Geum.ru

Макет виступу С. В. Мельник на "круглому столі" Комітету вру з питань соціальної політики та праці на тему

Вид материалаДокументы
Подобный материал:

Макет виступу С.В. Мельник

на "круглому столі" Комітету ВРУ з питань соціальної політики та праці на тему

"Оплата праці – українські реалії та перспективи формування"

(21.03.2012 р.)


Питання оплати праці у будь-якій країні є ключовими як для роботодавця, працівників, їх представницьких органів, так і держави. На превеликий жаль, практично весь 20-річний період існування України, політика оплати праці з економічної, перетворилась у політичну категорію.

Заробітна плата у нас перестала виконувати свої базові функції – відтворювальну, мотивуючу, стимулюючу та розподільчу.

Хіба ж не так? 3 приклади.

І. Високий рівень бідності працюючого населення. За кваліфікацією, розробленою Інститутом, в Україні за станом на кінець 2010 року рівень бідності працюючих (з/п < ПМ) складав 7,2% від чисельності найманих працівників, рівень оплачуваних працюючих (з/п – 1,01 до 1,5 ПМ) – 20,0%, а рівень помірно низькооплачуваних працівників 17,6%. Слід зазначити, що в країні сформувалася тенденція до зниження частки бідних та підвищення питомої ваги низькооплачуваних та помірно низькооплачуваних працівників. У цілому частка малозабезпечених працівників на кінець 2010 року складала 44,8% (у 2008 р. – 42,9%, у 2004 р. – 82,6%).

ІІ. Прирости заробітної плати майже в 2 рази нижче від реальних інфляційних "пожирань", питома вага мінімальної заробітної плати до середнього її розміру по країні, наприклад, за 2010 рік знизилася з 45,4% у січні до 35,6% у грудні, прожитковий мінімум на працездатну особу, який з листопада 2009 року співпадає з мінімальною заробітною платою у порівнянні з фактичними витратами на життєіснування працівника штучно занижено не менш як у 2 рази і т.ін.

ІІІ. За оцінками експертів рівень продуктивності праці в Україні у середньому в 7, рівень професійної кваліфікації випускників ВНЗів – у 10, рівень продуктивності (техніко-технологічного забезпечення) робочих місць – у 12, рівень експлуатації праці – у 13, рівень "тіньозації" зарплати у 15 разів вищі за американські аналоги.

Якщо розглядати стан із заробітною платою та працевикористанням в Україні в цілому, то можна дати їм такі усереднені характеристики –
1) низькокваліфікована, низькопродуктивна робоча сила, не вмотивована до якісної та ефективної трудової діяльності, та така, що не бачить перспектив власного професійного розвитку та кар’єрного зростання, має високу регіональну мобільність, перш за все, за кордон та до столиці; 2) висока експлуатація праці працівників, нижчі від середнього умови праці, її оплати та організації, надвисокі міжпосадові та міжгалузеві співвідношення тарифних часток зарплати, суттєва диференціація оплати за один і той самий обсяг виконаних робіт подібної кваліфікації, "перевернута" структура оплати праці, коли оплата найбільш кваліфікованої праці (медики, освітяни, науковці, держслужбовці та ін.) є набагато нижчою, ніж оплата некваліфікованої праці; 3) згортання в Україні інституціонально-наукового забезпечення таких важливих складових працевлаштування як нормування, організація, продуктивність та умови праці; 4) жадібність більшості роботодавців, мізерність їх відрахувань на розвиток персоналу, орієнтир на миттєве збагачення та підвищення продуктивності праці через скорочення персоналу.

Що робити? Реформувати політику оплати праці змінюючи, замінюючи, створюючи нові механізми державного, соцпартнерського та приватного регулювання оплати праці. Питання складне, потребує Концепції чи програми, до якої пропонуємо включити, окрім іншого, 51 захід за 6 напрямками.


І. Підвищення рівня продуктивності праці працівників та її суспільної значущості:

1.1. Розробка та реалізація механізмів стабілізації виробництва на основі демонополізації, розвитку конкуренції, програми мотивації до створення системи підвищення престижності продуктивної та суспільно значущої праці.

1.2. Гармонізація економічної та трудової діяльності на основі забезпечення гарантій зайнятості населення, встановлення раціональних обґрунтованих співвідношень між індивідуальним трудовим вкладом і матеріальною винагородою працівника, а також між приростами обсягів виробництва та фонду оплати праці.

1.3. Реалізація найважливіших положень мотивації праці у законодавчих актах, що забезпечить їх запровадження у діяльності підприємств та організацій.

1.4. Організація мотиваційного моніторингу, що вимагає створення системи спеціальних дослідних центрів на великих підприємствах, у концернах, асоціаціях, об'єднаннях роботодавців, а також відповідних наукових підрозділів у державних та галузевих науково-дослідних установах шляхом укомплектації відповідних підрозділів фахівцями різних галузей знань, у т.ч. економістами, психологами, філософами, соціологами, фахівцями з управління та організації виробництва та праці тощо.

1.5. Створення ефективних стимулів до праці на засадах запровадження методичних підходів, які стосуються матеріального стимулювання та спрямовані на досягнення збалансованості між продуктивністю та оплатою праці на підприємствах (в організаціях, установах) усіх форм власності та господарювання.

1.6. Запровадження наукових розробок із забезпечення оптимальної диференціації заробітної плати усіх категорій працюючих у практичну діяльність суб'єктів господарювання: стимулювання роботодавців до досягнення мінімальної частки ФОП у структурі собівартості продукції (робіт, послуг) у розмірах (за винятком окремих видів економічної діяльності), не менш ніж 30,0%.

1.7. Запровадження наукових розробок із питань формування та аналізу валових витрат і собівартості продукції на підприємствах на засадах показника "Продуктивність виробництва" та коригування ФОП у зв'язку зі зміною цього показника.

1.8. Зниження нарахувань на ФОП на підприємствах промислового комплексу у стратегічно важливих галузях економіки із спрямуванням вивільнених коштів на заробітну плату.

1.9. Надання підприємствам (організаціям, установам) усіх форм власності даних щодо запровадження сучасних наукових розробок із питань нормування праці.

1.10. Включення до статистичної звітності підприємств (організацій, установ) показників, які відбивають ефективність виробництва та продуктивність праці за категоріями працівників та професій (зокрема, продуктивність виробництва, коефіцієнти рентабельності та ефективності використання праці, прибутковості, витрат заробітної плати на 1 грн. реалізованої продукції тощо).

1.11. Удосконалення тарифної системи оплати праці працівників виробничої сфери, міжгалузевих та міжпрофесійних співвідношень

1.12. Запровадження колективних форм організації праці, без тарифних систем її оплати.


ІІ. Підвищення купівельної спроможності населення:

2.1. Зниження податкових ставок для малих та середніх підприємств за умови підтвердження того, що всі недоотримані державою кошти буде спрямовано на закупівлю продукції, сировини, машин та послуг вітчизняного виробництва, на створення нових продуктивних робочих місць, запровадження імпортозаміщуючих (в окремих випадках експортоорієнтованих), енергозберігаючих технологій.

2.2. Формування громадськими організаціями, товариствами споживачів, асоціаціями виробників загальнонаціонального руху “Споживай українське”.

2.3. Введення граничного рівня рентабельності на виробництво продуктів харчування та товарів першочергового вжитку в межах 15,0–20,0% та націнки на відпускну ціну (включаючи і ліки) у межах 10,0%.

2.4. Переорієнтація промисловості будівельних матеріалів на застосування вітчизняної сировини, корисних копалин.

2.5. Державне кредитування малих та середніх підприємств, зорієнтованих на використання альтернативних видів палива, переробку териконів, утилізацію (переробку) побутових та виробничих відходів, заготовлю лікарських рослин, грибів, ягід тощо.

2.6. Доповнення чинного законодавства щодо суттєвого розширення бази оподаткування для податку на розкіш, багатство, землю. Введення податку на приватну та виробничу нерухомість.

2.7. Реформа системи прибуткового оподаткування населення із застосуванням прогресивної шкали оподаткування громадян, яка прив`язана до диференціації їхніх доходів.

2.8. Поступове запровадження в країні підходу до формування відрахувань за моноподатковою системою.


ІІІ. Підвищення рівня кваліфікації працівників як складової зростання їх заробітної плати:

3.1. Подовження навчання студентів та учнів визначених навчальних закладів за окремими фахами на термін 1-2 роки шляхом державного замовлення на їх підготовку (перепідготовку) за випитаними робітничими професіями, навчання за суміжною другою вищою освітою, за умови їх працевлаштування та обов`язкових "відробітків" на протязі 3 років.

3.2. Підготовка за робітничими професіями та суміжною другою вищою освітою за "широкого профілю" професіями, кваліфікованих робітників, клерків та фахівців для таких видів економічної діяльності, як житлово-комунальне господарство, енергозбереження та альтернативна енергетика, освоєння та видобуток корисних копалин, утилізація та переробка відходів, вироблення та переробка сільськогосподарської (лісогосподарської) продукції, водних та інших природних ресурсів, у т.ч. біопалива, ремісництво, регіональна економіка та розміщення продуктивних сил, геодезія та картографія, землекористування, частково – сфери державного управління, будівництва, рекреації та туризму, транспорту, транспортного машинобудування та промисловості будівельних матеріалів, фармацевтичної галузі, інформаційних технологій та соціального страхування.

3.3. Підвищення професійної та регіональної мобільності випускників навчальних закладів й учнів загальноосвітніх шкіл шляхом додаткового поглибленого вивчення англійської мови відповідно до європейського стандарту рівня мовних знань, освоєння новітніх програмних продуктів та інформаційних технологій.

3.4. Кардинальна зміна механізму держзамовлення на підготовку кадрів навчальними закладами шляхом спрямування 50,0% обсягу держзамовлення на "утримання" навчальних закладів та реалізацію так званого соціального характеру підготовки кадрів (коли підготовка здійснюється заради підготовки, тобто у повному (частковому) відриві від потреб економіки), а решта – формується через погодження із системою праці, тобто квотується відповідно до середньої потреби на професію (фах) за останні 5 років (на національному чи регіональних ринках праці).

3.5. Запровадження механізму залучення тимчасово незайнятих керівників, фахівців та робітників підприємств, організацій та установ країни до їх підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації на базі окремих навчальних закладів за рахунок змішаного (із держбюджетним) фінансування

3.6. Проведення незалежної експертизи (соціальний аудит та сертифікаційні процедури) навчальних закладів, які отримуватимуть преференції держави на відповідну форму навчання.

3.7. Визначення, прийняття та включення до бюджетних видатків витрат на матеріальне та пільгове стимулювання роботодавців щодо направлення на навчання з відривом від виробництва тимчасово незайнятих (надлишкових) працівників шляхом відстрочки з податкових виплат, "відстрочених" кредитів, часткової проплати освітніх послуг, безвідсоткових позик тощо.

3.8. Оптимізація видатків на утримання державних навчальних закладів шляхом проведення прозорого глибокого моніторингу результатів та якості діяльності вітчизняної сфери підготовки кадрів а потім, у контексті заходів системної реформи сфери освіти внесення пропозицій освітянської громадськості.

3.9. Формування окремого Державного фонду на фінансування підготовки кадрів шляхом перерозподілу до нього частки відрахувань на загальнодержавне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.

3.10. Реформа загальноосвітніх навчальних закладів, спрямована на персоніфікацію та професіоналізацію підготовки учнів шляхом запровадження ранньої, починаючи із 4-5 класів, профорієнтаційної роботи із дітьми, більш повне ознайомлення школярів з екологічними, валеологічними, правовими, соціальними, етно-демографічними, національно-патріотичними, культурними предметами.

3.11. Створення для учнів 9-11 класів регіональних центрів із професійно-технічної підготовки старшокласників, міжВНЗівських регіональних центрів із підготовки випускників шкіл до вступу до університетів (за інтегрованими галузями знань), міжшкільних профорієнтаційних центрів, зорієнтованих, перш за все, на підвищення престижності робітничих професій та продуктивності праці.

3.12. Поступовий перехід до змішаного фінансування навчальних закладів, їх переформатування: за формою власності – на державні, відомчі, муніципальні, приватні, корпоративні, системи центрів зайнятості; за функціональними завданнями та повноваженнями –національні, регіональні, міждержавні, університети для осіб “третього віку” (навчання осіб віком старших 50 років); за змістом навчання – класичні, технологічні, спеціалізовані, соціальні тощо.

3.13. Підготовка та запровадження змішаної форми оплати за навчання, за якої усі без винятку студенти платитимуть, наприклад, 20,0% від загальної суми, а решту покриватиме змішане (держава, регіон, роботодавець) фінансування.


ІV. Посилення регуляторної політики в сфері заробітної плати та доходів населення

4.1. Покриття (безвідсоткове кредитування) на визначений період за кошти держбюджету (стабілізаційного фонду) частки заборгованості із заробітної плати, повної оплати праці працівників підприємств за окремим їх реєстром.

4.2. Тимчасове розширення функцій та повноважень Державної служби зайнятості (участь у формуванні держзамовлення на підготовку кадрів, рейтинговій оцінці навчальних закладів із позиції "поставляння" на ринок праці студентів – потенційних безробітних; квотування та ліцензування між- та внутрішньодержавних потоків трудових мігрантів; запровадження гнучкої системи внутрішнього фінансового та кадрового реагування (перерозподілу) на зміну кон’юнктури на регіональних ринках праці; створення власної мережі навчальних закладів для підготовки (перепідготовки) дорослого населення; відкриття відділень (відділів, філій) центрів зайнятості базового рівня у проблемних (з точки зору можливого масового безробіття) регіонах та на великих підприємствах тощо.

4.3. Розширення застосування гнучких режимів праці та форм зайнятості, серед яких слід відзначити поділ між працівниками робочого місця, робочого дня (тижня); робота за підсумованим обліком робочого часу у найбільш прийнятний період (альтернативний робочий тиждень); надомна праця; репетиторство; телеробота тощо.

4.4. Запровадження (за прикладом багатьох країн світу) законодавчої норми щодо захисту заробітної плати працівника шляхом реалізації таких підходів:
  • введенні пені на заборгованість із заробітної плати за прогресивною шкалою, наприклад, 1,0, 2,0, 4,0, 8,0% від місячного окладу за перший – четвертий день просрочки відповідно;
  • нарахування заробітної плати відсутньому працівнику (його працевлаштування на інше підприємство, у т.ч. за кордоном) за невідпрацьований робочий час аж до моменту повної сплати заборгованості;
  • обов`язковість санації, банкрутства, націоналізації підприємств, у яких термін заборгованості із заробітної плати складає 3 місяці та охоплює більше як 25,0% персоналу;
  • реструктуризація (часткова сплата) державою заборгованості із заробітної плати стратегічним чи проблемним (з точки зору можливого масового безробіття у регіоні) підприємствам.

4.5. Посилення державного регулювання оплати праці. Запровадження на законодавчому рівні: міжпрофесійних, міжпосадових та міжгалузевих раціональних співвідношень зарплат, "вихід" за межі яких повинен додатково оподатковуватися як монопольно-галузево-професійна рента; фіксованих співвідношень мінімальної – середньої – максимальної зарплати; поступове запровадження регіональної диференціації прожиткового мінімуму та мінімальної зарплати та механізму їх (як і інфляції) об`єктивного визначення.

4.6. Виведення на новий рівень діяльності праценаглядових органів, у т.ч. інспекції праці, служби посередництва та примирення. Створення трудових судів, громадських трудових комітетів та трудової поліції для нагляду за діяльністю недоброчинних роботодавців, найманих працівників, безробітних та трудящих-мігрантів.

4.7. Запровадити механізм податкового стимулювання роботодавців до збільшення ФОП.

4.8. Запровадження системи зниження виплат подоходного податку з низьких зарплат.

4.9. Введення системи гнучких надбавок за трудовий стаж для всіх найманих працівників, за умови підтвердження ними відповідного рівня кваліфікації.

4.10. "Прив'язування" мінімальної заробітної плати до середньої по економіці (галузі, регіону) з коефіцієнтом 0,5 чи 0,6. Запровадження співвідношення міжпосадових окладів як 1 до 6.

V. Підвищення та оптимізація матеріального забезпечення держслужбовців середньої та базової ланки управління шляхом:

5.1. Запровадження співвідношення між мінімальним та максимальним рівнем оплати праці усіх держслужбовців як 1 до 5 із збереженням надбавок тільки за вислугу років (лише у держслужбі).

5.2. Введення Єдиної тарифної сітки (далі – ЄТС) для держслужбовців, працівників органів місцевого самоврядування, правоохоронних органів та інших силових структур із 18 тарифними розрядами та гнучкими сітками (до 10 підрозділів) у кожному з них.

5.3. Прив`язування 1 тарифного розряду держслужбовця до річного середньомісячного розміру номінальної заробітної плати у країні із коефіцієнтом, наприклад, 1,25 із подальшою його поквартальною індексацією (тільки у бік збільшення).


VI. Формування системи соціальної відповідальності бізнесу

6.1. Макроекономічні, політичні, законодавчо-нормативні напрями, які передбачають:
  • політичну стабільність та захист прав власників;
  • співпраця соціальних партнерів, спрямована на мінімізацію рівня інфляції, коливань курсу національної валюти, негативних впливів на економічне піднесення;
  • забезпечення лобіювання та захист інтересів великого бізнесу на міжнародному рівні та чітке відокремлення його діяльності від середнього та малого бізнесу через антимонопольне законодавство;
  • створення адекватної законодавчої бази, що закріплюватиме та стимулюватиме соціальні зобов'язання бізнесу та благодійність;
  • ратифікацію міжнародних конвенцій та інших документів, що стосуються захисту прав людини та довкілля;
  • розробку та реалізацію програм гідної праці;
  • державний контроль за діяльністю як національних, так і транснаціональних компаній, що діють на території України, для своєчасного виявлення та недопущення порушень соціально-економічних прав їх працівників;
  • розробку механізму зменшення рівня «тіньозації» економіки з урахуванням досвіду інших країн (Болгарія, Хорватія, Румунія та інших);
  • підтримку впровадження соціального аудиту та екологічного управління шляхом надання пільг та заохочення тільки тих компаній, які застосовують відповідні схеми менеджменту;
  • створення базових умов для розвитку системи соціальної відповідальності бізнесу (СВБ), що передбачають гарантування прав власності та безпеки ведення бізнесу, створення незалежної судової системи, забезпечення прозорих законодавчих умов для соціальної діяльності, формування державних пріоритетів соціальної відповідальності;
  • вжиття оперативних заходів щодо унеможливлення отримання “тіньових” доходів та забезпечення законодавчої бази для перегляду існуючої шкали ставки податку на особисті доходи із поверненням до прогресивної шкали податків;
  • проведення державної політики залучення іноземних інвестицій, пожвавлення ділової активності, зменшення диспропорцій між успішними та відсталими регіонами;
  • збільшення державного фінансування та посилення підтримки науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт, розробку нових технологій та забезпечення ефективної державної підтримки сфери інноваційної діяльності в Україні, що дозволить відновити попередній рівень міжнародної конкурентоспроможності вітчизняної продукції;
  • розробку та реалізацію дієздатної конкурентної політики, що має базуватися на дотриманні конкурентного законодавства, удосконаленні існуючої нормативно-правової бази, конкурентній політиці та розвитку інституційного середовища, захисті конкуренції, механізмах впровадження конкурентної політики;
  • створення умов для збільшення внутрішніх і зовнішніх інвестицій у найменш ризикових сферах, у т.ч. у сфері новітніх інформаційних технологій, освіти та інших галузей, що визначають науково-технічний прогрес, за допомогою надання податкових та митних пільг для інвесторів.

6.2. Економічні напрями, що передбачають:
  • створення сприятливих умов для компаній, що вирішили дотримуватися принципів СВБ;
  • стимулювання впровадження підприємствами соціальних проектів шляхом включення соціальних критеріїв до контрактів про державні закупівлі;
  • соціальне маркування, яке надається продукції, виробленій на підприємствах, що дисципліновано сплачують податки, дотримуються прозорості у виплаті заробітної плати, норм і положень трудового законодавства, забезпечують необхідний рівень соціального захисту працюючих;
  • отримання державного замовлення, надання державних кредитів та інвестицій тільки соціально відповідальним компаніям;
  • надання регіональних преференцій у вигляді землевідведення, дозволів на будівництво тощо тільки соціально відповідальним компаніям;
  • надання податкових пільг для інвенсторів, які вкладають кошти у розвиток депресивних регіонів;
  • сприяння регіональними органами державної влади у просуненні продукції лише соціально відповідальним компаніям (у країні та за її межами);
  • формування регіональними органами державної влади позитивного іміджу соціально відповідальної компанії, що слугуватиме своєрідною рекламою та сприятиме збільшенню обсягів продажу її продукції, створенню та збереженню робочих місць;
  • лобіювання регіональними органами влади інтересів тільки соціально відповідальних компаній;
  • сприяння регіональними органами влади розширенню мережі споживачів та постачальників лише для соціально відповідальних компаній;
  • законодавче закріплення в Законі України "Про заробітну плату в Україні" норми, відповідно відрахування на розвиток робочої сили складають не менше 55,0% від доходу (за виннятком окремих видів економічної діяльності);
  • підвищення рівня поточного фінансування та державного інвестування, а також створення умов для збільшення недержавних інвестицій у систему освіти, насамперед для кадрової підготовки за професіями та фахами, що визначатимуть науково-технічний прогрес, у т.ч. фахівців у сфері СВБ;
  • зменшення на визначений термін податкового навантаження на підприємства за рахунок зниження чи звільнення від оподаткування тієї частки прибутку, що спрямовується на технічний розвиток і переоснащення, модернізацію виробництва, створення нової, відповідної до світових стандартів, продукції;
  • встановлення на визначений термін податкових пільг чи повне звільнення від оподаткування підприємств, що виробляють високотехнологічну продукцію;
  • страхування зовнішньоекономічних ризиків, гарантування компенсацій, пільгового кредитування найбільш конкурентних позицій експортної номенклатури;
  • стимулювання роботодавців, які створюють нові високотехнологічні та продуктивні робочі місця.