Національна академія наук україни

Вид материала

Документы

Содержание Відомча тематика Теоретико-методичні засади реформування науково-технічного потенціалу україни в контексті євроінтеграціних процесів Оцінка науково-технічного рівня Основні наукові результати, отримані в ході виконання теми Дослідження інноваційних процесів як джерела синергізму в економіці: проблеми моделювання та використання в системах підготовки Найважливіші наукові результати, отримані в результаті виконання теми Дослідження проблем трансформації наукового потенціалу нан україни з урахуванням кризових явищ в економіці україни Найважливіші наукові результати, отримані в результаті виконання теми.

Подобный материал:

• Української держави, 8520.93kb.
• Національна академія наук україни інститут держави І права ім. В. М. Корецького, 4134.86kb.
• Грищук Ірина Валерійовна, старший викладач кафедри, Національна академія Державної, 57.89kb.
• Національна академія наук україни, 312.32kb.
• Національна академія наук україни, 13kb.
• Калюжна Лідія Денисівна, Національна медична академія післядиплом, 288.82kb.
• М. В. Костицького, доктора юридичних наук, професора, 4657.11kb.
• Національна академія наук України, 301.57kb.
• Національна академія наук україни інститут держави І права ім. В. М. Корецького, 1218.98kb.
• Національна академія наук україни інститут держави І права імені В. М. Корецького, 299.49kb.

^

Відомча тематика

2. «ІСТОРІЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ У СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНОМУ КОНТЕКСТІ» (затверджено постановою Бюро Відділення інформатики НАН України від 08.06.06 р., пр. №2)
   

У 2011 р. за результатами виконання теми підготовлено рукопис «Соціальна історія НАН України», тобто історія НАН України як цілого – найвищої інституції України, в суспільно-політичному контексті. Цю історію реконструйовано з широким залученням архівних матеріалів і документів у рамках періодизаційної схеми:

Передісторія Національної Академії наук України (кінець ХІХ – початок ХХ ст.). Суспільно-політична ситуація. Наука і вища освіта в Україні.

Створення Національної Академії наук України і перші роки іі діяльності (1918–1920 рр.).

Національна Академія наук України в 20-і рр. ХХ ст., її організаційне становлення.

Становлення фундаментальної академічної науки в 30-і рр. ХХ ст.

Національна Академія наук України в період Великої Вітчизняної війни та на етапі відбудови (1941–1955 рр.).

Національна Академія наук України в роки відлиги (1956–1965 рр.).

Національна Академія наук України в період наростання кризових явищ у суспільстві та економіці СРСР (1966–1984 рр.).

Національна Академія наук України в період перебудови (1985–1991 рр.).

Національна Академія наук України в незалежній державі Україна (з 1992 р. до сьогодення).

Запроваджено низку нових імен і фактів з історії НАН України (зокрема, докладно описано перебування М.В. Келдиша в Академії наук України, нові факти з історії кібернетики та інформатики, з історії створення біографічного словника вчених), дано нові оцінки деяким старим фактам і подіям. Цим рукописом завершено підготовку багатотомної історії Академії. У п’ятитомнику, аналога якому не існує, комплексно відтворено історію Національної академії наук України з 1918 р. до 2008 р. Історію Академії подано через розвиток її структур, одержані результати, наукові школи та біографії її діячів. Структура багатотомника:

1 Том . Біографічний словник «Провідні вчені НАН України».

2 Том. «Історія академічної науки».

3 Том. «Історія академічних інститутів».

4 Том. «Формування та розвиток наукових шкіл НАН України».

5 Том. «Соціальна історія НАН України».

Уперше на належному науковому рівні комплексно висвітлено історію Національної академії наук України. У цілому дослідження характеризується актуальністю розробки, новизною одержаних результатів (запроваджено низку нових імен, чимало наукових шкіл ідентифіковано як школи вперше та докладно описано низку фактів з історії Академії тощо). Отримані матеріали використовуються на практиці: при написанні монографій, наукових статей, при викладанні дисциплін з курсів історії науки України.

3. «СОЦІОКУЛЬТУРНІ ПЕРЕТВОРЕННЯ В ПОСТ-ІНДУСТРІАЛЬНОМУ СУСПІЛЬСТВІ ПІД ВПЛИВОМ ІНФОРМАЦІЙНО-КОМУНІКАЦІЙНИХ ЗНАНЬ ТА ТЕХНОЛОГІЙ: ФУНДАМЕНТАЛЬНІ ЗРУШЕННЯ, ПЕРЕВАГИ, НЕГАТИВНІ НАСЛІДКИ» (затверджена постановою Бюро Відділення інформатики НАН України від 28 травня 2009 р. № 9).
   

У результаті дослідження процесів диференціації та інтеграції наукових дисциплін встановлено, що сформувався новий тип теоретичного пояснення, пов'язаний насамперед з принципами інформаційної причинності та організації пізнання, який не суперечить фізичним поясненням, але розширює горизонти наукових досліджень і створює нові можливості вирішення міждисциплінарних проблем. Плідність інформаційних підходів зумовлена тим, що вони здатні створювати концептуальну єдність між фізичними, біологічними, психологічними і соціогуманітарними дослідженнями (В.І. Онопрієнко).

Одержало нову аргументацію положення про першорядне значення інформаційних підходів у процесах конвергенції чотирьох мегатехнологій знаннєвого суспільства: нанотехнології, біотехнології, інформаційні технології та когнітивні технології, від розвитку яких залежить доля цивілізації. Інформаційні технології виконують роль системного інтегратора всього блоку мегатехнологій (В.І. Онопрієнко, М.В. Онопрієнко).

Отримало подальший розвиток уявлення про амбівалентність впливу інформаційних технологій на людину і суспільство. У центрі уваги соціально орієнтованих програм становлення інформаційного суспільства знаходяться соціокультурні наслідки реалізації можливостей, які відкривають сучасні інформаційно-комунікаційні технології (насамперед мас-медіа, Інтернет, сучасні засоби зв'язку тощо). Але у контурах прийдешнього інформаційного суспільства починають проступати вельми неприємні риси: виникають досить потужні, технічно цілком забезпечені можливості маніпулювання людиною за допомогою інформаційних технологій (В.І. Онопрієнко, М.В. Онопрієнко).

В інформаційному суспільстві відбуваються суттєві зміни середовища мешкання людини. Сучасне інформаційне середовище, з одного боку, дає небачені можливості розвитку, але з іншого, продукує не менш вражаючі небезпеки і ризики: сприяє формуванню цінностей суспільства споживання; «ефемеризації праці»; скороченню масштабів приватного життя; появі інформаційної злочинності; призводить до неможливості існування локальних культур з характерною для них стаціонарністю, завершеністю, наявністю відповідних культурних опозицій; різко пришвидшує заміну старих цінностей новими, що не дозволяє адекватно оцінювати цінності і сенси нової культурної ситуації; змінюються пропорції між «високою» і «масовою культурою». Сучасна людина, попри глобалізаційні процеси, живе в фрагментарній культурі, перетворюється в одномірну, часткову людину з фрагментарною свідомістю зі складностями ідентифікації (Л.В.Рижко).

Суспільні відносини в сучасному світі все частіше опосередковуються ІКТ. Формується особливе «мережеве суспільство», яке характеризується якісними змінами в його організації, функціонуванні, задачах і проблемах. Мережа Інтернет виконує роль ЗМІ, сприяє реалізації можливості переходу від представницької до народної демократії, складає основу діяльності різноманітних соціальних рухів, та деструктивних феноменів, які дістали назву «кібербезпорядків», «мережних війн» тощо (Л.В.Рижко).

Розвиток і широке використання інформаційно-комунікаційних технологій призвело до появи ще одного виміру бідності – так званої «інформаційної бідності». Це поняття відображає зростання соціальної диференціації населення за новим принципом – принципом можливостей доступу до сучасних інформаційно-комунікаційних технологій. Це на багато років може стати фактором, що підсилює розрив між тими, хто може, і хто не може собі дозволити отримувати і поширювати інформацію (В.І. Онопрієнко).

В останні два десятиліття на пострадянському просторі, як і в усьому світі, відбулися колосальні зміни у прогресі інформаційно-комунікаційних технологій. Проте позиція наших країн не вийшла з маргінальної зони "інформаційної бідності", і ми приречені на стратегію перманентної гонки за лідерами, яких навряд чи вдасться наздогнати. До того ж жорсткі закони глобалізації штучно стримують навіть мінімальний приплив в елітну групу країн, вибудовуючи систему фільтрів і перешкод, які діють без збою. У цих умовах немає особливих надій, збудувавши власну ефективну інноваційну систему (що навряд чи можливо через брак коштів), на те, що високотехнологічна продукція буде продаватися по істинним її цінам. Скоріше в глобальній економіці це будуть демпінгові ціни, якими в кращому випадку можна окупити витрати. У таких умовах поширена риторика на теми тотального перетворення економіки наших країн на інноваційній основі утопічна за визначенням. Ефективнішою є стратегія пошуку вузьких ніш у глобальній економіці, в яких у співпраці з більш розвиненими державами можна знайти можливості для реалізації конкретних науково-технологічних інновацій (В.І. Онопрієнко).

На основі матеріалів соціологічних досліджень зроблено висновки про форми й види співпраці інститутів Відділення інформатики та Київського національного університету імені Тараса Шевченка і сформульовано рекомендації щодо активізації співробітництва (Т.В. Бессалова, Л.І. Єременко).

Отримані результати відносяться до фундаментального рівня дослідження, мають методологічний та соціокультурний характер, можуть бути використані у практиці викладання у вищій школі соціогуманітарних та технічних дисциплін, а також повинні враховуватися у практиці планування та прогнозування процесів інформатизації в Україні.

4. «^ ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ РЕФОРМУВАННЯ НАУКОВО-ТЕХНІЧНОГО ПОТЕНЦІАЛУ УКРАЇНИ В КОНТЕКСТІ ЄВРОІНТЕГРАЦІНИХ ПРОЦЕСІВ» (затверджена постановою Бюро Відділення інформатики НАН України від 28 травня 2009 р. № 9).
   

Мета – розробка теоретико-методичних засад стратегії реформування науково-технічного потенціалу України в контексті розвитку євроінтеграційних процесів в умовах погіршення світового економічного клімату. Передбачається, узагальнивши вітчизняний та зарубіжний досвід, дослідити основні закономірності процесів інтеграції у науково-технологічній сфері та входження України у єдиний науково-технічний простір Європи

Запропонована робота спрямована в першу чергу на вивчення проблем розвитку саме науково-технологічної сфери, аналіз її внутрішніх перетворень та пошук можливостей ефективного використання науково-технічного потенціалу в нових умовах. Для успішного виконання теми було використано методи системного аналізу, статистичної обробки інформації, експертного аналізу варіантів та інші.

^ Оцінка науково-технічного рівня – немає аналогів в Україні

Наукові та практичні результати полягають у розробці відповідних рекомендацій у контексті євроінтеграційних процесів щодо реформування науково-технічної системи України.

^ Основні наукові результати, отримані в ході виконання теми:

• Поставлено й вирішено задачу щодо обрахування наукоємності галузей промисловості України по статистичних даних їх розвитку в 2006–2010 рр. Досліджено вплив світової фінансово-економічної кризи на перерозподіл видів економічної діяльності (за національною КВЕД) за ознакою наукоємності, визначено їх групування за ступенем наукоємності (Булкін І.А.).
  
• Досліджено основні тенденції та масштаби фінансової підтримки в Україні НДДКР військової спрямованості за останнє десятиріччя. Виявлено особливості формування інформаційної бази для аналізу джерел і динаміки фінансування зазначених робіт (Булкін І.А.).
  
• Досліджено динаміку фінансування в Україні НДДКР у сфері технічних наук на рівні підвидів КВНТД в останнє десятиріччя. Визначено зони деградації науково-технічного потенціалу в дисциплінарних напрямах і видах науково-технічних робіт (Булкін І.А.).
  
• Здійснено аналіз законодавчого забезпечення прямого фінансування науково-технічної та інноваційної діяльності в Україні. Проведено порівняльний аналіз вітчизняного та зарубіжного досвіду (деяких країн ЄС та СНД) державного регулювання сфери НДДКР (Булкін І.А.).
  
• Запропоновано підхід до оцінювання науково-технологічного сектору (НТС) країни (або групи країн) з використанням стандартних статистичних показників (за даними бази ОЕСР Science and Technology Indicators), визначено можливості включення НТС до моделі економічного розвитку, що передбачає підсилення національної інноваційної системи (Кавуненко Л.П., Гончарова Т.В.).
  
• Досліджено тенденції еволюції національних науково-технологічних систем (НІС) на прикладі становлення НІС системи Республіки Корея (Кавуненко Л.П., Гончарова Т.В.).
  
• Проведено порівняльний аналіз особливостей інноваційної діяльності в країнах Східної Європи та Центральної Азії, виявлено потенційні точки розвитку та співробітництва у сфері науково-технічної та інноваційної діяльності. Визначено відповідність цих точок загальним державним пріоритетам у сфері НДДКР, зокрема, розвиток біотехнології, інформаційних технологій, охорони здоров’я тощо (Грига В.Ю.).
  
• За показниками глобального інноваційного табло оцінено перспективи розвитку науково-технічного потенціалу України та можливості його використання. Показано, що існуючі негативні тенденції скорочення кількості наукових кадрів і обсягів НДДКР можна подолати лише за умов активізації державної політики в сфері науки та інновацій, яка підвищуватиме попит на результати вітчизняних НДДКР (Грига В.Ю.)
  
• Досліджено залежність методології вивчення перспектив суспільного розвитку та його наукового забезпечення від світоглядних парадигм і аксіологічних уявлень, які домінують у певні періоди у суспільстві та наукових співтовариствах. Розглянуто проблеми обґрунтування стратегічної спрямованості науки та інноватики в умовах загострення опозиції ”ринкова економіка — екологічна економіка”. Зроблено висновок про необхідність створення в Україні екологічної економіки, що передбачає суттєве оновлення державної науково-технічної та інноваційної політики, зміни фронту НДДКР у відповідності до нової екологічної парадигми (Заєць Р.В.).
  
• Проведено аналіз тенденції розвитку науки та інноватики у споживацькому суспільстві, яке руйнує екосферу Землі і деформує соціальний розвиток, є антиподом екологічно стійкого суспільства. Розглянуто проблеми розвитку сфери НДДКР, що обумовлені підсиленням сервільності значної частини науки, яка підпорядкована бізнесу, орієнтована на створення нових товарів і послуг, збільшення обсягів їх виробництва і споживання без урахування соціальних і екологічних наслідків цих процесів (Заєць Р.В.).
  
• Досліджено об’єктивні природні і соціальні передумови виникнення екологічного імперативу щодо подальшого науково-технічного і технологічного розвитку суспільства. Сформульовані методологічні положення екосистемного підходу до обґрунтування напрямів фундаментальних і прикладних досліджень, визначення змісту знань, необхідних для еколого-економічної модернізації країни за принципами і критеріями розбудови екостійкого суспільства (Заєць Р.В.).
  
• Проведено аналіз впливу розпочатої у 2008 році світової фінансово-економічної кризи на підприємництво та інновації за кордоном та в Україні. Як наслідок, виявлено зниження попиту на товари та послуги малих і середніх підприємств, падіння продажів їх продукції, банкрутства і закриття частки підприємств. Вивчено досвід державної підтримки підприємництва у країнах ЄС, який може бути використаний в Україні для стимулювання інноваційної діяльності малих та середніх підприємств (Ісакова Н.Б.).
  
• Вивчено вітчизняну практику децентралізації політики щодо інноваційної діяльності. Зроблено висновок, що впроваджені заходи по децентралізації є фрагментарними і не комплексними, незважаючи на створення у ряді регіонів відповідних суб’єктів управління, які запроваджують регіональні програми інноваційного розвитку (Красовська О.В.).
  
• Проведено аналіз практики розробки і реалізації регіональних програм науково-технічного та інноваційного розвитку в Україні, який показав, що вони ще не стали дієвим інструментом інноваційної політики у регіонах. Причинами є низька якість зазначених програм, а також недостатня координація їх розробки і реалізації регіональними органами влади (Красовська О.В.).
  
• Розроблено рекомендації до координації загальнодержавної та регіональних політик щодо науково-інноваційної сфери, розробки науково-технічних та інноваційних програм національного і регіонального рівнів (Красовська О.В.).
  
• Проведено аналіз і надано оцінки Стратегії розвитку Києва до 2025 року, які зазначили відсутність уваги до науково-технічного та інноваційного потенціалів міста, розвитку міста як провідного науково-технічного та інноваційного центру країни. Розроблено рекомендації щодо складання нової програми інноваційного розвитку м. Києва (Красовська О.В.).
  
• Досліджено сучасні проблеми інтернаціоналізації докторської освіти; проаналізовано основні форми, стратегії, нові моделі організації та рівні підготовки наукових кадрів вищої кваліфікації в розвинутих європейських країнах (Лобанова Л.С.).
  
• Визначено проблеми і сформульовано основні рекомендації щодо розробки стратегії приєднання України до Болонського процесу та інтернаціоналізації підготовки наукових кадрів вищої кваліфікації. Вивчено можливості та умови розширення міжнародної кооперації в сфері НДДКР, обміну науковцями між Україною і країнами ЄС (Лобанова Л.С.).
  
• Проведено аналіз динаміки внутрішньої патентної активності резидентів України за прогнозними та статистичними даними. Співставлено експертні судження (2007–2008 років) з статистичними даними про патентну активність українських заявників на внутрішньому ринку впродовж 2008–2010 рр., виявлено значні розбіжності між прогнозними та фактичними даними, які характеризують патентну справу в Україні (Чехун В.О.).
  
• Проведено аналіз патентної статистики країн світу (а також загальних характеристик їх науково-технічної діяльності); виявлено розшарування країн за ознакою результативності їх дослідницької та інноваційної діяльності. Вивчено вплив світової фінансово-економічної кризи 2008–2011 рр. на динаміку патентування у країнах світу (Чехун В.О.).
  

5. «^ ДОСЛІДЖЕННЯ ІННОВАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ ЯК ДЖЕРЕЛА СИНЕРГІЗМУ В ЕКОНОМІЦІ: ПРОБЛЕМИ МОДЕЛЮВАННЯ ТА ВИКОРИСТАННЯ В СИСТЕМАХ ПІДГОТОВКИ ПРИЙНЯТТЯ УПРАВЛІНСЬКИХ РІШЕНЬ» (затверджена постановою Бюро Відділення інформатики НАН України від 08.06.06 р., пр. №2).
   

У роботі досліджено нові можливості й нові проблеми інноваційного розвитку економіки, визначено роль інноваційної стратегії в довгостроковому соціально-економічному розвитку держави, інституціональні засади інфраструктурного забезпечення науково-технологічного та інноваційного розвитку України в умовах євроінтеграції.

Досліджено вплив інноваційної діяльності на структурні перетворення в економіці, особливості розвитку інноваційної сфери економік світу в контексті порівняння з особливостями її розвитку в Україні, структуру й динаміку інноваційного потенціалу регіональних економік України як основи формування базових умов розвитку інноваційної інфраструктури соціально-економічного середовища, особливості формування економічних кластерів як структурно-організаційного фактору розвитку високотехнологічної сфери економіки.

Досліджено принципи управління інфраструктурою інноваційної діяльності з позиції сприяння позитивним синергетичним ефектам інноваційного розвитку, передумови та реалії створення інноваційної інфраструктури, теоретико-концептуальні основи визначення базових детермінант моніторингу інноваційної інфраструктури в регіонах України, передумови сприйнятливості виробництва української економіки до інновацій.

Розроблено основні положення методології прийняття рішень щодо планування регіонального розвитку на основі сучасних інформаційних технологій, принципи та методичні підходи інструментарію проблемно-орієнтованої оцінки розвитку інноваційного потенціалу регіональних економік.

Результати виконання НДДКР були використані: Комітетом Верховної Ради України з питань науки та освіти, Державним комітетом України з питань науки, інновацій та інформатизації, Державним агентством України з інвестицій та інновацій, Радою національної безпеки та оборони України, Президією НАН України.

^ Найважливіші наукові результати, отримані в результаті виконання теми:

1. Обґрунтовано авторську концепцію щодо необхідності нарощування потенціалу регіональних наукових центрів НАН України як основи формування базових умов розвитку регіональних економічних кластерів та інноваційного розвитку української економіки (Головатюк В.М.).

У зазначеній концепції, на відміну від існуючих вітчизняних підходів щодо формування регіональних економічних кластерів для інноваційного розвитку української економіки, пропонується в якості «точок росту» використовувати реальні регіональні економіки, що входять до складу регіональних наукових центрів НАН і МОН України. Саме в цих регіональних економіках сконцентровано на даний час головний потенціал, що сприяє найефективнішому інноваційному розвитку національної економіки.

2. Обґрунтовано авторську концепцію щодо необхідності формування інвестиційних потоків у відповідності з інноваційним потенціалом регіональних економік (Головатюк В.М.).

У зазначеній концепції на відміну від традиційного підходу при вирішенні питань інвестування регіональних економік пропонується враховувати реальний інноваційний потенціал, сконцентрований у регіонах. Для цього на базі державних статистичних даних розроблено методику моніторингу інноваційного потенціалу регіонів, яка не має на даний час аналогу у вітчизняних та російських дослідженнях.

3. Досліджено й узагальнено особливості розвитку інноваційної інфраструктури національної економіки у контексті формування базових умов розвитку регіональних економічних кластерів (Головатюк В.М.).

Враховуючи, що інноваційна інфраструктура як багаторівнева система суб’єктів інноваційної діяльності та мереж їхньої комунікації, що продукують нові знання і новації, трансформують їх у нові продукти та послуги, забезпечують їхнє розповсюдження й використання, призначена для примноження інноваційного потенціалу та підвищення конкурентоспроможності вітчизняної економіки, пропонується удосконалювати механізм її розвитку, виходячи з реального наявного інноваційного потенціалу, сконцентрованого в регіональних економіках. Для цього розраховуються інноваційні потенціали, сконцентровані у регіонах на основі методики, що не має вітчизняних аналогів. Удосконалення механізму формування ефективної інноваційної інфраструктури на базі моніторингу інноваційного потенціалу регіональних економік розглядається в якості однієї із базових умов розвитку регіональних економічних кластерів.

4. Досліджено сутнісні взаємозв’язки ключових детермінант інноваційного процесу в аграрному секторі у системній взаємодії дослідницького та бізнес-сектору при створенні Національної Агропродовольчої Технологічної платформи (Кот О.В.)

5. Розробка теоретико-методичних засад щодо системної модернізації інституціональної структури інноваційного розвитку національної економіки (Кот О.В.)

6. «^ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОБЛЕМ ТРАНСФОРМАЦІЇ НАУКОВОГО ПОТЕНЦІАЛУ НАН УКРАЇНИ З УРАХУВАННЯМ КРИЗОВИХ ЯВИЩ В ЕКОНОМІЦІ УКРАЇНИ» (затверджена постановою Бюро Відділення інформатики НАН України від 28 травня 2009 р. №5).
   

^ Найважливіші наукові результати, отримані в результаті виконання теми.

1. З метою оцінки трансформаційних процесів, що відбулися в НАН України з початку 90-х років минулого століття по 2010 рік здійснено кількісний і якісний аналіз кадрового та фінансового забезпечення діяльності НАН України за наступними наукометричними показниками: динаміка структури фінансування НАН України, чисельність працівників в академічних установах, структура наукових кадрів та їх вікових змін, виїзд науковців за кордон на стажування, тимчасову роботу або на постійне проживання, динаміка прийому та звільнення молодих спеціалістів, а також захист дисертацій.

Проведений аналіз динаміки фінансування Академії наук дозволив зробити висновок, що найбільш тяжкими роками в діяльності НАН України був період з 1992 року по 1999 рік, причому в 1992 – 1994 роках загальний обсяг фінансування зменшився в сотні і навіть тисячі разів порівняно з 1990 роком, а питома вага надходжень за договорами з підприємствами і об’єднаннями в загальному обсязі надходжень знизилась з 55 % в 1990 році до 18 % в 1992 році. Цей показник у подальші роки змінюється не суттєво і залишається в середньому на рівні 22 відсотка.

Все це спричинило низку негативних трансформацій у НАН України. Перш за все, це стосується Дослідно-виробничої бази (ДВП) НАН України, чисельність працівників якої почала суттєво скорочуватись. Особливо інтенсивно цей процес проходив у період з 1991 по 1994 роки, коли її чисельність скоротилась майже на 23 тис. осіб. Після 2003 року цей процес суттєво уповільнився і в 2010 році чисельність працівників ДВП НАН України становила 2176 осіб, що майже в 16 разів менше порівняно з 1990 роком.

Дещо інша картина спостерігалась в наукових установах. Якщо до 1992 року чисельність працівників наукових установ зростала, то після 1992 року – починає скорочуватися. Максимальна швидкість скорочення працівників у наукових установах була в період з 1993 по 1996 роки і дорівнювала в середньому 3,65 тис. осіб щорічно. З 2001 року починається поступове збільшення чисельності працівників. Цей процес продовжувався до 2008 року. Але з початком нової хвилі світової фінансової і економічної кризи в 2009 році, коли фінансування НАН України було зменшено на 10,16 % порівняно з попереднім роком, знову почалось повільне зменшення чисельності працівників у наукових установах.

У зазначений вище кризовий період (1992 – 1999 роки) посилюється міграція науковців за кордон. Максимальний виїзд науковців на стажування або тимчасову роботу був у 1997 році і дорівнював 529 осіб, у тому числі 107 докторів і 321 кандидатів наук, а виїзд науковців на постійне проживання був найбільшим у 1994 році і склав 86 осіб. Також у рази зменшується прийом молодих спеціалістів на роботу до установ НАН України і в той же час зростає кількість їх звільнення з роботи.

Суттєві зміни відбулися і в структурі наукових працівників. Якщо питома вага наукових працівників зі вченим ступенем до 1998 року зростала, а без ступеня зменшувалась, то після 1998 року тенденція змінилася на протилежну.

Зазначені вище зміни в кадровому потенціалі НАН України можна пояснити перш за все, низькою заробітною платою працівників академії наук порівняно з робітниками приватних фірм, комерційних банків, міжнародних організацій, а також зниженням престижу наукової праці, відсутністю необхідних умов для проведення експериментальних та експедиційних досліджень.

2. Здійснено порівняльний аналіз місця НАН України в світовому науковому просторі на підставі бази даних SCOPUS. Виявлено, що Національна Академія наук України за числом публікацій, індексованих у цій базі даних за період з 2004 по 2008 рр., покращила свій рейтинг і мала 77 місце серед 2883 організацій 88 країн світу проти 102 позиції серед 2124 організацій з 84 країн за попередні чотири роки (2003–2007 рр.). Поліпшенню іміджу України в світовому науковому товаристві та адаптації національних НДДКР до сучасних умов буде сприяти розширення мережі українських видань, що індексує Scopus, число яких у 2010 р. складало лише 1,5 % загальної кількості наукових фахових видань України. Встановлено також, що в 1996 – 2009 рр. збільшення щорічної кількості робіт в Україні дещо перевищувало таке в Російській Федерації, однак, було менше, ніж в більшості східноєвропейських країн та країнах Балтії, а також в Іспанії та Південній Кореї.

З метою здійснення наукознавчого аналізу трансформації наукового потенціалу НАН України в галузі біологічних наук на підставі аналізу відповідних академічних видань у 2000–2011 рр. створюється база даних щодо інформаційних потоків для 20 біологічних журналів НАН України за 2011 рік, а також попередні часові періоди – 1991, 1996 та 2006 роки.

3. Досліджено актуальність введення викладання дисципліни «Про стан і перспективи наукових досліджень у галузі історії науки і техніки» у вищих навчальних закладах країни для збереження надбання в науковому суспільстві та вдосконалення шляхів подолання «розбалансування вікової та кваліфікаційної структур» наукового потенціалу.

З цією метою вивчено досвід роботи першої кафедри історії науки і техніки Харківського політехнічного інституту та зроблено огляд наукових праць учених-істориків у галузі освіти, науки і техніки з проблеми «пріоритети української науки». Розглянуто такі аспекти: загальні питання історії науки; історія науки як складова історії культури; історія Академії наук України; академічні інститути України як осередки формування нових наукових напрямів; фундаментальні дослідження та розвиток сучасних технологій у наукових інститутах та університетах України крізь призму наукових та науково-технічних шкіл; історична біографістика вчених та організаторів науки. Детально проаналізовано праці з історії фізико-математичних і технічних наук (історичні аспекти розвитку фізико-математичних і технічних наук в Україні; технічні університети у розвитку науки та технічної освіти, методологія викладання фізико-математичних наук; роль особистості в науці, наукові та науково-технічні школи).

Визначено регіональні особливості утворення та розвитку науково-технологічного потенціалу центрів МОН України з минулих років до періоду сучасних трансформацій, а також тенденції утворення єдиного наукового простору на сучасному рівні.

4. Продовжено аналіз стану науково-технічного співробітництва установ НАН України з міжнародним науковим співтовариством та законодавчих актів у сфері науково-технічної діяльності з метою прогнозування можливих трендів та модернізації підходів для подальшого удосконалення організаційної структури та фінансового забезпечення фундаментальних досліджень, діючих науково-технічних програм з урахуванням тенденцій щодо формування поточного профіциту держбюджету. Здійснено дослідження теоретичних і практичних аспектів застосування методик модельного законодавства у законотворчій діяльності ВР України в умовах перспективного формування спільного науково-освітнього простору держав СНД та угоди про асоціацію з ЄС.

Здійснено подальші теоретичні напрацювання щодо аналізу тенденцій науково-технічного розвитку на основі розроблюваних теоретико-математичних і статистичних методів при застосуванні відповідних індикаторів інноваційного розвитку науково-технічної бази української економіки згідно існуючих урядових рішень та законодавства. Продовжено розробку методів аналізу отриманих даних про стан наукової діяльності на основі статистики об’єктів нечислової природи для застосування щодо кількісних показників діяльності організацій НАН України. Здійснено подальшу розробку теоретико-прикладних аспектів формування, розповсюдження та утвердження наукових знань у системі “Наука-ЗМІ” для створення умов доступу та активної участі в електронному інформаційному суспільстві.

5. Здійснено порівняльний моніторинговий аналіз завершених науково-дослідних робіт наукових установ ВФТПЕ НАН України за період 1998 – 1999 та 2008 – 2009 роки. У рамках дослідження укладено реферативну базу даних таких робіт з класифікацією їх за науковими напрямами, у тому числі даних щодо обсягів фінансування, кадрового потенціалу та результативності завершених робіт. Попередній аналіз зазначеного інформаційного масиву завершених робіт дає підстави для висновку щодо зростання уваги вчених наукових установ Відділення до досліджень екологічного спрямування, в першу чергу пов’язаних з проблематикою Чорнобиля, а також тематики, спрямованої на енергозбереження та використання нетрадиційних джерел енергії. Відчутного впливу кризових проявів на характеристики наукового потенціалу установ відділення, задіяного у виконанні завершених науково-дослідних робіт у досліджений період часу не виявлено. Це може бути пов’язано як з певною інерційністю процесів трансформації, так і з обмеженістю глибини дослідження у форматі попереднього аналізу.

6. Досліджено підготовку наукових кадрів вищої кваліфікації НАН України в галузі суспільних наук у 2010 році за наступними критеріями:

професійно-посадовий статус здобувачів наукового ступеня кандидата наук;

спеціалізовані вчені ради, де захищаються дисертації;

наукові теми, з яких проводиться захист дисертацій.

Зроблено висновок, що система підготовки наукових кадрів у цілому та в галузі суспільних наук, зокрема, потребує реформування наявної науково-технологічної системи, у тому числі її кадрового наукового потенціалу.

7. Досліджено методологічні підходи щодо вдосконалення критеріїв оцінювання рівня діяльності науково-дослідних (науково-технічних) установ в аспекті їх державної атестації. З метою підвищення рівня об’єктивізації результатів оцінювання запропоновано, зокрема, такі методичні підходи: (а) поєднання визначення рейтингових оцінок наукових установ за досягнутим рівнем і масштабом діяльності з оцінками динаміки розвитку наукового потенціалу та результативності досліджень; (б) використання для оцінювання не всіх обліково-звітних показників, а лише тих із них, що стимулюють зростання результативності діяльності наукової установи; (в) поєднання оцінювання результатів за попередній період з оцінюванням майбутнього „навантаження” на потенціал; (г) визначення сильних і слабких сторін наукової установи; (д) застосування наукометричних методів (бібліометричного, вебометричного); (е) диференціація показників за галузями наук; (є) використання переважно відносних і питомих величин показників; (ж) застосування математичних методів агрегування показників і розрахунку рейтингових оцінок; (з) здійснення процедури порівняльного рейтингового оцінювання наукових установ з метою отримання додаткової аналітичної інформації; тощо.

За результатами дослідження розроблено і направлено до Держінформнауки України пропозиції змін і доповнень до чинних нормативних документів, що регламентують порядок проведення державної атестації наукових установ.

8. Здійснено апробацію методичних підходів щодо проведення державної атестації наукових установ НАН України на прикладі вибраної групи інститутів та інших організацій відділень інформатики, хімії та економіки за доступними статистичними, бібліометричними та вебометричними показниками.

На підставі доступних матеріалів щодо визначення поняття «результативність» встановлено, що зазначене поняття не має чіткого тлумачення, а значить і системи одиниць виміру. З урахуванням цього підготовлено та подано пропозиції щодо можливості використання окремих наведених у методиці, що перевірялася, показників для оцінювання результативності наукових досліджень. Було відзначено також, що проводити таке оцінювання доцільно лише в контексті порівняння ефективності (синоніма поняття «результативності») досліджень різних інститутів (за певний відрізок часу – 5, 10 чи більше років).

Водночас, оскільки мова йде про оцінювання наукових досліджень, використання для цього запропонованих методичних рекомендацій є не зовсім коректним, хоча частину показників все ж можна використати для такого оцінювання за умови розроблення відповідних офіційно затверджених рекомендацій. Можуть бути використані й інші кількісні показники, що наводяться в офіційних щорічних звітах установ Академії. За результатами апробації зроблено необхідні корективи щодо окремих аспектів методики оцінювання.

9. Зроблено вебометричну оцінку кластеру НАН України та інших національних академій наук – членів МААН у світовому інформаційному просторі. Показано, що Національна академія наук України представлена в Інтернеті досить значним за обсягом інформації (кількістю веб-сторінок) кластером, особливо в англомовному секторі. Загальний вектор інформаційного потоку має інтернальний характер, тобто внутрішню спрямованість. Динаміка кількості веб-сайтів про НАН України в Інтернеті за останні 4 роки свідчить про уповільнення темпів нарощування їх питомої ваги у загальній кількості документів про академії наук світу. Для посилення позитивної тенденції необхідні додаткові трансформаційні імпульси як щодо національних, так і в міждержавному науковому просторі, особливо в інформаційно-комунікативній і соціально-інституціональній його складових.

Проаналізовано динаміку потоку наукових публікацій учених України, індексованих в пошуковій системі Scirus. Показано, що, починаючи з 2000 року, практично в усіх галузях науки спостерігається спад або як мінімум припинення зростання числа індексованих публікацій. Це не є світовою тенденцією, наприклад, в Польщі саме з цього року темп зростання кількості наукових публікацій істотно зростає. Наведені результати можуть бути відображенням певних негативних процесів у розвитку української науки.

10. Здійснено моніторинг публікацій у друкованих ЗМІ (2011 р.) щодо висвітлення проблем науки та діяльності НАН України, а також інформаційної активності вчених НАН України, розпочато створення окремої бази даних та тематичної картотеки публікацій в ЗМІ з проблем та діяльності МААН.

Проведено аналіз рейтингувати теми щодо науки, висвітлювані в ЗМІ, наступним чином: місце і роль науки у сучасному світі, у т.ч. в Україні; неможливість інноваційного розвитку України без залучення вчених та їх розробок; проблеми впровадження наукових розробок; проблеми фінансування української науки; про внесок українських учених у розвиток світової науки і техніки; про шляхи реформування вищої освіти; про створення реальних стимулів для залучення в науку талановитої молоді, зокрема, її повернення з-за кордону.

7. «РОЗРОБКА МЕТОДОЛОГІЇ ТА МЕТОДИЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СТВОРЕННЯ АВТОМАТИЗОВАНОЇ ЕКСПЕРТНОЇ СИСТЕМИ НАН УКРАЇНИ ДЛЯ ПРОГНОЗУВАННЯ НАУКОВО-ТЕХНОЛОГІЧНОГО ТА ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ УКРАЇНИ» (затверджено постановою Бюро Відділення інформатики НАН України від 06 червня 2008, пр.№3).
   

У ході виконання теми проаналізовано основні етапи розвитку прогнозно-аналітичних досліджень в Україні і обгрунтовано нагальну необхідність їх автоматизації на основі сучасних інформативно-комунікативних технологій як обовязкової умови ефективного використання їх результатів у практиці управління соціально-економічним розвитком і на загальнодержавному рівні, і на рівні коригування інноваційного розвитку окремого підприємства.

Виконано дослідження, спрямовані на розвиток методології форсайтних досліджень. Зокрема, продемонстровано, що за останні десятиліття в світі відбулася істотна еволюція змісту самого терміну «форсайт» – він набув виразного соціально-політичного звучання. Прогнозно-аналітичні дослідження форсайтного типу набули рис політичної технології, яка відіграє значну роль в досягненні консенсусу в суспільстві щодо найбільш прийнятних напрямів технологічного та соціального розвитку й у консолідації зусиль різних верств населення для досягнення поставлених цілей.

Продемонстровано можливості застосування нових концепцій прикладної інформатики і наукометрії щодо збереження, обробки і аналізу інформації, для здійснення прогнозно-аналітичних досліджень за рахунок розширення використання формалізованих методів аналізу даних.

Розвинено методологію використання автоматизованої прогнозно-аналітичної системи для здійснення програмного прогнозування, яке дозволяє кардинально поліпшити якість науково-технологічних програм і тим самим зробити істотний крок для реанімації програмно-цільового підход до управління інноваційним розвитком, відродження його незаперечних переваг як ідеології максимальної доцільності і цілеспрямованості.

Розроблено концепцію автоматизованої експертної системи, призначеної для проведення прогнозно-аналітичних досліджень форсайтного типу, у тісній співдружності з Інститутом прикладних машин і систем НАН України сформовано базу даних про експертів та програмне забезпечення, необхідне для організації їх опитування через Інтернет та обробки отриманої інформації з використанням технологій ситуаційного центру підтримки прийняття рішень. Створено пілотний варіант автоматизованої експертної системи на базі ситуаційного центру Інституту прикладних машин і систем НАН України.

За результатами виконання теми опубліковано 8 праць у наукових журналах та неперіодичних виданнях зроблено 10 доповідей на Міжнародних та українських конфоренціях і симпозіумах.