Про експериментальну модель програми спеціального медіа-освітнього курсу для старшокласників «Медіа-культура»

Вид материала

Документы

Содержание Очікувані результати Олексій Баришполець 2. Теорія медіа-освіти як джерела «задоволення потреб» 3. «Практична» теорія медіа-освіти. 4. Теорія медіа-освіти як засобу формування «критичного мислення». 5. Марксистська теорія медіа-освіти 6. Семіотична теорія медіа-освіти. 7. Культурологічна теорія 8. Естетична теорія медіа-освіти Ольга Мороз Ганна Онкович Юрий Килимник

Подобный материал:

• Програма спеціального медіаосвітнього курсу для старшокласників зош «медіакультура», 332.47kb.
• Навчальна програма " Медіаосвіта (медіаграмотність)" (для слухачів курсів підвищення, 1248.25kb.
• Анотація до курсу «Паблік рілейшинз», або Зв’язки з громадськістю, 321.15kb.
• Сахневич I. A. Впровадження медіа-освіти у вищих навчальних закладах України: проблеми, 103.98kb.
• Фільми жахів як осучаснена казка, 185.54kb.
• Назва реферату: Досвід мас-медіа в Німеччині (в екологічній політиці) Розділ, 197.5kb.
• Foreign Policy Євген Морозов є виразником критичного погляду на політичну вагомість, 166.63kb.
• Інформація про навчально-методичне забезпечення інформаційно-бібліотечний медіа центру, 14.75kb.
• Мета програми: Створити умови для оптимальної соціальної та творчої самореалізації, 100.35kb.
• Інформація для користувача, 132.92kb.

Методичне забезпечення курсу становить:

1. Лекційний матеріал.
   

2. Методи дослідження медіа-текстів: основні методи дослідження (конвент-аналіз; аналіз змісту та форми зображення; співставлення медіа-текстів; семантичний метод аналізу; аналіз з різних точок зору тощо) та додаткові методи («брейнстормінг», «гронування асоціацій», «кубик аналізу ознак поняття», «діаграма» тощо).

3. Методи й прийоми пошуку медіа-інформації, психологічно захисні методи, методи стимулювання творчості.


Післямова


Передусім необхідно наголосити, що проведення медіа-освітнього курсу/факультативу послідовно за етапами не є обов’язковим приписом. Більш ефективним буде поєднання теоретичної інформації з дослідницькими та творчими завданнями: поєднання лекційного, проблемного, практичного або креативного форматів. Спираючись на досвід зарубіжних колег, ми наголошуємо на тому, що дослідницькі, практичні завдання мають переважати теоретичні. Особливого значення цей момент набуває в умовах підвищеної вербалізації сучасної школи.

До того ж, теоретичний матеріал, означений у ключових поняттях, становить неоднаковий обсяг інформації, доступної для школярів. Це обумовлює об’єднання деяких тем в одну лекцію. Наприклад, «медіа-текст» і «медіа-мова», або «медіа-виробник» і «репрезентація». Головне в комбінуванні тем – дотримуватися логічної послідовності викладення інформації.

Як ми вже вказували, медіа-освіту мають викладати/упроваджувати найбільш творчі та активні педагоги, соціальні працівники. Особливого значення у викладанні курсу може набути медіа-хобі самого вчителя, якщо, наприклад, він займається фотографією, знімає на відео або володіє комп’ютерною графікою тощо.

Програма «Медіа-культура» є загальним орієнтиром для роботи зі школярами в галузі медіа-освіти, а її реалізація передбачає творчий підхід з боку медіа-педагогів, педагогів, соціальних педагогів. Насамперед це стосується добору практичного матеріалу для уроків-досліджень та практичних завдань. Наприклад, для проведення дослідження реклами, вчителю необхідно добирати такі зразки рекламних повідомлень, зображень, роликів, які є актуальними саме на той час, коли проводиться дослідження та є відомими й зрозумілими для учнів. Обговорюючи продукцію медіа-мистецтва (художні, документальні фільми та ін.), треба враховувати обізнаність учнів з цим медіа-текстом або організувати його колективний перегляд. Дослідження (або практичні заняття) можна розбивати на декілька уроків.

Реалізація систематичного медіа-освітнього навчання учнів, спрямованого на виховання їх особистісної медіа-культури, орієнтовно може здійснюватися в різних формах:

• як шкільний спецкурс,
  
• як систематичні факультативні заняття,
  
• як інтеграція медіа-освітнього курсу з такими шкільними предметами, як «Валеологія», «Людина і світ», «Безпека життєдіяльності», «Естетика» та інші,
  
• як позашкільна гурткова (студійна, клубна) робота.
  

Запропонована програма є не лише шкільним спецкурсом: її фрагменти також можна використовувати у просвітницькій роботі з батьками.


Очікувані результати

Результатом реалізації медіа-освітнього процесу має стати сформована медіа-культура особистості, основним показником якої є її медіа-компетентність, яка охоплює:

• загальну технічну медіа-грамотність;
  
• загальну обізнаність щодо медіа в цілому й закономірностей їх функціонування зокрема;
  
• здатність до загальної фільтрації та подальшої селекції інформації;
  
• здатність до адекватного сприймання медіа-інформації та її інтерпретації;
  
• здатність до критичного мислення як послідовного аналізу, логічно аргументованого судження щодо змісту та форми медіа-текстів, обґрунтованого їх оцінювання;
  
• здатність до критичного мислення не лише в операціональному плані, а й як властивість особистості: самостійність, незалежність мислення від існуючих стереотипів, результатом чого є формування власної позиції щодо будь-яких медіа-текстів;
  
• практичні уміння щодо пошуку та засвоєння медіа-інформації;
  
• практичні уміння відсторонення від непотрібної для особистості медіа-інформації;
  
• практичне застосування системи медіа-гігієнічних заходів як психо-фізіологічної профілактики;
  
• творчі уміння в галузі медіа: володіння технічними творчими прийомами; створення власних різноманітних медіа-текстів; творче переосмислення змісту та форми існуючої медіа-продукції, творча інтерпретація її смислів;
  
• творчий стиль сприймання та мислення як необхідна складова особистості, що живе в нових умовах інформаційного світу.
  

Джерело:

it.zp.ua/files/menu_r2/media/prog_media1.doc


Практичним додатком до експериментальної моделі медіа-освітньої програми «Медіа-культура» є рекомендована Вченою радою Інституту соціальної і політичної психології НАПН України (протокол №10 від 4.11.2010) книжка Наталії Череповської «Візуальна медіа-культура учнів ЗОШ», яка вміщує систему вправ. З книжкою можна ознайомитися за інтернет-адресою f.ru/attach/17/124760.pdf


З програмою спеціального курсу „Медіа-освіта в Україні” для учнів 9,10, 11 класів середніх загальноосвітніх шкіл (34 год.) за редакцією доктора філологічних наук, директора Інституту екології масової інформації Львівського національного університету імені Івана Франка, професора Б. В. Потятиника та кандидата філологічних наук, доцента Львівського національного університету імені Івана Франка Н.Б.Габор, укладач програми – вчитель СШ № 77 м. Львова О. О. Дітчук можна ознайомитися за Інтернет-адресою:

o.lviv.ua/mediaeco/pro_nas_vmist/prog_media_osv.php


Дитина в світі мас-медіа: думки науковців


Існують різні точки зору щодо проблеми мас-медіа. Дехто вбачає в них джерело знань, дехто — перешкоду в освіті і вихованні: медіа є і засобом всебічного розвитку особистості, і фактором руйнівним. Справді-бо: сучасний школяр сидить за монітором комп'ютера чи біля телевізора в середньому від 3 до 5 годин щодня, перебуваючи під впливом інформаційного простору. Вплив цей не однозначний, оскільки негативна інформація може викликати такі небезпечні явища, як масовий інформаційно-психологічний психоз, медіа-залежність як різновид психічних відхилень, маніпулятивний вплив засобів масової комунікації.

Олексій Баришполець,
кандидат історичних наук,
провідний науковий співробітник
Інституту соціальної та політичної психології
НАПН України


Найбільш повний аналіз теорій медіа-освіти подано у праці Президента Асоціації кіноосвіти та медіа-педагогіки Росії О.Федорова. Ось ці теорії:

1. «Ін'єкційна» теорія медіа-освіти. Її часто називають «протекціоністською» (запобіжною від шкідливих впливів медіа), «теорією громадянського захисту» (тобто захисту від медіа) чи «теорією культурних цінностей» (мається на увазі, що негативному впливу медіа протиставляються «вічні цінності класичної культурної спадщини»). Передбачається, що медіа справляє потужний (переважно негативний) вплив на аудиторію. Головна мета медіаосвіти в межах цієї теорії полягає в тому, щоб пом'якшити негативний ефект надмірного захоплення медіа. Такий підхід особливо популярний у США. Деякі американські педагоги керувалися цією теорією, починаючи з 1930-х – 1940-х рр.: вони розглядали медіа як «агента культурної деградації». У 1990-х рр. «захисний» рух одержав підтримку з боку утвореної при ЮНЕСКО Міжнародної палати «Діти і насильство на екрані». Ця організація, що співпрацює з багатьма медіа-педагогами світу, влаштовує міжнародні науково-педагогічні конференції, випускає спеціальні журнали, книги, створює інтернет-сайти, присвячені проблемі негативного впливу медіа на дитячу аудиторію, передовсім – у плані зображення насильства. Утім більшість учасників цього руху добре розуміють, що, крім боротьби проти «екранного насильства», варто активно розвивати й медіа-освіту школярів і молоді, спрямовану на формування критичного, самостійного творчого мислення.

2. Теорія медіа-освіти як джерела «задоволення потреб» аудиторії. Її теоретичною основою є ідея «споживання і задоволення» у сфері медіа. Мається на увазі, що вплив медіа на аудиторію обмежений, учні можуть самі правильно обирати й оцінювати медіа-тексти відповідно до своїх потреб. Відтак пріоритет медіа-освіти вбачається в тому, щоб допомогти особистості одержати з медіа максимум користі. Ця концепція цілком протилежна «ін'єкційній». Якщо перша концентрується на негативному впливі медіа, то друга – на його позитивному ефекті. Водночас теорія задоволення потреб досить близька до теорії медіа-освіти як формування «критичного мислення», тому що і тут, і там йдеться про те, щоби розвивати вміння правильно обирати і критично оцінювати медіа-текст. Однак є й істотна різниця: у першому випадку медіа-педагоги спираються на «позитивні» сторони інформації, а в другому – на «негативні», тобто прагнуть захистити аудиторію від маніпулятивного впливу медіа.

3. «Практична» теорія медіа-освіти. Цей підхід відомий також під назвою «медіа-освіта як таблиця множення». Мається на увазі, що школярі повинні вміти працювати з медіа-апаратурою так само добре, як знати таблицю множення. «Практичні» медіа-педагоги вважають, що вплив медіа на аудиторію обмежений, головне – навчити використовувати медіа-апаратуру. Звідси – підвищена увага до вивчення техніки, формування практичного вміння користуватися апаратурою, у тому числі й для створення власних медіа-текстів.

4. Теорія медіа-освіти як засобу формування «критичного мислення». Її основою можна вважати теорію, у якій мас-медіа уявляються «четвертою владою», що поширює моделі поведінки і соціальні цінності серед різнорідної маси індивідуумів. Звідси випливає основна мета медіа-освіти: захистити учнів від маніпулятивного впливу медіа. У процесі навчання школярі знайомляться з особливостями впливу медіа на індивіда і суспільство за допомогою так званих «кодів» (умовностей-символів, наприклад, у телерекламі). Розвивається критичне мислення школярів стосовно медіа-текстів. Вважається, що учням треба дати орієнтири, в умовах надлишку різної інформації навчити грамотно її сприймати, розуміти, аналізувати, мати уявлення про механізми й наслідки її впливу на глядачів, читачів і слухачів. Адже однобічна чи спотворена інформація потребує осмислення. Вважається корисним, щоб школярі були спроможні визначати:

• розбіжності між поданими і загальновідомими фактами, що потребує додаткової перевірки;
  
• надійність джерела інформації;
  
• припустимі й неприпустимі твердження;
  
• головну і другорядну інформацію;
  
• упередженість суджень;
  
• нечіткість чи двозначність аргументів;
  
• логічну несумісність у ланцюзі міркування;
  
• силу аргументації тощо.
  

5. Марксистська теорія медіа-освіти. Основною тут є думка, що мас-медіа здатні потужно маніпулювати громадською думкою і масовими настроями на користь певних соціальних груп, що дитяча аудиторія є найпростішою мішенню для такого впливу. Звідси випливає пріоритет медіа-освіти: викликати в аудиторії бажання змінити систему масової комунікації (якщо при владі в країні перебувають сили, далекі від марксистських теорій) чи, навпаки, вселити думку, що сформована система медіа – найкраща (якщо влада належить марксистам), у цьому випадку посилено критикується медіа-культура інших спільнот. Стратегія навчання зводиться до вивчення політичних, соціальних та економічних аспектів медіа, аналізу численних суперечностей, що містять ці аспекти з точки зору певного класу .

6. Семіотична теорія медіа-освіти. Мас-медіа часто прагнуть завуалювати багатозначний знаковий характер своїх текстів, а це загрожує свободі споживання інформації. Аудиторія, передовсім дитяча (рівень середньої школи і нижче), надто пасивна стосовно «читання» медіа-текстів. Відтак мета медіа-освіти – допомогти «правильно читати» медіа-текст. Основним змістом медіа-освіти стають коди і «граматика» медіа-тексту, тобто мова медіа, а педагогічною стратегією – навчання правил декодування медіа-тексту, опису його змісту, асоціацій, особливостей мови тощо. Семіотична теорія медіа-освіти є повною протилежністю марксистській теорії, оскільки акцентує увагу на проблемі мови медіа, а не на політичному чи соціальному змістові медіа-тексту. Своїми підходами до аналізу текстів ця теорія дещо нагадує теорію формування критичного мислення.

7. Культурологічна теорія стверджує, що масмедіа скоріше пропонують, аніж нав'язують свою інтерпретацію дійсності. Аудиторія ж, зі свого боку, завжди перебуває у процесі діалогу з медіа-текстами. Вона не просто «зчитує» інформацію, а вкладає в медіа-тексти різні змісти, самостійно їх аналізує. Звідси випливає головна мета медіа-освіти: допомогти зрозуміти, як медіа можуть збагатити сприйняття, знання тощо. У якості змісту медіа-освіти тут виступають її «ключові поняття», ролі, які відіграють у суспільстві стереотипи, що поширюються за допомогою медіа. Медіа-педагоги прагнуть навчити оцінки і критичного аналізу медіа-текстів.

8. Естетична теорія медіа-освіти багато в чому збігається з культурологічною теорією. Однак тут головна мета полягає в тому, щоб допомогти зрозуміти основні закони і мову художнього спектра інформації, розвивати естетичне (художнє) сприйняття і смак, здатність до кваліфікованого аналізу художніх медіа-текстів. Ось чому основний зміст медіа-освіти спирається на вивчення мови медіа-культури, авторського світу творця художнього тексту, історію медіа-культури (кіномистецтва, художнього телебачення тощо).

Ольга Мороз,

молодший науковий співробітник

НДЛ освітології КУ імені Бориса Грінченка


Розвиток засобів масової інформації/комунікації та їх залучення до процесу навчання і виховання значно активізували творчий пошук педагогів у багатьох країнах. Інноваційна діяльність педагогів, не задоволених традиційними умовами, методами, способами навчання і виховання, була зорієнтована не лише на новизну змісту реалізації своїх зусиль, а на якісно нові результати. Це й спричинило виокремлення медіа-педагогіки в окрему галузь, своїм змістом зорієнтовану на людину.

Медіа-виховання – виховання засобами медій – це розділ медіа-педагогіки, покликаний формувати світогляд, інтереси, потреби, ідеали, мотиви, ціннісні орієнтири, свідомість, переконання, судження, а також конкретні риси характеру, риси особистості, моделі поведінки, розвивати її культуру засобами масової комунікації. Якщо проаналізувати завдання, котрі ставлять перед собою російські дослідники медіа-освіти, то вони цілком відповідають завданням медіа-виховання (за німецьким досвідом), окільки спрямовані на змістовне використання медій, а крім цього – на їх доцільний відбір відповідно до конкретних виховних цілей.

Ганна Онкович,

доктор педагогических наук,

професор Інституту вищої освіти НАПН України.


Розвиток медіа-освіти безпосередньо залежить від того, що є її головим завданням. В основі традиційних підходів — захист дітей, формування в них навичок віднаходити в ЗМІ повідомлення. Сьогодні ж особлива увага надається тому, як правильно розуміти ЗМІ та впевнено почуватися в світі. У будь-якому суспільстві стан ЗМІ є показником стану моралі та життєздатності інших суспільних інститутів: шкіл, профспілок, партій, церков, судів. Не буде перебільшенням сказати, що маніпулювання свідомістю та поведінкою людини — це технологія, яка проникає в кожен дім. Збагнувши її інструменти і прийоми, ми зможемо виробити індивідуальні «засоби захисту» Якщо таке знання стане доступним для більшості людей, стануть можливими спільні дії із захисту від маніпуляції, тобто більш широка реалізація демократичних прав і свобод людини. Щоравда, фахівці стверджують, що в самому терміні “маніпуляція” не слід вбачати лише негативний зміст. Фактично, маніпулювання в сфері політичного консалтингу — це інтелектуальне обігрування ситуації працівниками засобів масової інформації..

Юрий Килимник,
кандидат філософських наук..

У багатьох країнах світу батьки висловлюють слушне занепокоєння фільмами, відеокасетами й телевізійними програмами, що їх можуть дивитися їхні діти, записами, що їх діти можуть слухати, друкованими виданнями, що їх діти можуть читати. Батьки справедливо не хочуть бути свідками того, як ці небажані матеріали, такі легкодоступні в стількох місцях — часто і в засобах комунікації — підривають прищеплені в сімейному колі моральні ідеали. Ніхто не може почуватися безпечно перед розпусно-шкідливим впливом демонстрації порнографії та насильства в засобах комунікації, й ніхто не може мати певності, що йому не доведеться зазнати лиха від руки тих, кого побачені видовища насильства й порнографії під’юдили до злочинних дій. Однак найвразливіші щодо цього впливу і найперші його жертви — це молоді та недосвідчені. Порнографія та садистська жорстокість принижують людську сексуальність, руйнують людські стосунки, нищать основи подружнього та родинного життя, підбурюють до протисуспільної поведінки й підточують моральний стрижень суспільства.

Отож очевидний наслідок порнографії — гріх. Добровільну участь у вироблянні або розповсюдженні згубних порнографічних матеріалів слід трактувати як серйозне моральне зло, і тільки так. Утім, виробляння й поширення таких матеріалів не могло б тривати довго, якби для них не було ринку, а через це всі, хто купує й використовує такі матеріали, не тільки собі завдають моральної шкоди, а й спричиняються до продовження мерзенної торгівлі.

Часте споглядання насильства в медіа може посіяти замішання в дитячих серцях, адже діти ще не спроможні чітко відрізняти фантазію від реальності. Згодом насильство в медіа може так подіяти на вразливих осіб, особливо молодих, що вони почнуть вважати його нормальним і прийнятним способом поведінки, який варто наслідувати.

Як уже було зазначено, може існувати психологічний зв’язок між порнографією й садистським насильством, та й деякі види порнографії самі по собі є насильницькими — як темою, так і змістом. Хто дивиться або читає

такі матеріали, той наражається на ризик привнести лихі настанови й лихе поводження до своїх власних стосунків, той може втратити шану й повагу до інших людей як дітей Божих, як братів і сестер, членів єдиної людської родини. Найголовніше, що привносять порнографія та насильство, — це зневага до людини, трактування її як речі, а не як особистості. Тому порнографія та насильство можуть знищити всю ніжність, усе співчуття, насадивши натомість грубість і брутальність.

З кн. «Церква і соціальна комунікація:

Найголовніші документи

Католицької Церкви про пресу, радіо,

телебачення, інтернет та інші медіа»


З журналу «Методичні діалоги» (№6, 2011).