Зміст
Вид материала | Документы |
- Єрьомін Розміщення продуктивних сил Зміст, 1769.51kb.
- Міністерство освіти І науки україни перечинський професійний ліцей, 202.74kb.
- Організація та зміст навчально –в виховної роботи у днз, 81.03kb.
- Збірник державних стандартів, 1247.56kb.
- Зміст І порядок розроблення виробничої програми підрозділів виробнича програма, 128.75kb.
- Зміст І порядок розроблення виробничої програми підрозділів виробнича програма, 127.69kb.
- Процеси прийняття рішення І управління зміст процесу управління, 283.85kb.
- Поняття та зміст комунального управління, 500.89kb.
- Завдання та зміст виробничої програми підприємства Показники виробничої програми підприємства, 123.69kb.
- План Поняття та зміст юридична деонтологія > Юридична діяльність: поняття та зміст, 476.58kb.
3. ГЛОСАРІЙ
Автотрофи (αύτός – сам, τροφή – живлення, грецьк.) – біонти з таким способом асиміляції, який дозволяє засвоювати мінеральні речовини. Автотрофний спосіб живлення існує у вигляді фотосинтезу і хемосинтезу.
Актиноміцети – порядок бактерій (Actinomycetales), які, поруч з типовими ознаками прокаріот, мають ознаки, характерні скоріше для грибів, тобто клітини або гіфи з розвиненим розгалуженням хоча б на окремих стадіях розвитку.
Асиміляція (assimile – уподібнюю, лат.), або пластичний обмін (також: анаболізм) – одна зі сторін обміну речовин; процес синтезу складних органічних речовин з більш простих компонентів, що надходять у клітину ззовні, з використанням внутрішньої енергії клітини. У залежності від речовин, що надходять, існує автотрофна і гетеротрофна асиміляція.
Бактерії (βακτηρία – паличка, грецьк.) – біонти, що мають, як і ціанобактеріїі, одноклітинну (рідше – колоніальну) прокаріотну форму організації, але, на відміну від останніх, ще не мають хлорофілу.
Бактеріофаги (βακτηρία – бактерія, φάγος – пожирати; грецьк.) – віруси, що викликають розчинення оболонки деяких бактерій (бактеріоліз) з метою їх подальшого використання для розвитку і розмноження.
^ Біонти (βίος – життя, грецьк.) – живі організми (у функціональному, а не морфологічному змісті) різного ступеня складності.
Віруси (virus – отрута, лат.) – дрібні біонти неклітинної організації, що, як правило, проходять через бактеріальні фільтри, і нерозрізнені у світловий мікроскоп. Розвиваються тільки в клітинах хазяїв, поза клітинами кристалізуються, як неживі хімічні сполуки. Являють собою ділянки молекули нуклеїнової кислоти (ДНК або РНК), оточені білковою оболонкою.
^ Вищі рослини – автотрофні біонти багатоклітинного двошарового рівня організації (включають мохи і справжні судинні рослини).
Водорості – група переважно водних організмів, виділена на підставі спільності методики збору і вивчення; фактично поєднує біонтів різних структурних рівнів організації, що використовують фотоавтотрофний спосіб асиміляції (деякі – міксотрофи), крім судинних рослин.
Гетеротрофи (έτερος – інший, τροφή – живлення; грецьк.) – біонти з таким способом асиміляції, що дозволяє засвоювати готові органічні речовини. Підготовча стадія асиміляції – травлення – може в них як бути присутня (наприклад, у тварин), так і відсутня (наприклад, у грибів).
Гриби – гетеротрофні біонти одношарового багатоклітинного рівня організації (донедавна традиційно поєднувалися з нижчими рослинами)
Дисиміляція (di – дві, тут – інші сторони [обміну речовин], лат.), або енергетичний обмін – одна зі сторін обміну речовин; процес розпаду складних органічних речовин самої клітини до більш простих компонентів (які згодом виводяться назовні) з виділенням енергії. В залежності від кінцевих продуктів, існує у вигляді бродіння й у вигляді дихання.
Еукаріоти (εϋ – передає зміст "власне", "справжній", κάριον – ядро; грецьк.) – біонти, що мають сформоване клітинне ядро.
^ Живі системи – це відкриті системи, що знаходяться в динамічному стаціонарному стані, через які проходять потоки речовини й енергії і які відмежовані від зовнішнього середовища структурами, що служать для підтримки просторової єдності систем, ускладнюють обмін речовинами і тим самим зводять втрати речовин до мінімуму. Для живих систем характерна присутність у їх складі нуклеїнових кислот і білків, що постійно синтезуються заново і розпадаються в сам цих системах. Обмін речовин – важлива ознака живих систем – зумовлює існування механізмів для використання зовнішніх джерел енергії (найчастіше – енергії Сонця).
^ Зародкові листки (або зародкові шари) –- шари тіла зародка багатоклітинних тварин, що утворюються на ранніх етапах онтогенезу і дають початок різним тканинам і органам. У тришарових тварин – ектодерма (зовнішній зародковий листок), ентодерма (внутрішній зародковий листок) і мезодерма (середній зародковий листок), у двошарових тварин – два останніх ще представлені єдиним утворенням.
Класифікація – розбивка будь-якої множини на ряд підмножин, що не перекриваються, за якою-небудь ознакою або набором ознак.
Міксотрофи – біонти, здатні в залежності від умов використовувати як автотрофний, так і гетеротрофний способи асиміляції.
Найпростіші – одноклітинні еукаріотні біонти з гетеротрофним способом харчування. Раніше розглядалися як єдиний тип; у даний час розглядаються як підцарство Царства Тварин.
^ Нижчі рослини – автотрофні біонти багатоклітинного одношарового й одноклітинного еукаріотного рівнів організації (тобто практично є синонімом водоростей; донедавна в цю групу відносили також ціанобактерії, гриби, лишайники; також синонім: талломні рослини).
Онтогенез – індивідуальний розвиток організмів, що відбувається згідно успадкованій програмі.
^ Порожнини тіла – простір між стінками тіла і внутрішніх органів тварин. Один по одному виникнення у філогенезі й онтогенезі розрізняють первинну, вторинну і змішану порожнини.
Прокаріоти (πρό – раніше, κάριον – ядро; грецьк.) – біонти, що не мають сформованого клітинного ядра.
Ріккетсії – група прокаріот, клітини яких нерухомі, грам-негативні, розмножуються бінарним поділом, спор не утворюють; збудники сипного тифу, плямистої лихоманки Скелястих Гір, кліщового ріккетсіозу Північної Азії, лихоманки "Q" та ін.
Система – сукупність однорідних або різнорідних відокремлених частин, що знаходяться в більш міцних, ніж із навколишнім середовищем, стосунках і зв'язках один з одним, і тому утворюють певну цілісність, єдність.
Систематика – розділ біології, задачами якого є опис і позначення всіх існуючих і вимерлих організмів, а також їх класифікація за таксонами різного рангу.
^ Судинні рослини – автотрофні біонти багатоклітинного двошарового рівня організації, тіло яких має листо-стеблову будову і справжні судинні тканини, клітинами яких є трахеїди, членики судин (ксилема) і ситоподібні елементи (флоема) (фактично, синонім поняття "вищі рослини"). Поєднують відділи плауноподібних, хвощеподібних, папоротеподібних, голонасінних і покритонасінних.
Таксон – група організмів, зв'язаних тим чи іншим ступенем споріднення, і тих, що утворюють досить відособлену групу, щоб їй можна було присвоїти певну таксономічну категорію того чи іншого рангу; використання терміна завжди має на увазі існування конкретного біологічного об'єкта, тобто конкретного виду, роду, родини, тощо.
^ Таксономічна ієрархія – супідрядність таксономічних категорій.
Таксономічна категорія – супідрядна група організмів, що відрізняються різним ступенем споріднення (вид, рід, родина і т.д.) Таксономічна категорія присвоюється конкретним таксонам.
Таксономія – теорія і практика класифікації організмів.
^ Таллом (чи слань) – вегетативне тіло нижчих рослин, не диференційоване на органи.
Фаги – див.: бактеріофаги.
Філогенез – еволюційний розвиток таксонів.
Ціанобактеріїі – група фотоавтотрофних прокаріот, що традиційно називаються "синьо-зеленими водоростями".
^ Чергування поколінь – послідовна зміна стадій статевого і безстатевого розмноження в онтогенезі. Ці стадії можуть бути роз'єднані в просторі і представлені морфологічно і фізіологічно різними організмами (напр., у водоростей, папоротеподібних, червів, молюсків тощо), а можуть відбуватися в різних органах того самого організму (напр., голонасінні і квіткові рослини).
^
4. Список літератури:
- Айала Ф. Введение в популяционную и эволюционную генетику: Пер. с англ. – М.: Мир, 1984. – 230 с.
- Айала Ф., Кайгер Дж. Современная генетика: в 3-х тт. – Пер. с англ. – М.: Мир, 1987-1988. -Т. 1., 1987. – 296 с.; Т. 2., 1988. – 368 с.; Т. 3., 1988. – 335 с.
- Алтухов Ю. П. Генетические процессы в популяциях. – М.: Наука, 1989. – 328 с.
- Белоусов Л. В. Введение в общую эмбриологию. – М.: Изд-во МГУ, 1980. – 216 с.
- Бердников В. А. Эволюция и прогресс. – Новосибирск: Наука, Сиб. отд-е, 1991. – 191 с.
- Билай В. И. Основы общей микологии. – К.: Вища шк., 1989. – 390 с.
- Биологический энциклопедический словарь. /Гл. ред. М. С. Гиляров. – 2-е изд., иправл. – М.: Сов. энциклопедия, 1989. – 864 с.
- Биология: в 2 кн.: Учеб. для медиц. спец. вузов /Под ред. В. Н. Ярыгина. – М.: Высшая школа, 1999. – 448 с.
- Біологічний словник. /За ред. К. М. Ситника, В. О. Топачевського. – 2-е вид. – К.: Гол. ред. УРЕ, 1986. – 680 с.
- Богоявленский Ю. К., Улиссова Т. Н., Яровая И. М., Ярыгин В. Н. Биология. /Под ред. В. Н. Ярыгина. – М.: Медицина, 1985. – 560 с.
- Ботаника: Морфология и анатомия растений: Учеб. пособие для студентов пед. ин-тов по биол. и хим. спец. /А. Е. Васильев, Н. С. Воронин, А. Г. Еленевский и др. – 2-е изд., перераб. – М.: Просвещение, 1988. – 480 с.
- Георгиевский А. Б. Эволюция адаптаций: Историко-методологическое исследование. – Ленинград: Наука, 1989. – 188 с.
- Гершензон С. М. Еволюційна ідея до Дарвіна. – К.: Наук. думка, 1974. – 200 с.
- Гершензон С. М. Основы современной генетики. – К.: Наукова думка, 1983. – 558 с.
- Гершкович И. Генетика: Пер. с англ. – М.: Мир, 1968. – 702 с.
- Грант В. Эволюционный процесс: Пер. с англ. – М.: Мир, 1991. – 488 с.
- Грин Н., Стаут У., Тейлор Д. Биология: в 3-х т. - Пер. с англ.– М.: "Мир", 1990. - Т. 1. – 368 с.; Т. 2 – 327 с.; Т. 3. – 374 с.
- Догель В. А. Зоология беспозвоночных. – М.: Высшая шк., 1981. -
- Дубинин Н. П. Общая генетика. – 3-е изд-е, перераб. и доп. – М.: Наука, 1986. – 559 с.
- Дудка И. А., Вассер С. П. Грибы: Справочник миколога и грибника. – К.: Наук. думка, 1987. – 535 с.
- Жизнь животных: в 7 т.т.; Гл. ред. Л. А. Зенкевич. – М.: Просвещение, 1967-1971.
- Жизнь растений: в 7 т.т.; Гл. ред. А. Л. Тахтаджян. - М.: Просвещение, 1975-1986.
- Завадский К. М. Развитие эволюционной теории после Дарвина. 1859 – 1920-е годы. – Ленинград: Наука, 1973. – 423 с.
- Ичас М. О природе живого: Механизмы и смысл: Пер. с англ. – М.: Мир, 1994. – 496 с.
- Кейлоу П. Принципы эволюции: Пер. с англ. – М.: Мир, 1986. – 128 с.
- Кемп П., Армс К. Введение в биологию: Пер с англ. – М.: Мир, 1988. – 671 с.
- Комарницкий Н.А., Кудряшов Л.В., Уранов А.А. Ботаника: Систематика растений: Учебник для студентов вузов. – М.: Просвещение, 1975. – 608 с.
- Лукин Е. И. Зоология: Учебник для вузов. – М.: Агропромиздат, 1989. – 384 с.
- Майр Э. Популяции, виды и эволюция: Пер. с англ. – М.: Мир, 1974. – 460 с.
- Медавар П., Медавар Дж. Наука о живом: Современные концепции в биологии: Пер. с англ. – М.: Мир, 1983. – 207 с.
- Медников Б. М. Биология: формы и уровни жизни: Пособие для учащихся. – М.: Просвещение, 1994. – 415 с.
- Назаров В. И. Учение о макроэволюции: На путях к новому синтезу. – М.: Наука, 1991. – 287 с.
- Наумов Н. П., Карташев Н. Н. Зоология позвоночных: в 2-х т.т. – М.: Высшая шк., 1979.
- Наумов С. П. Зоология позвоночных – М.: Просвещение, 1983.
- Нечипайло В. А., Липа О. Л. Систематика вищих рослин. – К.: Вища шк., 1993.
- Николис Дж. Динамика иерархических систем: Эволюционное представление: Пер. с англ. – М.: Мир, 1989. – 486 с.
- Основы общей биологии: Пер. с нем. /Под общ. ред. Э. Либберта. – М.: Мир, 1982. – 440 с.
- Рейв П., Эверт Р., Айкхорн С. Современная ботаника: в 2-х тт. – Пер. с англ. – М.: Мир, 1990.
- Реймерс Н. Ф. Основные биологические понятия и термины: Книга для учителя. – М.: Просвещение, 1988. – 319 с.
- Реймерс Н. Ф. Природопользование: Словарь-справочник. – М.: Мысль, 1990. – 637 с.
- Роллер Э. Открытие основных законов жизни: Пер. с англ. – М.: Мир, 1978. – 356 с.
- Северцов А. Н. Морфологические закономерности эволюции. – М.–Л.: Изд-во АН СССР, 1939. – 610 с.
- Северцов А. С. Основы теории эволюции. – М.: Изд-во МГУ, 1987. – 320 с.
- Татаринов Л. П. Очерки по теории эволюции. – М.: Наука, 1987. – 251 с.
- Токин Б. П. Общая эмбриология: Учеб. для биол. спец. ун-тов. – 4-е изд., перераб. и доп. – М.: Высш. шк., 1987. – 480 с.
- Фогель Ф., Мотульски А. Генетика человека: в 3-х тт. – Пер. с англ. – М.: Мир, 1989-1990. – Т. 1., 1989. – 308 с.; Т. 2., 1990. – 378 с.; Т. 3., 1990.- 366 с.
- Хадорн Э., Венер Р. Общая зоология: Пер. с нем. – М.: Мир, 1989. – 524 с.
- Хаусман К. Протозоология: Пер. с нем. – М.: Мир, 1988. – 334 с.
- Шатровский А.Г. Системное естествознание и экология: Учебное пособие для студентов вузов. – Х.: Каравелла, 2003. – 188 с. (Гриф МОН України, лист № 14/18.2-1165 від 03.07.2003 р.)
- Шатровский А.Г. Системное естествознание – новая учебная дисциплина в фундаментальной подготовке маркетологов // Социальная экономика. – 2001 – № 1. – С. 94–99.
- Шатровский А.Г. Структурная иерархия в филогенезе: системный аспект изучения. – Изв. Харьк. энтомол.о-ва. – 2001. – У видавництві.
- Шатровский А.Г., Вергелес Ю.И. Общая биология: Конспект лекций для студентов 1 курса дневной и заочной форм обучения спец. 6.070800 «Экология и охрана окружающей среды» (включая изучающих русский язык как иностранный). – Харьков: ХНАГХ, 2007. – 140 с.
- Шкорбатов Г. Л. Эколого-физиологические аспекты микроэволюции водных животных. – Х.: Изд-во Харьк. ун-та, 1973. – 200 с.
- Шмальгаузен И. И. Организм как целое в индивидуальном и историческом развитии. – М.: Изд-во АН СССР, 1938. – 144 с.
- Эпштейн В. М. Философия систематики. Книга первая. Методология, история, системный подход. – Х.: Ранок, 1999. – 367 с.
- Эпштейн В. М., Грешнер М. Ю. Лекции по истории биологии. XIX век. – Х.: РИП «Оригинал», 1997. – 240 с.
- Яблоков А. В., Юсуфов А. Г. Эволюционное учение (Дарвинизм): Учеб. для биол. спец. вузов. – 3-е изд., перераб. и доп. - М.: Высшая шк., 1989. – 335 с.
Навчальне видання
Біологія і екологія людини. Ч. 1. Загальна біологія: Методичні вказівки з організації самостійної роботи (для студентів 1 – 2 курсів денної форми навчання за фахом 6.070800 «Екологія та охорона навколишнього середовища»).
Укладачі: Олександр Георгійович Шатровський,
Юрій Ігорович Вергелес
Редактор: М.З. Аляб’єв
План 2007, поз. 5 дод.
Підп. до друку 25.05.2007 Формат 60×80 1/16 Папір офісний
Друк на ризографі Умовн.-друк. арк. 0,8 Обл.-вид. арк. 1,1
Тираж 220 прим. Зам. №
61002, Харків, ХНАМГ, вул. Революції, 12
Сектор оперативної поліграфії ІОЦ ХНАМГ
61002, Харків, вул. Революції, 12
1 Перше закінчення – назва таксонів рослин, друге – грибів
2 Перше закінчення – назва класів водоростей, друге – листостеблових рослин, трете – грибів
3 в запозичених із германських мов словах
4 в запозичених із грецької мови словах
5 в запозичених із слов’янських мов словах
6 крім слів, запозичених із італійської, іспанської мови, а також транслітерованих китайських, японських, корейських, арабських слів: в цих випадках див. правила вимовляння в приведених мовах
7 найпоширеніші випадки; в у випадках латинської транслітерації іншомовних слів слід користуватися правилами читання тих мов, звідки взяті назви (наприклад: Chaix – "Ше", власне ім’я. (франц.))
8 в словах грецького походження; в узятих із французької мови вимовляти як "ш"
9 в словах італійського походження; в іменах власних англійського походження – за правилами англійської фонетики
10 в словах грецького походження, в словах, узятих із германських і слов’янських мов вимовляти як "ш"