Метод навчання (м\н): взаємопов'язана діяльність викладача та учнів, спрямована на засвоєння учнями системи знань, набуття умінь І навичок, їх виховання І загальний розвиток. Метод навчання
| Вид материала | Документы |
- План І. Вступ >ІІ. Дидактичні ігри важливий засіб успішного засвоєння учнями математичних, 276.55kb.
- Коли йдеться про зміст шкільного курсу математики, то, звичайно, мають на увазі засвоєння, 124.36kb.
- Методи І засоби навчання, 392.17kb.
- Н. В. Метод навчання інтегрованих мікромодулів у методичній системі виробничого навчання, 152.92kb.
- І інформаційних технологій навчання має великі перспективи в плані побудови розвинених, 232.73kb.
- О. П. Глазова рідна мова плани-конспект, 2342.68kb.
- Ою оновлення та набуття умінь, знань, навичок І здатності виконувати завдання та обов’язки,, 97.32kb.
- Створення умов для навчання, виховання та корекції учнів, 2905.17kb.
- Планування екологічного навчання І виховання в 10 класі, 219.35kb.
- Використання новітніх інформаційних технологій навчання у вивченні іноземної мови, 143.62kb.
МЕТОДИ НАВЧАННЯ ТА ЇХ КЛАСИФІКАЦІЯ
Метод навчання (м\н):
взаємопов'язана діяльність викладача та учнів, спрямована на засвоєння учнями системи знань, набуття умінь і навичок, їх виховання і загальний розвиток.
Метод навчання:
спосіб керівництва пізнавальною діяльністю учнів.
Три функції м\н: навчаюча, виховна, розвиваюа.
Пед. аспекти м\н: гносеологічний, логіко-змістовий, психологічний, педагогічний
Прийом навчання:
складова м\н, сукупність конкретних навчальних ситуацій, що сприяють досягненню проміжної (допоміжної) мети конкретного методу.
^ Класифікація м\н :
- загальні (можуть використовуватися в процесі навчання будь-яких навчальних предметів) і
- спеціальні (застосовуються для викладання окремих предметів, але не можуть бути використані при
викладанні інших предметів).
методи готових знань - учні пасивно сприймають подану викладачем інформацію, запам'ятовують, а в разі необхідності відтворюють її;
дослідницький метод - передбачає активну самостійну роботу учнів при засвоєнні знань: аналіз явищ, формулювання проблеми, висунення і перевірка гіпотез, самостійне формулювання висновків, який найбільш повно реалізується в умовах проблемного навчання.
залежно від походження інформації:
словесні; наочні; практичні методи.
залежно від мети :
- м-д здобуття нових знань,
- м-д формування умінь і навичок,
- м-д застосування знань на практиці,
- м-ди творчої діяльності,
- м-ди закріплення знань, умінь і навичок,
- м-ди перевірки і оцінювання знань, умінь і навичок.
за особливостями навч.-пізнав. діяльності учнів:
пояснювально-ілюстративний (інфор.-рецептивний):
викладач організує сприймання та усвідомлення учнями інформації, а учні здійснюють сприймання (рецепцію), осмислення і запам'ятовування її;
репродуктивний: викладач дає завдання, у процесі виконання якого учні здобувають уміння застосовувати знання за зразком;
проблемного виконання: викладач формулює проблему і вирішує її, учні стежать за ходом творчого пошуку (учням подається своєрідний еталон творчого мислення);
частково-пошуковий(евристичний): викладач формулює проблему, поетапне вирішення якої здійснюють учні під його керівництвом (при цьому відбувається поєднання репродуктивної та творчої діяльності учнів);
дослідницький: викладач ставить перед учнями проблему, і ті вирішують її самостійно, висуваючи ідеї, перевіряючи їх, підбираючи для цього необхідні джерела інформації, прилади, матеріали тощо.
Залежно від особливостей викладання та учіння,
в яких поєднуються методи викладання (діяльність викладача) з відповідними методами учіння (діяльність учнів):
інформаційно-повідомляючий метод викладання і виконавчий метод учіння. Передбачають викладання навчального матеріалу без докладного пояснення, узагальнення й систематизації, а учні — заучують його без достатнього аналізу та осмислення;
пояснювальний метод викладання і репродуктивний метод учіння. Викладач не тільки повідомляє певні факти, але й пояснює їх, домагаючись осмислення, засвоєння учнями (учні засвоюють матеріал на рівні розуміння і запам'ятовування);
інструктивно-практичний метод викладання і продуктивно практичний метод учіння. Викладач інструктує учнів словесними, наочними або практичними способами, як виконувати певні практичні дії; учні за допомогою вправ відшліфовують різні уміння і навички;
пояснювально-спонукальний метод викладання і частково-пошуковий метод учіння. Викладач частину навчального матеріалу подає в готовому вигляді, іншу частину — через проблемні завдання; учні засвоюють навчальний матеріал як за допомогою репродуктивного, так і творчого, дослідницького методу;
спонукальний метод навчання і
пошуковий метод учіння. Викладач ставить перед учнями проблемні питання і завдання, організовуючи їх самостійну діяльність; учні самостійно здобувають і засвоюють нові знання в основному без допомоги викладача.
За логікою побудови навчального матеріалу,
індуктивні, дедуктивні та традуктивні методи;
За логікою викладання :
аналітичні, систематичні, аналітико-синтетичні, аналогічно-індуктивні, синтетично-дедуктивні;
По характеру пізнавальної діяльності.:
ілюстративні, продуктивні, творчі, акроматичні, катехізичні (запитальні) методи;
За ступіню самостійної роботи учнів у процесі навчання:
подаючі методи (діяльність учнів в основному зводиться до сприймання словесної або наочної інформації),
методи взаємодії викладача та учнів (наприклад, бесіда, дискусія тощо),
методи самостійної роботи учнів;
За спосом вирішення пізнавального завдання
емпіричні (засновані на досвіді, експерименті)
теоретичні (засновані на логічному аналізі)
Методи проблемного і програмованого навчання.
Бінарний підхід класифікації враховує одночасно навчальну діяльність викладача і пізнавальну діяльність учнів
м-ди організації і здійснення навчально-пізнавальної діяльності;
м-ди стимулювання і мотивації навчально-пізнавальної діяльності;
м-ди контролю і самоконтролю за ефективністю навчально-пізнавальної діяльності.
МЕТОДИ
^ ОРГАНІЗАЦІЇ ТА ЗДІЙСНЕННЯ Н-П ДІЯЛ.
словесні, наочні, практичні: спрямованих на передачу і засвоєння учнями знань, формування умінь і навичок.
Словесні методи навчання
Основним джерелом інформації при використанні цих методів є слово вчителя. Від точності, яскравості, емоційності, забарвленості його мови, міміки, жестів залежить ефективність сприймання. Вчитель, який не вміє пояснювати, є винуватцем низької успішності учнів, їх нелюбові до предмета.
Словесні методи навчання використовують у поєднанні з наочними методами.
інформація подається учням через слово викладача, а сприймання її здійснюється у процесі слухання її.
евристичний (запитальний) метод - бесіда;
акроматичий (викладальний) метод - пояснення, розповідь, лекція, інструктаж, робота з підручником.
^ Бесіда — діалогічний метод навчання,
за якого вчитель із допомогою вдало поставлених питань спонукає учнів відтворювати раніше набуті знання, робити самостійні висновки-узагальнення на основі засвоєного фактичного матеріалу.
Б. реалізується за допомогою чотирьох типів дидактичного діалогу
1) “учень — учень” використовують у найактивніших формах бесіди: парній і груповій роботі на уроці, дискусії, диспуті.
^ 2) “учень — підручник” належить до групи методів самостійної роботи, використовується в процесі навчання і самонавчання. 3)
“учень — комп'ютер” досить ефективний метод, але за умови повної комп'ютеризації процесу навчання.
Типи бесід:
Повідомляюча Б. (“Що?”, “Де?”, “Коли?”).
орієнтована на актуалізацію пам'яті, а мислення учнів є репродуктивним.
Евристична Б. (“Чому?”, “Як Ви вважаєте?”, “Чим можна пояснити?”...), мислення учнів творче, продуктивне.
Вищий рівень евристичної бесіди — дискусія.
Мета дискусії учні вчаться сперечатися, доводити, аргументувати, обстоювати свою думку, адекватно оцінювати себе, поважати думки інших.
Катехізична Б (грец. katechesis — настанова, повчання): будується на питаннях, які потребують чітких, однозначних відповідей, називають ). Має в основному догматичний характер. Використовується потреби викладача пересвідчитися в точності засвоєння правил, законів, формулювань, алгоритмів дій.
Залежно від дидактичної мети розрізняють три типи бесід: відтворюючу, систематизуючу, евристичну.
Відтворююча (контрольно-перевірююча) бесіда призначена для закріплення в пам'яті учнів вивченого матеріалу і перевірки ступеня його засвоєння.
Систематизуюча бесіда — узагальнення і систематизація знань. Проводять на завершальних етапах вивчення теми чи розділу, на уроках узагальнення і систематизації знань. Логіка їх побудови заснована на ретроспективному аналізі (ретроспекція — установлення зв'язків між новими результатами і раніше зробленими висновками).
Евристична бесіда — розвиток творчого мислення учнів.
Необхідно завдяки актуалізації опорних знань учнів створити відповідну базу для неї. Не можна розраховувати на пізнавальну і розвиваючу ефективність, якщо викладач отримуватиме лише однозначні відповіді. А така форма евристичної бесіди, як дискусія, взагалі не можлива, якщо викладач ставить перед учнями нескладні питання, що вимагають однозначної відповіді. Під час її слід використовувати не тільки контролюючі й актуалізуючі, але й стимулюючі та діагностичні запитання. Вони повинні бути короткими й точними, стимулювати думку учня. Їх слід ставити в логічній послідовності.
^ Пояснення — словесне тлумачення понять, явищ, слів, термінів, принципів дій, прикладів тощо.
Головне його завдання — розкриття причинно-наслідкових зв'язків і закономірностей розвитку природи, суспільства, людського мислення.
П. - індуктивні, дедуктивні, традуктивні.
Індукція — спосіб міркування, при якому висновок отримують на основі аналізу окремих фактів.
^ Забезпечує можливість переходу від одиничних фактів до загальних положень.
Дедукція — спосіб міркування, за якого частковий висновок робиться лише логічним шляхом від загальних положень.
У навчанні дедуктивні методи зводяться до вивчення спершу загальних положень (законів, правил, формул та ін.), а потім — часткових випадків або виявів загального положення. Інд. та дед. методи можуть бути логічною формою пояснення тем і цілих розділів, що охоплюють декілька уроків.
Традукція — вид умовиводу, в якому посилання і висновки є судженнями однакового ступеня загальності (висновок від одиничного до одиничного, від часткового до часткового, від загального до загального).
Різновидом традуктивного умовиводу є аналогія.
Типи пояснень:
причинні, які виявляють причини певного явища, події, факту
генетичні, що розкривають передісторію явищ; закономірні, які розшифровують зміст закономірних зв'язків, конкретних виявів закону;
структурні — розкривають будову об'єкта, взаємодію його елементів
функціональні — допомагають усвідомити специфіку функціонування об'єкта.
Для результативності потрібно створити базу пояснення, тобто - актуалізувати (оживити, відтворити в пам'яті) раніше засвоєні знання, на основі яких будуватиметься логіка пояснення
Полегшують розуміння пояснюваного матеріалу тлумачення рідко вживаних слів, уточнення термінів (понять), використання аналогії та образного зіставлення, переформулювання (перефразування) основних питань, використання повторення при роз'ясненні найбільш складних моментів.
^ Розповідь — образний, динамічний, емоційний виклад інформації про різні явища і події.
Характеризується відсутністю взаємних питань між викладачем та учнями, незначною тривалістю (10—12 хв.), доступною формою викладу. Можна використовувати цитати, резюмування, наочні засоби, яскраві образні приклади, зіставлення.
Типи розповідей:
розповідь-вступ (використовують перед вивченням нової теми для стимулювання та актуалізації опорних знань),
розповідь-викладання (пояснення),
розповідь-завершення (проводять після пояснення або вивчення теми з метою узагальнення вивченого, підбиття підсумків).
За особливостями проникнення в явища дійсності Р. бувають: художні, наукові, науково-популярні, описові. Художня розповідь — образний переказ фактів, вчинків дійових осіб тощо.
Науково-популярна розповідь — виклад наукового або взагалі складного питання в загальнодоступній формі.
^ Описова розповідь — послідовний виклад ознак, особливостей предметів і явищ навколишньої дійсності Г. зав. полягає в ознайомленні учнів з предметами та явищами.
^ Лекція — інформативно-доказовий виклад великого за обсягом, складного за логічною побудовою навчального матеріалу.
Відрізняється строгістю викладу.
Передбачає: визначення мети, складання чіткого плану, добір теоретичного й наочного матеріалу, логічний і послідовний виклад інформації. У школі найчастіше її використовують для узагальнення і систематизації знань після вивчення однієї або декількох взаємопов'язаних тем.
За призначенням лекції поділяють на:
вступні (дають загальне уявлення про завдання, зміст дисципліни, розкривають структуру і логіку розвитку конкретної галузі. науки, сприяють розвитку в учнів інтересу до предмета з метою його творчого засвоєння);
тематичні (присвячують розкриттю конкретних тем навчальної програми);
оглядові (полягає у сприянні належного взаємозв'язку і наступності між теоретичними знаннями і практичними вміннями та навичками учнів)
установчі (читають перед іспитами), виконанням практичних, творчих, самостійних робіт);
заключні (підбивають підсумки вивченого матеріалу через виділення вузлових питань, зосередження уваги на практичному значенні здобутих знань; стимулюють інтерес учнів до вивчення дисципліни).
^ Лекція за своєю суттю завжди діалогічна, вимагає від учителя врахування інтересів, настроїв, інформованості учнів.
Структура лекції. Доцільно передбачити:
вступ (чіткий, короткий, виразний виклад вихідних позицій, можливе використання яскравих фактів, суперечливих ситуацій);
виклад основного змісту (послідовне, адаптоване до рівня сприйняття викладення матеріалу);
висновок (коротке узагальнення або яскрава цитата, що підбиває підсумок).
Метод лекції передбачає ознайомлення учнів з її планом,. Важливо навчити учнів конспектувати зміст лекції, виділяючи в ній головне. Це розвиває пам'ять, сприйняття, волю, вміння слухати, увагу, культуру мови.
Важливо володіти увагою учнів під час лекції. Цьому сприяє мова вчителя, інтерес звернення до учнів із запитаннями (“А як би ви діяли...?”, “Уявіть собі...” тощо), приклади-ілюстрації теоретичних положень, проблемний виклад, коментар (інтонація, пауза, риторичні запитання тощо).
Інструктаж — короткі, лаконічні, чіткі вказівки .(рекомендації) щодо виконання дії.
Поділяється на вступний, поточний і заключний.
Вступний інструктаж проводять перед початком самостійної роботи учнів, щоб довести до них мету й способи виконання завдання.
Поточний інструктаж проводять у процесі самостійної роботи. Розрахований він на допомогу окремим учням. Якщо помилки є типовими, вчитель перериває роботу і дає додаткові роз'яснення всім учням.
Заключний інструктажу підбивають підсумки, демонструють кращі роботи учнів, оцінюють їх, визначають подальші перспективи.