Geum.ru

Історія народу вмирає тільки тоді, коли в душі кожної людини настає забуття. Минули епохи кривавих походів, народних противостоянь, воєнних лихоліть

Вид материалаДокументы

Содержание


Артем (Сєргєєв Ф. А.)
Подобный материал:
  1   2   3   4

Центральна бібліотека

Козелецької ЦБС


Їх іменами названі вулиці Козельця

(біобібліографічний довідник)


Козелець 2008


Передмова

Історія народу вмирає тільки тоді, коли в душі кожної людини настає забуття. Минули епохи кривавих походів, народних противостоянь, воєнних лихоліть. Ми звідали тяжку долю, і сьогодні не маємо права забувати про тих, хто жив і творив в ім’я свого народу. Щоб не поросли бур’янами прадідівські та дідівські могили, ми плвинні вшанувати імена своїх предків, які лишили по собі незабутню пам’ять. Назвами вулиць Козельця промовляє сама історія – складна, суперечлива, але це наша історія, і забувати про неї ми не можемо.

Всім тим, чиї імена носять вулиці нашого селища і присвячується короткий біобібліографічний довідник „Їх іменами названі вулиці Козельця”.

Довідник вміщує на своїх сторінках короткі біографічні відомості про тих, на честь кого названі вулиці селища.

Після кожної короткої біографії розташовано списки літератури з фондів Козелецької ЦБ про них, в тому числі енциклопедичні видання, збірники документів і матеріалів, спогади учасників, монографії, журнальні та газетні статті, художньо-історичні твори тощо.

Матеріал з довіднику розміщено в алфавіті персоналій.

Бібліографічні описи матеріалів після кожного прізвища розміщено за алфавітом прізвищ їх авторів і назв. Окремо виділено твори діячів, іменами яких названо вулиці.

Для зручності в користуванні довідник має допоміжний „Алфавітний покажчик авторів та назв книг і статей”.

Даний біобібліографічний довідник розрахований на вчителів, бібліотечних та музейних працівників, а також учнів 10 – 11 класів і середніх спеціальних учбових закладів.


Артем (Сєргєєв Ф. А.)

1883 – 1921

Професіональний револбціонер, радянський партійний і державний діяч. Народився в сім’ї підрядчика. В революційному русі з 1901 р. У 1901 – 1902 рр. навчався у Вищому технічному училищі в Москві. Відбував заслання у Сибірі. В 1910 р., здійснивши втечу, емігрував до Китаю, потім до Австралії. Після Лютневої революції 1917 р. повернувся до Росії.

У 1918 р. – Артем був одним з організаторів боротьби проти незалежності України. Загинув під час катастрофи аеровагона. Похований у Москві.


Література:

1. Артем (парт. псевд. Сєргеєва Федора) // Енциклоп. українознавства. – К., 1993. – С. 60. – Т. І.

2. Артем (парт. псевд. Сєргеєва Федора Андрійовича) // Укр. рад. енциклоп. – К., 1977. – С. 254. Т. І.

3. Артем (парт. псевд. Сєргеєва Федора Андрійовича) // Рад. енциклоп. іст. України. – К., 1969. – С. 75 – 76. - Т.І.

4. Кучер В. С. Ми не спимо на трояндах: Роман. – К.: Рад. письменник, 1967. – 271 с.

5. Полонський Р. Ф. Только бы хватило жизни: Повесть об Артеме. – М.: Политиздав, 1981. – 221 с.

6. Сєвєроов П. Ф. Юность Артема: Повесть. – К.: Веселка, 1986. – 292 с.


Богун І.

р. н. невід. – 1664

Герой визвольної боротьби українського народу проти шляхетської Польщі, військовий діяч. Походив з дрібної української шляхти. Влітку 1648 р. очолював селянські повстанські загони на Брацлавщині. Обраний кальницьким полковником, Богун відзначився 1651 р. при обороні Вінниці. Талант полководця і особисту хоробрість виявив у Берестецькій битві (1651). Богун був противником польського панування на Україні, і поляки ув’язнили його 1662 р. до фортеці в Маріенбурці. Був також проти орієнтації на Москву й закидав Ю. Хмельницькому переяславську угоду 1659 р. брав участь у поході гетьмана Правобережної України Тетері й польського війська на Лівобережну Україну, але поляки розстріляли його в лютому 1664 р. під Новгородом-Сіверським, підозрюючи, що богун таємно зносився з мешканцями Глухова, оточеного арміями поляків і Тетері.


Література:

7. Апанович О.Козацький лицар Іван Богун // Апанович О. Розповіді про запорозьких козаків. – К., 1991. – С. 181 – 190.

8. Богун Іван // Енциклоп. українознавства: Т. І. – К., 1993. – С. 147.

9. Богун Іван // Укр. рад. енциклоп. іст. України: Т. І. – К., 1977. – С. 504 – 505.

10. Богун Іван // Рад. енциклоп. іст. України: Т. І. – К., 1969. – С. 168 – 169.

11. Брезкун М. Загинув під Новгородом-Сіверським // Десн. правда. – 1987. – 17 лют.

12. Котляр М., Кульчицький С. Богун (Федоренко) Іван // Котляр., Кульчинський С. Шляхами Віків: Довідник з історії України. – К., 1973. – С. 74 – 75.


Ватутін М. Ф.

1901 – 1944

Радянський військовий діяч, генерал армії, Герой Радянського Союзу. Народився в селянській сім’ї. В армії з 1920 р. В 1922 р. закінчив Полтавську піхотну школу, в 1926 – Київську вищу об’єднану військову школу, в 1929 – Військову академію ім. М. В. Фрунзе, в 1937 – Академію Генштабу. З 1942 р. – командуючий Воронезьким фронтом, потім І-м Українським фронтом. Помер після тяжкого поранення. Похований у Києві, де йому споруджено пам’ятник.


Література:

13. Ватутін Микола Федорович // Укр. Рад. Енциклоп.: Т. 2. – К., 1978. – С. 138.

14. Ватутін Микола Федорович // Рад. енциклоп. іст. України: Т. І. – К., 1969. – С. 239.

15. Ватутин Николай Федорович // Великая Отечественная война. 1941 – 1945: Энциклоп. – М., 1985. – С. 122.

16. Н. Ф. Ватутин // Подвиг народа: Пам’ятники Вел. Отечест. Войны, 1941 – 1945. – М., 1984. – С. 201 – 202.

17. Памятник М. Ф. Ватутину // В памяти народной: Альбом. – К., 1985. – С. 55.

18. Штеменко С. М. Перед Курською битвою // Штеменко С. М. Генеральний штаб у роки війни: Кн. І, 2., К., 1987. – С. 192 – 213.


Вознесенська

На центральному майдані Козельця за 150 м від собору Різдва Богородиці височить Вознесенська церква, споруджена в 1866 – 1874 рр. Вона була збудована в час історичних стилів, що прийшли на зміну класицизму, який вичерпав свої можливості. Тоді на теренах Російської Імперії до складу якої входила і Україна, було побудовано велику кількість храмів у псевдоросійському стилі. Це уніфікувало та русифікувало культурно-історичне середовище національних територій, особливо України. Вознесенська церква є однією з небагатьох, в якій використано мотиви української архітектури. Незважаючи на цілком імпозантні, мальовничі вкна-люкарни, щільно стулені п’ять бань і загальні барокові обриси, вона все ж є пам’яткою не бароко, а архітектурного „історизму”.

Вознесенська церква – це мурований, п’ятибанний, хрещатий у плані храм з Східною та Західною апсидами. План церкви побудований за тим самим принципом, що ї план собору Різдва Богородиці. Та зовнішній вигляд церкви не радісно-святковий, як у собору, а більш стриманий, майже суворий. Чотири декоративних верхи над міжгілковими вставками нагадують оборонні вежі. Стіни гладко тиньковані й побілені. Витягнуті по вертикалі вікна з напівциркульними перемичками нагадують бійниці, як і в давньоруських храмах.

Інтер’єр Вознесенської церкви досить просторий, але зовсім не пов’язаний із зовнішнім виглядом. Так, бічні бані над міжгілковими комірками не розкриті у внутрішній простір. Іконостас та ікони в церкві зараз відсутні.

В 1975 – 1988 рр. Вознесенську церкву, яка як і інші Козелецькі храми постраждала під час другої світової війни, було відреставровано. З 1988 р. тут розміщується створений тоді ж музей історії ткацтва Чернігівщини, де зібрані дуже цікаві зразки тканих виробів Сіверщини, матеріали по історії родини Розумовських, а також регулярно проводяться виставки творів художників та майстрів декоративно-прикладного мистецтва Чернігівщини.

І разом з тим, церква залишається унікальним зразком традиційного для Лівобережної України ХVІІ – ХVІІІ ст. хрестового п’ятибанного храму, збудовано в період історизму.


Література:

19. Віроцький В. Д., та ін. Монастирі та храми землі сіверської. – К.: Техніка, 1999. – 231 с.

с. 79 – 81: Вознесенська церква у Козельці.

20. Вознесенська церква. // Чернігівщина: Енциклоп. дов. – К., 1990. – С. 133 – 134.

21. Малаков Д. В., Дерлеменко Є. По історичних містах Київської Русі: Фотопутівка. – К.: Мистецтво, 1990. – 311 с.

с. 94: Вознесенська церква.

22. Сапон В. Вознесенська церква у Козельці. // Десн. правда. – 2005. – 9 черв.

23. Шам О. Культові спогади Козельця: З історії рідного краю. // Ленін. шлях. – 1992. – 30 верес.


Воїни-інтернаціоналісти

У 80-ті роки нашого століття на далекій афганській землі була пролита кров наших молодих співвітчизників, в тому числі й козельчан. Час ставить суворі і неоднозначні питання: для чого вони опинилися там зі зброєю в руках? Яку мету переслідували? Хто вони загиблі і живі: жертви чи герої військово-політичних помилок? Полеглі мовчать. Пам’ять про них захищати живим.

На зорі нашої ери були сказані пророчі слова про те, що немає у світі більшої любові, а ніж та, котра примушує покласти душу свою за друга свого. Цією великою любов’ю освячена пам’ять про тих, чиє життя обірвалося в Афгані. Вони присягли на вірність Вітчизні, військовому товариству і клятви своєї дотрималися.

Ніхто не має права заборонити осмислювати історію, і нікому не дано права за інтересами політиків забувати про героїзм громадянини, солдата, який віддає життя за високу ідею... Розум не дасть зганьбити ім’я героїв. Совість не дозволить вирости траві забуття на їх могилах.


Література:

24. Афганистан болит в моей душе...: Воспоминания, дневники советских воинов, выполнявших интернациональный долг в Афганистане / Лит. Запись П. Ткаченко: Передисл. Ю. Теплова. – М.: Мол. Гвардия, 1990. – 254 с.

25. В горах стояла тиша: Єфрейтор О. А. Львов // Ленін. шлях. – 1995. – 15 лют.

26. Дмитренко А. Лист: Худож.-докум. Повесть. – К.: Дніпро, 1990. – 557 с.

27. Невгамовний характер: Прапорщик М. Л. Турчин // Ленін. шлях. – 1995. – 15 лют.

28. Проханов А. А. Там, в Афганистане...: Романы. – М.: Воениздат, 1998. – 607с.

29. Селихов К. Н. Необьявленная война: Записки афганского разведчика. – М.: „Известия”., 1986. – 272 с.


Войков П. В.

1888 – 1927

Учасник революційного руху в Росії, радянський дипломат. До 1917 р. – мешовик. В 1907 – 1917 рр. знаходиться в еміграції в Швейцарії. Повернувшист до Росії, в серпні 1917 р. вступив в партію більшовиків. В 1919 р. його було призначено заступником голови правління Центроспілки Росії, з 1920 р. - одночасно працює членом колегії Наркомату зовнішторгу. З жовтня 1924 р. Войкова призначено повпредом СРСР в Польщі. Вбитий 7 квітня у Варшаві. Похований в Москві.


Література:

30. Абрамов С. Войков Петр Лазаревич // Абрамов С. У Кремлевской стены. – М., 1988. – С. 153 – 154.

31. Войков Петро Лазаревич // Укр. Рад. Енциклоп.: Т.2. – К., 1978. – С. 361.

32. Войков Петро Лазаревич // Рад. енциклоп. іст. України. – К., 1969. – С. 343. – Т. І.

33. Войков Петр Лазаревич // Дипломатический словарь: Т. І. – М., 1985. – С. 215.

34. Жуковский Н. Полномочный представитель СССР // Жуковский Н. Дипломаты нового мира. – М., 1986. – С. 290 – 350.

35. Захаров С. А. Комиссар-дипломат. – Свердловск, 1962. – 125 с.


Гагарін Ю. О.

1934 – 1968

Перший у світі космонавт, Герой Радянського Союзу, полковник. В загоні космонавтів з 1960 р. 12 квітня 1961 р. здійснив перший в історії людства політ навколо землі на космічному кораблі „Восток”. Загинув у авіаційній катастрофі під час виконання тренувального польоту на літаку. Похований в Москві. Удостоєнний почесних звань і нагород ряду іноземних держав. Ім’ям Гагаріна названо кратер на зворотньому боці Місяця.


Література:

36. Гагарін Ю. О. Дорога в космос: Нотатки льотчика-космонавта СРСР / Літ. запис С. О. Борзенка, М. М. Денисова. – Пер. з рос. В. Г. Тищенко. – К.: Політвидав України, 1983. – 325 с.

37. Гагарин Ю. А. Єсть пламя!: Статьи, речи, письма, интервь. – М.: Молодая гвардия, 1971. – 190 с.

38. Гагарін В. Мій брат Юрій: Повість: Для серед. та ст. шк. віку / Пер. з рос. В. Г. Тищенка. – К.: Веселка, 1987. – 368 с.

39. Обухова Л. Юрій Гагарін: Повість-спогад. – К.: Молодь, 1974. – 228 с.

40. Романов А., Лебедев Л., Лукьянов Б. Гражданин Вселенной. Так устроен „Восток” // Романов А., Лебедев Л., Лукьянов Б. Сыны голубой планеты. – М., 1981. – С. 11 – 30.

41. Степанов В. А. Юрий Гагарин. – М.: Мол. гвардия, 1987. – 335 с.

42. Тищенко В. Г. Орбітою Гагаріна: Спогади. Діалоги. Хроніка: Для серед. та ст. шк. віку / Худож. М. В. Кисельов; фот. В. Г. Тищенка, фотохроніка ТАРС. – К.: Веселка, 1990. – 208 с.

43. Человек в космосе // Страницы советской космонавтики. – М., 1975. – С. 248 – 251.


Гайдар О. П.

1904 – 1941

Російський письменник. В 1918 р. добровольцем вступив у Червону Армію. Командував полком, воював на фронтах громадянської війни в Україні. Ці події він потім описав в оповіданні „Р. В. Р.”. Друкуватися почав з 1925 р. З перших днів Великої Вітчизняної війни був на Південно-Західному фронті спецкором газети „Комсомольская правда”, на сторінках якої регулярно друкував воєнні нариси з обложеного Києва, партизанського загону. Загинув у бою в с. Ліпнявому. В Каневі Гайдару споруджено пам’ятник і створено бібліотеку-музей його імені. За творами Гайдара поставлено кілька кінофільмів.


Література:

44. Гайдар А. Собрание сочинений: В 3 т. – М.: „Правда”, 1986.

45. Гайдар А. П. Избранное / Сост., автор предисл. и примеч. И. П. Мотяшов. – М.: Просвещение, 1983. – 400 с.

46. Гайдар А. П. Доля барабанщика: Повість дл ясеред. та ст. шкіл. віку. - К.: Молодь, 1984. – 264 с.

47. Гайдар А. Повести. Рассказы / Послесл. Л. А. Кассиля; Ил. Н. Г. Раковской. – М.: Правда, 1986. – 464 с.

48. Гайдар А. П. Тимур и его команда: Повести. – Донецк: Донбасс, 1991. – 174с.

49. Гайдар А. П. Школа: Повести, расскаpы. – Симферополь: Таврия, 1978. – 544 с.

50. А. П. Гайдар // Детская литература: Учеб. пособие для студентов пед. Ин-тов по спец. „Рус. яз. и лит.”. – М., 1987. – С. 185.

51. Аркадий Петрович Гайдар // Дановский А. В. Детская литература: Учеб. пособие для пед. училищ по спец. „Преподавание в нач. Классах общеобразоват. Школы”. – М., 1978. – С. 217.

52. Гайдар Аркадій Петрович // Укр. Рад. Енциклоп.: Т. 2. – К., 1978. – С. 453.

53. Тайдар Т. А. Голиков Аркадий из Армаса: Докум., воспоминания, размышления. – М.: Политиздат, 1988. – 318 с.

54. Комов Б. М. Аркадій Гайдар. – К.: Молодь, 1978. – 376 с.

55. Котов М. И., Лясковский В. Г. Гайдар на войне / Предисл. Н. Тихонова. – 2-е изд. – М.: Мол. гвардия, 1984. – 319 с.


Гнідаш К. С.

1914 – 1944

Радянський військослужбовець, майор, Герой Радянського Союзу. Народився в селянській сім’ї. Під час Великої Вітчизняної війни як командир оперативно-диверсійного центру перебував у ворожому тилу на території України та Білорусії зокрема на території колишнього Остерського району. Своєчасно розвідав оборонні споруди ворога на Десні й Дніпрі, чим сприяв швидкому форсуванню цих рік радянськими військами. Під його керівництвом пущено під укіс 21 фашистських ешелон, потоплено 10 пароплавів, висаджено в повітря залізничний міст через Дніпро поблизу Києва. Оточений ворогами знищив 22 фашиста і, не бажаючи здаватись у полон, підірвав себе гранатою.


Література:

56. В тылу врага // Гриченко И. Т., Головин Н. М. Подвиг. – Х., 1983. – С. 121 – 123.

57. Гнідаша вулиця // Чернігівщина: Енциклоп. дов. – К., 1990. – С. 172.

58. Гнідаша К. С. розвідувально-диверсійна група // Чернігівщина: Енциклоп. дов. – К., 1990. – С. 172 – 173.

59. Гусєв Б. Двоє в землянке: Кузька Гнедаш и Клара Давидюк // Люди молчаливого подвига. – М., 1987. – С. 313 – 333.

60. Гусєв Б. С. За три години до світанку: Повість / Пер. з рос. Г. Кулінич. – К.: Політвидав України, 1983. – 255 с.

61. Хомяк М. Коли нам було вісімнадцять... // Десн. правда. – 1995. – 27 лип.


Гоголь М. В.

1809 – 1952

Український та російський письменник. Писав російською мовою. Дитинство провів в с. Василівці (тепер Гоголєве) поблизу Миргорода. Закінчив Ніжинську гімназію вищих наук. в 1828 роціпереїхав до Петербурга. З 1834 р. – Гоголь ад’юнкт-професор на кафедрі загальної історії при Петербурзькому університеті. У 1836 р. Гоголь виїхав за кордон, де перебував, з переривами на приїзд до Росії, до 1843 р. жив у Швейцарії, Франції, Італії. Під впливом Гоголя в російській літературі виник напрям – „натуральна школа”. У творчості Гоголя значне місце займають твори української тематики. Ряд його творів екранізовано. М. В. Гоголю встановлено пам’ятники в Москві, Миргороді, Ніжині, Полтаві, Великих Сорочинцях та ін. Музеї М. В. Гоголя віжкрито в Ніжині та Великихх Сорочинцях.


Література:

62. Гоголь Н. В. Собраные сочинений: В 8 т. – М.: Правда, 1984.

63. Гоголь Н. В. Избранные сочинения: В 2 т. – М.: Худож. Лит., 1984.

64. Гоголь Н. В. Вечера на хуторе близ Диканьки: Повести, изд. пасичником Рудым Паньком. – Х.: Прапор, 1980. – 191 с.

65. Гоголь Н. В. Мертвые души. Поэма. – М.: Худож. Лит., 1985. – 368 с.

66. Гоголь Н. В. Миргород: Повести. – М.: Худох. Лит., 1969. – 237 с.

67. Гоголь Н. В. Пьесы / Примеч. Ю. В. Манна; Ил. С. А. Алимова. – М.: Правда, 1983. – 272 с.

68.Гоголь и современность: Творческое наследие писателя в движении эпох. – К.: Вища школа, 1983. – 148 с.

69. Докусов А. М., Качурин М. Г. Поэма Н. В. Гоголя «Мертвые души» в школьном изучении: Пособие для учителя. – М.: Просвещение, 1982. – 192 с.

70. Изучение творчества Н. В. Гоголя в школе: Пособие для учителя / Г. В. Самойленко. – К.: Рад. Шк., 1988. – 272 с.

71. Маркович В. Петербургские повести Н. В. Гоголя: Монографич. – Л.: Худож. Лит., 1989. – 208 с.

72. Машинский С. И. Художественный мир Гоголя: Пособие для учителей. – 2-е изд. – М.: Просвещение, 1979. – 432 с.

73. Турбин В. Н. Книга для учащихся. – М.: Просвещение, 1983. – 127 с.

Декабристи

Учасники таємних організацій у Петербурзі й на Україні, що готували державний переворот, скерований проти самодержавства й кріпаччини. Назва походить від невдалого повстання в Петербурзі 14 грудня 1825 р. таємні організації, що стали виникати після 1816 р. серед ліберальних офіцерів, на початку 20-х рр. оформилися як Північне товариство в Росії й Південне на Україні, засноване в 1821 р. До останнього входили офіцери розташованих тут частин російської 2 армії; воно поділялося на Тульчинстку, Кам’янську й Васильківську управи. Керівниками були брати Муравйови-Апостоли, М.Бестужев-Рюмін, С. Волконський, В. Давидов. На чолі Товариства був полковник П. Пестель, автор програмового трактату „Русская Правда”, в якому передбачалася ліквідація керівництва, рівність всіх громадян перед законом, особисті свободи і злиття всіх народів Росії в єдину централізовану економічно розвинену республіку.

Після кількагодинного повстання 14 грудня 1825 р. в Петербурзі й поразки Північного Товариства, члени Південного Товариства С.Муравйов-Апостол та М. Бестужев Рюмін 28 грудня 1825 року підняли повстання Чернігівського полку в Василькові, маючи намір іти на Київ, але не діставши підтримки від інших військових частин, були оточені й узяті в полон.

С. Муравйов_Апостол і М. Бестужев-Рюмін були страчені разом із арештованим перед повстанням К. Рилєєвим і П. Каховським. Решта викритих учасників руху декабристів були покарані каторгою або висланням у діючу армію на Кавказ. Високий є подвиг дружин декаристів, які добровільно поїхали за ними на каторгу до Сибіру.


Література:

74. Вяземский П. А. Элегии // Русская элегия ХVІІІ – начала ХХ века. – Л., 1991. – С. 259 – 269.

75. Декабристы. Избранные сочинения: В 2 т. – М.: Правда, 1987.

76. Кюхельбекер В. К. Избранное // Дельвиг А. А., Кюхельбекер В. К. Избранное. – М., 1987. – С. 216 – 574.

77. Поджио А. В. Записки // Русские мемуары. – М., 1989. – С. 352 – 386.

78. Рылеев К. Ф. Избранное / Сост., вступ. ст. и примеч. В. Б. Муравьева. – К.: Молодь, 1984. – 264 с.

79. Якушкин И. Д. Четырнадцатое декабря // Русские мемуары. – М., 1989. – С. 387 – 420.

80. Афанасьев А. В. …И помни обо мне: Повесть об Иване Сухинове. – М.: Политиздат, 1985. – 315 с.

81. Бурлачук Ф. Ф. Черниговского полка поручик. Сожженные мосты: Историч. Повесть. – К.: Воениздат, 1991. – 496 с.

82. Декабристи // Енциклоп. українознавства: Т. 2. – К., 1994. – С. 491 – 492.

83. Ковалець Я. Тарасове благословення: ДО 160-річчя повстання декабристів // Комс. гарт. – 1985. – 10 груд.

84. Поповникова С., Ларінова Л. Про що розповів автограф // Десн. правда. – 1978. – 10 січ.

85. Слонинский А. Черниговцы: Повесть о восстании Черниговского полка. – М.: Дет. лит., 1975. – 302 с.


Жуковський В. А.

1783 – 1852

Російський поет, перекладач. Один з основоположників російського романтизму. Учасник Вітчизняної війни 1812 р. Служба при царському дворі (з 1815 р.; з 1826 р. вихователь цесаревича) дала змогу Жуковському полегшити долю декабристів, О. Пушкіна, М. Лермонтова, сприяти викупові Т. Шевченка з кріпацтва. З 1841 р. жив за кордоном. Друкуватися почав у 1802 р. Т. Шевченко присвятив Жуковському поему „Катерина”. В 1837 р. відвідав Україну.Похований в Петербурзі в Олександро-Невсікій лаврі.