Наталія михайлівна дятленко

Вид материала

Документы

Содержание Перші шість місяців Особливості психічного розвитку Повзання та хода. Розуміння мови Криза та новоутворення періоду немовляти Новоутворення віку Загальні закономірності нервово-психічного розвитку дитини раннього віку. Роль і місце періоду раннього дитинства в ряду інших в Високий темп психічного та фізичного розвитку Висока пластичність Багаті потенціали (можливості) розвитку. Взаємозв’язок і єдність фізичного й психічного розвитку Велике значення емоційного стану дитини та її емоційного ставлення до оточення Лабільність емоційного стану, мінливість Нестійкість та незавершеність усіх умінь та навичок Тривалий латентний період Неврівноваженість основних нервових процесів Роль і місце періоду раннього дитинства в ряду інших вікових періодів людини Загальна думка – до кінця першого року життя закінчується передісторія психічного ровитку і починається власне історія психічног Це ситуація спільної діяльності з дорослою людиною Дитина – ПРЕДМЕТ – дорослий ... Полное содержание

Подобный материал:

• Перелік матеріалів до нагородження дипломами міської педагогічної виставки, 237.69kb.
• Відсутні члени комісії, 108.51kb.
• Національний науковий центр «інститут аграрної економіки» української академії аграрних, 754.78kb.
• Абрамова Валентина Михайлівна, 246.09kb.
• Воробйова Наталія Петрівна, 199.56kb.
• Навчальна програма з фізичної культури для загальноосвітніх навчальних закладів 5-9, 1893.71kb.
• Навчальна програма з фізичної культури для учнів 5-9 класів загальноосвітніх навчальних, 1102.53kb.
• Русанова Наталія Олександрівна, категорія "спеціаліст Ікатегорії". Люблю, щоб мої урок, 45.37kb.
• Тернопільський національний економічний університет на правах рукопису бойко зоряна, 794.17kb.
• 12 травня 2010 р, 70.11kb.

Пізнавальний розвиток немовляти


Період немовляти умовно поділяють на 2 підперіоди: перший підперіод – до 5-6 місяців; другий підперіод – від 5-6 до 12 місяців. ^ Перші шість місяців характеризуються тим, що йде надзвичайно інтенсивний розвиток сенсорних систем. Щелованов помітив, що в людини розвиток сенсорних процесів на даному етапі випереджає розвиток рухової системи. У людського дитяти правило поведінкового акту таке: спочатку зорієнтуватися, а потім діяти так, як визначено самою природою (кошенята, щоб не розбіглися, народжуються сліпими).


^ Особливості психічного розвитку:

1. Зорове зосередження, яке з’являється ще на етапі новонародження. У 3 місяці тривалість зосередження досягає 7-8 хв. Дитина може стежити за рухливим предметом. У 4 місяці дитина не просто бачить, а вже дивиться: активно реагує на побачене, рухається, супроводжує рух голосовою реакцією. Дитина відрізняє об’єкти, які сприймає зоровим аналізатором, за формою, складністю, кольором. Але якщо повернути об’єкт боком, вона починає дивитися на нього як на новий. Образ сприймання не має цілісного характеру і слабко закріплюється в пам’яті. Лише після 6-7 місяців дитина намагається знайти предмет, який на її очах сховали під хустину. Якщо накрити предмет новою хустиною, пошук теж припиняється (після 10 місяців) На колір дитина може реагувати уже в 3-4 місяці: якщо її годувати лише з червоної пляшечки, дитина безпомилково вибере її серед інших пляшечок. Ці реакції виробляються по типу умовних рефлексів. Активний інтерес до кольору з’являється в 6 місяців. Чітка локалізація звуку з’являється в 3 місяці (дитина повертається на звук в сторону звуку). З другого півріччя діти розрізняють звуки за висотою, силою і тембром, тобто розрізняють музичні мелодії. Розвиток слухових відчуттів виявляється у розширенні кола сигналів (шумів, стуків, дзвінків, голосів тварин), які розпізнаються немовлятами і викликають у них виразні емоції.
   
2. Особливе місце займають у житті дитини звуки мовлення. Діти дуже рано виявляють особливу чутливість до цього. Вже в 3 місяці дитина розрізняє інтонації, відповідно реагує на них, що дає можливість використовувати їх як засіб заохочення чи стимулювання дій дитини. Перші голосові реакції дитини. Різні типи голосових реакцій: гуління, гудіння, лепетання. При вірному і достатньому спілкуванні дитини й дорослого фонематичний склад лепету відповідає фонематичному складу рідної мови.
   
3. Розвивається просторове сприймання, зокрема, глибини. Уже після 8 місяців діти уникають глибини.
   
4. Сидіння. Хапання, спрямованість на предмет стимулює появу сидіння. У 3-4 місяці дитина підводить голову і верхню частину тулуба; на 4-5 місяці дитина може самостійно короткий час сидіти з опорою; у 7-8 місяців можливе самостійне сідання і сидіння. Коли дитина сідає, перед нею постають різні предмети, серед яких і такі, до яких доторкнутися не можна. Знову проявляється закон випереджаючого знайомства зі світом. Дитина тягнеться до предмета, але одержати його можна лише за допомогою дорослого.
   
5. ^ Повзання та хода. З 3-х місяців дитина піднімає голівку, спираючись на підборіддя, з 4-х – відриває підборіддя від опори спочатку на зігнуті, потім на випрямлені руки. З 7 місяців може повзати на животі, з 8 місяців виконувати перехресні рухи повзання. До 9 місяців дитина стає на ніжки: як сказав Д.Б.Ельконін, головне в ході не лише те, що розширюється простір дитини, а й те, що дитина все більше відділяється від дорослого. „Ми” тепер має дещо інший вигляд – не мама веде дитину, а дитина веде маму. Хода «розриває» соціальну ситуацію розвитку.
   
6. Спілкування. Спілкування поступово набуває нового характеру, воно стає спілкуванням з приводу предметів. М.І.Лісіна назвала його ситуативно-діловим. Дитині вже недостатньо, щоб дорослий обмінювався з нею пестощами. Їй потрібно, щоб той «співробітничав» з нею, організовував її, допомагав, підбадьорював, хвалив за досягнення. Зміна предмета спілкування вимагає нових засобів впливу на дорослого. Виникає вказівний жест протягнутої до предмета руки (коли мати приходить на допомогу дитині і подає предмет, дитина починає розуміти, що цей жест можна завжди застосовувати – це жест для інших). Із руху на предмет, жест стає рухом спрямованим на людину („Подивись, що я хочу”). Як правило, жест супроводжується вокалізацією, але це вокалізація іншого типу: звучать не голосні, а приголосні звуки (КХХ).
   
7. ^ Розуміння мови. Дитина реагує на звуковий образ слова, наголоси та інтонації. Особливого значення після 6 місяців набуває ритм. Головні умови виникнення розуміння слів:
   

• виділення предмета із середовища;
  
• зосередженість на предметі;
  
• наявність у дитини яскраво вираженої емоційної реакції на обстановку.
  

Фрадкіна спостерігала такі реакції дитини на звернене до неї мовлення дорослого:

• Повертання до предмета у відповідь на його почуту назву (7-8 міс.).
  
• Виконання завчених рухів при називанні дорослим (7-8 міс.).
  
• Виконання простих доручень за словесною інструкцією (9-10 міс).
  
• Вибір предмета за словесною інструкцією (10-11 міс.).
  
• Зупинка дії за словесною інструкцією: „Не можна” (12 міс).
  
• На кінець року дитина розуміє 30-40 слів.
  

8. Становлення власного мовлення. Спочатку домовні локалізації, ехолалії немовляти, які сприяють розвитку мовно-рухового апарату. З 3-х місяців гуління як мимовільна неусвідомлена гра звуками (а-а-а; е-е-е); з 6-7 місяців – лепетання – багаторазове повторення складів (ба-ба-ба, ма-ма-ма). На кінець першого року дитина вимовляє перші слова (мама, баба, на, дай тощо).
   

^ Криза та новоутворення періоду немовляти


На кінець першого року життя з’являються ознаки кризи. Як і будь-яка криза, вона пов’язана з появою самостійності і афективними реакціями. Афективні реакції можуть з’являтися тоді, коли дорослі не розуміють дитину: її бажань, слів, жестів, міміки або розуміють, але не виконують того, що вона просить. Афективна реакція на чергове „не можна” може досягти значної сили: діти кричать, падають на підлогу, тупають ногами. Сильні афекти, як правило, обумовлені стилем виховання в родині: це або надмірний тиск на дитину або непослідовність у вимогах (при бабусі щось можна, а при татові – ні).

Таким чином, показниками кризи є: розрив ситуації повного злиття з дорослим; потреба в мовленнєвому спілкуванні з приводу предметів.

Запобігання: встановлення нових взаємин з дитиною, надання їй самостійності, демонстрація терпіння та витримки.


^ Новоутворення віку:

1. Поява перших слів, які носять характер вказівних жестів
   
2. Виникнення основної потреби – потреби спілкування з дорослим та виникнення почуття прихильності; становлення основ базової довіри до людей.
   

0. Психічний розвиток дітей раннього віку
   
1. 
   

Загальні закономірності нервово-психічного розвитку дитини раннього віку. Роль і місце періоду раннього дитинства в ряду інших вікових періодів людини. Специфака соціальної ситуації розвитку дитини. Характеристика розвитку предметно-маніпулятивної діяльності як провідної в ранньому віці. Зародження нових видів діяльності та їх розвиток (гра, малювання, конструювання) Головні лінії психічного розвитку та новоутворення раннього дитинства. Криза 3-х років та способи її пом’якшення.


^ Загальні закономірності нервово-психічного розвитку дитини раннього віку. Роль і місце періоду раннього дитинства в ряду інших вікових періодів людини.


Загальні закономірності нервово-психічного розвитку дитини раннього віку

1. ^ Високий темп психічного та фізичного розвитку: чим менша дитина, тим вищий темп. Фізичний розвиток (за перший рік зріст дитини збільшується на 25 см; вага потроюється; дитина оволодіває рухами, мовленням (1рік – 10 слів, 3 роки – 1000 слів), розширюються функції мовлення, активно функціонує мислення: діти порівнюють, узагальнюють, роблять елементарні умовиводи. Закладається емоційна основа особистості.
   
2. ^ Висока пластичність усього організму, передовсім пластичність нервової системи, легка научуваність. Будь-який систематичний вплив призводить до змін у розвитку і поведінці.
   
3. ^ Багаті потенціали (можливості) розвитку. Можна сприяти тому, що дитина стане легше розрізняти кольори, плавати, читати, заучувати напам’ять вірші. Важливо, допомогти розвитку без шкоди для здоров’я та нервової системи.
   
4. ^ Взаємозв’язок і єдність фізичного й психічного розвитку. Дитина не може добре розвиватися, якщо вона мало рухається або часто знаходиться в негативному емоційному стані. Фізично міцна дитина не лише менше схильна до захворювань, але й психічно краще розвивається.
   
5. ^ Велике значення емоційного стану дитини та її емоційного ставлення до оточення. Вся поведінка дитини, дії, стійкість уваги, працездатність грунтується на тому, подобається їй щось чи не подобається. Наприклад, обливання холодною водою, читання, заучування віршів принесе користь лише тоді, коли дитина це робить із задоволенням.
   
6. ^ Лабільність емоційного стану, мінливість – незначні події можуть призвести до плачу і навпаки, ще не висохли сльози від образи – дитина весело посміхається.
   
7. Висока навіюваність і тонка диференціація емоцій – дитина не розуміє слів, але точно відчуває, люблять її чи ні. Усі плачуть - і вона те ж може заплакати.
   
8. Вроджена сенсомоторна потреба – потреба одержувати подразнення та рухатися.
   
9. Висока потреба у спілкуванні з дорослим. Без постійного спілкування не можна забезпечити емоційно-позитивний стан стан дітей цього віку. Без дорослого дитина не зможе самостійно відкрити функцій предметів.
   
10. ^ Нестійкість та незавершеність усіх умінь та навичок.
    
11. Процес розвитку стрибокоподібний та нерівномірний. Наприклад, у 1,5 -1,6 року – різко підвищується працездатність, різко збільшується кількість слів; швидкий розвиток пасивного мовлення, тодія як активного – уповільнюється.
    
12. ^ Тривалий латентний період, тобто час від початку дії подразника до відповідної реакції (багато разів треба повторити, почекати тощо.)
    

Особливості вищої нервової діяльност дитини раннього віку

1. Умовні рефлекси формуються швидко, але повільно закріплюються. І в три роки багато рефлексів не достатньо стійкі.
   
2. Низька витривалість нервової системи: дитина легко втомлюються від дії одних і тих же подразників, не витримує багатьох подразників, не може утримувати одну і ту ж позу.
   
3. ^ Неврівноваженість основних нервових процесів: процеси збудження значно переважають над процесами гальмування. Дитину легше спонукати до діяльності, аніж утримати від неї. Зберігати гальмівний стан довго дитині дуже важко.
   
4. Уся поведінка здійснюється за участі кори головного мозку, яка впливає і на дію підкірки. Наприклад, дитина, зацікавившись іграшкою, може забути про голод. Разом з тим, значним регулятором поведінки є пікоркоркові ділянки мозку, тому така висока залежність поведінки від задоволення органічних потреб.
   
5. Слабка рухливість нервових процесів. Дитина не може швидко відповісти або загальмувати якусь дію. На ранковій гімнастиці діти продовжують виконувати якийсь рух, хоча поступила вже інша команда.
   
6. Легко виникає зовнішнє гальмування. Важко зосередити увагу на занятті, якщо зайшов хтось сторонній.
   
7. Переважне значення мають першосигнальні подразники, тобто наочні образи. Тому це необхідно враховувати під час навчання.
   

^ Роль і місце періоду раннього дитинства в ряду інших вікових періодів людини


Переважна більшість психологів високо оцінюють цей період за його внесок в онтогенез людської особистості.

1. Дитина відкриває предметний світ і знаходиться в полоні предметів (фетишизм), відкриває зв’язок між предметом і словом (К.Штерн)
   
2. Дитина раннього віку у своїх уміннях набагато перевершує високорозвинених антропоїдів, зокрема, вона впевнено і спритно рухається, застосовує мовлення, вміє любити, гніватися, виявляти свою особистість (Роберт Заззо).
   
3. Точка рівноваги між народженням та дорослістю припадає приблизно на трирічний вік, тобто дитина проходить півшляху свого розумового розвитку (Ф.Гудінаф).
   
4. До трьох років у дитини оформлюються вирішальні структури особистості (З.Фройд).
   
5. Вік до трьох років є сензитивним періодом для розвитку мовлення і закладання основ особистості (Л.С.Виготський).
   
6. Ще до трьох років необхідно розвивати спеціальні здібності (японський педагог М.Ібука, книга „Після 3-х уже пізно”); до трьох років діти легко навчаються плавати, кататися на роликах (М.Макгроу); навички читання й друкування на машинці складаються на другому році життя (О.Моора).
   
7. Оцінка раннього віку сучасними педагогами та психологами: цей вік є одним із ключових у житті дитини і значною мірою визначає її майбутній психологічний розвиток. Він безпосередньо пов’язаний з трьома фундаментальними життєвими набутками: прямоходінням, мовленнєвим спілкуванням та предметною діяльністю. Прямоходіння – орієнтація в просторі, постійний притік необхідної для розвитку інформації. Мовленнєве спілкування – дозволяє дитині засвоювати знання, уміння, навички і через дорослого прилучитися до людської культури. Предметна діяльність – розвиває здібності дитини, особливо дії руки. Кожний із цих факторів незамінимий, а всі разом узяті є достатніми для різнобічного і повноцінного психічного й поведінкового розвитку маленької людини. (Н.М.Аксаріна Л.С.Виготський, М.І.Лісіна, Г.М.Ляміна).
   

^ Загальна думка – до кінця першого року життя закінчується передісторія психічного ровитку і починається власне історія психічного розвитку дитини.


Специфіка соціальної ситуації розвитку дитини


Соціальна ситуація розвитку в період раннього дитинства багато в чому аналогічна ситуації на попередньому етапі. Дитина ще не спроможна самостійно задовольняти свої життєві потреби, а отже, спілкування з дорослим є необхідною умовою забезпечення її життєдіяльності. Однак є й відмінності.

1. ^ Це ситуація спільної діяльності з дорослою людиною. Зміст цієї спільної діяльності – засвоєння суспільно вироблених способів вживання предметів, які відкрилися дитині і стали її світом. Орієнтовно-пробувальна маніпулятивна діяльність переростає у власне предметну. Тепер діяльність з дорослою людиною повинна стати спільною, бо дитина сама не здатна відкрити суспільну функцію предмета.
   
2. „^ Дитина – ПРЕДМЕТ – дорослий”. У цьому віці дитина повністю захоплена предметом, спостерігається явище фетишизації предмета – особливе, пристрасне ставлення до предметів (К.Левін). Різні предмети неначе манять дитину до себе: відчинені двері «говорять» зайди сюди, м’ячик – «прокоти мене»; малюк, не відриваючи погляду, неначе заворожений, дивиться на машинку, яку везе за мотузку, тощо.
   
3. ^ Спілкування з дорослим. Розширюється коло різних форм спілкування. Втрачає свою вирішальну роль (хоча і залишається важливим) безпосереднє емоційне спілкування. Набуває більшої ваги ситуативно-особистісне та з’являється нова форма спілкування – ділове спілкування (ділове співробітництво). Це призводить до зміни взаємин із дорослими. Емоційне спілкування відходить на задній план, перестає бути провідною діяльністю, на перший виходить ділове, практичне співробітництво. Дорослий виступає в очах дитини як людина, що все може, вміє і здатна допомогти. Дитина ніби говорить: „Ми злиті, я без тебе нічого не можу зробити, але я прошу тебе: покажи, вчи!”. Спілкування стає формою організації предметної діяльності, знаряддям для оволодіння суспільними способами оволодіння предметами. Незважаючи на те, що воно перестає бути провідною діяльністю в ранньому віці, все ж продовжує розвиватися інтенсивно і стає мовленнєвим. Закони ділового спілкування: слухати, враховувати, йти на поступки, давати можливість зробити помилку. Змінюються функції дорослого: спільні дії з дитиною з приводу функцій предмета (співробітництво); дорослий – наставник: показує, пояснює, вчить, допомагає, виправляє помилки; дорослий – контролює, оцінює, стимулює, дорослий – зразок для наслідування.
   
4. ^ Зростає рівень самостійності дитини. Цьому значною мірою сприяє оволодіння ходою, з’являються перші слова, розвиваються дії з предметами. Дитина починає робити те, що привертає її інтерес і до чого в неї є інтерес і бажання (сама знаходить собі іграшки, предмети, діє ними). З’являються зачатки довільної поведінки, якщо дитині в чомусь відмовляють, вона наполягає більше активно, аніж в періоді немовляти.
   
5. ^ Лінія „дитина” – „дитина”. Значення такого спілкування дуже велике: це спілкування рівних між собою, де відсутні регламентації та обмеження. Діти вільні в стосунках між собою – усе це сприяє розкриттю самобутності дитини, допомагає в пізнанні своїх ровесників, а тому і пізнанню самого себе. Ділової мети в таких стосунках немає. Втім, емоційна нестабільність дитини в цьому віці часто заважає встановленню позитивних контактів. У 24 місяці майже всі діти стають здатними встановлювати контакти один з одним.
   
6. ^ Лінія "Дитина – предмет – ДОРОСЛИЙ”. На кінець раннього віку увага дитини з предмета поступово переміщується на дорослого, але вже не як на носія інформації про предмети, а як носія різноманітних соціальних функцій.
   

^ Характеристика розвитку предметно-маніпуляційної діяльності як провідної в ранньому віці


Маніпуляційна діяльність у ранньому віці починає змінюватися предметною діяльністю. Це стає можливим завдяки тому, що предмети починають виступати не лише як об’єкти, зручні для маніпулювання, але і як речі, що мають певне призначення і певний спосіб використання. Дитина поступово входить у світ постійних речей. Відкриття призначення предметів і відрізняє предметну діяльність від маніпуляційної. Ознакою функціонування предметної діяльності є здатність дитини використовувати предмети відповідно до їхнього призначення. Предметна діяьність одностайно визначається як провідна в ранньому віці.

Предметні дії є: співвідносні (скласти піраміду, матрійку, вкласти геометричні фігури в різні отвори); знарядійні (користування ложкою, совком тощо)


^ Значення предметної діяльності для психічного розвитку:

1. У процесі виконання предметних дій відпрацьовується функція сенсомоторного механізму. Встановлюються міцні першосигнальні з’язки між дією зорового і рухового аналізаторів.
   
2. Завдяки інтеріоризації складаються внутрішні орієнтовні дії, завдяки ектеріоризації відпрацьовуються зовнішні рухи. „Будь-яка психічна функція спочатку виникає як функція інтерпсихічна” (Л.С.Виготський).
   
3. Під час маніпулювання з предметами дитина пізнає їх властивості (вага, пружність, міцність). Відчуваючи окремі якості предметів, діти переходять до сприймання предмета як цілого.
   
4. Повторюючи одні і ті ж дії багато разів, дитина починає передбачати результат. Це первинне планування є початком формування націлених, довільних, а пізніше вольових розумових дій.
   
5. ^ Формується семіотична функція мислення (або символічна – здатність дитини мисленно уявляти предмет у вигляді образів, символів чи знаків). Відкрив цю особливість відомий французький мовознавець Ф. де Соссюр. Спочатку дитина користується окремими ознаками – покажчиками предмета (покажчики є частинами самого предмета або їх властивостями, наприклад, звук голосу матері для дитини стає свідченням, що вона десь поруч; потім починає користуватися ще й символами – покажчиками, що лише віддалено нагадують предмет (у грі – камінчик – хліб, трава – риба); і нарешті знаками – покажчиками, що довільно пов’язані з предметом і не мають з ним схожості. Знак умовний і соціальний, тобто є спільний для багатьох людей. Наприклад, букви й цифри.
   
6. Процес виконання діяльності, результат породжують у малят почуття радості, вдоволення. Воно спонукає дитину знову і знову повторювати знайомі дії й опанувати нові.
   

^ У формуванні самостійної предметної діяльності можна виділити

три етапи:

1. Предметні маніпулювання дітей (5-6 місяців) – схоплювання, утримання, стискання, гризіння, до 7-8 місяців перетворюються в орієнтовні дії (ритмічне стискування, кругове облизування, надавлювання пальцями, повторне кидання).
   
2. Предметно-специфічні (з 1 року) – дії, що спрямовані на одержання результату (кидання м’яча, щоб він підскочив; удари молоточком, щоб було чути звук). Поступово дитина засвоює правильні дії з предметами: м’яч кидає, автомобіль штовхає, ляльку кладе на ліжко, піраміду збирає.
   
3. Предметно-опосередковані дії – це дії, що здійснюються орудійними операціми (їжа ложкою, коляска для катання ляльки).
   

Етапи формування предметних дій тісно пов’язані зі зміною орієнтовної діяльності дитини, зокрема:

1. Спочатку дитина діє з предметами всіма відомими їй способами (стукає, бере до рота, кидає). Роль дорослого: створити належне предметне середовище і показати, як можна діяти з предметом.
   
2. Дитина починає усвідомлювати функції окремих предметів. На перших порах розвитку предметної діяльності предмет і дія тісно пов’язані між собою: дитина виконує засвоєні дії лише з тим предметом, який для цього призначений (дитина хустинкою лише витирає ніс, 95% дітей не погодилися нею витерти стіл чи загорнути ляльку). На цьому етапі дитині дуже потрібна допомога дорослого. Важлива роль наслідування.
   
3. З’являється досвід сплікування з предметами і споможність відокремити дію від предмета. Змінюється і характер орієнтувальної діяльності при ознайомленні з новим предметом. Якщо немовля діє з предметами всіма відомими способами, то на цьому етапі з’являється орієнтування: „Що з цим можна зробити?”. Дії узагальнюються, стає можливим перенос дій з одного предмета на інший (пити можна із чашки, склянки, кухля; забивати можна молотком, камінцем)
   

^ Дії є співвідносні (дії, мета яких привести два або більше предметів у певні просторові відношення) та знарядійні (предмет використовують як знаряддя: використання ложки, гребінця, лопатки). Складність в оволодінні співвідносними діями в тому, що мета складається з декількох частин (привести декілька частин у певне співвідношення залежно від форми, величини, кольору). Спосіб виконання залежить від особливостей навчання: важливо навчити дитину примірювати, зразу прикладаючи, потім на - око. Кращий спосіб – наслідування дій дорослого.

Особливе значення для психічного розвитку дитини мають знарядійні дії, оскільки вони вимагають урахування особливостей знаряддя, яким виконується дія.


Процес оволодіння знарядійною дією йде таким чином:

1. Спочатку дитина намагається захопити предмет (ложку) якомога ближче до основи і діяти нею як рукою (часто такі дії називають ручними). Частіше такі дії бувають неуспішні і вміст ложки виливається.
   
2. Після великої кількості вправлянь дитина починає розуміти логіку використання знаряддя, наприклад, ложку треба спочатку вертикально підняти, а потім нести горизонтально до рота.
   

^ Схему розвитку предметної дії можна побачити в таблиці (за Л.Обуховою):

Дитина	ПРЕДМЕТ	Дорослий
I. Початкові етапи оволодіння дією: неспецифічне використання знарядь спроби специфічного використання знарядь за відсутнього сформованого способу його використання оволодіння специфічним способом використання знарядь		спільні дії частково спільні дії показ, пояснення, словесні вказівки
II. Перенесення дії: з одного предмета на інший із однієї ситуації на іншу
III. Виникнення ігрової дії, поява узагальнених дій та виділення дорослого як носія зразків дії
	Порівняння своєї дії з дією дорослого Виникнення ігрової дії Зміна соціальної ситуації розвитку:
Дитина	Предмет	ДОРОСЛИЙ