Міністерство освіти І науки України

Вид материала

Документы

Содержание Тема 2: „Основи управління енергетичним виробництвом. Механізми управління.” Сутність управління Функціональні обов’язки апарату управління Керівник виконавець Керівник виконавець Тема 3 :“Енерговиробництво та його структура. Функції підприємств. Статут та паспорт підприємства. ” До цехів основного виробництва ТЕС відносяться котлотурбінний і електричний. Котлотурбінний цех. Електричний цех. Паливно-транспортний цех. Хімічний цех. Цех теплової автоматики та вимірювань. Ремонтно-будівельний цех. Непромислове виробництво. Головний інженер Тема 4 : “Капітальні вкладення та капітальне будівництво в енергетиці” До розширення діючих підприємств До технічного переозброєння Тема 5 :“ Виробничі потужності енергетичних об’єктів. Класифікація. Резерви потужності. ” Установлена потужність ... Полное содержание

Подобный материал:

• Міністерство освіти І науки України Департамент міжнародного співробітництва та європейської, 39kb.
• Міністерство освіти І науки україни міністерство економіки україни міністерство фінансів, 18.39kb.
• Міністерство освіти І науки україни донецький обласний центр туризму та краєзнавства, 189.44kb.
• Міністерство освіти І науки україни, 335.34kb.
• Міністерство освіти І науки україни, 283.15kb.
• Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни, 59.16kb.
• Міністерство освіти І науки україни, 32.42kb.
• Міністерство освіти І науки, молоді та спорту України, 61.58kb.
• Міністерство освіти І науки україни положенн я про організацію фізичного виховання, 306.47kb.
• Міністерство освіти І науки україни інститут інноваційних технологій І змісту освіти, 43.77kb.

Контрольні запитання

до теми “Розвиток енергетики України. Нетрадиційні і нові види енергії. Паливно-енергетичний комплекс України”:

1. Особливості енергетичної галузі промисловості.
   
2. Розвиток енергетики України.
   
3. Шляхи вираження добового графіка навантажень.
   
4. Паливно-енергетичний комплекс України.
   

Задача .


Визначити виробіток та відпуск електроенергії по ТЕС з турбінами К–500-240, кількість блоків n_бл = 2, h_у = 6300 год/рік, К_в.п. = 4%. Розрахувати об’єм валової продукції по ТЕС.


Тема 2: „Основи управління енергетичним виробництвом. Механізми управління.”


В процесі праці між людьми виникають зв’язки .

Управління , або менеджмент – це діяльність по координації праці інших людей, тобто це вплив на відносини між людьми в процесі виробництва для забезпечення узгоджених дій виробничих підрозділів, причому діяльність нижчестоящої ланки повинна відповідати завданням вищестоящої.

Сутність управління (менеджменту) складається у виконанні функцій планування, організації, обміну і контролю.

Методи управління :

• економічні –це директивні планові завдання та важелі (госпрозрахунок, ціна, прибуток, кредит, матеріальне заохочення);
  
• соціально-психологічні – вивчення соціального складу виробничих колективів, підвищення кваліфікації, охорона праці, здоров’я, покращення житлових умов, побуту і т.д.;
  
• правові – засоби юридичного впливу, матеріальна, адміністративна дисциплінарна та кримінальна відповідальність, організаційно-адміністративна відповідальність (накази, розпорядження, укази).
  

Принципи управління:

• підбір та розташування кадрів;
  
• контроль за виконанням;
  
• принцип моральної та матеріальної зацікавленості;
  
• науковість.
  

Є три системи управління енергетикою :

1. неавтоматична система управління, використовується для управління колективами людей;
   
2. автоматична система управління, використовується при управлінні технологічними процесами, машинами, механізмами;
   
3. автоматизована система управління
   

Функціонування механізму управління забезпечується адміністрацією підприємства до якої відносяться директор, його заступники, начальники цехів, відділів та керівники інших підрозділів.

Функціональні обов’язки апарату управління:

• керівник - виконує управлінське рішення на підставі інформації, яку має;
  
• керівники функціональних органів (цехів, відділів, секторів) – звідують плануванням, обліком, контролем, нормуванням;
  
• робітники апарата управління (спеціалісти різних служб) – здійснюють сбір і аналіз інформації, підготовку проектів рішень та контроль за їх виконанням.
  

Внутрішня структура управління на підприємстві визначається і конкретизується масштабами і структурою об’єктів управління.

Лінійне управління – передбачає єдиноначальність, тобто між керівником і виконавцем нема проміжних ланцюгів.

Керівник виконавець

Функціональне управління – коли на допомогу виконавцю підключається виконавець-фахівці:

Керівник виконавець

Виконавець - фахівець


Лінійно-функціональне , або штабне управління – коли на допомогу лінійним виконавцям додаються функціональні відділи з штабом фахівців


Керівник виконавець


виконавець - фахівець


Функціональні відділи


Контрольні запитання

до теми “Основи управління енергетичним виробництвом. Механізми управління.”

1. Принципи і методи управління.
   
2. Функціональні обов’язки робітників апарату управління. Внутрішня структура управління.
   

Тема 3 :“Енерговиробництво та його структура. Функції підприємств. Статут та паспорт підприємства. ”


Під виробничою структурою розуміють сукупність виробничих підрозділів, їхній взаємозв’язок та розміщення. Основною структурною одиницею промислового виробництва є цех. Розрізняють цехи основного та допоміжного виробництва.

Під цехами основного виробництва розуміють такі, в котрих виробляють продукцію, для випуску котрої створено підприємство. На ТЕС основними будуть усі цехи, в котрих відбуваються процеси по перетворенню хімічної енергії палива в теплову та електричну.

До цехів основного виробництва ТЕС відносяться котлотурбінний і електричний. Цехами допоміжного виробництва промислових підприємств є цехи, котрі, не будучи зв’язані з виготовленням основної продукції підприємства, обслуговують основне виробництво. Цехи допоміжного виробництва забезпечують основному виробництву необхідні умови для нормальної роботи (здійснюють ремонт обладнання, постачання матеріалами, інструментами та пристосуванням, запасними частинами, різними видами енергії, транспортом).


Котлотурбінний цех.

Функції турбінного цеху полягають у перетворенні енергії пари високого тиску в механічну енергію за допомогою турбін (турбоагрегатів).

За котлотурбінним цехом закріплені котельний, турбінний, а також усе допоміжне обладнання котре приймає участь в виробництві теплової та електричної енергії. На цей цех припадає левова доля всього виробничого процесу на ТЕС.

Функції котельного цеху полягають у виробництві тепла (пари високого тиску) в котлах та передача його по паропроводах в турбінний цех.

У виробництві даного цеху зайнятий персонал по експлуатації обладнання, котрий працює вахтовим методом, а також ремонтний персонал котельного та турбінного цехів.


Електричний цех.

Функція електроцеху полягає в перетворенні механічної енергії в електричну за допомогою генераторів, а також в трансформації та передачі електроенергії в систему споживання.

За електроцехом закріплюють генератори та усе електричне обладнання електростанції, враховуючи пристрої релейного захисту, електричної автоматики, телемеханіки та зв’язку, електровимірювальні прилади. В його веденні знаходяться електроремонтна та трансформаторна майстерні, масляне господарство, електромеханічна лабораторія, що займається випробуванням обладнання та пристроїв вторинних кіл. Електроцех виконує випробування та ремонт електродвигунів усіх механізмів, встановлених на електростанції, хоча самі механізми належать персоналу інших цехів та експлуатуються ними.


Весь персонал цеху розподіляється на експлуатаційний та ремонтний.


До цехів допоміжного виробництва ТЕС відносять : паливо-транспортний, хімічний, теплової автоматики та вимірювань, ремонтно-будівельний.


Паливно-транспортний цех.

Функція паливно-транспортного цеха полягає в забезпеченні безперебійного постачання паливно-енергетичними ресурсами котельний цех.

В виді палива на ТЕЦ використовують вугілля, мазут і газ. Для кожного виду палива існує своя спеціальна система паливоподачи, на підставі котрої організується свій режим роботи цеху. Найбільше ефективним паливом для ТЕЦ є газ.

Весь персонал цеху поділяється, як і в основних цехах, на експлуатаційний і ремонтний.


Хімічний цех.

Функція хімічного цеху полягає в регенерації, очищенні води, яка приймає участь в технологічному процесі. За хімічним цехом закріплені склади, ємності хімічних реагентів, вапняне господарство, господарство по водоочищенню і т. ін., а також обладнання, яке приймає участь в технологічному процесі.

За хімічним цехом закріплена хімічна лабораторія, котра проводить спеціальні аналізи.

Весь персонал цеху ділиться на експлуатаційний та ремонтний.


Цех теплової автоматики та вимірювань.

Функції даного цеху полягають в обслуговуванні та ремонті автоматичного обладнання, зніманні спеціальних діаграм, вимірювань.

До ЦТАВ закріплено автоматичне обладнання, яке встановлено в котельному, турбінному, хімічному, електричному, паливно-транспортному цехах.

За ЦТАВ закріплені лабораторії точної механіки, теплової автоматики, електронної автоматики, вимірювань.

Ремонтно-будівельний цех.

Функція ремонтно-будівельного цеху полягає у підтриманні в технічно-справному стані усіх будівель, споруд, шляхів, площадок, спеціальних комунікацій, трубопроводів, технічної води, пожежних гідрантів, питною та гарячої, каналізації, а також в своєчасному ремонті та виготовленні спеціальних деталей, заготовок.

За ремонтно-будівельним цехом закріплені такі ділянки: будівельні, столярні, сантехнічні, слюсарні, механічні, ковальський цех, малої механізації, зварювальний, по влаштуванню риштувань і т. ін


Непромислове виробництво.

До непромислового виробництва відносять господарства , продукція та послуги котрих не входять в основну діяльність підприємства. В їхні функції входять обслуговування побутових потреб персоналу підприємства, тобто підрозділи та відділи, яки не приймають участі в промисловому виробництві, а саме: управлінський відділ, виробничо-технічний, правово-економічний, відділ техніки безпеки та охорони праці, відділ капітального будівництва, бухгалтерія, відділ кадрів, воєнізована охорона, відділ постачання, складське господарство, відділ по громадський охороні, медична частина і т. ін


Управління тепловою електростанцією очолює директор, котрий в межах наданих йому прав розпоряджується усіма засобами та майном електростанції, керує роботою колективу, несе відповідальність за дотримання фінансової, договірної, технічної та трудової дисциплін на станції, забезпечує цілісність власності.


Усією виробничо-технічною діяльністю електростанції директор керує через свого першого заступника – головного інженера.


Головний інженер відає технічними питаннями, організує розробку та впровадження передових методів праці, раціонального використання обладнання, економної витрати палива, електроенергії, матеріалів. Під керівництвом головного інженера відбувається ремонт обладнання . головний інженер очолює кваліфікаційну комісію по перевірці технічних знань та підготовку інженерно-технічних працівників електростанції.


Кожний цех електростанції очолює начальник, якого призначає директор підприємства. Начальник цеху організує роботу колективу цеху по виконанню планових показників, приймає участь у виховній роботі в колективі, розпоряджується засобами цеху, має право заохочення та накладання дисциплінарних стягнень на робітників цеху і т. ін


Окремі ділянки цеху очолюються майстрами . Майстер з керівником ділянки відповідає за виконання плану, розміщення працівників та техніку безпеки, правильне нормування праці. Завдання, що поставлені перед майстром, потребують від нього не тільки технічної підготовки, але й знань економіки виробництва, його організації, він повинен бути обізнаним в економічних показниках роботи своєї ділянки, цеху, підприємства в цілому. Майстри безпосередньо керують роботою бригадирів та бригад робітників.


Для будь-якого підприємства, в тому числі і енергетичного, утверджується статут, оформляється паспорт. В статуті визначається найменування підприємства та місце його знаходження, найменування вищестоящої організації, котрій безпосередньо підпорядковане підприємство, предмети та мета його діяльності, статутний фонд (виділенні підприємству державою, можливі й інші джерела, основні та оборотні фонди) та перелік реквізитів, рахунків у банкові ( можливо в декількох), порядок звітності. Електростанція є юридичною особою з дня затвердження статуту.

Паспорт підприємства містить дані про наявність та використання потужностей, основних фондах та капітальному будівництві, матеріальних ресурсах, трудових ресурсах, фінансових показниках, показниках соціального розвитку. Дані, що вміщені в паспорті, необхідні для оцінки рівня та резервів (потенційних можливостей) виробництва та використовуються при плануванні.


Контрольні запитання

до теми “Енерговиробництво та його структура. Функції підприємств. Статут та паспорт підприємства. ”

1. Виробнича структура енергопідприємства ?
   
2. Функціональні обов’язки основних цехів ТЕС.
   
3. Функції цехів допоміжного виробництва.
   
4. Функції підрозділів що відносяться до непромислового виробництва?
   
5. Схема управління виробничо-технічною діяльністю електростанції. Паспорт підприємства.
   

Тема 4 : “Капітальні вкладення та капітальне будівництво в енергетиці”


Розвиток енергетичної бази країни забезпечується будівництвом нових потужностей теплових, атомних та гідроелектростанцій, ліній електропередач, електричних та теплових мереж. На створення нових, а також розширення та реконструкцію діючих підприємств витрачаються значні матеріальні, трудові та фінансові ресурси. Сукупність цих затрат в грошовому виразі називаються капітальними вкладеннями .


Розрізняють чотири види капітальних вкладень на будівництво:

• нове будівництво;
  
• розширення діючих підприємств;
  
• реконструкція;
  
• технічне переозброєння діючих енергопідприємств.
  

До нового будівництва відносять спорудження комплексу об’єктів основного, допоміжного, підсобного та обслуговуючого призначення знов споруджених енергетичних підприємств, будівель та споруд, яке здійснено на нових майданчиках з метою створення нової виробничої потужності. Якщо будівництво підприємства намічається виконувати позачергово, то до нового будівництва відноситься та слідуючи, до вводу в дію усіх запроектованих потужностей, передбачених проектом.

До розширення діючих підприємств відносяться будівництво нових та розширення існуючих окремих цехів та об’єктів основного, підсобного та обслуговуючого призначення на території діючих підприємств, або прилягаючих до них майданчиках, з метою створення додаткових або нових виробничих потужностей.

Реконструкція являє собою здійснювані по комплексному проекту перебудови цехів та об’єктив електростанцій, зв’язане з вдосконаленням виробництва та підвищенням його техніко-економічного рівня на основі досягнень НТП. Реконструкція здійснюється з метою збільшення виробничих потужностей, покращення якості та зміна номенклатури продукції в основному без збільшення кількості працюючих при одночасному покращенню техніко-економічних показників виробництва умов праці, охорони оточуючого середовища.

До технічного переозброєння діючих енергетичних підприємств відноситься комплекс по підвищенню техніко-економічного рівня окремих виробництв, цехів та ділянок на основі впровадження передової техніки та технологій, механізацій та автоматизацій виробництва, модернізацій та зміни застарілого фізично зношеного обладнання новим, більш вдосконаленим. На відміну від реконструкцій технічне переозброєння проводиться, як правило, без розширення виробничих площ.

Джерелом планових капітальних вкладень є бюджетні асигнування, власні кошти підприємств та кредити банку.

При побудові електростанцій в склад капітальних вкладень входять наступні види затрат:

• на будівельно-монтажні роботи, зв’язані з підготовкою території будівництва з зведенням будівель і споруд, з монтажем обладнання;
  
• на придбання різних видів обладнання, інструмента та інвентарю, що входять до складу основних фондів;
  
• інші капітальні затрати (затрати на проектно-пошукові роботи, на утримання дирекції електростанції яка будується, та на авторський нагляд проектних організацій, на підготовку кадрів для експлуатації ЕС та ін)
  

Співвідношення між цими видами затрат називається технологічною структурою капітальних вкладень.

Прогресивність структури капітальних вкладень підвищується зі збільшенням долі затрат на обладнання.

В залежності від мети, для якої необхідно встановити капітальні вкладення, вони визначаються з різною точністю. Для орієнтовних розрахунків широко використовується показник питомих капітальних вкладень, показник ефективності капітальних вкладень. Цей показник характеризує значення капітальних вкладень, що приходяться на 1 кВт потужності ЕС.


К_пит = К_буд. / N_у ; грн../кВт, де


N_у – установлена потужність ЕС, кВт або ГДж/год;

К_буд. – капітальні вкладення в будівництво, млн.грн..


Капітальні вкладення в потужності електростанції блочного типу можуть бути наближено розраховане за формулою:


К_ЕС = [К^г_бл + К^н_бл ∙ (n_бл - 1) ] ∙ к_р.б. ; млн..грн. де


К^г_бл - капітальні вкладення ,яки зв’язані з установкою одного блоку, головного (першого), млн..грн.

К^н_бл – капітальні вкладення, яки зв’язані з установкою кожного наступного блоку, млн..грн.

n_бл – кількість блоків даного типорозміру, встановлених на ЕС.


Сучасні енергетичні підприємства складаються з багатьох окремих об’єктів. Їх будівництво, розширення, реконструкція, як правило, проводиться по єдиній проектно-кошторисній документації. Сукупність таких об’єктів, яки в комплексі забезпечують нормальну експлуатацію запроектованого підприємства, називають спорудженням (будівництвом). Враховуючи відносно довгій строк будівництва великих та складних енергоблоків, в їх складі виділяють окремі пускові комплекси та черги. Чергою будівництва промислового підприємства називається визначена проектом частина підприємства, яка забезпечує випуск продукції. Вона може складатися з одного або декількох пускових комплексів, під котрими розуміють сукупність об’єктів , яки забезпечують випуск продукції для даного пускового комплексу, та нормальні умови праці для обслуговуючого персоналу.

Новим є будівництво, здійснюване на нових майданчиках по першої початковій затвердженій технічній документації.

Перехідним будівництвом називається таке будівництво, яке передбачається продовжуватися в плановому періоді на підставі незмінної проектно-кошторисної документації, або заново затвердженою в встановленому порядку.

Контрольні запитання до теми “Капітальні вкладення та капітальне будівництво в енергетиці”

1. Капітальні вкладення, їх види і характеристика.
   
2. Напрямки капітальних вкладень, їх відмінності і характеристика.
   
3. Фінансування капітальних вкладень.
   
4. Структура капітальних вкладень в енергоблоки. Назвіть шляхи підвищення ефективності капітальних вкладень.
   

Задача.


Визначити питомі капіталовкладення на двох АЕС, що знаходяться в однакових умовах будівництва:

АЕС №1 –потужність 4000 МВт, з реактором ВВЕР-1000 та капіталовкладенням – 720 млн. грн..

АЕС №2 – потужність 880 МВт з реактором ВВЕР-440 та капіталовкладеннями 320 млн. грн..

Проаналізувати результати.


Тема 5 :“ Виробничі потужності енергетичних об’єктів. Класифікація. Резерви потужності. ”


Використання основних виробничих фондів ЕС залежить, головним чином, від використання їхньої активної частини і перш за все - силового обладнання. Потужність силового обладнання визначає виробничу потужність ЕС, її максимальне навантаження, котре вона здатна забезпечити по електроенергії (кВт∙год) та тепло енергії (ГДж/год).

Розрізняють установлену потужність, номінальну, розподільчу та робочу потужності ЕС.

Установлена потужність електростанції (N_у ) – це сума паспортних (номінальних ) потужностей генераторів.

N_у = N_н ∙ n_бл ; МВт


Установлена потужність змінюється з введенням в експлуатацію нових енергоблоків, при демонтажу або перемаркіруванні діючих.

Розподільча потужність електростанції (N_розп. ) – визначається з врахуванням обмежень, або розривів потужності.

Розрив потужності - це невідповідність в даний момент часу потужності окремих елементів технологічного процесу, наприклад реактора та турбогенератора, енергоблоку та ЛЕП і т.д. розрив потужності може виникнути через зупинку блоку або одного з турбогенераторів на ремонт, освоєння проектної потужності, дефектів обладнання блоків. До розриву потужності на електростанції може привести й загально станційні обмеження . для розрахунку розподільчої потужності визначається яка з двох величин найбільша: максимальне загально станційне обмеження (розрив) потужності або сума обмежень (розривів) потужності по окремих енергоблоках. Найбільша з цих величин віднімається від установленої потужності.

Робоча потужність електростанції (N_р ) дорівнює різниці між розподільчою потужністю та резервом, котрий потрібен для компенсації непередбачених змін балансу активної потужності в енергосистемі.

Номінальна потужність – це потужність, що розвивається агрегатом невизначено довгий час в умовах режиму, для котрого побудована машина, ця потужність указана в паспорті машини.

Максимальна потужність – потужність агрегату, яка або співпадає з номінальною, або перевищує її але короткочасно.


Використання обладнання ЕС характеризується системою показників:

- коефіцієнт екстенсивного використання к_е – характеризує тривалість використання існуючих потужностей

к_е = Т_р / Т_к ≤ 1 , де

Т_р та Т_к - відповідно час знаходження блока в складі обладнання даної ЕС, години.

Підвищенню коефіцієнту сприяє скорочення часу ремонтів.

• коефіцієнт інтенсивного використання к_і – характеризує навантаження з яким працює обладнання
  

к_і = Р_ср. / Р_max ≤ 1 , де

Р_ср. та Р_max - відповідно середнє та максимальне навантаження яке несе обладнання.

Підвищенню коефіцієнту сприяє підвищення навантаження обладнання

• показник кількості годин використання установленої потужності h_у ,
  

h_у = к_вик ∙ Т_к , або h_у = W_в / N_у ,

по значенню показника h_у , електростанції поділяються на:

базові - h_у = 5000 –7000 год./рік

полу пікові - h_у = 2000 -5000 год. /рік

пікові - h_у = 500 – 2000 год. /рік


Контрольні запитання до теми 5 “ Виробничі потужності енергетичних об’єктів. Класифікація. Резерви потужності. ”


1. Виробничі потужності енергетичних об’єктів. Класифікація. Резерви потужності.


Задача .

• На КЕС-300 установлено 8 блоків, річний виробіток електроенергії склав 15,2 ∙ 10⁹ кВт∙год, загальний час, впродовж якого блоки находяться: в ремонті - 5200 год. , в роботі – 58800 год. , в експлуатаційному резерві – 6080 год. Визначити коефіцієнти екстенсивного, інтенсивного, загального використання установленої потужності, а також показник кількості годин використання установленої потужності - h_у .
  

Тема 6: “Основні фонди підприємства, їх структура, оцінка.”


Для здійснення виробничого процесу підприємство повинно бути забезпечено виробничими фондами та трудовими ресурсами.

Виробничі фонди, по своєї економічної ролі, поділяються на основні виробничі та оборотні виробничі фонди.

Виробничі фонди підприємства






Основні фонди

Оборотні фонди






Сировина, паливо, матеріали, тощо


Основні виробничі фонди

Основні фонди невиробничого призначення









Активна частина

Пасивна частина

Житлові будинки, культурно-побутові об’єкти, комунальні споруди, будинки медичного призначення, багаторічні насадження







Робочі машини та механізми, транспортні засоби, силові машини та устаткування, виробничий інвентар та інструмент

Виробничі споруди, будівлі, передавальні пристрої, господарський інвентар



Рис.1. Структура виробничих фондів підприємства.


До основних виробничих фондів відноситься та частина виробничих фондів, яка бере участь у процесі виробництва протягом тривалого періоду, роками, зберігаючи при цьому свою форму і властивості. Основні виробничі фонди переносять свою вартість на вартість готової продукції поступово, частинами, у міру спрацьовування , тобто в розмірі, рівному їх зношенню.

Наприклад: будівлі, в котрих розміщені цехи, управлінську та інші служби АС, ядерний реактор, парогенератори, турбогенератори, арматура та насоси і т.д.

Основні фонди кваліфікують на групи, яки використовуються системою бухгалтерського обліку:

1. будівлі – будівельні об’єкти, призначені для створення необхідних умов праці;
   
2. споруди – інженерно-будівельні об’єкти, призначені для здійснення технічних або технологічних функцій, пов’язаних з виробництвом;
   
3. передавальні пристрої. За їх допомогою передається енергія різних видів (електрична, теплова, механічна, а також рідкі й газоподібні речовини);
   
4. машини і обладнання :
   

а)силові машини та устаткування (в тому числі й автоматичні), призначені для виробітку та перетворення енергії – генератори, двигуни тощо;

б) робочі машини та устаткування, яке використовуються безпосередньо для роботи з предметам праці (верстати, преси, молоти тощо) ;

в) вимірювальні та регулюючі прилади і пристрої, невстановлені безпосередньо на агрегатах та машинах, лабораторне обладнання;

г) обчислювальна техніка та інші машини;

5. транспортні засоби – для транспортування вантажів і людей у межах підприємства і поза ним;
   
6. інструменти всіх видів та оснащення, що кріпиться до машин і призначене для обробки виробів;
   
7. виробничий та господарський інвентар – для полегшення виробничих операцій (робочі столи, верстати, шафи, інші меблі, комп’ютери, копіювальна техніка тощо);
   
8. інші основні фонди – бібліотечні фонди, малоцінний інвентар, тимчасові споруди тощо.
   

Питома вага окремих груп основних фондів в загальному підсумку характеризує їхню структуру. Вона, в основному, залежить :

• від характеру виробництва, тобто має галузевий характер ( в енергетиці , наприклад, питома вага силових установок та передаючих пристроїв вище, ніж на інших підприємствах і становить приблизно 70%, а в текстильної промисловості – 38%, для ТЕС і АЕС характерна велика вага силового обладнання, тобто – котли, реактори, турбіни, генератори, двигуни, а для ГЕС - споруди ) ;
  
• від потужності підприємства ( на великих підприємствах більша питома вага машин і менша - будівель);
  
• від кліматичних та геологічних умов району розміщення підприємства.
  

Облік та оцінювання основних фондів.

Облік і оцінка основних виробничих фондів ведеться у натуральному та вартісному виразі. Облік основних фондів у вартісному виразі називається їх оцінкою. Облік у натуральному виразі потрібен для визначення технічного складу основних фондів. Він здійснюється за даними технічних паспортів кожній одиниці. У паспортах дається технічна характеристика , а саме: дата виготовлення, кількість ремонтів та модернізацій, реконструкція, ступінь зносу, технічна продуктивність та ін. Такий облік дає змогу визначити кількісний склад основних фондів. Але не можливо поєднати кількість будинків і ліній електропередач в їх кількісному обсязі. Для цього застосовують вартісну оцінку тобто грошовий вираз вартості основних фондів. Таке оцінювання проводиться з метою встановлення ступеня зносу та планування витрат на оновлення, модернізацію та ремонт основних фондів. Існує кілька видів оцінювання основних фондів:

1. залежно від моменту проведення оцінювання вони оцінюються за первісною та відновленою вартістю;
   
2. з урахуванням стану оцінювання їх проводиться за повною та залишковою вартістю.
   

Початкова вартість основних фондів – це фактична вартість на момент введення в дію або купівлі

С_поч = С_придб. + С_дост. + С_монт. + С_ін. ,

де

С_придб. – ціна придбання устаткування;

С_дост. – транспортні витрати на його доставку;

С_монт. - витрати, пов’язані з монтажем ;

С_ін. – інші витрати, пов’язані з уведенням основних фондів у дію.

Наприклад, нове виробниче приміщення або споруда зараховується на баланс підприємства за кошторисною вартістю його спорудження. У процесі експлуатації ціни можуть змінюватись, але початкова вартість завжди буде сталою.

Цінові зміни та інфляційні процеси у вартості основних фондів враховуються за допомогою відновленої вартості.


Відновлена вартість основних фондів – це вартість їх відтворення у сучасних умовах і цінах, що склалися. Вона враховує ті самі витрати, що й початкова вартість, але за теперішніми цінами. Така оцінка дає змогу порівняти вартість основних фондів, введених в експлуатацію у різні роки.

С_відн. = С_поч. ∙ ,

де

- індекс зростання (зменшення) ціни (показник індексації основних фондів, який розраховується на основі індексу інфляції року).

При інфляційних процесах ціна збільшується, а при деінфляційних – зменшується .


Повна вартість основних фондів –це їх вартість у новому стані, тобто без урахування вартості зносу. Саме за цією вартістю основні фонди значаться на балансі підприємства впродовж усього періоду їх функціонування.


Залишкова вартість – різниця між початковою або відновленою вартістю і вартістю зносу.

С_зал. = С_поч. – С_зн. ,

де

С_поч. – початкова вартість основних фондів;

С_зн. – вартість зносу.


Значення залишкової вартості полягає в можливості не тільки визначити реальну вартість, яка надалі має бути перенесена на вартість продукції, що випускається, а й установити ступінь зносу основних фондів.


Контрольні запитання до теми 6 “Основні фонди підприємства, їх структура, оцінка.”

1. Структура матеріально-технічної бази підприємства?
   
2. Економічна сутність і характеристика основних виробничих фондів, їх роль у виробництві.
   
3. Основні фонди. Класифікація і структура основних виробничих фондів підприємства.
   
4. Основні фонди. Облік і оцінювання основних фондів. Види і характеристика вартостей основних фондів.
   

Задача.

Визначити середньорічну вартість основних фондів по КЕС потужністю 1800 МВт, к_пит. = 800 грн./кВт. Вартість основних фондів, що вводяться з 1.09 – 92 млн.грн. , а з 1.05 – 114 млн.грн. Вартість основних фондів що списуються з 1.10 –66 млн.грн..


Тема 7 :“Показники використання основних фондів в енергетиці”.


Ефективність використання основних фондів визначається шляхом порівняння результату господарчої діяльності з сумою, яка характеризує середню за період вартість основних фондів.


Результат діяльності підприємств є:

• обсяг виручки від реалізації продукції;
  
• доходи;
  
• прибутки.
  

Для оцінки ефективності основних фондів використовуються багато показників, але узагальненими, тобто які використовують на всіх галузях, підприємствах, рівнях економіки є наступні показники:

• фондовіддача (Ф_в)– показує який обсяг виробленої продукції припадає на 1 грн. вартості основних фондів
  

Ф_в = (W_відп ∙ Ц^е_ср) / В_о.ф. = ВП / В_о.ф. , де

W_відп - електроенергія, яка відпущена з шин електростанції, МВт∙год

Ц^е_ср - середній тариф по який ЕС розраховує вартісний показник відпущеної з шин електроенергії (ВП) , коп. / кВт ∙ год.

В_о.ф. – вартість основних фондів, тис.грн..

ВП - вартісний показник відпущеної з шин електроенергії (ВП), тис.грн..

• фондомісткість – показує, яка вартість основних фондів припадає на 1 грн. виробленої продукції
  

Ф_м = В_о.ф./ ВП , або Ф_м = 1/ Ф_в .


Підвищення фондовіддачі і зниження фондомісткості забезпечує економію капітальних вкладень.

Покращенню використання діючих основних фондів сприяє підвищення їх завантаження : екстенсивної і інтенсивної, тобто зайнятості основних фондів в часі і ступені напруженості їх дії.


- рентабельність основних фондів , або прибутковість. Визначається як відношення балансового прибутку (П_б) до середньорічної вартості основних фондів


Р_о.в.ф. = П_б / С_ср. ∙ 100% .


До показників, що характеризують технічне оснащення підприємства відносять таки показники:

• фондооснащеність (Ф_осн.). Характеризує, яка частина загальної вартості основних фондів припадає на одиницю головного устаткування
  

Ф_осн = С_ср / А_обл. ,

де А_обл. – облікова кількість устаткувань на підприємстві, що має найбільшу частку.

• фондоозброєність (Ф_озб). Показує ступінь озброєності основними фондами одного робітника і показує, яка частка загальної вартості основних фондів припадає на одного середньо облікового працівника.
  

Ф_озб = С_ср. / Ч_п , де

Ч_п - середньо облікова чисельність працівників.

• енергоозброєність (Е_озб). Показує, яка частка виробничих енергетичних потужностей припадає на одного робітника.
  

Е_озб = W_ел / Ч_р , де

W_ел - сумарна потужність всіх електродвигунів устаткувань на підприємстві;

Ч_р - середньо облікова чисельність робітників, які працюють на цьому устаткуванні.


Шляхи поліпшення використання основних фондів :

• позбутися зайвого устаткування, або здати їх в оренду;
  
• своєчасно і якісно здійснювати планово-попереджувальні та капітальні ремонти;
  
• купувати високоякісні основні фонди;
  
• працювати над поліпшенням кваліфікації обслуговуючого персоналу;
  
• поліпшувати якість матеріалів, палива та ін для процесу виробництва;
  
• підвищувати рівень механізації та автоматизації виробництва;
  
• впроваджувати нову техніку та технологію, яка є безвідходною та енерго- та паливозберігаючою;
  
• вдосконалювати організацію виробництва і праці з метою скорочення втрат робочого часу через простої устаткування. W_ел / Ч_р ,
  

Контрольні запитання до теми 7 “Показники використання основних фондів в енергетиці”.

1. Які показники використовуються для визначення ефективності основних фондів? Дайте їм характеристику.
   
2. Основні фонди енергопідприємства. Шляхи покращення використання основних фондів.
   

Задача

1. Визначити фондовіддачу та фондомісткість по ТЕС потужністю 2000 МВт, якщо час використання потужності – 6200 годин на рік, к_в.п. – 5%, к_пит. – 360 грн./кВт .
   

Тема 8: “Знос основних фондів підприємства. Амортизація.”


В процесі тривалого використання у виробництві, або не використанні, а під впливом природних умов , основні фонди зношуються , при цьому вони поступово втрачають свої корисні властивості, а разом й вартість. Розрізняють фізичне та моральне зношення основних фондів.

Нормальне фізичне зношення основних фондів викликається їхньою активною роботою, фізико-хімічними процесами, зв’язаними з виробництвом, і полягає в зміні фізичних властивостей робочих частин машин, деформуванні деталей, зношуванні тертьової поверхні та ін. Фізичний знос зменшує вартість основних фондів і робить їх непридатними до експлуатації.

Для забезпечення працездатності агрегату, доводиться періодично замінювати (ремонтувати) окремі його вузли та деталі, що зносилися, а другу частину зносу ремонтувати неможливо. З часом цей знос накопичується і зумовлює такий технічний стан агрегату, коли подальше його використання стає неможливим, тобто настає момент повного фізичного спрацьовування, яке вимагає заміни такого агрегату новим, аналогічного призначення. У зв’язку з цим розрізняють усувний (тимчасовий) і неусувний фізичний знос.


Моральний знос – це процес знецінення діючих засобів праці до настання повного фізичного спрацьовування , який настає під впливом науково-технічного прогресу, або в наслідок здешевлення їх виробництва в сучасних умовах.


Амортизація основних фондів.

Для безперервного виробництва потрібне постійне оновлення основних фондів , для цього необхідні кошти, тобто постійне відшкодування їх вартості, що здійснюється шляхом амортизаційних відрахувань (амортизації). У процесі експлуатації основних фондів накопичуються кошти для відшкодування їх зносу. Ці кошти утворюють амортизаційний фонд підприємства.

Амортизаційні відрахування включаються у собівартість продукції і по мірі її реалізації поступово повертаються до підприємства і накопичуються в амортизаційному фонді підприємства. Амортизаційний фонд ділиться на дві частини: одна призначається для повного відновлення вибуваючи основних фондів (реновація), друга – утворює особливий цільовий фонд підприємства, що витрачається на капітальний ремонт та модернізацію діючих основних фондів.

Амортизація – це процес перенесення вартості основних фондів на вартість готового продукту.

Повна сума амортизаційних відрахувань за нормативний термін повинна дорівнювати сумі їх первісної вартості та витрат на підтримку їх в робочому стані.

А = С_перв +С_к.р. +С_мод ,


Нарахування амортизації призупиняється на період модернізацій, реконструкції, добудови або консервації, тоді сума подальшої амортизації переглядається.

Щорічна сума амортизаційних відрахувань дорівнює:

А = (С_перв +С_к.р. +С_мод ,) / Т_н .


За бух. обліком нарахування амортизації здійснюється щомісячно. Місячну суму амортизації визначають діленням річної суми на 12.

Річна норма амортизації це відношення річної суми амортизації до балансової вартості основних фондів, виражене в відсотках n_а = ( А / С_бал.) ∙ 100% . Річна норма встановлюється на початок звітного періоду по трьом основним групам :

• будівлі, споруди, їх компоненти, передавальні пристрої – 5%;
  
• транспортні засоби та вузли до них, меблі, офісне обладнання, побутові електромеханічні, оптичні прилади та інструменти, ЕОМ, телефони, офісне обладнання – 25%;
  
• інші основні фонди, що не ввійшли до перших двох (насамперед виробниче устаткування), - 15%.
  

Методи нарахування амортизації.

1. Метод рівномірного нарахування зносу (або прямолінійної амортизації).
   

За цім методом амортизація рівномірно розподіляється протягом усього нормативного строку експлуатації основних фондів.

Наприклад. Початкова вартість устаткування 40000 гр.од., термін експлуатації – 10 років, ліквідаційна вартість – 1600 (4% від початкової), тоді

n_а = ( А / С_бал.) ∙ 100% = [(С_п – С_спис) / (С_п ∙ Т)]∙ 100% = (40000 - 1600) / (40000 ∙ 10) ∙ 100 = 9,6%

А_р.= (40000 1600)∙ 9,6 / 100 = 3686,4 гр.од.

2. Метод одиниці продукції.
   

Застосовується для основних фондів, які експлуатуються нерівномірно, з різною інтенсивністю на протязі часу.

Сутність методу полягає у визначенні кількості продукції, яку може виробити машина за нормативний термін експлуатації. Тоді амортизацію нараховують за реальною кількістю продукції (послуг), що вироблено (надано) протягом року.

За цім методом, наприклад, можна визначити, скільки може пройти автомобіль за нормативний строк, або скільки одиниць продукції можна виготовити за цей строк. Сума річної амортизації буде визначатися за фактичним виробітком .

Наприклад , устаткування вартістю –40000 грошових одиниць за 10 років виготовить 1000000 деталей, норматив ліквідаційної вартості 4% від початкової (така ліквідаційна вартість залишається після списання основних фондів), за звітній період виготовлено 250000 штук.

Рішення.

А₁ = (С_поч – С_лік) / Q_дет = (40000 - 1600 ) / 1000000 =0,0384 (грош.од.).

А_р = 250000 ∙ 0,0384 = 9600 (гр.од.)


3. Метод урахування цілих значень років експлуатації, або метод однозначних чисел.

Цей метод належить до методів швидкої амортизації, він складається з трьох етапів:

а) - визначається сума цілих значень років експлуатації. Наприклад - три роки, тоді сума цілих значень дорівнюватиме :

Ц = 1+2+3=6 б) - обчислюється дріб від ділення цілих чисел років експлуатації. При цьому дріб від ділення значення останнього року ставиться на перше місце, передостаннього – на друге і т.д. , тобто це ряд значень: 3/6, 2/6, 1/6 - буде для прискореного списання, а для сповільненого – 1/6, 2/6 3/6.

Цей метод застосовується , якщо треба прискорити списання або у перші роки, або у завершальні роки експлуатації обладнання в) – відповідний дріб для кожного року перемножується на ціну устаткування і визначається сума амортизації на кожний рік. Так, у нашому прикладі , при ціні устаткування 40000 грошових одиниць, ліквідаційною вартістю 1600 од. І нормативним строком експлуатації 5 років. Амортизація – прискорена.

Рішення : а) Ц =1+2+3+4+5=15; б) дріб 5/15, 4/15, 3/15, 2/15, 1/15 в) річні відрахування для прискореної амортизації :

1-й рік А₁ =5/15 (40000 – 1600 ) = 12800

2-й рік А₂ =4/15 (40000 – 1600 ) = 10240

3-й рік А₃ =3/15 (40000 – 1600 ) = 7680

4-й рік А₄ =2/15 (40000 – 1600 ) = 5120

5-й рік А₅ =1/15 (40000 – 1600 ) = 2560,

а якщо амортизація – сповільнена і приходиться на останні роки то відрахування будуть збільшені в останні роки. В нашому прикладі А₁ = 2560, А₁ = 5120, А₁ = 7680, А₁ = 10240, А₁ =12800


4. Метод прискореного зменшення залишкової вартості – передбачає нарахування амортизації виходячи із залишкової вартості основних фондів на початок року і подвійної річної норми амортизації: А_р = А_зал (2 n_а) / 100, де n_а – обчислюється як і при рівномірної амортизації.


Контрольні запитання до теми 8 “Знос основних фондів підприємства. Амортизація.”

1. Амортизація основних фондів. Види амортизації.
   
2. Види зносу основних фондів та заходи щодо їх усунення.
   

3. Амортизаційний фонд. З якою метою утворюється амортизаційній

фонд? Як використовується амортизаційний фонд?


4. Що таке норма амортизації? Від чого залежить її величина?

5. Методи нарахування амортизації.
   

Задача.

Методом рівномірного нарахування визначити щорічну суму амортизаційних відрахувань по ТЕС потужністю 3000 МВт, к_пит – 420 грн/кВт, n_а – 8%.


Задача.

Визначити норму амортизаційних відрахувань по ТЕС потужністю 2000 МВт, к_пит – 380 грн/кВт, щорічна сума амортизаційних відрахувань – 97 млн.грн.


Задача .

Методом прискореної амортизації з урахуванням цілих значень років експлуатації, визначити суму амортизації на кожен рік , якщо:

С_поч = 12000 од., Н_лікв = 15%, Т_експ = 4 роки.


Тема 9 : “ Оборотні фонди та оборотні засоби, їх структура та склад. Показники використання .”


Крім основних фондів кожне підприємство обов’язково повинно мати оборотні фонди та оборотний капітал, тобто оборотні засоби, які є другою складовою частиною виробничих фондів. Недостатня забезпеченість підприємства оборотними засобами гальмує його нормальну діяльність і погіршує фінансовий стан.

Під оборотними фондами розуміють вартісне вираження тих елементів засобів виробництва, котрі цілком споживаються в одному виробничому циклі, повністю переносять свою вартість на собівартість виготовленого продукту, змінюючи при цьому свою натуральну форму і потребують постійного відтворення. В оборотних фондах виділяють три групи (структуру оборотних фондів):

• виробничі запаси;
  
• незавершене виробництво;
  
• витрати майбутніх періодів.
  

Виробничі запаси – вони необхідні для забезпечення виробництва сировиною та паливом, це сировина, паливо, допоміжні матеріали (горючо-мастильні матеріали, хімреактиви та ін.), запасні частини для ремонту, малоцінний інвентар та інструменти, що швидко зношуються (до 225 грн/од., та стоком служби до 1 року ), спецодяг та ін.

Незавершене виробництво – це предмети праці обробка котрих почата і незакінчена, напівфабрикати власного виготовлення, які забезпечують основне виробництво, заготовки, будівельно-монтажні роботи, які незакінчені.

Витрати майбутніх періодів це витрати, що здійснюються в поточному році, але на собівартість продукції будуть віднесені в наступному періоді, до них належать витрати на виконання науково-дослідних та раціоналізаторських робіт, освоєння нової техніки, орендну плату.


Поряд з оборотними фондами підприємство володіє фінансовим ресурсами, які перебувають у сфері обігу. Таки ресурси створюють фонди обігу.

Фонди обігу забезпечують безперервність процесу виробництва, до них належать: товарно-матеріальні цінності, грошові кошти на рахунковому рахунку в банку, наявні кошти у касі, кошти в розрахунках із замовниками ( дебіторська заборгованість), товари відвантажені та надані послуги, залишки готової продукції на складах, відвантажена продукція.

Таким чином, оборотні фонди обслуговують сферу виробництва, а фонди обігу – сферу обігу.

Оборотні засоби класифікують за такими ознаками:

• за місцем і роллю у процесі виробництва : оборотні фонди та фонди обігу;
  
• за джерелом утворення: власні (усі оборотні фонди, статутний фонд, прибуток, амортизаційний фонд) та позичені (тільки фонди обігу, це різноманітні кредити, позички від інших організацій та установ );
  
• за способами планування або нормування: нормовані (той мінімум, який необхідний для забезпечення безперебійного функціонування підприємства. Як правило до нормованих відносять всі оборотні фонди в тому числі і виробничі запаси поточні і страхові ) та ненормовані (фонди обігу, за винятком готової продукції на складах).
  

Оборотні засоби підприємства


Оборотні засоби у сфері обігу (фонди обігу)


Оборотні засоби у сфері виробництва (оборотні фонди)


у виробничих запасах

у виробництві

кошти у розрахунках

грошові та матеріальні ресурси

основні та допоміжні сировина і матеріали, паливо, запасні частини, малоцінний та швидкозношуваний інвентар, спецодяг

Незавершене виробництво, витрати майбутніх періодів, напівфабрикати власного виготовлення

Розрахункові документи в банках на інкасо, інші кошти в розрахунках , дебіторська заборгованість

Кошти на рахунках у банку, кошти в касі, залишки готової продукції на складах, відвантажена продукція



Рис.1 Склад оборотних засобів підприємства.


Структурою оборотних засобів є відсоткове співвідношення окремих елементів у загальному обсязі оборотних засобів, що залежить від специфіки виробництва. Наприклад в енергетиці більша частина – нормовані оборотні засоби, а незавершеного виробництва нема.

Норми витрат матеріальних ресурсів – це максимально допустимі планові витрати сировини, матеріалів, палива тощо, які можна споживати для виробництва одиниці продукції.

Нормативи витрат – це по елементні складові витрат тих чи інших матеріальних ресурсів, віднесених на фізичну одиницю (складові собівартості)


Кругообіг оборотних засобів.

Кругообіг оборотних засобів – це безперервний процес обігу коштів у процесі виробництва. Він виникає, коли фонди обігу стають джерелом формування оборотних фондів, а вони, в свою чергу, стають обов’язковою умовою існування фондів обігу. Класична форма кругообігу оборотних засобів визначена в “Капіталі” К. Маркса


Гроші

Товар .... виробництво ...... Новий товар

Нові гроші



Для існування підприємства насамперед необхідно мати певний капітал, тобто гроші, яки будуть використані на закупівлю матеріалів, сировини, на формування трудових ресурсів, на придбання основних фондів і т.д. , тобто на створення товару, потім товар має бути реалізовано, у результаті підприємство отримає нові гроші. Ці нові гроші знов частково будуть витрачені на відшкодування виробничих затрат (сировину , матеріали і т.д.), а частково – на накопичення і розширення виробництва. І все починається спочатку.

Період, який починається з авансування капіталу на придбання виробничих запасів і завершується поверненням цього капіталу, називається виробничим циклом.


Г - Т - Г

Показники використання оборотних засобів на підприємстві.

Ступінь використання оборотних засобів характеризується системою показників:

• коефіцієнт оборотності оборотних засобів визначає, скільки оборотів можуть зробити оборотні засоби за певний розрахунковий період часу, і показує ту кількість продукції, яка припадає на одну гривню вартості оборотних засобів.
  

К_об = Q_п.р. / С_о.з. , де

Q_п.р. – річний обсяг випущеної продукції;

С_о.з. – середньорічна вартість оборотних засобів, грн.

• Період обороту оборотних засобів – визначає ту кількість днів, на яку припадає один оборот оборотних засобів
  

Т_об = С_о.з. Д_к / Q_п.р. = Д_к / К_об , де

Д_к – кількість календарних днів у періоді, що розглядається.

Джерела утворення оборотних засобів.

Д
Джерела оборотних засобів підприємства

Власні кошти

Позичені кошти

Кошти, прирівняні до власних

• прибуток
  
• статутний фонд
  

- стійки пасиви

• різнострокові кредити
  
• позички
  

жерела утворення оборотних засобів – це фінансові ресурси, за рахунок яких вони формуються.


Рис. 2. Джерела формування оборотних засобів підприємства


Кожне підприємство, яке створюється, формує свої оборотні засоби за рахунок коштів засновників. У процесі виробничої діяльності додаткова потреба в оборотних засобах покривається за рахунок власних фінансових ресурсів, основним з яких є прибуток.

Велику роль у джерелах формування оборотних засобів відіграють прирівняні до власних фінансові кошти , до яких належать стійки пасиви. Стійки пасиви – це оборотні засоби, які юридично не належать підприємству, але постійно використовуються ним у господарському обігу. До них входять :

• заборгованість з резерву майбутніх платежів,
  
• стійка перехідна заборгованість постачальникам за акцептованими розрахункова ними документами
  
• заборгованість по заробітної плати та відрахування на соціальне страхування
  
• залишки амортизаційних відрахувань
  
• кредити банків та аванси замовників
  
• тимчасово вільні кошти спеціальних фондів та ін.
  

Народне господарство отримує економічний ефект при покращенні використання обігових коштів за рахунок їх вивільнення і можливості використання для організації виробництва на інших підприємствах.


Основними шляхами підвищення ефективності використання обігових засобів в енергетиці є скорочення витрат енергії на власні потреби, ліквідація над нормованих запасів палива, перехід на більш високі параметри пара, прискорення розрахунків з споживачами, а також скорочення витрат матеріалів, палива та ін. При транспортуванні, зберіганні, налагоджуванні обліку.


Контрольні запитання до теми 9 “ Оборотні фонди та оборотні засоби, їх структура та склад. Показники використання .”

1. Сутність оборотних засобів підприємства. Розподіл оборотних засобів.
   
2. Відмінність і подібність оборотних фондів та фондів обігу.
   
3. Оборотні засоби. Характеристика показників ефективності використання оборотних засобів.
   
4. Оборотні засоби. Шляхи підвищення ефективності використання оборотних засобів.
   
5. Оборотні засоби. Джерела формування оборотних засобів на підприємстві.
   

Задача.

Визначити кількість оборотів і тривалість одного обороту оборотних засобів по енергопідприємству, якщо N_у = 1000 МВт, h_у = 7000 год/рік, К_в.п. = 8%, С_об.з. = 20 млн.грн.


Задача.

Ремонтна організація виконала об’єм робіт на суму 180 млн. грн. За рахунок прийнятих деяких мір фактична тривалість одного обороту склала 80 днів проти 100 за планом. Визначити суму оборотних засобів, що вивільнилися.


Основні розбіжності між основним та оборотними фондами.

Показники	Участь у виробничому процесі
	Основні фонди	Оборотні фонди
Тривалість обороту	Беруть участь у багатьох виробничих циклах, зберігаючи свою початкову форму	Повністю використовуються у кожному циклі, змінюючи свою натуральну форму.
Спосіб перенесення своєї вартості на вартість готового продукту	Частинами, в міру зношування, шляхом нарахування амортизації	Протягом одного виробничого циклу, шляхом урахування витрат на сировину, матеріали тощо
Характер відшкодування вартості	Протягом усього періоду експлуатації	Безперервно, після кожного виробничого циклу

Тема 10: “Класифікація кадрів. Робота з персоналом енергопідприємств. Продуктивність праці”


Класифікація кадрів.

Найважливішим елементом продуктивних сил підприємства і основним джерелом його розвитку є люди, тобто персонал підприємства, трудові кадри підприємства, їх майстерність, освіта й фахова підготовка. Персонал підприємства, або кадри (постійний кваліфікований склад працівників підприємства) за принципом участі у виробничий діяльності поділяється на промислово-виробничий (ПВП) , який займається виробництвом та його обслуговуванням і непромисловий (працівники житлово-комунального господарства , лікувально-санаторних, дитячих закладів тощо) .

За характером виконуваних функцій персонал підприємства поділяється на категорії:

- керівники – це працівники, що обіймають керівні посади : директор, головний інженер, головний бухгалтер, начальники цехів, завідуючи, голови правління та ін.

- спеціалісти – це працівники, які виконують інженерно-технічні, економічні та деякі інші роботи: економісти, бухгалтера, адміністратори, юристи, соціологи та ін.

- службовці – це працівники, які готують і оформлюють документацію, облік та контроль, здійснюють господарське обслуговування, до них належать секретарі, діловоди, касири, робітники архівів, стенографісти та ін.

- робітники – це працівники, які безпосередньо зайняті у процесі створення товару. Залежно від того, в якому цеху вони працюють , працівники поділяються на основних, допоміжних та обслуговуючих. До цієї категорії зараховують також і молодшій обслуговуючий персонал (МОП): двірників, прибиральниць, охоронців, кур’єрів, гардеробників.

За специфікою і складністю виконуваних робіт персонал групується за: професіями, спеціальностями, кваліфікацією.

Професія –це вид трудової діяльності, якій потребує відповідного комплексу спеціальних знань і практичних навичок, наприклад: оператор, слюсар, зварник, економіст, бухгалтер і т.д.

Спеціальність – це комплекс знань у межах професії, наприклад: в межах професії “слюсар” виділяють спеціальності слюсар електромонтажних робіт, слюсар сантехнік, слюсар механоскладальних робіт, слюсар трубопровідник та ін.

Кваліфікація – це рівень спеціальних знань ті практичних навичок і відображає ступінь оволодіння робітником своєї професії. Рівень кваліфікації визначається розрядом.

Відсоткове співвідношення працівників за категоріями (виробничими, віковими, за статтю, за рівнем загальної і спеціальної підготовки та ін.) утворює структуру персоналу і визначає питому вагу відповідної групи працівників у загальній чисельності персоналу.

Чисельність персоналу не залишається постійною. В наслідок найму і звільненню працівників здійснюється рух персоналу. З метою обліку наявності та руху персоналу вводиться поняття облікової, середньо облікової та явочної чисельності.

Облікова чисельність – це кількість працівників незалежно від того, знаходяться вони на роботі , чи у відпустці, відрядженні, або звільнені.

Явочна – це та кількість працюючих, яка стала до роботи.

Середньооблікова – це чисельність за певний період часу, визначається як сума щоденної облікової чисельності , віднесена до кількості днів в цьому періоді.

Важливим показником, якій характеризує ефективність роботи з персоналом є текучість (плинність) кадрів.