Geum.ru

Юриспруденция, право, государство

  • 5141. Конституция Японии
    Информация пополнение в коллекции 12.01.2009

    В деятельности Парламента важную роль играют постоянные парламентские комиссии. Согласно Закону о Парламенте Палата представителей имеет 20 таких комиссий (ст. 41, п. 2 Закона о Парламенте): по делам Кабинета министров, местной администрации, по вопросам юстиции, внешней политики, государственных финансов, просвещения, по социальным вопросам, по пудовым вопросам, вопросам сельского, лесного и водного хозяйства, по торговле и промышленности, вопросам связи, транспорта, строительства, общественной безопасности, науки и техники, окружающей среды, а также бюджетную, ревизионную, дисциплинарную комиссии и комиссию по организации внутрипарламентской работы. Палата советников имеет 17 комиссий (ст. 42 п. 3 Закона о Парламенте) тех же, кроме комиссий по вопросам науки и техники, общественной безопасности и окружающей среды. Эти комиссии составляют основу механизма разработки и принятия решений в Парламенте Японии. В состав комиссий входят представители различных партий пропорционально представительству этих партий в соответствующей палате. Депутаты, как правило, не являются экспертами по обсуждаемым в комиссиях вопросам, поэтому Закон о Парламенте в ст. 43 предусматривает, что в случае, если для деятельности комиссии необходимо участие специально подготовленных членов, в ее состав могут входить специалисты по рассматриваемым ею проблемам. Таким образом, к работе комиссий могут привлекаться непарламентарии. Каждый парламентарий обязан быть членом хотя бы одной комиссии (ст. 42 п. 2 Закона о Парламенте). Заседания комиссий бывают двух видов: рабочие и общие. На рабочих заседаниях обсуждаются наиболее важные вопросы, как правило, в присутствии членов Кабинета. На общих рассматриваются менее важные вопросы с участием парламентских секретарей.

  • 5142. Конституция Японии 1946 года
    Контрольная работа пополнение в коллекции 20.10.2011

    Что касается прав и свобод граждан, то основные права и свободы личности неотделимы от принципа народного суверенитета. Центральным фактором в учреждении нового конституционного порядка в Японии стало признание новой роли личности, не как пассивного элемента - в авторитарном правопорядке, а в качестве активного носителя прав и свобод. Конституция установила (ст. 13), что «все люди должны уважаться как личности»; они должны быть «равны перед законом» (ст. 14) и они не могут подвергаться какой-либо «дискриминации в политическом, экономическом и социальном отношениях по мотивам расы, религии, пола, социального положения, а также происхождения» (ст. 14). Из политических прав можно указать на право избирать публичных должностных лиц и отстранять их от должности (ст. 15) и на право подачи петиций с целью возмещения ущерба, о смещении публичных должностных лиц, о введении, отмене и исправлении законов, указов или предписаний, а также по другим вопросам (ст. 16). Конституция содержит внушительный список традиционных прав и свобод: свободу слова, мысли, вероисповедания, собраний, ассоциаций; печати и «иных форм выражения мнений» (ст. 21). Брак основывается на «равенстве прав мужа и жены» (ст. 24), и законы о браке должны основываться на принципе «личного достоинства и равенства полов» (ст. 24). В экономической сфере граждане имеют право «на поддержание минимального уровня здоровой и культурной жизни» (ст. 25); все имеют равное право на образование в соответствии со своими способностями (ст. 26), как и право на труд и обязанность трудиться (ст. 27); провозглашается гарантированность права трудящихся на создание организаций, на коллективные переговоры и прочие коллективные действия (ст. 28); гарантируется право собственности (ст. 29). Обращает на себя внимание ст. 25 Конституции, обязывающая государство прилагать усилия для подъема дальнейшего развития общественного благосостояния, социального обеспечения, а также народного здравия. Десять статей Конституции (ст. 31-40) посвящены личной безопасности граждан. Одновременно в Основном законе указываются весьма декоративные гарантии: права и свободы должны «поддерживаться постоянными усилиями народа» (ст. 12); эта же статья предупреждает о невозможности злоупотребления провозглашенными правами и свободами, и их использование должно осуществляться только «в интересах общественного благосостояния».

  • 5143. Конституция, как основной закон государства и общества
    Дипломная работа пополнение в коллекции 14.04.2006

    Практически во всех современных государствах (независимо формы государственного устройства и господствующей политической идеологии) существуют конституции. Но наличие в государстве конституции еще не позволяет отождествлять его с “конституционным государством” в современном смысле. Конституционность государства отнюдь не исчерпывается тем, что в нем существует некий основной закон, возможно, закрепляющий определенный компромисс социально-политических сил, устанавливающий то или иное государственное устройство и компетенцию органов власти. Конституционность не исчерпывается и тем, что этот основной закон обладает реальным практическим действием, верховенством по отношению к остальным законам и может быть изменен лишь путем особой законотворческой процедуры. Это необходимые, но не достаточные признаки конституционной государственности.
    В современном смысле конституционность государства это прежде всего его связанность правом, а конституция в первую очередь декларация прав человека и гражданина, гарантированных властью и ограничивающих ее осуществление. Иначе говоря, конституция надлежащая форма основополагающего узаконения правового характера организации и функционирования власти в ее отношениях с субъектами гражданского общества.
    “Конституционная запрограммированность” осуществления го сударственной власти означает, что лежащие в основе законотворчества представления о праве и его позитивности, о социальных функциях и инструментальном характере законов подчинены идеологии прав человека как совокупности дозаконотворческих требований, объективно возникающих из бытия человека в современном индустриальном и постиндустриальном обществе. Эти требования составляют конкретное практическое основание конституции и служат юридическим, а вовсе не моральным или политическим критерием оценки конституционного характера государства. Другими словами, конституция содержит в себе критерии, позволяющие судить о функционировании государственной власти с позиции права, приводить осуществление власти в соответствие с правом.
    Таким образом, в демократическом конституционном (правовом) государстве система гарантий свободы, самостоятельности и собственности должна быть закреплена прежде всего в конституции, а это предполагает прямое действие конституционных норм и эффективные процедуры конституционного контроля. В первую очередь речь идет о правах человека и гражданина, выражающих минимальную неотчуждаемую меру свободы в обществе и государстве и тем самым ограничивающих возможности законодательных запретов (закон не может запрещать то, что гарантировано конституцией), очерчивающих пределы допустимой компетенции государственных органов и должностных лиц в их отношениях с гражданами и их ассоциациями. Отсюда следует, что если статьи конституции гарантируют права и свободы и в то же время определяют, что осуществление этих прав и свобод регламентируется или даже может быть ограничено законом, то фактически статьи конституции ничего не гарантируют. Вместе с тем конституционное право должно предусматривать случаи ограничения прав и свобод, необходимого ради свободы других и защиты конституционного строя, и, конечно, на этот счет должны приниматься органические законы, предусмотренные конституцией. Уже это обстоятельство указывает на необходимость эффективного конституционного контроля, сопоставляющего органическое законодательство с объективным смыслом гарантий свободы, самостоятельности и собственности.
    Конституционное закрепление прав человека и гражданина, равно как и судебное признание (в решениях верховного или конституционного суда) конституционного характера других гарантий свободы, самостоятельности и собственности, не зафиксированных в конституции, лишает законодателя полномочий устанавливать административную процедуру регулирования тех отношений, в которых действуют эти конституционные гарантии. И если законодатель не соблюдает или упускает из виду это требование, то с точки зрения права возможен спор между любым гражданином и высшим органом государственной власти по поводу надлежащих гарантий свободы, самостоятельности и собственности. Такой спор может рассматриваться только в рамках судебной процедуры и только органом, который подчинен исключительно конституции и в задачу которого входит ее толкование в свете аксиом и принципов права.
    Далее, законодатель вправе запрещать только те формы реализации конституционных прав и свобод, которые являются общественно вредными, нарушают права других граждан и противоречат основам конституционного строя. Граждане должны иметь возможность оспорить любой такой законодательный запрет, если он затрагивает их права. Но даже если конституционный суд подтверждает конституционность такого запрета, не исключено, что в судебной практике сложится обыкновение, искажающее смысл этого запрета и тем самым нарушающее конституционные права граждан. А если конституционные права нарушаются обыкновением судебной практики, то такое нарушение, как правило, не устраняется судами второй инстанции или в порядке надзора. Эффективно защитить права в таких случаях может только конституционный суд, ибо он не связаны никакими обыкновениями законоприменительной практики.
    Описанные требования конституционализма означают, что речь идет о конституционном государстве в нормативном смысле: современная конституционная государственность предполагает достаточно высокий уровень развитости и эффективности формально-юридических гарантий свободы, самостоятельности и собственности, реальные механизмы ограничения публичной политической власти правами человека и гражданина.
    Интересно отметить, что первый советский Основной закон -Конституция РСФСР 1918 г. был законом скорее реальным, чем фиктивным. Но этот Основной закон закреплял формальное неравенство, т. е. в принципе противоречил праву: избирательных прав были лишены “эксплуататоры и их пособники” (лица, прибегающие к наемному труду, живущие на нетрудовой доход, частные торговцы, коммерческие посредники, священнослужители и т. д.); на выборах рабочие имели преимущества перед крестьянами; гарантии свободы выражения мнений, свободы собраний и свободы ассоциаций трактовались как предоставление средств массовой информации, зданий и помещений и вообще всех необходимых технических и материальных средств “в распоряжение рабочего класса и крестьянской бедноты”. Все так и было в действительности, правда, от имени “рабочего класса и крестьянской бедноты” выступала тоталитарная бюрократия.
    А вот Конституция СССР 1936 г., или “сталинская Конституция”, напротив, была фиктивным основным законом. В ее тексте были провозглашены многие из тех прав, которые зафиксированы во Всеобщей декларации прав человека 1948 г., причем права закреплялись как всеобщие и равные для всех “трудящихся” (имелось в виду, что “эксплуататоры и их пособники” были уже уничтожены). А в действительности человек был совершенно бесправен и бессилен перед лицом сверхмощной машины тотального террора.
    Фиктивной была и Конституция СССР 1977 г.
    Проекты первой Конституции Российской Федерации в принципе соответствуют стандартам демократической правовой государственности, особенно в том, что касается прав человека, их надлежащих гарантий и защиты. Но прежде чем все это воплотится в реальность, необходимо дождаться тех времен, когда в стране не только сформируется нормальное гражданское общество, но и практика эффективной судебной защиты Конституции, конституционная юрисдикция, являющаяся в современном правовом государстве важнейшим источником конституционного права. Ибо конституция это не просто совокупность декларативных и нормативных установлений, а фундаментальные правила правового общения, которые должны постоянно применяться и конкретизироваться в процессе непрерывного формирования и развития правопорядка. В этом смысле конституция служит основой всего правового законодательства.
    Таким образом, “конституционность” законов это не столько их непротиворечие конституции, сколько их, так сказать, “конституционно-правовая органичность”. Последнее означает, что любой правовой закон является в той или иной мере “органическим” в том смысле, что он развивает и конкретизирует правовые положения, сформулированные или зафиксированные в конституции. Однако любой процесс содержательного развития конституционно-правовых начал (особенно в том, что касается прав человека и гражданина) это процесс толкования права. А толкование права функция не столько законодателя, ибо над ним всегда довлеют конкретные социально-политические интересы, сколько независимого суда. Такое суждение не означает принижения роли демократического законотворчества в процессе объективирования права, а лишь подчеркивает, что развитие и конкретизация конституционного права должны происходить в первую очередь через практику конституционного суда. С ней должен сверяться законодатель. Когда конституционный суд признает закон антиконституционным, он одновременно дает определенное толкование конституционно-правовых начал и формулирует “конкретное”, или “интерпретированное”, конституционное право. Соответственно правовые законы должны приниматься с учетом этих авторитетных интерпретаций и развивать конституционно-правовые начала в органичном единстве с уже выработанными интерпретациями.
    Итак, конституционность государства, рассмотренная в аспекте организации и функционирования власти в ее отношениях с индивидами, предполагает наличие судебного института, основная функция которого состоит в рассмотрении споров между гражданами и органами государственной власти по поводу конституционности актов, издаваемых последними, т. е. по поводу нарушения прав, которые имеют фундаментальный характер и не могут быть нарушены даже законодателем. Таким образом, суд, или конституционный суд, является высшим хранителем конституционности государства и, следовательно, не только контролирует соблюдение конституции, но и выступает как интерпретатор наиболее фундаментальных прав независимо от их эксплицитного выражения в тексте конституции и в этом смысле как творец живого конституционного права". Можно сказать, что идея и практика конституционализма осуществляются через юрисдикцию, а их начало непосредственно связано с выступлениями правосудия против неправовых или антиправовых законов.

  • 5144. Конституция, как Основной Закон РФ
    Курсовой проект пополнение в коллекции 09.12.2008

    Это было сделано после того как 6 мая 1993 г. Президент РФ направил в Конституционную комиссию свой проект Основном Закона государства, в ответ на который за подписью ответственного секретаря Конституционной комиссии О.Г. Румянцева и эксперта Конституционной комиссии В.И. Лафитского появился документ, в котором давалась негативная политико-правовая оценка президентского варианта конституции. В частности, в нем утверждалось, что в указанном проекте "президент не только выводится за рамки системы трех властей - законодательной, исполнительной и судебной, - но и ставится над ними, что присуща, главным образом, для авторитарных и весьма далеких от демократии форм правления". При этом особо подчеркивалось, что "наличие оснований для роспуска Парламента определяется Президентом бесконтрольно" и что "при подобной конструкции Парламент превращается в безвольный и фактически безвластный орган". Именно этим объясняется, почему в Постановлении Конституционной комиссии "О проекте Конституции (Основного Закона) Российской Федерации, направленном Президентом Российской Федерации в Конституционную комиссию 6 мая 1993 года" от 7 мая 1993 г. фактически отклонялся президентский вариант конституции, ибо, как было сказано в нем, его "отдельные положения... существенно ограничивают экономические, политические и гражданские права человека и гражданина, нарушают принцип разделения властей". Тем самым была устранена почва для достижения компромисса между властями по проекту новой конституции России.

  • 5145. Конституційна реформа в Україні: позитивний і негативний аспекти, різночитання Конституції.
    Информация пополнение в коллекции 12.01.2009
  • 5146. Конституційна система державних органів України
    Курсовой проект пополнение в коллекции 07.03.2011

    Особливість Верховної Ради України в державному механізмі України зумовлена наступними чинниками: а) Верховна Рада України є загальнонаціональним представницьким органом, що представляє інтереси усього Українського народу; б) український парламент обирається безпосередньо народом на основі демократичних принципів та з дотриманням демократичних процедур; в) саме Верховна Рада України від імені Українського народу прийняла Конституцію Основний Закон України, який закріпив систему, структуру, повноваження усіх інших органів державної влади; г) окрім народу, лише Верховна Рада України наділена правом приймати закони нормативно-правові акти, що мають найвищу після Конституції юридичну силу, і якими деталізується та конкретизується конституційно-правовий статус усіх інших державних інституцій; д) Верховна Рада України є колегіальним органом державної влади, до складу якого входять практично усі представлені в Україні політичні сили, а отже її рішення є своєрідним політичним компромісом; є) усі рішення парламенту приймаються на основі демократичних процедур, шляхом голосування, чим забезпечується врахування самих різноманітних соціальних інтересів.

  • 5147. Конституційне закріплення адміністративно-територіального устрою України
    Курсовой проект пополнение в коллекции 23.02.2011

     

    1. Балакірєва P.C. КПУ: Навч. пос. Київ: Центр навчальної літератури, 2003. 210с.
    2. Годованець В.Ф. Конституційне право України: Навч. посіб. К.: МАУП, 2005. 360с.
    3. Журавський B.C., Серьогін В.О., Ярмиш О.Н. Державне будівництво та місцеве самоврядування в Україні: підручник для студентів вищих навчальних закладів. К.: Концерм Видавничий Дім «1н Юре», 2004. -672с.
    4. Загальна теорія держави і права/За редакцією академіка АПрН України, доктора юридичних наук , професора В.В. Копєйчикова. К.: Юрінком, 1997. 320 с.
    5. Закон України «Про вибори депутатів ВР АРК, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» Відомості Верховної Ради України від 10 липня 2010 року. N 2487-VI
    6. Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» Відомості Верховної Ради України від 21 травня 1997 року. N 280/97-ВР.
    7. Закон України «Про столицю України місто-герой Київ» Відомості Верховної Ради України від 15 січня 1999р. №401-XIV//
    8. Конституційне право України. 3-є вид. За редакцією доктора юридичних наук, професора В.Т. Погорілка К.: Наукова думка, 2002 734с.
    9. Конституційне право України: Підручник для студентів вищих навчальних закладів/За ред. академіка АпрН України, доктора юридичних наук, професора Ю.М. Тодики, доктора юридичних і політичних наук, професора B.C. Журавського. К.: Видавничий дім «Ін Юре», 2002. 544с.
    10. Конституція Автономної Республіки Крим від 21 жовтня 1998 року.
    11. Конституція України від 28 червня 1996р.// Відомості Верховної Ради України. 1996.
    12. Кравчук М.В. проблеми теорії держави і права (опорні конспекти) / Навч. посіб. для студентів вищих навч. заклад. 2-ге вид., й доп. К.: ВД «Професіонал», 2004. 400 с.
    13. ЛисенковC.JI. Загальна теорія держави і права. Навчальний посібник. К .: «Юрисконсульт», 2006. 355 с.
    14. Письменицкий A.A., Слинько Д.В. Теория государства: Учебное пособие. X.: Консум, 2004. -100 с.
    15. ПогорілкоВ.Ф., Федоренко B.JI. Конституційне право України: Підручник/ За заг. ред. В.Ф. Погорілка. К.: Наукова думка; Прецедент, 2006. 344с.
    16. Проект ЗУ«Про місто-герой Севастополь» від22 грудня 2005 року. N 3264-IV
    17. СкакунО.Ф.Теорія держави і права (Енциклопедичний курс): Підручник. Харків: Еспада, 2006 776 с.
    18. ТодикаЮ.М., Клименко Г.Б. Конституційне право України. Навчальний посібник X.: Фірма «Консум», 1998. 117.
    19. Хропанюк В.Н. Теория государства и права: Учебное пособие для высших учебных заведений / Под ред. Профессора В.Г. Стрекозова. М.: «Интерстиль», 2000. 382 с.
    20. Чушенко В.І, Заяць І.Я. Конституційне право України: Підручн. К. Видавничий Дім «Ін Юре», 2007. 488с.
    21. Шевчук Л. Т. Проблеми удосконалення адміністративно-територіального устрою України с. 163176 // Зарубіжний і вітчизняний досвід реформування адміністративно-територіального устрою / За ред. Л. Т. Шевчук. Львів, 2007. 254 с.
    22. Шкабаро В. М. Конституційно-правовий статус міста в Україні: Дис. ...канд. юрид. наук: 12.00.02 / НАН України; Інститут держави і права ім. В. М. Корецького. К., 2004. 243 с.
    23. ШляхтунП.П. Конституційне право: словник термінів. К.: Либідь, 2005. 568с.
    24. Щомісячнийправовий часопис. Юридична Україна. 3(51)/2007 Борденко Василь, К.: «Юрінком Інтер», 105с.
    25. Юридичнаенциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко (голова редкол.) та ін К.: «Укр. енцикл.», 2001. Т.3: К - М. 2001 792с.
    26. Юридичнаенциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко (голова редкол.) та ін К.: «Укр. енцикл.», 1998. Т.5: П-С. 2003 736с.
    27. Юридичнаенциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко (голова редкол.) та ін К.: «Укр. енцикл.», 1998. Т.6: Т-Я. 2004 768с.
  • 5148. Конституційне право
    Информация пополнение в коллекции 29.11.2010

    Варто зазначити, що тогочасний український конституціоналізм досить плідно використовував прогресивні надбання світового конституціоналізму. Проте цей період розвитку тривав недовго і був перерваний затвердженням Конституції УРСР 1919 р. Ця Конституція була своєрідною рецепцією, певною мірою дублікатом Конституції РРФСР 1918 р., у сукупності з якою вона стала основним джерелом українського радянського державного права; хоча про дійсно національне конституційне право в Україні не могло бути й мови ні за формою, ні за змістом (тогочасна Україна була квазідержавою, право якої за змістом було декларативним, політичним, формальним). Панування радянської концепції конституціоналізму було припинено з прийняттям в 1990 р. Декларації про державний суверенітет та Акта проголошення незалежності України в 1991 р. Ці документи стали віхою, яка започаткувала народження нового українського права.

  • 5149. Конституційне право на соціальний захист в Україні
    Курсовой проект пополнение в коллекции 30.01.2011

     

    1. Конституція України (із змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 8 грудня 2004 року № 2222-ІV) К.; Атіка 2006.
    2. Основи законодавства про загальнообовязкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 року // Відомості Верховної Ради від 5 червня 1998 року, № 23, ст. 121.
    3. Закон України „Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування” від 9 липня 2003 року // Відомості Верховної Ради від 12 грудня 2003 року, № 49, ст. 376.
    4. Закон України „Про загальнообовязкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” від 2 березня 2000 року // Відомості Верховної Ради від 2 червня 2000 року, № 22, ст. 171.
    5. Закон України „Про загальнообовязкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням” від 18 січня 2001 року // Відомості Верховної Ради від 6 квітня 2001 року, № 14, ст. 71.
    6. Закон України „Про загальнообовязкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” від 23 вересня 1999 року // Відомості Верховної Ради від 26 листопада 1999 року, № 46, ст. 403.
    7. Закон України „Про державну допомогу сімям з дітьми” від 21 листопада 1992 року // Офіційний веб-сайт Верховної Ради України.
    8. Закон України „Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам” від 16 листопада 2000 року // Відомості Верховної Ради від 5 січня 2001 року, № 1, ст.2.
    9. Закон України „Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сімям” від 1 червня 2000 року // Відомості Верховної Ради від 1вересня 2000 року, № 35, ст.290.
    10. Закон України „Про соціальні послуги” від 19 червня 2003 року // Відомості Верховної Ради від 7 листопада 2003 року, № 45, ст. 308.
    11. Постанова Кабінету Міністрів України від 11 липня 2002 року № 955 // Офіційний веб-сайт Верховної Ради України.
    12. Постанова Кабінету Міністрів України від 17 вересня 1996 року № 1138 (в ред. постанови від 2 вересня 2005 р., № 862-2005-п) // Офіційний веб-сайт Верховної Ради України.
    13. Рішення Конституційного Суду України від 29 травня 2002 року, № 10-рп/2002 // Офіційний веб-сайт Верховної Ради України;
    14. Болотіна Н.Б. Право соціального захисту. К.: Знання, 2008.
    15. Гончар И. Все льготи в один кодекс. Что должен регулировать Социальний кодекс? // Юридическая практика. 2005. № 28.
    16. Право соціального забезпечення. Навчальний посібник / За ред. П. Д. Пилипенка. К.: „Ін Юре”. 2006.
    17. Чомахашвілі О. Соціальне право як самостійна галузь права // Юридичний журнал. 2005. № 10.
    18. Ярошенко І. С. Право соціального забезпечення: Навчальний посібник. К.: КНЕУ, 2005.
  • 5150. Конституційне право України, як галузь права
    Курсовой проект пополнение в коллекции 06.02.2011

    Предмет і метод правового регулювання найбільш суттєві підстави поділу системи права на галузі права. Кожна галузь права, в тому числі конституційне право України, обєднує такі правові норми, які врегульовують особливий, якісно визначений вид суспільних відносин, що потребують нормативної регламентації. Предмет правового регулювання головна підстава для розподілу юридичних норм за галузями права. Конституційне право має свій предмет правового регулювання, повязаний з регламентацією політико-правових відносин, спрямованих на реалізацію державно-владних функцій, забезпечення прав і свобод людини і громадянина. Специфіка предмета цієї галузі права проявляється в тому, що її норми регламентують відносини, які складаються в усіх сферах життєдіяльності суспільства: політичній, економічній, соціальній, духовній. Законодавство регулює базові відносини у цих сферах і його норми закріплюють насамперед основні принципи, що визначають устрій держави і суспільства. У них проявляються якісні характеристики держави: суверенітет, форма державного устрою, належність влади народові, політична, економічна, ідеологічна багатоманітність, субєкти державної влади, загальні основи функціонування політичної системи України, символи держави. Так, у першому розділі Конституції України «Загальні засади» містяться норми, що регулюють основоположні суспільні відносини, які визначають устрій держави і суспільства. З конституційного права починається формування всієї системи національного права, всіх його галузей. Світова практика свідчить, що жодна галузь національного права будь-якої країни не може розвиватись, якщо вона не має підґрунтя в конституційних принципах або нормах конституційного законодавства чи, тим більше, якщо суперечить їм.

  • 5151. Конституційне правосуддя в Україні
    Курсовой проект пополнение в коллекции 14.12.2010

     

    1. Конституція України// Відомості Верховної Ради. 1996. №30. С.141.
    2. Закон України «Про Конституційний Суд України»// Відомості Верховної Ради. 2002. №27 28. С.180.
    3. Закон України «Про статус суддів»// Відомості Верховної Ради. 1993. №8. С.56.
    4. Закону України «Про внесення змін до Конституції України». 8.12.2004р. п.26ч.1 ст.85 та п.22 ч1 ст.106
    5. Актуальні проблеми конституційної юрисдикції: сучасність і перспективи розвитку: Матеріали наук.-практ. конф., присвяч. 5-й річниці Конституційного Суду України, м. Київ, 1819 жовтня 2001р / Конституційний Суд України / Г.П.Сурначова (упоряд.), І.М.Шевляк (упоряд.) К.: Юрінком Інтер, 2002.
    6. ВитрукН.В.Конституционное правосудие. Судебное конституционное право и процесс. М., ИО «Юнити». 1998. С.3334.
    7. В.Ф. Погорілка, О.Ф.Фрицького. К., 2001. 352 с
    8. Веніславський Ф. Взаємодія гілок влади як принцип основ конституційного ладу України// Право України. 1998. №1. С.38.
    9. Гергелійник В. Конституційний суд в системі органів контрольної влади і теоретичні аспекти// Право України. 1999. №5. С.84
    10. ГодованецьВ.Ф.// Конституційне право України: Навч. посіб. К.: МАУП, 2005. 360 с с 144155.
    11. ГригорьеваЛ.I. Принцип незалежності судової влади та гарантії судового захисту прав і свобод людини і громадя нина// Вісник Верховного Суду України. 2006. №4. С.56.
    12. КозюбраМ. Конституційний Суд в системі органів державної влади// Державноправова реформа в Україні. К., 1997. С.22 23.
    13. Конституційне право України / За ред. В.Я. Тація, В.Ф. Погорілка, Ю.М.Тодики. К.: Укр. центр правничих студій, 1999.
    14. Конституційне право України:/ Підруч./ За ред. Ю.М.Тодики, В.С.Журавського. К., 2002.
    15. КравченкоВ.В. Конституційне право України. К.: Атіка, 2006. С.357358.
    16. Мартинюк Р. Нормативне визначення субєктів звернення до Конституційного Суду України та механізму формування складу Суду як гарантії забезпечення його позаполітичного статусу і компетентності// Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. К.: Інт держави і права ім. В.М.Корецького НАН України. 2007. Випуск 37. С.156 162.
    17. Савицкий В. Организация судебной власти в Росcийской Федерации. М.:БЕК, 1996. С.28 29.
    18. Скомороха Віктор Єгорович. Конституційний Суд України в механізмі державної влади: Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.02 / Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого. Х., 2001. 19с.
    19. СкоромохаВ. Деякі питання конституційного провадження// Право України. 1998. №9. С.6.
    20. ФрицькийО. Конституційне право України. Підручник. К.: Юрінком Інтер, 2002. С.442.
  • 5152. Конституційний контроль
    Информация пополнение в коллекции 17.11.2010

    Рішення Конституційного Суду України виносяться від імені України, діють на всій її території, мають загальнообовязкову юридичну силу і можуть бути подолані лише шляхом прийняття нової Конституції чи внесення змін до існуючої. Тим самим юридична сила рішень органу конституційної юстиції прирівняна до юридичної сили конституції. За чинним законодавством (ст. 4 Закону), діяльність Конституційного Суду України ґрунтується на принципах: верховенства права, незалежності, а також колегіальності, рівноправності суддів, гласності, повного і всебічного розгляду справ та обґрунтованості прийнятих ним рішень. Принципом організації і функціонування Конституційного Суду України є його незалежність. Вона випливає з загального принципу поділу влади і полягає у створенні таких умов діяльності Суду, які б виключили сторонній вплив на нього, забезпечили його самостійність у здійсненні визначених законодавством повноважень, а також не підзвітність і не підконтрольність будь-яким суспільним чи державним інститутам. Складовими незалежності Конституційного Суду виділяють організаційну, кадрову і фінансову незалежність. Таким чином, говорячи про місце Конституційного Суду України у механізмі держави необхідно відзначити, що він посідає особливе місце у системі поділу влади, що закріплена в Конституції України. Будучи органом судової влади, Конституційний Суд України за своїм статусом належить до системи вищих органів державної влади, знаходиться на рівні таких інститутів державної влади, як глава держави, парламент, уряд. За певними ж ознаками Конституційний Суд України стоїть вище цих органів, адже через здійснення конституційного правосуддя він може впливати на їх діяльність шляхом вирішення справ про конституційність виданих ними актів, офіційного і загальнообовязкового тлумачення Конституції і законів України.

  • 5153. Конституційні засади виконавчої влади в Україні
    Курсовой проект пополнение в коллекции 19.03.2010

    Організація роботи Кабінету Міністрів України. Згідно з Регламентом Кабінету Міністрів України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 18 липня 2007 р. №950 Кабінет Міністрів планує свою роботу на основі та на виконання Програми діяльності Кабінету Міністрів, для чого розробляє і затверджує щорічний План дій щодо виконання зазначеної Програми, Основні напрями економічної політики України, розробляє і подає на розгляд Верховної Ради проект Закону про Державний бюджет України на відповідний рік, проекти загальнодержавних програм, планує свою нормотворчу діяльність, у тому числі з розроблення проектів регуляторних актів. Члени Кабінету Міністрів забезпечують його єдність та несуть відповідно до закону солідарну відповідальність за результати діяльності Кабінету Міністрів як колегіального органу виконавчої влади і особисто несуть відповідальність за стан справ у дорученій сфері державного управління. Члени Кабінету Міністрів не можуть діяти всупереч позиції Кабінету Міністрів, оприлюднювати без згоди Премєр-міністра будь-яку інформацію про перебіг засідання Кабінету Міністрів та оцінку позицій, які висловлюються членами Кабінету Міністрів на засіданнях. Кабінет Міністрів для забезпечення здійснення своїх повноважень утворює урядові комітети, які діють відповідно до розділу 4 цього Регламенту, а також постійні і тимчасові консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи, що діють на підставі положень, затверджених Кабінетом Міністрів.

  • 5154. Конституційні засади виконавчої влади України
    Информация пополнение в коллекции 12.01.2009

    Кабінет Міністрів України:

    1. забазпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, здійснення внутрішньої та зовнішньої політики держави, виконання Конституції і законів України;
    2. вживає заходів щодо забезпечення прав та свобод людини і громадянина;
    3. забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики, політики у сферах праці та зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування;
    4. розробляє і здійснює загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку України;
    5. забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності, здійснює управління об”єктами державної власності відповідно закону;
    6. розробляє проект закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, подає Верховній Раді України звіт про його виконання;
    7. здійснює заходи щодо забезпечення обороноздатності і національної безпеки України, громадського порядку, боротьби зі злочинністю;
    8. організовує і забезпечує здійснення зовніньо-економічної діяльності України, митної справи;
    9. спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчьої влади;
    10. виконує інші функції, визначені Конституцією України та законами України, актами Президента України.
  • 5155. Конституційні обов’язки громадян України
    Информация пополнение в коллекции 16.11.2010

     

    1. Конституція України. Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року // Голос України від 13 липня 1996 року.
    2. Закон України від 6 грудня 1991 року «Про оборону України» // Відомості Верховної Ради 1991. - N 34 - Ст. 266
    3. Закон України від 25 березня 1992 року «Про загальний військовій обов'язок та військову службу» // Відомості Верховної Ради 1999. - N 14 - Ст. 186
    4. Закон України “Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України” від 26 березня 1992 р. // Відомості Верховної Ради 1992. - N 21 - Ст. 181
    5. Закон України “Про міліцію” від 20 грудня 1990 р. // Відомості Верховної Ради 1990. N12 - Ст. 86
    6. Закон України “Про охорону навколишнього природного середовища”, прийнятий 25 червня 1991 р // Відомості Верховної Ради 1991. - N 16 - Ст. 199
    7. Декларація прав національностей України: Прийнята Верховною Радою України 1 листопада 1991 року// Відомості Верховної Ради. №53. Ст. 799.
    8. Декларація про державний суверенітет України: Прийнята Верховною Радою Української РСР 16 липня 1990// Відомості Верховної Ради Української РСР. 1990. № 3. Ст. 429.
    9. Заєць А.П. Правова держава в контексті новітнього українського досвіду. - К. : Парламентське вид-во, 1999. - 248 с
    10. Конституционное право Украины /Сост.: В. Д. Волков, Р. Ф. Гринюк, И. С. Щебетун. Донецьк, 2000
    11. Конституційне право України / За ред. В. Я. Тація, В. Ф. Погорілка, Ю. М. Тодики. К.: Український центр правничих студії 1999. 376 с.
    12. Конституційне право України / За ред. проф. В. Ф. Погорілка. К., 1999.
    13. Конституційне право України /За ред. В. Я. Тація, В. Ф. Погорілка, Ю. М. Тодики. К., 1999.
    14. Конституційне право України: Конспект лекцій /За ред. проф. Ю. М. Тодики. X., 1997.
    15. Конституція незалежної України. У трьох книгах. Книга перша. Документи, коментарі, статті. Українська правнича фундація.-К., 1995.- 380 с.
    16. Кравченко В.В. Конституційне право України: Навчальний посібник. Частина 1. - К.: 1998. 88 с.
    17. Основи конституційного права України / За редакцією Копейчикова В.В. - К.: Юрінком, 1997. 208 с.
    18. Основи конституційного права України: Підручник. Видання друге, доповнене /За ред. В.В. Копейчикова. - К.: Юрінком Інтер, 1998 288 с.
    19. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. Харків: Консум, 2001. 656 с.
    20. Сравнительное конституционно право.- М., “Манускриптъ, 1996.- 730 с.
    21. Тодика Ю.М. Тлумачення Конституції і законів України: теорія та практика: Монографія. X.: Факт, 2003. 328 с
    22. Тодыка Ю.Н., Супрунюк Е.В. Конституция Украины - основа стабильности конституционного строя и реформирования общества. - Симферополь, 1997
  • 5156. Конституційні основи становлення громадянського суспільства в Україні
    Информация пополнение в коллекции 16.11.2010

     

    1. Конституція України. - Харків: "Фоліо", 2006 р.
    2. Кочетков П.М., “Гражданское общество: проблемы и перспективы развития” - Москва: "Атака", 1998. - 97 с.
    3. Лисенков С.Л. Конституція України: матеріали до вивчення - Київ: Либідь. 2003. - 82 с.
    4. Локк Дж, "Два трактата о правлении" - Москва: "Атака". 1988. - 312 с.
    5. Лучин В.О. Конституционные ноpмы и пpавоотношения. Учебн. пособие для вузов. - М., Закон и пpаво. ЮHИТИ, 1997 г.
    6. Малько А.В., С.А. Комаров, “Теория государства и права", Учебник краткий курс. - М., 2001. - 217 с.
    7. Нерсесянц В.С., “Философия права". Учебник для вузов - Москва. Юристь. 1997. - 401 с.
    8. Никонов В. От Эйзенхауэра к Никсону. Из истории республиканской партии США. - М.: Юристь. 1984. - 62 с.
    9. Новая индустриальная волна на Западе. Антология / Под ред. В.Л. Иноземцева. - М.: Юристь. 1999. - 291 с.
    10. Общественное мнение и власть: механизм взаимодействия. - К., 1993.
    11. Омельченко О.А. Идея правового государства: истоки, перспективы, причины. - М.: Юристь. 1994. - 192 с.
    12. Основи конституційного пpава Укpаїни / Під ред. Касинюка Л.А. - Х: ТОВ "Одісей", 2004. - 331 с.
    13. Погорілко В.Ф. Конституційне пpаво Укpаїни. Підpучник для студентів юpидичних спеціальностей вищих закладів освіти. - К., "Hаукова думка". 2004. - 204 с.
    14. Пойченко А.М. Політика: теорія і технології діяльності. - К.: "Вен турі". 2001. - 174 с.
    15. Політичні структури та процеси в сучасній Україні / За ред.Ф.М. Рудича. - К.: "Наукова думка. 2003. - 104 с.
    16. Політологія: Посібник для вузів за pед. О.В. Бабкіної, В.П. Гоpбатенка. - К.: "Накова думка". 2005. - 227 с.
    17. Рабинович П.О., “Основи загальної теорії права та держави", - К.: "Вентурі". 2002. - 188 с.
    18. Соловьев А.И., " Три облика государства - три стратегии гражданского общества" - М.: "Атака". 1999. - 217 с.
    19. Тодыка Ю. Конституционное пpаво Укpаины: отpасль пpава, наука, учебные дисциплины. Учебное пособие. - Хаpьков: Ин Юре. 1998. - 316 с.
  • 5157. Конституційно-правовий статус засобів масової інформації
    Информация пополнение в коллекции 03.03.2011

    В Україні на сучасному етапі державотворення в умовах розбудови нової правової системи значно зростає роль засобів масової інформації (далі - ЗМІ), оскільки суспільне життя відбивається саме в масовій інформації, а на зміну техногенній цивілізації приходить інформаційна. Україна як суверенна і незалежна держава входить у міжнародний і європейський правовий простір. Вступ України до Ради Європи на засадах повноправного членства і приєднання до Європейської конвенції про захист прав і основних свобод людини зумовлюють необхідність приведення українського законодавства у відповідність до європейської системи стандартів захисту прав людини. У демократичних державах сучасне життя неможливо уявити без активного, впорядкованого руху та обміну інформацією. В умовах вільного й відкритого суспільства, за допомогою інформації громадяни, особи без громадянства, державні та громадські інституції задовольняють свої інтереси, реалізують конституційні права і свободи. Інформація є інтелектуальним надбанням народу і держави, складовою процесів реформування економіки, адміністративної системи, демократичних перетворень, одним з головних ресурсів суспільства.

  • 5158. Конституційно-правовий статус правоохороних органів України
    Курсовой проект пополнение в коллекции 15.10.2010

    Слідство в органах прокуратури. Згідно з кримінально-процесуальним законодавством досудове слідство проводять слідчі прокуратури в справах про злочини проти життя та здоров'я особи, злочини проти довкілля, злочини проти громадської безпеки, злочини проти безпеки виробництва, злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту, злочини в сфері забезпечення призову та мобілізації, злочини проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян, злочини в сфері службової діяльності, злочини проти правосуддя, злочини проти встановленого порядку несення військової служби та інші. Крім того, в усіх справах про злочини, вчинені службовими особами, які займають особливо відповідальне становище, відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України "Про державну службу" та особами, посади яких віднесено до 1-3 категорії посад, працівниками правоохоронних органів досудове слідство проводять слідчі прокуратури (ст. 112 КПК України).

  • 5159. Конституційно-правовий статус прокуратури в Україні
    Информация пополнение в коллекции 08.02.2011

    У рішенні Конституційного Суду України від 11 квітня 2000 р. щодо офіційного тлумачення положень ст. 86 Конституції України та статей 12 і 19 Закону «Про статус народного депутата України» (справа про запити народних депутатів до прокуратури) Конституційний Суд України дійшов висновку, що народний депутат України не має права звертатися до органів прокуратури і прокурорів із вимогами, пропозиціями та вказівками у конкретних справах з питань підтримання державного обвинувачення в суді, представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, зазначених законом, нагляду за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання і досудове слідство, нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян, а також до слідчих прокуратури з питань досудового слідства у конкретних кримінальних справах. Прокурори і слідчі прокуратури, говориться у цьому рішенні Конституційного Суду, здійснюючи зазначені процесуальні дії, є незалежними від будь-яких органів та інших посадових осіб і підкоряються тільки закону. Вплив у будь-якій формі на прокурора чи слідчого з метою перешкодити виконанню ними службових обов'язків заборонено чинним законодавством.

  • 5160. Конституційно-правові засади розвитку законодавства Ірану
    Информация пополнение в коллекции 15.07.2010

    Цього разу це дало поштовх новому рухові за зміни». Це, безумовно, підтверджує опору на ісламську ідейну спадщину в ході складання Конституції і введення «неошиїтських» уявлень до Основного закону. Так, поняття «правління факихів» як модель ісламської форми влади займає чільне місце в Конституції. Зокрема, тут говориться про завдання «підготовки необхідних умов для забезпечення керівництва з боку факихів, що відповідає всім умовам і визнається людьми як їх керівника». Виходячи з цього в Конституції стверджується, що включення в неї принципу «правління факихів» веде до «утримання різних систем від ухилень від своїх споконвічно ісламських функцій». З іншого боку, автори Основного закону Ісламської Республіки Іран вважають, що влада факихів, присутніх на вершині владної піраміди, забезпечує підхід до Корану і Сунни як до основних джерел законодавства, на які Конституція спирається в питаннях управління суспільством. «Отже, необхідний повний і детальний контроль з боку мусульманських улемів, що відрізняються справедливістю, що Бога боїться, почуттям релігійного боргу («справедливих факихів»). Для того, щоб підкреслити значення Корану для Конституції, в її текст включено багато кораніческіх аятов. Коран і Сунна це Основний закон, а Конституція лише засіб, інструмент, за допомогою якого втілюються в життя «божественні» закони, які вже присутні чи «послані» з небес.