Закономірності становлення, функціонування та зміни політичної влади
| Вид материала | Закон |
- План вступ загальна характеристика політичної системи та умов її функціонування в Індонезії, 308.29kb.
- План Влада як системоутворюючий чинник політичної системи. Основні концепції політичної, 150.03kb.
- Реферат на тему: Політичний режим як механізм формування та функціонування політичної, 263.92kb.
- Програма навчальної дисциплiни політологія (за вимогами кредитно-модульної системи), 335.71kb.
- Азарян О. М. Ефективне функціонування споживчого ринку: параметри та умови, 85.75kb.
- Реферат на тему: Акти Президента України, 59.24kb.
- Реферат циклу наукових праць Нестеренко Г. О. на тему: «українська політична нація:, 126.26kb.
- Учебное пособие. М., 2001. 620 с. Жуховицкий Л. Что же делать с этой молодежью?// Юность., 13.62kb.
- Функції державних органів влади, 41.81kb.
- Реферат на тему, 193.37kb.
С Суб’єкти влади
Політичні інститути (державні, громадські), еліта, лідери
труктура влади
Джерела влади:
Авторитет, харизма, сила, престиж, закон, багатство, знання, інтерес, воля.таємниця
Об’єкти влади
Суспільство, клас, етнос, група, індивід
Функції влади
Панування, керування, регулювання, контроль, управління, координація, організація, мобілізація
Ресурси влади
Насильство, примус, переконання, заохочення, право, традиції, страх, міфи
Т
За сферами функціонування
Політична
Економічна
Духовна
Сімейна та ін.
ипологія влади
За суб’єктами
Автократична (самодержавство)
Олігархічна (групократія)
Самоуправлінська (влада всіх)
За функціями державних органів
Законодавча
Виконавча
судова
За рівнем поширення
Мегавлада (ООН, НАТО та інші)
Макровлада (центральні органи держави)
Мезовлада (регіональні органи)
Мікровлада (малі групи, організації)
За режимом правління
Авторитарна
тоталітарна
демократична
Соціальна влада є політична і неполітична. Політична: державна, партійна, влада громадських організацій; неполітична : особиста, сімейна, неформальних лідерів.
Політична влада – реальна здатність соціальної спільності, індивіда до виявлення своєї волі у політиці на основі осмислення політичного інтересу
Ознаки політичної влади
- легальність використання сили в межах держави
- здатність, готовність влади виявити політичну волю
- верховенство щодо інших видів влади
- публічність
- наявність політичних організацій, через які суб’єкт політичного волевиявлення здійснює політичну діяльність,
- осмислення політичного інтересу і політичних потреб.
Безпосередніми суб’єктами політичної влади є політичні інститути та їх органи (народ, державний орган, індивід, наділений владою), які реалізують процес керування різними сферами суспільного життя, мають засоби влади (примус, контроль, насильство, репресії), обирають цілі й спосіб їх використання.
Конституція України 1996 р. ст.5 – «Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ».
Основними формами політичної влади є панування, політичне керівництво й управління.
Панування – це абсолютне чи відносне підкорення одних людей іншими.
Політичне керівництво й управління реалізуються через прийняття стратегічних і тактичних рішень до об’єктів влади, через організацію, регулювання та контроль їх розвитку.
Форми політичної влади:
- Партійна
- Державна
- влада суспільних організацій
Державна влада – це вид політичної діяльності, що має монопольне право видавати закони, обов’язкові для всього населення, яка спирається на спеціальний апарат примусу як на один із засобів для виконання її законів та розпоряджень.
Сутність державної влади залежить від 2 факторів:
1/ кому належить влада та хто її здійснює (монарх, тиран);
2/ якими способами і методами реалізується ця влада (диктатура, демократія).
Домінуючим принципом механізму функціонування державної влади є принцип її поділу. Започаткував цю ідею ще Аристотель.
- Законодавча
- Виконавча
- Судова.
Існує суспільно-політичне вчення, яке заперечує будь-яку форму політичної, економічної та ідеологічної влади – анархізм.
Легітимність політичної влади – форма підтримки, виправдання правомірності застосування влади і здійснення правління державою або окремими його структурами та інститутами
Основними джерелами легітимності є три основні суб’єкти: населення, уряд і зовнішньополітичні структури.
М. Вебер виділяє три типи легітимної влади:
традиційний,
харизматичний,
раціонально-правовий (легальний).
Легітимність конкретної влади не вічна. Вона змінюється залежно від нових умов або певних особливостей поведінки владних структур
Історично відомі шляхи:
- політична реформа;
- політична революція;
- контрреволюція;
- мілітаристський спосіб;
- різного роду політичні перевороти
Цивілізованими формами досягнення влади є вибори і боротьба в парламенті або інших органах влади.
Політична влада, її механізм повинні:
- забезпечити законні права громадян, їх конституційні свободи;
- утверджувати право як стрижень суспільних відносин і сприяти (через навчання чи примус) вмінню людей підкорятися праву;
- виконувати функції розбудови держави (господарські, культурні, соціальні).
Політична система
Політична система це інтегрована сукупність державних і недержавних суспільних інститутів, яка характеризується політичними відносинами публічної влади.
Основними структурними компонентами сучасних політичних систем можна визначити такі:
1) політичні інститути: держава та її установи, різні політичні партії та рухи, професійні об’єднання, різні форми представницької та безпосередньої демократії;
2) політичні відносини: класові, групові національні; між політичними інститутами, суспільством та особистістю; владні відносини між державою та громадянами;
3) політичні (правові) норми та принципи - як правила політичної поведінки на основі законів і традицій. Складають нормативну основу політичної влади;
4) політична свідомість, політична та правова культура;
5) партійні системи;
6) групи суспільного тиску - суспільно-політичні об’єднання, які прагнуть задоволення власних інтересів через вплив на державну владу або політичні партії;
7) засоби масової інформації,
Разом взяті, структурні елементи політичної системи утворюють політичну організацію, до якої входять пери за все ті з них, в діяльності яких політика є суттєвою внутрішньою ознакою. В структурі політичних інститутів політичної системи суспільства провідне місце належить державі.
Вплив політичної системи на весь суспільний організм, її здатність до саморозвитку та саморегулювання виявляється у її функціонуванні. Зазначимо основні функції політичної системи:
1) Цільова - розробка програм життєдіяльності суспільства, стратегії, тактики, методів, засобів досягнення накреслених перспектив;
2) мобілізаційна, полягає у здатності використання усього суспільно-політичного потенціалу для досягнення поставленої мети;
3) Інтеграційна - згуртування всіх елементів суспільства навколо загальних цілей, втілених у науково обґрунтовану програму його розвитку;
4) регулятивна, яка полягає у регламентації взаємовідносин різних елементів та підсистем у рамках політичної системи;
5) легітимізуюча, яка реалізується через досягнення мінімально необхідного ступеня відповідності реального політичного життя офіційним політичним і правовим нормам;
6) дистрибутивна, базується на соціальне справедливому розподілі і перерозподілі цінностей у суспільстві;
7) інноваційна, що полягає у здатності системи сприймати І використовувати нові прогресивні елементи;
8) адаптаційна - реагування і пристосування до змін у політичній сфері;
9) владна, що полягає у формуванні, підтримці та захисті політичної влади;
10) самозбереження та самозахисту.
Держава
Основні історичні передумови виникнення держави. Класовий підхід до визначення та формування держави. Ознаки держави: суверенітет, територія, державний апарат, армія, адміністрація. Функції держави: внутрішня і зовнішня.
Перші держави виникли у IV тис. до н.е. у Месопотамії, Єгипті; Індії, Китаї. У II тис. до н.е. перші держави з'явилися на Криті, в Малій Азії, на Балканах та в басейні Егейського моря. У І тис. до н.е. у Середземномор'ї з'являються держави - поліси античного типу, які у наслідок грецької колонізації поширились і на Північне Причорномор'я. Перші ранньодержавні утворення формуються у інших середньоморських і кочових народів Європи.
Можна виділити такі суттєві ознаки держави:
- наявність державного апарату;
- певний територіальний простір, обмежений кордонами, які відділяють від сусідніх держав та населення;
- суверенітет, тобто незалежна політична влада.
- населення;
- наявність права як певної системи норм;
6) наявність бюджетно-фінансової системи, збройних сил, державної символіки.
До внутрішніх функцій держави належить:
- гарантування безпеки громадян і суспільства, розвиток законодавства, утвердження законності і порядку;
- захист економічної основи суспільства, всіх форм власності;
- регулювання соціальних конфліктів та протиріч, узгодження інтересів громадян, соціальних груп, суспільства в цілому;
- контроль за змістом освіти та виховання, сферою культури;
- регулювання етнічних відносин і національна консолідація;
- гарантування демографічної та екологічної безпеки.
- Зовнішні функції держави:
- захист інтересів і суверенітету держави на міжнародній арені;
- з'ясування і реалізація міждержавних і міжнародних інтересів через дипломатичні відносини і служби, участь у роботі міжнародних організацій.
Реалізація державних функцій відбувається через структуру державних органів, які становлять основу реалізації державної влади.
Державна влада - здатність системи державних органів виконувати свої функції у сфері владних відносин суспільства.
Держава - це основний інститут політичної системи будь-якого суспільства, завдяки якому здійснюється управління і збереження економічної та політичної системи; це політична організація, яка виражає і захищає інтереси певних класів і соціальних груп.
Державний апарат — це особлива система органів і установ, котрі здійснюють функції державної влади (управління, регулювання й контролю), які по суті, є спеціалізованими органами насильства, що використовуються згідно із законодавством цієї держави:
1 .Представницькі органи (парламент, органи місцевого самоуправління та самоврядування).
2.Виконавчо-розпорядчі органи або державна адміністрація (президент, уряд та його регіональні органи).
3. Судові органи.
4.Органи державного контролю.
5. Прокуратура.
Форми політичного правління та державного устрою.
Форма правління - це організація верховної влади держави, її структура, правовий (конституційний) статус, співвідношення між вищими органами державної влади, організація та механізми їх діяльності. Вона відповідає на питання: як реально здійснюється влада і хто є її джерелом. Розрізняють дві основні форми правління державами - монархію та республіку.
Монархія - форма правління, за якої держава представлена однією
особою, що займає престол спадково, але інколи обирається довічно. Є декілька різновидів форм монархічного правління:
1. абсолютна монархія, коди всевладдя голови держави не обмежено конституційними установами. За минулих часів така форма правління була найбільш широко розповсюджена в багатьох країнах, в тому числі в Росії. Сьогодні вона збереглася лише в Саудівській Аравії, Омані, Брунеї та деяких інших країнах. Абсолютна монархія остання і найвища форма феодальної держави;
2. конституційна (обмежена монархія), коли повноваження монарха обмежені конституцією. Влада монарха не поширюється на сферу законодавчої діяльності і значно обмежена у сфері управління. Конституційна монархія розподіляється на дуалістичну та парламентську„
Дуалістична монархія (Йорданія, Кувейт, Марокко) має такі риси:
- одночасно існують монархія та парламент, які ділять між собою владу;
- монарх юридично та фактично незалежний від парламенту у сфері виконавчої влади. Він призначає уряд, який відповідальний перед ним. Він має право вето, право призначення до верхньої палати парламенту, право його розпуску;
- парламент згідно з конституцією виконує законодавчі функції, але не має впливу на формування уряду і його діяльність. Уряд не відповідальний перед парламентом. Парламентська монархія (Великобританія. Бельгія, Данія, Іспанія, Швеція, Японія, Норвегія, Канада, Австралія, Нова Зеландія та деякі інші країни) характеризується такими рисами:
- законодавча влада належить, як правило, двопалатному парламенту, а виконавча - уряду, який формується останнім;
- Монарх не може прямо впливати на склад і політику уряду. Він, як правило, є символічною постаттю, яка об'єднує націю переважно на рівні національної, державної свідомості та усталених політичних традицій країни.
В сучасних умовах більш розповсюдженою формою правління є республіканська.
Республіка - форма правління, за якої вища влада у країні обирається демократичним шляхом на обмежений строк. Існує три види республіканської форми політичного правління:
1) президентська республіка, яка характеризується значною роллю президента в системі органів державної влади. Він одночасно є головою держави і головою уряду. Посади прем'єр-міністра немає. Уряд призначається президентом без узгодження з парламентом, або лише з верхньою його палатою, відповідальний перед президентом.
Президент обирається поза парламентом - прямим чи непрямим голосуванням громадян. Він наділяється правом відкликального вето на закони, прийняті парламентом.
Типова риса президентської республіки - жорсткий поділ влади на законодавчу, виконавчу та судову. Президент керує зовнішньою та внутрішньою політикою держави, є верховним головнокомандувачем.
Класичний приклад президентської республіки - США, Бразилія, Колумбія Іран, Росія
2) парламентська республіка (виникла й оформилася у Франції в 70-ті роки XIX ст., а надалі прижилася в інших країнах, де було скинуто монархію). Концептуально вона будується на принципі рівноваги законодавчої, виконавчої та судової гілок влади. Головою парламентської республіки, як правило, є обраний парламентом президент, функції якого є суто представницькими. Реальну владу в такій державі має уряд, який формується двопалатним парламентом. Перед парламентом уряд несе політичну відповідальність (звітує
Парламентська форма правління властива в основному європейським державам (Італія, Німеччина, Греція, Чехія, Індія).
3) змішана республіка, коли сильна президентська влада поєднується з ефективним контролем за діями уряду. її головна і характерна риса - подвійна відповідальність уряду: перед президентом і перед парламентом (Франція,
Австрія, Румунія, Польща, Естонія Литва, Україна, Португалія).
Своєрідна форма правління склалася у Швейцарії. Функції голови держави і уряду виконуються колегіальним органом - федеральною радою, яка обирається парламентом у складі семи членів на широкій коаліційній основі. Головує у федеральній раді президент, який обирається терміном на один рік із складу її членів по черзі і здійснює суто представницькі функції. Принцип парламентської відповідальності уряду відсутній.
Для розуміння особливостей тієї чи іншої держави велике значення має її територіально-політична організація. Форма державного устрою складається з адміністративно-територіального устрою та механізмів відносин між: державою та її складовими, центральними та місцевими органами влади. Існують три основні форми територіально - державного устрою;
1) унітарна держава - це держава, в якій діє одна конституція, єдина система вищих органів влади, управління, права, єдина судова система. Унітарні держави утворились переважно в моноетнічних країнах (Польща, Угорщина, Франція), хоча деякі з них можуть мати у своєму складі автономії (Іспанія, Україна). Відповідно до Конституції (ст.2) Україна є унітарною державою.
2) федеративна держава - це союзна держава, яка складається з декількох державних утворень. Поряд із загальнофедеративною конституцією існують і діють конституції і закони суб'єктів федерації, але при цьому забезпечено верховенство федеральної конституції та законів. Між федеральних і місцевим рівнями влади повноваження чіткі розмежовані. У федерації може існувати подвійне громадянство, але за суб'єктами федерації не визнається право виходу з неї.
Таким чином, федерація характеризується певною децентралізацією державних функцій, більшість федерацій створюється за національно-адміністративно-територіальною ознакою. У світі налічується 58 держав з федеративним устроєм (Австралія(б), Австрія(Ю), Канада(ІЗ), Індія(25),
США(49), Бразилія(26), Мексика(ЗІ) та ін
Конфедерація - кожен член її повністю зберігає державний суверенітет, об'єднуючись з іншими державами у спільний союз. До його компетенції передається обмежене коло питань, здебільшого військові, економічні, зовнішньої політики, транспорту, зв'язку тощо. Конфедерація - це союз держав.
Демократія
Демократія – форма державно-політичного устрою суспільства, яка ґрунтується на визнанні народу джерелом і носієм влади, на прагненні забезпечити справедливість, рівність, добробут усіх людей, що населяють певну державу.
Демократичне державне правління має довготривалу історію і ґрунтується на вагомих теоретичних засадах. У буквальному розумінні демократія (грец. народ і— влада) означає «народовладдя».
Розрізняють пряму, або безпосередню, і представницьку демократію.
1. Пряма демократія передбачає безпосереднє волевиявлення народу з тих чи інших питань життєдіяльності держави, наприклад на зборах, референдумі, виборах, мітингу, демонстрації тощо.
Форми прямої демократії:
1. вибори на основі загального виборчого права. Добровільно беручи участь у них, громадяни в демократичному суспільстві мають можливість безпосередньо впливати на формування органів влади різних рівнів.
2. референдуми, які проводять з метою ухвалення закону або інших рішень на основі волевиявлення народу щодо найактуальніших питань державної політики і суспільно-політичного життя загалом. Генетично такі процедури сягають своїм корінням у плебісцити Римської республіки, народні збори (віче, рада) Києва, Новгорода, Пскова, Запорозької Січі, на яких загальним голосуванням вирішувалися важливі проблеми. Власне референдум був уперше проведений у Швейцарії 1449 р. щодо її фінансового становища
3. всенародні обговорення законопроектів, які ефективно використовуються в багатьох країнах. Проте процедура таких обговорень може мати й пропагандистський характер, оскільки сотні тисяч зауважень і пропозицій громадян здебільшого беруться до уваги лише на рівні уточнень, окремих поправок, не торкаючись концепції законопроектів. Останнім часом увійшло в практику проведення опитувань суспільної думки і врахування їх результатів для ухвалення рішень.
Представницька демократія передбачає, що основні рішення приймаються повноважними зборами обраних народом представників: парламентами, асамблеями, радами тощо.
Політичні принципи:
- Виборність органів влади. Ідея представництва.
- Принцип більшості. Дотримання та охорона прав меншості.
- Принцип плюралізму (політичний та ідейний).
- Принцип рівності і свободи, рівність усіх перед законом.
- Принцип поділу влади – один із важливих принципів.
- Гласність.
- Незалежний контроль.
- Принцип громадянського консенсусу.
Виборча система
Виборча система — це сукупність правил і прийомів, які забезпечують участь громадян у формуванні представницьких органів влади.
Сукупність осіб, які користуються виборчими правами в даній країні, складає її електорат (від франц.— виборець).
Мажоритарна Найпростішою і найпоширенішою є мажоритарна виборча система. За такої системи переможцем на виборах вважається той кандидат, який набрав більшість голосів (більшість). Ця більшість може бути абсолютною або відносною, залежно від чого розрізняють мажоритарні системи абсолютної і відносної більшості. За мажоритарної системи абсолютної більшості переможцем вважається той кандидат, який набрав не менше, ніж 50 відсотків плюс один голос усіх голосів виборців, що взяли участь у голосуванні. У тому разі, коли жоден кандидат не набирає абсолютної більшості голосів, проводиться другий тур виборів, у якому беруть участь лише ті два кандидати, що зібрали у першому турі найбільшу кількість голосів. У другому турі переможцем вважається той кандидат, який набрав відносну більшість голосів, тобто більше, ніж його суперник. За мажоритарної системи відносної більшості перемагає той кандидат, який отримав більше голосів, ніж решта кандидатів, кожен окремо.
Пропорційна. У багатьох країнах Європи застосовується пропорційна виборча система, за якої місця в парламенті отримуються партіями або виборчими блоками пропорційно кількості поданих за них голосів. За цієї виборчої системи виборці голосують за політичні партії чи виборчі блоки і меншою мірою орієнтуються на конкретну особистість.
Поширеною є також змішана виборча система, яка поєднує елементи мажоритарної і пропорційної систем: одна частина парламенту обирається за мажоритарною системою, а друга частина — за пропорційною. При голосуванні виборець отримує два бюлетені, одним з яких він голосує за особу, а другим — за партію. Характерним прикладом змішаної виборчої системи є виборча система ФРН, де одна половина депутатів Бундестагу (нижньої палати парламенту) обирається за мажоритарною системою, а друга — за пропорційною згідно зі списками кандидатів, які пропонуються партіями.
Парламент є вищим представницьким та законодавчим органом держави й обирається населенням. До основних функцій парламенту належать: законотворча, контрольна (контроль над бюджетом і діяльністю виконавчої влади); установча (прийняття конституції, участь у формуванні органів судової і виконавчої влади).
За структурою парламенти бувають однопалатні та двопалатні.
Двопалатний парламент поділяється на верхню і нижню палати. Для верхніх палат універсальною назвою є "сенат". Ця назва, яку вперше було вжито в Конституції США, запозичена з історії Стародавнього Риму. Однак у деяких країнах, зокрема Великій Британії і Японії, верхні палати називають відповідно палатою лордів і палатою радників.
Для нижніх палат широко вживаною назвою є "палата депутатів". Низка нинішніх конституцій фіксують й інші назви палат: Національні збори (Франція), Палата громад (Велика Британія, Канада), Сейм (Польща). Відмінність між верхньою і нижньою палатами полягає у способі їх формування.
Кількісний склад парламенту залежить від норм представництва, тобто середньої кількості виборців, яких представляє депутат. У федеративних державах кількісний склад верхніх палат парламенту визначається кількістю суб'єктів федерації на засадах рівного представництва.
Нижні палати парламенту мають значну кількісну перевагу над верхніми. В Іспанії максимальна чисельність нижньої палати 400 депутатів, у США — 435, у Польщі — 460, в Японії — 512, у Франції — 577, в Італії, Великій Британії і ФРН — 630, 650, 661 відповідно.
Верхні палати мають невеликий кількісний склад (Німеччина — 68, Швейцарія — 46, США — 100 депутатів).
У парламентах усіх країн незначну кількість становлять жінки, виняток — країни, де кількість депутатів-жінок — 10— 20 % від загальної кількості мандатів.
За професійним складом у парламентах зарубіжних країн переважають юристи. Серед депутатів є також державні службовці, функціонери політичних партій, менеджери, підприємці, а також представники освіти й науки.
Хоч парламентська діяльність розглядається як почесна служба, а не здобуття матеріальних благ, вона в усіх парламентах світу є оплачуваною. Розміри оплати визначаються за певними стандартами. У багатьох країнах таким стандартом є заробітна плата вищих категорій державних службовців.
Імперативний мандат передбачає нібито обов'язковість виконання депутатом своєї програми і звіту про неї перед виборцями. На практиці така процедура, як правило, ніколи не виконується. За імперативного мандата виборці мають право на відкликання депутата.
Вільний мандат дає депутатові право визначити свою діяльність у парламенті незалежно від інтересів виборців округу, а вирішувати ті питання, що належать до компетенції вищого представницького органу.
Депутатський імунітет означає недоторканність парламентаріїв, тобто повний їх захист з боку представницького органу від арешту і кримінального переслідування.
Процедура імпічменту застосовується до вищої посадової особи у зв'язку зі скоєнням нею державного злочину — зради, порушення конституції та законів (Німеччина). Вона має різні форми у різних країнах.
Так, у Великій Британії процес імпічменту відбувається в стінах парламенту: Палата громад формулює звинувачення і порушує справу, а Палата лордів виносить остаточне рішення.
Американська процедура імпічменту дещо відрізняється від англійської: після звинувачення, висунутого простою більшістю, Палатою представників на підставі розслідування правового комітету, Сенат кваліфікованою більшістю (на якому головує голова Верховного суду) позбавляє президента повноважень. Внаслідок проведення такої процедури він може бути притягнений до кримінальної відповідальності на загальних підставах.
У Франції звинувачення президента або членів уряду висувають обидві палати абсолютною більшістю, а сама справа розглядається Високою палатою правосуддя або Судом республіки.