Geum.ru

Структура кредитно інвестиційного портфеля станом на 01. 11. 2008 р. (млн грн)

Вид материалаДокументы

Содержание


Вищий спеціалізований суд україни з розгляду цивільних і кримінальних справ
Пленум верховного суду україни
Подобный материал:
1   2   3   4   5   6



Файл № 19.


ВИЩИЙ СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ СУД УКРАЇНИ З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ

РІШЕННЯ

від 6 липня 2011 року


Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Гвоздика П. О., суддів: Дербенцевої Т. П., Євтушенко О. І., Попович О. В., Юровської Г. В., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства (далі - ПАТ) "ОТП Банк", ОСОБА_4, треті особи: Національний Банк України, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5, ОСОБА_6, про визнання недійсним договору іпотеки та кредитного договору за касаційною скаргою "ОТП Банк" на рішення Печерського районного суду м. Києва від 14 травня 2010 року, ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду м. Києва від 27 жовтня 2010 року, встановила:

У січні 2010 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ПАТ "ОТП Банк" про розірвання договору іпотеки з підстав істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при його укладені. У березні 2010 року позивач змінив підставу, предмет та розмір своїх позовних вимог, мотивуючи позов тим, що 17 червня 2008 року між ОСОБА_4 і закритим акціонерним товариством "ОТП Банк", яке в подальшому було перетворено в публічне акціонерне товариство "ОТП Банк", укладено договір споживчого кредиту N ML 700/1198/2008, відповідно до якого Банк надає позичальнику ОСОБА_4 кредит у розмірі 155000 дол. США. На забезпечення виконання цього договору 17 червня 2008 року між позивачем ОСОБА_2 і ПАТ "ОТП Банк" укладено договір іпотеки (майнової поруки) N PML 700/1198/2008, відповідно до якого ОСОБА_2 передав в іпотеку банку трикімнатну квартиру АДРЕСА_1. На час укладення договору кредиту у його сторін не було індивідуальної ліцензії, яка б надавала дозвіл для надання й одержання резидентами кредитів в іноземній валюті та використання іноземної валюти на територіях України як засобу платежу. ОСОБА_2 також просив суд виключити з державного реєстру іпотек та єдиного державного реєстру заборон відчуження нерухомого майна записи про державну реєстрацію договору іпотеки та про заборону відчуження нерухомого майна.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 14 травня 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 27 жовтня 2010 року, позов задоволено: визнано недійсним договір споживчого кредиту від 17 червня 2008 року N ML 700/1198/2008, укладений між ПАТ "ОТП Банк" та ОСОБА_4, та договір іпотеки (майнової поруки) від 17 червня 2008 року N PML 700/1198/2008, виключено з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомості майна запис від 17 червня 2008 року N 3188 про державну реєстрацію заборони відчуження нерухомого майна за договором іпотеки від 17 червня 2008 року N PML 700/1198/2008.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 17 грудня 2010 року касаційну скаргу ПАТ "ОТП Банк" відхилено, рішення Печерського районного суду м. Києва від 14 жовтня 2010 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 27 жовтня 2010 року залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 лютого 2011 року допущено до провадження Верховного Суду України цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства (далі - ПАТ) "ОТП Банк", ОСОБА_4, треті особи: Національний Банк України, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5, ОСОБА_6, про визнання недійсним договору іпотеки та кредитного договору.


Постановою Верховного Суду України від 21 березня 2011 року ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 грудня 2010 року скасована, справа направлена на новий касаційний розгляд.


Відповідно ч. 1 ст. 3607 ЦПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України.


Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги наявним матеріалам справи, колегія суддів приходить до наступного.


Судами було встановлено, що 17 червня 2008 року між ОСОБА_4 та ПАТ "ОТП Банк" було укладено договір споживчого кредиту N ML 700/1198/2008, відповідно до якого банк надав ОСОБА_4 кредит у розмірі 155 тис. доларів США. На забезпечення виконання ОСОБА_4 зобов'язань за зазначеним договором в цей же день 17 червня 2008 року між ОСОБА_2 та ПАТ "ОТП Банк" було укладено договір іпотеки (майнової поруки) N PML 700/1198/2008, відповідно до якого ОСОБА_2 передав в іпотеку банку трикімнатну квартиру АДРЕСА_2. До надання кредиту ПАТ "ОТП Банк" отримав 8 листопада 2006 року в НБУ банківську ліцензію НОМЕР_1, дозвіл N 191-1 та додаток до нього на право здійснення операцій з валютними цінностями.

Задовольняючи позовні вимоги, суди обґрунтували свої висновки тим, що у ПАТ "ОТП Банк" була відсутня індивідуальна ліцензія на видачу кредиту в іноземній валюті, тому спірний споживчий кредит, який був виданий ОСОБА_4 17 червня 2008 року, не відповідав вимогам закону, у зв'язку з чим він є недійсним, внаслідок цього є недійсним і договір іпотеки.


Такі висновки судів є помилковими.


За положеннями статті 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. При цьому Конституцією України не встановлено обмежень щодо можливості використання грошових одиниць держави в Україні.


Відповідно до статті 192 ЦК України в Україні може використовуватися іноземна валюта у випадках і в порядку, встановлених законом.


Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання та валютного контролю, є Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року N 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю".


Відповідно до статті 5 цього Декрету за відсутності нормативних умов для застосування режиму індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій достатньою правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої в установленому порядку, тобто отримання дозволу НБУ на операції, пов'язані з іноземною валютою. Надання кредитів у валюті за наявності в банку відповідної генеральної ліцензії (дозволу НБУ на здійснення кредитних операцій у валюті) не суперечить вимогам чинного законодавства України.

Чинним законодавством не установлено і межі термінів, і сум надання або одержання кредитів в іноземній валюті.

Як встановлено постановою Верховного Суду України від 21 березня 2011 року за відсутності нормативних умов для застосування режиму індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій достатньою правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами ст. 5 Декрету КМУ є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої в установленому порядку, тобто отримання письмового дозволу НБУ на операції, пов'язані з іноземною валютою.

Порядок надання дозволу НБУ на банківські операції та генеральних ліцензій встановлюється також Положенням про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затверджених постановою Правління НБУ від 17 липня 2001 року N 275, у п. 5.3 зазначено, що письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями, що перераховані в зазначеному Положенні, є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року N 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю".

Оскільки ПАТ "ОТП Банк" як фінансова установа в установленому законом порядку отримав 8 листопада 2006 року в НБУ банківську ліцензію НОМЕР_1, дозвіл N 191-1 та додаток до нього на право здійснення операцій з валютними цінностями, то застосування індивідуального ліцензування щодо кредитування в іноземній валюті не вимагалося.


Суди вірно встановили фактичні обставини по справі, підстави для їх переоцінки відсутні, проте суди допустилися помилки у правильному застосуванні норм матеріального права та їх тлумаченні, що згідно зі ст. 341 ЦПК України є підставою для суду касаційної інстанції скасувати ухвалені по справі судові рішення і ухвалити нове рішення про відмову в позові.


Ураховуючи викладене, керуючись ст. ст. 336, 341, 346, 349, 3607 ЦПК України, колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вирішила:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" задовольнити.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 14 травня 2010 року, ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду м. Києва від 27 жовтня 2010 року - скасувати.

Ухвалити по справі нове рішення: в задоволенні позову ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства (далі-ПАТ) "ОТП Банк", ОСОБА_4, треті особи: Національний Банк України, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5, ОСОБА_6, про визнання недійсним договору іпотеки та кредитного договору відмовити.


Ухвала оскарженню не підлягає.


 

Головуючий
П. О. Гвоздик

Судді:
Т. П. Дербенцева
 О. І. Євтушенко
 О. В. Попович


Файл № 20.


ПЛЕНУМ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 18 квітня 1997 року N 5 

Про практику застосування судами законодавства щодо порушення правил про валютні операції

Обговоривши матеріали узагальнення судової практики в справах про порушення правил про валютні операції, Пленум зазначає, що суди в основному вірно застосовують чинне законодавство. Однак мають місце окремі розбіжності у визначенні змісту поняття валютних операцій, за порушення правил проведення яких передбачено відповідальність, неправильне розуміння адміністративної преюдиції, неоднаковий підхід до визначення долі предметів незаконних валютних операцій тощо.

З метою забезпечення однакового підходу судів до застосування законодавства про порушення правил про валютні операції та у зв'язку з питаннями, які виникають при судовому розгляді справ цієї категорії, Пленум Верховного Суду України постановляє:

1. Звернути увагу судів на те, що перелік валютних цінностей, наведений у ст. 1 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 р. N 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (далі - Декрет), є вичерпним і поширювальному тлумаченню не підлягає. Цим Декретом до валютних цінностей віднесені:

а) валюта України - грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет і в інших формах, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території України, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти на рахунках, у внесках в банківських та інших кредитно-фінансових установах на території України;

б) платіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації, купони до них, бони, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, ощадні книжки, інші фінансові та банківські документи), виражені у валюті України;

в) іноземна валюта - іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших кредитно-фінансових установ за межами України;

г) платіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації, купони до них, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, інші фінансові та банківські документи), виражені в іноземній валюті або монетарних металах;

д) монетарні метали - золото і метали іридієво-платинової групи в будь-якому вигляді та стані, за винятком ювелірних, промислових і побутових виробів з цих металів і брухту цих металів.

До ювелірних і побутових виробів із цих металів слід відносити такі, що виготовлені як промисловим, так і побутовим способом. Виходячи зі змісту п. 1 ст. 1 Декрету, до валютних цінностей належать також напівфабрикати ювелірних, промислових і побутових виробів, деталі до них, виробничі відходи монетарних металів.

2. Судам слід мати на увазі, що згідно з п. 4 ст. 5 Декрету та постановою Правління Національного банку України від 27 вересня 1995 р. N 243 "Про затвердження порядку надання ліцензій Національного банку України на право здійснення комерційними банками операцій з валютними цінностями" генеральна й індивідуальна ліцензії надаються лише на операції з іноземною валютою та золотом, а також із металами іридієво-платинової групи. Індивідуальні ліцензії мають цільовий характер і надаються на вчинення разової валютної операції.

3. Відповідно до диспозиції ст. 80 КК об'єктивна сторона передбаченого нею злочину виражається в одній із п'яти операцій, вчинених без відповідного дозволу (ліцензії): скуповуванні, продажу, обміні, використанні валютних цінностей як засобу платежу та використанні їх як застави.

Під скуповуванням слід розуміти дії, пов'язані з одноразовим чи багаторазовим оплатним придбанням валютних цінностей у власність.

Продаж валютних цінностей - це їх оплатне відчуження іншим особам.

Обміном є операція, в процесі якої сторони передають одні валютні цінності взамін на інші.

Використання валютних цінностей як засобу платежу - це розрахунок ними за товари, послуги, об'єкти права інтелектуальної власності тощо.

Використання валютних цінностей як застави полягає в їх передачі та прийнятті в рахунок забезпечення зобов'язань.

Наведений перелік незаконних валютних операцій є вичерпним, а тому інші операції з валютними цінностями, не зазначені в диспозиції ст. 80 КК (розмін, позика, дарування, передача за заповітом чи отримання у спадщину тощо), не містять складу злочину, передбаченого цією статтею.

Разом з тим одержання валютними цінностями процентів за договором позики слід вважати їх використанням як засобу платежу за надану послугу, що тягне відповідальність за ст. 80 КК за наявності передбачених нею підстав.

4. За змістом ст. 5 Декрету ліцензії на право вчинення операцій з валютними цінностями видаються лише юридичним особам. У зв'язку з цим операції, під час яких валютні цінності скуповуються, продаються, обмінюються чи використовуються як засіб платежу або як застава, вчинені безпосередньо між фізичними особами, є незаконними.

Операції з валютними цінностями, вчинені фізичними особами через посередництво юридичної особи, яка має відповідну ліцензію, складу злочину не містять.

5. Порушення правил про валютні операції слід вважати закінченим злочином з моменту здійснення відповідної незаконної угоди щодо валютних цінностей, у процесі якої відбулася їх повна чи часткова передача іншій особі.

Дії, спрямовані на укладення такої угоди (наприклад, спроба продати, купити, обміняти валютні цінності або використати їх як засіб платежу чи як заставу) слід розцінювати як замах на порушення правил про валютні операції і кваліфікувати за статтями 17, 80 КК.

6. Звернути увагу судів на те, що при розгляді справ, у яких дії винного кваліфіковано за ч. 1 ст. 80 КК за ознакою порушення правил про валютні операції, вчиненого протягом року після накладення адміністративного стягнення за такі ж дії, необхідно перевіряти обгрунтованість притягнення особи до адміністративної відповідальності за ст. 162 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

7. Роз'яснити, що за змістом закону порушення правил про валютні операції, вчинене у незначних розмірах особою, раніше судимою за ст. 80 КК, саме по собі не містить складу злочину і тягне адміністративну відповідальність за ст. 162 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Це стосується й тих випадків, коли раніше особа була засуджена за ч. 1 ст. 80 КК за повторне адміністративне правопорушення.

Разом з тим за ч. 2 ст. 80 КК можуть бути кваліфіковані дії особи, яка, будучи судимою за ст. 80 КК, вчинила порушення правил про валютні операції в незначних розмірах, зазнала за це адміністративної відповідальності і протягом року вчинила таке саме порушення.

В інших випадках за ч. 2 ст. 80 КК кваліфікуються дії осіб, які мають незняту й непогашену судимість за ст. 80 КК і знову вчинили порушення правил про валютні операції у значному або великому розмірі, в тому числі організованою групою.

8. При кваліфікації порушення правил про валютні операції за ознаками значного або великого розміру судам належить керуватися приміткою до ст. 80 КК і виходити з мінімального розміру заробітної плати, встановленого законодавством України на день вчинення цього порушення.

При цьому вартість іноземної валюти і платіжних документів у іноземній валюті визначається за офіційним курсом Національного банку України, а вартість монетарних металів - за встановленими Міністерством фінансів за погодженням з Національним банком України закупівельними цінами на дорогоцінні метали, які існували на день вчинення незаконної валютної операції.

9. За змістом закону не об'єднані єдиним умислом незаконні валютні операції, вартість предмета кожної з яких не перевищує 20 (100) мінімальних розмірів заробітної плати, не можуть кваліфікуватися як порушення правил про валютні операції у значному (великому) розмірі навіть якщо їх загальна сума перевищує ці розміри. Не об'єднані єдиним умислом порушення правил про валютні операції, одне з яких вчинене у значному, а інше - у великому розмірі, належить кваліфікувати за сукупністю злочинів, тобто за частинами 1 і 2 ст. 80 КК.

Якщо ж при вчиненні декількох порушень правил про валютні операції у незначному чи значному розмірах умисел винного був спрямований на вчинення такого порушення у значному чи великому розмірі, дії винного слід кваліфікувати, залежно від встановленого, за ч. 1 чи ч. 2 ст. 80 КК. 

10. Дії особи, яка отримала валютні цінності шляхом обману чи зловживання довір'ям, удаючи, що має відповідну ліцензію на вчинення певних операцій з валютними цінностями (для організації туристичних подорожей, виїзду на роботу за кордон, навчання на курсах, придбання товарів тощо), належить кваліфікувати за ст. 143 чи ст. 83 КК.

Особа, яка в такому випадку передала валютні цінності, вважаючи, що вони є законним засобом платежу або застави, не повинна нести відповідальність за ст. 80 КК.

11. Використання валютних цінностей як засобу платежу при придбанні або збуті майна, завідомо здобутого злочинним шляхом, а також предметів чи речовин, які не перебувають у вільному обігу або обіг яких заборонено (зброя, наркотичні засоби, радіоактивні речовини, фальшиві гроші, порнографічні предмети), утворює за наявності підстав сукупність злочинів, передбачених ст. 80 і, відповідно, статтями 213, 222, 228-2, 229-1, 79, 211 КК.

12. Оскільки індивідуальні ліцензії мають цільовий характер і надаються на вчинення разової валютної операції на необхідний для цього період, слід мати на увазі, що відповідно до п. 4 ст. 5 Декрету вчинення іншої операції з валютними цінностями або в більшому розмірі, ніж передбачено ліцензією є порушенням правил про валютні операції і за наявності підстав тягне відповідальність за ст. 80 КК.

Дії працівників комерційних банків та пунктів обміну валют, які, використовуючи надану цим установам ліцензію, вчиняють валютні операції з особистими валютними цінностями, належить кваліфікувати як порушення правил про валютні операції, а за наявності підстав - і як зловживання посадовим становищем, посадовий підлог тощо.

13. За змістом п. 5 ст. 5 Декрету одержання індивідуальної ліцензії однією із сторін валютної операції означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами ліцензії. У зв'язку з цим у разі притягнення особи до кримінальної відповідальності за наявності відповідної ліцензії судам необхідно перевіряти умови останньої.

14. При розгляді справ про порушення правил про валютні операції судам належить додержувати вимог закону щодо індивідуалізації покарання, звертаючи при цьому особливу увагу на ступінь суспільної небезпечності злочину, який визначається обставинами його вчинення (мотив, спосіб вчинення, тяжкість наслідків, що настали, роль винного при співучасті) та даними, які характеризують особу підсудного (наявність або відсутність судимості, поведінка в побуті, ставлення до навчання тощо).

15. Оскільки додаткове покарання у вигляді конфіскації майна передбачено санкцією ч. 2 ст. 80 КК як обов'язкове, його незастосування можливе лише у виняткових випадках, за наявності підстав, зазначених у ст. 44 КК.

Що ж стосується конфіскації валютних цінностей, яка передбачена як обов'язкова санкціями частин 1 і 2 ст. 80 КК, то вона не є видом додаткового покарання, у зв'язку з чим особа не може бути звільнена від неї навіть за наявності підстав, передбачених ст. 44 КК.

16. За змістом ст. 80 КК конфіскація валютних цінностей стосується лише тих предметів незаконних валютних операцій, які визнані в установленому порядку предметами злочину та приєднані до справи як речові докази.

Інші валютні цінності, виявлені у винної особи, можуть бути конфісковані лише на загальних підставах.

17. Роз'яснити судам, що інші предмети незаконних валютних операцій, які не є валютними цінностями, але визнані речовими доказами, можуть бути конфісковані на загальних підставах лише в разі застосування додаткового покарання - конфіскації майна.

 
 

Голова Верховного Суду України
В. Ф. Бойко

Секретар Пленуму,
суддя Верховного Суду України
 
М. П. Селіванов