1. основи організації фінансів суб’єктів господарювання поняття фінансів підприємницьких структур

Вид материала

Документы

Содержание Тема 5. фінансові результати суб’єкта господарювання Тема 8. сучасні методи оцінки фінансового стану підприємства

Подобный материал:

• Східноукраїнський національний університет, 672.79kb.
• Робоча навчальна програма з дисципліни " Фінансова діяльність субєктів господарювання", 601.48kb.
• Реферат на тему: " Основи організації фінансів підприємств.", 181.06kb.
• Міністерство фінансів україни, 172.76kb.
• Міністерство фінансів україни, 757.76kb.
• Світоч істини часто обпалює руку того, хто його несе, 63.02kb.
• Внутрішньо- та міжрегіональна інтеграція як чинник адаптації суб’єктів господарювання, 507.74kb.
• Єктів господарювання різних організаційно-правових норм 1 критерії прийняття рішення, 343.73kb.
•  Законами України, 2808.55kb.
•  Законами України, 2895.84kb.

Наступним кроком дослідження є визначення впливу структури капіталу на вартість фірми. Фінансування за рахунок боргів має свої переваги, проте до певної межі, оскільки зростаючий борг може привести до зростання змін на доход по акції і відповідно, на оцінку вартості фірми. Якщо інвестори вважають, що у фірми високий рівень заборгованості, їй можуть не позичати на вигідних умовах, оскільки надто багато боргів посилює ризик і, отже, підвищує загрозу неплатоспроможності. Надмірне фінансування за рахунок випуску акцій теж не краща політика через те, що вона повністю позбавляє фірму переваг, котрі дає фінансовий левередж, оскільки середньозважена вартість капіталу стає надто високою. Крім того, випуск надмірної кількості звичайних акцій може привести до втрати управління фірмою на зборах акціонерів. Таким чином, незбалансованість капіталу (або надто багато боргів, або надто багато акцій) може зашкодити позиції фірми на ринку. Тому головною задачею цього питання є вибір такої структури капіталу, яка при найменшій вартості капіталу допомагала підтримувати сталі дивіденди і доходи.

Для реалізації цієї задачі необхідно розробити політику зовнішнього (за рахунок позичок та емісії акцій) і внутрішнього (за рахунок нерозподіленого прибутку) фінансування підприємства. Власні кошти, роблячи прямий внесок у фінансування стратегічних потреб підприємства, одночасно стають значною перевагою у фінансових взаємовідносинах підприємства з усіма об’єктами ринку. Залучені ж кошти дозволяють зменшити акціонерний ризик, але можуть загострити конфлікт між акціонерами і кредиторами. Даний конфлікт може виникнути з причини невивіреної дивідендної політики, за якої збільшення дивідендів при зменшенні нерозподіленого прибутку веде до відносного зменшення власних коштів підприємства стосовно позикових. До цього ж приводить і залучення нових кредитів та випуск привілейованих акцій, що, в свою чергу, збільшує ризик банкіра і веде до знецінення виданих ним позик. Також причиною конфлікту може бути підвищений ризик банкрутства на фоні надзвичайно високого рівня заборгованості і втрата привабливості раніше випущених цінних паперів і, як наслідок, падіння їх курсу, внаслідок емісії облігацій і залучення коштів на більш вигідних для інвесторів умовах.

В ринковій економіці існує багато методів усунення названого протиріччя. Це випуск фінансових активів, які в майбутньому дадуть змогу держателям облігацій стати акціонерами (випуск облігацій, конвертованих в акції, облігацій з підписними купонами та ін.), обмеження прав акціонерів в області інвестицій, їх фінансування і розподілу, про що фіксується безпосередньо в Статуті. Отже, підприємство поза екстремальних умов не повинно вичерпувати можливості використання позикових коштів. Їх величина повинна бути на такому рівні, який забезпечив би покриття нестатку коштів кредитом без перетворення диференціалу фінансового важеля у від’ємне значення.


ТЕМА 5. ФІНАНСОВІ РЕЗУЛЬТАТИ СУБ’ЄКТА ГОСПОДАРЮВАННЯ

1. Показники, які характеризують фінансову діяльність суб’єкта господарювання.
   

Показники, які характеризують фінансову діяльність суб’єкта господарювання, є показники прибутку і рентабельності. У відповідності із стандартами бухгалтерського обліку в діяльності підприємства розрізняють:

-звичайну діяльність – будь-яку основну діяльність підприємства, а також операції, що її забезпечують або виникають внаслідок її проведення;

-надзвичайну подію або операцію, яка відрізняється від звичайної діяльності підприємства, та не очікується, що вона повторюватиметься періодично або в кожному наступному звітному періоді;

-операційну діяльність – основна діяльність підприємства, а також інші види діяльності, які не є інвестиційною чи фінансовою діяльністю;

• основну діяльність, яка пов’язана з виробництвом або реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг), що є головною метою створення підприємства і забезпечують основну частку його доходу;
  

-інвестиційна діяльність – придбання та реалізація тих необоротних активів, а також фінансових інвестицій, які не є складовою частиною еквівалентів грошових коштів;

-фінансова діяльність – діяльність, яка призводить до змін розміру і складу власного та позикового капіталу підприємства.

В широкому понятті прибуток – це сума, на яку доходи перевищують пов’язані з ними витрати, але при цьому розрізняють валовий прибуток, прибуток від реалізації (операційної діяльності), балансовий прибуток (прибуток від звичайної діяльності до оподаткування), прибуток від звичайної діяльності (після оподаткування), чистий прибуток.

Валовий прибуток (збиток) визначається як різниця між чистою виручкою від реалізації продукції, товарів, робіт, послуг (без ПДВ, акцизного збору та інших вирахувань з доходу) і собівартістю реалізованої продукції (виробничою собівартістю), тобто ф.№2 р.035-р.040.

Прибуток від реалізації або прибуток (збиток) від операційної діяльності визначається як алгебраїчна сума валового прибутку (збитку), іншого операційного доходу, адміністративних витрат, витрат на збут та інших операційних витрат, тобто ф.№2 р.050+р.060-р.070-р.080-р.090.

Балансовий прибуток (збиток) або прибуток від звичайної діяльності до оподаткування визначається як алгебраїчна сума прибутку (збитку) від операційної діяльності, фінансових та інших доходів (прибутків), фінансових та інших витрат (збитків), тобто ф.№2 р100+р.110+р.120+р.130-р.140-р.150-р.160. При цьому розрізняють такі фінансові та інші доходи і витрати:

-доход від участі в капіталі – відображається доход, отриманий в асоційовані, дочірні або спільні підприємства, облік яких ведеться методом участі в капіталі, (згідно з яким балансова вартість інвестицій відповідно збільшується або зменшується на суму збільшення або зменшення частки інвестора у власному капіталі об’єкта інвестування).

-інші фінансові доходи – показуються дивіденди, відсотки та інші доходи, отримані від фінансових інвестицій (крім доходів, які опубліковуються за методом участі в капіталі);

-інші доходи – показується доход від реалізації фінансових інвестицій, необоротних активів і майнових комплексів; доход від неопераційних курсових різниць та інші доходи, які виникають у процесі звичайної діяльності, але не пов’язані з операційною діяльністю підприємства;

-фінансові витрати – показуються витрати на проценти та інші витрати підприємства, пов’язані із залученням позикового капіталу;

-втрати від участі в капіталі – відображається збиток, спричинений інвестиціями в асоційовані, дочірні або спільні підприємства, облік яких провадиться методом участі в капіталі;

-інші витрати – відображають собівартість реалізації фінансових інвестицій, необоротних активів, майнових комплексів; втрати від неопераційних курсових різниць; втрати від уцінки фінансових інвестицій та необоротних активів; інші витрати, які виникають у процесі звичайної діяльності (крім фінансових витрат), але не пов’язані з операційною діяльністю підприємства.

Прибуток від звичайної діяльності (після оподаткування) визначається як різниця між прибутком від звичайної діяльності до оподаткування та сумою податків з прибутку. Збиток від звичайної діяльності дорівнює збитку від звичайної діяльності до оподаткування та сумі податків на прибуток, тобто ф.№2 р.170-р.180.

Чистий прибуток (збиток) розраховується як алгебраїчна сума прибутку (збитку) від звичайної діяльності та надзвичайного прибутку, надзвичайного збитку та податків з надзвичайного прибутку, тобто ф.№2 р.190+р.200-р.205-р.210.

Серед показників рентабельності виділяють рентабельність продукції, рентабельність капіталу, рентабельність основного капіталу, рентабельність власного капіталу, рентабельність перманентного капіталу, прибутковість реалізації, прибутковість активів, головний показник прибутковості.

Рентабельність продукції визначається як відношення прибутку від реалізації (прибутку від операційної діяльності) до повної собівартості реалізованої продукції.

Рентабельність капіталу визначається як відношення балансового прибутку ( прибутку від звичайної діяльності до оподаткування) до підсумку по балансу.

Рентабельність основного капіталу визначається як відношення прибутку від звичайної діяльності (після оподаткування) до підсумку по балансу.

Рентабельність власного капіталу визначається як відношення прибутку від звичайної діяльності (після оподаткування) до суми власного капіталу.

Рентабельність перманентного капіталу визначається як відношення балансового прибутку ( прибутку від звичайної діяльності до оподаткування) до суми власного капіталу.

Прибутковість реалізації визначається як відношення прибутку від реалізації (прибутку від операційної діяльності) до суми виручки від реалізації продукції, товарів, робіт, послуг.

Прибутковість активів визначається як відношення прибутку від звичайної діяльності (після оподаткування) за мінусом дивідендів на акції до загальної суми активів за мінусом нематеріальних активів.

Головний показник прибутковості визначається як відношення балансового прибутку ( прибутку від звичайної діяльності до оподаткування) до загальної суми активів за мінусом нематеріальних активів.


ТЕМА 8. СУЧАСНІ МЕТОДИ ОЦІНКИ ФІНАНСОВОГО СТАНУ ПІДПРИЄМСТВА

1. Оцінка фінансового стану суб’єкта господарювання з метою визначення його платоспроможності.
   
2. Діагностика банкрутства підприємства.
   

1.Оцінка фінансового стану суб’єкта господарювання з метою визначення його платоспроможності


Визначення оптимальної структури активів з точки зору забезпечення достатньої ліквідності окремих їх видів, проводять на основі оцінки ліквідності і платоспроможності підприємства. Платоспроможність - як більш широке поняття означає можливість даного підприємства своєчасно оплачувати всі грошові зобов’язання, які виникають у процесі господарської діяльності. Вона оцінюється за даними балансу та на підставі характеристики ліквідності оборотних коштів, тобто часу, потрібного для перетворення їх у готівку При цьому розрізняють ліквідність підприємства і ліквідність балансу.

Ліквідність підприємства визначається як ступінь покриття короткострокової заборгованості його високоліквідними активами (коштами, ринковими цінними паперами, дебіторською заборгованістю). Ліквідність активів визначається часом, протягом якого активи перетворюються в грошові кошти. Тому активи залежно від ступеня ліквідності, а короткострокові пасиви від ступеня терміновості їх оплати діляться на групи. Найбільш ліквідні активи (А1) – грошові кошти підприємства і короткострокові фінансові вкладення. Активи, що швидко реалізуються (А2) - дебіторська, заборгованість та інші активи. Активи, які повільно реалізуються (АЗ) - статті розділу 2 активу “Запаси ”, а також статті розділу 1 активу балансу “Довгострокові фінансові інвестиції” (за мінусом суми вкладів у статутні фонди інших підприємств). Активи, які важко реалізуються (А4) - статті розділу 1 активу балансу та мінусом тих статей цього розділу, які ввійшли в попередню групу, а також вклади у статутні фонди інших підприємств.

Короткострокові пасиви розділяються на такі підгрупи. Найбільш термінові зобов’язання (ПІ) - це кредиторська заборгованість та позики, непогашені у відповідний термін. Короткострокові зобов’язання ( П2) - це короткострокові кредити та позикові кошти. Довгострокові зобов’язання ( П3) - довгострокові кредити та позикові кошти. Сталі пасиви ( П4) - це статті розділу 1 пасиву балансу “ Власний капітал”.

Для визначення ліквідності балансу необхідно перевірити виконання нерівностей : А1 > П1; А2 > П2 ; АЗ > ПЗ; А4 < П4.

Якщо виконуються всі 4 нерівності, то баланс вважається абсолютно ліквідним, але виконання перших трьох нерівностей веде за собою і виконання четвертої. Виконання четвертої нерівності свідчить про дотримання вимоги мінімальної фінансової стійкості, оскільки вона засвідчує наявність у підприємства власних оборотних коштів. Баланс вважається ліквідним, якщо виконуються всі чотири нерівності. Додатково до складання нерівностей спід розрахувати і основні показники ліквідності та порівняти їх із теоретично достатнім значенням.

Одним із показників ліквідності є коефіцієнт абсолютної ліквідності. Даний кое­фіцієнт показує, яку частину короткострокової заборгованості підприємство може погасити в найближчий час, а нормальним для нього вважається обмеження більше 0,2-0,5. Він характеризує платоспроможність підприємства на дату складання балансу,

Платоспроможність підприємства характеризує і проміжний коефіцієнт пок­риття балансу (коефіцієнт критичної ліквідності). Щоб перевести грошові кошти в різні складові оборотних коштів, потрібен час. Ліквідність коштів, вкладених в дебіторську заборгованість, залежить від швидкості платіжного документообороту в банках країни, своєчасного оформлення банківських документів, строків надання комерційного кредиту окремим покупцям, їх платоспроможності. Тому даний коефіцієнт характеризує очікувану платоспроможність підприємства на період, який дорівнює тривалості одного обороту дебіторської заборгованості, а його достатнє значення повинно бути більше 0,8-1,0.

Найбільш узагальнюючим показником платоспроможності є загальний коефіцієнт покриття балансу. Даний коефіцієнт характеризує співвідно­шення поточних активів за мінусом витрат майбутніх періодів та собівартості транспортних послуг і поточних зобов’язань. Він характери­зує очікувану платоспроможність підприємства протягом одного обороту оборотних коштів. Рівень коефіцієнту залежить від галузі виробництва, трива­лості виробничого циклу, структури запасів і витрат та інших факторів. У світовій практиці вважається достатнім його значення більше 2-2,5.

Для аналізу ліквідності та платоспроможності застосовують ще й інші показники, зокрема це показники фінансової стійкості, величини власних оборотних коштів, тривалості кредиторської заборгованості, співвідношення грошових потоків та заборгованості кредиторам, співвідношення нерозділеного прибутку до всієї суми активів.

Під фінансовою стійкістю підприємства розуміють такий стан рахун­ків підприємства, які гарантують його постійну платоспроможність і можливість своєчасно поповнювати виробничі запаси, проводити розрахунки та платежі за рахунок власних джерел. Фінансова стійкість характеризується коефіцієнтом співвідношення позикових та власних коштів, коефіцієнтом автономії, коефіцієнтом маневреності власних коштів, коефіцієнтом концентрації залученого капіталу, коефіцієнтом довгострокового залучення позикових коштів, коефіцієнтом довгострокових вкладень.

При проведенні аналізу фінансової стійкості акціонерного товариства важливим є розрахунок показника заборгованості акціонерам, який визначається як відношення суми заборгованості акціонерам до суми активів. Зрозуміло, що чим вищий рівень даного показника, тим меншу привабли­вість становить дане акціонерне товариство для акціонерів та інвесторів.

Коефіцієнт співвідношення позикових та власних коштів визначається як відношення суми позикових коштів до суми власних коштів, і його нормативно-достатнє значення повинно бути менше 1. Якщо розрахункове значення його більше одиниці, то незалежність (автономність) підприємства сягає критичної точки.

Коефіцієнт автономії – це відношення суми власних коштів до суми майна підприємства (нормативно-достатнє значення більше 0,5). Коефіцієнт автономії характеризує незалежність підприємства від зовнішніх джерел.

Коефіцієнт маневреності власних коштів це відношення суми власних оборотних коштів до суми власних коштів. Коефіцієнт маневреності показуює, яка частина власного капіталу є вкладеною в оборотні кошти.

Банківські установи, вирішуючи питання про надання кредитів підприємницьким структурам, керуються, в першу чергу, станом їх кредитоспроможності, одним із показників якої є частка власного капіталу в загальній сумі активів позичальника. Чим вищою є частка власного капіталу, тим менший ризик являє такий позичальник для кредитора і навпаки. Для цього використовують такі показники.

Коефіцієнт концентрації залученого капіталу – це відношення суми зобов’язань по залучених і позичених коштах до підсумку по балансу.

Коефіцієнт довгострокового залучення позикових коштів - це відношення суми довгострокових зобов’язань до суми довгострокових зобов’язань і власних коштів.

Коефіцієнт довгострокових вкладень – це відношення суми довгострокових кредитів і позик до суми довгострокових кредитів і позик і власних коштів.

В результаті проведення якоїсь господарської операції фінансовий стан підприємства може залишатись незмінним або покращуватись чи погіршуватись. Щоденний потік господарських операцій викликає коливання фінансової стійкості, є причиною переходу підприємства від одного типу стійкості до іншого. Тому в світовій практиці при визначенні забезпечення запасів і витрат власними і позиченими коштами класифікують такі типи фінансової стійкості.

1. Абсолютній фінансовій стійкості відповідає такий фінансовий стан підприємства, при якому запаси і витрати забезпечуються власними оборотними коштами. Цей тип фінансової стійкості та практиці зустрічається досить рідко, а на основі балансу поточну абсолютну стійкість можна визначити за формулою:

Д> Rр+Ко,

де Д - грошові кошти і довгострокові фінансові вкладення;

Rр - розрахунки ( кредиторська заборгованість) та інші пасиви;

Ко – позики, не погашені в строк .

2. Нормальна фінансові стійкість - це такий фінансовий стан підприємства, при якому запаси і витрати забезпечуються власними оборотними коштами та довгостроковими позиковими джерелами. На основі балансу поточна нормальна стійкість визначається за формулою : Ra > Rр + Ко ,

де Rа - грошові кошти, короткострокові фінансові вкладення, дебіторська заборгованість та інші активи.

3. Передкризова (мінімальна) фінансова стійкість характеризується таким фінансовим станом підприємства, при якому запаси і витрати забезпе­чуються власними оборотними коштами і довгостроковими та короткостро­ковими позиковими джерелами (тобто основними джерелами формування запасів і витрат). На основі балансу поточний передкризовий стан визначаєть­ся за формулою:

Ra + Z. > Rр + Ko,

де- запаси і витрати .

4. Кризовий фінансовий стан виникає в тому випадку, коли запаси і витрати не забезпечуються джерелами їх формування, а підприємство зна­ходиться на межі банкрутства. На основі балансу поточний кризовий стан визначається за формулою: R.а + Z < Rр + Ко.

Якщо розглядати класифікацію типів фінансової стійкості підприємства в най­ближчій перспективі, то до правої сторони наведених вище нерівностей треба додати Кt - короткострокові кредити і залучені кошти. У випадку довгострокової перспективи відповідно до правої сторони нерівностей додається, крім Kt , ще й Кт - довгострокові кредити і залучені кошти.

Використавши баланси підприємств, можна розрахувати типи фінансової стійкості цих підприємств в поточному, короткостроковому чи довгостроковому періоді.

2.Діагностика банкрутства підприємства


Завершальним етапом розробки фінансової стратегії підприємства є визначення політики управління фінансовими ризиками і антикризового фінансового управління при загрозі банкрутства. Підприємницькій діяльності на сучасному етапі властиві такі види ризиків як ризик зниження фінансової стійкості, неплатоспроможності, інвестиційний, інфляційний, процентний, валютний, кредитний, податковий ризики. Деякі з них, зокрема, ризик зниження фінансової стійкості, неплатоспроможності, валютний ризик акціонерних товариств, були проаналізовані в роботі раніше. Тому політика управління фінансовими ризиками на підприємстві повинна включати такі питання:

●визначення окремих видів ризиків, які можуть виникнути в процесі підприємницької діяльності; визначення можливих фінансових втрат, пов’язаних з ризиками та розробка заходів щодо їх запобігання;

● розробка оптимальних варіантів внутрішнього і зовнішнього страхування; оцінка страхування ризиків на підприємстві.

У випадку, коли перед підприємством постає загроза банкрутства, необхідно розробити політику антикризового управління. На першому етапі проведення такої політики дають повну оцінку фінансового стану підприємства з метою виявлення ознак його кризового розвитку і можливій загрозі банкрутства.

Діагностика банкрутства є необхідним елементом проведення фінансового аналізу, вона однаково важлива і для акціонерів та інвесторів, і для майбутніх власників у випадку реорганізаціїпідприємства. Банкрутство настає, після призначення факту неспроможності арбітражним судом або після офіційного визнання цього самим боржником у випадку добровільної ліквідації підприємства, А зовнішньою ознакою банкрутства є призупинення його поточ­них платежів через нездатність підприємства забезпечити виконання вимог креди­торів в місячний термін. Залежно від фінансового стану підприємства-боржника до нього можуть бути застосовані процедури реорганізації (у формі зовнішнього управління і санації), ліквідації, мирової угоди. В цих умовах досить важливо вчасно спрогнозувати стадію банкрутства акціонерного товариства, щоб оперативно можна було розробити відповідні заходи щодо оздоровлення фінансового стану.

Діагностика банкрутства проводиться на основі комплексного аналізу декількох показників із порівнянням їх з відповідними показниками інших аналогічних підприємств за ряд років. Інформаційною базою проведення такої діагностики служить бухгал­терська, статистична і оперативна звітність. В аналізі використовують баланси під­приємства за два-три попередні роки та звітний період, звіти про фінансові резуль­тати, звіти про рух грошових коштів, звіти про власний капітал, документи про результати інвентаризації, розрахунок нормативу власних оборот­них коштів, розшифровка дебіторської та кредиторської заборгованості, звіт про наявність та рух основних фондів, амортизацію, дані про наявність та рух коштів на банківських рахунках, бізнес-плани, фінансові плани, дані про ринки збуту, матеріали маркетингових досліджень та інші.

Крім того, у випадку проведення аналізу фінансової діяльності відкритих акціонерних товариств, можна скористатися ще одним джерелом інформації - це відомості про котиру­вання акцій даних підприємств на біржовому та позабіржовому ринках цінних паперів. Ринковий курс акцій акціонерного товариства є своєрідним барометром його фінансового стану, оскільки у неплатоспроможного підприємства курс акцій не може бути високим через падіння попиту на його цінні папери.

Рівень неплатоспромож­ності підприємства оцінюється, виходячи з критеріїв, які характеризують задовільність структури балансу: коефіцієнту покриття балансу, коефіцієнту забезпеченості власними коштами, коефіцієнту відновлення (втрати) платоспроможності. Відповідно до розрахункових коефіцієнтів робиться висновок про прийняття рішення щодо підприємства. Якщо виявиться, що структура балансу підприємства є незадовільною, то підприємство визнається неплатоспроможним. У випадку граничної заборгованості структури балансу може бути прийняте рішення про наявність реаль­ної можливості у підприємства-боржника відновити свою платоспроможність, чи наявність реальної можливості втрати підприємством платоспроможності, якщо воно в найближчий час не виконає зобов’язань перед кредиторами. Прийняття рішення служить основою для підготовки пропозицій щодо здійснен­ня фінансової підтримки неплатоспроможних підприємств, їх приватизації та інших мір.

Розрахунок коефіцієнта покриття балансу, наведений вище, а нормативно достатнє значення його у світовій практиці є більшим 2 - 2,5 рази. Коефіцієнт забезпеченості власними коштами Кз визначається як відно­шення різниці суми джерел власних коштів і вартості основних фондів та інших позаоборотних активів до фактичної вартості оборотних коштів, які є в наявнос­ті у підприємства .

Коефіцієнт забезпеченості власними коштами (Кз) розраховується за формулою: Кз = (1П – 1А) /2А , де:

Кз - коефіцієнт забезпеченості власними коштами;

І П - підсумок І розділу пасиву балансу;

І А - підсумок І розділу активу балансу;

2 А – підсумок 2 розділу активу балансу;

Нормативне значення цього коефіцієнта повинно бути більшим 0,1. Цей норматив характеризує мінімальну наявність у підприємства власних оборотних коштів, яка необхідна для забезпечення його фінансової стійкості. Порівнюючи фактичні коефіцієнти з їх нормативними значеннями, можна забезпечити опера­тивний контроль за фінансовим станом підприємства і здійснити відповідні заходи щодо виходу його із кризового стану. При цьому, якщо хоч один із наведених показників не відповідає норма­тиву, то розраховується коефіцієнт відновлення платоспроможності Квп за наступний період ( 6 місяців).

Коефіцієнт відновлення платоспроможності (Квп) розрахову­ється за формулою : Квп = [К1к + 6/Т (К1к – К1п)] : 2, де:

де К1к – значення коефіцієнта покриття балансу на кінець звітного періоду ;

К1п - значення коефіцієнта покриття балансу на початок звітного періоду;

Т- звітний період в місяцях ;

2 - нормативне значення коефіцієнта покриття балансу;

6- нормативний період відновлення платоспроможності в місяцях.

Якщо коефіцієнт відновлення платоспроможності менше 1, то у підпри­ємства у найближчий час немає реальної можливості відновити плато­спроможність і навпаки. У випадку, коли коефіцієнт покриття балансу дорівнює 2, а коефіцієнт забезпеченості власними коштами - 0,1, необхідно розрахувати коефіцієнт можливої втрати платоспроможності Кмвп за наступний період (3 місяці ).

Коефіцієнт можливої втрати платоспроможності (Кмвп) розраховується за формулою: Кмвп = [ К1к + 3/Т (К1к – К1п)] : 2.

Якщо цей коефіцієнт при розрахунках виходить менше 1, то підприємство в найближчий час може втратити платоспроможність і навпаки.

Якщо у процесі аналізу фінансового стану виявиться, що платоспроможність підприємства можна відновити, то в програмі антикризового управління визначають внутрішні механізми фінансової стабілізації. Але якщо за даними аналізу підприємствам не вдається у найближчій перспективі відновити свою платоспроможність, то необхідно здійснити вибір ефективних форм санації підприємства з метою фінансового оздоровлення і запобігання банкрутства підприємства.