3 Розділ І. Історіографічні та методологічні проблеми систематизації українського права

Вид материала

Содержание

ВСТУПАктуальність теми.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Метою дисертаційного дослідження
Об’єктом дослідження
Методологічну основу дисертаційного дослідження
Джерельну базу
Наукова новизна даного дисертаційного дослідження
Теоретичне значення
Практичне значення
Особистий внесок аспіранта.
Апробація результатів дослідження.
Структура дисертації
Список використаних джерел

Подобный материал:

ЗМІСТ

Вступ....................................................................................... 3

Розділ І. Історіографічні та методологічні проблеми систематизації українського права.

Історіографія вивчення українського права та його систематизації.............................................................. 15

Висновки до підрозділу................................................ 50

Теоретико-методологічні засади дослідження систематизації українського права.................................. 51

Висновки до підрозділу................................................... 71

Розділ ІІ. Особливості систематизації законодавства Лівобережної України.

2.1. Джерела права Лівобережної України, які були розглянуті ІІ Відділенням царської канцелярії................................….... 74

Висновки до підрозділу..................................................... 122

2.2. “Проект особливих постанов для Полтавської та Чернігівської губерній”....................................................... 123

Висновки до підрозділу....................................................... 179

Висновки.…..…….....……………………………………………… 181

Додаток................................................................................ 186

Список використаних джерел................................………….. 193

Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.php

^ ВСТУП

Актуальність теми. Нові країни не народжуються на пустому місці. Кожний регіон, як тільки відокремиться від іншої держави та перетвориться у самостійну державу, виявляє багатовікову, насичену подіями славну історію. Ось і в Україні, яка знов з’явилась на європейській політичній карті у 1991 році як самостійна держава, виявилося є все, що потрібно мати суверенній нації, яка себе шанує: культуру, традиції, наукові школи, символіку, грошову одиницю і, врешті решт, свою правову систему.

Створення в Україні високорозвиненого громадянського суспільства й розбудова на основі Конституції України демократичної правової держави вимагають докорінного концептуального переосмислення процесу розвитку держави і права України. Серед юридичних наук важливе місце займає історія держави і права України, яка, вивчаючи виникнення, розвиток, зміни типів та форм держави і права, сприяє поглибленому пізнанню й використанню закономірностей суспільного розвитку на нинішньому етапі.

У вивченні історії держави і права України залишилось ще забагато прогалин внаслідок недостатньої уваги до історії та культури України під час російської узурпації. Вважаємо, що доцільно у зв’язку з цим згадати та проаналізувати нашу історію.

З 1654 року імперська Росія почала позбавляти гетьманську Україну ознак державності та здійснювати її русифікацію. Після повалення самодержавства знов з’явилась самостійна Україна, але вона не змогла висковзнути з силового поля відтвореної більшовиками імперії.

350-річний ювілей Переяславської Ради – символізує стару тенденцію колишнього імперського центра до поглинення України, здійснювану в якісно інших умовах сучасного світу. На відміну від періоду після 1917 року, коли регенерація Російської імперії відбувалась блискавичними темпами, відтепер ця тенденція має розтягнутий часовий вимір. Спроби Б.Єльцина “кавалерійським наскоком” відтворити колишні кордони імперії шляхом створення СНД провалились. Нові лідери Росії діють інакше, але з тією ж метою.¹

Сучасні проблеми правотворчості вимагають знання їх історії. При цьому слід враховувати як позитивний досвід, так і недоліки, наприклад, в організації, в формах і методах систематизації законодавства, зокрема, кодифікаційних робіт як однієї з форм його удосконалення. Як показує практика роботи Верховної Ради України, Верховної Ради Республіки Крим, Кабінету Міністрів України та діяльність Президента для покращення життя суспільства цінним є знання історичного досвіду, у тому числі і проблеми нашого дослідження. Вивчення досвіду систематизації першої половини ХІХ сторіччя має особливе значення у сучасній геополітичній ситуації при створенні будь-яких форм співдружності різних держав та нормативно-правових документів, що регламентують їх діяльність, зокрема, після підписання у вересні минулого 2003 року в Ялті рамочної угоди між Росією, Україною, Білоруссю та Казахстаном про створення Єдиного економічного простору (ЄЕП). Це посилює актуальність дослідження попередніх російсько-українських форм правотворчості, зокрема, й систематизації українського права російською Комісією складання законів у другій чверті ХІХ сторіччя.

Прогрес всіх народів супроводжується зростанням національної самосвідомості. В цьому процесі важливо все – і ставлення до пам’ятників минулого, і трактування історичних подій. Перед історико-правовою наукою постає завдання не лише відтворити, але й переосмислити найбільш складні, а у більшості своїй суперечливі сторінки історико-правового розвитку українського народу. Складні, суперечливі питання нашої історії є предметом дослідження багатьох суспільних наук, в тому числі сучасного правознавства.

Україна стала на шлях національного відродження, що відповідно

¹ Кульчицький Станіслав. “Третій Переяслав”. “Дзеркало тижня”. № 5, 2003.

зумовлює потребу переоцінки та зміни ставлення до правової спадщини. Особливо важливим при дослідженні проблем, пов’язаних з національним суверенітетом є збереження українських правових традицій. Останні забезпечують зв’язок між минулим, сьогоденням і майбутнім не тільки права і правової культури, але й всієї культури суспільства в цілому. Безумовно до правової спадщини можна віднести відповідні традиції, які є синонімом абсолютного, вічного, існуючого в різні часи. Їхній авторитет забезпечується корисністю, поширеністю, масовістю застосування, ефективністю дії. Традиції в більшості випадків не мають примусового характеру. Правова спадщина втілена в сукупності правових цінностей, закладених в основу будь-якої правової системи, за допомогою яких існує, функціонує і розвивається право. Національна правова культура в кожний конкретний момент містить у собі правову спадщину і творить її.

Сучасний правовий розвиток України слабко орієнтований на використання своєї правової спадщини, характеризується некритичним запозиченням досягнень західної традиції права. Можна констатувати, що успішне використання запозичених інститутів, норм і цінностей є винятком. У більшості випадків запозичене виявляється менш ефективним, ніж його буття у власній правовій культурі. До того ж відбувається деформація запозичених інститутів, норм і цінностей під впливом компонентів тієї правової культури, в яку вони включаються. Ось чому у великій мірі збільшується значимість власного правового досвіду.

Дослідженням права України до 1991 року на жаль займались менше, ніж у роки незалежності, оскільки радянське керівництво не сприяло відродженню українських національних традицій. Але дослідниками у вивчені українського права та державності в радянські часи були В.І.Акуленко, Б.М.Бабій, І.О.Гуржій, А.Б.Дубровіна, В.А.Дядиченко, В.С.Кульчицький, В.Д.Мєсяц, Л.Окіншевич, Я.Падох, А.Й.Пашук, А.П.Ткач, О.В.Фадєєв, П.Ф.Щербина та інші. Окремо необхідно зазначити про Комісію для вивчення історії західноруського і українського права під керівництвом М.П.Василенка, створену у 20-х роках ХХ сторіччя, членами якої стали такі дослідники, як С.Борисенок, Г.В.Демченко, М.О.Максимейко, О.О.Маліновський, І.Ю.Черкаський, М.М.Ясинський.

Аналіз наукового доробку правознавців, які належали до так званої школи західноруського права, є корисним і актуальним щонайменше в двох аспектах. По-перше, без цього неможливе усвідомлення наукових витоків наступних праць з історії власне українського (“малоросійського”) права, як самостійного об’єкта досліджень, започаткованих М.П.Василенком, М.Є.Слабченком, Д.П.Міллєром та їхніми учнями і послідовниками. (Найактивніший розвиток даного напряму припадає на 20-ті рр. минулого століття – наукові дослідження очолюваної М.П.Василенком Комісії для виучування історії західноруського та українського права Всеукраїнської Академії наук). По-друге, праці вчених школи західноруського права багаті фактичним матеріалом та оригінальними ідеями, мають непересічне значення для створення цілісної картини розвитку українського права. Адже західноруське право – право, поширене на українських, білоруських, частково литовських і російських землях упродовж їхнього входження до складу Великого князівства Литовського і Речі Посполитої (ХІІІ-ХVІІ ст.) було генетично пов’язано з правом Київської Русі і з правом України-Гетьманщини. Фактично, західноруське право є правом України на певному етапі її історичного розвитку, але водночас – це право не тільки українців, а й сусідніх народів. До того ж, у багатьох працях представників школи спеціально досліджуються особливості державно-правового укладу Київської, Волинської, Подільської та інших українських земель. Концепція, створена фундаментальними студіями М.Ф.Владимирського-Буданова, Ф.І.Леонтовича, тією чи іншою мірою дає змогу реконструювати державні і правотворчі процеси, що відбувалися на терені України упродовж тривалого періоду розвитку української державності.

Ретельного дослідження джерел права України вимагала всезагальна кодифікація права Російської імперії, метою якої було зміцнення абсолютизму. І у ХІХ сторіччі з’являються праці таких дослідників, як: А.Боровиковського, П.Данєвського, І.Н.Даниловича, І.Каманіна, А.Квачевського, Я.Костенецького, О.Ф.Кістяківського, А.Лаппо-Данилевського, П.Майкова, А.Є.Нольде, І.Павловського, С.В.Пахмана, А.Пестржецького, С.Пташицького, Ф.Тарановського, І.Теліченка та інших.

В останні роки зростає інтерес дослідників до наукознавчих проблем, до узагальнення та переосмислення творчих здобутків минулих поколінь істориків права. Цей інтерес та здійснювані у відповідному напряму кроки допомогають відновити історичну тяглість накових пошуків, перервану на чималий час, реабілітувати безпідставно знеславлені імена, повернути до життя забуті наукові ідеї і на цій основі забезпечити вирішення головної задачі - створення об’єктивної картини історичного розвитку української державності і права.

Саме тому, вже сьогодні з’явилось багато праць, які по-новому віддзеркалюють нашу історію. Серед сучасних науковців можна назвати Т.Бондарук, К.А.Віслобокова, В.Д.Гончаренка, Л.О.Зайцева, О.М.Коросташова, П.П.Музиченка, М.І.Настюк, О.І.Неліна, А.Рогожина, В.П.Самохвалова, І.П.Сафронову, Б.Й.Тищик, І.Б.Усенка, В.А.Чеховича, О.О.Шевченка, Ю.С.Шемшученка та інших.

Одним з аспектів запропонованого дослідження є визначення місця, ролі українського права у Литовсько-Руській державі та у Російській імперії шляхом з’ясування поняття українського права у співставленні з іншими сусідніми видами систем права, а також шляхом аналізу робіт Російської імперії по систематизації у другій чверті ХІХ сторіччя. Близькість за характером та суттю процесів першої половини ХІХ сторіччя, пов’язаних із творенням загальноімперського законодавства, з подіями теперішнього часу, а саме: створення різних форм співдружності Росії з колишніми республіками СРСР, зокрема, й Україною, не тільки піднімають значимість порівняльного аналізу, але й стають необхідними для успішної правотворчості. У досліджуваний період шляхом систематизації фактично було скасовано українське національне право. Тому врахування правового досвіду минулого дасть можливість уникнути помилок імперських часів та найбільш ефективно використати правову спадщину у сучасному державотворчому процесі.

Детальний аналіз законодавчої бази українського права створює можливість більш широко розкрити державно-правові процеси, які були притаманні для цього важливого періоду вітчизняної історії.

Процес вивчення, аналізу та систематизації українського законодавства російською Комісією складання законів у другій чверті ХІХ сторіччя є досить складним та неоднозначним.

Недостатність його дослідження в сучасній юридичні науці:

а) штучно зменшує значення українського права у правовій системі Великого князівства Литовського;

б) порушує загальну систему джерел українського права, які є невід’ємною частиною історії держави і права України;

в) викривляє мотивацію робіт російської Комісії складання законів по систематизації українського законодавства у другій чверті ХІХ сторіччя;

г) викривляє вид систематизації, який був використаний ІІ Відділенням царської канцелярії щодо законодавства Лівобережної України.

Вище викладені аргументи були вихідними при виборі теми дослідження, його мети, структури та хронологічних меж.

Значимість теми дисертаційного дослідження зумовлена необхідністю створення теоретичної бази, систематизації знань у сфері правового регулювання суспільних відносин у період зміцнення російського абсолютизму у першій половині ХІХ сторіччя.

^ Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дисертаційне дослідження виконане у рамках планових наукових досліджень кафедри теорії та історії держави і права Київського національного університету імені Тараса Шевченка і спрямоване на розширення вивчення спектру питань з курсів, передбачених навчальними планами.

^ Метою дисертаційного дослідження є виявлення закономірностей та особливостей систематизації права України у другій чверті ХІХ сторіччя. Мета пов’язана з необхідністю вирішення комплексу теоретичних і практичних проблем подальшого розвитку національного законодавства на основі порівняння виявлених аналогічних практичних проблем минулого із сьогоденням.

Для досягнення поставленої мети автор мав вирішити наступні завдання:

дослідити проблеми, аспекти систематизації законодавства та її етапи відповідного історичного періоду;
визначити концепції розуміння українського права через поняття західно- руського права;
визначити причини, що зумовили потребу впорядкування норм права в Російській імперії в цілому та у Лівобережній Україні зокрема;
визначити та класифікувати джерела права Лівобережної України, які були розглянуті ІІ Відділенням царської канцелярії під керівництвом М.Сперанського;
на основі архівних документів порівняти норми “Проекту особливих постанов для Полтавської і Чернігівської губерній”, складеного ІІ Відділенням царської канцелярії з особливими для застосування у Полтавській і Чернігівській губерніях нормами “Зводу законів цивільних” 1842 року;
визначити джерела окремих норм “Проекту особливих постанов для Полтавської і Чернігівської губерній”;
порівняти особливі постанови для застосування у Полтавській і Чернігівській губерніях “Зводу законів цивільних” 1842р. зі “Зводом місцевих законів західних губерній” 1838 року;
визначити вид систематизації законодавства, що був застосований ІІ Відділенням царської канцелярії до Лівобережної України.

^ Об’єктом дослідження є система норм, що була чинна на Лівобережній Україні у другій чверті ХІХ сторіччя.

Предметом дослідження є систематизація законодавства Лівобережної України у другій чверті ХІХ століття.

^ Методологічну основу дисертаційного дослідження складає система історичних, філософських, загальнонаукових та спеціально-юридичних методів. Зокрема, використання діалектичного методу дало можливість дослідити складні взаємопов’язані процеси, котрі були характерними і визначальними для правотворчості першої половини ХІХ сторіччя.

Під час проведення дослідження та написання роботи були застосовані такі методи наукового дослідження: історичний та логічний, які виступають у своїй діалектичній єдності і протилежності. Автор застосовував метод аналізу, який дозволяє виявити характерні ознаки та властивості складових елементів права України в історичному аспекті. Адже будь-яка реальність має свою історію становлення і розвитку. Дослідження здійснювалося із використанням системного підходу. Законотворчий процес в Україні у досліджуваний період розглядається як невід’ємна частина загальних, складних, взаємообумовлених та суперечливих соціальних та політико-правових процесів. Використання історико-правових та історико- порівняльних методів дало можливість виявити причинно-наслідкові зв’язки і закономірності в процесі становлення і розвитку законодавства України, упорядкувати сукупність зібраних нормативно-правових актів, поділити їх на якісно визначені типи на основі властивих їм спільних суттєвих ознак. Особливу роль у дослідженні відіграв порівняльно-правовий метод, який припускає зіставлення юридичних понять, явищ і процесів, виявлення між ними схожості і відмінності. У даному дослідженні цей метод дає можливість з’ясувати відповідність особливих для застосування у Полтавській і Чернігівській губерніях норм “Зводу законів цивільних” джерелам українського права, зокрема, Литовському Статутові, шляхом порівняння особливих норм “Зводу законів цивільних” з нормами “Проекту особливих постанов для Полтавської і Чернігівської губерній”. Спеціально-юридичний метод став засобом тлумачення юридичних понять, термінів та інститутів права України.

Дослідження ґрунтується на загальнотеоретичних принципах історизму, єдності логічного та історичного, науковості та об’єктивності.

^ Джерельну базу дослідження становлять перш за все документи і матеріали з фондів Російського державного історичного архіву, а саме: “Проект особливих постанов для Полтавської і Чернігівської губерній”, який є базовим для даного дослідження.

Помітну роль у дослідженні відіграли наукові праці Комісії по вивченню українського та західноруського права під керівництвом М.П.Василенка. Саме вони стають визначальними у тлумаченні поняття “українське право”.

Концепція М.Ф.Владимирського-Буданова та Ф.І.Леонтовича, суть якої полягала в тому, що джерелом Литовського Статуту була “Руська Правда”, стає основою при визначенні та аналізі джерел українського права.

Важливими джерелами для дослідження стали роботи А.Є.Нольде та С.В.Пахмана, які ретельно описали роботи Комісії по систематизації загальноімперського законодавства.

Теоретичним та історичним підґрунтям розробки теми на рівні методологічних напрямків та загальних теоретичних й історично-правових концепцій стали роботи таких авторів як В.І.Андрейцев, Ю.М.Бисага, Б.Д.Греков, А.А.Зимін, Р.А.Калюжний, А.А.Козловський, О.Л.Копиленко, В.О.Котюк, М.В.Кравчук, С.В.Кудін, В.В.Мавродин, О.Г.Мурашин, В.Т.Пашуто, Л.Л.Потарикіна, М.Д.Приселков, П.М.Рабінович, Б.А.Рибаков, А.Й.Рогожин, О.Ф.Скакун, М.М.Страхов, В.Я.Тацій, С.В.Юшков та інші.

^ Наукова новизна даного дисертаційного дослідження конкретизується у наступних наукових положеннях та висновках:

досліджені процеси систематизації та уніфікації законодавства у другій чверті ХІХ сторіччя (завершення поширення в Україні російського законодавства і знищення самобутності українського права);
розглянуті правові зміни, що мали місце, коли Україна стає невід’ємною частиною Російської імперії;
проаналізовано крізь призму позитивізму “українське право” (комбінацію українсько-литовського права);
розглянуті джерела права Лівобережної України, що стали підґрунтям в роботі Комісії складання законів та ІІ Відділення царської канцелярії;
доведено, що особливі постанови для застосування у Полтавській і Чернігівській губерніях “Зводу законів цивільних” 1842 року не відповідали “Проекту особливих постанов для Полтавської і Чернігівської губерній”, підготовленого ІІ Відділенням царської канцелярії під керівництвом М.Сперанського;
проаналізовано природу норм “Проекту особливих постанов для Полтавської і Чернігівської губерній”, основною складовою якого був Литовський Статут 1588 року у польській редакції;
прослідковано тотожність особливих для застосування у Полтавській і Чернігівській губерніях норм “Зводу законів цивільних” 1842р. та “Зводу місцевих законів західних губерній” 1838 року;
виокремлено інкорпорацію, як вид систематизації законодавства Лівобережної України, проведену ІІ Відділенням царської канцелярії, суть якої полягає у зібранні у “Зводі законів цивільних” 1842 р. норм загальноімперського права, а також частково норм “Західного Зводу” та норм Литовського Статуту з цивільного права без внесення змін у нормативно-правовий зміст відповідних актів.

В дисертаційному дослідженні вперше здійснено спробу дослідити “Проект особливих постанов для Полтавської і Чернігівської губерній”, довести на підставі застосування відповідної до характеру даного історико-правового дослідження методології перервність функціонування і застосування українського права у другій чверті ХІХ століття; визначити закономірність поширення на Україну російського законодавства; з’ясувати важливі чинники, що вплинули на розробку “Проекту особливих постанов для Полтавської і Чернігівської губерній”.

^ Теоретичне значення отриманих результатів полягає в тому, що сформульовані у дисертаційній роботі висновки та теоретичні положення здатні сприяти подальшому розвитку науки історії держави і права. Проведений у роботі аналіз нормативно-правових актів дозволяє виявити розбіжності особливих постанов для застосування у Полтавській і Чернігівській губерніях “Зводу законів цивільних” 1842 року та “Проекту особливих постанов для Полтавської і Чернігівської губерній”, простежити способи систематизації законодавства, еволюцію ідеї “кодифікувати національне право” в ідею “”інкорпорувати загальноімперське право”.

Зроблені у процесі дослідження висновки дають змогу розширити рамки даної проблематики, висвітлити історичні етапи розвитку системи законодавства України, виробити нові напрямки наукового пошуку. Подані аргументи, узагальнення, оцінка нормативних актів дозволяють поглибити знання про особливості становлення права України, диференційовано підійти до аналізу формування державної правової системи.

^ Практичне значення дисертаційного дослідження полягає в тому, що сформульовані положення, висновки про генезис, характерні риси, історичні етапи формування законодавства України та його особливості можуть допомогти у виборі оптимальних шляхів та уникнути негативних тенденцій та явищ під час розробки та проведення правової реформи в Україні.

Практичне значення дослідження полягає у введенні до наукового обігу великого обсягу раніше невідомих широкому загалу науковців архівних документів, нормативно-правових актів досліджуваного періоду, приверненні уваги дослідників до необхідності ґрунтовного всебічного вивчення історико-правової спадщини періоду імперської доби.

Опрацьовані у дисертаційному дослідженні матеріали, теоретичні положення можуть бути використані у навчальному процесі при підготовці відповідних розділів підручників та навчальних посібників, спецкурсів, хрестоматій з “Історії держави і права України”, при підготовці навчально-методичної літератури та лекційних занять із вказаних дисциплін.

^ Особистий внесок аспіранта. Дисертаційне дослідження є самостійною науковою роботою. Сформульовані основні положення, які характеризують наукову новизну дослідження, теоретичне і практичне значення його результатів є особистим внеском аспіранта у дослідження означеної проблеми.

^ Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки, що містяться у роботі, обговорювалися на кафедрі теорії та історії держави і права Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Головні ідеї дослідження були викладені у доповідях на науково-практичних конференціях та семінарах: Науково-практичний семінар аспірантів КНУ ім. Т.Шевченка 10.2001 р., 11.2002р.; Міжнародна наукова конференція “Застосування норм міжнародного права у внутрішньому правопорядку України” у Дніпропетровську 02.2003р.

Результат дослідження знайшли відображення у статтях: “Формування українського права та його взаємодія з іншими правовими системами” // Право України. № 9, 2001; “Еволюція прав людини: на прикладі Лівобережної України у першій половині ХІХ ст.” // Право України. № 6, 2002; “Про розповсюдження магдебурзького права в українських містах” // Держава і право. Збірник наукових праць. Спецвипуск. Київ Дніпропетровськ, 2003; “Історико-правовий аналіз перекладів Литовського Статуту” // Вісник академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. № 5, 2003.

^ Структура дисертації зумовлена предметом, метою, завданням та логікою дослідження обраної теми, яка формувалась на основі послідовного розвитку історичних подій. Дисертація складається зі вступу, 2 розділів, 4 підрозділів, висновків, списку використаних джерел.

Повний обсяг дисертації складає 185 сторінок тексту, 7 сторінок додатку та 13 сторінок використаних джерел.

Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.php

ВИСНОВКИ

Дане дисертаційне дослідження визначає розвиток українського права, початок якого був покладений ще у Київській Русі, а занепад відбувся у період імперської окупації.

У першому розділі дисертації дається визначення українського права, його сутності, меж дії, наводяться підходи різних вчених щодо розуміння поняття “українського права”, його витоків. Проаналізовано формування та розвиток національної правової системи. Праці членів Комісії для вивчення історії західноруського та українського права Всеукраїнської Академії наук під керівництвом М.П.Василенка дають нам можливість побачити географічну карту дії національних систем права. Зокрема, класифікація різновидів національного права, діючих на території Литовсько-Руської держави, розроблена Степаном Борисенком дає чітке визначення “литовсько-українського права”. Дане поняття містить моменти або суто національні (литовці-українці), або державно-національні (Литва-держава, українці – нація). Прихильники цього терміну виходили з того, що литовське право є подальшим розвитком засад, виявлених у “Руській Правді”. Оскільки місцем написання “Руської Правди” вважають Київську Русь, тобто Україну, то й право литовської доби є комбінацією литовсько-українського права. Зрозуміло, як легко було зробити такий висновок: всі праці київської школи істориків-правників, що висвітлювали безпосередню традицію від “Руської Правди” до Литовського Статуту, дають наведеній концепції неначе безперечне обґрунтування.

У першому пункті другого розділу висвітлюються джерела українського права, їх система, взаємовплив та взаємообумовленість, окрема увага приділена витокам українського права. Деякі з джерел хоча і були запозичені з інших правових систем, але гармонійно улилися у вітчизняну правову систему.

На першому місці серед джерел стоїть Литовський Статут. Але виникає питання: який саме Статут та якої редакції? Вперше був складений та набрав законної сили у 1529 р. так званий “Старий Статут”, що був чинний до 1566 р. У 1566 р. був ухвалений новий, ІІ-й Статут, що звався “Волинським”, бо був призначений, між іншим, до вжитку на Волині. ІІІ-й Статут затверджено у 1587 р. та він набрав обов’язкової сили у 1588 р. на території Литовської держави, в тому числі і на українських землях, що після Люблінської Унії 1569 р. були інкорпоровані Польщею. Три редакції Статуту були написані офіційною для тих часів “руською” мовою, яка найближче стояла до тогочасної української літературної мови. З поруки польської влади у 1614 р. Литовський Статут перекладено польською мовою, не досить справно, додано цитати з польських Конституцій й давніх польських кодексів та багато разів протягом ХVII-XVIII ст. передруковано. Під час дослідження було з’ясовано, що Литовський Статут 1588 р. мав декілька видань на різних мовах. Зокрема, видання братів Мамоничів на “руській” мові та польські видання Статуту, а також переписані його переклади. Що ж стосується Кодифікаційної Комісії, то внаслідок рідкісності видань братів Мамоничів, вона вирішила користуватись польським текстом Литовського Статуту, про що свідчить факт перекладу Статуту з польської на російську мову, злагодженого Комісією, а також цитування Комісією Статуту по артикулам та параграфам, а останніх у виданні Мамоничів не було.

Литовський Статут – це своєрідне завершення попереднього процесу уніфікації різних правових систем давніх руських земель з національним литовським правом. Замість різноманітного місцевого права: Волинського, Київського, тощо, вперше утворено загальне “посполите” право для всіх частин Литовської держави. В цьому об’єднаному праві значну частину займали давні українські звичаєві норми, стверджені земськими привілеями, що ще у ХІІ ст. були зафіксовані в “Руській правді”, та процесуальні звичаї українських народних (копних) судів. Тому Литовський Статут був такий близький до правосвідомості українського народу й був прийнятий в Україні, як своє власне національне право.

Німецьке право було представлено у наступних працях: “Зерцало Саксонів” П.Щербича, яке містить в собі переказ норм Sachsenspiegel з латинського перекладу М.Яскера; “Хелмінське право” П.Кушевича; “Порядок судів міського права Магдебурзького” Б.Гроїцького. Враховуючи факт, що це свого роду юридичні посібники, а не санкціоновані державою нормативно-правові акти, загальноімперська кодифікаційна комісія прийняла рішення скасувати дію цих джерел права на території України.

Звичай спочатку Комісією складання законів, а потім ІІ Відділенням царської канцелярії під керівництвом М.М.Сперанського взагалі не розглядався як джерело права.

Отже, російська Комісія складання законів в результаті опрацювання та аналізу джерел українського права дійшла висновку про те, що Литовський Статут є основним джерелом українського позитивного права і що саме його норми мають бути покладені в основу особливих постанов для Полтавської і Чернігівської губерній. Цей висновок Комісії складання законів збігається з думкою М.Ф.Владимирського-Буданова та Ф.І.Леонтовича, які вважали, що Литовський Статут є суто українським джерелом права, оскільки останній у свій час увібрав питому вагу норм “Руської Правди”.

У другому пункті другого розділу: зазначається які саме норми Литовського Статуту стали джерелом окремо кожної постанови “Проекту особливих настанов для Полтавської і Чернігівської губерній”; порівнюються норми “Проекту особливих постанов для Полтавської і Чернігівської губерній” та особливі для застосування у Полтавській і Чернігівській губерніях постанови “Зводу законів цивільних”. Результатом чого є встановлення розбіжності між “Проектом” та “Зводом”.

Відмінність полягала в тому, що зі 186 параграфів “Проекту” 66 параграфів не ввійшли до “Зводу законів”.

В результаті співставлення статей Х тому, що були вперше введені у виданні Зводу законів 1842 року та збереглись до 1900 року, із “Західним Зводом місцевих законів”, лише 9 самостійних статей та деякі “пункти” інших статей не були взяті з “Західного Зводу”, у тому розумінні, що в останньому не зустрічалися аналогічні постанови. Інші же сорок чотири статті були взяті або дослівно з Західного Зводу, або являли собою переказ його відповідних постанов, або якусь іншу їх редакційну обробку. Та при цьому, це статті дуже просторі, в яких під одним номером визначався, наприклад, весь порядок успадкування.

Джерелом “Проекту особливих настанов для Полтавської і Чернігівської губерній” був Литовський Статут, оскільки зі 186 параграфів 129 параграфів мали посилання на Литовський Статут. А джерелами особливих настанов для Полтавської і Чернігівської губерній “Зводу законів цивільних” 1842 р. були Литовський Статут та “Західний Звід місцевих законів”.

Які можна зробити висновки?

Українське право – це відмінна від інших система права. ЇЇ ознаками є походження від давньоруського права, імплементація з литовським правом, поширення на Полтавщину, Чернігівщину й Новгород-Сіверщину.
Українське право, яке своїми коріннями сягає аж до “Руської Правди”, тривалий час зберігалося у Литовському Статуті. Тому литовське законодавство, а саме Литовські Статути, доцільно вважати єдиним головним джерелом українського позитивного права.
Підчас вивчення кодифікаційною комісією джерел права Лівобережної України було з’ясовано, що на її території одночасно використовувались Литовські Статути різних редакцій та у різних перекладах.
При складанні “Проекту особливих постанов для Полтавської і Чернігівської губерній” був застосований Литовський Статут 1588 року в польському перекладі.
Німецьке право було представлене на території України у працях П.Щербича, М.Яскера, П.Кушевича, Б.Гроїцького, які були юридичними посібниками, а не санкціонованим державою нормативно-правовими актами.
Всі джерела магдебурзького права на Україні були скасовані в результаті опрацювання та аналізу загальноімперською кодифікаційною комісією. Підставою цьому була відсутність офіційних, санкціонованих державою джерел магдебурзького права.
Звичаєве право Лівобережної України взагалі не розглядалось російською кодифікаційною комісією як джерело права. Причиною цьому було визнання російською владою лише офіційно затверджених державою нормативно-правових актів.
“Проект особливих постанов для Полтавської і Чернігівської губерній” відображав норми національного права в більшому обсязі ніж особливі постанови для застосування у Полтавській і Чернігівській губерніях “Зводу законів цивільних”, оскільки джерелом “Проекту” в основному був Литовський Статут.
Порівняння статей Х-го тому “Зводу законів” із “Західним Зводом місцевих законів” показує, що з 53 статей 44 статті співпадали. Отже, в якості джерела ІІ Відділення царської канцелярії також використало “Західний Звід законів”. З цього випливає, що кожний крок в роботі Комісії складання законів був спрямований на обмеження чинності або скасування національного права.
Результатом роботи ІІ Відділення царської канцелярії під керівництвом М.М.Сперанського стало зібрання норм “Західного Зводу” та частково норм Литовського Статуту з цивільного права без внесення змін у нормативно-правовий зміст відповідних актів. Це свідчить про те, що у 1842 році відбулась інкорпорація, а не кодифікація, як ми звикли вважати. Оскільки кодифікація передбачає суттєву переробку, зміну та оновлення норм певної галузі.
“Звід законів Російської імперії” є апогеєм розвитку абсолютизму, своєрідним вінцем, що призвів майже до повної ліквідації самобутнього українського права.
Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.php

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.Авалиани С.Л. Заслуги Ф.Леонтовича в изучении обычного права русских инородцев // Журн. М-ва юстиции (далі – ЖМЮ). – 1911. - № 6. – 169-175 с.

2.Adamus Jun. Z zagadnien prawa Litewskiego. Lwow, 1926; Pamietnik historyczno-prawny pod redakcia Pvzemyslawa Dabkowskiego. Tom II. – 56 с.

3.Алексеев С.С. Теория права. – Москва, 1993. – 18 с.

4.Анисимов Е.В. Россия в середине XVIII столетия. Борьба за наследие Петра І. М.: Мысль, 1986. – 43-78 с.

5.Архив Юго-Западной России. – Т. 1-4. – VІІ. Акты о заселении Юго-Западной России. – Киев, 1886. – 35 с.

6.Бабий Б.М. История государства и права Украинской ССР. - К., 1987. Т.1. –315 с.

7.Багалій Д. Магдебургское право въ Левобережной Малороссіи. Журн. Мин. Нар. Просв. - 1892 г., мартъ.

8.Бантыш-Каменсий Д.Н. Істория Малой России от водворения славян в сей стране до уничтожения гетьманства. –Киев, 1993. - 597 с.

9.Баршевскій. Краткая історія Литовскаго Статута. Кіев: Унив. Известія. - 1882, VI.

10.Белогриц-Котляревскій Л. Очерк научной деятельности проф. А.Ф.Кистяковскаго. - Киев, 1885. – 17 c.

11.Бершадскій С.А. Литовскій Статутъ і польскія конституціи. - СПб., 1893. – 85 с.

12.Бершадский С.А. О наследованіи въ выморочныхъ имуществахъ.- 35 с.

13.Бестужев-Рюмин И. // ЖМНП. – 1989. - № 5. – 233 с.

14.Бондарук Т.І. Західноруське право: дослідники і дослідження. Київська історико-юридична школа. - Київ, 2000. – 158 с.

15.Бондарук Т.І. Основоположники київської історико-юридичної школи М.Ф.Владимирський-Буданов і Ф.І.Леонтович. – К.: Віпол, 1995. – 25 c.

16.Борисенок С.Г. Російське великодержавництво в концепції західноруського права // Україна. – 1931. - № 3. – 105 с.

17.Борисенок С.Г. Списки Литовського Статуту 1529 р. Праці Комісії для вивчення західноруського й українського права. ВУАН. - Київ, 1929. – 35-109 c.

18.Боровиковский А. Об особенностях гражданского права Полтавской и Черниговской губерний. Журнал Министерства юстиции. - 1867. Т.ХХХІІ.

19.Василенко М.П. Збірка матеріалів до історії Лівобережної України та українського права ХVII-XVIII вв. – Київ: УАН. 1927. – 115 с.

20.Василенко М.П. Матеріали до історії українського права. Т.1. - К., 1929. Збірник Соц.-економ. відділу № 11. – 336 с.

21.Василенко М.П. Нариси з історії науки західноруського та українського права. // ІР НБУВ, ф. 40, спр. 510, арк. 15-27, спр.8, арк. 24.

22.Василенко М.П. Праці Комісії для виучування історії західньо-руського та вкраїнського права. Передмова. Вип. І. К. 1925. Збірник Соц.-економ. відділу №3. – ІХ + 180 с.

23.Василенко М.П. Праці Комісії для виучування історії західньо-руського та українського права. Вип. VІ. - К.1929. Збірник Соц.-ек. відділу №18. – ХVІІ + 528 с.

24.Василенко М.П. Як скасовано Литовського Статуту. - К., 1926. –42 с.

25.Вислобоков К.А. Собрание малороссийских прав 1807 г. – К., 1993. – 365 с.

26.Віслобоков К.А., Шемшученко Ю.С. “Права, за якими судиться малоросійський народ 1743 року”. - К.,1997. – 547 с.

27.Владимирский-Буданов М.Ф. Заставное владение в Литовско-русском государстве ХVI в. // АЮЗР. – Ч. 8, т. 6. – 9 с.

28.Владимирский-Буданов М.Ф. К истории русских инородцев. Древний монголо-калмыцкий, или ойратский устав взысканий Ф.И.Леонтовича // Унив. Язв. – 1879. - № 9. – 219 с.

29.Владимирский-Буданов М.Ф. Неизданные законы юго-западных славян // ЖМНП. – 1882. - № 3. – 123 с.

30.Владимирскій-Буданов М.Ф. Немецкое право въ Польше и Литве. В україн. Перекладі, “Рос. Істор. Бібліотека”, ХХІІІ, - 31 с.

31.Владимирский –Буданов М.Ф. Обзор истории русского права. – СПб., 1905. – 694 с.

32.Владимирский-Буданов М.Ф. Отношение между Литовским Статутом и Уложением царя Алексея Михайловича // Сб. гос. знаний. – СПб., 1877. – Т.4. – 21 с.

33.Владимирский-Буданов М.Ф. Отчет о годичной командировке 1880-1881 // Унив. изв. – 1881. - № 12. – 54 с.

34.Владимирский-Буданов М.Ф. Очерки из истории Литовско-русского права. І. Поместья литовского государства. – Киев, 1889. – 3 с.

35.Владимирский –Буданов М.Ф. Разбор сочинения М. Ясинского “Главный Литовский трибунал”. – Киев, 1904. – 58 с.

36.Владимирский-Буданов М.Ф. Рецензия на сочинение В.И.Сергеевича “Наказание в русском праве ХVІІ в.” // Унив. изв. – 1888. - № 1. – 26 с.

37.Владимирский-Буданов М.Ф. Формы крестьянского землевладения в Западной России ХVI в. – К., 1911. – 16-17 с.

38.Владимирский-Буданов М.Ф. Церковые имущества в Юго-Западной России ХVI в. – Киев, 1907. – 1 с.

39.Владимирский-Буданов М.Ф. Черты семейного права западной России в половине ХVI в. // Чтения в историческом обществе Нестора-летописца. – 1890. – Кн. 4. – 42-70 с.

40.Гончаренко В.Г. Історія держави і права України. – К: 1966. – 288 с.

41.Гончаренко В.Д., Святоцький О.Д., Страхов М.М. Історія держави і права України. – Т. 1 – К.: Видавничий Дім “Ін Юре”, 2003. – 653 с.

42.Гончаренко В.Д. Хрестоматія з історії держави і права України. – Навч. посібн. – Т.1: З найдавніших часів до початку ХХ ст. – К.: Видавничий Дім “Ін Юре”, 2000. – 471 с.

43.Грибовский В. // Журнал Юрид. Об-ва при императорском Санкт-Петербург. Ун-те. – 1898. - № 10. – 6 с.

44.Грушевський М.С. Звичайна схема “руської” історії й справа раціонального укладу історії східнього слов’янства // Пам’ятки України. – 1991. - № 3. – 6 с.

45.Грушевський М.С. Історія України-Руси. – Київ-Львів, 1913. – 296 с.

46. Давид Рене. Основные правовые системы современности./ Перевод с французского/. – М., 1997. – 400 с.

47.Давыдович Ф.И. Краткое извлечение, взятое из прав в Малой России употребляемых, по которому следует изобразить те права, согласно плану Высочайше конформированному. Чтения Московского общества истории и древностей. - 1861, кн.ІІ. - 69-75 с.

48.Даневский П. Речь и историческая записка, написанные для прочтения в торжественном собрании лицея князя Безбородко и Нежинской гимназии - К., 1846. – 128 с.

49.Данилевич. Historischer Blick auf die Lithavische Gesetzgebung. Dorpater Jahrbucher. - 1834 Nr 6. - 481-490 с.

50.Даниловичъ И.Н. Взглядъ на Литовское законодательство и Литовскіе Статуты Юридичесскія Записки, изд. Петромъ Редкинымъ. - Т. І. - Москва, 1841.

51.Данилович И.Н. Обозрение исторических сведений о составлении Свода местных законов западных губерний 1837 г. - СПб, 1910.

52.Демченко Г.В. Идея права с точки зрения категорий возможности, необходимости, долженствования // Унив. Изв. – 1908. - № 3. – 1 с.

53.Демченко Г.В. Наказание по Литовскому Статуту в его трех редакциях. – 42 с.

54.Державний архів м. Києва. - Ф.16, оп.465, спр. 1381, 1904. – 14 с.

55.Дружинин Н.М. Просещенный абсолютизм в России // Социально-экономическая история России. Избранные труды. - М.: Наука, 1987.–258с.

56.Дубровіна А.Б. Суспільний лад, механізм управління та право України в період розкладу феодально-кріпосницької системи і зростання капіталістичних відносин ( І половина ХІХ ст.): Конспект лекцій. -К., 1966. – 112 с.

57.Дядиченко В.А. Нариси суспільно-політичного устрою Лівобережної України кінця ХVІІ початку ХVІІІ століття. – К.: Вид-во АН УРСР, 1959.- 78 с.

58.Estreicher. Bibliografia polska, III cz. IV Tom (Tom XV). – 30 с.

59.Ін –т рукопису Національної бібліотеки України ім. В.І.Вернадського. - Ф. 60, спр. 510, арк. 1.

60.Исаев И.А. История государства и права России. – Москва, 2001.–767с.

61.Исаев И.А. Русская юридическая наука за рубежом (20-е - начало 30-х гг.) // Гос. и право. – 1994. - № 7. –171 с.

62.Історія держави і права України: у 2 ч. / Рогожин А.И., Страхов М.М., Гончаренко В.Д. та ін. За ред. Акад. Академії правових наук України Рогожина А.И. – К.: Ін Юре, 1996. – Ч.1. – 339 с.

63.Історія держави і права України: курс лекцій /Шевченко О.О., Самохвалов В.О., Шевченко М.О., Капелюшний В.П., Гончаренко В.Г. (ред.) – К.: Вентурі, 1996. – 228 с.

64.Історія українського права. Навч. посібник: Матеріали до курсу лекцій з історії української державності / Шевченко О.О. (ред.), Вовк О.Й., Шевченко М.О., Капелюшний В.П. – К.: Олан, 2001. – 214 с.

65.Каманин И. Последние годы самоуправления Киева по магдебургскому праву, - К., 1888.- 23 с.

66.Квачевский А. Законы Черниговской и Полтавской губерній и новый судъ. - Журн. гр. и уг. права. - 1875, №1. - 51-86 с.

67.Кистяковскій А. Ф. «Права,по которымъ судится Малороссійскій народъ». Изследованіе. - К., 1879. – ІV + 944 с.

68.Koranyj K. Wpl’yw flandryjskiego prawa na polskie w XVI w. “Pamietnik Histor.-prawny”. - T. IV, Zesz. 4. - Lwo’w. 1927. – 37 с.

69. Коросташов О.М. Особливості правового регулювання цивільних відносин у Полтавській і Чернігівській губерніях (перша половина ХІХ століття). - Дисертація. - Київ. 2001. – 190 с.

70.Кручковский Т.Т. Польша, Литва, Западная Русь: проблемы формирования федеральных структур // Наш родовод: Материалы междунар. науч. конф. по региональной истории Вост. Европы «Культура народов Великого княжества Литовского и Белоруссии ХVІІ-ХХ вв.”. – Гродно, 1991, - Ч. 3. –524 с.

71.Кульчицький В.С. Кодифікація права на Україні у ХVIII ст. – Львів.: Вид. Львівськ. Ун-ту, 1958. – 74 с.

72.Кульчицький В.С., Настюк М.І., Тищик Б.Й. Історія держави і права України. – Львів.: Світ, 1996. – 296 с.

73.Кульчицький Станіслав. “Три Переяслава”. – Газета “Дзеркало тижня”. - № 33, 2002.

74.Кульчицький Станіслав. “Третій Переяслав”. – Газета “Дзеркало тижня”. - № 5, 2003.

75.Кульчицький Станіслав. “До 350-річчя Переяславської Ради. Геополітичні уроки Тузли”. – Газета “Дзеркало тижня”. - № 2, 2004.

76.Лазутка С. Академическое издание І Литовского Статута. Первый Литовский Статут 1529 г. // Материалы респ. науч. конф., посвящ. 450-летию Первого Литовского Статута. – Вильнюс, 1982. – 153 с.

77.Лазутка С. Литовский Статут – феодальный кодекс Великого княжества Литовского. – Вільнюс, 1974. – 211 с.

78.Лаппо И.И. К вопросу о первом издании Литовского Статута 1588 г. - Каунас, 1928. – 45 с.

79.Латкин В.Н. Законодательная комиссия в России в ХVІІІ столетии. - Т.1. - СПб., 1887. – 595 с.

80.Латкин В.Н. К истории кодификации в России в ХVIII веке // Журнал министерства юстиции. - 1902. №5. - 19-45 с.

81.Латкин В.Н. Работа Уложенной комиссии 1754-1766 гг. - 80 –184 с.

82.Лащенко Р. Лекції по історії українського права. – Прага, 1924. – Ч. 2: Литовсько-польська доба. – Вип. І. – 78 с.

83.Лейст О.Е. Три концепции права // Сов. Гос. и право. – 1991. - № 12.–10 с.

84.Lelewel J. Polska: dzieja I rzeczy jej. – Poznan. – Т.2. – 1859. –92 с.

85.Леонтович Ф.И. Веча, сеймы и сеймики в Великом княжестве Литовском // ЖМНП. – 1910. - № 3. –51 с.

86.Леонтович Ф.И. Заметки о разработке обычного права // ЖМНП. –150 с.

87.Леонтович Ф.И. Крестьяне Юго-Западной России по литовскому праву ХV и ХVІ столетий. – Киев, 1863. –1 с.

88.Леонтовичъ Ф.И. Къ вопросу о выморочныхъ имуществахъ по Литовскому праву. – Журн. Мин. Юстиціи. 1897. Сентябрь. –124 с.

89.Леонтович Ф.И. К истории русских инородцев. Древний монголо-калмыцкий, или ойратский устав взысканий. – Одесса, 1879. –248 с.

90.Леонтович Ф.И. Литовские господари и центральные органы управления до и после Люблинской унии // Юрид. Зап. – 1908. – Вып. 1. –58 с.

91.Леонтович Ф.И. Национальный вопрос в древней России. – Киев, 1895. – 65 с.

92.Леонтович Ф.И. Областное управление в великом княжестве Литовском до и после Люблинской унии // Юрид. зап. – 1908. – Вып. 2. – 257 с.

93.Леонтович Ф.И. Очерки истории литовско-русского права. – Санкт-Петербург, 1884. –16 с.

94.Леонтович Ф.И. Правоспособность литовско-русской шляхты // ЖМНП. – 1902. № 3. – 55 с.

95.Леонтович Ф.И. Рада великих князей литовских // ЖМНП. – 1907. - № 9. –176 с.

96Леонтович Ф.И. Русская Правда и Литовский Статутъ. – Кіевск. Универ. Известія. 1865. – 3-36 с.

97.Леонтович Ф.И. Сословный тип территориально-административного состава Литовского государства. – Санкт-Петербург, 1895. –29 с.

98.Леонтович Ф.И. Спорные вопросы по исторіи литовко-русскаго права.

99.Леонтович Ф.И. Старый земский обычай. – Одесса. 1889. –22 с.

100.Леонтович Ф.И. Указатель источников и исследований по истории славянских законодательств // ЖМНП. – 1867. –336 с.

101.Лінде Б. Statucie Litewskiem, Ruskim jezykiem I drukiem wydanym wiadomosc. - Варшава, 1816. – 30 с.

102.Максимейко Н.А. Закупы русской Правды // Наук. зап. наук.-дослід. кафедри. – 1927. - № 27. – 27-47 с.

103.Максимейко Н.А. Источники уголовных законов Литовского статута. – Киев, 1894. –181 с.

104.Максимейко М.О. Про досягнення в науці історії українського права за минуле десятиріччя // Червоне право. – 1927. - № 24. –11 с.

105. Максимейко Н.А. Русская Правда и Литовский Статут.–Киев, 1904.–14 с.

106.Максимейко Н.А. Сеймы Литовско-русского государства до Люблинской унии 1569 г. – Х., 1902. – 206 с.

107.Максимейко Н.А. Сравнительное изучение истории права. – Харьков, 1897. –16 с.

108.Малиновский И.А. Лекции по истории русского права. – Вып. 1. – Варшава, 1914. – 293 с.

109.Малиновский И.А. Памяти учителя. – Ростов, 1917. –13 с.

110.Малиновский И.А. Рада великого князя литовского в связи с Боярской думой древней России. – Ч. 2. Рада Великого княжества Литовского. – Вып. 2. – Томск, 1912. – 336 с.

111.Малиновський І. Треба знати і вивчати історію українського права // Червоне право. – 1928. - № 1. – 15-16 с.

112.Малиновский И.А. Учение о преступлении по Литовскому Статуту. – Киев, 1894. – 18-20 с.

113.Малиновський О. Звичаєве право України // Вісті ВУАН. – 1929. - № 11-12. – 64 с.

114.Месяц В.Д. История кодификации права в Україні в первой половине ХVІІІ в. – М.,1964.- 47 с.

115.Міллєр Д. Очерки из исторіи и юридическаго быта Старой Малороссіи. “Сборникъ Харьковскаго Истор.-Филол. Общества: т.ІІІ,1896. – 133 с.

116.Милорадович Г.А. Къ исторіи Литовскаго Статута, какъ действующаго законодательства въ Малороссіи. Вирізка з журн. «Кіевская Старина». – 1896. – Т. LII, кн. І. – 11-16 с.

117.Москвич Л.Г. Литовские Статуты в украинской советской историографии. // Материалы респ. науч. конф., посвященной 450-летию Первого Литовского Статута. –136 с.

118.Музиченко П.П. Історія держави і права України: Навч. посіб. – Київ, 1999. – 662 с.

119.Нелин А.И. Собрание малороссийских прав 1807 г., его содержание и значение. – Автореферат дис. к. ю. н. – Киев, 1990. – 23 с.

120.Нерсесянц В.С. Юриспруденция. Введение в курс общей теории права и государства. – Москва, 1998. – 288 с.

121.Новгородцев П.И. Историческая школа юристов, ее происхождение и судьба. Опыт характеристики основоположников школы Савиньи в их последующем развитии. – Москва, 1896. – 226 с.

122.Нольде А.Э. Очерки по истории кодификации местныхъ гражданскихъ законовъ при графе Сперанскомъ. Выпуск І. Попытка кодификации Литовско-польского права. СПб. Сенатская типография, 1906. – 392 с.

123.Обозреніе истор. свед. о сост. Свода местныхъ законовъ Зап. губ., изданное по поручению юр. фак-та М.Я.Пергамент и А.Э.Нольде. - І разделъ, ІІ отделеніе (А.Г.С. № 587). – СПб, 1910. – 68 с.

124.Окіншевич Л. Лекції з історії українського права. – Мюнхен, 1947.– 169 с.

125.Окіншевич Л. Націонал-демократична концепція історії права України у працях акад. Грушевського // Україна. – 1931. - № 3. – 168 с.

126.Омельченко О.А. К проблеме правовых форм российского абсолютизма второй половины ХVIII в.// Проблемы истории абсолютизма. М.: ВЮЗИ, 1983. – 10-17 с.

127.Падох Я. Грунтове судочинство на Лівобережній Україні у другій половині ХVII-XVIII ст. – Львів, 1994. – 198 с.

128.Пахман С.В. История кодификации гражданского права въ двухъ томахъ. СПб., 1876. – 381-385 с.

129.Пашук А.Й. Суд і судочинство на Лівобережній Україні в ХVII-XVIII ст. (1648-1782 рр.). – Львів, 1967. – 179 с.

130.Пиголкин А.С. Кодификация законодательства // Юридический энциклопедический словарь. М.: Советская энциклопедия, 1986. – 176 с.

131.Пичета В.И. Академік Станислав Кутшеба // Истор. Зап. АН СССР. – Москва, 1946. – 289 с.

132.Поленов Д.В. Материалы для истории русского законодательства. СПб., 1865. – 85 с.

133.Полное Собраніе Законовъ Россійской Имперії. – Т. Х.

134.Проектъ Особенныхъ постановленій, действующихъ в губерніяхъ Черниговской и Полтавской. РГИА. - Дело 203.

135.Протоколы заседаний Юридического общества при императорском Харьковском университете за 1902 г. – Харьков, 1904. – 6 с.

136.Пташицкий С.Л. Къ вопросу объ изданіяхъ и комментаріяхъ Литовскаго Статута. - 1893. - 53 с.

137.Романович-Славатинский А.В. Жизнь и деятельность Н.Д.Иванишева. – Санкт-Петербург, 1876. – 320 с.

138.Русский биографический словарь. – Санкт-Петербург, 1905. - Т. Да-Дя. – 74 с.

139.Рубинштейн Н.Л. Уложенная комиссия 1754-1766 гг. и ее проект нового уложения “О состоянии подданных вообще”. Исторические записки. Т.38. М.: АН СССР, 1951. – 208-251 с.

140.Свод законов Российской империи. Том Х. – Ч. ІІ: Законы о судопроизводстве и взысканиях гражданских. – СПб, 1857. – 519 с.

141.Свод законов Российской империи. Том Х. – Ч. І: Свод законов гражданских. – СПб, 1900. – 510 с.

142. Свод местных законов западных губерний. Проект СПб, 1910.

143.Сергеевич В.И. Задачи Свод местных законов западных истории кодификации ( По поводу книги С.В.Пахмана) // Вестник Европы. Т. 62. Кн. 11. СПб., 1876. – 632 с.

144.Сергеевич В.И. Лекции и исследования по истории русского права. -СПб., 1883. – VІІІ + 997 с.

145.Скакун О.Ф. М.Д.Іванишев як історик і археограф // Укр. іст. журн. – 1971. - № 9. –28-30 с.

146.Скакун О.Ф. М.О.Максимейко – історик // Укр. іст. Журн. – 1970. - № 7. –120 с.

147.Скакун О.Ф. Политическая и правовая мысль на Украине (1861-1917). – Харьков, 1987. – 157 с.

148.Слабченко М.Є. Ескізи з історії “Правъ, по которымъ судится малороссійскій народъ”. Одеса, 1911.- 749-759 с.

149.Слабченко М.Є. Д.П.Миллер как историк украинского права // Вест. Харьков. Соц.-филол.о-ва. – 1912. – Вип. 5. – 26 с.

150.Слабченко М.Є. Опыты по истории права Малороссии ХVII-XVIII в. – Одесса, 1911. – 748-753 с.

151.Сочинения имп. Екатерины II. - Т. XII. Ч. 2. - СПб., 1907. – 348 с.

152.Соловьев С.М. История России с древнейших времен. - Кн.8. - М., 1962. – 674 с.

153.Сперанский М.М. Обозрение исторических сведений о Своде законов. -СПб., 1833; 2-е изд. – 1837 (переизд. – Одеса, 1889).

154.Статут великого княжества Литовского. - СПб, 1811. – Ч. І. – 424 с.

155.Статут великого княжества Литовского. – Минск, 1960. – 254 с.

156.Тарановскій Ф.В. Обзоръ памятниковъ магдебургскаго права западно-русскихъ городовъ литовской эпохи”. - Киев, 1897. – 18 с.

157.Тарановский Ф.В. Памяти М.Ф.Владимирского-Буданова // Юрид. Вест. – 1916. - № 3. –1 с.

158.Тарановський Ф.В. Перший систематичний виклад догми державного права речі Посполитої в другій половині ХVІІ ст. у трактаті Хвальковського // Зап. Соц.-економ. відділу Всеукр. Акад. наук (далі – Записки...) – 1927. – Т.5/6. 28-36 с.

159.Тарановський Ф.В. Статистичні описи Польщі Кромера і Старовольського та їх значення для утвердження догматики польського державного права в ХVІІ ст. // Записки... – 1926. – Т.4. – 1-17 с.

160.Тарановский Ф.В. Ф.И.Леонтович // Записки... – 146 с.

161.Теличенко И. Очеркъ кодифікаціи малороссійскаго права до введенія свода законовъ. - «Кіевская Старина». - Т.: ІХ-Х, ХХІІІ, 1888. – 416 с.

162.Ткач А.П. Історія кодифікації дореволюційного права України. - К., 1968. – 171 с.

163.Толочко О.П. Польща і Русь: спроба створення моделі еволюції потестарних структур // Україна і Польща в період феодалізму: Зб. наук. праць. – Київ, 1991. – 13 с.

164.Томсинов В.А. Государствення власть и юриспруденция в России: уроки истории // Законодательство. – 1998. - № 2. – 81 с.

165.Усенко І.Б. Академік Ф.В.Тарановський // Правова держава. – К., 1993. – Вип.4. – 130-143 с.

166.Усенко І.Б. Циганкова Е.Г. У пошуках історичних коренів сучасності. До 125-річчя від дня народження О.О.Малиновського // Вісн. АН України. – 1993. - № 9. – 88 с.

167.Устрялов М.М. Исследование вопроса, какое место в русской истории должно занимать Великое княжество Литовское. – Санкт-Петербург, 1839. – 42 с.

168.Центальний державний історичний архів України в м. Києві, ф. 2042, оп. 1, спр. 59, арк. 206.

169.Черкаський І.Ю. Громадський (копний) суд на Україні-Русі ХVI-XVIII вв. – Київ: УАН, 1928. – ІХ + 714 с.

170.Черкаський І.Ю. Сліди домініального (панського) суду на Лівобережній Україні наприкінці ХVII і поч. ХVIII в. Праці Комісіїї для виучування історії західньо-руського та вкраїнського права. Під редакцією М.П.Василенка. - Вип. ІІ. - К., 1926. – 23 с.

171.Чубатий М. Огляд історії українського права // Історія держави та права України. – Мюнхен. – К., 1947. – 75 с.

172.Шевченко О.О. Історія українського права. Київ, 2001. – 215 c.

173.Шмидт С.О. Внутрення политика России середины ХVІІІ века // Вопросы истории. - 1987. №3. – 42-58 с.

174.Юшков С.В. История государства и права СССР. – М., 1961. – Ч.1.

175.Яковкин И. М. Ф. Владимирський-Буданов // Журн. Мин. Народ. Прос. (далі – ЖМНП). – 1916. - № 2. – 37 с.

176.Яковлів А. До історії кодифікації українського права 18 ст. – Прага, 1937.

177.Яковлів А. Український кодекс 1743 року “Права, по которымъ судится малороссійскій народъ». Його історія, джерела та системний виклад змісту. Мюнхен: Заграва, 1949. – 211 с.

178. Яковлів А. Українсько-московські договори в 17-18 ст. “Праці Укр. Науков. Інституту у Варшаві”. - Том ХІХ. - 1934. – 175 с.

179. Jakowliw А. Das deutsche Recht in der Ukraine. – 26-28 с.

180.Яковенко Н. Здобутки і втрати Люблінської унії // Київ. старовина. – 1993. - № 3. – 84 с.

181.Якубовський Ян. Studia nad stosuncami narodowos’ciowemi na Litwie przed Unia Litewska. Prace T-wa Naukow. - Warszawsk. II Wydz. Nr 7. - 80-84 с.

182.Ясинський М.Н. Закупы Русской Правды и памятников западнорусского права. – Киев, 1904. – 38 с.

183.Ясинський М.Н. К истории апелляционных судов в Польше и Литве. Луцкий трибунал, как высшая судебная инстанция для Волынского, Брацлавського и Киевского воєводств в последней четверти ХVІ в. – Киев, 1899-1900. – 16-20 с.

184.Ясинський М.Н. Очерки по истории судоустройства в литовско-русском государстве: Главный Литовский трибунал. Вып. 1. Происхождение главного Литовского трибунала. – Киев, 1901. – 12-15 с.

185. Ясинський М.Н. Уставные земские граммоты Литовско-русского государства. – Киев, 1889. – 14 с.

Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.php

Blog

3 Розділ І. Історіографічні та методологічні проблеми систематизації українського права

Содержание

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ