План Класифікація виробничих процесів залежно від характеру виконуваних технологічних операцій І по характеру об’єкту виробництва. Паралельний відрух предметів праці І розрахунок тривалості виробничого циклу

Вид материала

Содержание

2. Паралельний відрух предметів праці і розрахунок тривалості виробничого циклу
3. Основні види виробів потокових ліній і їх призначення.
4. Гнучкі виробництва і чинники, що визначають ступінь гнучкості.
5. Принципи побудови діаграми вантажопотоків на підприємстві і розрахунок потреби в транспортних засобах.
6. Форма і зміст календарного графіка запуску і випуску виробів у одиночному виробництві.
7. Розрахунок величини партії деталей з мінімальними приведеними витратами.
Nг - річний обсяг випуску продукції, шт.; 3н
8. Календарно планові нормативи багатопредметних потокових ліній.

Подобный материал:

Реферат на тему: Організація виробництва

План

Класифікація виробничих процесів залежно від характеру виконуваних технологічних операцій і по характеру об’єкту виробництва.
Паралельний відрух предметів праці і розрахунок тривалості виробничого циклу.
Основні види виробів потокових ліній і їх призначення.
Гнучкі виробництва і чинники, що визначають ступінь гнучкості.
Принципи побудови діаграми вантажопотоків на підприємстві і розрахунок потреби в транспортних засобах.
Форма і зміст календарного графіка запуску і випуску виробів у одиночному виробництві.
Розрахунок величини партії деталей з мінімальними приведеними витратами.
Календарно планові нормативи багатопредметних потокових ліній.
Список використаних джерел

1. Класифікація виробничих процесів залежно від характеру виконуваних технологічних операцій і по характеру об’єкту виробництва.

Основу виробничо-господарської діяльності підприємства становить виробничий процес, що являє собою сукупність взаємозалежних процесів праці й природних процесів, спрямованих на виготовлення певних видів продукції.

Організація виробничого процесу складається в об'єднанні людей, знарядь і предметів праці в єдиний процес виробництва матеріальних благ, а також у забезпеченні раціонального сполучення в просторі й у часі основних, допоміжних й обслуговуючих процесів.

Виробничі процеси на підприємствах деталізуються по змісту (процес, стадія, операція, елемент) і місцю здійснення (підприємство, переділ, цех, відділення, ділянка, агрегат).

Безліч виробничих процесів, що відбуваються на підприємстві, являє собою сукупний виробничий процес. Процес виробництва кожного окремого виду продукції підприємства називають приватним виробничим процесом. У свою чергу в приватному виробничому процесі можуть бути виділені часткові виробничі процеси як закінчені й технологічно відособлені елементи приватного виробничого процесу, що не є первинними елементами виробничого процесу (він, як правило, здійснюється робітниками різних спеціальностей з використанням устаткування різного призначення).

Як первинний елемент виробничого процесу варто розглядати технологічну операцію - технологічно однорідну частину виробничого процесу, виконувану на одному робочому місці. Відособлені в технологічному відношенні часткові процеси являють собою стадії виробничого процесу.

Часткові виробничі процеси можуть класифікуватися по декількох ознаках: по цільовому призначенню; характеру протікання в часі; способу впливу на предмет праці; характеру застосовуваної праці.

По цільовому призначенню виділяють процеси основні, допоміжні й обслуговуючі.

Основні виробничі процеси - процеси перетворення сировини й матеріалів у готову продукцію, що є основною, профільною продукцією для даного підприємства. Ці процеси визначаються технологією виготовлення даного виду продукції (підготовка сировини, хімічний синтез, змішання сировини, фасовка й упакування продукції).

Допоміжні виробничі процеси спрямовані на виготовлення продукції або виконання послуг для забезпечення нормального протікання основних виробничих процесів. Такі виробничі процеси мають власні предмети праці, відмінні від предметів праці основних виробничих процесів. Як правило, здійснюються вони паралельно з основними виробничими процесами (ремонтне, тарне, інструментальне господарство).

Обслуговуючі виробничі процеси забезпечують створення нормальних умов для протікання основних і допоміжних виробничих процесів. Вони не мають власного предмета праці й протікають, як правило, послідовно з основними й допоміжними процесами, перемежовуються з ними (транспортування сировини й готової продукції, їхнє зберігання, контроль якості).

Основні виробничі процеси в основних цехах (ділянках) підприємства й утворять його основне виробництво. Допоміжні й обслуговуючі виробничі процеси - відповідно в допоміжних й обслуговуючих цехах - утворять допоміжне господарство.

Різна роль виробничих процесів у сукупному виробничому процесі визначає розходження в механізмах керування різними видами виробничих підрозділів. У той же час класифікація часткових виробничих процесів по цільовому призначенню може проводитися тільки стосовно до конкретного приватного процесу.

Об'єднання основних, допоміжних, обслуговуючих й інших процесів у певній послідовності утворить структуру виробничого процесу.

Основний виробничий процес представляє процес виробництва основної продукції, що включає природні процеси, технологічний і робочий процеси, а також міжопераційне пролежування.

Природний процес - процес, що приводить до зміни властивостей і складу предмета праці, але протікає без участі людини (наприклад, при виготовленні деяких видів хімічної продукції). Природні виробничі процеси можна розглядати як необхідні технологічні перерви між операціями (остигання, сушіння, визрівання й т. д)

Технологічний процес являє собою сукупність процесів, у результаті яких відбуваються всі необхідні зміни в предметі праці, тобто він перетворюється в готову продукцію.

Допоміжні операції сприяють виконанню основних операцій (транспортування, контроль, сортування продукції й т.д.).

Робочий процес - сукупність всіх трудових процесів (основних і допоміжних операцій). Структура виробничого процесу змінюється під впливом технології застосовуваного встаткування, поділу праці, організації виробництва й ін.

Міжопераційне пролежування - перерви, передбачені технологічним процесом.

По характері протікання в часі виділяють безперервні й періодичні виробничі процеси. У безперервних процесах немає перерв у процесі виробництва. Виконання операцій по обслуговуванню виробництва відбувається одночасно або паралельно з основними операціями. У періодичних процесах виконання основних й обслуговуючих операцій відбувається послідовно, у силу чого основний виробничий процес виявляється перерваним у часі.

По способі впливу на предмет праці виділяють механічні, фізичні, хімічні, біологічні й інші види виробничих процесів.

По характері застосовуваної праці виробничі процеси класифікуються на автоматизовані, механізовані й ручні.

Принципи організації виробничого процесу являють собою вихідні положення, на основі яких здійснюються побудова, функціонування й розвиток виробничого процесу.

^ 2. Паралельний відрух предметів праці і розрахунок тривалості виробничого циклу

Розрізняють простий і складний виробничі цикли.

Простий виробничий цикл - це цикл виготовлення деталі.

Складний виробничий цикл - цикл виготовлення виробу.

Тривалість виробничого циклу у великому ступені залежить від способу передачі деталі (виробу) з операції на операцію. Існують три види руху деталі (виробів) у процесі їхнього виготовлення:

послідовний;
паралельний;
паралельно-послідовний.

При послідовному виді руху кожна наступна операція починається тільки після закінчення обробки всієї партії деталей на попередній операції.

Тут розраховується операційний цикл партії, що складається з n деталей, оброблюваних на чотирьох операціях:

Т_посл = n (t_шт1 + t_шт2 + t_шт3 + t_шт4)

де n - кількість деталей у виробничій партії (шт);
t_штi - норма часу на виконання i-й операції (хв.).

При послідовному виді руху деталей (виробу) відсутні перерви в роботі устаткування й робітника на кожній операції, можливе високе завантаження устаткування протягом зміни, але виробничий цикл має найбільшу величину, що зменшує оборотність оборотних коштів.

Паралельний вид руху характеризується передачею деталей (виробів) на наступну операцію негайно після виконання попередньої операції незалежно від готовності іншої партії. Деталі передаються з операції на операцію поштучно або операційними партіями, на які ділиться виробнича партія. Процес відбувається безупинно, якщо досягнуто повну рівність або кратність виконання операцій у часі, що характерно для потокових ліній.

Паралельний вид руху деталі (виробів) є найбільш ефективним, але можливості його застосування обмежені, тому що обов'язковою умовою такого руху є рівність або кратність тривалості виконання операцій, про що було сказано вище. У противному випадку неминучі втрати (перерви) у роботі устаткування й робітника.

За графіком визначаємо операційний цикл при паралельному виді руху:

Т_пар =(t_шт1 + t_шт2 + t_шт3 + t_шт4) + (n -1) t_шт3

де t_штmax - час виконання операції, самої тривалої в технологічному процесі (хв).

Паралельно-послідовний вид руху полягає в тому, що виготовлення виробів на наступній операції починається до закінчення виготовлення всієї партії на попередній операції з таким розрахунком, щоб робота на кожній операції по даній партії в цілому йшла без перерв. На відміну від паралельного виду руху тут відбувається лише часткове сполучення в часі виконання суміжних операцій.

У практиці існує два види сполучення суміжних операцій у часі:

час виконання наступної операції більше часу виконання попередньої операції;
час виконання наступної операції менше часу виконання попередньої операції.

У першому випадку представляється можливість застосовувати паралельний вид руху деталей і повністю завантажити робочі місця.

У другому випадку прийнятний паралельно-послідовний вид руху з максимально можливим сполученням у часі виконання обох операцій. Максимально сполучені операції при цьому відрізняються друг від друга на час виготовлення останньої деталі (або останньої операційної партії) на наступній операції.

АБ, ВГ (рівне А'Б'), ДЕ - час наступної операції, що перекриває часом попередньої операції:

У цьому випадку операційний цикл буде менше, ніж при послідовному виді руху, на величину сполучення кожної суміжної пари операцій:

перша й друга операції - АБ = (n -1) t_шт2 ;
друга й третя операції - ВГ = (n -1) t_шт2 ;
третя й четверта операції - ДЕ = (n -1) t_шт4, (t_шт2 й t_шт4 мають більше короткий час tшт.кор з кожної суміжної пари операцій).

Паралельно-послідовний вид руху деталей (виробів) забезпечує роботу устаткування й робітника без перерв. Виробничий цикл при цьому виді більше в порівнянні з паралельним, але менше, ніж при послідовному.

Виробничий цикл виробу Тц може бути розрахований по формулі

Т_ц = Т_цд + Т_ц.ск,

де Т_цд - виробничий цикл виготовлення провідної деталі;
Т_ц.ск - виробничий цикл складальних робіт.

Тривалість виробничого циклу залежить від двох найважливіших груп факторів:

технічного рівня виробництва;
організації виробництва.

Ці обидві групи факторів взаємообумовлюють і доповнюють один одного.

Основними напрямками зниження виробничого циклу є:

удосконалювання технології;
застосування більше продуктивні устаткування, інструментів, засобів технологічного оснащення;
автоматизація виробничих процесів і застосування гнучких інтегрованих процесів;
спеціалізація й кооперування виробництва;
організація потокового виробництва;
гнучкість (багатофункціональність) персоналу;
багато інших факторів, що впливають на тривалість виробничого циклу.

^ 3. Основні види виробів потокових ліній і їх призначення.

Потокове виробництво є найбільш ефективною формою організації виробничого процесу.

Ознаки потокового виробництва:

закріплення одного або обмеженого числа найменувань виробів за певною групою робочих місць;
ритмічна повторюваність погоджених у часі технологічних і допоміжних операцій;
спеціалізація робочих місць;
розташування устаткування і робочих місць по ходу технологічного процесу;
застосування спеціальних транспортних засобів для міжопераційної передачі виробів.

Потокове виробництво забезпечує найвищу продуктивність праці, низьку собівартість продукції, найбільш короткий виробничий цикл.

Основою (первинною ланкою) потокового виробництва є потокова лінія.

Розташування потокових ліній (планування) повинна забезпечити:

прямотоковість і найкоротший шлях руху виробу;
раціональне використання виробничих площ;
умови для транспортування матеріалів і деталей до робочих місць;
зручність підходів для ремонту й обслуговування;
достатність площ й оргоснащення для зберігання необхідних запасів матеріалів і готових деталей;
можливість легкого видалення відходів виробництва.

Рух виробу по потоковій лінії при розташуванні устаткування:
    а - однобічному;
    б - двосторонньому

Схеми руху виробів по потокових лініях:
    а - що розгалужується;
    б - зиґзаґоподібна;
    в - П-образна;
    г - Т-образна;
    д - замкнута;
    е - багаторівнева.

У машинобудуванні й приладобудуванні широко застосовуються конвеєри - транспортні засоби, що служать для транспортування вироби або транспортування й виконання на ньому робочих операцій і регламентуючий ритм роботи потокової лінії, тобто, що грають організуючу роль у потоці. Якщо конвеєр служить для переміщення виробів і підтримки ритму роботи лінії шляхом чіткого адресування виробів по робочих місцях, вона називається розподільним, якщо він служить і місцем виконання операції - називається робітником.

Класифікація потокових ліній наведена в табл. 3.1

Таблиця 3.1 Класифікація потокових ліній
№ п/п	Ознака	Характеристика
1	Ступінь механізації технологічних операцій	1.1. Механізовані 1.2. Комплексно-комплексно-механізовані 1.3. Напівавтоматичні 1.4. Автоматичні 1.5. Гнучкі інтегровані
2	Кількість типів одночасно оброблюваних і виробів, що збирають	2.1. Однономенклатурні (обробка виробу одного найменування) 2.2. Багатономенклатурні (обробка виробів декількох найменувань одночасно або послідовно)
3	Характер руху виробів по операціях виробничого процесу	3.1. Безперервно-потокові (всі операції синхронізовані в часі, тобто рівні або кратні такту ліній) 3.2. Переривані-потокові (перерви в ході виробничого процесу й неможливість синхронізувати технологічні операції в часі)
4	Характер роботи конвеєра	4.1. З робочим конвеєром, коли операції виконуються без зняття виробу з конвеєра 4.2. З розподільним конвеєром, коли конвеєр здійснює доставку виробу на робоче місце, а операція виконується зі зняттям виробу з конвеєра 4.3. З безупинно, що рухається конвеєром 4.4. З пульсуючим конвеєром

^ 4. Гнучкі виробництва і чинники, що визначають ступінь гнучкості.

Гнучкі виробництва— сукупність засобів виробництва, які мають здатність до швидкого переоснащення для виробництва іншого виду продукції. Як правило, гнучкі виробництва автоматизовані.

В автоматизованому виробництві робота устаткування, агрегатів, апаратів, установок відбувається автоматично по заданій програмі, а робітник здійснює контроль за їхньою роботою, усуває відхилення від заданого процесу, робить налагодження автоматизованого устаткування.

Розрізняють часткову й комплексну автоматизацію.

При частковій автоматизації робітник повністю звільняється від робіт, пов'язаних з виконанням технологічних процесів. У транспортних, контрольних операціях при обслуговуванні устаткування, у процесі установки - повністю або частково скорочується ручна праця.

В умовах комплексно-автоматизованого виробництва технологічний процес виготовлення продукції, керування цим процесом, транспортування виробів, контрольні операції, видалення відходів виробництва виконуються без участі людини, але обслуговування устаткування - ручне.

В умовах нестабільного ринку, що постійно змінюється (тим більше багатономенклатурного виробництва) важливим завданням є підвищення гнучкості (багатофункціональності) автоматизованого виробництва, для того щоб максимально задовольнити вимоги, потреби й запити споживачів, швидше й з мінімальними витратами освоювати випуск нової продукції.

Методи підвищення гнучкості автоматизованих виробничих систем:

використання автоматизованих систем технічної підготовки виробництва (САПР);
застосування швидкопереналагоджуваних автоматичних потокових ліній;
застосування універсальних промислових маніпуляторів із програмним керуванням (промислових роботів);
стандартизація застосовуваного інструмента й засобів технологічного оснащення;
застосування в автоматичних лініях автоматично переналагоджуваного устаткування (на базі мікропроцесорної техніки);
використання переналагоджуваних транспортно-складських і накопичувальних систем і т.д.

Однак варто помітити, що будь-яка універсалізація вимагає значних додаткових витрат і при її застосуванні необхідний зважений економічний підхід на базі маркетингової інформації й досліджень.

^ 5. Принципи побудови діаграми вантажопотоків на підприємстві і розрахунок потреби в транспортних засобах.

Планування потреби в транспортних засобах (ТЗ)

Для ефективного планування потреби ТЗ визначаються вантажообіг підприємства й вантажопотоки.

Вантажообіг - це сума всіх вантажів, переміщуваних на підприємстві за певний проміжок часу (або сума всіх вантажопотоків підприємства).

Вантажопотік - кількість вантажів (т, шт., кг), переміщуваних у певному напрямку між цехами й складами за певний проміжок часу.

Вантажопотоки розраховуються на підставі:

видів переміщуваних вантажів;
пунктів відправлення й доставки;
відстаней між пунктами;
обсягів переміщуваних вантажів;
частоти й регулярності перевезень.

Перевезення підрозділяються на разові й маршрутні.

Системи маршрутів транспортних перевезень:
      В - пункт відправлення вантажу;
      П - пункт приймання вантажу;
     → - холостий пробіг

Разові перевезення - перевезення по окремих неповторюваних замовленнях (заявкам).

Маршрутні перевезення - постійні або періодичні перевезення по певних маршрутах, які бувають наступних типів:

маятникова система;
кільцева система.

Маятникова система маршрутів - це зв'язок між двома пунктами, що може мати два варіанти:

варіант двостороннього маятника, тобто повернення транспортного засобу з вантажем;
варіант однобічного маятника - повернення транспортного засобу без вантажу.

Застосовується також система променевих маятникових маршрутів, коли пункт (склад, цех) зв'язаний двосторонніми перевезеннями з декількома пунктами.

Кільцева система - система обслуговування декількох постійних пунктів, зв'язаних послідовною передачею вантажів від одного до іншого.

Одним з методів визначення обсягів вантажопотоків і вантажообігу підприємства є складання шахової відомості.

У цій відомості відображаються всі переміщення вантажів. По вертикалі перераховані цехи-відправники й склади, а по горизонталі в тім же порядку зазначені цехи-одержувачі й склади.

Кожен цех і склад представлений графою й рядком. Підсумки граф показують загальне надходження вантажів у даний цех, підсумки рядків - величину відправлення вантажів. Сума підсумків граф або рядків по всіх цехах і складам відображає величину внутрішніх вантажопотоків.

Кількість транспортних засобів розраховується як по міжцехових перевезеннях, так і по внутріцехових і міжопераційних транспортних системах.

Основними напрямками вдосконалювання транспортного господарства на підприємствах є:

механізація й автоматизація транспортних операцій у сполученні з високою їхньою організацією;
застосування уніфікованої тари (у тому числі й оборотної);
впровадження єдиної виробничо-транспортної (комплексної) технології;
спеціалізація коштів міжцехового транспорту по роду перевезених вантажів;
організація контейнерних перевезень;
впровадження автоматизованих систем керування транспортом.

^ 6. Форма і зміст календарного графіка запуску і випуску виробів у одиночному виробництві.

Одиничне виробництво характеризується більшою кількістю замовлень на виготовлення різноманітної продукції, але при цьому можуть переважати ті або інші види робіт. Тому сутність виробничого планування укладається в тім, щоб згрупувати замовлення, таким чином, при якому зможемо забезпечити найкраще сполучення строків виготовлення продукції й рівномірного завантаження устаткування. Для виконання цієї умови роблять попередній розрахунок тривалості виробничого циклу й лише, потім указують реальні строки виконання замовлення. Основною особливістю планування в одиничному виробництві є облік всіх стадій виробництва й виготовлення виробу:

науково дослідницька робота;
розробка конструкції;
розробка технології виробу;
проектування інструмента й оснащення;
нормування витрат праці;
виготовлення, випробування й доведення виробу до промислового зразка.

Особливості календарного планування одиничного виробництва обумовлені його специфікою великою й власне кажучи необмеженою номенклатурою. Виготовлення продукції здійснюється по замовленнях, це й визначає методику планування - так званий позаказний метод. В обсяг робіт замовлення входить не тільки виготовлення самого виробу, але й вся технічна підготовка виробництва. Основним завданням календарного планування в одиничному виробництві є одночасне виконання безлічі замовлень у строки, передбачені договорами. При цьому повинна бути забезпечена рівномірне завантаження всіх ланок виробництва й, як слідство, раціональне використання устаткування й робочої сили. Основними плановими нормативами в одиничному виробництві є:

план графіки виконання замовлення;
циклові графіки виробництва;
об'ємні розрахунки завантаження встаткування;
величини випереджень запуску й випуск.

Виконання замовлення можна розділити на ряд етапів: оформлення замовлення, підготовка виробництва й властиво виготовлення виробу. Зразкова технологія виконання цих робіт наступна: одержавши пропозицію на виконання замовлення, бюро замовлень з'ясовує можливість його виконання, При наявності такої можливості ставить про це в популярність замовника й приступає до його оформлення. Процес оформлення укладається у встановленні строків виконання, визначенні вартості замовлення й деяких технічних умов. Ці дані потім включаються в проект договору, що представляє на підпис замовникові. Визначення зазначених вище параметрів проекту договору здійснюється на підставі запитального аркуша. Цей аркуш становить бюро замовлень після рішення питання про можливості виконання замовлення й направляє в конструкторський відділ. Тут визначаються обсяги робіт, строки їхнього виконання, перелік і норми витрати матеріалів і покупних напівфабрикатів. Далі запитальний аркуш проходить технологічний, інструментальний відділ й інші служби, кожна з яких установлює параметри замовлення стосовно до своїх виконуваних функцій. При розробці цих попередніх даних використаються укрупнені нормативи. Основні дані замовлення заносяться в спеціальний журнал, так званий портфель замовлень. Дані є вихідними параметрами для виробничого планування. Строки виконання робіт із замовлення в цілому; по етапах; по структурних підрозділах фіксуються ПДО підприємства в план графіці проходження замовлення. Цей план-графік складається укрупнено ланцюговим методом назад ходу технологічного процесу, починаючи із установлення строку здачі об'єкта замовникові. На підставі плану-графіка розробляються квартальні й місячні плани підготовки й виготовлення виробу.

Нормативною базою календарного планування в одиничному виробництві служить цикловий графік, що регламентує виготовлення виробу по фазах у часі. На його підставі встановлюються строки запуску й випуску основних вузлів і деталей, а також строк загальної зборки виробу. Методика побудови циклового графіка наступна: відповідно до технологічного процесу будується структурна схема виробництва виробу (вона може бути у вигляді віялової схеми або сіткового графіка), важливо, щоб схема відображала структуру виробу, показувала, які деталі й вузли, а отже й роботи, можуть провадитися паралельно, а які тільки послідовно; на підставі структурної схеми будується цикловий графік зборки й випробування виробу (вихідними даними є трудомісткість робіт, наявність робочої чинності, наявний у відповідності зі схемою й технологічним процесом, фронт робіт); До циклового графіка зборки пристроюється графік тривалості виготовлення окремих вузлів, деталей, у результаті виходить цикловий графік виготовлення виробу в цілому. Календарні циклові графіки розробляються спочатку по окремих замовленнях, а потім на їхній підставі складається загальний календарно-об'ємний графік по всьому портфелі замовлень на даний плановий період.

При цьому необхідно забезпечити таке завантаження всіх ланок виробництва, щоб вона відповідала їхній пропускній здатності й була рівномірної протягом планового періоду. Для рішення цього завдання провадяться календарно-об'ємні розрахунки й будуються відповідні графіки, у яких показується вв'язування календарних строків виконання окремих замовлень і завантаження виробничого устаткування й площ. Робиться це в такий спосіб: на підставі циклових графіків формують об'ємно-календарних графіків виконання кожного замовлення. Для цього на схему послідовно наносять величину завантаження по окремих замовленнях у вигляді прямокутників, кожний з яких позначає по вертикалі число робочих місць, зайнятих виконанням замовлення, а по горизонталі - календарний період виконання роботи. Потім графіки всіх замовлень погоджуються у зведеному об'ємно календарному графіку. Останній містить обсяг робіт і строки виконання всіх включених у програму замовлень.

При побудові зведеного об'ємно-календарного графіка виконання замовлень може виявитися, що строки виконання окремих робіт з різних замовлень на тому самому встаткуванні збіжаться й воно виявиться перевантаженим або, навпаки, у якийсь відрізок часу устаткування виявиться незавантаженим. У цих випадках необхідно відкоригувати строки виконання робіт, передбачені об'ємно-календарними графіками окремих замовлень. При цьому може виникнути необхідність розробки заходів щодо ліквідації вузьких місць або додатковому завантаженню широких місць. Зведений об'ємно-календарний графік виконання замовлень є вихідним пунктом для складання місячних виробничих програм по ділянках. При їхньому складанні, ураховуються також дані про виконання завдання за попередній період, про стан незавершеного виробництва, про нові прийняті термінові замовлення. Одночасно уточнюються номенклатура й обсяг робіт зведеного об'ємно календарного графіка виконання замовлень. Завдання ділянці на місяць повинне містити найменування робіт, кількість і трудомісткість цих робіт, строки запуску й випуску деталей і вузлів або початку й закінчення складальних робіт. Робітники знайомлять із місячними завданнями на виробничих нарадах, крім того завдання до них доводять у письмовому виді.

Доведені до ділянок і робітників місячні завдання конкретизуються й деталізуються шляхом складання планів на декаду, тиждень, зміну. Для складання таких планів потрібно мати відомості про стан робіт, техдокументацію на майбутні роботи, а також інформацію про забезпечення замовлень всім необхідним. Складання календарних планів-графіків робіт усередині місяця на ділянках складається в підборі деталей, що вимагаються за місячним планом, вузлів і т.д., а також установленні такої їхньої черговості, яка б забезпечувала строки виконання замовлень, рівномірне завантаження устаткування й робітників. Однак оперативна робота на ділянках не обмежується плановими розрахунками, складанням оперативних планів-графіків роботи, майстер ділянки зобов'язаний перевірити передумови їхнього виконання: наявність і стан технічної документації (креслень, карт техпроцесів і т.д.), комплектність забезпечення замовлення матеріалами, напівфабрикатами, заготівлями, ув'язування строків передачі деталей і вузлів між ділянками, забезпеченість інструментом і т.д.

Декадні, тижневі плани конкретизуються в змінно-добових завданнях для окремих робітників. При малій тривалості виробничих циклів видаються змінні або добові завдання. При тривалих виробничих циклах можлива видача завдання на кілька днів з розподілом його по днях і змінам. Реальність змінних завдань повинна забезпечуватися відповідною підготовкою виробництва. У змінні завдання включаються тільки такі роботи, для яких є техдокументація, оснащення, сировина, матеріали й т.д.

Заплановані роботи передаються для виконання, залишається сконкректувати їхнє виконання. Об'єктами обліку є строки виконання етапів робіт; послідовність руху деталей, вузлів; наявність браку; строки здачі готової продукції. Здійснюється облік на основі первинної інформації (акти здачі етапів робіт, накладні, наряди й т.д.). Для наочності ходу робіт на підставі даних обліку будуються графіки.

^ 7. Розрахунок величини партії деталей з мінімальними приведеними витратами.

Розмір партії оброблюваної продукції служить першим об'ємно-плановим нормативом. Під партією деталей на підприємстві розуміється кількість однакових деталей, оброблюваних на взаємозалежних робочих місцях з однократною витратою підготовчо-заключного часу. Планування розміру партії запуску-випуску деталей є важливим і складним економічним завданням, оскільки при її розрахунку необхідно враховувати безліч взаємодіючих у різних напрямках факторів. Нормативна величина партії деталей розраховується по формулі:

nн= ,

де n - нормативна величина партії деталей, шт.;
     ^ Nг - річний обсяг випуску продукції, шт.;
     3н - витрати на налагодження технологічного встаткування;
     Си - собівартість однієї деталі, руб./шт.;
     3х - витрати на зберігання деталей у відсотках від вартості запасів, рівні приблизно 10-25%.

Розрахунок оптимальної партії заготівель передбачає використання точних вихідних економічних показників, що представляють деякі практичні складності при їхньому встановленні в конкретних виробничих умовах. Тому на наших підприємствах більш широко розповсюджений спрощений метод розрахунку мінімальної партії деталей:

n_min= ,

де n_min мінімальний розмір партії деталей;
     Тн-з - підготовчо заключний час;
     Тшт - штучний час на одну деталь;
      3 - коефіцієнт припустимих втрат часу на переналагодження устаткування, рівний від 0,05 до 0,1.

Величина партії деталей визначається по так називаній провідній операції або найбільш завантаженому верстату. Отримане мінімальне значення партії запуску деталей коректується убік збільшення з урахуванням необхідності забезпечення необхідного завантаження робочих місць, обсягу й строку поставки продукції на ринок, пропускної здатності виробничої ділянки й інших факторів.

Ритм, або період, випуску деталей визначається співвідношенням показників оптимальної партії запуску й середньодобового випуску продукції:

R = n_опт/N_доб

де R - ритм запуску-випуску деталей, днів;
     N_доб - середньодобовий випуск продукції, шт./дн.

nн =R_ст*N_доб,

де R_ст - стандартний період випуску деталей.

^ 8. Календарно планові нормативи багатопредметних потокових ліній.

Багатопредметні потокові лінії створюються в тих випадках, коли програма випуску продукції одного виду не забезпечує достатнього завантаження комплекту устаткування лінії. Залежно від методу чергування об'єкта виробництва багатопредметні лінії підрозділяються на перемінно-потокові й групові.

Перемінно-потокова лінія - це лінія, на якій обробляється кілька конструктивно-однотипних виробів різного найменування, обробка ведеться по черзі через певний інтервал часу з переналагодженням робочих місць (устаткування) або без їхнього переналагодження. У період виготовлення предметів певного найменування така лінія працює по тим же принципам, що й однопредметна.

Групова лінія - це лінія, на якій обробляється кілька виробів різні найменування за груповою технологією й з використанням групового оснащення або одночасно, або по черзі, але без переналагодження устаткування (робітників місць).

Розрахунок необхідної кількості одиниць устаткування (робітників місць) по одній операції провадиться по формулі:

де t'_штi - норма штучного часу на даної i-ої операції з обліком коефіцієнта виконання норм, хв
r_НЛ - такт (поштучний ритм) потокової лінії, хв/шт.

У випадку якщо процес не повністю синхронізований, те отримане з розрахунку число одиниць устаткування (робітників місць) після відповідного аналізу округляється до цілого числа (С_ПР).

Коефіцієнт завантаження робочих місць (устаткування) на кожної i-тій операції визначається по формулі:

де С_Рi - розрахункова кількість робочих місць (одиниць устаткування) на i-тій операції
С_прi- прийнята кількість робочих місць (одиниць устаткування) на i-тій операції

Розрахунок необхідної кількості устаткування (робітників місць), як правило, провадиться в табличній формі.

При організації потокового виробництва, особливо безупинно - потокового, повинен строго дотримуватися режим подачі виробу. Ця умова виконується тільки в тому випадку, якщо як транспортні засоби використаються конвеєри

Швидкість безперервно рухаючихся конвеєрів (для виконання операцій предмети праці знімаються зі стрічки) визначається по формулі:

де l_пр - крок конвеєра (відстань між осями суміжно розташованих на конвеєрі предметів праці), залежить

від габаритів виробу, м
r_НЛ - такт (поштучний ритм) потокової лінії, хв/шт.

Тривалість виробничого циклу на потокових лініях визначається графічно й аналітичним способом.

Виробничий цикл - відрізок часу від надходження предмета праці на першу операцію потокової лінії до виходу з її. Визначається тривалість виробничого циклу аналітичним способом по формулі залежно від руху предмета праці перед першою й після останньої операції.

У цьому випадку обробка виробу починається безпосередньо з першого робочого місця без зайвого інтервалу руху після останньої операції, тривалість визначається по формулі:

Список використаних джерел

Антонов А. Н., Морозова Л. С. Основы современной организации производства. – М.: «Дело и Сервис», 2004
Васильков В. Г. Організація виробництва: Навч. Посібник К.: Киевский национальный экономический университет, 2005
Кузин Б. И. Методы и модели управления фирмой: учебник для вузов / Б. И. Кузин, В. Н. Юрьев, Г. М. Шахдинаров. СПб. : Питер, 2001. 432 с.
Новицкий Н.И. Организация производства предприятия, Учебно-методическое пособие – М.: «Финансы и статистика», 2001г.
Фатхутдинов Р.А. Организация производства Учебник 2-е изд.,перераб. и доп. , М.: Инфра-М , 2005 г. - 672 с.
Цигилик І.І. Економіка й організація виробництва. Навчальний посібник – К.: ЦУЛ, 2006. – 176 с.

Blog

Содержание