Зміст

Вид материала

Подобный материал:

1 2 3 4 5

ВИСНОВКИ

В цій дисертаційній роботі був проведений поглиблений аналіз усієї системи охорони суміжних прав як на міжнародному, так і національному рівнях та були розроблені пропозиції щодо приведення чинного законодавства України про суміжні права у відповідність до основних універсальних міжнародних договорів про суміжні права, а також до положень Угоди ТРІПС та законодавства ЄС в цій сфері.

Для розробки зазначених пропозицій, були проаналізовані положення, по-перше, основних міжнародних договорів про суміжні права, до яких приєдналась Україна (Римська, Женевська конвенції, Договір ВОІВ про виконання та фонограми та інші), та, по-друге, інших основних універсальних міжнародних договорів про суміжні права, які не є чинними для України, проте відіграють важливу роль в досягненні мети нашої держави щодо вступу в СОТ та ЄС (а саме, положення Угоди ТРІПС та директиви ЄС, що стосуються суміжних прав). Також в цілому була проаналізована сучасна міжнародна охорона суміжних прав, яка базується на зазначених міжнародних договорах. Крім того, в результаті проведеного дослідження був здійснений прогноз щодо подальшого розвитку міжнародної охорони суміжних прав, відповідно до якого остання буде продовжувати розвиватися, зокрема, в напрямку розширення кола суміжних прав, які охороняються на міжнародному рівні, виділення нових суб’єктів суміжних прав та вдосконалення охорони прав існуючих суб’єктів (наприклад, організацій мовлення). Також був запропонований новий принциповий підхід щодо подальшого розвитку міжнародної охорони суміжних прав, який враховувався для розробки пропозицій по вдосконаленню інституту суміжних прав України. Такий підхід зводиться, по-перше, до розробки та прийняття основоположного загального міжнародного договору про суміжні права, в якому мають бути враховані та вирішені основні недоліки сучасної міжнародної охорони суміжних прав, а також до укладення ряду спеціальних універсальних, регіональних та двосторонніх міжнародних договорів, які мають відповідати основоположному договору, розширювати та конкретизувати його положення. По-друге, підхід щодо подальшого розвитку міжнародної охорони суміжних прав має засновуватися на вжитті певних заходів в межах окремих країн сучасного світу, по-перше, приведення національного законодавства країн-учасниць основних універсальних міжнародних договорів про суміжні права у відповідність з положеннями цих договорів, по-друге, встановлення в межах національного законодавства ефективних методів та заходів правового забезпечення положень цих договорів, по-третє, активізація діяльності державних органів в напрямку забезпечення ефективної дії таких положень, по-четверте, виховання правосвідомості всіх учасників відносин, що стосуються суміжних прав (представників державних органів, суб’єктів суміжних прав, споживачів та суспільства в цілому).

Результати дослідження, зазначені в попередньому абзаці, дали змогу визначити основні положення міжнародних договорів України та відповідних директив ЄС про суміжні права, а також Угоди ТРІПС, орієнтуючись на які мало бути проведено вдосконалення інституту суміжних прав України.

З іншого боку для досягнення мети цієї роботи було проведене детальне вивчення сучасного національного законодавства про суміжні права. Зокрема після проведеного дослідження було з’ясовано що становить на сьогодні інститут суміжних прав України, яке місце посідають в ньому міжнародні договори та яким чином здійснюється я охорона суміжних прав іноземців в Україні. Отже на сьогодні в Україні склався цілком самостійний міжгалузевий інститут суміжних прав, норми якого містяться в Конституції України, міжнародних договорах, кодексах, законах та підзаконних актах України. Міжнародні договори мають особливий статус в інституті суміжних прав України. В разі протиріччя норм міжнародних договорів про суміжні права та норм законів або інших нормативно-правових актів України, застосовуються норми цих міжнародних договорів. Охорона прав іноземців надається на підставі: принципу національного режиму, який встановлюється законами України, та принципів, закріплених в міжнародних договорах України про суміжні права. Принцип національного режиму, який надається на основі законів України, розповсюджує всі права і переваги, які встановлюються інститутом суміжних прав для українських осіб, на іноземних осіб в разі, якщо це прямо передбачено міжнародними договорами України та на основі взаємності. Принципи надання охорони суміжних прав, встановлені міжнародними договорами, безпосередньо випливають з цих договорів та розповсюджуються на іноземних суб’єктів суміжних прав, які відповідають критеріям надання охорони, передбаченими цими договорами. Такими принципами є: принцип національного режиму та принцип мінімального рівня охорони.

Після визначення найбільш важливих положення основних універсальних міжнародних договорів України про суміжні права, а також Угоди ТРІПС та відповідних директив ЄС про суміжні права, орієнтуючись на які мало бути проведено вдосконалення інституту суміжних прав України, та дослідження сучасного інституту суміжних прав України було проведено порівняння цих положень та інституту суміжних прав України. В результаті цього було з’ясовано, що багато положень інституту суміжних прав потребують вдосконалення. Відповідно, були розроблені пропозиції щодо такого вдосконалення, які умовно можна поділити на пропозиції по вдосконаленню чинного інституту суміжних прав України як наслідок приєднання України до міжнародних договорів про суміжні права, та пропозиції по вдосконаленню чинного інституту суміжних прав України з метою приведення даного інститут у відповідність до Угоди ТРІПС та законодавства ЄС про суміжні права.

Отже були розроблені зазначені нижче пропозиції по вдосконаленню чинного інституту суміжних прав України як наслідок приєднання України до міжнародних договорів про суміжні права.

1. З метою вдосконалення охорони суміжних прав українських суб’єктів суміжних прав пропонується внести до Закону “Про авторське право і суміжні права” норму, відповідно до якої українські суб’єкти суміжних прав можуть користуватись на території України правами, безпосередньо встановленими в міжнародних договорах України про суміжні права. Також пропонується створити спеціалізовану організацію, основною метою діяльності якої має стати захист інтересів українських суб’єктів суміжних прав за кордоном та нагляд за дотриманням в інших країнах норм міжнародних договорів про суміжні права.

2. Українське право спеціально не врегульовує питання охорони колективів виконавців та взаємовідносин між виконавцями в середині колективу та з третіми особами. В цьому відношенні був запропонований підхід щодо вирішення проблеми охорони суміжних прав колективів виконавців та взаємовідносин між виконавцями в середині колективу та з третіми особами. Основні питання, які існують в даній сфері, мають бути вирішені колективом виконавців на договірні основі. В разі неможливості досягнення згоди колективом виконавців щодо певних питань, на наш погляд, вони мають вирішуватись на основі закону. Для цього необхідно підготувати та прийняти нормативно-правовий акт, який має бути розроблений відповідними державними органами, за активної участі представників колективів виконавців та повинен зокрема вирішувати питання щодо: пропорцій, в яких має розподілятись винагорода між такими виконавцями; органів, які мають представляти, колектив виконавців; порядку надання згоди колективом виконавців на використання їх виконань іншими особами; об’єму прав виконавця щодо виконань здійснених колективом, в якому він брав участь, при виході цього виконавця з колективу та інше.

3. При розгляді питання про умови, за яких надається охорона організаціям мовлення щодо публічного сповіщення телерадіопередач, яке відноситься Римською конвенцією до національного права, було встановлено, що дане питання врегульовується в Законі “Про авторське право і суміжні права”. Проте закон застосовує терміни “публічне виконання” і “публічна демонстрація” щодо цього права, а “не публічне сповіщення” як в Римській конвенції (хоча останній термін в законі визначається). Виходячи з цього, з метою уникнення непорозуміння між тлумаченням зазначених термінів в Римській конвенції та в законі, було запропоновано пункт “в)” частини 1 статті 41 Закону “Про авторське право і суміжні права” викласти в наступній редакції: “публічне сповіщення, публічне виконання і публічну демонстрацію своїх програм у місцях з платним входом”.

4. Одним з найважливіших питань, яке відноситься основними універсальними міжнародними договорами про суміжні права до компетенції національного права, є обов’язок держав-учасниць встановити в своєму національному законодавстві ефективні методи реалізації положень, закріплених в таких міжнародних договорах. В результаті розгляду цього питання було розроблено ряд пропозицій по вдосконаленню зазначених методів.

Основою ефективного захисту авторського права і суміжних прав має стати відповідний механізм, який би являв собою сукупність ефективних методів, врегульованих правом, спрямованих на притягнення до відповідальності будь-яких порушників авторського права та суміжних прав з метою негайного припинення їх протиправних дій, відшкодування заподіяних збитків та накладання санкції на таких порушників з тим, щоб запобігти здійсненню подібних порушень в майбутньому. Основними методами цього механізму мають стати ефективний цивільно-правовий, а також кримінально-правовий та адміністративно-правовий захист. Реалізовуватись зазначені види захисту, на нашу думку, мають через спеціалізовані державні правоохоронні та судові органи на основі дієвих матеріальних та процесуальних норм. При цьому, на нашу думку, матеріальні норми щодо захисту авторського права і суміжних прав, які існують в українському законодавстві не потребують вдосконалення, однак, цього не можна сказати про процесуальні норми. В цьому відношенні було зроблено ряд пропозицій з метою вдосконалення зазначеного вище механізму.

По-перше, пропонується чітко розмежувати компетенцію державних органів, які здійснюють охорону суміжних прав, а саме: найбільш важливі питання, які постають під час процесів про захист суміжних прав (наприклад, порушення справ про захист суміжних прав, встановлення вини порушника суміжних прав, накладання санкцій на такого порушника, накладання арешту на майно та грошові активи підозрюваного, проведення обшуків, взяття підозрюваних під варту, тощо), мають вирішуватись виключно судом. Компетенція правоохоронних органів має зводитись до: впровадження в життя судових рішень та наказів; нагляду за дотриманням суміжних прав; припинення протиправних дій щодо порушення суміжних прав; вчинення запобіжних заходів, передбачених чинним законодавство України. Зазначені положення щодо компетенції спеціалізованих судових та правоохоронних органів мають бути прямо встановлені в цивільному процесуальному, господарському процесуальному, кримінально-процесуальному кодексах, а також в Законах “Про авторське право і суміжні права” та “Про виробництво, експорт, імпорт дисків для лазерних систем зчитування”.

По-друге, у відповідних кодексах та законах України пропонується внести доповнення щодо процедури початку провадження у справах про порушення суміжних прав. Рішення про початок провадження у цивільних (господарських) справах про порушення суміжних прав мають прийматись судами загальної юрисдикції чи господарськими судами, залежно від того до компетенції якого з цих судів належить певний спір, на підставі звернень відповідних осіб^¹. В зверненнях до суду зазначені осіб мають чітко вказувати, яке саме право порушується, обґрунтувати та надати докази такого порушення. Ухвали суду щодо порушення чи відмову в порушенні справи також повинні бути детально обґрунтовані та вмотивовані.

По-третє, з метою підвищення ефективності провадження по справах про порушення суміжних прав пропонується створити спеціалізовані судові та правоохоронні органи, а також підготувати достатню кількість спеціалістів в сфері проведення експертизи продукції, при створення якої використовуються суміжні права.

По-четверте, рішення по справам про порушення суміжних прав має виносити виключно суд.

По-п’яте, для покращення ефективності дії механізму захисту суміжних прав пропонується проводити широку виховну та освітню діяльність в цьому напрямку.

По-шосте, з метою вдосконалення механізму захисту суміжних прав України у відношенні забезпечення та охорони прав українських осіб за кордоном, був запропонований напрямок роботи на міжнародному рівні, який передусім має бути спрямований на втілення концепції по вдосконаленню міжнародної охорони суміжних прав, запропонованої в Розділі 1.

Втілення запропонованих вище заходів, а також пропозицій щодо змін та доповнень до чинного законодавства України, на нашу думку, вирішить проблему вдосконалення чинного інституту суміжних прав України, як наслідок участі України у міжнародних договорах про суміжні права.

У відношенні Угоди ТРІПС, серед пропозиції по удосконаленню інституту суміжних прав до її рівня, запропонованих в цій дисертації, слід відзначити :

У відношенні вимоги про надання гарантій щодо охорони конфіденційної інформації під час цивільних процесів, у положення ЦПКУ про права сторін необхідно додати норму, відповідно до якої сторонам має бути надано право звертатися до суду з проханням не розголошувати конфіденційну інформацію, яка стане відома під час провадження по справі.
З метою дотримання вимог Угоди ТРІПС щодо відповідності покарання у вигляді знищення контрафактних товарів до скоєного правопорушення та захисту інтересів третіх осіб необхідно додати до статті 52 Закону “Про авторське право і суміжні права” наступне положення: “При винесенні рішення про вилучення, конфіскацію чи знищення товарів, у відношенні яких було встановлено порушення, та матеріалів і знаряддя виробництва, за допомогою яких такі товари були виготовлені, суд має приймати до відома відповідність порушення таким заходам, а також інтереси третіх осіб, яких можуть торкатися дані заходи”.
Для найбільш точного наближення інституту суміжних прав України до вимоги Угоди ТРІПС щодо відповідальності державних органів та їх службовців бажано в Законі “Про авторське право і суміжні права” прямо встановити спеціальну норму, відповідно до якої при застосуванні нормативно-правого акту чинного законодавства України щодо охорони і додержання авторського права та/або суміжних прав, державні органи звільняються від відповідальності лише в тому разі, якщо вони застосовували або мали намір застосувати такий акт добросовісно та в межах своєї компетенції.
Стосовно вимоги Угоди ТРІПС щодо права відповідача бути негайно повідомленим про застосування тимчасових заходів пропонується прямо зазначити в частині Закону “Про авторське право і суміжні права” про тимчасові заходи наступне положення: “В разі застосування без відома відповідача тимчасових заходів, зазначених в частині третій статті 53, суд зобов’язаний негайно проінформувати про це відповідача, проте не пізніше ніж в день застосування тимчасових заходів”.

В результаті дослідження, описаного в Додатку 1 до цієї роботи, значні протиріччя між Угодою ТРІПС та інститутом суміжних прав також були виявлені в розділі про вимоги щодо прикордонних заходів. Відповідно, в цьому відношенні були запропоновані суттєві зміни та доповнення до чинного законодавства України, які зводяться до наступного:

Керуючись вимогами Угоди ТРІПС та Митного кодексу необхідно, щоб Кабінет Міністрів України затвердив постанову, яка б прямо закріплювала обов’язок власника прав, який подає відповідну заяву, надати докази та точний опис товарів, щодо яких існує підозра у порушенні прав інтелектуальної власності. В цій постанові слід також встановити незначні строки, протягом яких заява та подані докази розглядаються відповідними митними органами та виноситься рішення про те, чи буде задоволена заява.
З метою дотримання вимоги Угоди ТРІПС щодо внесення застави заявником, який просить застосувати прикордонні заходи, слід прямо встановити в Митному кодексі наступну норму: “В разі задоволення заяви, спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади в галузі митної справи має право вимагати від власника авторських та/або суміжних прав, який подав таку заяву, надати заставу або рівнозначну гарантію, достатню для захисту прав відповідача і компетентних органів, в разі зловживання заявником правами, що надаються положеннями Митного кодексу стосовно захисту прав інтелектуальної власності”.
Відповідно до вимоги Угоди ТРІПС щодо встановлення максимальних строків застосування прикордонних заходів та прав митних органів в цьому відношенні, пропонується викласти вираз “призупинення митного оформлення строком на 15 календарних днів із можливістю наступного продовження не більше ніж на 15 календарних днів”, закріплений в частині другій статті 257 Митного кодексу, в наступній редакції: “призупинення митного оформлення строком на 10 календарних днів із можливістю наступного продовження не більше ніж на 10 календарних днів”, а також викласти вираз “Якщо протягом строків, зазначених у частині другій цієї статті контрафактність товарів, щодо яких приймалося рішення про призупинення митного оформлення, не буде підтверджена, ці товари підлягають митному оформленню в установленому порядку”, закріплений в частині шостій статті 257 Митного кодексу, в наступній редакції: “Якщо протягом строків, зазначених у частині другій цієї статті стосовно товарів, щодо яких приймалося рішення про призупинення митного оформлення, митні органи не будуть поінформовані про те, що будь-яка сторона, крім відповідача, розпочала судовий процес по розгляду відповідної справи по суті або якщо вповноважений орган не виніс рішення про накладення тимчасових заходів, що подовжують зупинення випуску товарів у обіг, ці товари підлягають митному оформленню в установленому порядку”.
З метою дотримання вимог Угоди ТРІПС щодо відшкодування заявником збитків, спричинених незаконним застосуванням прикордонних заходів, слід додати в статтю 53 Закону “Про авторське право і суміжні права” наступну норму: “Суд має право прийняти судове рішення щодо надання імпортеру, замовнику та власнику товарів належної компенсації позивачем за будь-яку шкоду, завдану імпортеру, замовнику та власнику товарів, в результаті призупинення митного оформлення таких товарів відповідно до статті 257 Митного кодексу, якщо буде встановлене що не існувало потреби в такому призупиненні або в разі, якщо не будуть дотримані умови та строки, зазначені в частині другій статті 257 Митного кодексу”.
В результаті дослідження було з’ясовано, що положення чинного законодавства України про інформування власника прав, який є заявником щодо прикордонних заходів, в певних частинах не відповідає аналогічним вимогам Угоди ТРІПС. Для подолання цього протиріччя пропонується виключити з частини четвертої статті 257 Митного кодексу фразу “найменування та адреса власника зазначених товарів”, а також доповнити цю частину наступним реченням: “В разі доведення порушення прав інтелектуальної власності стосовно товарів, митне оформлення яких було призупинене, митні органи мають право проінформувати заявника про ім’я та адресу відправника, імпортера та замовника відповідних товарів”.
З метою дотримання вимоги Угоди ТРІПС щодо дій митних органів ex officio в Митний кодекс необхідно додати норму, відповідно до якої вповноважені органи, які мають обґрунтовані підозри щодо порушення прав інтелектуальної власності, можуть призупинити митне оформлення товарів за власної ініціативи. В цьому разі дані органи вправі звернутися до власника цих прав з проханням про надання необхідної їм інформації. Також вони мають дотримуватися всіх процесуальних положень щодо призупинення митного оформлення товарів, здійсненного на підставі заяви власника прав інтелектуальної власності. Також слід зазначити, що засоби судового захисту не повинні розповсюджуватися на відповідні органи та їх службовців, якщо прикордонні заходи були вчинені або планувалися добросовісно.
Для того щоб задовольнити вимогу Угоди ТРІПС щодо правила de minimis пропонується додати до статті 257 Митного кодексу норму, відповідно до якої призупинення митного оформлення не застосовується до незначної кількості товарів, що містять об'єкти права інтелектуальної власності, які не мають комерційного характеру і перевозяться через кордон в особистому багажі пасажирів або невеликими партіями.

Пропозиції по вдосконаленню чинного інституту суміжних прав України з метою приведення даного інститут у відповідність до законодавства ЄС про суміжні права зводяться до наступного:

В Цивільному Кодексі та Законі “Про авторське право та суміжні права” до переліку суб’єктів суміжних прав необхідно внести продюсерів аудіовізуальних творів, а також чітко визначала майнові права даної категорії осіб, зокрема виключні права: 1) дозволяти та забороняти реалізацію прав прокату і використання відносно копій аудіовізуального твору, в разі якщо інше не було передбачено у відповідному договорі з автором цього твору 2) дозволяти та забороняти безпосереднє та опосередковане відтворення такого твору; 3) розповсюджувати оригінали та копії аудіовізуальних творів, включаючи публічний продаж та розповсюдження іншим чином.
Закріпити виключне право організацій мовлення дозволяти та забороняти розповсюдження оригіналів та копій записів їх програм, включаючи публічний продаж та розповсюдження іншим чином.
Додати в Закон “Про авторське право і суміжні права” визначення “загальнодоступне супутникове мовлення”, закріплене в Директиві про супутникове мовлення, а також розповсюдити на випадки загальнодоступного супутникового мовлення виключні права суб’єктів суміжних прав щодо запису, відтворення, мовлення та опублікування в засобах масової інформації.
Закріпити на законодавчому рівні обов’язок України встановити контроль над додержанням суміжних прав при здійсненні ретрансляції будь-яких програм, що надходять з країн Європейського Союзу.
Додати в Закон “Про авторське право і суміжні права” статтю про права на кабельну ретрансляцію, в якій слід відобразити вимоги Директиви про супутникове мовлення стосовно договірного оформлення відносин по здійсненню кабельної ретрансляції та ролі організацій колективного управління правами та посередників в цьому процесі. В цьому відношенні, з метою дотримання зазначених вимог Директиви про супутникове мовлення також було запропоновано підсилити відповідальність за створення необґрунтованих перешкод під час переговорів по укладенню угод про надання дозволу на кабельну ретрансляцію.
З метою дотримання вимог, закріплених в Директиві про строки охорони авторських і суміжних прав та Цивільному Кодексі, пропонується внести зміни в статтю Закону “Про авторське право і суміжні права” про строки охорони суміжних прав виконавців виклавши її в наступній редакції: “Майнові права виконавців охороняються протягом 50 років від дати здійснення першого виконання. Якщо протягом цих 50 років буде здійснена законна фіксація або оприлюднення виконань то строк охорони буде становити 50 років починаючи вже з дати здійснення першої такої фіксації або оприлюднення.”
Відповідно до Директиви про строки охорони авторських і суміжних прав слід встановити мінімальні строки охорони суміжних прав продюсерів аудіовізуальних творів протягом 50 років починаючи з дня здіснення першої фіксації цих творів. Якщо ж протягом цих 50 років буде здійснене законне опублікування або оприлюднення аудіовізуального твору, то строк охорони буде становити 50 років починаючи вже з дати здійснення першого такого опублікування або оприлюднення.
Доповнити норми Закону “Про авторське право і суміжні права” стосовно права виконавців, виробників фонограм та організацій мовлення на відтворення та надати відповідне право продюсерам аудіовізуальних творів, з тим щоб максимально близько закріпити норму Директиви про авторські і суміжні права в інформаційному суспільстві, відповідно до якої виконавцям, виробникам фонограм, організаціям мовлення та продюсерам аудіовізуальних творів надається виключне право дозволяти та забороняти пряме чи опосередковане, тимчасове або постійне відтворення будь-якими засобами та у будь-якій формі, в цілому чи частково об’єктів, у відношенні яких їм належать суміжні права.
Відповідно до Директиви про авторські і суміжні права в інформаційному суспільстві необхідно в статтю про майнові права організацій мовлення Закону “Про авторське право і суміжні права” додати норму, згідно якої останнім має бути надано виключне право дозволяти чи забороняти надання доступу за допомогою дротових та бездротових засобів і таким чином, що представники публіки матимуть змогу доступу з вибраного ними місця та у вибраний ними час за їх власним бажанням щодо записів їх програм, незалежно від того чи були такі програми передані по дроту чи в ефірі, включаючи кабель та супутникове мовлення.
Аналогічно до попереднього параграфу має бути встановлена норма, відповідно до якої продюсерам аудіовізуальних творів має бути надано виключне право дозволяти чи забороняти надання доступу за допомогою дротових та бездротових засобів і таким чином, що представники публіки матимуть змогу доступу з вибраного ними місця та у вибраний ними час за їх власним бажанням щодо перших фіксацій їх аудіовізуальних творів та щодо оригіналів та копій їхніх аудіовізуальних творів.
Передбачити в Законі “Про авторське право і суміжні права” обов’язкове виключення щодо права на відтворення, встановлене Директивою про авторські і суміжні права в інформаційному суспільстві, а саме зазначити, що право виконавців, виробників фонограм, організацій мовлення та продюсерів аудіовізуальних творів на відтворення не застосовується у випадку тимчасових дій щодо відтворення, які є короткотривалими та другорядними, а також є інтегральною та необхідною частиною технологічного процесу, основною метою якого є передача по мережі між третіми сторонами шляхом посередництва або законне використання і за умови, що такі дії не мають ніякого незалежного економічного значення.
Відповідно до Директиви про авторські і суміжні права в інформаційному суспільстві в перелік порушень авторського права і(або) суміжних прав, встановлений Законом “Про авторське право і суміжні права”, необхідно додати підпункт, в якому порушенням слід визнати виробництво, ввезення, розповсюдження, продаж, прокат, рекламу з метою здійснення продажу чи прокату, а також володіння з комерційною метою пристроями, продуктами або компонентами, або надання послуг, які продаються, рекламуються або розповсюджуються на ринку з метою обходу технологічних засобів.

На наш погляд, здійснення зазначених вище пропозиції по вдосконаленню чинного законодавства України про суміжні права до вимог міжнародних договорів України та приведенню цього законодавства у відповідність до Угоди ТРІПС та законодавства ЄС про суміжні права дозволить вирішити проблеми, поставлені в цій роботі, і, зокрема, виконати зобов’язання нашої держави щодо приведення інститут суміжних прав України у відповідність до Угоди ТРІПС та законодавства ЄС про суміжні права, що сприятиме вступу України в СОТ та ЄС.

Для заказа доставки работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

Blog

Зміст

ВИСНОВКИ