Одеська національна юридична академія шапошніков дмитро сергійович
| Вид материала | Документы |
- Одеська національна юридична академія, 1309.1kb.
- Одеська національна юридична академія На правах рукопису Дрьоміна Наталія Вікторівна, 1537.31kb.
- Одеська національна юридична академія, 937.51kb.
- Одеська національна юридична академія, 735.72kb.
- Одеська національна юридична академія на правах рукопису Якубовська Наталія олексіївна, 758.69kb.
- Одеська національна юридична академія, 909.91kb.
- Одеська національна юридична академія на правах рукопису стрелковська юлія олександрівна, 1529.73kb.
- Одеська національна юридична академія, 1361.16kb.
- Одеська національна юридична академія на правах рукопису аніщук ніна Володимирівна, 2529.87kb.
- Одеська національна юридична академія На правах рукопису Крестовська Наталя Миколаївна, 2287.48kb.
СУБ’ЄКТИ ТА ЗМІСТ ЗОБОВ’ЯЗАНЬ ВІДШКОДУВАННЯ ШКОДИ, ЗАВДАНОЇ ЗДОРОВ’Ю ТА ЖИТТЮ ОСОБИ, ЯКА РЯТУВАЛА МАЙНО ІНШОЇ ОСОБИ
3.1. Суб’єкти зобов’язань, що виникають внаслідок завдання шкоди здоров’ю та життю особи, яка рятувала майна іншої особи
Як згадувалося вище, ст. 1162 ЦК України фактично розрізняється два різновиди зобов’язань стосовно відшкодування шкоди, завданої особі, яка без відповідних повноважень рятувала майно іншої особи. При цьому критерієм розмежування зазначених зобов’язань, як випливає із зазначеної норми, передусім, є характер завданої шкоди, результатом чого, у свою чергу, є поява ще одного критерію розмежування даних відносин – специфічний суб’єктний склад і в одному і в іншому випадках.
Зокрема, частиною першою ст. 1162 ЦК України передбачається відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи, яка без відповідних повноважень рятувала майно іншої особи. Отже, як випливає з цієї норми, нею фактично встановлюється специфічний різновид зобов’язань, які виникають у зв’язку з рятуванням майна іншої особи.
Критерієм виокремлення цього різновиду зазначених зобов’язань є характер завданої шкоди – каліцтво, інше ушкодження здоров’я або смерть фізичної особи, яка рятувала майно іншої особи. До її розгляду ми ще повернемося далі, а поки що більш детально охарактеризуємо суб’єктний склад зобов’язань внаслідок завдання шкоди здоров’ю або життю особи, яка рятувала майно іншої особи, що має істотну цінність, від реальної загрози для цього майна.
Передусім, тут варто зазначати, що, як випливає вже із самого формулювання, що міститься у зазначеній нормі, суб’єктом права на відшкодування (кредитором) у даному випадку, як правило, має бути фізична особа.
Такий висновок ґрунтується не лише на врахуванні наявності у частині 1 ст. 1162 ЦК України згадки про „фізичну особу” як потерпілу, але також витікає із самого характеру завданої у цьому випадку шкоди, оскільки не може йтися про каліцтво, інше ушкодження здоров’я або смерть стосовно юридичної особи. Навіть у тих випадках, коли шкода такого роду завдана працівникам юридичної особи, які рятували майно іншої особи, у зобов’язаннях по рятуванню буде йтися про відшкодування шкоди, завданої майну юридичної особи, яка відшкодувала шкоду, завдану майну її працівників.
Крім того, у цій же нормі ЦК України визначається ще один специфічний суб’єкт таких зобов’язань – боржник. У даному випадку це держава, яка має відшкодувати шкоду, завдану здоров’ю або життю фізичної особи, у повному обсязі.
До того ж, якщо кредитор у зазначених зобов’язаннях може змінюватися в залежності від особливостей характеру завданої шкоди (у випадках каліцтва або іншого ушкодження здоров’я це сама особа, якій завдано шкоди при рятуванні нею чужого майна, а у випадках смерті особи, яка вчиняла рятувальні дії стосовно майна іншої особи, це її утриманці або інші особи, вказані у законі), то боржник завжди залишається незмінним – ним виступає держава в особі її уповноважених на те органів.
Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl
Як випливає з формулювання правила частини першої ст. 1191 ЦК України, регресний позов має бути поданий саме до особи, яка завдала шкоди (підкреслено нами – Д.Ш.).
Однак, у зобов’язаннях, що виникають внаслідок завдання шкоди особі, яка рятувала від реальної загрози майно іншої особи, виникнення шкоди, як правило, є результатом власних дій потерпілого, а не результатом конкретних вчинків власника (володільця) майна. Тому встановлення факту „завдання” ним шкоди потерпілому виглядає доволі проблематичним.
І хоча тут, скоріше, йдеться про виняток із загального правила, оскільки випадки створення загрози власному майну його власником (володільцем) не є типовими, однак сама по собі згадана вище правова ситуація, без сумніву, має враховуватися.
До цієї проблеми ми повернемося трохи далі, а поки що з’ясуємо можливість застосування не цього загального правила про зворотну вимогу, а спеціального правила про право регресу держави. Адже, поряд із загальним положенням частини першої ст. 1191 ЦК України про право регресу до винної особи у Цивільному кодексі існує інша норма, яка спеціально передбачає право регресу стосовно шкоди, відшкодованої державою та іншими соціально-публічними утвореннями.
Так, частина друга ст. 1191 ЦК України встановлює, що держава, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, юридичні особи мають право зворотної вимоги до фізичної особи, винної у вчиненні злочину, в розмірі коштів, витрачених на лікування особи, яка потерпіла від цього злочину.
Тобто, у цьому випадку спеціально застерігається право зворотної вимоги держави до фізичної особи, винної у вчиненні злочину проти здоров’я іншої фізичної особи. Правила даної норми ЦК України застосовуються за наявності таких обставин: а) наявність особистої шкоди – ушкодження здоров’я фізичної особи; б) протиправна поведінка особи, яка завдала шкоди, містить ознаки злочину; в) відшкодування шкоди мало місце за рахунок держави [231, С. 776].
Слід зазначити, що і в даному випадку при спробі застосувати регресну вимогу до відносин, які виникають внаслідок завдання шкоди здоров’ю або життю особи, яка рятувала майно іншої особи, виникає, знову-таки та сама проблема встановлення причинного зв’язку між злочинними діями, якими створена реальна загроза майну, що має істотну цінність, і шкодою, завданою здоров’ю потерпілого – рятувальника (витраченням коштів на лікування). Це прямо випливає з того, що у частині другій ст. 1191 ЦК України йдеться про особу „яка потерпіла від злочину”.
До того ж, варто зазначити, що правило частини другої ст. 1191 ЦК України стосується лише випадків завдання шкоди здоров’ю потерпілого, оскільки зазначена норма передбачає право зворотної вимоги держави стосовно коштів, витрачених на лікування (підкреслено нами – Д.Ш) особи, яка потерпіла від злочину.
Враховуючи цю спеціальну спрямованість частини другої ст. 1191 ЦК України тільки на відшкодування коштів, витрачених на лікування, на нашу думку, слід визнати, що вона у кожному разі не виключає питання і про застосування правил частини першої ст. 1191 ЦК України.
Тому проблема можливості покладення відшкодування шкоди, завданої здоров’ю або життю особи, яка без відповідних повноважень рятувала майно іншої особи, на власника (володільця) майна повинна вирішуватися шляхом аналізу наявності підстав для комплексного застосування частин першої та другої ст. 1191 ЦК України.
Як уявляється, дослідження питання про можливість покладення відповідальності за виникнення шкоди здоров’ю або життю особи, яка без відповідних повноважень рятувала майно іншої особи (тобто можливість перекладення на неї негативних майнових наслідків протиправних дій власника або володільця майна, якими була створена реальна загроза цьому майну, за допомогою зворотної вимоги з боку держави), має проводитися із врахуванням не лише правил ст. 1191 ЦК України, але також і положень глави 81 ЦК України стосовно правових наслідків створення загрози життю, здоров’ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи.
Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl
Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов’язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, – у день пред’явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування шкоди, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення (ст. 623 ЦК України).
При відшкодуванні шкоди, завданої здоров’ю або життю фізичної особи, яка рятувала майно іншої особи від реальної загрози, має враховуватися, що ст. 1162 ЦК України не визначає прямо обсягу шкоди, яка підлягає відшкодуванню. Разом з тим, вона не містить і посилання на конкретну норму Цивільного кодексу, якою треба користуватися у відповідних випадках. Проте, виходячи із структурно-системного аналізу розділу Цивільного кодексу України, присвяченого недоговірним зобов’язанням, можна зробити висновок, що при визначенні обсягу і характеру шкоди слід керуватися як нормами загальної частини Кодексу, так і правилами глави 82 ЦК України, де достатньо детально врегульовані питання відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи.
Разом із тим, оскільки питання встановлення обсягу відшкодування такої шкоди є складними і практично важливими, уявляється за доцільне присвятити розглядові різних аспектів визначення розміру шкоди, яка підлягає відшкодуванню, і порядку її відшкодування спеціальні підрозділи цієї роботи.
3.2. Визначення обсягу відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю рятувальника
Як зазначалося вище, для визначення обсягу шкоди, завданої здоров’ю рятувальника, слід звертатися до норм глави 82 ЦК України. Частина перша ст. 1195 ЦК містить загальні підстави відшкодування шкоди, завданої здоров’ю фізичної особи внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров’я.
Поняттям „каліцтво”, у свою чергу, охоплюються дві основні категорії: травма та професійне ушкодження здоров’я.
Травма характеризується раптовим та, як правило, одноразовим зовнішнім впливом на організм, внаслідок чого йому завдається фізичне ушкодження, наприклад, удар, результатом якого є перелом кісток. Професійне захворювання характеризується як таке ушкодження здоров’я, що передбачене чинним законодавством [143], та стало результатом не одноразового, а систематичного та тривалого впливу на організм людини шкідливих факторів, що є характерними для даного виду професії.
Поняттям „інше ушкодження здоров’я” охоплюється будь-яке, непов’язане з каліцтвом, пошкодження здоров’я, що настало внаслідок так званого загального захворювання. При цьому, це загальне захворювання не пов’язане ні зі специфікою професії, ні з травматичним впливом на організм людини, а є видом ушкодження здоров’я внаслідок недотримання особою, яка завдала шкоди, встановлених правил та норм, наприклад, коли внаслідок відключення опалення особа захворіла на гостре респіраторне захворювання.
Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl
Певну специфіку має обрахування середньомісячного доходу фізичної особи-підприємця, втраченого ним внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров’я.
Відповідно до частини першої ст. 1198 ЦК України розмір доходу фізичної особи-підприємця визначається з її річного доходу, одержаного у попередньому господарському році, поділеного на 12. Проте, якщо ця особа отримувала доход менше як дванадцять місяців, розмір її втраченого доходу визначається шляхом визначення сукупної суми доходу за відповідну кількість місяців.
Правила частини другої ст. 1198 ЦК України закріплюють, що розмір доходу від підприємницької діяльності, втраченого фізичною особою-підприємцем внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров’я, визначається на підставі даних органу державної податкової служби. Так, доходом фізичної особи-підприємця вважається сукупний чистий доход, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) і документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов’язаними з одержанням доходу. Якщо ці витрати не можуть бути підтверджені документально, то вони враховуються податковими органами при проведенні остаточних розрахунків за нормами, визначеними Головною державною податковою інспекцією України за погодженням з Міністерством економіки України та Державним комітетом України по сприянню малим підприємствам та підприємництву. Крім того, до доходів фізичної особи-підприємця відносять прибуток – різницю між доходом, отриманим від продажу акцій (інших корпоративних прав) протягом року.
Важливою гарантією захисту інтересів потерпілого є й те, що розмір доходу, втраченого фізичною особою-підприємцем внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров’я, обчислюється, виходячи з розміру доходу, який він мав до каліцтва або іншого ушкодження здоров’я, у сумах, нарахованих до вирахування податків.
Ці правила поширюються і на випадки завдання шкоди фізичній особі, яка самостійно забезпечує себе роботою (адвокат, особа, що зайнята творчою діяльністю тощо). Тобто, розмір її втраченого доходу, внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров’я, що підлягає відшкодуванню, визначається з річного доходу, одержаного у попередньому господарському році, поділеного на дванадцять. А коли ці особи отримували доход менш як дванадцять місяців – то шляхом визначення співвідношення сукупної суми доходу та відповідної кількості місяців.
Розмір їх сукупного доходу обчислюється на підставі даних органу державної податкової служби у сумах, нарахованих до вирахування податків.
Оскільки закон не встановлює спеціальних вимог до рятувальника, ним, як зазначалося у попередньому розділі, може бути також малолітня та неповнолітня особа.
У зв’язку з цим слід зазначити, що обсяг відшкодування шкоди, завданої малолітній або неповнолітній особі у частці відшкодування втраченого потерпілим заробітку (доходу) неможливо встановити, виходячи із загальних критеріїв ст. 1195 ЦК України, оскільки малолітні та неповнолітні особи належать до категорії непрацездатних осіб, зокрема малолітні віком до 14 років є абсолютно непрацездатні, а неповнолітні віком від 14 до 18 років – відносно непрацездатні. Тому, законодавець по-різному підходить до визначення обсягу відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, залежно від відповідної вікової категорії, до якої належить потерпілий у момент завдання шкоди [94, С. 86-90].
Відповідно до частини першої ст. 1199 ЦК України малолітньому потерпілому відшкодовуються лише витрати, завдані ушкодженням здоров’я, а саме: на його лікування, протезування, постійний догляд, посилене харчування тощо. У разі, коли каліцтво чи інше ушкодження здоров’я завдано малолітньому, то говорити про відшкодування втраченого заробітку (доходу) не можна, оскільки ця особа не може мати певний заробіток, і їй можуть бути відшкодовані тільки додаткові витрати. Отже, відповідальність за шкоду, завдану ушкодженням здоров’я малолітньої особи, настає на загальних підставах, передбачених ст.ст. 1166, 1172, 1195 ЦК України.
Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl
Згідно з частиною першою ст. 1193 ЦК України умисел потерпілого належить до юридичного факту, за наявності якого особа, що завдала шкоди, безумовно звільняється від обов’язку її відшкодувати. Діяти умисно означає передбачати і бажати настання шкоди або свідомо її допускати. На відміну від кримінального законодавства, цивільне законодавство не поділяє умисел на прямий і непрямий, проте розрізняє грубу та просту необережність. Так, коли людина не дотримується високих вимог, пред`явлених до неї як особистості, що здійснює за даних умов певний вид діяльності, вона допускає просту необережність; у тих випадках, коли особа не тільки не дотримується високих, а й мінімальних вимог уважності та обережності, які зрозумілі кожному, вона допускає грубу необережність. Згідно з частиною другою ст. 1193 ЦК України на розмір відшкодування завданої шкоди впливає тільки груба необережність потерпілого (нехтування правилами безпеки руху і т.ін.).
Статтею 1193 ЦК України передбачається два випадки, за яких може мати місце груба необережність потерпілого: а) наявність грубої необережності потерпілого з одночасною відсутністю вини особи, яка завдала шкоди, у разі настання відповідальності незалежно від вини; б) має місце як груба необережність потерпілого, так і вина особи, яка завдала шкоди.
Таким чином, згідно з правилами частини другої ст. 1193 ЦК України, суд, із врахуванням обставин справи, за наявності грубої необережності потерпілого, яка сприяла виникненню або збільшенню шкоди, може зменшити розмір відшкодування. Таке рішення є достатньо традиційним для цивільного права [5, С. 40-41] і, як таке, звичайно заперечень не викликає.
Проте, стосовно випадків рятування здоров’я та життя фізичної особи воно, на нашу думку, є непридатним. Адже особа, яка вчиняє дії, спрямовані на рятування здоров’я та життя фізичної особи, знаходиться в умовах існування реальної загрози тим благам, які вона намагається врятувати. Як зазначалося вище, сама ситуація тут нерідко зумовлює необхідність миттєвого прийняття рішень, а це означає, що до передбачливості та дбайливості потерпілого рятувальника не можуть подаватися такі ж високі вимоги, як до особи, яка здійснює діяльність у звичайній обстановці [182, С. 72].
Звідси випливає той висновок, що рятувальник повинен мати право на відшкодування завданої йому шкоди незалежно від наявності його вини, а правила ст. 1193 ЦК України застосуванню тут не підлягають.
3.3. Відшкодування моральної шкоди, завданої особі, яка без відповідних повноважень рятувала майно іншої особи
Практично будь-яке порушення цивільних прав (у тому числі майнових) спричиняє фізичні чи моральні страждання.
Варто зазначити, що оцінка можливості компенсації моральної шкоди у цивілістичній науці традиційно була неоднозначною [128, С. 124; 165, С. 458-459].
Із помітними труднощами вирішувалася зазначена проблема і в цивільному законодавстві нашої держави на різних етапах його розвитку [121, С. 7-23].
Сьогодні компенсація моральної шкоди є одним із важливих способів цивільно-правового захисту цивільних прав, у тому числі, у випадках заподіяння шкоди каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи.
У Цивільному кодексі України проблемі моральної шкоди присвячено три статті: 23, 1167, 1168.
Загальні засади визначення поняття та компенсації моральної шкоди встановлені поміж основних положень ЦК України.
Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl
Тому потерпілий повинен доводити факт завдання йому моральної шкоди, без чого суд не може вирішити питання на його користь [238, С. 108].
Прямим доказом факту заподіяння моральної шкоди пропонується вважати пояснення позивача про те, що він зазнав моральних страждань та яких саме. Відповідач не може в даному випадку надати прямих доказів. Все інше буде непрямими доказами. Показання свідків і висновок експерта також можуть бути лише непрямими доказами заподіяння моральної шкоди.
Таким чином, при розгляді цих справ суди мають виявляти активність для з’ясування обставин справи, збирання доказів, які могли б достовірно підтвердити факт виникнення моральної шкоди у позивача.
Варто зазначити, що суди фактично застосовують презумпцію моральної шкоди у випадках завдання майнової шкоди потерпілому цивільним правопорушенням, оскільки, встановивши факт здійснення неправомірної дії, припускають, що ним заподіяно і моральної шкоди, і розглядають питання про розміри його відшкодування у грошовій формі.
Другою умовою відшкодування моральної шкоди, за загальним правилом, є протиправність дій заподіювача шкоди, під якою розуміють невідповідність поведінки особи, яка заподіяла шкоду, нормам законодавства.
Разом із тим, стосовно зобов’язань по відшкодуванню шкоди протиправною вважається поведінка особи, яка не тільки порушує норми законодавства, але також тягне і завдання шкоди життю, здоров’ю або майну іншої особи. Відповідно, наслідком такої поведінки є те, що при цьому порушуються не тільки норми цивільного законодавства, але й суб’єктивні цивільні права потерпілої особи [169, С. 65-70].
При цьому обов’язок відшкодування моральної шкоди у більшості випадків виникає за відсутності між сторонами цивільно-правових відносин. Останні виникають вже як результат завдання моральної шкоди.
Моральна шкода, згідно з чинним законодавством України, може бути заподіяна діянням (дією чи бездіяльністю). Але у кожному разі таке діяння повинно бути протиправним, тобто забороненим законом.
Існує думка, що моральна шкода може бути заподіяна також правомірними діями, постійним нагадуванням особі про певні, неприємні для неї факти, що стосуються її особисто або близьких їй людей. Це може бути і постійне звертання уваги особи на певні її недоліки або недоліки близьких їй людей. Причому ці факти можуть мати образливе значення лише для самої особи і сприйматися абсолютно нормально іншими людьми. Заподіяння моральної шкоди може бути наслідком покарань, які застосовує держава за вчинення правопорушення [47, С. 27-28].
Зі ст. 1167 ЦК України випливає, що відшкодуванню підлягає лише моральна шкода, завдана протиправними діяннями, які порушують цивільні права особи.
Разом із тим, слід звернути увагу на ту обставину, що для відшкодування державою моральної шкоди, завданої особі, яка без відповідних повноважень рятувала майно іншої особи, з’ясування протиправності поведінки взагалі не є актуальним. Це випливає з того, що дії рятувальника за своєю сутністю є правомірними і такими, що спрямовані на досягнення корисного результату.
Що ж стосується протиправності поведінки особи, якою створена загроза майну, відвертаючи яку зазнав шкоди рятувальник, то встановлення її має значення не для відшкодування моральної шкоди, а для встановлення можливості подання державним органом, який відшкодував шкоду, регресного позову до особи, що створила зазначену загрозу.
Третьою умовою відповідальності за заподіяння моральної шкоди є причинно-наслідковий зв’язок між протиправною поведінкою та моральною шкодою [56, С. 31-33].
Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl
Як уявляється, доцільною була б розробка комплексного закону, який регулював би всі питання, що мають немайновий характер, зокрема давав би визначення життя, здоров’я, честі, гідності, ділової репутації, оцінку останніх, вказував на сферу їх застосування.
3.4. Порядок відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю особи, яка рятувала майно іншої особи. Право держави на регресний позов до винної особи
У випадку завдання шкоди здоров’ю та життю рятувальника відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю потерпілого, згідно зі ст. 1202 ЦК України здійснюється щомісячними платежами.
Деякі автори такий порядок відшкодування пояснюють тим, що законодавець виходить з того, що особа, яка повинна відшкодовувати цю шкоду, отримує свій заробіток (доходи) переважно у помісячному режимі [156, С. 125].
Проте, на нашу думку, вказана обставина пояснюється не тим, що враховується надходження доходів особою, яка зобов’язана відшкодувати шкоду (це могло б мати значення лише у тому випадку, коли зобов’язаною до відшкодування шкоди є фізична особа, але таке має місце не завжди, а у випадках, передбачених частиною першою ст. 1162 ЦК України зобов’язаною особою взагалі завжди є держава), а тим, що враховуються інтереси потерпілого, для якого виплати сум на відшкодування шкоди може виявитися головним джерелом до існування.
Отже, саме в інтересах потерпілого і передбачено, що він може отримувати відшкодування щомісячними платежами.
Як уявляється, саме міркуваннями максимального врахування інтересів потерпілого пояснюється і правило, встановлене у частині першій ст. 1202 ЦК України, згідно з яким за наявності обставин, які мають істотне значення, та з урахуванням матеріального становища фізичної особи, яка завдала шкоди, сума відшкодування може бути виплачена одноразово, але не більш як за три роки наперед.
Для здійснення відшкодування одноразово необхідна наявність таких умов: а) таке рішення може прийняти тільки суд; б) суд задовольняє таку вимогу тільки за наявності обставин, які мають істотне значення (наприклад, поїздка боржника за кордон на постійне місце проживання або на тривалий строк, скрутне матеріальне становище потерпілого, який має на утриманні дітей та потребує одержання одноразової суми для покриття необхідних витрат тощо). Крім того, іноді вказують на таку обставину, коли матеріальне становище фізичної або юридичної особи, яка завдала шкоди, забезпечує можливість виплати такого відшкодування. Суд може врахувати, також, зацікавленість відповідача у виплаті грошової суми одноразово та з’ясувати намір відповідача стосовно перспективи одержання разового відшкодування [230, С. 651].
Проте, на нашу думку, вказана умова не стосується порядку відшкодування у випадках завдання шкоди особі, яка вчиняла дії, спрямовані на рятування майна іншої особи, і згідно з частиною першою ст. 1162 ЦК України має право вимагати компенсації завданої їй шкоди від держави. Держава у цьому випадку приймає на себе обов’язок відшкодування шкоди, завданої при рятуванні чужого майна, саме тому, що прагне забезпечити інтереси рятувальника і завжди має можливість відшкодувати шкоду останньому. Отже, можливість одноразового платежу у випадках відшкодування, передбачених частиною першою ст. 1162 ЦК України, має залежати лише від потреби захисту інтересів рятувальника, тобто від його ініціативи.
Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl
Частина третя ст. 1206 ЦК України визначає долю коштів на відшкодування витрат на лікування потерпілого, одержаних закладом охорони здоров’я від особи, яка зобов’язана була їх відшкодувати. Так, якщо лікування проводилося закладом охорони здоров’я, що є у державній власності, у власності Автономної Республіки Крим або територіальної громади, кошти на відшкодування витрат на лікування зараховуються до відповідного бюджету.
Власне, таке рішення може розглядатися як уточнення до загального правила про наслідки регресного позову держави, яка відшкодувала шкоду, завдану особі, яка вчиняла дії, спрямовані на рятування здоров’я та життя фізичної особи. Аналізуючи у комплексі правила ст.ст. 1191 та 1206 ЦК України, можна зробити висновок, що у випадку відшкодування шкоди рятувальнику та його лікування за наявності злочинного створення небезпеки, до винної особи можуть бути подані два види регресних позовів: державними органами, які діють від її імені, та закладами охорони здоров’я у власних інтересах ( і за певних обставин – в інтересах держави).
Висновки до розділу
Учасниками (суб’єктами) даного різновиду зобов’язань, що виникають внаслідок рятування майна іншої особи, можуть бути:
1) „рятувальник”, тобто особа, яка без відповідних повноважень рятувала майно іншої особи, яке має істотну цінність. У випадках завдання шкоди цій особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я рятувальник виступає також кредитором у зазначених зобов’язаннях;
2) „держава”, яка є боржником, зобов’язаним відшкодувати шкоду, завдану особі, яка без відповідних повноважень рятувала майно іншої особи, у повному обсязі;
3) „утриманці рятувальника або інші особи, вказані у законі”, тобто, особи, які набувають права вимоги до держави про відшкодування шкоди (тобто стають кредиторами) у випадках завдання смерті особі, яка без відповідних повноважень рятувала від реальної загрози майно іншої особи, що має істотну цінність.
Для визначення обсягу шкоди, завданої здоров’ю рятувальника, слід звертатися до норм глави 82 ЦК України, зокрема, до правил частини першої ст. 1195 ЦК, яка містить загальні підстави відшкодування шкоди, завданої здоров’ю фізичної особи внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров’я.
Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl
Своєрідним видом відшкодування моральної шкоди є вибачення, яке можна розглядати як немайнову компенсацію страждань, зазнаних потерпілим.
Слід також враховувати право держави, яка відшкодувала шкоду, звернутися з регресним позовом до особи, з вини якої виникла загроза, відвертаючи яку діяв рятувальник.
ВИСНОВКИ
Підсумовуючи матеріали аналізу питань, розглянутих у цій роботі, та узагальнюючи проміжні висновки, сформульовані при загальній характеристиці зобов’язань, які виникають внаслідок рятування майна іншої особи, умов виникнення зазначених зобов’язань, обсягу та порядку відшкодування завданої при цьому шкоди, можна зробити такі загальні висновки.
Зобов’язання, які виникають внаслідок рятування майна іншої особи, є частковою новелою ЦК України 2003 р. Хоча про необхідність вдосконалення правового регулювання таких відносин вже давно говорилося у вітчизняній цивілістичній літературі, але вперше вказані зобов’язання повно були закріплені лише ст. 1162 нового ЦК України.
З цієї норми випливає, що внаслідок рятування майна іншої особи виникають зобов’язання, суб’єктами яких є особа, яка вчиняла рятувальні дії (рятувальник – ним може бути як фізична, так і юридична особа) і держава в особі відповідних державних органів.
Об’єктом зазначених зобов’язань є компенсація шкоди, завданої при рятуванні майна іншої особи.
Змістом зобов’язань, які виникають внаслідок рятування майна іншої особи, є право рятувальника на відшкодування зазнаної ним шкоди і обов’язок держави відшкодувати шкоду, зазнану рятувальником, у повному обсязі (втрачений заробіток, пошкоджене майно, витрати на лікування тощо).
Відшкодування шкоди, зазнаної рятувальником (або відмова у відшкодуванні) державними органами не позбавляє особу, якій належало майно, права на компенсацію шкоди рятувальнику.
Умовами виникнення зобов’язань внаслідок рятування майна іншої особи, як випливає зі змісту ст. 1162 ЦК України, є:
1) наявність реальної загрози для майна іншої особи;
2) відсутність у рятувальника повноважень вчиняти рятувальні дії;
3) спрямованість дій на рятування майна іншої особи;
4) виникнення у рятувальника шкоди внаслідок вчинення ним рятувальних дій щодо майна іншої особи.
Проблеми практичного характеру можуть виникнути при вирішенні питань визначення обсягу та порядку відшкодування шкоди, завданої внаслідок рятування майна іншої особи. Це пов’язано з тим, що ст. 1162 ЦК України не містить ні прямої вказівки, ні відсильного правила стосовно того, в якому обсязі і в якому порядку має відшкодовуватися шкода, завдана внаслідок рятування майна іншої особи.
Вирішення цих питань можливе шляхом застосування у порядку аналогії закону правил глави 82 ЦК України, присвячених зобов’язанням, які виникають внаслідок заподіяння шкоди правопорушенням (деліктним зобов’язанням).
Проте, оскільки низка питань може тлумачитися по-різному, доцільним є відповідне роз’яснення Пленуму Верховного Суду України з питань відшкодування шкоди, завданої при вчиненні правомірних дій (зокрема, дій, спрямованих на рятування майна іншої особи).
Практично важливим є вирішення питань відшкодування моральної шкоди, завданої потерпілому у зв’язку із вчиненням рятувальних дій.
Одна з головних проблем тут полягає в тому, що ст. 1167 ЦК України визначає підстави відповідальності за завдану моральну шкоду лише стосовно випадків, коли вона завдана винними протиправними діями відповідача.
Проте, для відшкодування державою моральної шкоди, завданої особі, яка без відповідних повноважень рятувала майно іншої особи, з’ясування протиправності поведінки взагалі не є актуальним. Це випливає з того, що дії рятувальника за своєю сутністю є правомірними і такими, що спрямовані на досягнення корисного результату.
Що ж стосується протиправності поведінки особи, якою створена загроза майну, відвертаючи яку зазнав шкоди рятувальник, то встановлення її має значення не для відшкодування моральної шкоди, а для встановлення можливості подання державним органом, який відшкодував шкоду, регресного позову до особи, що створила зазначену загрозу.
Крім того, за загальним правилом, відповідальність настає тільки за винне заподіяння моральної шкоди, що окремо підкреслюється у частині першій ст. 1167 ЦК України.
Однак, стосовно випадків відшкодування моральної шкоди, завданої потерпілому, який рятував без відповідних повноважень від реальної загрози майно іншої особи, відповідачем є не особа, яка завдала шкоди потерпілому, а держава. Це дає підстави для застосування правил частини другої ст. 1167 ЦК України, де йдеться про відшкодування моральної шкоди, зокрема, органами державної влади незалежно від їх вини у виникненні такої шкоди.
Однак вказана норма, поміж спеціальних випадків відшкодування моральної шкоди за відсутності вини не згадує відшкодування такої шкоди, завданої особі, яка без відповідних повноважень рятувала майно іншої особи від реальної загрози, у зв’язку з чим виникає питання, чи поширюється дія згаданого вище правила на дані відносини.
Тому було б доцільно доповнити частину другу ст. 1167 ЦК України пунктом 4 такого змісту:
„якщо шкода завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи, яка без відповідних повноважень рятувала від реальної загрози майно іншої особи, яке має істотну цінність.”
Своєрідним видом відшкодування моральної шкоди є вибачення, яке можна розглядати як немайнову компенсацію страждань, зазнаних потерпілим.
Вітчизняне цивільне законодавство не передбачає вибачення як спосіб захисту цивільних прав, але це питання було б доцільно вирішити за допомогою внесення відповідних доповнень до ст. 16 ЦК України.