Geum.ru

Етап 2 Розроблення методичних засад підвищення мотивації роботодавців у створенні здорових та безпечних умов праці, профілактики травматизму на підприємстві

Вид материалаДокументы

Содержание


2.1. Загальні положення
2.2. Мета та завдання економічного стимулювання охороною праці
2.3. Основні напрямки удосконалення економічного стимулювання охороною праці
2.4. Заходи та засоби розв’язання проблеми стимулювання охорони праці
3.1. Обов’язкові відрахування на охорону праці
3.2. Визначення розміру штрафних санкцій
3.3. Бюджетні дотації
3.4. Податкові пільги
3.5. Страхові внески до Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України
3.6. Корегування страхових внесків в залежності від стану охорони праці на підприємстві
Додаток а
1. Обґрунтування необхідності розробки методики
3. Мета та завдання, що мають вирішуватися за допомогою Методики
4. Загальна характеристика Методики
Подобный материал:
1   2   3

2. методичні засади підвищення мотивацій роботодавців у створенні здорових та безпечних умов праці, профілактики травматизму на підприємстві


2.1. Загальні положення

Економічне стимулювання охороною праці та регулювання промислової безпеки спрямоване на реалізацію положень Конституції та законів України щодо забезпечення охорони життя і здоров’я працівників у процесі трудової діяльності з урахуванням нових умов господарювання та міжнародного досвіду.

Відповідно до Закону України „Про охорону праці”, охорона праці – це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоров’я і працездатності людини у процесі трудової діяльності. В цій системі промислова безпека займає своє місце, пов’язане з безпечною експлуатацією об’єктів машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки, аварії на яких можуть призвести до негативного впливу на персонал та населення, тобто визначає рівень техногенної безпеки. Аналіз причин виникнення аварій і надзвичайних ситуацій техногенного характеру за останні роки показує, що майже половина випадків викликана незадовільним технічним станом споруд, конструкцій, обладнання та інженерних мереж, їх значною зношеністю у наслідок закінчення нормативного строку експлуатації (нормативного ресурсу).

Через складний економічний та фінансовий стан більшості суб’єктів господарювання, капітальний і поточний ремонти виробничих об’єктів проводяться нерегулярно, внаслідок чого зростає спрацьованість цих об’єктів, ступінь їх небезпеки та ймовірність виникнення аварій.

Матеріальні збитки від аварій становлять майже 60 млн. грн щорічно. В середньому одна техногенна аварія обходиться у 1–2 млн. грн, а резонансна –15–20 млн. грн.

Зменшення аварійності та правмування на виробництві можливе через забезпечення обмеження впливу джерел небезпеки на персонал, населення та навколишнє середовище встановленими межами за рахунок опрацювання та запровадження комплексу нормативно-правових актів, що забезпечують реалізацію механізмів заохочення роботодавців до поліпшення умов праці й організацію виробничих процесів для зниження ризиків аварій, нещасних випадків і професійних захворювань до припустимих рівнів та заохочення найманих працівників свідомо ставитися до особистої безпеки та безпеки оточуючих, сумлінно виконувати нормативно-правові вимоги з охорони праці.

причинами переходу до управління ризиками виникнення аварій та нещасних випадків і необхідності посилення стимулювання охорони праці є:

інтеграція України в світову економічну систему, що вимагає адаптації вітчизняної нормативно-правової бази, у тому числі з питань охорони праці, до вимог Міжнародної організації праці, стандартів та директив Європейського Союзу, що орієнтують на обов’язковість виконання вимог технічних регламентів та добровільність вибору методів організації безпечної взаємодії людини з технікою;

зростаючий тиск конкуренції та орієнтація виробництва на нові технології, що змінює умови праці, її організацію і, як наслідок, зумовлює нові небезпеки й ризики та відставанням законодавства за цими змінами;

пріоритетність орієнтації роботодавця на отримання прибутку (недопущення надмірних збитків), що вимагає від нього економії задіяних у виробництві ресурсів та значно підвищує його відповідальність за результати діяльності підприємства.

Для вирішення питань щодо реформування законодавчої та іншої нормативної бази з питань охорони праці і переходу на оцінку безпеки виробництва на основі ризиків є такі підстави:

1. Закон України ”Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” статтею 47 визначив, що ”Страхові тарифи, диференційовані по групах галузей економіки (видах робіт) залежно від класу професійного ризику виробництва, встановлюються законом”.

2. Закон України “Про стандартизацію” передбачив статтею 12, що ”Стандарти застосовуються на добровільних засадах, якщо інше не встановлено законодавством” і разом з тим Прикінцевими положеннями встановив, що „Вимоги державних та інших стандартів, обов’язкові до виконання, є чинними до прийняття відповідних технічних регламентів та інших нормативно – правових актів, які регулюють ці питання”.

3. Закон України “Про охорону праці” статтею 7 передбачив, що „Працівники, зайняті на роботах з важкими та шкідливими умовами праці, ...мають право на оплачувані перерви санітарно – оздоровчого призначення, скорочення тривалості робочого часу, додаткову оплачувану відпустку, пільгову пенсію, оплату праці у підвищеному розмірі та інші пільги і компенсації, що надаються в порядку, визначеному законодавством”. Тобто визнав можливість порушення вимог чинних нормативно-правових актів з подальшим наданням відповідних компенсацій. Крім того, статтю 29 цей Закон передбачив, що „У разі неможливості повного усунення небезпечних і шкідливих для здоров’я умов праці роботодавець зобов’язаний повідомити про це відповідний орган державного нагляду за охороною праці. Він може звернутися до зазначеного органу з клопотанням про встановлення необхідного строку для виконання заходів щодо приведення умов праці на конкретному виробництві чи робочому місці до нормативних вимог”.

4. Закон України “Про об’єкти підвищеної безпеки” статтею 8 закріпив норму, згідно з якою ”Суб’єкт господарської діяльності зобов’язаний забезпечувати експлуатацію об’єктів підвищеної небезпеки з додержанням мінімально можливого ризику”.

Такі кроки дозволяють в подальшому перейти на регулювання промислової безпеки на базі законів, технічних регламентів та інших нормативно-правових актів, що є обов’язковими для застосування, та адаптованих до відповідних директив ЄС, а також стандартів та інших нормативних документів, що застосовуються на добровільних засадах, як це здійснюється у країнах ЄС. Таким чином, принцип добровільного застосування ряду вимог з охорони праці дасть будь-якій особі – суб’єкту господарської діяльності можливість переходу на управління промисловою безпекою на підставі регулювання ризиків.

Основними недоліками нормативно-правового забезпечення, які стримують реалізацію положень законодавства щодо застосування економічних, ринкових механізмів у цій сфері, є:

відсутність законодавчо установлених відповідних меж, тобто рівнів ризику виникнення нещасних випадків, щоб була можливість управління ними та можливості роботодавця у встановлених державою межах вибирати ті чи інші заходи та засоби для забезпечення рівня тих ризиків, які в даній ситуації вважаються прийнятними при існуючих суспільних цінностях;

неврегульованість фінансування потреб профілактики виробничого травматизму та професійної захворюваності за рахунок коштів Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань;

недосконалість механізмів впливу держави на стан охорони праці за допомогою податкової та кредитної політики;

недосконалість системи пільг і компенсацій за роботу у важких та шкідливих умовах праці;

відсутність або невисока достовірність інформації про витрати на заходи з охорони праці, збитки внаслідок аварій, нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, на відшкодування потерпілим;

недосконалість методів аналізу поточного стану охорони праці та прогнозування його можливих змін у майбутньому під впливом змін зовнішнього щодо охорони праці середовища та управлінських дій економічного характеру.

Наслідками наведених недоліків та невирішених проблем управління промисловою безпекою з використанням механізмів стимулювання в ринкових умовах господарювання можуть бути погіршення умов праці, зростання рівнів виробничого травматизму та професійних захворювань, зниження значимості безпеки праці для роботодавців і найманих працівників.


2.2. Мета та завдання економічного стимулювання охороною праці

Метою економічного стимулювання охороною праці є вдосконалення нормативно-правових механізмів регулювання промислової безпеки на підставі оцінки ризиків та заохочення роботодавців і найманих працівників виконувати нормативно-правові вимоги з охорони праці та промислової безпеки, поліпшувати стан умов і безпеку праці понад установлені нормами вимоги для зниження рівнів ризику аварій, нещасних випадків і професійних захворювань до припустимих значень.

Удосконалення механізмів нормативно-правового регулювання промислової безпеки на підставі управління ризиками та стимулювання охорони праці потребує вирішення наступних основних завдань:

перегляд законодавчої та іншої нормативно-правової бази;

забезпечення різнобічної державної підтримки інвестицій, спрямованих на оновлення засобів праці з урахуванням стану їх безпеки та шкідливості для персоналу;

реформування системи пільг і компенсацій з ухилом на переважання профілактичних заходів та послаблення ролі тих пільг і компенсацій за несприятливі умови праці, що заохочують до праці на шкідливих виробництвах;

посилення стимулювання безпеки праці та виробничого середовища за рахунок податкової та кредитної політики держави;

удосконалення системи контролю за функціонуванням системи управління промисловою безпекою на підприємствах із застосуванням економічних стимулів;

посилення профілактичного захисту від аварій і виробничих травм з технічних причин;

посилення дії на стан безпеки праці та виробничого середовища непрямих стимулів економічного характеру, вплив яких на безпеку праці проявляється не безпосередньо, а через певний ланцюжок причинно-наслідкових зв’язків;

підвищення ефективності використання коштів на профілактику виробничого травматизму та професійної захворюваності на державному та регіональному рівнях.


2.3. Основні напрямки удосконалення економічного стимулювання охороною праці

Реалізація мети економічного стимулювання охороною праці має здійснюватися шляхом:

удосконалення існуючого нормативно-правового та методичного забезпечення;

посилення інформаційно-роз’яснювальної, науково-дослідницької та аналітичної роботи з питань економіки охорони праці та промислової безпеки;

організації моніторингу проектів законодавчих та інших нормативно-правових актів з охорони праці для виявлення тих, що прямо не стосуються охорони праці, але опосередковано можуть впливати на стан безпеки праці та виробничого середовища і забезпечити врахування інтересів охорони праці в цих документах.

До пріоритетних напрямків удосконалення нормативно-правового забезпечення в частині управління ризиками виникнення аварій та нещасних випадків і стимулювання роботодавців щодо дотримання вимог безпеки відносяться:

визначення переліку подій та небезпек, що повинні аналізуватись при розрахунку ризику виникнення нещасних випадків та професійних захворювань і забезпечити їх статистичний аналіз;

розробка та впровадження нормативно-правових актів, які визначатимуть кількісні та якісні показники, що впливають на стан промислової безпеки та охорони праці;

стимулювання витрат власних коштів підприємства на доведення умов праці до нормативних вимог та поліпшення їх понад ці вимоги;

впровадження єдиної науково обґрунтованої державної політики щодо забезпечення надійності і безпечної експлуатації споруд, конструкцій, обладнання та інженерних мереж;

забезпечення участі коштів Фонду соціального страхування від нещасних випадків у фінансуванні пріоритетних напрямків профілактики виробничого травматизму та професійної захворюваності на виробництвах України;

створення сприятливих умов для поліпшення стану умов та охорони праці з використанням податкової та кредитної систем;

проведення наукових досліджень проблем економіки охорони праці для забезпечення фахівців і менеджерів практичними рекомендаціями та методичними вказівками щодо обґрунтування рішень з ефективного застосування економічних механізмів підвищення рівня безпеки праці й виробничого середовища (кількісні методи соціально-економічного оцінювання стану охорони праці, критерії та методи визначення економічної ефективності профілактики травматизму та професійної захворюваності).

Відсутність або недостатня точність та повнота інформації про витрати на потреби охорони праці, неузгодженість форм державного та відомчого обліку й звітності з формами Фонду соціального страхування від нещасних випадків, обмеженість інформації про витрати, пов’язані зі страхуванням від нещасних випадків і професійних захворювань, зумовлюють проблеми інформаційного забезпечення охорони праці. Без повної та достовірної інформації про витрати на потреби охорони праці оцінювати вплив економічних механізмів на стан безпеки праці, виконувати прогноз його змін у майбутньому та обґрунтовувати рішення щодо зниження ризиків травмування чи професійних захворювань з використанням економічних методів практично не можливо.


2.4. Заходи та засоби розв’язання проблеми стимулювання охорони праці

Для реалізації положень економічного стимулювання охороною праці необхідно переглянути або розробити нові нормативно-правові акти та здійснити:

формування переліку заходів та засобів з охорони праці, що мають фінансуватися з валових витрат для поділу їх на ті, що мають забезпечувати технічну безпеку (дотримання технічних регламентів), захист персоналу від небезпечних і шкідливих виробничих факторів та додаткові заходи і засоби, спрямовані на зменшення або усунення ризиків травмування і професійної захворюваності (фінансуватися саме цих заходів і засобів має регулюватися нормою відрахувань на них);

розробку проекту Закону про бюджет Фонду для визначення основних пропорцій між витратами Фонду (відшкодування потерпілим – профілактика – реабілітація – резерв);

розроблення технічних регламентів, що регулюють фактори технічного спрямування, та нормативно-правові акти, що регулюють фактори організаційного спрямування. При цьому межі нормування повинні бути мінімально необхідними. Інші норми врегульовувати за допомогою нормативних документів, таких як стандарти, технічні умови, кодекс усталеної практики (документів, що містять практичні правила чи процедури проектування, виготовлення, монтажу, технічного обслуговування, експлуатації обладнання, конструкцій чи виробів);

забезпечення внесення змін у діючі або лобіювати інтереси охорони праці в проектах нормативно-правових актів, що стосуються дозвільно-ліцензійної діяльності загалом;

внесення змін до Закону України “Про охорону праці” щодо забезпечення управління охороною праці на підставі управління ризиками виникнення аварій, нещасних випадків та професійних захворювань;

розроблення та визначення видів та критеріїв ризиків виникнення аварій та нещасних випадків на виробництві.

Посилення інформаційно-роз’яснювальної, науково-дослідної та аналітичної роботи з питань економіки охорони праці й промислової безпеки має здійснюватися для:

переконання роботодавця у вигідності витрат на профілактику виробничого травматизму та професійної захворюваності й забезпечення відповідними посібниками для оцінювання цих вигод (із залученням засобів масової інформації, спеціалізованих видань, посадових осіб органів державного нагляду за охороною праці);

дослідження всіх збитків від виробничого травматизму, професійної захворюваності, промислових аварій та впливу на них попереджувальних заходів, зокрема, стимулювання роботодавців і найманих працівників;

розробки рекомендацій з раціонального використання коштів на охорону праці для попередження або зниження до припустимих рівнів ризиків травмування, професійної захворюваності та промислових аварій;

інформаційного, експертного та аналітичного дослідження ризиків травмування, професійної захворюваності, промислових аварій та оцінювання їх соціально-економічних наслідків.

Урахування та відстоювання інтересів охорони праці в нормативно-правових актах, що стосуються дозвільно-ліцензійної сфери загалом, має виконуватися шляхом:

організації постійного спостереження за нормативно-правовою діяльністю в сфері ліцензування, сертифікації та отримання інших дозволів підприємствами;

розробки пропозицій щодо врахування нормативних вимог з охорони праці в цих актах;

організації відслідковування наявності вимог з охорони праці при процедурі затвердження нормативно-правових актів.

Для посилення ролі економічних методів управління охороною праці необхідно також забезпечити розв’язання таких організаційних завдань:

забезпечити виконання наукових досліджень та методичних розробок з економічних питань охорони праці;

організувати систематичні експертні, аналітичні та інформаційні дослідження соціально-економічних проблем охорони праці й публікацію їх результатів;

забезпечити періодичне інформування громадськості та фахівців з охорони праці про стан виробничого травматизму та професійної захворюваності, збитки від аварій, нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, витрати на заходи з охорони праці та витрати системи страхування від нещасних випадків на виробництві.

Організаційно-адміністративні заходи мають включати наступне:

створення об’єднаного фонду страхових компаній для участі у фінансуванні профілактики промислових аварій на об’єктах підвищеної небезпеки;

удосконалення (посилення) системи відповідальності за порушення вимог з охорони праці;

розроблення методичних посібників оцінювання збитків від аварій, нещасних випадків, професійних захворювань та визначення економічної ефективності заходів і засобів з охорони праці;

вдосконалення системи податкових пільг для фінансування заходів і засобів з охорони праці;

встановлення податкових пільг на оновлення основних фондів, що вичерпали передбачений паспортом ресурс (за поданням Держгірпромнагляду).


3. ПРОПОЗИЦІЇ З УДОСКОНАЛЕННЯ законодавства України щодо підвищення ефективності економічного стимулювання роботодавців до створення та підтримки здорових та безпечних умов праці


3.1. Обов’язкові відрахування на охорону праці


Закон України “Про охорону праці” від 17.11.2005 р. № 3108–IV зі змінами та доповненнями, внесеними Законами України від 15 травня 1996 року N 196/96-ВР по 16 травня 2007 року N 1026-V, стаття 19. Фінансування охорони праці вказує на те, що:

1. Фінансування охорони праці здійснюється власником.

2. Для підприємства незалежно від форм власності, витрати на охорону праці становлять не менше 0,5 відсотка від суми реалізованої продукції. На підприємствах, що утримуються за рахунок бюджету, витрати на охорону праці передбачаються у державному або місцевому бюджеті і становлять не менш 0,2 відсотка від фонду оплати праці

Опитування керівників підрозділів охорони праці підприємств України показало, що кошти на охорону праці фінансові служби розраховують, виходячи з 0,5 відсотка від суми реалізованої продукції за минулий фінансовий рік. Аргументація цього розрахунку базується на тому, що не відомо який обсяг реалізованої продукції буде в поточному фінансовому році. Тобто при щорічному прирості обсягу реалізованої продукції в грошовому вираженні приблизно на 30 % охорона праці недофінансовується майже на третину і на даний час механізму виправлення токого становища не існує.

Для врегулювання дисбалансу у фінансуванні терміново необхіне розроблення Методичних рекомендацій з визначення суми витрат на охорону праці на промислових підприємствах.

Методичні рекомендації повинні бути розроблені відповідно до Закону України «Про охорону праці», а також інших нормативних актів, що регламентують питання бухгалтерського обліку і складання статистичної звітності в Україні з урахуванням:

особливостей технології виробництва;

складу витрат і порядку калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) підприємств.

Також необхідно в Методиці врахувати витрати, пов’язані з наслідками нещасних випадків та професійних захворювань, зокрема витрати на додаткову допомогу, доплати при переведенні потерпілих на більш легку роботу.

Такі Методичні рекомендації можуть бути застосовані для:

планування і обліку витрат на охорону праці;

контролю виконання вимог Закону України «Про охорону праці» в частині фінансування заходів, пов'язаних з охороною праці.

Урозуміння того, що обов’язкові відрахування на охорону праці не забезпечують існуючих потреб, визначилось у підписанні угоди між Центральним комітетом профспілки трудящих металургійної та гірничодобувної промисловості України та роботодавцями про підвищення мінімального розміру відрахування на охорону праці до 0,6 відсотка від суми реалізованої продукції.


3.2. Визначення розміру штрафних санкцій


Штрафні санкції в охороні праці накладаються відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення із змінами і доповненнями, внесеними згідно з  Указами Президії Верховної Ради Української РСР від 12 квітня 1985 року N 102-XI, ВВР, 1985 р. до 15 квітня 2008 року N 271-VI, на підставі статті 41 “Порушення вимог законодавства про працю та про охорону праці”.

Порушення вимог законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці тягне за собою накладення штрафу на працівників від двох до п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності та громадян - суб'єктів підприємницької діяльності - від п'яти до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

штрафні санкції мають суттєвий вплив на профілактику виробничого травматизму та пофесійного захворювання для України. Але не у всіх галузях економіки України розмір штрафних санкцій має однаковий вплив.

Результати аналізу показують, що найбільший вплив на зменшення рівня травматизму має сума штрафів, яка стягнута, саме, з працівників, а на керівників підприємств за своїм розміром штрафи не завжди здійснюють належний вплив, тому доцільно переглянути їх в напрямку збільшення.

Визначення розміру штрафів, що мають профілактичний ефект здійснено з використанням аналізу оцінок впливу наглядової діяльності у сфері охорони праці на стан виробничого травматизму .

Для проведення цього аналізу використовувалися дані таблиць 3.1. та 3.2.


Таблиця 3.1

Коефіцієнти кореляції, які характеризують вплив наглядової діяльності на стан загального травматизму за основними видами економічної діяльності


Показники
Вугільна промисловість
Будівництво та промисловість будматеріалів
Газова промисловість
Машинобудування
Сільське господарство
Рибне

господарство
Максимальні величини збільшення травматизму
Максимальні величини зменшення травматизму

кількість порушень у середньому нормативних актів про охорону праці виявлених одним інспектором на одного інспектора
-0,96936
-0,85203
0,022575
-0,16955
-0,19094
0,397033
0,397033
-0,96936

Усунено порушень нормативних актів про охорону праці одним інспектором
0,79498
-0,99552
0,721166
0,961481
-0,35625
0,857305
0,961481
-0,99552

Кількість призупинених робіт і об`єктів на одного інспектора
-0,86941
0,315059
-0,57076
-0,47115
-0,36367
0,259312
0,315059
-0,86941

Кількість штрафів, накладених на працівників одним інспектором
-0,99222
0,82067
-0,88599
-0,91415
-0,04374
-0,01187
0,82067
-0,99222

з них на керівників підприємств
-0,93787
0,812443
-0,68871
-0,88018
0,020706
0,106485
0,812443
-0,93787

Стягнуто штрафів з працівників одним інспектором
-0,98644
0,881092
-0,88155
-0,91456
-0,02992
0,172739
0,881092
-0,98644

Направлено матеріалів слідчим органам за порушення законодавства про охорону праці (без урахування нещасних випадків)
-0,633
0,7225
-0,10891
0,193844
-0,34137
0
0,7225
-0,633

Відмовлено в порушенні кримінальної справи
0,67993
-0,67248
0,313794
-0,14521
-0,54167
0
0,67993
-0,67248



Для зниження загального травматизму В Україні характерні наступні напрямки діяльності державних інспекторів служби нагляду з охорони праці. Це:
  • усунено порушень нормативних актів про охорону праці;
  • кількість штрафів, накладених на працівників;
  • кількість штрафів, накладених на керівників підприємств.

Що стосується приоритетних оцінок впливу на стан смертельного травматизму, то для їх аналізу використовувалися дані табл. 3.2


Таблиця 3.2.

Коефіцієнти кореляції, які характеризують вплив на стан смертельного травматизму за основними видами економічної діяльності


Показники
Вугільна промисловість
Будівництво та промисловість будматеріалів
Газова промисловість
Машинобудування
Сільське господарство
Рибне господарство
Максимальні величини збільшення травматизму
Максимальні величини зменшення травматизму

кількість порушень у середньому нормативних актів про охорону праці виявлених одним інспектором на одного інспектора
-0,54499
-0,17508
-0,68024
0,351565
0,422609
-0,39232
0,422609
-0,68024

Усунено порушень нормативних актів про охорону праці одним інспектором
-0,17379
-0,71562
0,053203
0,879596
0,968916
0,446892
0,968916
-0,71562

Кількість призупинених робіт і об`єктів на одного інспектора
-0,72519
-0,76178
-0,96851
0,119327
0,004032
-0,57053
0,119327
-0,96851

Кількість штрафів, накладених на працівників одним інспектором
-0,21312
-0,78613
-0,70788
-0,51272
-0,72105
-0,69812
-0,21312
-0,78613

з них на керівників підприємств
0,013399
-0,98362
-0,33495
-0,4574
-0,83022
-0,50492
0,013399
-0,98362

Стягнуто штрафів з працівників одним інспектором
-0,17645
0,28318
-0,68832
-0,5028
-0,78007
-0,54841
0,28318
-0,78007

Направлено матеріалів слідчим органам за порушення законодавства про охорону праці (без урахування нещасних випадків)

0,268528
-0,98362
0,28626
0,601102
0,765147
0,999
0,999
-0,98362

Відмовлено в порушенні кримінальної справи
0,867453
0,28318
-0,41713
0,000735
0,98511
0,999
0,999
-0,41713


Для зниження смертельного травматизму в Україні характерні найбільш дієві наступні напрямки діяльності державних інспекторів служби нагляду з охорони праці. Це:
  • штрафи, що накладаються на керівників підприємств;
  • направлені матеріали слідчим органам за порушення законодавства про охорону праці;
  • призупинення робіт і об`єктів.

З даних проведеного аналізу очевидно, що значний вплив на зменшення як загального, так і смертельного травматизму мають штрафні санкції, що накладаються як на працівників, так і на керівників підприємств. Але штрафні санкції мають суттєвий вплив не у всіх галузях економіки України. Так, у газовій галузі, де за статистичними даними заробітна плата більше ніж в інших, штрафні санкції не впливають на стан загального травматизму.

Тому виникла задача визначення дієвого розміру штрафів у різних галузях економіки. Оскільки існуюча система накладання штрафів пов’язана з величиною неоподаткованого мінімуму доходів громадян, який склався в Україні після грошевої реформі 1997 р. і досі становить 17 грн., то, виходячи з цього, мінімальний штраф (два неоподаткованого мінімуму доходів громадян) становить 34 грн., а максимальний (п’ять неоподаткованих мінімумів доходів громадян) – 85 грн. Для галузей, де виплачується заробітна плата значно більша ніж у середньму по країні, ці суми не мають суттєвого значення і тому не впливають на стан охорони праці на підприємстві, що не призводить до зниження загального травматизму.

Отже, визначення дієвої величини розміру штрафів у даній роботі проводилася на прикладі галузі, де штрафи мають найбільший вплив на рівень травматизму і яка характеризується мінімальною середньою заробітною платою. Цим критеріям відповідають дані такої галузі, як сільське господарство, де рівень середньомісячної заробітної плати у 2004 р. становив 311 грн., а коефіцієнт кореляції між станом смертельного травматизму і накладанням штрафів на працівників був максимальним і дорівнював - 0,78. Виходячи з цих даних, дієвий мінімальний штраф у 2004 році становив 10,93 % (34/311*100) від заробітної плата, а максимальний – 27,33%.(85/311*100).

Таким чином, аналіз оцінок впливу для України в цілому дозволив визначити оптимальну за своєю дієвістю величину штрафів, які мають накладатися на працівників і керівників в цілях зменшення рівня смертельного травматизму.

На цій підставі рекомендується встановити величину штрафів, для суттєвого підвищення їх впливу на зменшення рівня травматизму у розмірі 10-25% від середньої заробітної плати і внести відповідні зміни у чинне законодавство.

Прикладом різкого підвищення штрафів можуть бути США. Накладаємі на порушників штрафи Управлінням з безпеки праці на виробництві (УБПВ) до 1990 року були незначними – до 1000 $ максимально. Це призводило до того, що підприємці платили штрафи, а не виконували приписи УБПВ. У 1990 року Конгрес США прийняв поправку до закону, піднявши штрафи у сім разів. Ця міра дозволила зломити ігнорування законів про охорону праці.


3.3. Бюджетні дотації


Згідно Закону України “Про державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 28 грудня 2007 року № 107-VI відповідно до статей витрат бюджету здійснюється державна підтримка для підприємств з видобутку кам'яного вугілля, лігніту, а також на здешевлення кредитів для будівництва та технічного переоснащення вугле- і торфодобувних підприємств, охорону праці та підвищення техніки безпеки на вугледобувних та шахтобудівельних підприємствах (включаючи підприємства з видобутку бурого вугілля), у тому числі дегазація вугільних пластів.

Для збільшення державної підтримки для підприємств необхідне вдосконалення системи податкових пільг для фінансування заходів і засобів з охорони праці. Зокрема встановити податкові пільги на оновлення основних фондів, що вичерпали передбачений паспортом ресурс. Визначення можливості такого кредитування для підприємства доцільно здійснювати за поданням Держгірпромнагляду після оцінки стану обладнання.


3.4. Податкові пільги


Згідно із пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, реалізацією продукції (робіт, послуг) і охороною праці.

Перелік заходів та засобів з охорони праці, витрати на здійснення та придбання яких включаються до валових витрат затверджений постановою КМ України від 27 червня 2003 р. № 994 „Про затвердження переліку заходів та засобів з охорони праці, витрати на здійснення та придбання яких включаються до валових витрат”. До документів, що регламентують витрати на охорону праці підприємств, відносяться: лист Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва від 23.06.2003 N 3673 Щодо визначення розміру витрат на охорону праці, та лист Державної податкової адміністрації України від 22.05.2006 р. N 5679/6/15-0316.

Доцільно постанову КМ України від 27 червня 2003 р. № 994 розширити і до переліку заходів та засобів з охорони праці, витрати на здійснення та придбання яких включаються до валових витрат, додати наступні:
  • проведення профілактичних щеплень проти грипу;
  • облаштування фізкультурно-оздоровчих кімнат, кімнат психологічного розвантаження, здоров'я, придбання з цією метою спортивного інвентаря, приладів і устатковання;
  • матеріальне заохочення працівників за дотримання норм охорони праці в тому числі і керівників підприємств.

Аналіз закордонного досвіду показав, що розмір коштів, передбачених на стимулювання, складає менше 0,1% вартості робочої сили.

Введення до постановиу КМ України від 27 червня 2003 р. № 994 перших двох заходів призвело б до зменшення втрат робочого часу, а можливість надавати матеріальне заохочення значно привернуло увагу до дотримання нормативних вимог з охорони праці на підприємствах .


3.5. Страхові внески до Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України


Розміри страхових внесків страхувальників регламентуються Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» із змінами і доповненнями, внесеними Законами України від 21 грудня 2000 року N 2180-III до  від 3 червня 2008 року N 309-VI, стаття 47 «Страхові тарифи, розміри та порядок здійснення страхових внесків до Фонду соціального страхування від нещасних випадків», постановою ВР України “Про прийняття за основу проекту Закону України про внесення змін до Закону України "Про страхові тарифи на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" та постановою Кабінету Міністрів України від 13 вересня 2000 р. № 1423 “Про затвердження порядку визначення страхових тарифів для підприємств, установ і організацій на загальнообов’язкове державне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання” зі змінами та доповненнями, затвердженими постановами Кабінету Міністрів України від 16 травня 2001 р. № 527 та від 27 червня 2003 р. № 985.

Розміри страхових внесків страхувальників обчислюються: для роботодавців - у відсотках до сум фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, що включають витрати на виплату основної та додаткової заробітної плати, на інші заохочувальні і компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", які підлягають обкладенню податком з доходів фізичних осіб.

Для підвищення профілактичної дієвості страхові тарифи на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності бажано більш дифериєнцювати для елімінації розривів між класами професійного ризику. Особливо це стосується трьох останніх класів професійного ризику.

Для підвищення справедливості системи солідарного страхування бажано перейти на солідарну основу в межах класу.

Існуючі пільги на зменшення страхових виплат необхідно скасувати. Ці пільги не впливають на покращення стану травматизму в галузі. Більш дієвим є цільове виділення несплачених коштів на потребу охорони праці.


3.6. Корегування страхових внесків в залежності від стану охорони праці на підприємстві


Корегування страхових внесків в залежності від стану охорони праці на підприємстві передбачено постановою КМ України від 13 вересня 2000 р. N1423 „Про затвердження Порядку визначення страхових тарифів для підприємств, установ та організацій на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання” із змінами і доповненнями, внесеними постановами КМ України  від 16 травня 2001 року N 527 по 27 червня 2003 року N 985 Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» із змінами і доповненнями, внесеними Законами України від 21 грудня 2000 року N 2180-III до  від 3 червня 2008 року N 309-VI, стаття 47 «Страхові тарифи, розміри та порядок здійснення страхових внесків до Фонду соціального страхування від нещасних випадків».

Знижки чи надбавки до страхового внеску передбачені для застосовання Фондом з урахуванням результатів роботи підприємства за минулий календарний рік. Розмір страхового внеску залежить від класу професійного ризику виробництва, до якого віднесено підприємство, знижки до нього (за низькі рівні травматизму, професійної захворюваності та належний стан охорони праці) чи надбавки (за високі рівні травматизму, професійної захворюваності та неналежний стан охорони праці).

за чинним законодавством за зменшення кількості нещасних випадків передбачені скидки та надбавки до страхових тарифів системи соціального страхування від нещасних випадків на виробництві. Вказана постанова не діє в силу різних причин. дію частини сьомої статті 47 в частині знижок і надбавок до розміру страхового внеску було відкладене спочатку до 01.01.2005 р., а потім призупинено на 2006 рік згідно із Законом України від 20.12.2005 р. N 3235-IV, на 2007 рік - згідно із Законом України від 19.12.2006 р. N 489-V і в 2008 році ця законодавча норма так і не запрацювала.

Основними проблемами, що не дозволяють реалізувати повністю положення законодавства є забезпечення беззбитковості функціонування Фонду соціального страхування при введенні в дію системи знижок-надбавок до страхових тарифів. Застосування цього засобу в межах діючого законодавства призведе до зменшення надходжень до Фонду, іншими словами, до від’ємного сальдо балансу знижок і надбавок. Це пов’язується з недосконалістю методів визначення їх величин у діючому Порядку визначення страхових тарифів для підприємств, установ та організацій на загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку, затвердженому постановою КМ України № 1423 від 13 вересня 2000 р.

Необхідно розробити методику розрахунку скидок і надбавок щодо забезпечення беззбитковості діяльності Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві.

Методика застосування механізму знижок і надбавок у системі державного соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання повинна відповідати наступним вимогам:
  • показники, які використовуються для розрахунку знижок і надбавок, мають відображати специфіку страхування від нещасного випадку на виробництві;
  • впровадження механізму знижок-надбавок за зменшення (збільшення) нещасних випадків на виробництві має відбуватися за умов досягнення нульового сальдо балансу знижок і надбавок;
  • у методиці повинні реалізуватися нескладні розрахункові процедури;
  • забезпеченість наявною інформацією.

Проект Методики застосування механізму знижок і надбавок у системі державного соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, що дозволяє дотримуватись принципу беззбитковості Фонду соціального страхування від нещасних випадків, наведено у додатку А.

Статтею 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» із змінами і доповненнями, внесеними Законами України від 21 грудня 2000 року N 2180-III до  від 3 червня 2008 року N 309-VI, також передбачено, що у разі систематичних порушень нормативних актів про охорону праці, внаслідок чого зростає ризик настання нещасних випадків і професійних захворювань, підприємство у будь-який час за рішенням відповідного робочого органу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на основі відповідного подання страхового експерта, який обслуговує це підприємство, може бути віднесено до іншого, більш високого класу професійного ризику виробництва. Цей захід може мати і зворотну дію, але з початку фінансового року.

Положення статті 47 не реалізуються на практиці тому із-за відсутності відповідних нормативних документів для вводу їх в дію, якіб мали чітко встановлені ознаки систематичності порушень та критерії переводу підприємств до вищого класу професійного ризику.

Положення „Про порядок віднесення підприємства до вищого класу професійного ризику виробництва” може мати такі ознаки систематичності порушень на підприємстві:

- відсутність документа, що підтверджує усунення порушень, зафіксованих Держгірпромнаглядом, санітарно-епідеміологічним та пожежним наглядом, інспекцією праці, робочими органами виконавчої дирекції Фонду, професійними спілками тощо (далі - наглядовими та контролюючими органами) в актах, приписах, поданнях тощо;

- повторення порушень нормативно-правових актів з охорони праці, що були усунуті після перевірок наглядовими та контролюючими органами;

- самовільне поновлення призупинених наглядовим органом експлуатації об’єктів чи виконання робіт, що загрожують здоров’ю або життю працівників.

При визначенні систематичних порушень, що призводять до зростання ризику настання нещасного випадку та/або професійного захворювання, страховий експерт з охорони праці встановлює повторювані (більше двох разів протягом року) порушення нормативно-правових актів щодо:

- безпеки експлуатації об’єктів підвищеної небезпеки;

- безпеки експлуатації машин, механізмів, обладнання, будівель та споруд виробничого призначення;

- безпеки технологічних процесів;

- забезпечення працівників засобами індивідуального та колективного захисту;

- відповідності санітарно-гігієнічних умов праці встановленим нормам;

- додержання оптимальних режимів праці та відпочинку;

- функціонування системи управління охороною праці на підприємстві відповідно до Закону України „Про охорону праці”, в тому числі щодо проведення професійного відбору, медичних оглядів, навчання та інструктажів з охорони праці, розроблення інструкцій з охорони праці та контролю за їх виконанням, фінансування заходів з охорони праці;

- проведення атестації робочих місць за умовами праці та реалізації технічних і організаційних заходів, спрямованих на оптимізацію рівня гігієни, характеру й безпеки праці на робочих місцях, віднесених до категорії з „шкідливими (особливо шкідливими), важкими (особливо важкими) умовами праці” за підсумками атестації.


ВИСНОВКИ


У результаті аналізу міжнародного та національного досвіду стимулювання охорони праці на підприємстві, теоретичних та прикладних досліджень проблем мотивації, особливостей функціонування підприємства у конкретному середовищі можна зробити наступні висновки.

1. Стимулювання в системі управління охороною праці є одним з найважливіших економічних факторів ефективного впливу на безпеку праці і виробниче середовища. Діюча в Україні система стимулювання охорони праці є багаторівневою (стимулювання власника підприємства, найманих працівників тощо). Стимулювання є одним з основних важелів впливу на роботодавців для підвищення безпеки та поліпшення умов праці на підприємстві. Нейтралізація суб'єктивних причин травматизму має здійснюватися за допомогою створення умов, за яких кожному роботодавцю буде вигідно дотримуватися нормативних вимог охорони праці, а порушення їх - стане невигідним, тобто шляхом економічного стимулювання.

2. Загальний висновок з аналізу відомих систем стимулювання охорони праці на підприємстві полягає в тому, що для їх обгрунтування використовується минулий досвід, досвід інших країн та інтуїтивне розуміння процесу стимулювання взагалі та охорони праці зокрема. При цьому практично не використовуються результати наукових та прикладних досліджень проблем мотивації, методи економічного аналізу та соціологічних опитувань, що значно знижує ефективність системи стимулювання. Зумовлено це тим, що на даний час не існує цілісної, науково обгрунтованої, перевіреної практикою методології визначення умов, показників і критеріїв стимулювання та вибору методів стимулювання.

3. Дослідження проблем мотивації та стимулювання, які можуть мати відношення до систем стимулювання дотримання роботодавцями нормативних вимог охорони праці, здійснюються в рамках окремих прикладних дисциплін, серед яких виділяється психологія праці, промислова соціальна психологія, психологія мотивації тощо. З аналізу цих досліджень випливає, що при опрацюванні системи стимулювання (в першу чергу умов стимулювання) мають бути враховані наступні принципові вимоги:

необхідність оцінки та урахування актуальних потреб персоналу підприємства;

урахування ієрархії потреб і мотивів поведінки роботодавців;

необхідність пошуку розумного компромісу між стимулами продуктивної та безпечної праці.

4. Система стимулювання роботодавців щодо дотримання нормативних вимог охорони праці на підприємстві має базуватися на наступних принципах:

орієнтація на матеріальні вигоди при дотриманні ним нормативних вимог охорони праці;

орієнтація на диференційований по галузях середній чи найменший за попередній п'ятирічний період рівень травматизму і професійної захворюваності;

зрівноваження стимулів продуктивної праці стимулами безпечної праці;

орієнтація кожного стимулу на врахування пріоритетної в даний час потреби;

прямої залежності стимулів дотримання нормативних вимог охорони праці від очікуваної економії витрат на відшкодування потерпілим внаслідок ігнорування цих вимог;

матеріальне заохочення чи стягнення за порушення нормативних вимог охорони праці має бути пропорційним вагомості порушення;

необхідність стимулювання всіх категорій найманих працівників (робітників, керівників і спеціалістів всіх рівнів, спеціалістів служб охорони праці).

5. Для оцінки результативності стимулювання пропонується метод, що передбачає розрахунок очікуваних збитків від виробничого травматизму і очікуваної економії внаслідок запровадження системи стимулювання. Очікувані збитки при відсутності або недостатній надійності вихідних даних на підприємстві, можливо визначати за допомогою статистичних даних щодо поточних витрат за листками непрацездатності по галузях народного господарства, формах власності, міністерствах і відомствах. Очікувану економію від запровадження системи стимулювання дотримання нормативних вимог охорони праці пропонується визначати з урахуванням наступних припущень. Стимулювання є одним з основних методів попередження травматизму за причинами організаційного характеру. Тому припускаємо, що 50 % випадків травматизму за цими причинами можна попередити за допомогою ефективних стимулів безпечної праці. Решта 50 % організаційних причин можуть бути попереджені з використанням інших методів (навчання, пропаганда, професійний відбір, краща організація праці тощо). З урахуванням статистики розподілу травм за організаційними причинами та наведених припущень можна вважати по меншій мірі збитків 40 % від травматизму на виробництві є наслідком відсутності дієвої системи стимулювання дотримання нормативних вимог охорони праці на підприємстві.

6. Для вирішення питань щодо реформування законодавчої та іншої нормативної бази з питань охорони праці необхіні наступні заходи.

Перейти на оцінку безпеки виробництва на основі ризиків. Для цього необхідно законодавчо встановити відповідні межі, тобто рівні ризику виникнення нещасних випадків, щоб була можливість управління ними та можливость роботодавця у встановлених державою межах вибирати ті чи інші заходи та засоби для зменшення ризику.

Для зменшення травматизму а вугільній галузі пропонується:
  • встановити обсяги видобутку в залежності від гірничо – геологічних умов. Штрафувати за перевищення змінного плану видобутку вугілля;
  • розробити систему оплати праці виключно по тарифній схемі у межах проектної потужності і при повному виключенні премій за перевиконання плану.

Аналіз оцінок впливу розміру штрафів на стан охорони праці для України в цілому дозволив визначити оптимальну за своєю дієвістю величину штрафів, які мають накладатися на працівників і керівників в цілях зменшення рівня смертельного травматизму. На цій підставі рекомендується встановити величину штрафів, для суттєвого підвищення їх впливу на зменшення рівня травматизму у розмірі 10-25% від середньої заробітної плати і внести відповідні зміни у чинне законодавство.

розробити Методичні рекомендацій з визначення суми витрат на охорону праці на промислових підприємствах до статті 19. Фінансування охорони праці Закону України “Про охорону праці”.

вдосконалити систему податкових пільг для фінансування заходів і засобів з охорони праці. Внести доповнення до постанови КМ України від 27 червня 2003 р. №994 „Про затвердження переліку заходів та засобів з охорони праці, витрати на здійснення та придбання яких включаються до валових витрат”.

Розробити „Положення про порядок віднесення підприємства до вищого класу професійного ризику виробництва” до статті 47 закону України „Про загальнообов’язкове соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності”.

Збільшити кількості класів професійного ризику та поглибити їх диференціацію шляхом зменшення інтервалу між страховими тарифами різних класів, робить більш реальним перехід підприємств до класу з меншим професійним ризиком при зниженні випадків травматизму.

Існуючі пільги на зменшення страхових виплат необхідно скасувати. Більш дієвим є цільове виділення несплачених коштів на потребу охорони праці.

Для заохочення адміністрації та технічних служб у зменшенні смертельних випадків та травматизму у промисловості ввести в дію постанову КМ України від 13 вересня 2000р. за № 1423 “Про затвердження порядку визначення стразових тарифів для підприємств, установ і організацій на загальнообов’язкове державне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання” за умови доопрацювання „Методики застосування механізму знижок і надбавок у системі державного соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання”.

Ця методика повинна відповідати наступним вимогам. По-перше, показники, які використовуються для розрахунку знижок і надбавок, мають відображати специфіку страхування від нещасного випадку на виробництві. По-друге, впровадження механізму знижок-надбавок за зменшення (збільшення) нещасних випадків на виробництві має відбуватися за умов досягнення нульового сальдо балансу знижок і надбавок, коли одні підприємства одержують знижки, інші – надбавки, а в сумі це дорівнює нулю. По-третє, у методиках повинні реалізуватися нескладні розрахункові процедури.

пропонується впровадження механізму знижок і надбавок у системі державного соціального страхування від нещасного випадку на виробництві здійснювати через ряд етапів:

1. На першому етапі впровадити чинний порядок визначення величин знижок і надбавок, але не з класами професійного ризику, а за видами економічної діяльності в пакеті з пропозиціями щодо не надання знижок підприємствам, що страхуються за пільговими тарифами, і діяльність яких була призупинена інспекторами Держгірпромнагляду.

2. Далі пропонується продовжити дослідження вдосконалення механізму знижок і надбавок у системі державного соціального страхування від нещасного випадку на виробництві у напрямку розробки засобів відображення специфіки і стану охорони праці на підприємствах.

3. При одержанні переконливих результатів наукових досліджень проводити поступову їх реалізацію на практиці.

проект Методики розрахунку знижок і надбавок до страхових тарифів на загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності наведено у додатку до звіту.

Виконання вищенаведених заходів сприятиме поступовому зменшенню кількості нещасних випадків на виробництві.

ДОДАТОК А


Пояснювальна записка

до проекту Методики розрахунку знижок і надбавок до страхових тарифів на загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності


1. Обґрунтування необхідності розробки методики

Необхідність розробки і запровадження у практику страхування нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань спеціальної методики розрахунку знижок і надбавок до страхових тарифів обумовлена наступним. Закон України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” діє вже майже де’вять років. Уведення в дію системи знижок-надбавок, які передбачені статтею 47 цього закону для стимулювання роботодавців шляхом регулювання страхових внесків з урахуванням рівнів травматизму і професійної захворюваності та стану охорони праці на підприємстві, постійно відкладалося. Зумовлено це тим, що встановлення знижок чи надбавок до страхового тарифу згідно з чинним “Порядком визначення страхових тарифів для підприємств, установ та організацій на загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання” (далі – Порядок), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 13 вересня 2000 р. № 1423 зі змінами та доповненнями, затвердженими постановами Кабінету Міністрів України від 16 травня 2001 р. № 527 та від 27 червня 2003 р. № 985, приведе до дефіциту бюджету Фонду соціального страхування від нещасного випадку. Причинами цього є незбалансована тарифна політика, відсутність достатніх резервів для забезпечення не лише форс-мажорних обставин, а й можливих дисбалансів дохідної та витратної частин бюджету Фонду в процесі запровадження знижок-надбавок, недосконалість механізму встановлення знижок-надбавок, передбаченого у чинному Порядку. Тому для запровадження системи знижок-надбавок необхідні зміни чинного Порядку і спеціальна методика їх розрахунку з урахуванням усіх вимог ст. 47 Закону України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності”, та необхідності забезпечення умов беззбиткового функціонування Фонду.


2. Характеристика стану регулювання страхових тарифів та оцінка перспектив запровадження системи знижок-надбавок, розрахованих згідно з чинним “Порядком визначення страхових тарифів…”

Система регулювання страхових тарифів, що передбачена в Законі України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності”, має трирівневу структуру. Кожен з рівнів виконує передбачені Законом завдання і має застосовувати прийнятні лише для нього механізми, показники та умови регулювання тарифів.

Перший (основний) рівень – це поділ усіх страхувальників на класи професійного ризику. Механізм встановлення страхових тарифів, що застосовується при цьому, включає визначення загальної для країни суми витрат, необхідних для виконання передбачених законодавством зобов’язань системи страхування та розподіл цієї суми між класами професійного ризику пропорційно очікуваним обсягам виплат страхувальникам.

Другий рівень регулювання страхових тарифів – це переведення підприємства до іншого класу професійного ризику. Умовою переведення до класу з більш високим ризиком є “систематичні порушення нормативних актів про охорону праці, внаслідок чого зростає ризик настання нещасних випадків і професійних захворювань”. Ні механізму, ні показників, які дозволили б застосувати на практиці цей рівень регулювання страхових тарифів, на даний час не створено.

Третій рівень регулювання страхових тарифів полягає у встановленні страхувальнику знижок чи надбавок до страхових тарифів у залежності від рівнів травматизму, професійної захворюваності та стану охорони праці на підприємстві. Визначення знижок чи надбавок до страхових тарифів для підприємств, установ та організацій на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання згідно з чинним Порядком має здійснюватися з використанням відношення суми витрат Фонду на відшкодування шкоди потерпілим до суми страхових внесків. Якщо це відношення на підприємстві менше або більше ніж для класу професійного ризику, до якого віднесено це підприємство, то відповідно мають встановлюватися знижка чи надбавка до страхового тарифу. Тобто, знижки-надбавки мають регулюватися практично за допомогою лише одного показника, що не відповідає одному з основних принципів цього виду страхування, а саме: “диференціювання страхового тарифу” має здійснюватися “з урахуванням умов і стану безпеки праці, виробничого травматизму та професійної захворюваності на кожному підприємстві”.


3. Мета та завдання, що мають вирішуватися за допомогою Методики

Метою розробки Методики розрахунку знижок і надбавок до страхових тарифів є запровадження такого механізму встановлення знижок чи надбавок, який дозволить призначати їх у межах дохідної частини бюджету, передбаченої на ці цілі, ураховувати реальний стан умов і охорони праці на підприємстві та стимулюватиме роботодавця належним чином фінансувати профілактику виробничого травматизму і професійної захворюваності.

Для реалізації цієї мети у Методиці, відповідно зі змінами Порядку, вирішені наступні завдання:

1) урахована умова встановлення знижок і надбавок у межах дохідної частини бюджету Фонду соціального страхування від нещасного випадку шляхом відповідного щорічного коригування базових показників для класів професійного ризику;

2) уточнені додаткові умови призначення знижок і надбавок, що зменшують кількість підприємств, які мають право на знижку, та збільшують кількість підприємств, яким має призначатися надбавка (тривалість періоду функціонування підприємства з моменту його реєстрації, особливості тарифної політики щодо окремих видів економічної діяльності, наявність чи відсутність порушень нормативно-правових вимог охорони праці, зафіксованих відповідними органами тощо);

3) розроблено алгоритм розрахунку знижок та надбавок, що ураховує наступні базові показники для встановлення знижок чи надбавок до страхових тарифів:

а) відношення витрат Фонду на відшкодування шкоди потерпілим до суми страхових внесків;

б) кількість працюючих у шкідливих і небезпечних умовах праці;

в) відношення витрат на заходи з охорони праці до вартості реалізованої продукції.

4) визначені умови регулювання системи знижок-надбавок, які дозволяють встановлювати їх лише у межах доходної частини бюджету Фонду страхування.

Ідея, що реалізується у Методиці, полягає у застосуванні такого механізму регулювання знижок та надбавок до страхових тарифів, що ураховує всі вимоги законодавства, заохочує зусилля роботодавців щодо поліпшення умов праці та посилення профілактики виробничого травматизму, забезпечує встановлення знижок у межах доходної частини бюджету Фонду.


4. Загальна характеристика Методики

Методика складається з трьох частин. У першій частині “Загальні положення” вказуються основні закони, на яких базується дана методика; формулюються межі і умови встановлення величин знижок і надбавок; перелічуються показники, формули їх розрахунку, на основі яких мають розраховуватися знижки і надбавки.

У другій частині “Розрахунок і встановлення надбавки” надається формула та механізм розрахунку надбавок.

У третій частині “Розрахунок та встановлення знижок” конкретизуються механізм та умови встановлення величин знижок.

Заключна частина містить дані про термін встановлення і розгляд розбіжностей у величинах знижок і надбавок.