Одеська національна юридична академія шапошніков дмитро сергійович
| Вид материала | Документы |
- Одеська національна юридична академія, 1309.1kb.
- Одеська національна юридична академія На правах рукопису Дрьоміна Наталія Вікторівна, 1537.31kb.
- Одеська національна юридична академія, 937.51kb.
- Одеська національна юридична академія, 735.72kb.
- Одеська національна юридична академія на правах рукопису Якубовська Наталія олексіївна, 758.69kb.
- Одеська національна юридична академія, 909.91kb.
- Одеська національна юридична академія на правах рукопису стрелковська юлія олександрівна, 1529.73kb.
- Одеська національна юридична академія, 1361.16kb.
- Одеська національна юридична академія на правах рукопису аніщук ніна Володимирівна, 2529.87kb.
- Одеська національна юридична академія На правах рукопису Крестовська Наталя Миколаївна, 2287.48kb.
ОДЕСЬКА НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ
ШАПОШНІКОВ ДМИТРО СЕРГІЙОВИЧ
УДК 347. 426. 6
ВІДШКОДУВАННЯ ШКОДИ, ЗАВДАНОЇ ЗДОРОВ’Ю ТА ЖИТТЮ ОСОБИ, ЯКА БЕЗ ВІДПОВІДНИХ ПОВНОВАЖЕНЬ РЯТУВАЛА МАЙНО ІНШОЇ ОСОБИ
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук зі спеціальності 12.00.03 – цивільне право та цивільний процес, сімейне право, міжнародне приватне право
Науковий керівник
доктор юрид. наук, професор
М.О. Баймуратов
Одеса – 2005
ЗМІСТ
ВСТУП ..........................................................................................................4
Розділ 1. КОНЦЕПЦІЯ ЗОБОВ’ЯЗАНЬ, ЩО ВИНИКАЮТЬ У ЗВ’ЯЗКУ З РЯТУВАННЯМ МАЙНА ІНШОЇ ОСОБИ, У ВІТЧИЗНЯНОМУ ЦИВІЛЬНОМУ ЗАКОНОДАВСТВІ.............................15
1.1. Формування поглядів на категорію зобов’язань, що виникають внаслідок рятування майна іншої особи, у вітчизняній цивілістиці................15
1.2. Сутність та види зобов’язань, що виникають у зв’язку з
рятуванням майна іншої особи, за ЦК України 2003 р..........................32
Висновки до розділу...................................................................................43
Розділ 2. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЗОБОВ'ЯЗАНЬ, ЩО ВИНИКАЮТЬ У ЗВ’ЯЗКУ З РЯТУВАННЯМ МАЙНА ІНШОЇ ОСОБИ..................................................................................................................44
2.1. Типологічні ознаки та поняття зобов’язань, що виникають у зв’язку з рятуванням майна іншої особи..........................................................................44
2.2. Місце зобов’язань, що виникають у зв’язку з рятуванням майна іншої особи, у системі зобов’язань цивільного законодавства України..........64
2.3. Підстави та умови виникнення зобов’язань у зв’язку
з рятуванням майна іншої особи..........................................................................77
Висновки до розділу...................................................................................95
Розділ 3. СУБ’ЄКТИ ТА ЗМІСТ ЗОБОВ’ЯЗАНЬ ВІДШКОДУВАННЯ ШКОДИ, ЗАВДАНОЇ ЗДОРОВ’Ю ТА ЖИТТЮ ОСОБИ, ЯКА РЯТУВАЛА МАЙНО ІНШОЇ ОСОБИ.................................97
3.1. Суб’єкти зобов’язань, що виникають внаслідок завдання шкоди здоров’ю та життю особи, яка рятувала майна іншої особи.............................97
3.2. Визначення обсягу відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю рятувальника..............................114
3.3. Відшкодування моральної шкоди, завданої особі, яка без відповідних повноважень рятувала майно іншої особи……..........................133
3.4. Порядок відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю особи, яка рятувала майно іншої особи. Право держави на регресний позов до винної особи …..................................150
Висновки до розділу………………………………………………....….158
ВИСНОВКИ.............................................................................................160
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.……………………….......163
ВСТУП
Актуальність теми, обраної для виконання дисертаційного дослідження, зумовлена, передусім, тим, що максимальне забезпечення права на відшкодування шкоди відображує загальну тенденцію посилення захисту прав приватної особи, яка сформувалася в Україні від часів набуття незалежності.
Істотного значення при цьому набуває та обставина, що проголошення будь-яким суспільством курсу на розбудову правової держави означає не лише прийняття на себе обов’язку визнавати природні права людини, але й необхідність створення умов для реалізації цих прав і свобод. Відтак держава повинна чітко визначити правові засади своєї діяльності, межі своєї відповідальності перед тими своїми громадянами і взагалі перед будь-якими фізичними та юридичними особами, які, на вимогу Конституції України дотримуватися принципів співжиття, здійснювали дії, спрямовані на відвернення небезпеки, що загрожувала інтересам іншої особи, і внаслідок вчинення таких дій зазнали майнової або немайнової шкоди.
У зв’язку з цим у вітчизняній юриспруденції слушно наголошується на тому, що забезпечення прав та інтересів приватних осіб мусить мати не декларативні, а реальні форми, однією з гарантій чого є покладення на державу або іншу, зацікавлену у вчиненні рятувальних дій особу, обов’язку відшкодування шкоди у випадках, передбачених законом. Варто зазначити при цьому, що саме такий підхід характеризує ступінь розвитку демократії в суспільстві.
Актуальність теми дослідження зумовлюється також і тим, що зі здобуттям незалежності в Україні почалися розбудова демократичної правової держави, формування громадянського суспільства, в центрі уваги якого мають бути людина, захист її цивільних прав та законних інтересів. Всебічне забезпечення прав і свобод людини проголошено найвищою соціальною цінністю, що прямо закріплено у Конституції України від 28 червня 1996 року.
Звідси випливає, що турбота про відвернення небезпеки, яка може загрожувати як немайновим, так і майновим інтересам фізичних (а також юридичних) осіб, є моральним та конституційним обов’язком кожного громадянина України, а отже, певною мірою, й обов’язком колективів, які вони утворюють.
Гарантією майнових прав громадян і виконання відповідного обов’язку зацікавленими особами та державою є правило ст. 56 Конституції України, де закріплене право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Це положення є дуже важливим, оскільки нерідко саме внаслідок бездіяльності державних органів виникає необхідність вчинення особами, які не мають відповідних повноважень, дій, спрямованих на відвернення небезпеки, рятування від реальної загрози майна іншої особи, життя та здоров’я фізичної особи. Оскільки такі особи діють, фактично виконуючи приписи Конституції, які є нормами прямої дії, це дає їм підстави у разі виникнення шкоди звернутися до суду з приводу відшкодування завданої їм при рятуванні майнової та моральної шкоди не лише до власника (володільця) майна, але за певних умов також і до держави.
Із прийняттям нового Цивільного кодексу України 2003 р., який містить низку спеціальних норм, що досить детально регулюють відносини, пов’язані з відшкодуванням шкоди, яка виникла у зв’язку із вчиненням правомірних дій, в нашій державі було створено додаткові правові передумови для реалізації принципу максимально повного відшкодування шкоди особі, яка зазнала її внаслідок вчинення нею дій по виконанню конституційних вимог стосовно вчинення дій в інтересах держави, інших фізичних та юридичних осіб.
Визначальним принципом тут є положення, згідно з яким, оскільки держава прийняла на себе обов’язок забезпечувати безпеку приватної особи та її майна, на неї має покладатися обов’язок відшкодування шкоди потерпілому у всіх тих випадках, коли небезпека, що загрожувала цивільним правам та інтересам осіб, попереджається та ліквідується не державними органами або відповідними державними службовцями, а іншими особами, які зазнали шкоди у зв’язку із вчиненням ними рятувальних дій.
Сказане, зокрема, стосується випадків відшкодування шкоди, завданої здоров’ю рятувальника у зв’язку з рятуванням майна, яке здійснювалося фізичними особами добровільно, виключно на основі усвідомлення свого морального обов’язку та на виконання приписів Конституції України. Провідною тут є ідея, згідно з якою особа, здоров’ю якої завдано шкоди при виконанні конституційного та морального обов’язку по рятуванню майна іншої особи, повинна мати право на відшкодування такої шкоди.
Разом із тим, українське цивільне законодавство тривалий час не знало загального правила стосовно відшкодування шкоди, яка виникла у зв’язку з рятуванням майна іншої особи, що створювало труднощі при захисті прав і свобод громадян, а нерідко тягнуло й порушення їхніх цивільних прав та інтересів.
Глава 41 Цивільного кодексу УРСР 1963 р. містила лише норми, присвячені відшкодуванню шкоди, зазнаної громадянином внаслідок рятування соціалістичного майна, тією організацією, майно якої рятував потерпілий. Проте відшкодування шкоди, зазнаної при рятуванні майна фізичних осіб, так само, як і при рятуванні майна „несоціалістичних організацій” цивільним законодавством не передбачалося. У зв’язку з цим у працях вітчизняних та зарубіжних науковців (О.С. Йоффе, О.О. Красавчиков, С.Н. Ландкоф, Г.К. Матвєєв, П.Р.Стависький, Є.О. Харитонов та ін.) неодноразово зверталася увага на те, що відшкодування зазнаної при вчиненні таких дій шкоди можливе лише в порядку аналогії права, а деякі із цих вчених пропонували спеціальними нормами врегулювати це питання в цивільному законодавстві.
Однак, незважаючи на ці пропозиції, в радянському цивільному праві це питання так і не було вирішене. Існування зобов’язань, які виникають при рятуванні майна фізичної особи, цивільним законодавством не передбачалося аж до прийняття 16 січня 2003 р. нового Цивільного кодексу України, глава 80 якого, відображуючи зміни у концепції регулювання цивільних відносин, передбачає тепер поміж інших нових видів зобов’язань, спрямованих на відвернення шкоди, також і зобов’язання, які виникають внаслідок рятування майна іншої особи (ст. 1162 ЦК України).
Поява нового або кардинальне оновлення норм правового інституту, який існував раніше, природно, зумовлює необхідність теоретичного осмислення змісту та сутності норм, що складають цей інститут, ознак та умов виникнення відповідних зобов’язань, порядку та обсягу відшкодування шкоди в межах таких зобов’язань та аналізу низки інших питань, які виникають у цій галузі.
При цьому важливе значення має та обставина, що практика застосування судами положень відповідної норми значною мірою поки що відсутня (виняток складає практика відшкодування шкоди, зазнаної громадянами при рятуванні майна державних та громадських організацій, яка склалася ще на підставі норм глави 41 Цивільного кодексу УРСР 1963 р. Але й вона не відображує засад вирішення цього питання в новому цивільному законодавстві). Судова практика з цих питань ще лише має формуватися, а отже суддям також може бути корисним попередній теоретичний аналіз підстав, умов та порядку застосування ст. 1162 ЦК України 2003 р.
На підставі викладеного можна зробити висновок, що питання виникнення та реалізації обов’язку відшкодування шкоди, завданої здоров’ю та життю особи, яка без відповідних повноважень рятувала від реальної загрози майно іншої особи, яке має істотну цінність, є актуальними з теоретичної та практичної точок зору, а тому є всі підстави для вивчення цієї проблеми на рівні дисертаційного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Тема дисертаційного дослідження відповідає напрямкам досліджень Одеської національної юридичної академії “Правові проблеми становлення та розвитку сучасної Української держави” (державний реєстраційний номер 0101U001195), а також безпосередньо пов’язана з планом науково-дослідницької роботи кафедри цивільного права на 2001 – 2005 роки за темою “Традиція приватного права України”.
Теоретичною основою дослідження є праці вітчизняних та зарубіжних фахівців у галузі цивільного права, зокрема, твори М.М. Агаркова, С.С. Алексеєва, Д.В. Бобрової, В.Г. Вердникова, М.В. Гордона, О.В. Дзери, А.С. Довгерта, О.С. Йоффе, В.М. Ігнатенка, А.Ю. Кабалкіна, О.А. Красавчикова, Н.С. Кузнєцової, С.Н. Ландкофа, Л.А. Майданика, М.С. Малєїна, В.П. Маслова, Г.К. Матвеєва, І.Б. Новицького, В.Т. Нора, О.А. Підопригори, Й.О. Покровського, С.Д. Русу, В.О. Рясенцева, П.Р. Стависького, М.М. Сібільова, П. Сєдугіна, А.О. Собчака, Є.О. Суханова, В.А. Тархова, Є.О. Харитонова, Ю.С. Червоного, Я.М. Шевченко, М.Я. Шимінової, К.К. Яїчкова та ін.
Деякі з них присвячені аналізові деліктних зобов’язань та відповідальності за заподіяння шкоди в цілому (праці Д.В. Бобрової,
О.С. Йоффе, Н.С. Малєїна, В.П. Маслова, Г.К. Матвеєва, І.С. Ніжинської, В.Т. Нора, С.Д. Русу, А.А. Собчака, Я.М. Шевченко, К.К. Яїчкова та ін.). Але значна кількість досліджень стосується також окремих аспектів проблеми, що є предметом цього дисертаційного дослідження (зокрема, праці В.Г. Вердникова та А.Ю. Кабалкіна, С.Н. Ландкофа, М.С. Малєїна, П.Р. Стависького, П. Сєдугіна, Є.О. Харитонова та ін.).
Мета і задачі дослідження.
Метою дисертаційного дослідження є встановлення поняття, правової природи, умов виникнення та змісту зобов’язань, що виникають у зв’язку з рятуванням майна іншої особи, за цивільним законодавством України, а також з’ясування підстав, умов та особливостей відшкодування шкоди, завданої здоров’ю та життю особи, яка без відповідних повноважень рятувала майно іншої особи, логіки та специфіки правових рішень у цій галузі та визначення перспектив формування судової практики на підґрунті нових засад правового регулювання відповідних відносин в Україні.
У зв’язку з цим задачами автора цієї роботи були: з’ясування теоретичного підґрунтя аналізу таких ключових питань як встановлення загальних ознак та характеристика зобов’язань, що виникають у зв’язку з рятуванням майна іншої особи; аналіз можливості та доцільності диференціації зобов’язань, що виникають у зв’язку з рятуванням майна іншої особи, як зобов’язань родових, на окремі види в межах одного роду; визначення особливих умов виникнення зобов’язань внаслідок завдання шкоди здоров’ю та життю особи, яка без відповідних повноважень рятувала майно іншої особи; встановлення обсягу та порядку відшкодування шкоди, завданої життю та здоров’ю особи, яка рятувала від реальної загрози майно іншої особи.
Об’єктом дисертаційного дослідження є суспільні відносини, що виникають у зв’язку із завданням шкоди особі, яка без відповідних повноважень рятувала майно іншої особи.
Предметом дослідження є акти цивільного законодавства, якими встановлено відповідні зобов’язання, теоретичні питання та практика застосування відповідних норм.
Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є загальнонауковий діалектичний метод, а також спеціальні наукові методи логічного, системно-структурного, порівняльного та історичного аналізу, які у сукупності були застосовані для з’ясування сутності зобов’язань, що виникають у зв’язку з рятуванням майна іншої особи, та підстав їхньої диференціації, а також специфіки цих зобов’язань у залежності від виду та характеру завданої рятувальнику шкоди.
При цьому метод історичного аналізу застосовувався, головним чином, для встановлення засад та перебігу формування зобов’язань, що виникають у зв’язку з рятуванням майна іншої особи, визначення тенденцій та характеру їхнього розвитку.
Метод логічного аналізу використовувався при дослідженні змісту норм, які регулюють відносини, що виникають у зв’язку із завданням шкоди здоров’ю та життю особи, яка рятувала від реальної загрози майно іншої особи, у сучасному цивільному законодавстві України.
Метод системно-структурного аналізу служив для з’ясування системи недоговірних зобов’язань, місця у ній зобов’язань, що виникають у зв’язку з рятуванням майна іншої особи, у цивільному праві України, а також особливостей структури, видів, елементів тощо зобов’язань відшкодування шкоди, завданої здоров’ю та життю особи, яка без відповідних повноважень рятувала від реальної загрози майно іншої особи.
Використання методу порівняльного аналізу дало змогу здійснити порівняння головних положень зобов’язань, що виникають у зв’язку з рятуванням майна іншої особи, із суміжними відносинами та правовими інститутами, які пов’язані з проблематикою дисертаційного дослідження, а також порівняти між собою зобов’язання, які виникають внаслідок завдання шкоди здоров’ю та життю особи, яка рятувала від реальної загрози майно іншої особи, і зобов’язання, які виникають внаслідок завдання шкоди майну особи, яка рятувала від реальної загрози майно іншої особи.
Емпіричним підґрунтям дослідження є положення актів цивільного законодавства України та практика їхнього застосування. Оскільки судова практика з питань застосування ст. 1162 ЦК України 2003 р. ще тільки формується, авторові довелося обмежитися використанням тієї незначної практики з цих питань, що вже накопичилася, а також судовою практикою, що сформувалася стосовно випадків рятування державного майна. Разом із тим, теоретичний аналіз зобов’язань, що виникають у зв’язку із завданням шкоди здоров’ю та життю особи, яка без відповідних повноважень рятувала від реальної загрози майно іншої особи, може служити у подальшому підґрунтям формування судової практики у цій галузі.
Наукова новизна одержаних результатів.
Дисертація є першим комплексним дослідженням проблем зобов’язань, що виникають у зв’язку з рятуванням майна іншої особи, в цивільному праві України взагалі, і відшкодування шкоди, завданої здоров’ю та життю особи, яка без відповідних повноважень рятувала від реальної загрози майно іншої особи, зокрема, виконаним на матеріалах нового цивільного законодавства нашої держави.
У дисертаційному дослідженні вперше здійснено спробу сформулювати низку положень стосовно бачення проблем формування та розвитку інституту, норми якого регулюють відшкодування шкоди, що виникла у зв’язку з рятуванням майна іншої фізичної або юридичної особи, які враховували би сучасний стан вітчизняного цивільного законодавства та досягнення цивілістичної думки України.
Вперше зроблено спробу узагальнити та систематизувати положення норм цивільного законодавства України, що стосуються відшкодування шкоди, на підґрунті врахування специфічних правомірних дій, спрямованих на рятування майна іншої особи.
На підставі одержаних у процесі дисертаційного дослідження результатів на захист виносяться такі положення:
- Вперше обґрунтовується висновок про теоретичну логічність і практичну доцільність формування у вітчизняному цивільному законодавстві концепції відшкодування шкоди, завданої особі, яка вчиняла дії, спрямовані на відвернення загрози цивільним правам та інтересам іншої фізичної або юридичної особи;
- Вперше пропонується теза про формування у сучасному цивільному праві України диференційованої за суб’єктивними та об’єктивними критеріями системи зобов’язань, що виникають у зв’язку з рятуванням майна іншої особи;
- Вперше зроблено висновок про те, що в сучасній концепції цивільного законодавства Україні фактично існують два подібних за сутністю і зовнішніми ознаками інститути: зобов’язання, що виникають у зв’язку із завданням каліцтва, іншого ушкодження здоров’я або смерті фізичної особи у зв’язку з рятуванням нею майна іншої особи, і зобов’язання, що виникають у зв’язку із завданням шкоди майну фізичної або юридичної особи внаслідок рятування нею майна іншої особи;
- Вперше обґрунтовується висновок про існування у цивільному праві України специфічного виду зобов’язань, що виникають у зв’язку із завданням шкоди здоров’ю або життю фізичної особи, яка без відповідних повноважень рятувала майно іншої особи, що має істотну цінність;
- Додатково обґрунтовується положення про особливості суб’єктного складу зобов’язань, що виникають у зв’язку із заподіянням шкоди здоров’ю та життю особи, яка рятувала майно іншої особи, і які полягають в тому, що уповноваженим суб’єктом у таких зобов’язаннях може бути лише фізична особа (рятувальник або у випадку його смерті – особи, вказані у законі), а зобов’язаним суб’єктом – завжди лише держава;
- Вперше запропоноване положення про особливості змісту зобов’язань, що виникають у зв’язку із заподіянням шкоди здоров’ю та життю особи, що рятувала майно іншої особи, і які полягають у тому, що права та обов’язки учасників цих відносин пов’язані з відшкодуванням шкоди, завданої смертю, каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, і можуть виражатися як у матеріальній, так і в моральній шкоді, яка відшкодовується у повному обсязі державою;
- Вперше доведено, що суб’єктами зобов’язань, які виникають у зв’язку із заподіянням шкоди майну рятувальника, можуть бути будь-які фізичні особи, незалежно від ступеня їхньої дієздатності;
- Обґрунтовується положення про особливості пред’явлення регресних вимог до осіб, винних у завданні шкоди здоров’ю або життю рятувальника, які полягають в тому, що тут правила про зворотні вимоги до винних осіб мають застосовуватися з використанням аналогії закону та застосуванням норм ЦК України, що визначають наслідки створення загрози життю, здоров’ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи.
Практичне значення одержаних результатів полягає, насамперед, у тому, що на підґрунті положень і висновків дисертаційного дослідження зроблено низку пропозицій щодо уточнення положень окремих статей глави 80 ЦК України, які можуть бути використані у процесі доопрацювання Цивільного кодексу, підготовці нових законодавчих актів, які мають бути прийнятті на його розвиток, а також при формуванні вітчизняної судової практики у зазначеній галузі.
Апробація результатів дослідження. Дисертація обговорювалася по частинах і в цілому на засіданні кафедри цивільного права Одеської національної юридичної академії.
Головні положення дослідження викладені у 3 публікаціях:
1. Шапошніков Д. Поняття та характеристика зобов'язань, що виникають внаслідок рятування майна іншої особи за Цивільним кодексом України 2003 р. // Актуальні проблеми політики. Зб. наук. праць. Одеса: Фенікс, 2004. Вип. 22. С. 115121;
2. Шапошніков Д. Умови виникнення зобов’язань внаслідок рятування здоров’я та життя фізичних осіб, за новим Цивільним кодексом України // Актуальні проблеми держави і права: Зб. наук. праць. Одеса: Юрид. л-ра, 2004. – Вип. 22. – С. 577 – 585;
3. Шапошніков Д. Формування зобов’язань, що виникають у зв’язку з рятуванням майна іншої особи, в цивільному законодавстві // Актуальні проблеми держави і права: Зб. наук. праць. Одеса: Юрид. л-ра, 2004. – Вип. 23. – С. 317 – 325.
Теоретичні висновки, сформульовані в дисертаційному дослідженні, доповідалися та обговорювалися на: 7-й звітній науковій конференції професорсько-викладацького і аспірантського складу Одеської національної юридичної академії (м. Одеса, 22-23 квітня 2004 р.); 3-й міжнародній науково-методичній конференції “Римське право і сучасність” (м. Одеса,
14-15 травня 2004 р.); 1-й міжнародній науково-методичній конференції “Сучасні проблеми адаптації цивільного законодавства до стандартів Європейського Союзу” (м. Хмельницький, 3-4 грудня 2004 р.).
Структура дисертації. Дослідження будується за принципом поступального розгляду окремих питань, які пов’язані з його проблематикою.
Робота містить три розділи, присвячені оглядові літератури та встановленню особливостей формування концепції інституту, що є предметом дисертаційного дослідження; загальній характеристиці зобов’язань, що виникають у зв’язку з рятуванням майна іншої фізичної або юридичної особи; встановленню особливостей відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю особи, яка без відповідних повноважень рятувала від реальної загрози майно іншої особи, що має істотну цінність. Наприкінці дисертаційного дослідження узагальнено висновки, а також запропоновано деякі конкретні пропозиції стосовно вдосконалення норм актів цивільного законодавства України.
Повний обсяг дисертації становить 184 сторінки.
Список використаної літератури складає 253 найменування, займає 21 сторінку і охоплює використані автором законодавчі акти, а також спеціальні праці з проблематики дисертаційного дослідження, виконані українською, російською, польською та німецькою мовами.
Розділ 1.
КОНЦЕПЦІЯ ЗОБОВ’ЯЗАНЬ, ЩО ВИНИКАЮТЬ У ЗВ’ЯЗКУ З РЯТУВАННЯМ МАЙНА ІНШОЇ ОСОБИ, У ВІТЧИЗНЯНОМУ ЦИВІЛЬНОМУ ЗАКОНОДАВСТВІ
1.1. Формування поглядів на категорію зобов’язань, що виникають внаслідок рятування майна іншої особи, у вітчизняній цивілістиці
Приступаючи до розгляду питань створення зобов’язань, що виникають внаслідок рятування майна іншої особи і є предметом цього дисертаційного дослідження, передусім, слід зазначити, що відповідна ідея виникла досить пізно, а її основні положення тривалий час формувалися із значними труднощами.
Зокрема, варто зазначити, що на тлі відносно непогано розвинутих систем зобов’язань, які виникають внаслідок заподіяння шкоди, в стародавніх правових системах (шумерській, єгипетській, іудейській, вавилонській та ін.) не існувало навіть якоїсь подібності інституту відшкодування шкоди, що її зазнала особа, яка рятувала життя іншої особи або чуже майно [208, С. 57-59].
Те саме можна сказати про цивільне право Стародавньої Греції, де рятувальні дії, як такі, не породжували самі по собі жодного правового результату [208, С. 95-114].
Втім і найбільш розвинена правова система Античності, якою були закладені підвалини як західної [210], так і східної [209] європейських традицій приватного права, – римське право – практично весь час свого формування та розвитку не визнавала виправданість і правомірність втручання у приватну сферу іншої особи, що, передусім, пояснювалося так званим принципом „суверенітету приватної особи” [220].
Відомі історико-юридичні джерела не містять інформації про наявність якоїсь, хоча б спрощеної правової форми, опосередкування відносин, що виникають при рятуванні майна, також і у вітчизняному цивільному праві як у найдавніші, так і в більш пізні періоди його існування [61, С. 53-97; 62,
С. 9-109; 87, С. 35-54; 188, С. 10-102].
Не були відомі зобов’язання, що виникають внаслідок рятування чужого майна, і цивільному законодавству та цивілістичній доктрині Російської імперії, де поміж позадоговірних зобов’язань, як правило, згадувалися лише делікти та безпідставне збагачення [126, С.545-575; 243,
С. 526-528].
Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.php
Відзначаючи помітний вклад у розробку проблеми правового регулювання відшкодування шкоди, зазнаної при здійсненні рятувальних дій, багатьох відомих радянських цивілістів, слід, разом із тим, зазначити, що, на нашу думку, найбільш потужного розвитку ідея правового врегулювання відносин, що виникають при рятуванні майна іншої особи та відшкодування шкоди, якої зазнав при цьому рятувальник, набула саме в українській науці цивільного права.
Крім вже згадуваних вище праць професора С.Н. Ландкофа, якими фактично було започатковано цей напрямок наукових досліджень, важливе значення мали праці відомих вітчизняних правознавців - професора
Г.К. Матвеєва та П.Р. Стависького.
При цьому важливим було те, що коли Г.К. Матвеєв (як і більшість науковців, що досліджували цю проблему) торкався у своїй ґрунтовній статті лише деяких аспектів зазначеної проблеми [102, С. 66-67], П.Р. Стависький у дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук та в низці спеціальних публікацій детально досліджував конструкцію відповідних зобов’язань, їхній зміст, проблему визначення суб’єктів, на яких може покладатися відшкодування, та інші питання [185; 183, С. 17-20; 182, С. 89-127]. Цим відомим науковцем детально розглядаються функції нового інституту цивільного права, серед яких автор виокремлює компенсаційну, виховну і стимулюючу функції (при цьому йдеться не про матеріальне, а про моральне стимулювання).
На особливу увагу заслуговує дослідження П.Р. Ставиським правової природи цього виду зобов’язань, які ним, безумовно, відносяться до зобов’язань позадоговірних, але із специфікою, що притаманна лише їм. Для цього ним послідовно проводилося чітке й обґрунтоване розмежування зобов’язань з відшкодування шкоди, які виникають у зв’язку із завданням шкоди громадянину внаслідок рятування ним соціалістичного майна, з іншими видами позадоговірних зобов’язань, зокрема, з такими, як зобов’язання, що виникають внаслідок завдання шкоди, та зобов’язання що виникають внаслідок придбання або збереження майна без достатніх правових підстав.
На його думку, зобов’язання по відшкодуванню шкоди, що виникла у громадянина внаслідок рятування соціалістичного майна, не є цивільно-правовою відповідальністю. (Цей висновок був широко підтриманий в науці радянського цивільного права [80, С. 141; 9, 18; 95, С. 33]).
На підставі здійсненого дослідження характерних рис даного виду зобов’язань, П.Р. Стависький доходить висновку про те, що обов’язок організації по відшкодуванню шкоди у цьому випадку пов’язаний із ризиком, який несе організація.
Питання про ризик з метою з’ясування правової природи зобов’язань з відшкодування шкоди, що виникає у громадянина внаслідок рятування соціалістичного майна, розглядається науковцем у новій площині. Соціалістична організація, що має на праві власності або оперативного управління майно, несе перед державою відповідальність не лише за його раціональне використання, але й за відповідне збереження.
Інакше кажучи, кожна організація несе тягар і ризик усіх видатків, які необхідні для відвернення небезпеки її майну або для боротьби з цією небезпекою. Громадянин, таким чином, у момент рятування майна приймає на себе частину зусиль по збереженню майна, які мала б докласти сама організація. Саме тому, що ризик усіх видатків покладено на неї, організація і має відшкодувати шкоду громадянинові, який рятував її майно.
Проблема визначення правової природи цього виду зобов’язань викликала досить гостру дискусію серед цивілістів.
Так, якщо більшість авторів обов’язок організації відшкодувати шкоду, що виникла у громадянина при рятуванні соціалістичного майна, відмежовують від цивільно-правової відповідальності [179, С. 401], то автором, який послідовно відстоює цю позицію, є В.О. Тархов [192]. При цьому він виходить з тези про те, що будь-яке відшкодування шкоди є відповідальністю, але якщо відповідальність за вину є правилом, то відповідальність без вини просто становить виняток із цього правила.
Слід, однак, зауважити, що пізніше В.О. Тархов при аналізові цього виду зобов’язань вже не торкався питань визначення їх правової природи, визначаючи лише зміст, суб’єктний склад та умови виникнення зобов’язань з відшкодування шкоди, що виникає у громадянина внаслідок рятування соціалістичного майна [191, С. 192-194].
Відшкодування шкоди, зазнаної при рятуванні соціалістичного майна, розглядалося як форма юридичної відповідальності також В.Ф. Масловим, який таке відшкодування вважав санкцією за порушення юридичного обов’язку [101, С. 43]. І в більш пізніх працях він зазначав, що за дії по рятуванню потерпілий відповідальності не несе, але поведінка того, хто заподіяв шкоду супроводжується громадським осудом і тягне за собою цивільно-правову відповідальність [178, С. 392].
Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.php
Однак, у подальшому в працях вітчизняних та російських науковців ці пропозиції були дещо уточнені. Зокрема, аргументовано зверталося увагу на те, що відшкодування шкоди, зазнаної при рятуванні життя та здоров’я фізичних осіб, а також майна, що належить таким особам, можливе лише у порядку аналогії права, і пропонувалося врегулювати це питання в законодавстві [219, С. 558].
З часом дослідження деяких аспектів зазначених зобов’язань збагатилися низкою нових підходів до трактування поняття людини як фізичної особи, юридичного зрівнювання форм власності, більш рівноправного регулювання взаємин особи і держави, оновленого розуміння категорії зобов’язань та різновидів останніх тощо [72].
Підсумовуючи викладене вище, слід зазначити, що, як вже згадувалося, глава 41 ЦК УРСР 1963 р. передбачала виникнення зобов’язання внаслідок рятування соціалістичного майна, тобто майна, що знаходиться у державній або колективній власності. Разом із тим, правових підстав відшкодування шкоди, завданої при рятуванні майна інших осіб (зокрема, такого, що знаходилося у власності фізичних осіб або „несоціалістичних” юридичних осіб) зазначена глава ЦК УРСР не визначала.
Умовами виникнення зобов’язань із рятування державного та колективного майна вважалися: 1) наявність реальної загрози такому майну (тобто небезпеки, яка існувала реально, а не лише в уяві потерпілого );
2) вчинення громадянином дій, спрямованих на рятування майна, що знаходиться в державній або колективній власності; 3) виникнення у того, хто рятував державне або колективне майно, шкоди внаслідок вчинених ним рятувальних дій; 4) відсутність у громадянина, який здійснював рятувальні дії, обов’язку вчиняти такі дії, встановленого законом, трудовим або іншим договором тощо [230, С. 677].
Розмір та порядок відшкодування визначався на підставі загальних норм про зобов’язання, які виникають внаслідок заподіяння шкоди.
1.2. Сутність та види зобов’язань, що виникають у зв’язку з рятуванням майна іншої особи, за ЦК України 2003 р .
В результаті багаторічної дискусії та накопичення здобутків вітчизняної юридичної думки зобов’язання, що виникають внаслідок рятування здоров’я та життя фізичних осіб, а також майна іншої особи, нарешті отримали комплексне законодавче врегулювання у главі 80 ЦК України 2003 р.
Відображуючи зміни у концепції регулювання цивільних відносин, зазначена глава нового ЦК України передбачає тепер дві ситуації:
1) рятування здоров’я та життя фізичної особи; 2) рятування майна фізичної або юридичної особи.
Згідно зі ст. 1161 ЦК України шкода, завдана особі, яка без відповідних повноважень рятувала здоров’я та життя фізичної особи від реальної загрози для неї, відшкодовується державою у повному обсязі.
З цієї норми випливає, що внаслідок рятування здоров’я та життя фізичної особи виникають зобов’язання, суб’єктами яких є особа, яка вчиняла рятувальні дії (рятувальник – ним може бути як фізична, так і юридична особа), і держава в особі відповідних державних органів. Змістом цих зобов’язань є право рятувальника на відшкодування зазнаної ним шкоди і обов’язок держави відшкодувати шкоду, зазнану рятувальником, у повному обсязі (втрачений заробіток, пошкоджене майно, витрати на лікування тощо).
Умовами виникнення таких зобов’язань, як випливає зі змісту ст. 1161 ЦК України, є:
1) наявність загрози для здоров’я та життя фізичної особи;
2) відсутність у рятувальника повноважень (обов’язку) вчиняти рятувальні щодо іншої фізичної особи дії;
3) спрямованість дій на рятування здоров’я та життя іншої фізичної особи;
Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.php
При цьому має бути врахована та обставина, що акти цивільного законодавства України взагалі не містять будь-якої чіткої класифікації юридичних фактів за тими чи іншими ознаками, і навіть не вказують на критерії для таких класифікацій.
Натомість використано інший підхід: після загальної вказівки стосовно характеру підстав виникнення цивільних прав та обов’язків деякі види юридичних фактів конкретизуються. При цьому визначається кілька рівнів встановлення підстав виникнення цивільних прав та обов’язків: загальний, спеціальний і окремий.
Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.php
Спираючись на таке методологічне посилання, далі розглянемо загальні ознаки, властиві для зобов’язань, які виникають у зв’язку з рятуванням майна фізичної або юридичної особи в цілому, а також умови їхнього виникнення, особливостей суб’єктного складу та змісту зазначених різновидів зобов’язань, які виникають у зв’язку з рятуванням майна іншої особи, зокрема.
Висновки до розділу
Розгляд питань, що складають предмет дослідження цього розділу дисертації, дозволяє зробити висновок, що зобов’язання, які виникають у зв’язку з рятуванням майна іншої особи, є частковою новелою ЦК України 2003 р., яка стала результатом втілення у законодавстві низки пропозицій щодо законодавчого врегулювання відповідних відносин.
Разом із тим, огляд літератури свідчить про те, що, не зважаючи на значну увагу вітчизняних науковців до проблем відшкодування шкоди, завданої особі, яка рятувала майно іншої особи, низка елементів концепції даного виду зобов’язань, яка формувалася у вітчизняному цивільному праві протягом останніх шістдесяти років, не відповідає тим законодавчим рішенням, які мають місце в ЦК України 2003 р.
Таким чином, оновлення цивільного законодавства не знімає проблеми дослідження відповідних відносин, а, навпаки, робить її ще більш актуальною.
Аналіз поняття та сутності зобов’язань, які виникають у зв’язку з рятуванням майна іншої особи, дозволяє зробити висновок, що вони є так званими „зобов’язаннями, які виникають внаслідок відвернення шкоди”.
Підставою їхнього виникнення є свідомі правомірні дії особи, яка без відповідних повноважень рятує майно іншої особи. Передусім, за підставою виникнення досліджувані зобов’язання відрізняються як від договірних, так і від деліктних зобов’язань.
Розділ 2.
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЗОБОВ'ЯЗАНЬ, ЩО ВИНИКАЮТЬ У ЗВ’ЯЗКУ З РЯТУВАННЯМ МАЙНА ІНШОЇ ОСОБИ
2.1. Типологічні ознаки та поняття зобов’язань, що виникають у зв’язку з рятуванням майна іншої особи
Аналіз змісту ст. 1162 ЦК України дозволяє встановити найбільш характерні риси (ознаки) зобов’язань, які виникають у зв’язку з рятуванням майна іншої особи, а потім на цій основі спробувати сформулювати визначення поняття відповідних зобов’язань.
Як підґрунтя для подальших досліджень оберемо зміст та сенс положень ст. 1162 ЦК України, а також удамося до системно-структурного аналізу концепції Цивільного кодексу стосовно розташування вказаної та інших норм у його структурі.
Спираючись на таку методологічну основу, можна зробити висновок, що головними ознаками зобов’язань, які виникають у зв’язку з рятуванням майна фізичної або юридичної особи, є такі риси.
По-перше, має бути врахована та обставина, що цивільні права та обов’язки учасників відносин, що виникають у зв’язку з рятуванням майна фізичної або юридичної особи, у сукупності утворюють цивільні правовідносини, тобто такий правовий зв’язок, що ґрунтується на нормах цивільного права, між юридично рівними суб’єктами, які виступають як носії цивільних прав та обов’язків [215, С. 67; 229, С. 61-62].
Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.php
Результатом їхнього регулювання є надання потерпілому нового суб’єктивного цивільного права відносного характеру (поряд із порушеним абсолютним правом або замість нього) і покладення на зобов’язану особу (державу, власника або володільця майна) нового суб’єктивного обов’язку, передбаченого нормами глави 80 ЦК України 2003 р., зокрема, ст. 1162 ЦК України. Згідно з положенням зазначеної норми вказаний у законі суб’єкт (держава, власник або володілець майна) зобов’язаний відшкодувати шкоду, завдану каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи, а також майну фізичної або юридичної особи, яка здійснювала рятувальні дії, а потерпіла особа має право вимагати від зобов’язаного суб’єкта виконання цього обов’язку.
При цьому, як зазначалося в літературі, суб’єктивне цивільне право, яке виникає при цьому у потерпілої особи, відрізняється від її порушеного абсолютного цивільного права тим, що воно є відносним, оскільки йому відповідає суб’єктивний цивільний обов’язок конкретної особи. Саме виникнення цього цивільного обов’язку зобов’язаної особи (так само, як і суб’єктивного цивільного права уповноваженої особи) ґрунтується на діях (поведінці) потерпілого [127, С. 145-146].
Із врахуванням викладеного, можна узагальнено виокремити низку відмінностей між договірними та недоговірними зобов’язаннями стосовно тих відносин, які виникають при завданні шкоди рятувальнику у зв’язку із вчиненням ним без відповідних повноважень рятувальних дій стосовно майна іншої особи.
Зокрема, відмінності між договірними та недоговірними правовідносинами визначаються різним характером та властивостями підстав їхнього виникнення.
Так, підставою виникнення зобов’язання внаслідок рятування майна іншої особи є складна юридична сукупність, яка охоплює вчинення рятувальником правомірних дій, спрямованих на відвернення загрози знищення або пошкодження майна іншої особи, та завдання у зв’язку з цим рятувальнику матеріальної або моральної шкоди, внаслідок чого відбувається порушення його абсолютного права на здоров’я, життя, майно тощо.
Договірне правоохоронне зобов’язання виникає натомість в результаті порушення відносних договірних прав і обов’язків у конкретних регулятивних цивільних правовідносинах, які опосередковують реалізацію цивільно-правового договору.
Відмінності підстав виникнення зобов’язань внаслідок рятування майна іншої особи та підстав виникнення договірних зобов’язань, у свою чергу, зумовлюють також відмінності в юридичній природі обов’язку боржника.
У договірних відносинах обов’язок боржника – це додатковий обов’язок, що виникає внаслідок неналежного виконання договору і додається до основного обов’язку. У зобов’язаннях, що виникають у зв’язку з рятуванням майна іншої особи, обов’язок боржника – це новий відносний обов’язок відшкодування шкоди, який покладається на державу, власника або володільця майна з метою забезпечити компенсацію шкоди, завданої особі, яка вчиняла правомірні дії, спрямовані на відвернення небезпеки, що загрожувала майну іншої особи.
До того ж договірні зобов’язання та зобов’язання, що виникають у зв’язку з рятуванням майна іншої особи, відрізняються особливостями суб’єктного складу тих та інших зобов’язань, а також різним типом їхньої динаміки.
У договірних відносинах суб’єкти відомі відразу, а, крім того, після порушення договору склад їхній практично не змінюється (за винятком відносин поруки та гарантії, де забезпечення належного виконання договірних зобов’язань досягається шляхом залучення до виконання обов’язків за договором третіх осіб, а також деяких спеціальних випадків заміни сторін у зобов’язаннях [81, С. 113-115]).
Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.php
«Зобов’язання, що виникають внаслідок вчинення дій, спрямованих на рятування майна іншої особи, це такий правовий зв’язок, внаслідок якого особа, якій було завдано шкоди у зв’язку із вчиненням дій, спрямованих на рятування майна іншої (фізичної або юридичної) особи, має право вимагати відшкодування цієї шкоди від держави, власника або володільця майна в обсязі і на засадах, визначених законом, а зазначені суб’єкти зобов’язані цю вимогу виконати».
2.2. Місце зобов'язань, що виникають у зв’язку з рятуванням майна іншої особи, поміж інших недоговірних зобов’язань
Звертаючись до розгляду питання про місце зобов’язань, що виникають внаслідок завдання шкоди під час рятування майна іншої фізичної або юридичної особи, передусім, необхідно провести чітку межу між цими зобов’язаннями та зобов’язаннями, які виникають внаслідок заподіяння шкоди, або, так званими, деліктними зобов’язаннями. (Останні, у свою чергу, утворюють досить складну логічно-структурну систему [70, С. 104-112]. Однак, розгляд означеного питання виходить за межі проблематики даного дисертаційного дослідження і тому тут ми його не торкаємося).
Деліктні зобов’язання у найбільш загальному вигляді можуть бути визначені як такі, що виникли внаслідок правопорушення (делікту), правовідносини, один із учасників яких (потерпілий, кредитор) має право вимагати від особи, що завдала йому шкоди (чи іншої особи, зазначеної в законі), відшкодування шкоди, заподіяної правопорушенням, а той, хто завдав шкоди (боржник), зобов’язаний цю вимогу виконати [39, С. 374-375; 156, С. 12].
Необхідність розмежування зазначених видів зобов’язань пояснюється тим, що і в тому, і в іншому випадку підставою виникнення цивільних прав та обов’язків є завдання шкоди тому, хто здійснював рятувальні дії, тобто юридичний факт, який зовні виглядає як обставина одного й того самого типу.
Разом із тим, враховуючи цю подібність, слід звернути увагу також і на те, що між деліктними зобов’язаннями та зобов’язаннями, що виникають внаслідок рятування майна іншої фізичної або юридичної особи, існує низка істотних відмінностей.
Перша (і, на нашу думку, головна) відмінність між цими зобов’язаннями полягає в тому, що підставою виникнення деліктних зобов’язань є завдання шкоди правопорушенням, а підставою виникнення зобов’язань внаслідок дій, спрямованих на рятування здоров’я та життя фізичних осіб, є завдання шкоди в результаті вчинення правомірних дій, які не лише не є протиправними, але навпаки, є виконанням морального обов’язку надання взаємодопомоги, а тому заохочуються суспільством.
Друга з істотних відмінностей стосується суб’єктного складу тих та інших вказаних вище зобов’язань.
Деліктоздатною, тобто здатною відповідати за вчинення правопорушення, відповідно до положень ЦК України 2003 р. визнається фізична особа, яка досягла 14-літнього віку і яка не визнана у встановленому порядку недієздатною (ст. ст. 1166, 1179, 1185 ЦК України).
За осіб, що не відповідають цим вимогам, шкоду відшкодовують батьки (усиновителі), опікун чи заклад, який зобов’язаний здійснювати нагляд за ними, якщо тільки останні не доведуть, що шкоди було завдано не з їх вини (ст. 1178, 1184 ЦК України.) [42, С. 86].
Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.php
Крім того, поняття самозахисту є ширшим за здійснення власне рятувальних дій, оскільки охоплює можливість використання самотужки передбачених законом засобів захисту своїх прав та прав інших осіб також у речових правовідносинах, у зобов’язаннях, що вже існують на момент використання самозахисту тощо [6, С. 125, 150].
Із цих міркувань слід визнати, що самозахист є лише одним із шляхів рятування майна іншої фізичної або юридичної особи. До того ж він стосується, головним чином, порядку захисту цивільних прав, а не характеру зобов’язань, які при цьому виникають. Тому між ними ставити знак рівності не можна.
Із врахуванням наукових результатів, отриманих при розгляді питань, що складали предмет досліджень у цьому розділі, можна перейти до аналізу особливостей підстав та умов виникнення зобов’язань внаслідок завдання шкоди здоров’ю та життю фізичної особи у зв’язку з рятуванням нею майна іншої особи, а потім – розглянути особливості відшкодування шкоди, завданої майну особи, яка без відповідних повноважень рятувала майно іншої особи.
2.3. Підстави та умови виникнення зобов’язань у зв’язку з рятуванням майна іншої особи
Як зазначалося вище, умовами виникнення зобов’язань внаслідок вчинення дій, спрямованих на рятування майна іншої фізичної або юридичної особи, як випливає зі змісту ст. 1162 ЦК України, є:
1) наявність реальної загрози для майна іншої (фізичної або юридичної) особи;
2) істотна цінність майна, яке інша особа рятувала від реальної загрози;
3) відсутність в особи відповідних повноважень рятувати від реальної загрози майно іншої особи, яке має істотну цінність;
4) спрямованість дій особи на рятування майна іншої фізичної або юридичної особи, яке має істотну цінність;
5) виникнення в особи шкоди внаслідок вчинення нею рятувальних дій щодо майна іншої фізичної або юридичної особи, яке має істотну цінність.
Для того, щоб встановити зміст зазначених обставин, доцільно далі розглянути їх детальніше як умови виникнення відповідних зобов’язань.
Першою з них має бути розглянута вимога наявності реальної загрози для майна іншої особи, яка у цьому випадку виступає, також як передумова виникнення зобов’язань, пов’язаних із рятуванням майна іншої особи.
Як зазначав П.Р. Стависький, наявність небезпеки є тією обставиною, яка зумовлює необхідність втручання рятувальника у ситуацію, що склалася.
Отже, своєрідною передумовою і одночасно умовою виникнення зобов’язань внаслідок рятування майна іншої особи слід вважати наявність реальної загрози майна фізичної або юридичної особи: адже, у разі, коли така загроза відсутня, то немає необхідності вчиняти рятувальні дії, а отже питання про виникнення відповідних зобов’язань взагалі поставати не може [182, С. 28-38].
Під загрозою у даному випадку слід розуміти можливість виникнення негативних наслідків для об’єктів цивільного права, зокрема, майнових цивільних прав, що належать фізичній або юридичній особі (ст. ст. 1, 2 ЦК України)
Характеризуючи загрозу, як умову виникнення зобов’язань внаслідок рятування майна іншої особи, варто звернути увагу на те, що у ст. 1162 ЦК України йдеться не просто про загрозу майну іншої особи, а саме про „реальну загрозу” цьому майну. Інакше кажучи, у вказаній нормі йдеться про існування такої, що дійсно має місце, загрози, а не уявної небезпеки, такої, про яку виникло помилкове враження у того, хто здійснював рятувальні дії.
Слід зазначити, що при вирішенні цього питання розробниками Цивільного кодексу України була сприйнята позиція, яку обґрунтовував відомий радянський цивіліст О.С. Йоффе, який наголошував на тому, що при характеристиці підстав для вчинення рятувальних дій є необхідною вказівка не лише на „реальність”, але і „наявність” загрози [64, С. 100-101].
Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.php
Однак, слід зазначити, що, на відміну від поділу майна на нерухомі та рухомі речі, що містить критерій, який дає високу вірогідність правильного віднесення майна до такого, що має істотну цінність, поділ майна на головні та другорядні речі ґрунтується на критерії відносному.
„Відносність” критерію тут зумовлюється тим, що головна річ може мати істотну цінність лише стосовно другорядної речі. До того ж, не виключена можливість більшої номінальної вартості, наприклад, плодів і доходів, ніж речі, яка дає ці плоди і доходи.
Отже, віднесення майна, якому існувала реальна загроза, до основних речей, може служити лише первісним, вихідним критерієм для встановлення їх дійсної „істотної цінності”.
Необхідною умовою виникнення зобов’язань внаслідок рятування майна іншої особи, як випливає зі ст. 1162 ЦК України, є також відсутність у рятувальника „відповідних повноважень” вчиняти рятувальні щодо майна іншої особи дії.
Передусім, така вимога означає, що дії, спрямовані на рятування майна іншої особи, мають вчинятися рятувальником добровільно, з власної ініціативи та благородних спонукань. Тому професійні рятувальники, пожежники та ін. не визнаються суб’єктами вказаних зобов’язань. Підстави та умови відшкодування зазнаних ними збитків визначаються спеціальними угодами з потерпілими і відповідними актами цивільного та іншого законодавства.
Разом із тим, вказівка на „добровільність дій” не може замінити собою характеристики поняття „відповідні повноваження”, вжитої у законі.
Таким чином, оскільки у ст. 1162 ЦК України йдеться про відсутність у рятувальника „відповідних повноважень” рятувати майно іншої особи від реальної загрози, виникає питання: що слід розуміти у даному випадку під „повноваженнями” ?
Така постановка питання є тим більш актуальною, що традиційно термін „повноваження” і в цивілістиці взагалі, і в новому цивільному законодавстві України, зокрема, стабільно вживається у зв’язку з категорією представництва. Отже, у даному випадку слід не лише встановити зміст і сенс терміна „повноваження”, але й з’ясувати, чи то йдеться про одну й ту саму категорію, чи то має місце позначення одним терміном різних правових феноменів.
Слід зазначити, що у найбільш загальному вигляді повноваження в юридичній літературі визначають як право однієї особи діяти від імені іншої особи з правовими наслідками для останньої [172, С. 228; 43, С. 399; 224, С. 226].
Саме у зв’язку з цим поняття та юридична сутність категорії „повноваження”, як зазначалося, розглядається звичайно при аналізові правовідносин представництва, де пропонуються його більш або менш детальна характеристика.
При цьому деякі автори просто зазначають, що повноваженнями особа, яку представляють (довіритель), наділяє іншу особу (представника) для виступу від її імені [41, С. 337]. Інші визначають повноваження як коло прав і обов’язків, які покладаються на представника законом чи договором, що окреслює міру можливої поведінки представника стосовно третіх осіб [44, С. 271].
На думку О.С. Йоффе, повноваження – це юридична дія, юридичний факт, що визначає межу приєднання до правоздатності особи, яку представляють, дієздатності представника [65, С. 202].
Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.php
При цьому слід мати на увазі, що шкода може бути як майнового, так і немайнового характеру. Загальні положення про відшкодування моральної та майнової шкоди містяться у ст.ст. 22, 23 ЦК України.
Разом із тим, враховуючи ту обставину, що відшкодування шкоди, завданої особі, яка рятувала від реальної загрози майно іншої особи, складає зміст зобов’язань, що виникають на цій підставі, питання визначення видів та обсягу такої шкоди доцільно розглянути у спеціальному розділі цієї роботи.
Висновки до розділу
Дослідження типологічних ознак та поняття зобов’язань, що виникають у зв’язку з рятуванням майна іншої особи дозволяє зробити висновок, що ці зобов’язання відрізняються як від договірних, так і від недоговірних зобов’язань, тим, що підставою їхнього виникнення є свідомі правомірні дії особи, яка без відповідних повноважень рятує майно іншої особи.
Що стосується інших недоговірних зобов’язань, які виникають внаслідок вчинення правомірних дій, то від них зобов’язання, що виникають у зв’язку з рятуванням майна іншої особи, відрізняються характеристикою дій, які вчиняються, їхньою спрямованістю на певний об’єкт, а також наслідками, передбаченими у Цивільному кодексі України.
Умовами виникнення зобов’язань внаслідок вчинення дій, спрямованих на рятування майна іншої фізичної або юридичної особи, є:
1) наявність реальної загрози для майна іншої (фізичної або юридичної) особи;
Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.php
Відповідно до цього визначаються і вимоги до рятувальника: у першому випадку це може бути лише фізична особа, тоді як у другому – рятування може здійснюватися не лише фізичною, але також і юридичною особою.
Розділ 3