Geum.ru

Фільми жахів як осучаснена казка

Вид материалаДокументы
Подобный материал:
Фільми жахів як осучаснена казка

Петрунько О.В., канд. психол. наук, ст. наук. співробітник

Інституту соціальної та політичної психології АПНУ, м.Київ

У триваючих нині дискусіях з приводу необхідності охорони суспільної моралі від патогенного впливу інформаційного середовища чи не найактуальнішим виглядає питання про можливі наслідки споживання населенням телевізійної інформації з елементами насильства й жахів. Відповідні фільми — бойовики, тріллери, фільми жахів — упевнено кваліфікуються громадською думкою як "соціально небезпечні", такі, що чинять на психіку й поведінку глядачів виключно деструктивний вплив. При цьому особливий наголос робиться на негативних наслідках впливу згаданих фільмів на дітей та підлітків, чия психіка перебуває у стані формування і є, як прийнято вважати, вкрай чутливою до втручань з боку телебачення, яке називають "жорстоким", "агресивними" і "бездуховним". У зв’язку з цим все частіше йдеться про необхідність медіаосвіти населення і озвучується думка про те, що якщо не вдається переробити медіа, то треба змінити їхню аудиторію, прищепити їй "психологічний імунітет" до патогенного впливу ЗМІ, пов’язаний з надміром екранного насильства [9].

Дійсно, в телевізійному меню, яке пропонує глядачам вітчизняне телебачення, невиправдано багато місця належить "жорстоким" фільмам, у тому числі й фільмам жахів. Найвищою популярністю вони користуються серед дітей шкільного віку, що вкрай непокоїть громадськість, вчених, практикуючих психологів, педагогів, вихователів та батьків [4; 6]. Це занепокоєння істотно підігрівають вітчизняні ЗМІ, в яких регулярно фігурують досить типові повідомлення: про хлопчика, який вистрибнув з вікна після перегляду фільму жахів, про дівчинку, яка через фільми про маніяків потрапила до психіатричної лікарні з вираженою манією переслідування, про підлітка, який, надивившись відповідних фільмів, зарізав кухонним ножем власну матір тощо. Багато фактів, що наводять на роздуми про можливий деструктивний вплив згаданих вище фільмів на поведінку дітей і підлітків, містить література з криміналістики. Формулювання "після перегляду фільму по телевізору…" настільки часто зустрічається в судових справах неповнолітніх, що вже давно не дивує правоохоронців і практично набуло офіційного статусу [2].

Постійне нагадування про ймовірність причинного зв’язку між переглядом фільмів жахів та деструктивною, асоціальною поведінкою глядачів, підтримує існуючі в свідомості людей сумніви й недовіру до цих фільмів, переконання щодо величезної шкоди, яку вони несуть дітям. З нашого погляду, тут має місце однобічне, безальтернативне і через це певною мірою патогенне програмування громадської думки. Закономірним результатом цього програмування є те, що, незважаючи на відсутність будь-яких аргументованих доказів, переважна більшість (понад 83%) опитаних нами дорослих респондентів виступають категорично проти перегляду фільмів жахів дітьми. Однак, ми гадаємо, що громадськість негативно налаштована на ці фільми не стільки тому, що має конкретні підтвердження шкідливого їх впливу, скільки через те, що переконання щодо такого впливу насаджене їй тими ж мас-медіа.

Виходячи з того, що найефективнішим засобом нейтралізації того чи того тексту є створення тексту конкуруючого, ми пропонуємо інший, альтернативний загальноприйнятому, погляд на означену проблему. Передусім слід наголосити на тому, що жанр жахів ані пересічними громадянами, ані авторами публікацій у вітчизняних мас-медіа практично не рефлектується як окремий, відмінний від інших, жанр кіномистецтва. Фільми жахів розглядаються переважно як такі, що становлять одну класифікаційну групу з іншими фільмами, де також присутні сцени насильства, передусім з тріллерами та бойовиками. На відміну від дітей, які досить точно виділяють фільми жахів серед інших, дорослі сприймають і кваліфікують ці фільми як рядоположні з бойовиками й тріллерами і позначають усі їх разом, використовуючи типові емоційні кліше — "жахливі (аморальні, бездуховні, соціально небезпечні і т.ін.) фільми", "суцільні жахи й розпуста", "фільми, що пропагують культ насильства", "вакханалія аморальних сюжетів" тощо. Такі узагальнення є вкрай некоректними, оскільки всі згадані вище фільми належать до принципово різних жанрових напрямів кіно. Під час перегляду тріллера, бойовика чи фільму жахів у свідомості глядачів актуалізуються неоднакові психологічні механізми сприймання і, отже, вони здатні чинити на глядацьку аудиторію неоднаковий вплив.

З огляду на це, ми пропонуємо розглянути фільми жахів окремо від інших, згадуваних вище фільмів, і відповісти на ряд запитань:

Чому діти, незважаючи на пережитий емоційний дискомфорт, люблять дивитися фільми жахів, або яке місце посідають ці фільми в житті сучасної дитини?

Наскільки обґрунтованим є занепокоєння дорослих з приводу впливу цих фільмів на дитячу психіку і чого в цьому занепокоєнні більше: усвідомлення реальної небезпеки чи панічного її перебільшення через відсутність належної інформації?

За яких умов фільми жахів, як спеціальний жанр кіномистецтва, втрачають для глядача позитивне значення і починають справляти на нього небажаний, деструктивний вплив?

Ми переконані в тому, що розгляд фільмів жахів лише як цілеспрямованих намагань нажахати глядачів, занурити їх у стан страху й стійкого психологічного дискомфорту є надмірно спрощеним і упередженим. Також надто спрощеними і упередженими є пояснення популярності цих фільмів розбещенням звичаїв, спотворенням смаків, викривленням моральних цінностей тощо. Такі пояснення ведуть у глухий кут і не дають змоги відповісти на поставлені вище запитання, які є вкрай актуальними. Адже добре відомо, що фільми жахів викликають величезний інтерес у дітей, передусім у молодших школярів і підлітків. Під час нашого дослідження ствердну відповідь на запитання "Чи любиш ти дивитися фільми жахів?" дали 80,1% хлопчиків та 77,5% дівчаток цього віку. Діти пояснювали свій інтерес до жанру жахів приблизно так: "це мене захоплює", "мені подобаються чудовиська і монстри", "це страшно і цікаво водночас ", "я люблю боятися, дивлячись ці фільми".

Маючи сформовані стереотипні переконання щодо вкрай небезпечних наслідків впливу фільмів жахів на незрілу дитячу психіку і спостерігаючи при цьому високий інтерес дітей до цих фільмів, більшість дорослих почуваються розгубленими. Це підтверджується, зокрема, тим, що переважна більшість опитаних нами дітей (77,6%) (опитування дітей і батьків відбувалося паралельно) стверджували, що батьки не забороняють їм дивитися фільми жахів. До того ж, самими батьками імпліцитно не заперечується можливий конструктивний потенціал цих фільмів. Контент-аналіз відповідей на відкрите запитання „Чому діти люблять дивитися фільми жахів?” виявив досить цікавий спектр припущень:

30,6% респондентів висловили думку, що фільми жахів розвивають дитячу уяву, задовольняють допитливість, дослідницький інтерес і цікавість дітей до надзвичайних явищ;

18,4% опитаних вважають, що ці фільми дають дитині можливість переживати яскраві, незвичайні емоційні стани у відносно безпечних умовах;

16,3% опитаних вважають, що фільми жахів є для дітей своєрідним тренуванням хоробрості й волі;

12,2% опитаних гадають, що ці фільми відіграють певну виховну роль, оскільки дають дитині уявлення, що таке добро і зло, наочно демонструють огидність і неприйнятність зла, виховують негативне ставлення до нього;

10,2% опитаних висловили думку про те, що фільми жахів загартовують дитячу психіку, готують до майбутніх життєвих випробувань;

4,3% батьків вважають, що такі фільми сприяють соціалізації дитини, зміцненню її соціальних контактів, слугують засобом утвердження серед однолітків;

4% опитаних вважають, що фільми жахів надають дітям можливість позбутися неприємних переживань, "пережити" власні страхи;

нарешті, ще 4% респондентів вважають фільми жахів непоганим способом відпочинку, який поліпшує настрій і самопочуття дитини.

Уявлення дорослих щодо можливого впливу фільмів жахів на дитячу психіку не є науковими і грунтуються на житейському досвіді, "здоровому глузді" та інтуїції. Однак, попри свою ненауковість, вони мають неабияке значення, яке полягає передусім у практичній їх дієвості. Адже, як відомо, навчання і виховання дітей відбуваються не інакше, як у відповідності з уявленнями та переконаннями дорослих, які дітей оточують і беруть участь у педагогічно-виховному процесі. Тому дуже важливо, наскільки ці переконання є послідовними і узгодженими з інтересами дитини. Отримані ж нами емпіричні дані свідчать радше про заангажованість і сумніви, аніж про впевнене ставлення до фільмів жахів. Очевидно, на інтуїтивному рівні дорослі розуміють, що ці фільми задовольняють певні природні потреби дітей і тому забороняти їх недоцільно. На цілком раціональному рівні вони розуміють також, що за умов високої цікавості дітей до цих фільмів вжиті заборонні заходи навряд чи будуть успішними. Почасти тому, незважаючи на декларований протест проти фільмів жахів, ситуація найчастіше відпускається ними на самоплив, хоча при цьому вони не перестають тривожитися з приводу можливих наслідків і шукати підтверджень чи спростувань для власних амбівалентних переконань.

Найбільш поширеними переконаннями дорослих стосовно негативних наслідків впливу фільмів жахів на психіку і поведінку дітей є такі:

ці фільми, навчають дітей агресивних, асоціальних форм поведінки;

вони формують жорстокість і агресивність як риси характеру;

вони шкодять емоційному й психічному здоров’ю дитини.

Стосовно першого переконання можна з великою мірою впевненості говорити про те, що, на відміну від бойовиків, фільмів про поліцейських і мафію та фільмів, де демонструються прийоми бойового мистецтва, фільми жахів практично не спричинюють моделювання агресивної поведінки. Цього не відбувається з кількох причин. По-перше, фільми жахів належать до мистецтва сюрреалістичного жанру і вибудовуються за "методом відчуження" У.Брехта. Вплив на глядача мистецтва цього драматургічного жанру обмежується здивуванням та бажанням відсторонитися, відгородитися від того, що відбувається на екрані. Ефект відчуження, що супроводжує сприймання сюрреалістичних творів, не лише гальмує моделювання, але й певною мірою убезпечує психіку глядача від небажаних впливів [12]. По-друге, згідно відомої теорії научіння, основною психологічною умовою моделювання є ідентифікація, ототожнення глядача з моделлю, а сама модель, як доведено в експериментах А.Бандури, має бути привабливою, здатною викликати в глядача співчуття та емпатію. Що ж до фільмів жахів, то модель, яка демонструє у цих фільмах асоціальну поведінку, є непривабливою і викликає радше антипатію. Тому ототожнення глядача з нею, як необхідної умови моделювання, як правило, не відбувається. По-третє, важливою умовою моделювання є наступне підкріплення наслідуваних форм поведінки. Відомо, що підкріплене, винагороджене насильство частіше моделюється і застосовується в житті, ніж непідкріплене або таке, яке буває покаране [11]. Неприродні дії агресивної моделі з фільмів, виконаних за правилами жанру horror, на відміну від дій героїв бойовиків чи фільмів про бойові мистецтва, через їх неприродний характер практично неможливо відтворити в реальному житті і отримати позитивні їх підкріплення. Це також виключає ймовірність моделювання.

Другим переконанням дорослих щодо фільмів жахів є те, що ці фільми формують у дітей агресивність і жорстокість. У зв’язку з цим ми дослідили кореляційні залежності між рівнем агресивності школярів і частотою перегляду ними фільмів жахів. На першому етапі дослідження ми просили дітей позначити у списку з 15 найпопулярніших кіножанрів ті фільми, які вони люблять дивитися і найчастіше дивляться. На другому етапі для вимірювання рівня особистої агресивності нами було використано проективну методику "Неіснуюча тварина". Рівень агресивності вимірювався за стандартною 12 бальною оцінною шкалою. У такий спосіб підвищена агресивність була зафіксована у школярів, які найчастіше дивляться бойовики, фільми про бойові мистецтва, фільми про поліцейських і мафію. Що ж до фільмів жахів, то, як і у випадку з комедійними, мультиплікаційними і пригодницькими фільмами, значних кореляційних залежностей між частотою їх перегляду та особистою агресивністю дітей простежено не було.

Третім, найпоширенішим переконанням дорослих щодо фільмів жахів є те, що ці фільми шкодять емоційному й психічному здоров’ю дитини (актуалізують негативні емоційні стани, зокрема, тривогу і страх, псують сон, спричинюють жахливі сновидіння тощо). Це переконання становило для нас найскладнішу дослідницьку проблему. По-перше, емоції й почуття, як важливі складові людської психіки, належать до сфери несвідомого життя людини і є практично недоступними емпіричному спостереженню. Досліджуючи емоції, ми, як відомо, маємо справу не з ними самими, а з ментальними їх репрезентаціями. І хоч психологія почуттів має досить усталене місце у межах сучасної наукової парадигми, ця галузь психологічної науки залишається нині дуже мало вивченою. Певне світло проливають на цю царину людської психіки психоаналіз, психосинтез, гуманістична психологія тощо, однак усі ці психологічні дисципліни не мають статусу емпіричних, тому пропоновані ними концептуальні положення часто називають умоглядними і бездоказовими. По-друге, питання про те, наскільки конструктивними чи, навпаки, деструктивними, руйнівними для людини є переживання тривоги, страху й жаху, психологами та філософами різних спрямувань розв’язується неоднаково. Наприклад, такі визнані фахівці в галузі психології емоцій, як К.Ізард, Т.Рібо, В.К.Вілюнас, М.Я.Грот, Б.І.Додонов, П.В.Симонов розглядали ці почуття як переважно негативні, руйнівні для людини [3; 11]. Проте інші видатні представники різних філософських і психологічних шкіл, таких як М.Лютер, К.Г.Юнг, В.Сартр, П.К’єркегор, Ф.Риман, М.Хайдеггер, К.Хорні, С.Асаджіолі, К.Роджерс, П.Еріксон, К.П.Эстес, а також ряд вітчизняних психологів-практиків — О.І.Захаров, Л.А.Китаєв-Смик, М.В.Осоріна, А.М.Прихожан та інші — дотримуються протилежної точки зору і наголошують на необхідності переживання цих емоцій для становлення особистості [1; 5; 7; 8; 10; 13]. Зокрема, обстоюється думка про те, що згубно діє на людську психіку не страх як такий, а ставлення до нього як до деструктивного, небажаного переживання, пов’язане з недостатнім усвідомленням чи викривленням його значення для розвитку й соціалізації людини. Ми цілком поділяємо цю точку зору, а також погоджуємося з думкою російського психолога Л.Китаєва-Смика про те, що деструктивними для людини є не стільки переживання нею тривоги й страху, скільки усвідомлення відсутності власних можливостей (психотехнічних засобів) для виходу з ситуація, яка спричинила ці переживання [7].

Визнання емоції страху як необхідної для особистісного становлення людини, починаючи з найбільш раннього віку, дає змогу усвідомити невипадковість того, що перше знайомство з інформацією, яка актуалізує страх і жах, відбувається саме в ранньому дитячому віці, причому з ініціативи найближчих дитині дорослих. Першою "страшилкою", яку немовля чує, як правило, від власної матері, є колискова про Сіренького Вовчика. І ця відома кожному пісенька є класичним прикладом повідомлення, яке не лише актуалізує страх, але й містить у собі ряд прийомів, що роблять його переживання дитиною максимально безпечним. Наприклад, джерелом страху в ній, або Зло уособлює не людина, а тварина. Зло тут є дозованим, применшеним: це не великий Сірий Вовчисько, а маленький Сіренький Вовчок. Міра можливої шкоди від нього є незначною: Вовчок не з’їсть, а лише вкусить за бочок. Зло є дистанційованим від дитини і може з’явитися лише за умови порушення важливого правила (коли ліг спати скраю), а в разі виконання правила зустріч з ним не відбудеться. До того ж мама в цей час знаходиться поруч, гладить чи обнімає і, отже, ти не один і тому боятися нічого.

Аналогічні прийоми психологічного захисту закладені й у "страшних" казках, які дорослі читають дошкільнятам. Зло у цих казках, як правило, не є людиною і живе далеко від людей; зустріч з ним майже завжди відбувається не з його ініціативи; воно не з’являються раптово, а зазвичай попереджає про свою появу, тому до його приходу можна приготуватися, від нього можна врятуватися. Воно може бути не лише злим, але й добрим, якщо дотримуватися певних правил спілкування з ним. Головний герой, що, як правило, є однозначно сильнішим і достойнішим, здобуває заслужену перемогу. Усе це, разом взяте, гарантує традиційний для казки Happy End, який є достойною винагородою слухачеві за пережитий ним емоційний дискомфорт. І знову ж таки казку дитині читає добре знайома людина і тому боятися нема причин.

Природна потреба дитини в інформації "страшного" змісту дістала своє відображення й у традиційному дитячому фольклорі у вигляді відомих дитячих "страшилок", які передаються з покоління в покоління дітей усним шляхом і є особливо актуальними у віці від 6-7 до 11-12 років. Практично всі діти цього віку переповідають одне одному численні історії про "чорне простирадло", "червону пляму", "чорну руку" тощо. На думку відомої дослідниці дитячої психіки М.В.Осоріної, саме на цьому віковому проміжку відбувається опрацювання природних дитячих страхів та символічна їх переробка на рівні колективної дитячої свідомості, і "страшилки", як важливий атрибут дитячої субкультури, є ефективним інструментом, що уможливлює успішний хід цього важливого процесу [8].

Завдяки досвідові подолання первинних дитячих страхів, отриманому дитиною в процесі опрацювання казок і "страшилок", урізноманітнюється й удосконалюється арсенал психотехнічних прийомів захисту власного "Я" від впливу інформації, яка здатна спричинювати тривогу, страх та інші негативні переживання. Озброєна цими прийомами дитина є практично готовою до сприймання емоційно й психологічно більш навантаженої інформації "страшного" змісту, в тому числі й фільмів жахів. Ми переконані, що поява й утвердження в сучасному кінематографі жанру жахів є явищем не випадковим і цілком закономірним: коли б не фільми жахів, то відведену для даного феномену нішу людство заповнило б чимось іншим, аналогічним. У зв’язку з цим ми пропонуємо розглядати ці фільми як осучаснену "страшну" казку, що виникла в епоху розквіту кіномистецтва, вибудовується згідно зі специфічними правилами жанру і доноситься до масового глядача за допомогою сучасних електронних ЗМІ. Як і належить "страшній" казці, ці фільми містять у собі певний розвивально-виховний потенціал. Вони дають дитині змогу без серйозного ризику для себе опрацьовувати онтогенетично більш пізні вікові страхи, отримуючи в результаті додатковий досвід пізнання себе й світу довкола.

Як стверджують дослідники міфів, люди будь-якого віку потребують "страшної" казки. На думку К.П.Естес, присутні у казках та міфах жорстокі мотиви є засобом привернути увагу людини до серйозних помилок, яких вона припускається при вибудовуванні власного життя і які становлять загрозу її суб’єктивної цілісності [13]. У разі виникнення такої загрози надіслані звище жорстокі випробування сигналізують про те, що щось негаразд, що час переглянути свою життєву позицію, здійснити переоцінку цінностей, негайно виправити допущені помилки. Інакше руйнується людська сутність, закономірним результатом чого є підкорення підступному джерелу зла. Це стосується й фільмів жахів: страшні випробування в цих фільмах, як правило, випадають на долю героїв після того, як ті починають діяти всупереч певним правилам або приймають неузгоджені із загальноприйнятими людськими цінностями рішення.

Однак, значення такого роду художніх творів для становлення особистості значно легше визнають художники і кінематографи, ніж учені. Вітчизняні педагоги і психологи твердять, що жодного позитиву фільми жахів не мають і нічого, крім негативних наслідків для психіки дитини, не несуть. Або ж ставлення до цих фільмів виглядає невизначеним і вкрай обережним. З одного боку, особистість начебто визнається істотою, від природи наділеною вищою мудрістю, яка дає їй право самостійно творити своє життя, а з другого — завжди імпліцитно присутні страх за дитину, недооцінка її адаптаційних здібностей, сумніви в її спроможності до самостійних учинків, а також надмірне прагнення обмежити її дії, якомога більше відгородити від життєвих перипетій та "небажаних" впливів.

Почасти у зв’язку з цим на сьогоднішній день у сучасному українському суспільстві існує тенденція істотно переоцінювати негативні наслідки впливу фільмів жахів на психіку дитини. Поряд з цим існує й інша тенденція — істотно недооцінювати інші, не менш важливі чинники. По-перше, значно недооцінюються психофізіологічні можливості дітей, а їхня психіка вважається значно вразливішою, ніж це є насправді. По-друге, недооцінюється значення для дитини таких важливих чинників, як сімейна ситуація, в якій зростає дитина, а також оточення, в якому відбувається її соціальне життя. Зі спеціальної літератури відомо, що саме несприятливі родинні стосунки, асоціальне оточення, незадовільне становище дитини у референтній групі тощо відіграють провідну роль у формуванні таких рис характеру, як агресивність, жорстокість, нечутливість до чужого болю [1; 5; 10; 11]. Однак дорослим легше пояснити небажану поведінку дітей деструктивним впливом "агресивного" телебачення, ніж визнати, що власний внесок у виховний процес був недостатнім і неефективним. Нині чи не ознакою гарного тону стало звинувачувати телебачення в нерозбірливості, в тому, що воно "без почуття міри та відповідальності перед підростаючим поколінням розтліває дитячі душі зразками насильства, аморальності й бездуховності", та дорікати "поганій" владі за нездатність впливати на сучасний кіноринок з пануючими там законами наживи.

Звичайно, і цього не можна заперечувати, різні фільми жахів здатні неоднаково впливати на різних дітей і за ряду обставин певні негативні наслідки перегляду їх дітьми є цілком можливими. Тож важливо усвідомити, в якому разі побачене на телеекрані допомагає дитині оволодіти негативними емоціями, зокрема, емоцією страху, а в якому, навпаки, активізується стан тривоги, страх стає некерованим, стимулює дитину до постійного пошуку небезпеки (навколо себе чи в собі самій), спричинює неадекватну поведінку. Тобто постає питання про умови, за яких вплив фільмів жахів є розвивальним, виховним і призводить до формування нового позитивного досвіду, і за яких він призводить до патологічних змін.

З нашого погляду, характер впливу того чи того фільму жахів на психіку дитини зумовлюють три основні чинники: 1) драматургічні, художньо-естетичні, психологічні, технічні та деякі інші характеристики фільму; 2) індивідуальні особливості глядачів, передусім емоційно-психологічна зрілість, сформованість системи особистих моральних цінностей тощо; 3) особливості ситуації, в якій відбувається перегляд фільму дитиною. З огляду на це ми виділяємо кілька факторів ризику, які здатні зумовити негативні наслідки перегляду фільмів жахів дітьми.

Першим, найголовнішим, з нашого погляду, фактором ризику є порушення авторами фільму традиційних правил казкового жанру. Як свідчать проведені нами емпіричні дослідження, найбільш небезпечними для дитячої психіки можна вважати фільми, в яких "страшний" персонаж, що уособлює джерело зла, схожий на людину; якщо він здатний діяти не лише у вигаданому світі, але й у реальному житті, серед людей; якщо від нього неможливо врятуватися і його неможливо перемогти; якщо він з’являється без попередження і в будь-який час; якщо він чинить зло всім без розбору, незрозуміло чому, навіть коли не порушено жодних правил, домовленостей та заборон; якщо він завдає збитків не стільки фізичній, скільки духовній сутності людини; якщо він завдає своїм жертвам тривалих мук і страждань; якщо може перетворювати своїх жертв на істоту, подібну до себе; якщо здатний перевтілюватися в добре знайому людину і чинити зло від її імені тощо. Також негативно впливають на психічний стан дитини загибель позитивного героя та відсутність у фільмі "хорошого" кінця, коли добрі сили одержують справедливу перемогу над злими.

Другим фактором ризику є реалістичність зображуваних у фільмі героїв та подій. Чим реалістичніше виглядають на екрані персонажі, що уособлюють собою джерело зла, чим більш людиноподібними вони є, тим більше вони зачіпають глибинні внутрішні переживання дитини і, відповідно, тим більший вплив здатні чинити на її емоційний стан та її внутрішній світ загалом.

Третім фактором ризику є особливості демонстрованих у фільмі сцен насильства, зокрема, психологічна їх невиправданість, очевидність його смакування, тривала демонстрація страждань жертви насильства тощо.

Четвертим фактором ризику є несприятлива ситуація перегляду фільму. До несприятливих обставин ми відносимо передусім перегляд фільму без отримання дозволу батьків чи інших значимих для дитини дорослих; перегляд фільму наодинці; відсутність можливості під час чи невдовзі після перегляду обговорити побачене в фільмі з батьками, іншими близькими людьми чи однолітками.

П’ятим, украй важливим фактором ризику є психологічна неготовність глядачів до сприймання фільмів жахів та конструктивного опрацювання інформації, яку вони містять. Першою причиною такої неготовності є причина урбаністичного характеру. Її зміст полягає в тому, що багато сучасних дітей практично не мають можливості без нагляду дорослих гратися в традиційні колективні ігри, переповідати один одному традиційні "страшні" історії, відлучатися з групою однолітків за межі свого двору в пошуках нових і незвичайних вражень. Це не сприяє успішній соціалізації дитини, негативно позначається на формуванні "Ми—відчуття", переконання, що ти не одинокий і що навколишній світ є не лише ворожим, гальмує трансформування природних дитячих страхів у конструктивне почуття особистої перемоги над власною слабкістю тощо. Другою причиною є причина педагогічно-виховного характеру. Вона полягає в тому, що стривожені через несприятливі соціально-економічними умови життя, занепокоєні розв’язанням проблем житейсько-побутового характеру батьки, з одного боку, приділяють своїм дітям значно менше часу, ніж це необхідно для їх виховання, а з другого — мимоволі виховують подібних до себе, невпевнених і тривожних дітей. Зв’язок, що існує між тривожністю батьків та їхніх дітей вважається нині експериментально й клінічно доведеним. Третьою є причина індивідуального, особистісного характеру. Психіка кожної людини є явищем індивідуальним, що має власні параметри чутливості до різноманітних впливів та власний арсенал засобів виходу з несприятливих ситуацій. З нашого погляду, вочевидь "поганих" ситуацій чи "поганої", деструктивної інформації, як таких, не існує. Існують неоднакові способи реагування на них. З однієї й тієї ж ситуації різні глядачі здатні винести неоднаковий досвід. Дехто отримає гарний урок на майбутнє і збагатиться новим знанням і новим конструктивним досвідом. Але знайдеться й такий, що переживе потужний стрес і виявлятиме в наступному навіть у віддалено подібних ситуаціях неадекватні фобічні реакції. Украй несприятливими для перегляду фільмів жахів є надмірна емоційна чутливість дитини, її неготовність до переживання сильних емоцій; високий рівень особистої тривожності; недостатня сформованість мотиваційної сфери, ціннісних орієнтацій та світоглядних установок; наявність яскраво виражених акцентуацій характеру; психічні розлади ендогенної й екзогенної природи.

Шостим фактором ризику є надмірне захоплення дитиною фільмами жахів, коли воно відбувається на збитки іншим видам діяльності й розваг. Можна впевнено говорити про те, що в питанні про необхідність обмеження загальної кількості цих фільмів у сукупному телевізійному інформаційному продукті між противниками і прихильниками фільмів жахів на сьогоднішній день досягнуто найбільшої згоди.

Нарешті, окремим важливим фактором деструктивного впливу фільмів жахів на дитячу психіку є перевантаження того чи того фільму потужними звуковими та світловими спецефектами. Деструктивний вплив такого роду ефектів неодноразово підтверджений спеціальними дослідженнями та житейськими спостереженнями.

Отже, як і належить "страшній" казці, фільми жахів містять у собі певний розвивально-виховний потенціал. Найбільш актуальними вони є в молодшому шкільному та підлітковому віці, коли закріплюються сформовані в дошкільному дитинстві уявлення про добро і зло, проживаються природні дитячі страхи, характерні для даного вікового періоду, а також особливо вираженою є потреба в нових, нетрадиційних знаннях, у незвичайних враженнях і переживаннях. З дорослішанням дитини фільми жахів втрачають соціалізуючі функції. Потреба в них зменшується, поступаючись іншим потребам, характерним для наступного вікового періоду. У житті дорослої людини часів постмодернізму фільми жахів відіграють ту карнавальну функцію, яку в епоху міфологічної культури відігравали санкціоновані суспільством розважальні заходи.

Як будь-який інший продукт людської творчості, фільми жахів містять у собі певний деструктивний, руйнівний потенціал. За умов дії наведених вище факторів ризику цей потенціал здатний актуалізуватися. У такому разі фільми жахів як жанр кіномистецтва втрачають своє позитивне значення і перетворюються на потужний негативний чинник впливу на психіку і поведінку дитини, передусім на емоційно-почуттєву та морально-ціннісну сфери її життя. Урахування цих факторів батьками, які найкраще знають особливості власних дітей і наділені правом та відповідальністю за їхнє виховання, має додати їм упевненості під час прийняття зваженого рішення про надання дитині дозволу на перегляд фільмів жахів, а також про те, які з цих фільмів потенційно можуть становити для дитини найбільшу небезпеку.

 

Бібліографія:

Астафьев В.М. Тревожность у детей. — М.: ПЕР СЭ, 2001.

Бронфенбреннер У. Два мира детства (дети в США и СССР). — М.: Прогресс, 1976.

Вилюнас В.К. Психологические механизмы мотивации человека. — М., 1990.

Влияние средств массовой комуникации на интересы детей и молодежи: Сб. науч. трудов. — М.: НИИОП, 1989.

Захаров А.И. Как помочь нашим детям избавиться от страха. — СПб.: Гиппократ, 1995.

Иосифян С.А., Петровский В.А. Кинематограф: детский и подростковый зритель // Социс. — 1995. — №3.

Китаев-Смык Л.А. Психология стресса. — М.: Наука, 1983. — 368 с.

Осорина М.В. Секретный мир детей в пространстве мира взрослых. — СПб.: Питер, 1999.

Потятиник Б. Патогенний текст. — Львів: Місіонер, 1996.

Прихожан А.М. Тревожность у детей и подростков: психологическая природа и возрастная динамика. — М.: Московский психолого-социальный институт; Воронеж: Издательство НПО "МОДЕК", 2000.

Развитие личности ребенка / Массен П.Х. и др.. — М.: Прогресс, 1987.

Скуратовський В.Л. Екранні мистецтва у соціокультурних процесах ХХ століття: Генеза. Структура. Функція: У 2-х чч. Ч. І. — К.: КМЦ "Поезія", 1997.

Эстес К.П. Бегущая с волками. Женский архетип в мифах и сказаниях. Пер. с англ. — К.: "София", 2000.