Geum.ru

Молодняк Наталя Петрівна

Вид материалаДокументы

Содержание


Основним завданням родинного виховання є
Ян Амос Каменський
Костянтина Ушинського
Антон Макаренко
Подобный материал:
Секція № 6

Молодняк Наталя Петрівна,

директор Мирнодоленського навчально-виховного комплексу «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів – дошкільний навчальний заклад (дитячий садок)» Олександрівської районної ради Донецької області

ПРОБЛЕМИ РОДИННОГО ВИХОВАННЯ В СІЛЬСЬКИХ
ЗАГАЛЬНООСВІТНІХ ЗАКЛАДАХ

Життя переконує, що нині перед школою, особливо сільською, є багато проблем, які насамперед зумовлені змінами в суспільстві: соціальними, політичними, культурними. Суспільство сьогодні стає дедалі інформатизованим, отже, відбувається модернізація освітньої системи, інноваційними зміни в змісті, методах управління. Головним завданням школи є формування творчої, соціально активної , усебічно розвиненої особистості, громадянина – патріота. Ці важливі завдання школа вирішуватиме тим успішніше, чим міцніші зв’язки матиме з сім’єю; адже сім’я і школа – найважливіші соціальні інститути, які несуть відповідальність за навчання та виховання дітей. Підкреслюється це в законодавчих документах, зокрема таких: Закон України «Про загальну середню освіту», Національні доктрини розвитку освіти України у ХХІ столітті.

Як же організовує цю роботу педагогічний колектив Мирнодоленського НВК? Слід визначити, що маємо позитивні напрацювання, але в даний період нам, як і всім освітнім закладам, потрібні активні імпульси, щоб перейти від традиційних форм спілкування з батьками до винайдення нових, співзвучних часові.

У нашому закладі виховується 120 дітей, він єдиний у селі, яке нараховує 720 мешканців.

У сільській школі є деякі переваги: ми добре знаємо батьків своїх вихованців, переважна більшість мам і татусів – це колишні, правильніше сказати, недавні наші учні. Але це не означає, що ми відступаємо від принципів демократизації у стосунках із батьками. Ці стосунки, зрозуміло, зазнають удосконалення: від чогось відмовляємось, щось нове впроваджуємо. Прагнемо спільними зусиллями домогтися якнайповнішого взаєморозуміння, бо лише за таких умов можна розраховувати на позитивні результати в роботі. Переконалися (незважаючи на те, що батьки, а часто-густо дідусі, бабусі, – колишні учні), що педагог не повинен ними командувати, а бути партнером. Наприклад, я, директор школи, спілкуючись із головою батьківського комітету (її я навчала в початковій школі), прислухаюся до її думок, а буває, що до істини ми приходимо через помилку. І це ніяк не заважає мені як керівникові школи, а, навпаки, зближує з батьками. Отож, співдружність батьків і вчителів – основа в організації навчально-виховного процесу. Для того, щоб співдружність була дієвою, треба домогтися сформованості в батьків педагогічної культури. Формується вона як на засадах етнопедагогіки, так і на основі надбань педагогічного досвіду, наукових досліджень педагогіки , психології, особливо нових.

Корисними є книги Мирослава Стельмаховича «Українська родина педагогіка» та «Українське родинознавство», у яких автор обґрунтовує думку стосовно творення педагогіки, зокрема родинної, підкреслюючи, що процес родинного виховання – це сукупність послідовних дій батьків, спрямованих на досягнення гарного виховання своїх дітей. Чого ж батьки повинні навчати своїх дітей, щоб несовісно було перед народом і державою?

^ Основним завданням родинного виховання є:
  • домогтися, щоб принцип «у здоровому тілі – здоровий дух» діяв безумовно;
  • сім’я повинна створити емоційний затишок, який би завжди панував у душі маленької, а потім і дорослої людини;
  • поважати молодших себе, турбуватися про старших – ознака лояльності;
  • живучи в суспільстві, поважай і дотримуйся його вимог, законів, відчувай свою відповідальність перед суспільством;
  • «вік живи – вік учись» – таке правило для кожної людини, яка прагне стати не лише освіченою, а і творчою індивідуальністю;
  • праця – основа людського буття; необхідно цінувати людей праці, самому бути працелюбним;
  • кожна дитина в майбутньому стане батьком, матір’ю, і до цього вона повинна готуватися з дитинства, виховуючи в собі повагу до батьків, відповідальність за свої вчинки, почуття кохання дружби ;
  • людське самовдосконалення не знає меж; людина повинна складати собі об’єктивну оцінку, ніколи не втрачати гідності.

Таким чином, сім’я, як і школа, ставить перед собою адекватні цілі, сприяючи моральному, розумовому, трудовому, естетичному, фізичному вихованню дітей.

Проблему родинного виховання на народних традиціях слід вважати найголовнішою не лише в системі освіти, а й в усьому ідейно-моральному, культурному житті суспільства. Розпочинаючи з молодших класів, діти складають родинне дерево, а якщо воно вже складене, то вивчать, доповнюють його. До речі, майже в кожній оселі, де є учні, на видному місці «квітує» таке дерево. Школярі пишуть твори «Нашому роду нема переводу», «Родина моя – гордість моя», потім ця робота поглиблюється, і у старших класах складаються сценарії родинних свят, пишуться реферати, есе тощо.

Одним із перших педагогів, хто докладно розглянув питання родинної педагогіки, був ^ Ян Амос Каменський. Для дітей від народження до шести років він визначив «материнську школу», під якою мав на увазі своєрідну форму родинного виховання. У книзі «Велика дидактика» значний розділ призначений саме материнській школі. Великий педагог наголошував, що саме в материнській школі повинні закладатися основи, які поступово вдосконалюються; закликав батьків із найбільшою ретельністю піклуватися про здоров’я своєї дитини і давав конкретні поради щодо догляду за малюком.

Погляди ^ Костянтина Ушинського на родинне виховання формувалися на ґрунті великої поваги до народу, вивченні й використанні досвіду народного виховання, найголовнішим чином відображеного у фольклорі – казках, легендах, прислів’ях, приказках тощо. Основою морального, розумового і фізичного виховання, на думку вченого, є праця, тому дитину з малих років слід привчати до посильної праці.

^ Антон Макаренко стверджував, що сім’я – це невеличкий колектив, у якому діти одержують первинне виховання, і який на рівні з установами суспільного виховання впливає на розвиток і формування особистості дитини. Тільки в такій сім’ї на думку педагога, діти одержать правильне виховання, яка усвідомлює себе частиною суспільства, у якій діяльність батьків розглядається як необхідна суспільна праця. «Книга для батьків» і «Лекції про виховання дітей» є своєрідною енциклопедією сімейного виховання.

Ведучи мову про родинне виховання, ми не можемо поза увагою залишити думку Василя Сухомлинського. Його «Батьківська педагогіка» - це захоплююча, водночас хвилююча поетична розповідь про найсвятіший обов’язок батьків щодо своїх дітей – їх виховання. Це пристрасний гімн дитячої душі, її сподіванням, устремлінням, людському щастю. Водночас це гірка правда про те, як сліпа батьківська любов до дітей призводить до трагічних наслідків – виростають дармоїди, злочинці , збоченці та інші антисоціальні типи. Учений, педагог-практик велику увагу приділяв трудовому вихованню дітей у сім’ї, особливо сільських родинах. Не обходив він увагою і такий бік виховання, як приклад батьків. Це питання є болісним особливо нині, коли з розвалом колгоспів багато молодих людей залишилось без роботи топлячи свої турботи в чарці, що призводить до алкоголізму. А його вплив на дітей добре відомий учителям.

Українській родині здавна були притаманними у вихованні дітей взаємоповага в сім’ях, шанобливе ставлення до старості, до немічних, до сиріт. Зберегти цю святість у юних душах – це завдання сім’ї, яке завжди підтримує школа.

Ми намагаємося, щоб не лише вчителі, а й кожен батько, мати мали доступ до не міліючи криниці педагогічної думки, зокрема родинного виховання. У шкільній бібліотеці є праці Каменського, Ушинського, Макаренка, Сухомлинського, інших видатних педагогів. Оскільки проблеми родинного виховання дуже часто турбували й турбують письменників, то охочим поповнити свій багаж знань пропонуються художні твори Г. Сковороди, Т.Шевченка, І.Франка, В.Стефаника, Ю.Збанацького, В. Симоненка та ін. видатних майстрів слова. Бібліотекар, класні керівники інформують батьків про надходження нової літератури з цього питання. Проводяться огляди новинок, інші заходи, які спонукають не послухати, а й самому попрацювати з літературою. Багато цінного знаходять батьки у педагогічній пресі, методичних посібниках, які їм охоче в користування надають не лише бібліотека, але й учителі навчального закладу

Співдружність школи з сім’ю, опора на родинні традиції сьогодні набувають особливої актуальності. Ставлення батьків до проблем виховання дітей не є однозначним. Опитування, що проводилось з батьками показало, що близько 70% батьків визнають усю відповідальність за навчання і виховання своїх дітей, 15% вважають, що виховувати дитину повинна сім’я, школа, суспільство. І понад 10%батьків узагалі знімають із себе відповідальність за виховання своїх дітей, перекладаючи її на суспільство, як соціальний інститут, у розумінні таких батьків є пральною машиною: заклав річ – вийняв чистісіньку.

Взаємодія сім’ї, школи та громадськості – один із головних принципів організації роботи Мирнодоленського НВК, є важливим у створенні сприятливих умов для гармонізації розвитку особистості школяра, його самовизначення, самореалізації.

Протягом 30 років роботи в школі переконалися, що активна співпраця з сім’єю, визнання за батьківською та учнівською громадськістю права на участь у діяльності закладу у прийнятті рішень має реальне втілення в конкретних справах і дає вагомі результати.

У школі є перспективний план роботи з батьками на 5 років, який передбачає ознайомлення батьків із педагогікою виховання дитини в сім’ї протягом усіх років навчання в школі.

Для кожної групи складено тематику бесід із батьками на рік та на перспективу. Кожне заняття передбачає не тільки колективні форми співпраці, а й групові та індивідуальні. Починається планування роботи в контексті співпраці школи й сім’ї з вивчення умов сімейного виховання школярів.

На першому етапі застосовуємо такі форми роботи:
  • анкетування батьків;
  • відвідування сімей;
  • бесіди з членами сім’ї;
  • написання учнями твору «Моя родина».

Другий етап – узагальнення отриманої інформації, створення банку даних класу, позитивний досвід сімейного виховання, залучення батьків до навчально-виховного процесу.

Третій етап – проведення заходів, а саме створення в класах «Дерев родоводу», проведення сімейних свят, спортивних змагань з волейболу, конкурсів тощо.

Проводиться обов’язковий батьківський день у школі протягом багатьох років. У цей день учителі проводять відкриті уроки для батьків, класні керівники та класоводи – виховні години.

Проводячи батьківські дні, ми вирішуємо такі завдання:
  • залучаємо батьків до тісної співпраці зі школою;
  • проводимо профорієнтаційну роботу;
  • інформуємо родини про успіхи й досягнення учнів;
  • виховуємо почуття гордості за свою родину, школу, місто, Україну.

Проведення батьківських днів у школі збагачує всіх учасників навчально-виховного процесу, змушує осмислити досягнення учнів у саморозвитку та самореалізації і дає поштовх до самовдосконалення пізнання світу й самого себе, своїх можливостей у здійсненні життєвих планів.

Упровадження батьківського дня дає можливість привернути уваго громадськості до діяльності школи, стимулює роботу педагогічного колективу, підвищує авторитет навчального закладу на селі.

Найбільш ефективним останнім часом стали батьківські збори, які проходять у формі лекторіїв. На батьківських зборах батьки діляться досвідом виховання своїх дітей. Батьки, діти яких відстають у навчанні, недисципліновані і недоглянуті є в кожному класі. У таких сім’ях часто буваємо вдома, вимагаємо від батьків щоб діти ходили до школи. На жаль такі батьки найрідше бувають на батьківських зборах , дехто взагалі не знає дороги до школи. У роботі з такими горе-батьками допомагає батьківський комітет навчального закладу.

Дуже корисним є також проведення батьківських зборів разом з учнями. Це має величезний виховний уплив і на батьків, і на учнів.

Проблема взаємодії школи та сім’ї на погляд педагогічного колективу, належить до найскладніших і найважчих. Завдання, які висуває життя перед школою. Стають настільки складними, що без високої педагогічної культури всього суспільства, насамперед сім’ї, зусилля вчителів, якими б значними вони не були, виявляться недостатньо ефективними.


Література
  1. Закон України «Про освіту»/ Про внесення змін і доповнень до закону Української РСР «Про освіту». – К.:ГЕНЕЗА, 1996.
  2. Каменський Н.А. Избранные педагогические сочинения в 2-х т./Под редакцией А.И.Пискунова и др. – М.: Педагогика, 1982.
  3. Коберник О.М., Матрич Л.К., Чепурна Н.М. Робота з батьками. – Черкаси: ОІУВ, 1996.
  4. Макаренко А.С. Книга для батьків. – К.: Радянська школа, 1982.
  5. Стельмахович М.Г. Українська родина педагогіка. – К.: ІСДО, 1996
  6. Сухомлинський В.О. Батьківська педагогіка. – К.: Рад. школа, 1978.
  7. Формування педагогічної культури батьків в сучасних умовах//Інформаційний збірник Міністерства освіти і наук України. – 1998.