Тема №1. Наука як сфера діяльності. Основні питання

Вид материала

Содержание

Зміст навчального матеріалу
Підготовка магістерської роботи до захисту
Довідкового матеріалу
Відповіді на питання
Структура виступу на захисті
Методи дослідження
Характер ділового спілкування на захисті
Репродуктивність та творчість комунікації
Планування підготовки до захисту, своєчасна підготовка необхідних матеріалів
Навчальний матеріал
И.К. Пантина. – М.: Политиздат, 1982. – 431с.
Тягло А.В., Воропай Т.С. Критическое мышление. – Харків: Ун-т внутр. дел, 1999. – 285с.
Горелов А.А. Концепции современного естествознания. - М.: ВЛАДОС, 2000. – 512 с.
Лейси Х. Свободна ли наука от цінностей?/ Пер. с англ.; Под ред. В.А. Яковлева – М.: Логос, 2001.-360 с.
Агацци Э. Моральное измерение науки и техники / Пер. с англ. –
Кожухова Т.В., Кайдалова Л.Г., Шпалинский В.В.

Подобный материал:

1 2

Тема №4. Закони логіки та основні логічні форми.

Основні питання:

1.Закони двозначної логіки.

2.Поняття про логічну форму.

3.Основні логічні форми: кон’юнкція, диз’юнкція, заперечення, еквіваленція, існування, загальність та імплікація.

Зміст навчального матераілу:

1. Закон тотожності: Будь - яке А є А (не суперечить мінливості).

Закон непротиріччя: висловлення і його заперечення не можуть бути одночасно щирі.

Закон виняткового третього: істинно або саме висловлення, або його заперечення.

Закон достатньої підстави: істинність повинна бути ґрунтовної.

Логіка – наука, що вивчає методи, принципи і засоби регулювання пізнавальної діяльності.

Основна мета логіки – це уточнення в систематизованому вигляді принципів, методів і засобів регулювання і контролю інтелектуальної діяльності і пізнання навколишнього світу.

Основні проблеми, які вирішує логіка, полягають у наступному. По-перше, у процесі вивчення якого-небудь предмета (або явища) необхідно виділити і «зафіксувати» його в універсамі мислення, тобто утворити поняття предмету. Це завдання не є таким простим, як здається на перший погляд. У системі будь-якого наукового знання визначення і тлумачення понять займають важливе місце, тому їм приділяється значна увага. По-друге, визначаючи поняття предмета, необхідно уточнити логічні відносини, що складаються між усіма існуючими і досліджуваними поняттями. У цьому випадку ми маємо наступну, третю основну проблему логіки – це вивчення і встановлення принципів і правил класифікації застосованих понять.

Методологічне значення логіки, що полягає в тому, що завдяки їй розробляються й аналізуються важливі методологічні категорії – визначення і класифікація, гіпотеза і доказ, концепція і теорія. Методологічне значення логіки можна добре продемонструвати на прикладах природно-наукового знання. Однак сьогодні значущість логіки підтверджена й в дослідженнях у сфері гуманітарних і суспільних наук. Це актуалізовано насамперед з наявним «різночитанням» у визначенні понять, а також необхідністю подолання таких неоднозначних ситуацій, в яких можна обґрунтувати правомірність практично будь-яких соціальних дій і вчинків та їхню необхідність і адекватність суспільним інтересам.

Мова -символ, що відбиває предмет або явище як представник і використовуваний для зберігання, переробки й передачі інформації.

Істина - адекватне відбиття явищ і процесів природи й суспільства.

Істина абсолютна й відносна.

Істина абсолютна, якщо:

вичерпує знання про явище або предмет або його властивість
незмінна.

2. Формальна мова логіки висловлень складається з:

Перемінних для висловлень (А, У, С...).
Логічних форм (операторів): кон’юнкція, диз'юнкція, заперечення, эквіваленція, імплікація, існування, спільність (загальність)
Логічних оцінок:

1 – «істинно»

0 – «помилково»

Класична логіка заснована на принципі двозначності: висловлення або правдиве, або помилкове. Однак класична логіка на практиці може спікатися з певними труднощами. Так, наприклад, висловлення «Я кажу неправду» з погляду істинності або хибності є парадоксальним. У зв'язку з цим виникла необхідність застосування інших логічних теорій – некласичних (багатозначних) логік.

3. Усяке наукове дослідження проводиться за певними правилами (або законам).

Сьогодні про це мова. Але це не виходить, що всі так "сухо". Эврика!

Наука - одна зі сфер людської діяльності, функцією якої є виробництво й систематизація знань про природу, суспільство й свідомість.

Свідомість - вищий рівень відбиття й саморегуляції, властивій тільки людині як суспільно-історичній істоті.

Різні сторони науки вивчаються рядом дисциплін: історія науки, логіка науки, соціологія науки, психологія наукової творчості й ін. Із середини ХХ в. Формується об'єднуюча область - наукознавство. Серед проблем питань й розуміння мови науки. А значить й, зокрема, проблема логічних форм. Логічна форма - спосіб зв'язку.

Логічна форма = логічні константи + змінні

Конъюнкція - "і"

Диз'юнкція - "або"

Імплікація - "якщо ..., те ..."

Еквіваленція - a?b a(b a-b

Тема №5. Методологічні рівні і підходи у науковому пошуку.

Основні питання:

1.Поняття про методологію науки. Характеристика основних методологічних рівнів дослідження.

2.Формулювання і перевірка гіпотези. Доказ і спростування. Обгрунтованість наукових результатів.

3.Синергетичний підхід і системний аналіз. Характеристика складних систем та їх основних властивостей.

^ Зміст навчального матеріалу:

1. Методологія науки – галузь науки, що вивчає загальні і спеціальні методи наукових досліджень, а також принципи підходу до вивчення різних типів об'єктивної реальності та різних класів наукових завдань.

У сучасній методології науки виділяють наступні рівні:

філософський (загальні принципи пізнання та категоріальний устрій науки в цілому);
рівень загальнонаукових форм і методів дослідження (системний підхід, кібернетичний, семантичний, синергетичний та ін.);
рівень конкретно-наукової методології (методи, принципи і процедури в конкретній системі наукових знань);
рівень методики і техніки дослідження для одержання емпіричних даних і їхню первинну обробку.

Методологія (від грец. мethodos – шлях, теорія, навчання; logos – слово, поняття, знання) можна розуміти як:

систему принципів і способів організації і побудови теоретичної і практичної наукової діяльності;
навчання про науковий метод пізнання;
сукупність застосованих у науковому дослідженні методів.

В методології виявляються дві основні функції:

Загальна: обґрунтування у використанні світогляду в процесі пізнання.
Часткова: визначення наукового підходу щодо пізнання обраного явища дійсності.

Методологія науки - це частина наукознавства, що досліджує структуру наукового знання, засоби й методи пізнання, способи обґрунтування й розвитку знань.

Загальні підходи до розуміння природи людського знання належать філософії.

Рівні сучасної методології:

- філософська методологія

- загальнонаукові принципи

- методика й технологія конкретного дослідження.

Структурованість знання - упорядкувати, розкласти по полицям (поняття, підходи, закони, концепція, технологія й т.д.).

Емпіричний і теоретичний етапи різняться:

- по гносеологічній спрямованості;

- за характером знань;

- по методах і формам пізнання;

- по пізнавальних функціях;

- по співвідношенню почуттєвого й раціонального в пізнанні.

2. Гіпотеза як припущення, імовірнісне допущення.

Гіпотези - теоретичні й емпіричні.

Види: пояснювальна, "екзистенціальна", робоча, математична.

Гіпотеза - це не абсолютне знання. Вона уточнюється й коректується.

Гіпотеза потім може (але не зобов'язана) перетворитися в теорію або в її елемент.

Висновок: Наукове дослідження у всякій області підкоряються певним правилам і логіці, але специфіка знань має місце.

Об'єкт - частина навколишнього світу, явище або процес, які піддаються дослідженню.

Предмет - властивість або конкретна частина об'єкта.

Ціль - кінцевий бажаний результат.

Завдання дослідження - це "кроки", етапи досягнення мети.

Одне з умов успішності - це наявність раціональної критичності в мисленні дослідника.

Наукова раціональність.

Понятійність.

Доказовість.

Системність.

Ratio - розум.

Раціональність на противагу ірраціональному (нерозумне, недоступне, що порушує логікові).

Раціональність розуміється в методології наукового пізнання подвійно:

- відповідність законам логіки

- доцільність або те, сто сприяє досягненню мети.

Ірраціоналізм - нерозумне, що порушує логіку.

Дедуктивна модель пізнання (deductio - виведення) - від загального до частки. Пов'язана з поясненнями спостережуваних явищ.

Індукція (inductio - наведення) - від часткового до загального (Ньютон - яблуко). Пов'язана з узагальненням явищ.

В індукції висновок може бути як щирим, так і помилковим (приклад фільму "Куб", коли було припущення, що потрібно шукати "ходи" із простими числами). Індукція тісно пов'язана з дедукцією, з аналізом і з абстракцією.

Гіпотетизм (hypothesis - підстава, предпопоження). Зміст у тім, що має місце ймовірне, недоведене, неперевірене знання. Гіпотеза не помилкова й не щира.

Парадигмальна модель наукового знання (paradigma – з грецької – приклад, зразок) - сукупність теоретичних і методологічних положень на відомому етапі науки й використовуваних як зразок, моделі, стандарти для наукові дослідження.

Це, можна сказати, "наукова оболонка".

Системність знання - розуміння об'єктів як систем: цілісність, структурність, взаємозалежність, ієрархічність (підсистемність), множинність (варіативність) моделі (приклад- поводження світла).

Методологія науки – галузь науки, що вивчає загальні і спеціальні методи наукових досліджень, а також принципи підходу до вивчення різних типів об'єктивної реальності та різних класів наукових завдань.

У сучасній методології науки виділяють наступні рівні:

філософський (загальні принципи пізнання та категоріальний устрій науки в цілому);
рівень загальнонаукових форм і методів дослідження (системний підхід, кібернетичний, семантичний, синергетичний та ін.);
рівень конкретно-наукової методології (методи, принципи і процедури в конкретній системі наукових знань);
рівень методики і техніки дослідження для одержання емпіричних даних і їхню первинну обробку.

Методологія (від грец. мethodos – шлях, теорія, навчання; logos – слово, поняття, знання) можна розуміти як:

систему принципів і способів організації і побудови теоретичної і практичної наукової діяльності;
навчання про науковий метод пізнання;
сукупність застосованих у науковому дослідженні методів.

В методології виявляються дві основні функції:

Загальна: обґрунтування у використанні світогляду в процесі пізнання.
Часткова: визначення наукового підходу щодо пізнання обраного явища дійсності.

3. Б. Рассел вважає, що «виявити структуру об'єкта – означає визначити його частини і способи, за допомогою яких вони вступають у взаємини».

Аристотель пояснює прагнення до наукового пошуку тим, що «всі люди від природи прагнуть до знань».

Фома Аквінський, який намагався подолати протиріччя між релігійними поглядами і науковими знаннями, висловив таку думку: «Хоча людина не зобов'язана випробувати розумом те, що перевищує можливості людського пізнання, однак же те, що представлено богом в одкровенні, варто прийняти на віру »

Р. Декарт виклав самі тверді, на його думку, логічні правила:

Уникати необачності, включати в судження тільки те, що представляється розумові ясним і чітким.
У дослідженні поділяти явище на стільки частин, наскільки це є можливим і потрібним для кращого подолання труднощів.
Порядок мислення – від простих і зрозумілих до більш складних і неочевидних положень.
Здійснювати повні переліки й загальні огляди результатів, щоб була впевненість у відсутності недоглядів.

Тема №6. Методи дослідження: класифікація і характеристика.

Основні питання:

1. Поняття про метод дослідження.

2. Класифікація методів дослідження.

3.Характеристика мкетиодів дослідження.

Зміст навчального матеріалу:

1. А.Пуанкаре: "Найцікавіші ті факти, які можуть повторюватися й, виходить, служити свою службу".

Метод – спосіб досягнення мети, упорядкована діяльність суб'єкта у визначеній формі.

«Метод – світильник, що висвітлює дорогу в темряві» ( Ф. Бекон).

Метод – «точні і прості правила» (Р. Декарт).

Метод дослідження - спосіб пізнання.

Спостереження
Експеримент
Проведення експерименту на моделях ("Яблуко Ньютона")
Уявний експеримент

Подання, поняття ідеалізація

Уява (для розрахунків)

Поняття - К.Поппер: у житті "розшифровуємо", а в науці "зашифровуємо".

Формування понять - це наступний рівень - теоретичний.

Принцип фальсифицируємості наукових положень - спростування на практиці.

Гіпотеза - якщо вона витримує емпіричну перевірку, то вона здобуває статус закону (закономірності).

Об'єктивний статус наукового закону - дискусійне питання.

Сукупність законів - теорія.

Теорія вважається щирої до того моменту, коли не буде запропонована нова, більше "точна".

Структура наукового пізнання:

Емпіричний факт > науковий факт > спостереження > експеримент > фіксація результатів > емпіричне узагальнення > використання теорії наявного знання > гіпотеза > перевірка гіпотези > формування понять > виведення законів > теорія > перевірка на досвіді > нові гіпотези.

Методи пізнання:

Р.Декарт про значення методу в роботі "Міркування про метод". Але ще раніше Ф.Бэкон відзначив, що метод "зрівнює" шанси людей з різними здатностями (циркуль - усі можуть намалювати окружність).

Метод - дає підхід і робить діяльність дослідників однакової й тому единообразны результати.

2. Методи:

- емпіричні: спостереження, опис, вимір, експеримент.

- теоретичні: формалізація (побудова моделей), порівняння (загальне й особливе), аксіоматизація - побудова теорій на аксіомах, гіпотико-дедуктивний метод - створення системи гіпотез, з яких виводяться стверждення про емпіричні факти.

Загальноприйняті методи:

аналіз - розчленовування цілого й всебічне вивчення частин
синтез - з'єднання виділених частин у ціле
абстрагування - відволікання від другорядного й з одночасним виділенням властивостей, що цікавлять нас
узагальнення - установлення загальних ознак і властивостей предметів
індукція - висновок із приватних посилок
дедукція - із загального приватна посилка
аналогія - якщо є подібність в одних ознаках, допускається й подібність в інших ознаках
моделювання - створення "копії", що заміщає оригінал
класифікація - поділ предметів або явищ на групи по яких-небудь ознаках.

Деякі методологи затверджують, що "математично" можна мир "укласти" у три види "організованості":

найпростіші - числові співвідношення
ритміка 1-го порядку - теорія груп
ритміка 2-го порядки - "слово"

1) + 2) - це міра й гармонія Всесвіту

3) - зміст Всесвіту.

Три картини миру від стародавності до сьогодні:

- сутнісна (преднаукова)

- механістична

- еволюційна.

Методи наукового пізнання можна розділити на:

Філософські (діалектичний і метафізичний, аналітичний, інтуїтивний, феноменологічний, герменевтичний та ін.).
Загальнонаукові ( як «посередницька» методологія між філософією і науками).
Конкретно наукові (методи природничих і соціально-гуманітарних наук).
Дисциплінарні методи (методи тієї або іншої науки).
Міждисциплінарні (синтетичні і інтегративні способи).

Гегель у своїй книзі „Філософська пропедевтика” відзначає: «Шлях, або метод, абсолютного знання є у такій мірі аналітичним, як і синтетичним ». «Абсолютне знання є поняття, що має предметом і змістом саме себе і є своєю власною реальністю».

Згідно з думкою Л. Берталанфі ідея системності – це не мода, а як явище, «розвиток якого уплетено в історію людської думки...» Аристотелеве положення «ціле – більше суми його частин» є вираженням основної системної проблеми. У Гегеля і Маркса адекватно відобразити дійсність може не окреме судження, а єдність двох сторін протиріччя, що досягається в діалектичному процесі: теза – антитеза – синтез.

Б. Рассел вважає, що «виявити структуру об'єкта – означає визначити його частини і способи, за допомогою яких вони вступають у взаємини».

3. Відповідно до рівнів загальні методи пізнання можна розділити на три групи:

методи емпіричного рівня;
методи емпіричного і теоретичного рівня;
методи теоретичного рівня.

Методи емпіричного рівня.

1). Спостереження – системне і цілеспрямоване вивчення об'єкта.

Вимоги до спостережень:

відповідати мети (або завданням) дослідження;
планомірність (за планом і розробленим графіком);
цілеспрямованість (увага на конкретних ознаках і сторонах явища);
активність ( цілеспрямованість у пошуку потрібних об'єктів);
систематичність (безупинно і постійно або за встановленою системою).

2). Порівняння – виявлення загального або відмінного серед двох або більшої кількості об'єктів.

3). Вимірювання – визначення числового значення показників і величин за допомогою прийнятої шкали (або одиниць) виміру.

4). Експеримент – створення умов, в яких необхідно виявити, підтвердити або спростувати факти (закони) або те ж саме у природних умовах. При цьому розрізняються такі види експерименту, як природний або штучний. Важливою перевагою експерименту є те, що його можна повторити бажане число раз.

Експеримент проводиться у таких основних випадках:

для виявлення раніше не відомих властивостей об'єкта;
для перевірки теоретичних розрахунків;
для демонстрації явища.

Методи теоретичного й емпіричного рівня

1). Абстрагування – виділення необхідних рис і властивостей явища при ігноруванні інших, несуттєвих для випадку дослідження властивостей і ознак.

Абстрагування відбувається поетапно:

виділення цікавлячих властивостей і ознак;
заміна «моделлю» досліджуваного об'єкта.

2). Аналіз і синтез.

3). Індукція і дедукція.

4). Моделювання.

Модель – відображення реальності, «заміна» процесу або явища.

Метод моделювання використовується поетапно:

створення або вибір потрібної моделі;
дослідження моделі;
«перенесення» знань на оригінал.

Обґрунтування актуальності обраної теми.
Постанова мети і конкретних завдань.
Визначення об'єкта і предмета

вище або процес, те, що знаходиться в

який породжує проблему рамках об'єкта і на що спрямовано

(проблемну ситуацію) увагу дослідника

Вибір методів дослідження.
Опис процесу дослідження. Виклад методики і техніки дослідження з використанням логічних законів і правил.

6. Обговорення результатів.

7. Формулювання висновків і оцінка отриманих результатів.

Кращою формою наукового результату є закон або закономірність.

Приклади наукових результатів:

1). I = U/R

2). Обсяг інформації, необхідний для управління продуктивною силою квадратично залежить від суми одиниць устаткування і кількості обслуговуючого персоналу.( постулат В.М. Глушкова).

3). Принцип 20 на 80 ( у будь-якій організації 20% людей виконують 80% обсягу роботи, 80% неприємностей у житті викликано дією 20% усіх факторів).

Наукові результати поділяються на два види:

Теоретико-методологічна

Інструментальні

концепція
класифікація
закон, закономірність
метод

2. Оформлення вступу наукової роботи:

- актуальність подається шляхом критичного аналізу та порівнанням з відомими вже рішеннями проблеми, обгрунтовується доцільність роботи для розвитку відповідної галузі науки чи виробництва, особливо на користь України (небагатослівно, кілька речень про сутність проблеми або наукового завдання ).

- зв’язок роботи з науковими планами, програмами, темами ( кортоко, номери державних реєстрацій науково-дослідних робіт, роль автора у виконанні науково-дослідної роботи).

- визначення об’єкту і предмету: О. – процес або явище, що породжує проблемну ситуацію й обране для вивчення, П. – те, що в межах О. О. і П. співвідносяться як загальне і часткове. Предмет визначає тему дисертації.

- методи дослідження подаються зі змістовним і коротким визначенням, що самедосліджувалось тим або іншим методом, що дає змогу засвідчитись в логічності та вибору саме цих методів.

- наукова новизна полягає у відмінності отриманих результатів від раніше відомих, а ступінь новизни може подаватися в таких висловах – « вперше одержано…», « удосконалено…», «дістало подальший розвиток…». У новизні повинні бути відображені наукові положення, а не опис нових практичних результатів:способи, пристрої, алгоритми тощо.

- практичне значення полягає у науковому використанні результатів дослідження або рекомендації щодо їх використання. Для прикладних дисертації – відомості про пратичне застосування отриманих результатів. Необхідно дати короткі відомості щодо впровадження результатів дослідження із зазначенням назв організацій, де здійснена реалізація, форми реалізації та реквизитит відповідних документів.

- особистий внесок

- апробація вивяльється в участі в наукових з’їздах, конференціях, симпозиумах, нарадах, де оприлюднено результати дослідження.

- публікації: у скількох монографіях, статтях, збірниках наукових праць, матеріалах і тезах конференцій опубліковано результати, а також авторські свідоцтва і патенти.

3. Згідно з «Порядком присудження наукових ступенів і присвоєння вченого звання старшого наукового співробітника» лисертації необхідно оформлювати відповідно до державного стандарту України ( ДСТУ 3008-95

« Документація. Звіти у сфері науки і техніки. Структура і правила оформлення» )

Назва дисертації – бажано коротка, повинна вказувати на мету дослідження і його завершеність. Іноді для конкретизації слід додати невеликий підзаголовок ( 4-6 слів).

Дисертація подається у вигляді рукопису в твердому переплетенні.

Структура дисертації:

- титульний лист

- зміст

- перелік умовних позначень ( у разі, якщо мають місце маловідомі скорочення, які зустрічаються у тексті більше 3-х разів)

- вступ

- основна частина

- висновки

- додатки

- список використаних джерел

Розміщення тексту на аркуші А4 через 1,5 інтервала 14 шрифтом. Поля на аркуші з усіх сторін 20 мм. Назва розділу подається великими літерами. Після назви необхідно пропустити 3-4 інтервали. Назва підрозділу подається маленькими літерами з великої літери на початку. На 1 стор. допускається не більше двох виправлень.

Оформлення вступу наукової роботи:

- актуальність подається шляхом критичного аналізу та порівнанням з відомими вже рішеннями проблеми, обгрунтовується доцільність роботи для розвитку відповідної галузі науки чи виробництва, особливо на користь України (небагатослівно, кілька речень про сутність проблеми або наукового завдання ).

- зв’язок роботи з науковими планами, програмами, темами ( кортоко, номери державних реєстрацій науково-дослідних робіт, роль автора у виконанні науково-дослідної роботи).

- визначення об’єкту і предмету: О. – процес або явище, що породжує проблемну ситуацію й обране для вивчення, П. – те, що в межах О. О. і П. співвідносяться як загальне і часткове. Предмет визначає тему дисертації.

- методи дослідження подаються зі змістовним і коротким визначенням, що самедосліджувалось тим або іншим методом, що дає змогу засвідчитись в логічності та вибору саме цих методів.

- наукова новизна полягає у відмінності отриманих результатів від раніше відомих, а ступінь новизни може подаватися в таких висловах – « вперше одержано…», « удосконалено…», «дістало подальший розвиток…». У новизні повинні бути відображені наукові положення, а не опис нових практичних результатів:способи, пристрої, алгоритми тощо.

- практичне значення полягає у науковому використанні результатів дослідження або рекомендації щодо їх використання. Для прикладних дисертації – відомості про пратичне застосування отриманих результатів. Необхідно дати короткі відомості щодо впровадження результатів дослідження із зазначенням назв організацій, де здійснена реалізація, форми реалізації та реквизитит відповідних документів.

- особистий внесок

- апробація вивяльється в участі в наукових з’їздах, конференціях, симпозиумах, нарадах, де оприлюднено результати дослідження.

- публікації: у скількох монографіях, статтях, збірниках наукових праць, матеріалах і тезах конференцій опубліковано результати, а також авторські свідоцтва і патенти.

спосіб
технологія
алгоритм
речовина

Тема №8. Порядок подання й захисту наукової роботи.

Основні питання:

1.Основні правила оформлення змісту наукової роботи.

2.Необхідні документи для захисту дипломної ( магістерської) роботи. 3.Підготовка виступу для захисту роботи.

Зміст навчального матеріалу:

1. Оформлення змісту науковаої роботи відбувається за певними правилами. Зокрема, в останній рік ВАК України зробив уточнення й доповнення щодо структури наукової роботи, правил її офомлення та вимог до оформлення списку літератури. Ці останні зміни викладено в бюлетенях ВАК: № 6 за 2007р. та № 3 за 2008р.

Назва дисертації – бажано коротка, повинна вказувати на мету дослідження і його завершеність. Іноді для конкретизації слід додати невеликий підзаголовок ( 4-6 слів).

Дисертація подається у вигляді рукопису в твердому переплетенні.

Структура дисертації:

- титульний лист

- зміст

- перелік умовних позначень ( у разі, якщо мають місце маловідомі скорочення, які зустрічаються у тексті більше 3-х разів)

- вступ

- основна частина

- висновки

- додатки

- список використаних джерел

Розміщення тексту на аркуші А4 через 1,5 інтервала 14 шрифтом. Поля на аркуші з усіх сторін 20 мм. Назва розділу подається великими літерами. Після назви необхідно пропустити 3-4 інтервали. Назва підрозділу подається маленькими літерами з великої літери на початку. На 1 стор. допускається не більше двох виправлень.

Оформлення вступу наукової роботи:

- актуальність подається шляхом критичного аналізу та порівнанням з відомими вже рішеннями проблеми, обгрунтовується доцільність роботи для розвитку відповідної галузі науки чи виробництва, особливо на користь України (небагатослівно, кілька речень про сутність проблеми або наукового завдання ).

- зв’язок роботи з науковими планами, програмами, темами ( кортоко, номери державних реєстрацій науково-дослідних робіт, роль автора у виконанні науково-дослідної роботи).

- визначення об’єкту і предмету: О. – процес або явище, що породжує проблемну ситуацію й обране для вивчення, П. – те, що в межах О. О. і П. співвідносяться як загальне і часткове. Предмет визначає тему дисертації.

- методи дослідження подаються зі змістовним і коротким визначенням, що самедосліджувалось тим або іншим методом, що дає змогу засвідчитись в логічності та вибору саме цих методів.

- наукова новизна полягає у відмінності отриманих результатів від раніше відомих, а ступінь новизни може подаватися в таких висловах – « вперше одержано…», « удосконалено…», «дістало подальший розвиток…». У новизні повинні бути відображені наукові положення, а не опис нових практичних результатів:способи, пристрої, алгоритми тощо.

- практичне значення полягає у науковому використанні результатів дослідження або рекомендації щодо їх використання. Для прикладних дисертації – відомості про пратичне застосування отриманих результатів. Необхідно дати короткі відомості щодо впровадження результатів дослідження із зазначенням назв організацій, де здійснена реалізація, форми реалізації та реквизитит відповідних документів.

- особистий внесок

- апробація вивяльється в участі в наукових з’їздах, конференціях, симпозиумах, нарадах, де оприлюднено результати дослідження.

- публікації: у скількох монографіях, статтях, збірниках наукових праць, матеріалах і тезах конференцій опубліковано результати, а також авторські свідоцтва і патенти.

2. Для здійснення процедури захисту дипломної або магістерської роботи необхідно подати наступні документи:

- текст наукової роботи у двох примірниках;

- відзив наукового керівника щодо результатів виконання наукового пошуку;

- дві рецензії на наукову роботу спеціалістів відповідної галузі.

Для отримання рекомендації до захисту наукової роботи: магістерської або дипломної необхідно пройти процедуру попереднього захисту, яка свідчить про стан готовності наукового дослідження та про рівень її виконання.

Після попереднього захисту магістрант (або студент-дипломник) виправляє незначні помилки або недоліки і за рішенням кафедри допускається до захисту наукової роботи.

До попереднього захисту й до безпосередньої процедури захисту магістрант ( або студент-дипломник) готує у надрукованому вигляді виступ щодо результатів проведеної наково-дослідницької діяльності за обраною темою дослідження. Виступ супроводжується мультимедійною презентацією.

^ ПІДГОТОВКА МАГІСТЕРСЬКОЇ РОБОТИ ДО ЗАХИСТУ

СТВОРЕННЯ РУКОПИСУ
ПІДГОТОВКА ДОКЛАДУ
ФОРМУВАННЯ ПРЕЗЕНТАЦІЇ
ПІДГОТОВКА

^ ДОВІДКОВОГО МАТЕРІАЛУ

ПІДГОТОВКА ВІДПОВІДЕЙ НА ЗАУВАЖЕННЯ РЕЦЕНЗЕНТІВ

АЛГОРИТМ ЗАХИСТУ МАГІСТЕРСЬКОЇ РОБОТИ:

НАУКОВА ДОПОВІДЬ
^ ВІДПОВІДІ НА ПИТАННЯ
ОЗВУЧЕННЯ РЕЦЕНЗІЙ ТА ВІДГУКУ
ВІДПОВІДІ НА ЗАУВАЖЕННЯ РЕЦЕНЗЕНТІВ Й НАУКОВОГО КЕРІВНИКА
ДОДАТКОВІ ПИТАННЯ АБО ДИСКУСІЯ

3. ^ СТРУКТУРА ВИСТУПУ НА ЗАХИСТІ:

ТЕМА ДОСЛІДЖЕННЯ
АКТУАЛЬНІСТЬ
ОБ’ЄКТ І ПРЕДМЕТ ДОСЛІДЖЕННЯ
МЕТА І ЗАВДАННЯ ПОШУКУ
^ МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
РЕЗУЛЬТАТИ ТЕОРЕТИЧНОЇ ЧАСТИНИ
РЕЗУЛЬТАТИ ПРАКТИЧНОЇ ЧАСТИНИ
ВИСНОВКИ
РЕКОМЕНДАЦІЇ

МОЖЛИВІ ТИПИ ПИТАНЬ НА ЗАХИСТІ НАУКОВОЇ РОБОТИ:

УТОЧНЮЮЧІ
РОЗ’ЯСНЮВАЛЬНІ
ТВОРЧІ
ДИСКУСІЙНІ
МОДЕЛЮЮЧІ

^ ХАРАКТЕР ДІЛОВОГО СПІЛКУВАННЯ НА ЗАХИСТІ

НАУКОВА СПРЯМОВАНІСТЬ
ВПЕВНЕНІСТЬ Й АРГУМЕНТОВАНІСТЬ
ПОСЛІДОВНІСТЬ

ВИКЛАДЕННЯ ІНФОРМАЦІЇ

^ РЕПРОДУКТИВНІСТЬ ТА ТВОРЧІСТЬ КОМУНІКАЦІЇ
ВИКОРИСТАННЯ

МУЛЬТИМЕДІЙНОЇ ТЕХНІКИ

ШЛЯХИ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ПІДГТОВКИ ДО ЗАХИСТУ НАУКОВОЇ РОБОТИ

ОРГАНІЗАЦІЙНІ:

^ ПЛАНУВАННЯ ПІДГОТОВКИ ДО ЗАХИСТУ, СВОЄЧАСНА ПІДГОТОВКА НЕОБХІДНИХ МАТЕРІАЛІВ

ПСИХОЛОГІЧНІ:

ПОЗИТИВНЕ САМОНАВІЮВАННЯ, АУТОТРЕНІНГ, РАЦІОНАЛЬНЕ ВИКОРИСТАННЯ ЧАСУ

^ НАВЧАЛЬНИЙ МАТЕРІАЛ

ДЛЯ САМОСТІЙНОГО ПОВТОРЕННЯ

ОСНОВНИХ ПИТАНЬ ДИСЦИПЛІНИ

Краткий словарь по философии / Под общ. ред. И.В. Блауберга,

^ И.К. Пантина. – М.: Политиздат, 1982. – 431с.

с. 200 Наука – сфера людської діяльності, метою якої є вивчення предметів і процесів природи, суспільства і мислення, їхніх властивостей, відносин і закономірностей.

Буквально «наука» - знання, але не всяке знання є науковим. Не є науковим знанням повсякденний або життєвий досвід, знання, що отримані шляхом простого спостереження і практичної діяльності, у результаті опису фактів і процесів з чисто зовнішньої сторони. Наукове знання починається тільки тоді, коли за сукупністю фактів усвідомлюється закономірність – загальний і необхідний зв'язок між частинами явища, що дозволяє пояснити, чому дане явище відбувається саме так, а не інакше.

Наука – це сукупність знань, що приведені в систему. Наука йде по шляху:

збирання фактів;
вивчення фактів;
розкриття зв'язків і відносин між фактами;
установлення закономірностей (або законів);
створення теорії, що пояснює «старі» факти і прогнозує «нові» (приклад: астрономія, де відбувається відкриття нових планет або супутників).

Вірність наукового знання визначається логічною несуперечністю, доказовістю й обов'язковою перевіркою на практиці – у спостереженнях, досвідах і експериментах.

с. 160 – 161 Логіка (від грец. logos – слово, поняття, міркування) – галузь знання, що досліджує закони і форми мислення, способи розвитку знання і побудови систем наукового знання. Основний предмет логіки – закономірності процесу наукового пізнання. Розвиток досліджень у цьому напрямку ведеться в рамках логіки науки і методології науки.

с.161 Логіка науки – галузь знань, досліджує логічні закономірності наукового пізнання. Сучасне наукове пізнання відрізняється різноманітністю сфер і галузей, але скрізь виявляються загальні риси, властиві будь-якому науковому мисленню. Зокрема, мають місце такі логічні засоби:

способи побудови наукових теорій (наприклад, аксіоматичний метод);
аналіз мови науки і фундаментальних понять;
опис логічних засобів і понять для рішення пізнавальних задач.

с. 182 Методологія науки – галузь науки, що вивчає загальні і спеціальні методи наукових досліджень, а також принципи підходу до вивчення різних типів об'єктивної реальності та різних класів наукових завдань.

У сучасній методології науки виділяють наступні рівні:

філософський (загальні принципи пізнання та категоріальний устрій науки в цілому);
рівень загальнонаукових форм і методів дослідження (системний підхід, кібернетичний, семантичний, синергетичний та ін.);
рівень конкретно-наукової методології (методи, принципи і процедури в конкретній системі наукових знань);
рівень методики і техніки дослідження для одержання емпіричних даних і їхню первинну обробку.

с. 201 – 202 Наукознавство – галузь знань, що розкривають різні сторони науки як цілісної динамічної системи. Наукознавство розглядає науку в єдності її аспектів – як систему знань, як сферу людської діяльності, як соціальний інститут. Наукознавство складається з таких розділів, як соціологія науки, економіка науки, логіка науки, методологія науки, психологія наукової творчості, наукове прогнозування і та ін.

Наукове дослідження – це цілеспрямоване пізнання, результати якого представляються у вигляді системи понять, законів і теорій.

Основні ознаки наукового дослідження:

новизна питання;
новизна результатів;
доказовість і обґрунтованість результатів, запропонованих уявлень і понять.

Сучасне наукове дослідження характеризується:

Наявністю об'єкта і предмета дослідження.
Диференційованим підходом у розв’язанні емпіричних, логічних і теоретичних завдань дослідження.
Аналітичним вивченням і поясненням фактів.
Наявністю гіпотези дослідження, її перевіркою і уточненням.

Дослідження здійснюється на таких загальних рівнях: теоретичний і емпіричний. Зв'язок між емпіричним і теоретичним рівнями дослідження виявляється у постановці проблеми, перевірці гіпотези і проведенні експерименту.

^ Тягло А.В., Воропай Т.С. Критическое мышление. – Харків: Ун-т внутр. дел, 1999. – 285с.

с. 11 Критичне мислення (КМ) – це, по суті, активність розуму, що спрямований на виявлення і виправлення помилок особистістю, яка прагне до самовдосконалення. Якщо припустити можливість досягнення абсолютної об'єктивної істини, то КМ – це свого роду тимчасове і суб'єктивне явище на шляху до неї.

Якщо імовірність помилок у пізнанні не зменшується, то існує і «критика», що виконує роль провідника. В умовних позначеннях маємо:

Якщо Р(помилки) ® 0, то знання ® до АОИ (абсолютна об'єктивна істина).

Якщо Р(помилки) > 0, то знання ¹ АОИ (абсолютна об'єктивна істина).

с. 223 Логіка може бути визначена як дисципліна, що виявляє і чітко визначає стандарти правильності і неправильності в процесі міркування й аргументації.

З 50-х років ХХ століття НФЛ (неформальна логіка) займає своє місце поруч із ФЛ (формальною логікою) як незалежна область логічної науки. НФЛ – область логіки (ще не до кінця сформована), що покликана вирішувати завдання щодо формулювання логічних принципів і стандартів, необхідних для оцінки аргументації. З часів Аристотеля ФЛ вже нездатна забезпечити стандарти якісних міркувань, тому становлення НФЛ уже почалося. У ході дослідницької роботи, у ході міркувань і аргументації відбувається «рух» від ФЛ до НФЛ.

^ Горелов А.А. Концепции современного естествознания. - М.: ВЛАДОС, 2000. – 512 с.

с.14 Необхідно бути готовим до того, щоб постійно оцінювати користь науково-технічних нововведень і вчасно відмовитися від них, якщо результат далекий від надій.

с. 21 – 23 К. Ясперс у книзі «Зміст і призначення історії» розкриває два етапи становлення науки:

становлення «усвідомленої» науки – грецька наука і початок наукового пізнання світу в Китаї та Індії;
«виникнення сучасної науки, що виростає з кінця середньовіччя, що рішуче затверджується з XVII в. і розвивається у всій широті з XIX в.»

Ф. Бекон підкреслює роль наукових досліджень («знання – сила») й значення експерименту ( щоб пізнавати «мати - природу»).

с.227 В науці споконвіку було присутнє протиріччя на шляху до досягнення цілей: науки як засобу відображення істини та прагненням людини до панування над природою.

с. 236 Г. Сельє сформулював мотиви діяльності вченого:

любов до Природи і Правди;
бажання принести людству користь;
потреба у визнанні;
прагнення до ореолу успіху.

с. 238 Типологія портретів дослідників:

«Делатель» - образ людини, що збирає факти, вдосконалює апаратуру і практичні методи дослідження;
«Думатель» - аналітик, синтезатор, класифікатор;
«Чувствователь» - той, що прагне успіху (іноді не займається безпосередньо науковою діяльністю);
«Клопотун» - організатор наукової діяльності;
«Святий» - жертвує усім заради науки.

с. 241 Деякі дослідники вважають сучасну науку агресивною, тому що 40% наукових результатів використовуються потім у військовій сфері.

Мир философии. : В 2-х ч. – М.: Политиздат, 1991. – Ч.1. – 672 с.

с. 286 Гегель у своїй книзі „Філософська пропедевтика” відзначає: «Шлях, або метод, абсолютного знання є у такій мірі аналітичним, як і синтетичним ». «Абсолютне знання є поняття, що має предметом і змістом саме себе і є своєю власною реальністю».

с. 286 Згідно з думкою Л. Берталанфі ідея системності – це не мода, а як явище, «розвиток якого уплетено в історію людської думки...» Аристотелеве положення «ціле – більше суми його частин» є вираженням основної системної проблеми. У Гегеля і Маркса адекватно відобразити дійсність може не окреме судження, а єдність двох сторін протиріччя, що досягається в діалектичному процесі: теза – антитеза – синтез.

с. 296 Б. Рассел вважає, що «виявити структуру об'єкта – означає визначити його частини і способи, за допомогою яких вони вступають у взаємини».

с. 478 Аристотель пояснює прагнення до наукового пошуку тим, що «всі люди від природи прагнуть до знань».

с. 484 Фома Аквінський, який намагався подолати протиріччя між релігійними поглядами і науковими знаннями, висловив таку думку: «Хоча людина не зобов'язана випробувати розумом те, що перевищує можливості людського пізнання, однак же те, що представлено богом в одкровенні, варто прийняти на віру »

с. 498 Р. Декарт виклав самі тверді, на його думку, логічні правила:

Уникати необачності, включати в судження тільки те, що представляється розумові ясним і чітким.
У дослідженні поділяти явище на стільки частин, наскільки це є можливим і потрібним для кращого подолання труднощів.
Порядок мислення – від простих і зрозумілих до більш складних і неочевидних положень.
Здійснювати повні переліки й загальні огляди результатів, щоб була впевненість у відсутності недоглядів.

^ Лейси Х. Свободна ли наука от цінностей?/ Пер. с англ.; Под ред. В.А. Яковлева – М.: Логос, 2001.-360 с.

с. 330 Чи вільна наука від цінностей? Чи дійсно в практиці наукових досліджень виражені неупередженість, нейтральність і автономність?

Неупередженість: теорія деякої області явищ приймається, якщо вона демонструє до визначених емпіричних даних високі когнітивні цінності.

Нейтральність: теорії не повинні руйнувати загальноприйнятих цінностей.

Автономність: наукова практика і наукове співтовариство розвиваються в напрямку демонстрації неупередженості і нейтральності, орієнтуючись на фактори, які зумовлені характером емпіричних даних, когнітивними цінностями, здатністю самих дослідників.

^ Агацци Э. Моральное измерение науки и техники / Пер. с англ. –

М.: МФФ, 1988 – 344с.

с. 10 В сучасній культурі наука стала парадигмою знання. Науковий метод (що не завжди набуває чіткого вираження) характеризується двома фундаментальними властивостями: строгістю і об'єктивністю.

с. 11 Строгість – умова, згідно якій всі положення наукової дисципліни повинні бути обґрунтовані і логічно співвіднесені.

с.15 Наукову об'єктивність можна розуміти як интерсуб’єктивність (незалежність від суб'єкта).

с.21 Взаємини між наукою й етикою можна розглядати у руслі такої проблеми – співвідношення між наукою і суспільством у сенсі розуміння нейтральності науки. У вирішенні цієї проблеми присутнє бажання «зірвати маску» з науки, «відсторонити» її від незацікавленого дослідника і продемонструвати прагнення науки до компромісів, бути залежною від інших сил ( можливо навіть не зовсім шляхетних).

^ Кожухова Т.В., Кайдалова Л.Г., Шпалинский В.В.

Основи психолого-педагогічного дослідження. – Х.: НФаУ: Золоті сторінки, 2002. – 240с.

с. 8 Факти дійсності – явища і події, що мають (мали) місце і які вивчаються. Наукові факти – це відображені свідомістю факти, що осмислені, перевірені і зафіксовані мовою науки. Наукові факти характеризуються новизною, точністю, об'єктивністю, вірогідністю.

Дослідження проводиться на теоретичному й емпіричному рівнях.

На емпіричному рівні йде збір фактів і первинна обробка (опис і класифікація).

На теоретичному рівні проводиться аналіз фактів, проникнення в сутність явищ на основі концепцій, теорій, положень.

с. 13 Методологія (від грец. мethodos – шлях, теорія, навчання; logos – слово, поняття, знання) можна розуміти як:

систему принципів і способів організації і побудови теоретичної і практичної наукової діяльності;
навчання про науковий метод пізнання;
сукупність застосованих у науковому дослідженні методів.

с. 14 В методології виявляються дві основні функції:

Загальна: обґрунтування у використанні світогляду в процесі пізнання.
Часткова: визначення наукового підходу щодо пізнання обраного явища дійсності.

с. 169 Науково-дослідна робота за формою подання є документом, що містить логічно завершену інформацію про результати здійсненного дослідження.

Науково-дослідні роботи розрізняються за значенням, обсягом і змістом. Основні види наукових робіт: реферат, доповідь, стаття, монографія, дисертація (автореферат), бакалаврська, дипломна і магістерська робота.

Вимоги до науково-дослідної роботи:

чіткість у поданні і побудові матеріалу;
логічність і послідовність матеріалу;
аргументація і обґрунтування;
стислість і точність формулювань;
документальність висновків і аргументованість рекомендацій.

П. И. Образцов.

Методы и методология психолого-педагогического исследования. – Спб.: Питер, 2004 – 268с.

с. 6 Методологія – наукові знання про найбільш загальні принципи пізнання і шляхах і способах дослідження дійсності.

с.8 Термін «методологія» (із грец.) – «навчання про метод» або «теорія методу».

с. 9 В широкому сенсі методологія - це сукупність принципів, у першу чергу світоглядних, у їхньому застосуванні до рішення теоретичних і практичних задач.

У вузькому значенні методологія - навчання про методи наукового дослідження.

Методологія дає можливість визначити характеристику компонентів наукового дослідження: об'єкт, предмет, завдання і мету дослідження, сукупність методів, засобів і способів наукового пошуку.

Методологія формує представлення про послідовність «руху» дослідника.

с. 14 – 15 В структурі методологічного знання можна виділити чотири рівні:

Філософський (принцип пізнання і категоріальний лад).
Загальнонауковий (теорії і концепції).
Конкретно-науковий (методи і принципи в конкретній науці).
Технологічний (методика і техніка дослідження)

с. 15 Методологічні принципи наукового дослідження.

Єдність теорії і практики. Практика – критерій істинності. Практика без теорії стихійна.
Конкретно-історичний підхід, єдність історичного і логічного.
Об'єктивність.
Всебічність і комплексний підхід.
Системний підхід.

с. 27 Наукове дослідження – особлива форма пізнання з використанням засобів і методів отримання наукових знань.

с. 53 Метод – спосіб досягнення мети, упорядкована діяльність суб'єкта у визначеній формі.

с. 54 «Метод – світильник, що висвітлює дорогу в темряві» ( Ф. Бекон).

Метод – «точні і прості правила» (Р. Декарт).

с. 57 – 59 Методи наукового пізнання можна розділити на:

Філософські (діалектичний і метафізичний, аналітичний, інтуїтивний, феноменологічний, герменевтичний та ін.).
Загальнонаукові ( як «посередницька» методологія між філософією і науками).
Конкретно наукові (методи природничих і соціально-гуманітарних наук).
Дисциплінарні методи (методи тієї або іншої науки).
Міждисциплінарні (синтетичні і інтегративні способи).

Здобувачу наукового ступеня: Метод. рекомендації / Упоряд.

С.В. Сьомін. – К.: МАУП, 2002. – 184с.

с. 6 Мета будь-якої наукової праці (у тому числі і магістерської) виявлення нових фактів, висновків, рекомендацій, закономірностей або уточнення раніше відомих, але не до кінця досліджених явищ (або фактів).

с. 8 Будь-яке наукове дослідження виконується в індивідуальному порядку.

с. 9 Нагромадження наукових фактів у процесі дослідження – це завжди теоретичний процес, в основі його знаходиться ідея. Ідея – продукт людського мислення. Від інших форм мислення ідея відрізняється тим, що вона відображує не тільки об'єкт вивчення, а й містить усвідомлення мети, перспективи пізнання і практичного перетворення дійсності. Нова ідея – це «стрибок» за межі вже наявних рішень.

с. 18 – 21 Загальна схема наукового дослідження може бути представлена наступним чином:

Обґрунтування актуальності обраної теми.
Постанова мети і конкретних завдань.
Визначення об'єкта і предмета

Вибір методів дослідження.
Опис процесу дослідження. Виклад методики і техніки дослідження з використанням логічних законів і правил.

Теоретико-методологічна	Інструментальні
концепція класифікація закон, закономірність метод	спосіб технологія алгоритм речовина

Відповідно до рівнів загальні методи пізнання можна розділити на три групи:

методи емпіричного рівня;
методи емпіричного і теоретичного рівня;
методи теоретичного рівня.

відповідати мети (або завданням) дослідження;
планомірність (за планом і розробленим графіком);
цілеспрямованість (увага на конкретних ознаках і сторонах явища);
активність ( цілеспрямованість у пошуку потрібних об'єктів);
систематичність (безупинно і постійно або за встановленою системою).

для виявлення раніше не відомих властивостей об'єкта;
для перевірки теоретичних розрахунків;
для демонстрації явища.

виділення цікавлячих властивостей і ознак;
заміна «моделлю» досліджуваного об'єкта.

створення або вибір потрібної моделі;
дослідження моделі;
«перенесення» знань на оригінал.

Методи теоретичного рівня

1). Ідеалізація – уявне конструювання.

2). Формалізація – вивчення об'єктів шляхом відображення їх структури в знаковій формі.

3).Аксіоматизація (аксіоматичний метод) – побудова теорії на прийнятих без доказу основних положеннях.

4). Гіпотеза і допущення.

Гіпотеза – форма осмислення фактичного матеріалу, форма переходу від фактів до закону. Розвиток гіпотези відбувається за трьома стадіями: нагромадження фактичного матеріалу, формування гіпотези, перевірка на практиці й уточнення гіпотези.

5). Історичний метод – спосіб вивчення появи й розвитку явища (або процесу). Цей метод є більш характерним для суспільних і гуманітарних наук.

6). Системний метод – спосіб дослідження явища як єдиного цілого, але з узгодженням характеру функціонування всіх його частин. Часто виникає при цьому необхідність у декомпозиції, тобто в розподілі системи на системи більш низького рівня (підсистеми). По суті декомпозиція – це операція аналізу системи.

Логіка – наука, що вивчає методи, принципи і засоби регулювання пізнавальної діяльності.

Основна мета логіки – це уточнення в систематизованому вигляді принципів, методів і засобів регулювання і контролю інтелектуальної діяльності і пізнання навколишнього світу.

Основні проблеми, які вирішує логіка, полягають у наступному. По-перше, у процесі вивчення якого-небудь предмета (або явища) необхідно виділити і «зафіксувати» його в універсамі мислення, тобто утворити поняття предмету. Це завдання не є таким простим, як здається на перший погляд. У системі будь-якого наукового знання визначення і тлумачення понять займають важливе місце, тому їм приділяється значна увага. По-друге, визначаючи поняття предмета, необхідно уточнити логічні відносини, що складаються між усіма існуючими і досліджуваними поняттями. У цьому випадку ми маємо наступну, третю основну проблему логіки – це вивчення і встановлення принципів і правил класифікації застосованих понять.

Методологічне значення логіки, що полягає в тому, що завдяки їй розробляються й аналізуються важливі методологічні категорії – визначення і класифікація, гіпотеза і доказ, концепція і теорія. Методологічне значення логіки можна добре продемонструвати на прикладах природно-наукового знання. Однак сьогодні значущість логіки підтверджена й в дослідженнях у сфері гуманітарних і суспільних наук. Це актуалізовано насамперед з наявним «різночитанням» у визначенні понять, а також необхідністю подолання таких неоднозначних ситуацій, в яких можна обґрунтувати правомірність практично будь-яких соціальних дій і вчинків та їхню необхідність і адекватність суспільним інтересам.

Поняття – це логічна форма теоретичного пізнання, що дозволяє виділити досліджуваний предмет з навколишнього світу й унікально (неповторно) відрізнити його від інших предметів. Система властивостей і відносин, що дозволяє виділити і відрізнити досліджуваний предмет з ряду інших, відбиває зміст поняття. Якщо аналізувати кількісний склад, а точніше кількість предметів, які складають визначене поняття, то можна отримати таку характеристику поняття, як його обсяг. За обсягом всі поняття можна розділити на 4 групи: одиничні, загальні, пусті, невизначені.

Під визначенням поняття розуміється логічна операція, що розкриває зміст поняття, його обсягу, що роз'ясняє або уточнює значення терміна, що вводиться в процес пізнання.

Класифікацією називається логічна операція, завдяки якій відбувається розподіл понять на види, підвиди, групи по визначеній єдиній підставі.

У ході розподілу поняття можуть бути реалізовані наступні способи:

неупорядковане;
упорядковане;
дихотомічне.

При неупорядкованому розподілі отримані елементи розрізняються за підставою розподілу (підстава розподілу – ознака, за допомогою якої здійснюється розподіл). Наприклад, ряд натуральних чисел від 1 до 6 можна розділити на прості (1,2,3,4,5) і на парні числа (4,6). Коли в розподілі використане єдина підстава, то класифікація називається упорядкованою (політика – зовнішня і внутрішня, економічна і соціальна і т.д.). Якщо в ході упорядкованого розподілу поняття розбивається на два «суперечливих» (у змісті обсягу понять) елемента, то такий вид упорядкованого розподілу називаються дихотомічним (натуральні числа можна розділити на парні і непарні на прості і складні і т.д.).

Для коректності розподілу понять прийняті наступні правила.

Правило домірності. Обсяг поняття повинен бути рівнозначним до суми обсягів елементів (членів розподілу).
Правило виключення. Обсяги будь-яких уже розділених понять не повинні містити загальних елементів.
Правило підстави. Поняття варто поділяти по одній підставі або по комбінації основ.
Правило безперервності. При розподілі поняття необхідно уникати «скачків», тобто не пропускати понять, що розташовані між загальними і між більш конкретними.

Судження – це логічна форма пізнання, що являє собою правдове або помилкове твердження про властивості предмета або про відношення його до інших предметів. Виходячи з такого визначення судження, усі наявні або застосовані приклади можна розділити на атрибутивні (висловлення про властивості предмета), і реляційні (висловлення про відношення цього предмета до інших предметів).

У ході аналізу суджень їх можна розподіляти також на прості і складні. Якщо висловлення можна розділити на більш прості, то вони вважаються складними. В іншому випадку – простими.

Формальна мова логіки висловлень складається з:

Перемінних для висловлень (А, У, С...).
Логічних форм (операторів): кон’юнкція, диз'юнкція, заперечення, эквіваленція, імплікація, існування, спільність (загальність)
Логічних оцінок:

Blog

Тема №1. Наука як сфера діяльності. Основні питання

Содержание