и составило 49% дохода-нетто. Год спустя показатели снизились соответственно до 1,5 и 22% без учета Сбербанка Главным источником прибыли для
    кредитных организаций была разница в стоимости размещения и привлечения ресурсов Средняя реальная доходность ссуд в рублях составила 15,5%, валютных (в рублевом эквиваленте) 70% Ресурсная база сформировалась в основном благодаря депозитам юридических лиц, которые по объему на 80% превысили вклады населения В 1999 году каждый рубль, привлеченный от предприятий и организаций, обходился КБ в семь копеек (против 16 копеек до августа 1998 года), из бюджетадесять копеек, от граждан сорок две копейки Для частных лиц, однако, при объявленной средней ставке 40,5% годовых реальная доходность рублевых депозитов была минус 5%, валютных (при ставке 9,5%) плюс 7,6% Суммируя все процентные и непроцентные поступления (от операций на фондовом рынке, переоценки валютных средств, комиссий, гарантий) общий чистый доход банков не превышал 6,6% Причины : огромные отчисления в фонд обязательного резервирования, в резервы на возможные потери, высокая ставка рефинансирования и налог на прибыль 38% (против 30% для предприятий) Эти меры помогают стерилизовать избыточную ликвидность в результате рублевой накачки Центробанком экономики (тем самым снижая инфляцию), но одновременно уменьшают возможности банков зарабатывать прибыль. Безусловно, резервы под возможные потери в разрезе событий 17 августа 1998 года оказались бы вовсе не лишними, однако, следует ли оставлять такие суммы незадействованными, если проблему возможного уже четвертого по счету обвала российского рубля следует решать совершенно другими методами. Однако сейчас руководству Центрального Банка, видимо, представляется верным лишь этот сомнительный путь , поскольку никаких радикальных мер по восстановлению и развитию банковской системы России по сей день не предпринято. Особое недовольство вызывает механизм обязательного резервирования привлекаемых ресурсов. Изъятие средств в ФОР должно быть более гибким и не подрывать ликвидность банков, не лишать их возможности финансировать экономику. В данной сфере ЦБ РФ должен действовать в соответствии с международной практикой Например, большинство центральных банков в экономически развитых странах считают данный метод вообще устаревшим, малоэффективным Он носит административно-фискальный характер, который увеличивает издержки КБ, поэтому АРБ призывает Неглинную отказаться от него либо свести к минимуму. Почему Неглинная в своих нормативных указаниях не ориентируется на методологию Европейского Центробанка (ЕЦБ), как это делается при применении рекомендаций Базельского комитета Скажем, размер нормативов ФОР Банка России в пять раз больше, чем требует ЕЦБ Разве российские кредитные организации более мощные?

  • 25395. Кризис в Персидском заливе 1990-1991 гг.: позиция США и ООН
    Политология

    25 августа 1990 года Совет Безопасности оказался в более сложных условиях, чем это предусматривалось по Уставу. Он был поставлен перед фактом наличия большой группы кораблей США и их союзников по НАТО в Персидском заливе. Ещё 18 августа администрация Дж. Буша - старшего официально информировала ООН о том, что готова применить силу для осуществления экономических санкций против Ирака. Как отмечалось в письме постоянного представителя США при ООН на имя председателя Совета Безопасности, Соединенные Штаты «присоединились к правительству Кувейта и другим правительствам» с целью предпринять действия по эффективному выполнению торговых санкций. «Вооруженные силы США применят силу только в том случае, если это будет необходимо, и только в таких масштабах, которые потребуются для предотвращения нарушения судами торговых санкций, которые предусматриваются резолюцией 661 Совета Безопасности», -указывалось в документе [23]. А уже 19 августа ВМС США впервые применили оружие для остановки иракского танкера. Инцидент произошел в Оманском заливе. Американский фрегат произвел шесть предупредительных выстрелов по танкеру, который отказался подчиниться поданной ему команде остановиться. На заседании СБ ООН представитель США указывал на необходимость применения оружия для осуществления санкций против Ирака [24]. В резолюции 665 Совет лишь подтвердил применение силы в Персидском заливе, но реальных шагов к тому, чтобы взять под контроль этот процесс, сделано не было. В то же время по предложению представителя СССР в резолюцию были включены слова об использовании механизмов Военно-Штабного Комитета в каждом случае применения силы. Однако государство, следующее положениям резолюции 665, самостоятельно принимает решение об использовании своих ВМС соответственно сложившимся обстоятельствам, что затрудняет координацию его действий ВШК, то есть контроль ООН за деятельностью этих сил сводится только к констатации свершившихся действий. Пункт в резолюции, отмечающий роль Военно-Штабного комитета, остался только на бумаге. За все время кризиса с ВШК ни разу не советовались [25]. С принятием резолюции 665 действия США в Персидском заливе получили официальное одобрение ООН, а отсутствие в тексте этой резолюции ссылки на статью 42 Устава ООН обеспечивало Соединенным Штатам максимум самостоятельности и закрепило их лидирующую роль в формирующейся антииракской коалиции. По мнению В. С. Сафрончука, «резолюция 665 стала дипломатическим прикрытием для широкомасштабной операции против Ирака» [26]. Дальнейшие события подтвердили намерения американской стороны решить проблему военным путём в случае невыполнения Саддамом Хусейном требований мирового сообщества. По словам бывшего госсекретаря США Дж. Бейкера, чтобы сохранить надежды на мирное урегулирование кризиса, страны антииракской коалиции должны были «заложить военные и политические основы для войны» [27]. На внешнеполитическую деятельность американской администрации в период кризиса большое влияние оказывала «доктрина Уайнбергера». Согласно взглядам К. Уайнбергера, США могут применять военную силу только для обеспечения своих национальных интересов и в качестве крайней меры. При этом руководящие круги страны должны иметь чёткие политические и военные цели, а также действовать в условиях поддержки американского народа и его представителей в конгрессе. Если решение о силовом вмешательстве принято, то вооружённые силы должны использоваться со всей решительностью и ясным стремлением одержать победу [28]. Действительно, в ходе кризиса США преследовали вполне конкретные цели: освобождение Кувейта; строгое соблюдение экономических санкций в отношении багдадского режима Советом Безопасности ООН; искоренение возможности для Ирака иметь оружие массового поражения и уменьшение численности его вооружённых сил до рамок, необходимых для самообороны, но не для агрессии. Безусловно, администрация Дж. Буша - старшего ставила также целью повышение международного престижа своей страны, что явно выразилось в лидирующей роли США при создании антииракской коалиции и работе американских представителей в ООН. Было бы неверным утверждать, что американская сторона изначально признавала только военное решение проблемы вокруг Кувейта. В сентябре 1990 года президент США заявил: «Соединенные Штаты полны решимости добиваться выполнения принятых резолюций. И мне хотелось бы, чтобы они были выполнены и чтобы это привело к мирному решению конфликта» [29]. Вооружённые силы предполагалось использовать только в случае невыполнения Ираком требований мирового сообщества и дальнейшего ухудшения обстановки. В то же время американская сторона понимала, что попытки диалога с Саддамом Хусейном в условиях продолжающейся оккупации Кувейта могут привести только к затягиванию кризиса. Тем более неприемлемыми США считали переговоры с Ираком, в ходе которых иракский лидер выдвигал какие-либо условия всему мировому сообществу или странам антииракской коалиции. Выступая 28 октября 1990 года на базе ВВС Хиккем в штате Гавайи, американский президент отметил, что «во второй мировой войне мир дорого заплатил за попытку умиротворения агрессора, которого можно было остановить». «Умиротворение ведет лишь к дальнейшей агрессии, в конечном счете в войне», - подчеркнул Дж. Буш [30]. Учитывая отсутствие позитивных сдвигов с иракской стороны и в рамках выполнения резолюции 678 Совета Безопасности ООН, США и антииракская коалиция провели в январе - феврале 1991 года операцию «Буря в пустыне», которая покончила с оккупацией Кувейта и подорвала военный потенциал багдадского режима. Кризис в Персидском заливе 1990-1991 годов способствовал активизации миротворческой деятельности США в рамках ООН. Директор Управления миротворческих и гуманитарных операций Государственного департамента Эдмунд Дж. Халл связывает это с изменением международной обстановки во второй половине 80-х гг. прошлого века. По его мнению: «В период холодной войны ООН могла прибегать к проведению миротворческих операций по поддержанию мира лишь в очень немногих случаях, когда интересы Советского Союза и Запада не противоречили друг другу … Поэтому в ту эпоху не было большой необходимости в существовании официальной политики США в области миротворческих операций. Окончание холодной войны открыло перед международным сообществом …. широкие исторические возможности … Успех коалиции в Персидском заливе в отражении нападения Ирака, вторгшегося в Кувейт, усилил надежды на то, что международные коалиции теперь обладают большей возможностью отражения агрессии» [31]. Роль ООН в деле разрешения международных кризисов высоко оценивали Дж. Буш -старший и Дж. Бейкер, а «последующие администрации США признали, что участие США в ООН служит американским интересам и делу мира во всём мире» [32]. В последние годы всё чаще высказывается мнение, что ООН, по словам Ричарда Буллиета, «превратилась в политический инструмент США» [33]. Появилось понятие «ультраколониализма XXI века». Смысл этого явления заключается в том, что целью политики колониализма индустриальных держав в настоящее время становится утверждение тотального контроля над не восполняемыми естественными ресурсами, прежде всего энергоносителями и промышленным сырьем, расширение пространственной базы колониализма за счет отстающих в своем экономическом развитии стран Европы и стран с нерыночной экономикой в других частях света. Первым вооружённым конфликтом нового этапа колониализма и стала война в Персидском заливе [34]. Соответственно деятельность ООН сводилась лишь к легитимизации действий США и их союзников по антииракской коалиции. Такая трактовка не лишена оснований. Постоянный представитель США при ООН Б. Ричардсон отмечал: «США могут лучше всего отстаивать свои интересы и экономить деньги налогоплательщиков, используя многонациональный подход к решению этих международных проблем, организуя многостороннюю поддержку американских целей. И ООН является наилучшим механизмом для достижения этих целей» [35].

  • 25396. Кризис в психологии в XX веке
    Психология

    Швейцарский психолог К. Юнг (1875-1961) окончил университет в Цюрихе. Пройдя стажировку у психиатра П. Жане, он открывает собственную психологическую и психиатрическую лабораторию. В это же время он знакомится с первыми работами Фрейда, открывая для себя его теорию. Сближение с Фрейдом оказало решающее влияние на научные взгляды Юнга. Однако вскоре выяснилось, что, несмотря на близость позиций, и стремлений между ними существуют и значительные разногласия, примирить которые им так и не удалось. Эти разногласия были связаны, прежде всего, с разным подходом к анализу бессознательного. Юнг в отличие от Фрейда утверждал, что "не только самое низкое, но и самое высокое в личности может быть бессознательным". Не соглашаясь с пансексуализмом Фрейда, Юнг считал либидо обобщенной психической энергией, которая может принимать различные формы. Не менее значимым были и разногласия в толковании сновидений и ассоциаций. Фрейд считал, что символы являются заместителями других, вытесненных предметов и влечений. В противовес ему Юнг был уверен, что только знак, осознанно употребляемый человеком, замещает что-то другое, а символ является самостоятельной, живой, динамической единицей. Символ ничего не замещает, но отражает психологическое состояние, которое испытывает человек в данный момент. Поэтому Юнг был против символической интерпретации снов или ассоциаций, разрабатываемой Фрейдом, считая, что необходимо идти вслед за символикой человека вглубь его бессознательного.

  • 25397. Кризис в России и в Швейцарии
    Юриспруденция, право, государство

    Налог на прибыль организаций. В 2006 г. поступления налога на прибыль организаций составили 1670,5 млрд. руб., или 30,8% налоговых доходов. В 2007 г. они возросли на 30% и составили 2172,2 млрд. руб., или 31,25% налоговых доходов. В 2008 г. начался экономический кризис, но налог на прибыль продолжал расти (поступило 2513,0 млрд. руб. с ростом на 15,7%). Удельный вес налога дошел до 31,6%. Но уже в январе 2009 г. доля налога на прибыль организаций понизилась до 17,5%. Налог на прибыль организаций регулируется гл. 25 НК РФ. В результате ликвидации инвестиционной льготы налог на прибыль организаций утратил свою былую регулирующую роль и остался чисто фискальным платежом. В результате такой политики предприятиям стало невыгодно реинвестировать собственные средства в производство (особенно в момент, когда подешевели кредитные ресурсы), при этом уменьшился не объем инвестиций (он возрос), а их удельный вес за счет собственных средств предприятий. Если рассматривать структуру финансирования инвестиций подробнее, можно увидеть, что 80% направляются в добывающие отрасли и только 20% - в обрабатывающие. Государство приглашает и стимулирует западных инвесторов, а инвестиционную активность своих работодателей и предпринимателей не поощряет. А свои в результате попали в зависимость от иностранных банков, причем некоторые кредиты были получены под гарантию государства. Именно данное обстоятельство привело к ситуации, способствующей проникновению в нашу страну кризиса из США и Западной Европы. Таким образом, инвестиционная льгота не была полноценно заменена ни снижением налоговой ставки, ни введением ускоренной амортизации, что само по себе было бы целесообразно. В период кризиса в России был принят ряд срочных мер. Одной из них стало снижение ставки налога на прибыль с 24 до 20% за счет части, поступающей в федеральный бюджет, а также возможность для регионов снижать ставку не на 4, а на 4,5%. В разряд антикризисных мер входит и изменение порядка уплаты авансов по налогу на прибыль. По налогу на прибыль увеличен норматив применения расходов на уплату процентов за пользование заемными средствами. Это решение принималось с учетом непростой ситуации, сложившейся на кредитном рынке. Еще одна мера из числа антикризисных - 30%-ная амортизационная премия по оборудованию, входящему в 3 - 7 амортизационные группы. Налог на доходы физических лиц. Введение НДФЛ вместо подоходного налога и установление единой для всех ставки 13% вызвало резкий рост поступлений от этого вида налога - на 49% в первый же год после введения. Сейчас, с началом кризиса, многие специалисты добиваются возврата принятого в большинстве стран налога с прогрессивной шкалой. При введение прогрессивного налога на доходы физических лиц наиболее пострадавшим окажется средний класс. Тем более что у нас не существует закона, позволяющего контролировать соответствие расходов граждан их доходам. Обязанность налоговой службы - контролировать крупные расходы граждан и, соответственно, их доходы - исчезла из НК РФ, хотя такой закон есть почти во всех развитых странах. Он необходим не только для обеспечения справедливости налогообложения, но и для эффективной борьбы с коррупцией. Единый социальный налог. Введение ЕСН вместо существовавших ранее отчислений в государственные внебюджетные фонды вызвало резкий рост поступлений социального налога - 32% в первый же год, поскольку он снижал налоговое бремя на фонд оплаты труда. Начался частичный выход из "тени" заработной платы (номинальный рост - 10%, реальный - 4,5%). Поэтому вызывает серьезные сомнения целесообразность увеличения ставки ЕСН на 8 пунктов в период кризиса. Есть опасность, что "белая" зарплата вновь будет уводиться в "тень". Это также будет тормозить рост заработной платы, хотя во время кризиса, особенно при росте инфляции, нужно добиваться прямо противоположного результата. Снижение заработной платы и уход ее в "тень" - не только социальная проблема. Стремясь увеличить поступления социального налога, страна будет терять и налог на доходы физических лиц. Еще труднее согласиться с предполагаемыми изменениями в администрировании налога. Нужно будет создавать новое налоговое законодательство, ограничивающее права Федеральной налоговой службы и наделяющее контрольными функциями Пенсионный фонд РФ, для чего потребуется увеличение его численности. Ну а самые большие неудобства коснутся налогоплательщиков, что противоречит другим декларируемым антикризисным мерам, в частности решениям о сокращении проверок. Следовало бы сохранить налоговое администрирование в одних руках, а также воздержаться от увеличения налогового бремени на фонд оплаты труда.

  • 25398. Кризис в советско-китайских отношениях хрущевского периода
    История

    Затем, когда стали очевидны попытки Хрущева найти формы сосуществования с империализмом, советско-китайские отношения начали ухудшаться. По мнению китайских руководителей, разрядка напряженности в советско-американских отношениях могла принести китайским интересам только ущерб. За несколько дней до отъезда Хрущева в Соединенные Штаты между Индией и Китаем разразился острый пограничный кризис. Советский Союз выступил с декларацией, в которой выражал сожаление по поводу конфликта между двумя дружественными ему странами. Для Китая эта декларация была равносильна заявлению о нейтралитете в конфликте между социалистическим государством и буржуазном и свидетельствовала о нетерпимом разрыве с принципами пролетарского интернационализма. Сразу после своего визита в Соединенные Штаты Хрущев направился в Пекин на встречу с Мао, во время которой открыто защищал выгоды разрядки напряженности, вплоть до утверждений о действительной заинтересованности Эйзенхауэра в мире. Несколькими месяцами позже, в апреле 1960 г.; Мао ответил на доводы Хрущева публикацией обширной передовицы по случаю девяностолетия со дня рождения Ленина, которую он озаглавил «Да здравствует ленинизм!». Под маской критики ревизионизма в Югославии стать разоблачала принципиальный отход всей внешней политики СССР от марксизма - ленинизма, пролетарского интернационализма и революции и скатывание ее в ревизионизм. Тем временем Хрущев сообщил китайским руководителям, что совместные работы по созданию атомной бомбы буду прекращены. Летом 1960 г. Москва неожиданно отозвала тысячи советских экспертов и специалистов, помогавших Китаю в создании его промышленной базы, прервав осуществление многих проектов. Были так же сокращены или задержаны поставки сырья , оборудования и запасных частей. Позже Советский Союз потребовал возвращения кредитов, предоставленных начиная с 1950 года.

  • 25399. Кризис внимания
    Психология

    Часто бывает так, что, слушая радио или краем глаза следя за телепередачей, человек читает книгу или отправляет SMS сообщение своим друзьям по мобильнику. Постепенно развивается привычка все слушать и смотреть без сосредоточения внимания, и тогда информационный фон служит просто "шумовым интерьером". Как показали специальные исследования, до известного уровня шумовой фон необходим для нормального функционирования психики, он тонизирует психику и повышает работоспособность и общий тонус организма.

  • 25400. Кризис возраста как один из видов внутриличностного конфликта
    Психология

    От 65 лет и старше. Целостность эго или отчаяние.На последних этапах жизни люди обычно пересматривают прожитую жизнь и по-новому оценивают ее. Восьмой кризис переживается во время старения. Он знаменует собой завершение жизненного пути, а разрешение зависит от того, как этот путь был пройден. Достижение человеком цельности основывается на подведении им итогов своей прошлой жизни и осознании ее как единого целого, в котором уже ничего нельзя изменить. Если человек не может свести свои прошлые поступки в единое целое, он завершает свою жизнь в страхе перед смертью и в отчаянии от невозможности начать жизнь заново.Если человек, оглядываясь на свою жизнь, испытывает удовлетворение, потому что она была наполнена смыслом и активным участием в событиях, то результатом является обретение им чувства целостности Эго. Но если жизнь кажется ему напрасной тратой сил и чередой упущенных возможностей, у него возникает чувство отчаяния.