Geum.ru

Юриспруденция, право, государство

  • 9181. Політична система та інститути громадянського суспільства в Україні
    Курсовой проект пополнение в коллекции 07.02.2011

    Оригінальне бачення діалектики громадянського суспільства і держави знаходимо у представника німецької класичної філософії Георга Вільгельма Фрідріха Гегеля (1770-1831). В основу концепції громадянського суспільства він поклав еволюцію форм людського співжиття. Соціальна історія, за Гегелем, це розгортання моральної ідеї на трьох основних ступенях історичного розвитку. Гегель називає елементами громадянського суспільства сім'ю і стани (землероби, ремісники, фабриканти, торгівці), які утворюють дві підвалини цього суспільства. Стани утримуються зсередини добропорядністю і становою честю. Чернь - паразитична асоціальна маса випадає із структури громадянського суспільства, однак утримується в суспільстві. Відстоюючи тезу про недопущення будь-яких форм суспільного паразитизму і утриманства, Гегель констатував: «В Афінах діяв закон, який зобов'язував кожного громадянина звітувати, на які кошти він живе; тепер же вважається, що це нікого не стосується». В цілому Гегель тяжів до ствердження примату держави над громадянським суcпільством. Держава представляє суспільство в його єдності. Лише утримуючи громадянське суспільство в підвладному стані, держава може забезпечити його свободу. Гегель розрізняв і диференціював державу і громадянське суспільство. Німецький філософ вважав, що громадянське суспільство перебуває не всередині держави, а існує поряд з ним. У «Філософії права» читаємо: «Громадянське суспільство є диференціація, яка виступає між сім'єю державою, хоча розвиток громадянського суспільства настає пізніше, це важливіше, ніж розвиток держави». Приватні інтереси представляють сім'я і громадянське суспільство, загальний інтерес - держава. При зіткненні інтересів сім'ї і громадянського суспільства вони мають бути підкорені державі. І тим самим сім'я і громадянське суспільство є частинами держави. Зразковим державним устроєм Гегель вважав конституційну монархію, насамперед пруську.

  • 9182. Політичне співробітництво України та Болгарії у 1991-2006 роках
    Контрольная работа пополнение в коллекции 20.09.2010

    В контексті сучасної політичної реформи в Україні, навколо якої ще продовжується протистояння різних політичних сил у ВРУ, для нас мають практичне значення деякі позитиви парламентсько-президентської республіки в Болгарії. На особливу увагу заслуговують президентські вибори 2001 року і перемога у них соціаліста Георгія Пирванова, а також практика розвитку країни протягом останніх двох десятиліть, що утверджують раціоналізм болгарської політики, до якого слід придивитись українській політичній еліті. Разом з тим, одної кропіткої роботи з формування цілісної системи двостороннього українсько-болгарського співробітництва на сучасному етапі недостатньо. Очевидні процеси глобалізації. Перші кроки в цьому напрямку Болгарія зробила на початку 90-их років ХХ століття. Війна проти Югославії фактично змусила її впритул наблизить до НАТО. Обєктивні процеси європейської і регіональної інтеграції потребують принципово нових підходів до формування системи міждержавної взаємодії України і Болгарії. З цього випливає, що зовнішньополітичне співробітництво України і Болгарії в нових геополітичних умовах треба націлювати на здійснення спільних кроків на міжнародній арені. Сучасні політики стверджують, що зараз жодна з невеликих або середніх держав не спроможна самостійно, без підтримки партнерів повністю забезпечити реалізацію своїх національно-державних інтересів у зовнішньополітичній сфері. Україна і Болгарія, котрі задекларували стратегічне партнерство, також можуть налагоджено діяти в цьому напрямку. Дозволимо собі загадати слова В. Литвина, який наголошував на тому, що візитна дипломатія є чи не найголовнішою складовою двосторонніх відносин. На початку ХХІ століття інтенсифікуються політичні аспекти міждержавного співробітництва . 2000 року українська делегація в складі В.А. Ющенко, що займав тоді пост премєр-міністра, Василя Кременя, колишнього міністра освіти і науки України, Сергія Гриневецького та ін. представників державної влади і суспільних організацій відвідала Болгарію з офіційним візитом. Одним з результатів стало підписання протоколу по співробітництво між українським та болгарським міністерствами освіти та науки в питанні розвитку Болградської гімназії (Одеська область). Але тоді статус болгарської вона так і не отримала. Під час зустрічі Президентів Болгарії і України Петра Стоянова та Леоніда Кучми в жовтні 2000 року постало питання про введення візового режиму між державами. Українська сторона в категоричній формі висловила своє невдоволення з цього приводу, але красномовство і дипломатична делікатність Петра Стоянова дозволила йому вирішити це питання позитивно для Болгарії. Мотивував він цей крок тим, що вступ Болгарії до ЄС передбачає введення на території України візового режиму. Це зачепило інтереси українських болгар, і вже 12 жовтня 2001 року Асоціація болгар України звернулась до керівництва Болгарії з проханням дозволити етнічним болгарам, громадянам України отримувати безкоштовні візи для поїздок до Республіки Болгарія (пакет віз на той час коштував від 33 до 103 доларів). На думку Президента Асоціації А.І. Кіссе, багато вартісний візовий режим розірвав би звязки етнічних болгар зі своїми родичами, що проживають на території Болгарії.

  • 9183. Політичні і національні звичаї та традиції України як фактори соціального регулювання
    Курсовой проект пополнение в коллекции 09.12.2010

    За багатовікову історію українського народу склалися певні звичаї і традиції, поняття про справедливість, природне право, норми моралі і поведінки в побуті. Групи, а потім маси людей усвідомлювали необхідність тих чи інших відносин, дотримувались їх самостійно чи під впливом громадської думки. Більшість українських політичних звичаїв і традицій мали по суті демократичний характер. Звичаями і традиціями, що носили політичний характер в Україні врегульовувались відносини, повязані із здійсненням місцевого самоврядування, судочинства, народовладдя тощо. Розглянемо деякі найважливіші із них. Одним із найдавніших політичних звичаїв українського народу був звичай обрання на вищі державні чи громадські посади. Він походить з ментальності українського народу, який по своїй суті характеризується волелюбністю та схильністю до демократичних традицій. Цей звичай був розповсюджений ще за часів зародження ранньофеодальної Давньоруської держави, коли князя обирали на віче. Це була так звана «військова демократія». Особливого значення цей звичай набув з виникненням демократичної республіки Запорізької Січі. Там посада кошового отамана, а згодом і гетьмана та всі інші посади були виборними. Вибори здійснювались на Військовій Раді на якій були присутні всі січовики. Під час утворення Козацько-гетьманської держави Б. Хмельницького в результаті Національно-визвольної війни українського народу цей звичай як і багато інших набули поширення у новоствореній державі. Посада гетьмана була виборною. Гетьмана обирали на Генеральній (“Чорній”) раді Війська Запорозького. Згодом цей політичний звичай виборності державних посад, як і інші демократичні звичаї та традиції був закріплений у «Пактах і конституціях законів і вольностей Війська Запорізького» - у так званій Конституції Пилипа Орлика 1710 р. З втратою Україною незалежності і поширенням на неї впливу Російської та Австро-Угорської імперій цей звичай фактично втратив своє застосування, проте існував у свідомості народу. Із спробою відновлення соборності та самостійності України у 1917 році цей звичай поновив свою дію і був офіційно закріплений у «Статуті про державний устрій, права і вольності УНР» від 29 квітня 1918 року, який також незаперечно вважається Конституцією УНР. В Радянський період цей звичай мав спотворений характер та втратив своє демократичне значення, але з після здобуття незалежності України був остаточно закріплений у Конституції України 1996 року. Безумовно принцип виборності вищих органів державної влади та посадових осіб був значною мірою запозичений у демократичних європейських держав, але в Україні він має свої специфічні особливості, обумовлені історичним розвитком та національними політичними традиціями і звичаями. Сьогодні цей звичай хоч і закріплений в законодавстві та реалізується але не в повній мірі. Зокрема його треба більш широко використовувати у місцевому самоврядуванні. Обирати необхідно не лише міського чи сільського голову, а як за стародавнім звичаєм і всіх інших посадових осіб. Взагалі в Україні було надзвичайно розвинуте місцеве самоврядування у вигляді сільської громади. Всі відносини в громадах регулювались народними звичаями і традиціями. На чолі сільської громади стояв староста або отаман. При ньому існувала громадська рада. Старосту і громадську раду обирали на сходці громади на один рік. Громада несла відповідальність за вчасну сплату податків та видання злочинців. Головною рисою української громади на відміну від російської «общини» було те, що селянин в ній був власником своєї землі, тобто господарем самостійно вів своє господарство. Тому це стало традицією для всього українського народу бути господарями на своїй землі. Звідси бере свій початок право приватної власності, що зближує Україну з європейськими державами. Головним органом громадського самоврядування був громадський сход, який виступав посередником між селянською громадою й офіційними органами влади. В сучасний період при реформуванні місцевого самоврядування слід враховувати цей звичай. Так за цим звичаєм міські, сільські та селищні ради необхідно ліквідувати, а мешканці населених пунктів мають бути обєднані в громади, які самостійно вирішують свої питання. Вони мають обирати голову та секретаря управління громади, керівника правоохоронного органу, податкової, санітарної служби тощо. Що стосується судової системи, то суддів теж необхідно обирати віком не менше 40 років та на строк 5 років. Важливе значення для сучасності мають традиції українського конституціоналізму. У часи Київської Русі, Галицько-Волинської та Литовсько-Руської держави організація державної влади в Україні базувалася, як правило, на засадах звичаєвого права. Гетьманська держава характеризується вже появою актів, які мали певні риси конституції. До них можна віднести договори Б. Хмельницького та І. Виговського з Польщею, Швецією, Туреччиною і Москвою. 5 квітня 1710 р. у м. Бендери було укладено Пакти і конституції законів та вольностей Війська Запорозького. У вітчизняній літературі цей акт отримав назву «Конституція Пилипа Орлика». Документ було написано під впливом передових на той час західноєвропейських наукових доктрин (природного права, поділу влади), але з урахуванням національних звичаїв і традицій. Він передбачав таку модель організації державної влади в Україні, яка б базувалася на засадах принципу поділу влад: законодавча влада мала належати Раді, членами якої є полковники зі своєю старшиною, сотники, «генеральні радники від усіх полків»; виконавча Гетьману, а судова Генеральному Суду. На жаль положення цього документу не були реалізовані, хоча формально він діяв на Правобережній Україні до 1714 р.

  • 9184. Політично-правова теорія Жана Бодена
    Информация пополнение в коллекции 08.10.2010

    Розкриваючи ознаки і зміст суверенітету, Боден пояснював, що суверенна політична влада має постійний характер. Тобто тільки така влада є суверенною, яка надана її суб`єкту на невизначений строк, тобто постійно. Далі, верховна влада повинна бути абсолютною, тобто не обмежуватися жодними умовами. Абсолютний характер влади передбачає, що її носій може користуватися і розпоряджатися нею безумовно, необмежено, аж до передачі цієї влади іншому суб`єктові. Тобто народ, як суверен, вправі передати свою владу монархові. Суверен не повинен бути зв`язаний законами: ні своїми власними, ні своїх попередників. Тобто юридично суверен не зв`язаний законами будь-якої людської влади. В іншому випадку ця влада не буде абсолютною, тобто суверенною. Надзаконний характер державної влади випливає з того, що над нею не стоїть ніяка інша політична влада ні в даній державі, ні поза нею. Разом з тим, Боден чітко визначає межі абсолютизму державної влади, у зв`язку зі справедливістю, правдою, правом, а також цілями та завданнями держави, як політичного спілкування. Під цим оглядом, суверен обмежений законами "божественними", "природними" і "людськими законами, спільними для всіх народів". Саме на "законах Бога, природи і спільних людських законах" базуються і в них закріплені деякі фундаментальні людські інститути і принципи людського співжиття. До них, перш за все, належать: приватна власність, сім`я, політичне спілкування і його цілі, тобто мир і правопорядок, справедливість в людському спілкуванні, у визначенні та розподілі благ і покарань. Звідси випливає ряд фундаментальних засад соціально-політичного життя, а також певні властивості і прагнення людини у політичному спілкуванні, на які суверен не повинен посягати. Зокрема, з права недоторканості приватної власності випливає положення про те, що суверен не може встановлювати податки для підданих без їхньої згоди. Суверенна влада, підкреслював Боден, є єдина і неподільна. Суверенітет це властивість влади бути абсолютною і незалежною від кого б то не було. А це означає, що така влада і її рішення загальнообов`язкові для всіх в державі. Суверенітет реалізується у повноваженнях державної влади вирішувати найважливіші питання життя країни: видання законів та зміна їх, право війни і миру, призначення посадових осіб, правосуддя в останній інстанції, чеканка монети, стягнення податків і зборів.

  • 9185. Полная коллективная (бригадная) материальная ответственность
    Статья пополнение в коллекции 12.01.2009
  • 9186. Полное и коммандитное товарищество
    Информация пополнение в коллекции 12.01.2009

    Законодательство зарубежных стран четко разграничивает отношения внутренние и внешние. Внутренние отношения это отношения по ведению дел, порядку принятия решений, по распределению прибыли и участия в покрытии убытков. В первую очередь внутренние отношения определяются соответствующими положениями учредительного договора. При отсутствии в договоре полного товарищества об ином, каждый из участников товарищества имеет право на ведение дел. /2,С.129/ Согласно ст. 69 ГК Республики Беларусь каждый из участников, если учредительным договором не установлено иное, также вправе действовать от имени товарищества./1/ Неодинаково решается вопрос о возможности назначения в качестве уполномоченного на ведение дел лица, не являющегося участником товарищества. Такая возможность допускается правом Франции, но исключается правом ФРГ. Лица, уполномоченные договором, вправе совершать от имени товарищества лишь такие действия, которые являются обычными для предприятия данного рода. Для совершения действий, выходящих за рамки обычных дел предприятий данного рода, требуется согласия всех участников. По праву ФРГ при обычных сделках действует принцип самостоятельного ведения дел для всех участников. Как правило, обычными сделками считаются сделки, заключенные в области деятельности товарищества. Для заключения необычных сделок необходимо решение всех участников товарищества. /5,С.28/ Как было сказано выше, что при совершении участниками полного товарищества действий, выходящих за рамки обычных дел фирмы, требуется согласие всех участников, не предусматривается какой-либо обязательной формы выражения согласия. Договор, однако, может предусматривать, что решения принимаются большинством голосов. При отсутствии такого соглашения каждый участник товарищества имеет право на один голос, независимо от размера внесенного вклада. При грубом нарушении обязательств или неспособность к надлежащему ведению дел, участник товарищества может быть лишен полномочий на ведение дел по требованию других участников или по решению суда.

  • 9187. Полное товарищество
    Реферат пополнение в коллекции 17.07.2010
  • 9188. Полномочия адвокатской палаты субъектов Российской Федерации
    Контрольная работа пополнение в коллекции 08.08.2010

    Актуальность данной контрольной работы на тему, полномочия адвокатской палаты субъектов Российской Федерации, заключается в следующем: становление гражданского общества и правового государства обусловило резкое повышение спроса на юридические услуги, что активизировало в свою очередь деятельность таких традиционных, классических институтов, как адвокатура и нотариат. Адвокатура как юридический институт известна с античных времен и всегда считалась атрибутом демократического государства. Адвокатская деятельность и адвокатура посвящена организации и деятельности адвокатской палаты субъекта Российской Федерации. Поэтому на ряду с традиционными коллегиями адвокатов в субъектах Российской Федерации осуществляли свою деятельность так называемые «параллельные» коллегии, филиалы из других субъектов Российской Федерации, адвокатские фирмы и так далее, возникла необходимость создания в субъектах Федерации единого адвокатского органа, объединяющий всех адвокатов региона.

  • 9189. Полномочия внутренних войск, основные органы и учреждения
    Контрольная работа пополнение в коллекции 08.12.2011

    В систему МВД РФ входят внутренние войска, состоящие из округов, органов управления внутренними войсками, воинских соединений и частей оперативного назначения, по охране важных государственных объектов и специальных грузов, воинских частей по конвоированию, специальных моторизованных, авиационных и морских воинских частей, военных образовательных учреждений, учреждений обеспечения деятельности внутренних войск. О важной роли, которая отводится внутренним войскам, свидетельствует то, что они организованы и действуют в соответствии с Федеральным законом «О внутренних войсках Министерства внутренних дел Российской Федерации». Внутренние войска предназначены для обеспечения безопасности личности, общества и государства, зашиты прав и свобод человека и гражданина от преступных и иных противоправных посягательств. В связи с этими целями на внутренние войска возложены задачи: участие совместно с органами внутренних дел в охране общественного порядка; обеспечение общественной безопасности и режима чрезвычайного положения; охрана важных государственных объектов и специальных грузов; конвоирование осужденных и лиц, заключенных под стражу; участие в территориальной обороне РФ; оказание содействия пограничным войскам Федеральной пограничной службы РФ в охране государственной границ.

  • 9190. Полномочия военных, арбитражных судов и других органов юстиции
    Курсовой проект пополнение в коллекции 20.10.2010

    Списки народных заседателей формируются органами местного самоуправления на основе списков избирателей района, на территорию которого распространяется юрисдикция данного суда. Выдерживается соотношение: 156 народных заседателей на одного судью районного суда. Срок полномочий - 5 лет. Отбор народных заседателей из списка для участия в рассмотрении дел производится путем случайной выборки председателем данного суда в соотношении: на каждого судью районного суда 6 народных заседателей. Отбор народных, заседателей для рассмотрения конкретного уголовного дела в районном суде производится судьей, рассматривающим дело, путем жеребьевки из числа заседателей, отобранных председателем суда. Народные заседатели участвуют в осуществлении правосудия и в других звеньях судебной системы, вплоть до Верховного Суда РФ. За время участия соответствующий суд выплачивает народному заседателю компенсационное вознаграждение в размере 25% должностного оклада судьи, которое не облагается подоходным налогом. Кроме того, в это время на народного заседателя и членов его семьи распространяются гарантии независимости и неприкосновенности судей.

  • 9191. Полномочия главы государства в системе государственного управления
    Курсовой проект пополнение в коллекции 26.04.2010

     

    1. Василевич Г.А. Конституционное право Республики Беларусь: Учебник .Мн.: Книжный Дом; Интерпрессервис,2003. 832с.
    2. Василевич Г.А. Органы государственной власти Республики Беларусь (Конституционно-правовой статус): Учебное пособие. 2-е изд. доп. Мн.: «Бип-С», 1999. 248 с.
    3. Государственное право зарубежных стран: курс лекций. Часть2 /М.Ф. Чудаков. Мн.: Акад. упр. при Президенте Респ. Беларусь, 2008. 335 с.
    4. Конституционное (государственное) право зарубежных стран. Том 3. Особенная часть: Страны Европы / Под ред. Б.А.Страшуна М.: БЕК, 1999.- 765с.
    5. Конституция Республики Беларусь от 15 марта 1994 г. (с измен. и дополн., принятыми на республиканских референдумах 24 ноября 1996 г. и 17 октября 2004 г.). Минск: Амалфея, 2005. 48 с.
    6. Конституция Республики Беларусь от 15 марта 1994г. //Ведомости Верховного Совета Республики Беларусь. 1994. №9. Ст.144.
    7. Курс административного права Республики Беларусь /Крамник Н.А. Мн.: Тесей, 2002. 603с.
    8. О государственных наградах Республики Беларусь: Закон респ. Беларусь,18 мая 2004 г., N 288-З: в ред. Закона Респ. Беларусь от 6.11.2008 г. // Консультант Плюс: Беларусь. Технология 3000 [Электронный ресурс] / ООО «ЮрСпектр», Нац. центр правовой информ. Респ. Беларусь. Минск, 2009.
    9. О местном управлении и самоуправлении: Закон Респ. Беларусь, 20 февраля 1991г., № 617-XII: в ред. Закона Респ. Беларусь от 05.01.2008 г. // Консультант Плюс: Беларусь. Технология 3000 [Электронный ресурс] / ООО «ЮрСпектр», Нац. центр правовой информ. Респ. Беларусь. Минск, 2009.
    10. О некоторых вопросах награждения государственными наградами Республики Беларусь: Указ Президента Респ. Беларусь, 8 апр. 2005 г., № 168: в ред. Указа Президента Республики Беларусь от 18.10.2006 г. // Консультант Плюс: Беларусь. Технология 3000 [Электронный ресурс] / ООО «ЮрСпектр», Нац. центр правовой информ. Респ. Беларусь. Минск, 2009.
    11. О некоторых вопросах Национальной академии наук Беларуси: Указ Президента Респ. Беларусь, 3 фев. 2003 г., № 56 // Консультант Плюс: Беларусь. Технология 3000 [Электронный ресурс] / ООО «ЮрСпектр», Нац. центр правовой информ. Респ. Беларусь. Минск, 2009.
    12. О нормативных правовых актах Республики Беларусь: Закон Респ. Беларусь, 10 янв. 2000 г., № 361-3: в ред. Закона Респ. Беларусь от 15.07.2008 г. // Консультант Плюс: Беларусь [Электрон. ресурс] / ООО"ЮрСпектр", Нац. центр правовой информ. Респ. Беларусь. Минск, 2009.
    13. О Президенте Республики Беларусь: Закон Республики Беларусь от 21 февраля 1995 г. № 3602-XII: в ред. Закона Республики Беларусь от 07.07.1997 № 52-З // Эталон - Беларусь [Электрон. ресурс] /Нац. центр правовой информ. Респ. Беларусь. Минск, 2009.
    14. О Совете Министров Республики Беларусь: Закон Респ. Беларусь, 23 июл. 2008 г., N 424-З // Консультант Плюс: Беларусь [Электрон. ресурс] / ООО"ЮрСпектр", Нац. центр правовой информ. Респ. Беларусь. Минск, 2009.
    15. Организационная структура государственного управления.: курс лекций / Н.Б. Антонова, Л.М. Захарова, Л.С. Вечер Мн.: Акад. упр. при Президенте Респ. Беларусь, 2005. 215 с.
    16. Основы конституционного права: Курс лекций. Часть II/ А.В Марыськин Мн.: Академия управления при Президенте Республики Беларусь, 2005. 272 с.
    17. Паречина С.Г. Институт президентства: история и современность /С. Г. Паречина // Публичная Электронная Библиотека [Электронный ресурс]. 2004 2008. Режим доступа: http://www.plib.ru/library/book/12810.html. Дата доступа: 07.05.2009.
    18. Сахаров Н. А. Институт президентства в современном мире. М.: Юрид. лит., 1994. 176 с.
    19. Телятицкая Т.В. Административное право Республики Беларусь: Общая часть: Учеб. пособие. Мн.:,1996. 142с.
    20. Конституция Российской Федерации: Принята Всенар. голосованием 12 дек. 1993 г.: офиц. текст.- М.: ЮРИСТ, 2005. 56с.
    21. http://www.kremlin.ru/ Дата доступа: 07.05.2009 г.
  • 9192. Полномочия государства
    Информация пополнение в коллекции 12.01.2009

    Лицо, желающее приобрести политическое убежище в Российской Федерации, обращается с письменным ходатайством на имя Президента России в территориальный орган Федеральной миграционной службы России по месту своего пребывания. Ходатайство подается в течение семи дней по прибытии на территорию России или с момента возникновения обстоятельств, не позволяющих этому лицу вернуться в страну своей гражданской принадлежности или обычного места жительства. При наличии достаточных оснований для предоставления убежища ходатайство направляется в Федеральную миграционную службу России, которая его рассматривает, запрашивает заключения МВД, МИД, ФСБ России и затем направляет все материалы со своим заключением о возможности и целесообразности предоставления обратившемуся лицу политического убежища в Комиссию по вопросам гражданства при Президенте. Комиссия рассматривает ходатайство и вносит свое предложение Президенту для принятия им решения.

  • 9193. Полномочия государственных и местных органов власти по управлению землями сельскохозяйственного назначения
    Информация пополнение в коллекции 24.07.2011

    Как уже указывалось выше, все земли подразделяются на категории в зависимости от целевого назначения. В качестве дополнительного необходимого отличительного признака проводится зонирование земель. Зонирование различается на территориальное (как правило, в границах земель населенных пунктов). Соответственно Земельным кодексом РФ, иными кодексами и федеральными законами определяются те категории земель, которые должны находиться исключительно в собственности государства (РФ, субъектов РФ), муниципальных образований. К таковым относят, прежде всего, практически все земли лесного фонда, земли водного фонда (за исключением обособленных водных объектов, которые могут находиться в частной собственности, особо ценные и охраняемые земли (военного назначения, памятники природы, заповедники и т.д.).

  • 9194. Полномочия и выборы Президента Республики Беларусь. Объекты гражданского права
    Контрольная работа пополнение в коллекции 28.02.2011

    Простые вещи определены однородными признаками и назначением (столы, книги и т.д.). Сложная вещь представляет собой совокупность разнородных вещей, которые физически не связаны между собой и каждая из них может быть, как правило, использована по тому же назначению, что и сложная вещь в целом. В то же время части сложной вещи представляют собой единое целое и используются по общему назначению (ст.134 ГК) (мебельный гарнитур, сервиз, предприятие как имущественный комплекс и т.п.). По общему правилу, сложная вещь является неделимой. Действие сделки, заключенной по поводу сложной вещи, распространяется на все ее составные части. Вместе с тем, участники конкретной сделки могут предусмотреть, что передаче подлежат не все, а лишь некоторые вещи, входящие в состав сложной вещи.

  • 9195. Полномочия и деятельность Правительства Российской Федерации
    Курсовой проект пополнение в коллекции 05.05.2012

    Правительство РФ обеспечивает проведение в Российской Федерации единой государственной политики в области культуры, науки, образования, здравоохранения, социального обеспечения, экологии. Практически в каждой из этих областей действуют федеральные законы, устанавливающие конкретные полномочия Правительства РФ. Через Правительство осуществляется контроль за реализацией государственных программ поддержки культуры, науки и образования, осуществляются меры по социальной защищенности граждан, охране окружающей среды, по ликвидации последствий крупных аварий и катастроф, стихийных бедствий. Важная обязанность Правительства состоит в обеспечении гарантий законодательно установленных размеров оплаты труда и уровня социального обеспечения. Оно также обеспечивает поддержку наименее социально защищенных групп населения, реализацию социальных гарантий граждан, разрабатывает направления государственной социальной политики и принимает меры к обеспечению социальной и правовой защищенности граждан, их права на труд, совершенствует систему социального обеспечения. Через Правительство определяются основные направления развития и совершенствования здравоохранения, народного образования, культуры. Данным многогранным аспектом своей деятельности Правительство РФ вносит значительный вклад в реализацию конституционного принципа социального государства.

  • 9196. Полномочия и процессуальное положение прокурора в уголовном процессе
    Информация пополнение в коллекции 28.04.2012

    Процессуальное положение прокурора именно как блюстителя законности остается неизменным в любой стадии уголовного процесса. Прокурорский надзор за исполнением законов в досудебных стадиях должен носить упреждающий характер, с тем, чтобы не только своевременно устранять, но и как можно менее допускать нарушений уголовно-процессуального законодательства, особенно связанного с нарушением конституционных прав личности. При поддержании же государственного обвинения в суде первой инстанции, при даче заключения в кассационной или надзорной инстанции прокурор остается представителем органа, осуществляющего надзор за точным и единообразным исполнением законов. В судебном разбирательстве по уголовным делам прокурор является государственным обвинителем, представляет государственные или общественные (публичные) интересы, нарушенные преступлением. Свои полномочия в уголовном судопроизводстве прокурор осуществляет независимо от каких бы то ни было органов и должностных лиц, подчиняясь закону и руководствуясь указаниями Генерального прокурора Республики Беларусь. Указанное требование уголовно-процессуального закона применимо в одинаковой мере к выступлениям прокурора в суде первой, кассационной и надзорной инстанциях. Однако в кассационной и надзорной инстанции прокурор не выступает в роли обвинителя, он осуществляет надзор за законностью рассмотрения дела присущими ему в данных стадиях процессуальными средствами. В данных стадиях уголовного судопроизводства прокурор поддерживает протест, принесенный им или другим полномочным на то прокурором, и высказывает свое мнение по поводу законности и обоснованности опротестованных решений. Исполнение приговора - завершающая стадия уголовного процесса, участвуя в которой прокурор также обладает определенным набором правомочий.

  • 9197. Полномочия и функции Государственного Совета РФ
    Информация пополнение в коллекции 16.01.2012

    Орган с консультативно-совещательными задачами, непродолжительное время существовал при Президенте РСФСР в 1991 г. Он был создан в июле 1991 г. как орган при Президенте и под его руководством, включал государственного секретаря РСФСР <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%BE%D1%81%D1%83%D0%B4%D0%B0%D1%80%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8B%D0%B9_%D1%81%D0%B5%D0%BA%D1%80%D0%B5%D1%82%D0%B0%D1%80%D1%8C_%D0%A0%D0%A1%D0%A4%D0%A1%D0%A0>, государственных советников РСФСР <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%BE%D1%81%D1%83%D0%B4%D0%B0%D1%80%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8B%D0%B9_%D1%81%D0%BE%D0%B2%D0%B5%D1%82%D0%BD%D0%B8%D0%BA_%D0%A0%D0%A1%D0%A4%D0%A1%D0%A0>, ряд министров и председателей государственных комитетов.[1] <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%BE%D1%81%D1%83%D0%B4%D0%B0%D1%80%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8B%D0%B9_%D1%81%D0%BE%D0%B2%D0%B5%D1%82_%D0%A0%D0%BE%D1%81%D1%81%D0%B8%D0%B8> Просуществовал Государственный совет РСФСР недолго. Ноябрьскими Указами Президента он был упразднен. К тому же Конституцией был предусмотрен важный орган под руководством Президента РСФСР - Совет Безопасности. Государственный Совет СССР - в 1991 <http://ru.wikipedia.org/wiki/1991> г. высший орган государственной власти СССР. Создан на основании Закона СССР от 5 сентября <http://ru.wikipedia.org/wiki/5_%D1%81%D0%B5%D0%BD%D1%82%D1%8F%D0%B1%D1%80%D1%8F> 1991 г. № 2392-I «Об органах государственной власти и управления Союза ССР в переходный период». Согласно этому закону Государственный Совет СССР образован на межреспубликанской основе для согласованного решения вопросов внутренней и внешней политики, затрагивающих общие интересы республик. Состав - Президент СССР <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D1%80%D0%B5%D0%B7%D0%B8%D0%B4%D0%B5%D0%BD%D1%82_%D0%A1%D0%A1%D0%A1%D0%A0> и высшие должностные лица союзных республик. Решения Государственного Совета СССР носили обязательный характер. В дальнейшем проекты создания Госсовета разрабатывались Сергеем Шахраем <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A8%D0%B0%D1%85%D1%80%D0%B0%D0%B9,_%D0%A1%D0%B5%D1%80%D0%B3%D0%B5%D0%B9_%D0%9C%D0%B8%D1%85%D0%B0%D0%B9%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87> (1995 <http://ru.wikipedia.org/wiki/1995>) и Анатолием Чубайсом <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A7%D1%83%D0%B1%D0%B0%D0%B9%D1%81,_%D0%90%D0%BD%D0%B0%D1%82%D0%BE%D0%BB%D0%B8%D0%B9_%D0%91%D0%BE%D1%80%D0%B8%D1%81%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87> (1996 <http://ru.wikipedia.org/wiki/1996>-1997 <http://ru.wikipedia.org/wiki/1997>). Идея создания Госсовета вновь оказалась востребованной в 2000 году <http://ru.wikipedia.org/wiki/2000_%D0%B3%D0%BE%D0%B4> после того, как 19 мая Президент Владимир Путин <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%BB%D0%B0%D0%B4%D0%B8%D0%BC%D0%B8%D1%80_%D0%9F%D1%83%D1%82%D0%B8%D0%BD> внес в Госдуму проект закона о новом порядке формирования Совета Федерации <http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%BE%D0%B2%D0%B5%D1%82_%D0%A4%D0%B5%D0%B4%D0%B5%D1%80%D0%B0%D1%86%D0%B8%D0%B8>.

  • 9198. Полномочия исполнительной власти субъектов РФ
    Статья пополнение в коллекции 12.01.2009

    б) уклонения высшего должностного лица субъекта РФ в течение двух месяцев со дня издания указа Президента РФ о приостановлении действия нормативного правового акта высшего должностного лица субъекта РФ либо нормативного правового акта органа исполнительной власти субъекта РФ от издания нормативного правового акта, предусматривающего отмену приостановленного нормативного правового акта, или от внесения в указанный акт изменений, если в течение этого срока высшее должностное лицо субъекта РФ не обратилось в соответствующий суд.

  • 9199. Полномочия Конституционного Суда Российской Федерации как специализированного органа конституционного контроля
    Курсовой проект пополнение в коллекции 29.01.2011

     

    1. Конституция Российской Федерации. Принята всенародным голосованием 12 декабря 1993года. "Российская газета" от 21 января 2009 г.
    2. О Конституционном Суде Российской Федерации (с изменениями от 02.06.2009) Федеральный конституционный закон от 21 июля 1994 г. N 1-ФКЗ//Р.Г. 1994 23 июля.
    3. О Конституционном Суде РФ Указ Президента от 7 октября 1993 г. №1612//Р.Г. 1993. 9 октября.
    4. Постановление Конституционного Суда РФ от 11 июля 2000 г. N 12-П "По делу о толковании положений статей 91 и 92 (часть 2) Конституции Российской Федерации о досрочном прекращении полномочий Президента Российской Федерации в случае стойкой неспособности по состоянию здоровья осуществлять принадлежащие ему полномочия", Р.Г. 2000. 21 июля.
    5. Постановление Конституционного Суда Российской Федерации от 27 мая 2003 г. N 9-П «По делу о проверке конституционности положения статьи 199 Уголовного Кодекса Российской Федерации в связи с жалобами граждан П.Н. Белецкого, Г.А. Никовой, Р.В. Рукавишникова, В.Л. Соколовского и Н.И. Таланова», Р.Г. 2003. 2 июня.
    6. Постановление Конституционного Суда РФ от 14 марта 2002 г. N 6-П "По делу о проверке конституционности статей 90, 96, 122 и 216 Уголовно-процессуального кодекса РСФСР в связи с жалобами граждан С. С. Маленкина, Р.Н.Мартынова и С.В.Пустовалова", Р.Г. - 2002. 21 марта.
    7. Постановление Конституционного Суда РФ от 17 июля 2002 г. N 13 П "По делу о проверке конституционности отдельных положений статей 342, 371, 373, 378, 379, 380 и 382 Уголовно-процессуального кодекса РСФСР, статьи 41 Уголовного кодекса РСФСР и статьи 36 Федерального закона "О прокуратуре Российской Федерации" в связи с запросом Подольского городского суда Московской области и жалобами ряда граждан", Р.Г. 2002. 31 июля.
    8. Постановление Конституционного Суда РФ от 7 июня 2000 г. N 10-П "По делу о проверке конституционности отдельных положений Конституции Республики Алтай и Федерального закона "Об общих принципах организации законодательных (представительных) и исполнительных органов государственной власти субъектов Российской Федерации", Р.Г. 2000 21 июня.
    9. Закон РСФСР от 6 мая 1991 г. "О Конституционном Суде РСФСР". Текст Закона опубликован в Ведомостях Съезда народных депутатов и Верховного Совета Российской Федерации от 9 мая 1991 г., N 19.
    10. Арбузкин А. М. Конституционное право зарубежных стран, М., 2004., С. 156-157.
    11. Баглай М.В. Конституционное право РФ, М., НОРМА, 2000., 341.
    12. Васильева Т. Становление федеральных отношений и практика Конституционного Суда РФ. // Конституционное право: Восточно-европейское обозрение. 1999. №4., С. 22-24.
    13. Ведерникова О.Н., Ершов В.В., Судебная система России, М., 1998., С. 85.
    14. Витрук Н.В. Правовые позиции Конституционного Суда Российской Федерации: понятие, природа, юридическая сила и значение.// Конституционное право: Восточно-европейское обозрение. 1999. №3., С. 14.
    15. Гаджиев Г.А. Кряжков В.А. Конституционная юстиция в Российской Федерации. // Государство и право. 1993. N 7., С. 15.
    16. Гуценко К.Ф. Ковалев М.А. Правоохранительные органы. М. Издательство БЕК, 1995., С. 68-69.
    17. Жилин Г.А. Основные проблемы повышения эффективности конституционного правосудия в Российской Федерации. // М., 2001.
    18. Иванов В. П. Конституционный Суд в системе органов государственной власти.//Закон и право.-2006.-№2., С. 19.
    19. Ковешников Е. М., Марченко М. Н., Стешенко Л. А.- Конституционное право стран СНГ // М., 1999., С.31.
    20. Козлова Е.И., Кутафин О.Е. Конституционное право России. М., 1999.,С. 281.
    21. Кряжков В.А. Ю.Л. Шульженко Конституционный контроль в России// Государство и право. 1995. N 10., С. 23.
    22. Лесин А. В. Структура Конституционного законодательства Российской Федерации.//Конституционное и муниципальное право.-2010.-№2., С. 12.
    23. Лучин В.О. Конституция Российской Федерации. Проблема реализации. М., 2002., С. 294.
    24. Овсепян Ж.И. Судебный конституционный контроль в РФ: проблемы деполитизации. М., 2000., С. 128.
    25. Страшун Б.А. Судебный конституционный контроль в России: уроки, проблемы, перспективы, М., 2000., С. 97.
    26. Стрекозов В.Г. Конституционное право РФ. М., 2003, С. 281.
    27. Шульженко Ю.Л. Форма российской конституционности и её толкование./Теоретические проблемы российского конституционализма. М.,2000., С. 281.
  • 9200. Полномочия контролирующих органов при осуществлении проверки государственного (муниципального) заказчика
    Контрольная работа пополнение в коллекции 21.12.2010

    Список нормативных актов:

    1. Гражданский кодекс Российской Федерации: Ч.1:федер. закон от 30.11.1994 N 51-ФЗ (ред. от 27.12.2009)// СЗ РФ.-1994.№32. Ст.3301.
    2. Гражданский кодекс Российской Федерации: Ч.2 федер. закон. от 26 января 1996г.№14ФЗ (ред. от 17.07.2009)// Там же. 1996.№5 Ст.410.
    3. Уголовный кодекс Российской Федерации. федер.закон от 13.06.1996. № 63-ФЗ (ред. от 29.12.2009)//Там же. 1996.№ 25 Ст. 2954.
    4. Кодекс Российской Федерации об административных правонарушениях. федер. закон от 30.12.2001 (ред. от 17.06.2010) № 195-ФЗ//Там же. 07.01.2002, N 1 (ч. 1), ст. 1.
    5. О государственной гражданской службе Российской Федерации. федер. закон от 27.07.2004 (ред. от 14.02.2010) №79-ФЗ.//Там же. 02.08.2004, N 31, ст. 3215.
    6. Об утверждении Положения о Федеральной антимонопольной службе. Постановление Правительства Российской Федерации от 30.06.2004 № 331 // СЗ РФ 02.08.2004. № 31. Ст. 3259.
    7. О размещении заказов на поставки товаров, выполнение работ, оказание услуг для государственных и муниципальных нужд. федер. закон от 21.07.2005 N 94-ФЗ(ред. от 08.05.2010)//Там же. 25.07.2005, №30 (ч. 1), ст. 3105.
    8. Об утверждении административного регламента Федеральной антимонопольной службы по исполнению государственной функции по рассмотрению жалоб на действия (бездействие) заказчика, уполномоченного органа, специализированной организации, конкурсной, аукционной или котировочной комиссии при размещении заказа на поставку товара, выполнение работ, оказание услуг для государственных и муниципальных нужд. Приказ Федеральной антимонопольной службы от 14.11.2007. № 379 // Бюллетень нормативных актов федеральных органов исполнительной власти. 2008. N 6.