Geum.ru

Політика як суспільне явище І об'єкт дослідження

Вид материалаДокументы

Содержание


Сучасні політичні режими та форми державного правління
Подобный материал:
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   12
^

СУЧАСНІ ПОЛІТИЧНІ РЕЖИМИ ТА ФОРМИ ДЕРЖАВНОГО ПРАВЛІННЯ



Як вже наголошувалося, форма держави реалізовується у формах державно-територіального устрою, державного правління і політичних режимів. При чому форми державного правління і політичних режимів розглядаються як певні способи організації та функціонування вищих органів державної влади, їх ставлення до правових підстав своєї діяльності, методів і механізмів взаємодії держави і суспільства. Чим же визначаються форми державного правління і політичного режиму ?

Форма державного правління визначається порядком формування вищих органів державної влади, їх правовим статусом та співвідношенням між ними. Поняття ж політич-ного режиму стосується функціонального аспекту державності і розкриває сукупність методів, за допомогою яких здійснюється влада. На підставі спільних рис, що притаманні певним типам режимів, їх можна поділити на демократичні і недемократичні /ця типологія режимів була запропонована у 1982 році відомим політологом П. Уошбурном/.

Термін “демократія” /грец. − народовладдя/ є одним з найбільш розповсюджених і багатозначних понять як політичної теорії, так і політичної практики. У найширшому значенні демократія розглядається як система функціонування і розвитку суспільства в цілому, як спосіб ведення суспільних справ і критерій оцінки процесів, що відбуваються в ньому. Водночас, демократія − це ідеал суспільно-політичного устрою; при спробі різноманітних політичних сил втілити цей ідеал, демократія набуває ознак громадського руху /ліберально-демократичного, соціал-демократичного, національно-демократичного тощо/. Термін “демократія” вживається також для означення будь-якого об’єднання, що функціонує на засадах рівності своїх членів, періодичної виборності керівних органів та прийняття рішень більшістю /профспілкова, виробнича та інша демократія/.

Термін “демократія” виник у стародавній Греції, де він застосовувався для означе-ння певної форми врядування громадян у невеликих містах-державах /полісах/. Початки демократичного врядування прийнято пов’язувати з реформами Солона у VI ст. до н. е. Найбільше нам відомо про афінську демократію часів Перікла. Основні риси античної демократії показані у таблиці 1.

Сучасні уявлення про демократію, що сформувалися під впливом докорінних

змін, які відбулися в суспільстві, суттєво відрізняються від античних, як це показано в таблиці 2.

Протягом XIX-XX ст. розвиток демократичної теорії привів до формування трьох основних концепцій демократії: теорії учасницької /партисипаторної/ демократії, теорії елітарної демократії та теорії плюралістичної демократії /див. таблиця 3/.

Варіантом концепції плюралістичної демократії стала запропонована Р. Далом

теорія поліархії. Спираючись на демократичну практику, він показав, що старі уявлення про демократизм політичного устрою не відповідають умовам сучасних складних суспільств. Р. Дал наголошує, що “поліархія” − це політичний устрій, який відрізняється на найбільш загальному рівні двома широкими характеристиками: поширенням громадянства на відносно велику частку дорослого населення та включенням до громадянських прав можливості бути в опозиції і голосувати проти найвищих посадових осіб. Необхідними для поліархії є наступні інститути /див. таблиця 4/.

Різні погляди на демократію, різні форми організації державної влади не запере-чують наявності спільних корінних ознак, що характеризує сучасну демократію як певний політичний режим, без яких демократії просто не може бути /див. таблиця 5/.

В демократичних суспільствах влада народжується з виборів. Ефективність виборів як інструменту демократії в значній мірі залежить від того, яка виборча система обрана і в якій мірі вона відповідає розстановці політичних сил в країні.

В сучасних демократіях існують такі типи виборчих систем :

Система абсолютної більшості, або мажоритарна, її різновид − система відносної більшості або плюральна;

Пропорційна система /система пропорційного представництва/, її різновид − пропорційна система з проференціями;

Змішана /мажоритарно-пропорційна система/.

Усі системи мають свої сильні і слабкі сторони, своїх прихильників та опонентів. Згідно прийнятого в 2001 році закону, вибори народних депутатів України відбуватимуть-ся за змішаною системою. 255 депутатів обиралися під час виборів до Верховної Ради в березні 2002 р. за мажоритарною системою відносної більшості, а 255 − за пропорцій-ною виборчою системою. В “ідеалі” змішана виборча система досягає компромісу між реалізацією ідеї справедливого представництва різних політичних сил у парламенті та стабільністю сформованого уряду і є оптимальною для України.

Демократичні режими не є повністю тотожними і, передусім, тому, що існують різні форми державного врядування. Відмінності між сучасними плюралістичними демократіями пов’язані, передусім, з тим, що в них існують різні форми правління: від республік − президентських, парламентських та парламентсько-президентських − до конституційних монархій: парламентських і дуалістичних.

В монархіях парламентського типу /Бельгія, Великобританія, Іспанія, Японія та ін./ монарх виступає як символ держави і єдності нації, виконує лише представницькі функції. У разі, якщо монарх за конституцією наділяється державними повноваженнями, то реалі-зує їх не інакше як за згодою уряду. Вся повнота влади належить парламенту та сформова-ному ним уряду. Типовим прикладом парламентської монархії є Великобританія /схема 1/.

В дуалістичних монархіях /Йорданія, Кувейт, Марокко/ законодавча влада поділя-ється між монархом і парламентом. У сфері виконавчої влади повноваження монарха більш широкі − він призначає і звільняє уряд. Але уряд відповідальний не тільки перед монархом, а й перед парламентом, який може висловити йому недовіру.

Для парламентських республік /Італія, Німеччина, Португалія та ін./ характерна послідовна реалізація таких принципів державного правління як виборність державних органів, їх відповідальність, представництво різних групових інтересів. Прикладом парла-ментської республіки може слугувати система врядування у ФРН /див. схему 2/. Парла-менти мають законодавчі повноваження, формують і контролюють уряди. В залежності від способу формування виділяються наступні парламентські системи:

а) система однопартійної більшості;

б) коаліційна парламентська система;

в) консенсусна парламентська система;

г) система великих урядових коаліцій.

Президент парламентської республіки, як глава держави, обирається парламентами або спеціальними зборами і наділений представницькими повноваженнями. Система ви-щих органів державної влади ФРН представлена у схемі 2.

Президентська республіка /США, Філіпіни, Мексика тощо/ базується на концепції незалежності органів законодавчої, виконавчої та судової влад, їх взаємної непідпорядко-ваності і невідповідальності одна перед одною, взаємних противаг і стримувань. Ця форма правління не визнає поняття вищого державного органу. Президент обирається на все-народних виборах і є главою держави та виконавчої влади. Він формує уряд /самостійно або за згодою парламенту стосовно деяких ключових посад/, очолює його і несе персо-нальну відповідальність за його функціонування. Керівники міністерств і департаментів фактично не складають колективного виконавчого органу /кабінету міністрів/ з самостій-ними повноваженнями. Всі рішення приймаються президентом і проводяться в життя міністрами за його дорученням.

Президентським республікам притаманний чіткий поділ влад та їх збалансованість, що досягається за допомогою механізмів взаємного контролю, противаг і стримувань. Ось як вони окреслені в Конституції США /див. таблиця 6/.

Парламент приймає закони, а президент здійснює виконавчі розпорядження. Право ж ухвалення рішень щодо їх конституційності належить Верховному /Конституційному/ судові та уповноваженим на те іншим судам, які діють на незалежній основі. Їх рішення мають обов’язковий характер як для законодавчої, так і виконавчої влади. В США система державної влади має наступну структуру /див. схему 3/.

Ознаки парламентської і президентської форм урядування поєднуються у змішаній, парламентсько-президентській республіці. При цій формі правління президент обирається всенародним голосуванням, не підзвітний парламенту і наділяється широкими повноваже-ннями як представницького, так і виконавчого характеру. Він є главою держави і здійснює значний вплив на виконавчу владу: за згодою парламенту призначає главу уряду, за пода-нням прем’єра-міністрів, і звільняє їх. Уряд очолюється прем’єр-міністром, працює під керівництвом президента і є підзвітний як президенту, так і парламенту. В разі втрати підтримки більшості в парламенті /недовіри прем’єру/, уряд може подати у відставку. Ця форма правління є спробою забезпечити стабільність державної влади /через виконавчі повноваження президента/ і в той же час гарантувати парламентський контроль над виконавчою владою. Такий компроміс між представницькою і виконавчою владою ефективно діє у Франції /див. схему 4/.

Демократія як політичний режим і форма правління уособлює важливу тенденцію політичного розвитку країн сучасного світу, однак демократичні держави поки що не переважають. В більшості держав ще існують недемократичні режими: тоталітарні і авто-ритарні.

Термін “тоталітаризм” походить від лат. totalis − весь, цілий, повний. Тоталітаризм − це певний політичний режим і суспільна система, які характеризуються насильницьким політичним, економічним та ідеологічним пануванням правлячої еліти, організованої в цілісний бюрократичний партійно-державний апарат, очолюваний вождем /фюрером, ду-че, каудільо/, тотальним контролем над суспільством і особистістю; нічим на обмеженим втручанням в усі сфери життя громадян. Основні ознаки тоталітарного політичного режи-му показані в таблиці 7.

Дослідники виділяють дві форми тоталітаризму: праворадикальну /фашизм/ і ліво-екстремістську /сталінізм/. Перша характеризується встановленням відкритої терористич-ної диктатури, мілітаризацією всіх сфер життя, придушенням демократичних свобод, вож-дистським принципом побудови державного управління. Ідеологічна концепція фашизму заснована на шовінізмі і расизмі. Лівоекстремістська форма тоталітаризму характери-зується всевладдям бюрократичного партійно-державного апарату і його зрощення з репресивною системою, економічним і духовним відчуженням людини, люмпенізацією особистості, панування міфологізованої держвної ідеології.

Підтипом недемократичних режимів є авторитарні системи /від лат. аutoritas − вла-да/. З тоталітаризмом їх об’єднує диктаторський, необмежений законами характер влади. Разом з тим тоталітаризм і авторитаризм відрізняються різним ступенем придушення демократичних свобод і всевладдя держави, жорсткості контролю за життям суспільства, місцем і роллю армії і каральних органів у здійсненні влади /див. таблиця 8/.

Отже, авторитаризм можна визначити як недемократичний спосіб правління, за яко-го влада правителя або правлячого угрупування не обмежена законом і не підконтрольна громадянам, які усуваються від процесу прийняття рішень. Реальна конкуренція в бороть-бі за владу не допускається.

Авторитарні режими досить розповсюджені і дуже багатоманітні. Серед них можна виділити наступні різновиди:

теократичні авторитарні режими;

військово-бюрократичні диктатури;

персональні тиранії /султанізм/;

абсолютистські монархії;

неототалітарні режими.