Загальна характеристика роботи Актуальність теми
| Вид материала | Документы |
- Загальна характеристика роботи актуальність теми, 286.74kb.
- Загальна характеристика роботи актуальність теми, 338.68kb.
- Загальна характеристика роботи актуальність теми, 407.04kb.
- Загальна характеристика роботи актуальність теми, 296.03kb.
- Загальна характеристика роботи актуальність теми дослідження, 364.3kb.
- Загальна характеристика роботи актуальність теми дослідження, 321.49kb.
- Загальна характеристика роботи актуальність теми, 286.77kb.
- Загальна характеристика роботи актуальність теми, 260.19kb.
- Загальна характеристика роботи актуальність теми, 708.6kb.
- Загальна характеристика роботи актуальність теми, 387.1kb.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У розділі 1 “Теоретико-методологічні засади та еволюція іпотеки і іпотечного кредитування” досліджено фундаментальні засади формування та функціонування ринку іпотечного кредитування, їх роль у соціально-економічних перетвореннях у суспільстві, здійснено ретроспективний аналіз процесу становлення іпотеки у світі.
Розвиток капіталістичних ринкових відносин активізував дослідження в сфері іпотеки та іпотечного кредитування. У фінансовій науці іпотеку теоретично обґрунтували такі вчені ХІХ ст. як В.Лексіс, Е.Закс, які визначили тенденції іпотечного кредитування, його інституціональної розбудови.
У Росії розвиток капіталізму зумовив як бурхливий прогрес іпотечного кредитування в аграрній і житловій сферах, виникнення значної кількості іпотечних інститутів, так і теоретичне дослідження суперечностей даного процесу, його місця в системі ринкових механізмів. Цим питанням були присвячені праці В.Святловського, Д.Михалевського, М.Загряцкова, А.Русова, В.Богусловського, які намагались визначити сутність іпотеки, механізм іпотечного кредитування, особливості функціонування іпотечних інститутів, а також, що особливо важливо, місце іпотеки на кредитному ринку і перспективи її розвитку.
Виходячи з класичного розуміння іпотеки, яка являє собою заставу нерухомого майна, та розгляду іпотеки в контексті взаємозв’язку застави нерухомості і кредиту, у дисертації визначено суть поняття “іпотечний кредит” як позики, наданої за принципами банківського кредитування під заставу нерухомості.
На основі узагальнення наукових підходів до класифікації видів іпотек зроблено висновок про доцільність їх групування за однорідними класифікаційними ознаками, зокрема: за об’єктом іпотеки – земля, житлова нерухомість, комерційна нерухомість, промислова нерухомість, майнові права на нерухомість тощо; за сферою застосування – аграрний сектор, житлова сфера, промисловість, комерційна сфера тощо; за цілями використання – отримання доходу та споживчі цілі (вирішення житлового питання, відтворення основних фондів) тощо.
У контексті вирішення завдання створення ефективної іпотечної системи уточнено поняття “іпотечна система” на основі функціонального підходу, що передбачає розгляд іпотечної системи з позицій механізму, який забезпечує її функціонування як цілісності. Крім того, слід виходити з такого концептуального положення, що система – це не лише цілісність, яка складається з частин, а й сукупність взаємопов’язаних частин, в якій кожна з них може виконувати функції системи. В такому контексті іпотечну систему логічно трактувати як взаємопов’язану і взаємозалежну сукупність суб’єктів, об’єктів, інструментів і ринків іпотеки, що функціонують на основі законодавчо визначених єдиних принципів, процедур, методів, які забезпечують доходні механізми руху ресурсів при кредитуванні під заставу нерухомості.
Ефективність функціонування іпотечної системи є похідною від характеру взаємозв’язку усіх структурних елементів іпотеки, якими є суб’єкти (учасники), об’єкти, інструменти і ринки. Останній передбачає наявність двох складових – ринку іпотечного капіталу і ринку іпотечної нерухомості. Ринок іпотечного капіталу являє собою частину фінансового ринку, на якому перерозподіляється позичковий капітал, забезпечений заставою нерухомості.
Процес становлення іпотечної системи розглянуто у конкретному макросередовищі, яке є результатом інтегрованої взаємодії чинників політичного, правового, економічного, інституційного, організаційного, соціального, історичного та іншого характеру, а також окреслено основні параметри їх прояву.
Важливою теоретико-методологічною складовою дисертації виступило дослідження проблеми іпотеки та іпотечного кредитування через їх вплив на індивіда і суспільство. Такий вплив проявляється через інтеграцію у взаємозалежну систему різних типів ринків, виконанням іпотечними механізмами функції сполучної ланки в загальному ланцюгу суспільного відтворення, активізації кожної з його складових через ефект мультиплікаційної дії, що кінцевим наслідком має забезпечення стабільності національної економіки як цілісного організму. Інтегруючи різні види ринків, іпотека створює передумови диверсифікації інвестиційних потоків у численних сегментах національної економіки. При цьому забезпечуються можливості мінімізації негативного впливу на інвестиційну активність таких чинників макроекономічного характеру, як: високі девальваційні та інфляційні очікування, зміна системи оподаткування тощо. Поява в системі суспільних відносин феномену іпотеки супроводжується об’єднанням через іпотечні механізми ринків нерухомості й капіталу, а на їх основі – формуванням ринку іпотечного капіталу. Взаємозв’язок між ринками капіталу і нерухомості проявляється через трансформацію грошових потоків, вартості кредитних ресурсів, їх вплив на вартість нерухомості.
Досліджено характер взаємозалежності між ростом грошових потоків і зростанням вартості нерухомості, ростом вартості кредитів і зниженням вартості нерухомості. Доведено, що взаємозв’язок між цими елементами слід розглядати, передусім, у контексті зміни платоспроможного попиту на нерухомість, який, по-перше, розвивається за циклічним сценарієм, а, по-друге, має чітко виражений регіональний аспект. В умовах постійного зростання вартості кредитних ресурсів вартість нерухомості може як зростати, так і знижуватися. Основою такої закономірності виступає динаміка зміни платоспроможного попиту на нерухомість. Зростання вартості нерухомості в умовах зростання вартості кредиту відбуватиметься до тих пір, доки позитивна динаміка рівня доходів суб’єктів, які формують потенційний попит на таку нерухомість, виявлятиметься спроможною формувати платоспроможний попит на неї. В сумарному обсязі зростаючий платоспроможний попит на нерухомість визначає параметри ємності ринку такої нерухомості, в умовах розширення якої остання завжди залишатиметься високоліквідною. Падіння вартості нерухомості можна очікувати лише з моменту неможливості фактичного доходу сформувати платоспроможний попит на неї. Цьому також сприятиме зростання вартості кредитів, що впливає на кінцеву ринкову ціну нерухомості. У такому разі ліквідність нерухомості знижується, ринок або завмирає на певній ціновій відмітці, або ж відкочується назад. У роботі виявлені регіональні особливості такої взаємозалежності.
Автором доведено, що основне завдання, яке стоїть перед ринком іпотечного капіталу, полягає у забезпеченні цінової оптимізації як основи інтеграції ринків капіталу та нерухомості. Своїм наслідком така інтеграція дозволяє: підвищити капіталізацію ресурсів обох ринків; покращити ефективне використання вільних грошових ресурсів і нерухомого майна; створити самовідтворювальний механізм у системі фінансування іпотечних кредитів; знизити ризики інвесторів і кредиторів; сприяти стабілізації та розширенню кредитного і фондового ринків.
Дослідженнями соціально-економічної природи іпотеки встановлено, що вона дозволяє на основі принципу дохідності здійснювати постійний пошук щодо залучення в кругообіг факторів раніше слабо капіталізованих або некапіталізованих. На цій підставі сформульовано висновок про необхідність включення у систему іпотечних відносин земель сільськогосподарського призначення. Водночас, зроблено застереження щодо недоцільності трактувати іпотеку як механізм, що дозволяє найбільш ефективно перерозподіляти нерухомість в інтересах суспільства. Аргументовано позицію, що такий підхід стосується виключно нерухомості, яка як застава використовується для обслуговування виробничого процесу і не має жодного відношення до нерухомості, що перебуває у власності громадян і використовується ними виключно у невиробничих цілях.
На основі дослідження характеру взаємозв’язку між розвитком іпотечної системи і параметрами соціально-економічного розвитку держави чи регіону та узагальнення наукових підходів систематизовано основні функції, які виконує іпотечний ринок: фінансову, розподільчо-стимулюючу, захисну, індикативно-інформаційну, соціальну, макроекономічну. Виявлено закономірності прояву цих функцій та характер взаємозв’язку між іпотекою й макроекономічними показниками на різних стадіях становлення іпотечного ринку.
Дане дослідження базується на системному аналізі зарубіжного досвіду використання іпотеки в системі фінансових відносин. На сьогодні найбільшого, хоча і суперечливого, розвитку іпотека набула в США. У цій країні повною мірою функціонують моделі первинного і вторинного іпотечних ринків, при цьому у структурі заборгованості за кредитами іпотечні кредити становлять 34%, що у півтора рази більше за кредити уряду США, утричі – за державні облігації та облігації корпорацій, уп’ятеро – за споживчі й банківські кредити. Існуюча ліберальна система іпотечного кредитування в США породжує, як свідчить практика, свої суперечності. Так, ліберальне ставлення до штрафів, дострокового погашення кредитів, забезпечення через вторинний ринок, відсутність жорсткого контролю за доходами позичальників, високі кредитні ставки призвели в останні роки до кризових явищ на іпотечному ринку США, що позначилось на всій світовій фінансовій системі.
Більш жорсткий, з правових позицій, механізм функціонування європейського ринку іпотечного кредитування. Тут спостерігається тенденція вирівнювання ставок по іпотечних кредитах (середня ставка близько 5,75%, термін кредитування не менше 10 років), водночас використовуються різні типи ставок: фіксовані, плаваючі, фіксовано-плаваючі. Процес випуску іпотечних боргових паперів передбачає обов’язковість їх погодження з Європейською комісією. Досвід європейських країн, Японії, суперечності розвитку іпотечного ринку в США повинні обов’язково враховуватись при розбудові ринку іпотечного кредитування в Україні.
Дослідження багатовікового процесу становлення іпотеки через призму трансформації предметів іпотеки, форм її оформлення, прав власності, моделей іпотечного ринку та його інструментів дало змогу зробити наступні висновки: становлення іпотечної системи має характерні особливості у кожній країні залежно від конкретно-історичних умов, що надалі відображається у її структурі та зумовлює відповідний вплив на економічний розвиток суспільства; практично усі країни, незалежно від типу домінуючої моделі іпотечної системи, розбудовували власні іпотечні системи у багатовекторному напрямі - в них органічно поєднувались елементи як американської, так і німецької іпотечних моделей; будь-яка модель іпотечної системи обов’язково передбачає присутність державної підтримки (залежно від рівня розвитку іпотечної системи рівень такої присутності та її асортимент різниться: найбільшими вони є в періоди становлення національних іпотечних систем та трансформації суспільних відносин).
У розділі 2 “Ринок іпотечного кредитування та механізм його функціонування в Україні” розглянуто моделі іпотечного ринку, проведено їх порівняльний аналіз в контексті внутрішніх механізмів та завдань, поставлених перед інститутом іпотеки, розкрито особливості диверсифікації іпотечних цінних паперів, систематизовано ризики іпотечного кредитування та окреслено механізми їх мінімізації в залежності від моделі іпотечного ринку й стосовно учасників ринку, проаналізовано систему правового забезпечення системи іпотечних відносин та окреслено основні напрями подальшого розвитку й удосконалення іпотечного законодавства.
У роботі з’ясовано, що в Україні мають місце елементи усіх складових іпотечної системи, проте домінуючою залишається депозитна модель, яка базується на звичайному кредитуванні за простою схемою „кредитор – позичальник” під заставу нерухомості. У середньостроковій перспективі зазначена модель превалюватиме в Україні. Зменшення її ролі можна очікувати лише на подальших етапах розвитку іпотечної системи по мірі розвитку вторинного ринку і, насамперед, його дворівневої моделі. При цьому звичайна депозитна модель активно функціонуватиме на периферійних територіях, головним чином, у малих містах та сільській місцевості. Поодинокі випадки у банківській системі спостерігаються у застосуванні німецької моделі. Більш поширеною така модель є в сегменті кредитних спілок.
Однорівнева модель іпотечного кредитування з врахуванням особливостей реалізації традиційно використовується в Данії, Швеції, Канаді, Німеччині, Австрії, Нідерландах, Фінляндії, Франції, Іспанії. Однорівнева модель вторинного іпотечного ринку в Україні реалізується в межах ХК „Київміськбуд” та АКБ „Аркада”, якими органічно поєднуються практично усі основні механізми формування ресурсів для фінансування іпотечних кредитів, а саме: механізми акумуляції коштів на спеціальних ощадно-будівельних рахунках; механізми акумуляції коштів у фондах банківського управління та управління цими коштами; механізми емісії іпотечних цінних паперів з подальшим їх продажем інвестору та спрямуванням виручених таким чином коштів на фінансування житлового будівництва; іпотечне кредитування. Це підтверджує висновок про можливість і доцільність співіснування в національних економіках паралельно різних моделей іпотечних систем.
Позичальники
Заставні
Гроші
Іпотечний-кредитор
(емітент)
Гроші
Платежі за кредитом
(% та погашення)
Іпотечні облігації
Платежі за облігаціями
(% та погашення)
Інвестори
Рис. 1. Механізм однорівневої моделі вторинного іпотечного ринку
Позичальники
Платежі за кредитом
(%, погашення)
Гроші
Заставні
Іпотечний кредитор
Пули заставних
Гроші
Платежі за кредитами пулу (%, погашення)
Спеціалізована іпотечна установа
Іпотечні цінні папери
Платежі за цінними паперами
(%, погашення)
Гроші
Інвестори
Рис. 2. Дворівнева модель вторинного іпотечного ринку
Дворівнева модель, яка відрізняється насамперед необхідністю залучення довгострокових ресурсів, найбільшого розвитку набула в США. Перспективні параметри сучасної іпотечної системи України проглядаються у поступовому переході до дворівневої іпотечної моделі, хоча для її повноцінного функціонування сформована лише основоположна правова база, яка визначає концептуальні напрями створення і параметри функціонування іпотечного ринку. Основні учасники вторинного дворівневого іпотечного ринку, його інфраструктура, в Україні знаходяться на етапі формування або ж на стадії організаційного оформлення. Питання переваги тієї чи іншої моделі функціонування іпотечного ринку є досить риторичним. Як свідчить досвід США, намагання залучити для виконання поточних платежів додаткові грошові ресурси створює небезпеку краху фінансової піраміди, загрозу інфляції і ризиків неплатежів.
Багатоступенева структура іпотечного ринку, яка обумовлюється функціонуючими типами моделей економічних систем, дозволяє диверсифікувати механізми застосування заставних. Останні виступають основним інструментом, завдяки якому забезпечується постійний малий (на первинному ринку) та великий (на вторинному ринку) кругообіг іпотечного капіталу. Такі механізми забезпечують можливість оптимізації взаємовідносин між позичальником та кредитором по взаємних платежах, мінімізації можливих ризиків процентної ставки. В основу класифікації заставних доцільно покласти два головних критерії – рівень ризику та рівень дохідності від кожної конкретної операції.
У роботі сформульовано пропозиції щодо удосконалення діяльності Державної іпотечної установи та позиціювання її на іпотечному ринку. Такі, зокрема, стосуються: доцільності надання послуг з обслуговування будь-яких кредитних ліній, кошти яких спрямовуються у сферу іпотечного кредитування, а не лише міжнародних кредитних ліній; доцільності надання державних гарантій або ж запровадження рейтингування іпотечних цінних паперів, емітованих Державною іпотечною установою, особливо на початковому етапі формування дворівневого вторинного іпотечного ринку; можливості інвестування вільних залишків резервного фонду установи у державні цінні папери.
Визначення параметрів присутності держави на іпотечному ринку здійснено з позицій необхідності вирішення низки важливих проблем: створення єдиних правил гри для всіх учасників іпотечного ринку; створення надійної системи правового захисту усіх учасників іпотечного ринку; забезпечення соціального захисту учасників ринку з низьким конкурентним статусом та таких, що функціонують (проживають) на проблемних територіях; створення правових та економічних стимулів для участі в іпотечних схемах; здійснення нагляду з метою запобігання дестабілізації іпотечного ринку або окремих його сегментів. Систематизовано основні функції держави на іпотечному ринку, які зведено до: визначення концепції розвитку іпотечної системи, надання державних гарантій по іпотечних цінних паперах, встановлення прозорих механізмів ціноутворення на ринках нерухомості та іпотечних продуктів, формування правової бази, що визначає засади та регулює відносини у сфері іпотечного кредитування, створення механізмів соціального захисту позичальників з низьким конкурентним статусом, правовий захист майнових прав учасників іпотечного ринку, формування стимулюючих механізмів щодо участі в іпотечній системі, формування інфраструктури іпотечного ринку, створення національної системи рейтингування, нагляд за іпотечним ринком та його учасниками. Різновидами державної підтримки можуть бути: надання державних гарантій для додаткового покриття емітованих цінних паперів; придбання за рахунок бюджетних коштів іпотечних цінних паперів; страхування кредитних ризиків; адресна фінансова допомога громадянам на придбання житла; здешевлення іпотечних кредитів шляхом часткової компенсації кредитних ставок; державна фінансова підтримка забудовника шляхом встановлення пільгового режиму оподаткування; підтримка категорій населення з низьким конкурентним статусом для підвищення рівня їх доступності до іпотечних кредитів з метою придбання, будівництва чи реконструкції житла; створення стартових фінансових умов для “запуску” вторинного іпотечного ринку. В міру розвиту іпотечного ринку співвідношення між цими функціями змінюватиметься у напрямі підвищення рівня опосередкованого регулюючого впливу держави на ринок. В їх числі зростатиме роль системи інформаційного та нормативного забезпечення суб’єктів ринку, підтримка соціально вразливих верств населення, слабких в економічному розвитку територій, іпотеки земель сільськогосподарського призначення.
Участь держави піддається більш чіткій структуризації і конкретизації в контексті опрацювання алгоритму формування іпотечного ринку в Україні. Основними елементами алгоритму визначено такі: розробка уніфікованих стандартів іпотечного кредитування; залучення на іпотечний ринок інституціональних інвесторів (пенсійних фондів, страхових компаній, інститутів спільного інвестування тощо); удосконалення законодавчої нормативної бази, що регулює сферу іпотечних відносин; створення Державного земельного іпотечного банку; створення інституціональної інфраструктури іпотечного ринку; запровадження державного стимулювання учасників іпотечного ринку – кредиторів, позичальників, інвесторів, емітентів цінних паперів; створення вторинного ринку іпотечних кредитів; запровадження рейтингової системи при оцінці кредиторів, іпотечних цінних паперів, іпотечних кредитів; відпрацювання систем рефінансування іпотечних кредитів; створення системи підготовки кваліфікованих спеціалістів з питань іпотеки для банків, страхових компаній, пенсійних фондів, агентств з нерухомості, Державної іпотечної установи, Національного банку України та інших інститутів, що є учасниками іпотечного ринку.
Аналіз системи правового регулювання системи іпотечних відносин дозволив сформулювати основні напрями розвитку та удосконалення іпотечного законодавства. Наголошено на необхідності прийняття законів про: державний земельний кадастр, обтяження майна та виконання зобов’язань, іпотечні банки, Державний земельний (іпотечний) банк, ринок земель, ріелторську діяльність, іпотечні цінні папери.
На основі узагальнення теоретичних підходів та практики функціонування іпотечного ринку систематизовано ризики іпотечного кредитування, які несе кожний з учасників іпотечного ринку при одно- та дворівневій моделі останнього: політичні ризики; кредитний ризик; ринковий ризик; процентний ризик; ризик ліквідності; валютний ризик; ризик довгострокового погашення; операційно-технологічний ризик; ризик репутації; юридичний ризик; ризик банкрутства; ризик територіальної концентрації; ризик кон’юнктури; інформаційний ризик; агентський ризик; системний ризик. Із заглибленням у систему ринкових відносин ризикованість середовища функціонування кожного учасника іпотечного ринку зростає, що актуалізує проблему опрацювання антиризикових стратегій. У контексті посилення ризиків на іпотечному ринку доцільно відмітити приклад США, при цьому необхідно зазначити, що наслідки американської іпотечної кризи відчули іпотечні ринки розвинутих країн Європи, а також фондові ринки країн Азії, Японії, Австралії та інших, на яких спостерігалося падіння основних індексів. Суть кризи полягає в масових неплатежах за іпотечними кредитами (16,95 % проти 2,73 %). Близько 20 % іпотечних кредитів (2,3 трлн. дол. США) були надані неблагонадійним позичальникам, при цьому дешеві (близько 4-5%) у перші роки кредитування переведені на плаваючу відсоткову ставку (у 2-3 рази вищу). Іпотечна криза в США мала системний вплив на світовий фінансовий простір, при цьому для України вона не мала негативних наслідків у силу слабкої інтеграції останньої в світовий фінансовий ринок.
У розділі 3 “Особливості та перспективи розвитку житлового іпотечного кредитування в Україні” досліджено економічні передумови та тенденції розвитку системи житлового іпотечного кредитування, поточний стан житлової іпотеки та окреслено її перспективи.
У процесі дослідження соціально-економічних передумов розвитку системи житлового іпотечного кредитування в Україні здійснено аналіз комплексу органічно взаємопов’язаних питань: формування пропозиції житла на первинному та вторинному ринках; формування платоспроможного попиту населення; стимулювання громадян до накопичення заощаджень та використання останніх в інвестиційних цілях, у першу чергу, через механізми іпотечного кредитування; створення відповідної інфраструктури нового сегмента фінансового ринку. При цьому опрацьовані пропозиції щодо їх практичного вирішення. В основу дослідження покладено позицію, згідно з якою активність та масштабність житлової іпотеки визначаються взаємодією двох головних чинників: пропозицією житла на ринку та попитом на нього. Останній формується за рахунок виникнення потреби у поліпшенні власних житлових умов (що визначає потенційний попит), скоригованої на рівень платоспроможності (що вже визначає реальний або платоспроможний попит). Завдання суб’єктів, які здійснюють іпотечне кредитування, зводяться до підтримання балансу між попитом і пропозицією, максимального розширення діапазону такого балансу, який є індикатором ємності ринку житла.
Оцінка пропозиції на ринку житла здійснена на основі аналізу процесу формування та поточного стану житлового фонду України, параметрів розвитку первинного та вторинного ринків житла з урахуванням регіональних особливостей, приватизаційних процесів, активності забудовників, трансформації джерел фінансування житлового будівництва. Зроблено висновок, що в останні роки у поповненні фонду житлової нерухомості та в зростанні пропозиції житла на ринку дедалі більшу роль відіграють кошти населення та приватних компаній, в тому числі акумульовані через механізм іпотечного кредитування. Цей процес відбувається одночасно з постійним скороченням участі держави у вирішенні житлових проблем громадян.
Показники, що характеризують фізичний стан житла громадян, рівень його морального старіння, ілюструють загалом досить низьку привабливість житла для потенційних кредиторів. Потенційно низька ліквідність такого житла виступатиме основним гальмівним чинником при впровадженні іпотечних механізмів у периферійних територіях. Низьколіквідне житло також слабо використовуватиметься як предмет застави в механізмах придбання житла на первинному ринку у разі виникнення потреби у додатковому покритті кредиту.
Водночас у контексті формування потенційного попиту на нове житло ознаки фізичного та морального старіння житла відіграватимуть позитивну роль. Власники такого житла відчуватимуть гостру потребу у поліпшенні житлових умов. Перетворення потенційного попиту на житло в реальний з боку даної категорії домовласників можна очікувати з поліпшенням їх фінансового стану, а також з підвищенням рівня доступності іпотечних кредитів.
З наведених даних про розмір житлової площі на одну особу можна зробити висновок, що нині в Україні налічується майже половина домогосподарств, які мають законні підстави для поліпшення власних житлових умов. В абсолютному вимірі це 7454 тис. домогосподарств. З урахуванням контингенту громадян, які з тих чи інших причин не мають власного житла, рівня незадоволеності власними житловими умовами, контингент суб’єктів, які в майбутньому формуватимуть потенційний попит на житло, а відтак частина з них – на іпотечні кредити, оцінюється у розмірі 10699 тисяч домогосподарств. При цьому важливо відзначити, що контингент громадян, які у перспективі формуватимуть попит на житло, суттєво перевищує контингент громадян, які нині перебувають на квартирному обліку і яких (за підсумками 2005 р.) налічується 1,3 млн. чоловік.
За допомогою діаграми (рис. 3.) здійснено аналіз таких важливих складових формування потенційного та реального попиту на житлову нерухомість, як: рівень доходів і поведінка громадян щодо здійснення інвестицій та заощаджень. Зроблено висновок, що існуюча легальна доходна база забезпечує досить низький рівень доходів значної маси населення, передусім їх грошової складової, а відтак – зумовлює ускладнений доступ до повноцінної системи банківського кредитування, в тому числі й іпотечного.
