Державний комітет промислової політики україни наказ від 2 лютого 2001 року n 47 Про затвердження Методичних рекомендацій з формування собівартості продукції (робіт, послуг) Наказ втратив чинність
| Вид материала | Документы |
- Державний комітет промислової політики україни наказ від 2 лютого 2001 року n 47 Про, 5441.7kb.
- Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 1998 року, І з метою визначення єдиних засад, 424.91kb.
- Про затвердження Типової програми підготовки та підвищення кваліфікації фахівців Наказ, 429.88kb.
- Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з надання послуг, 169.43kb.
- Державний комітет україни з питань технічного регулювання та споживчої політики наказ, 24.97kb.
- Про затвердження Правил будови І безпечної експлуатації вантажопідіймальних кранів, 7010.01kb.
- Проект державний комітет ветеринарної медицини україни наказ, 94.56kb.
- Регуляторного впливу проекту наказу, 29.9kb.
- Наказ Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства праці та соціальної політики, 1434.93kb.
- Про затвердження Інструкції з бухгалтерського обліку податку на додану вартість Наказ, 154.64kb.
172. Передача напівфабрикатів власного виробництва з одного цеху до іншого для подальшого доопрацювання або з цеху на склад готової продукції для реалізації відображається в системі бухгалтерського обліку за фактичною виробничою собівартістю. Допускається ведення їх обліку в поточному порядку за плановою (нормативною) собівартістю з подальшим доведенням її до фактичної.
Облік ведеться в розрізі замовлень на основну продукцію, для виготовлення якої призначені напівфабрикати.
Для забезпечення збереження напівфабрикатів на виробництві в цехових складах (коморах) здійснюється оперативний кількісний облік переміщення напівфабрикатів у виробництві (на основі первинної документації).
Не належать до напівфабрикатів матеріали, виготовлені підприємством для власних потреб (металеві вироби, електроди, інструменти загального призначення тощо), які оприбутковуються на відповідний балансовий рахунок товарно-матеріальних цінностей і в подальшому обліку не відрізняються від купованих.
173. До статті калькуляції "Купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби, роботи і послуги виробничого характеру сторонніх підприємств та організацій" включається вартість:
- купівельних напівфабрикатів та готових комплектуючих виробів, придбаних для комплектування продукції, що випускається, які потребують додаткових витрат праці з їх обробки або збирання;
- робіт і послуг виробничого характеру, які виконуються сторонніми підприємствами.
До робіт і послуг виробничого характеру належать: здійснення окремих операцій з виробництва продукції, обробка сировини та матеріалів, які використовуються у виробництві, часткова обробка напівфабрикатів та виробів тощо за умови, що ці послуги відносяться безпосередньо на собівартість конкретних видів продукції.
174. Відпуск купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів на складальні дільниці здійснюється згідно з виробничою програмою, ступенем застосування їх у вузлах і кінцевій продукції. Видача напівфабрикатів на складання (на робоче місце) оформляється специфікацією (комплектуючою відомістю).
Відповідно до технології складання у специфікаціях перелічуються всі напівфабрикати (комплектуючі вироби), що відпускаються на виробництво.
Після виконання заданої роботи в специфікації підраховуються витрати купівельних напівфабрикатів (комплектуючих виробів) за нормою витрачання на фактичну кількість зібраних вузлів (виготовленої продукції), а потім витрати за нормою на фактичний випуск порівнюються з фактичними витратами і виявляються відхилення від норм. У разі виявлення недостачі і браку складається акт (повідомлення), в якому зазначаються їх причини і винуватці.
175. Вартість купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, робіт і послуг виробничого характеру включається безпосередньо до собівартості окремих виробів і замовлень.
176. Не відображається в даній статті калькуляції (а також у собівартості продукції) вартість комплектуючого устаткування, що оплачується за рахунок замовника понад ціну за виріб, не потребує обробки й монтажу на підприємстві і не включається до його валової продукції.
До такого устаткування належить електрообладнання (готові машини чи окремі технологічні вузли), що надходить від заводів-суміжників на завод, який є головним постачальником усього комплекту устаткування (установок для хімічних та нафтохімічних заводів, бурового устаткування тощо), і не потребує обробки й монтажу головним заводом ні у себе, ні у замовника, а також комплектуюче устаткування, що надходить до замовника транзитом, обминувши завод головного постачальника, безпосередньо із заводів-суміжників, розрахунок за яке проводить завод - головний постачальник.
177. У суднобудівній промисловості в окрему статтю калькуляції виділяються контрагентські поставки і роботи.
У цій статті відображається вартість механізмів і виробів, повністю закінчених підприємством-контрагентом та готових до монтажу на суднах, а також контрагентські роботи з монтажу суднового обладнання, електрообладнання суден тощо під час будівництва суден.
178. В затратах на виробництво вартість контрагентських поставок враховується при одержанні їх зі складу на замовлення (безпосередньо на судна чи на склад суднобудівника), а контрагентських робіт - після фактичного їх виконання контрагентом. При цьому забезпечується відповідний оперативний облік виписаного й одержаного на судна контрагентського устаткування до його установки (монтажу) на штатних місцях, передбачених проектом побудови судна.
179. Контрагентські поставки і роботи розділу "Електрообладнання і зв'язок" враховуються у такому порядку: вартість схемного обладнання, замовленого і оплаченого заводами окремо від електромонтажних і регулювально-здавальних робіт, у собівартості суден включається до вартості контрагентських поставок, а вартість електрорадіоапаратури, самостійно замовленої і оплаченої підприємствами, - в складі вартості договору з підприємством електрорадіоапаратури за виконання електромонтажних робіт.
Розрахунок витрат виконується окремо для кожного судна (замовлення) відповідно до переліку контрагентських поставок і робіт, передбачених в заводській нормативно-технічній документації.
Витрати за статтею калькуляції "Контрагентські поставки і роботи" безпосередньо включаються до собівартості окремих виробів і замовлень.
180. До статті калькуляції "Паливо й енергія на технологічні цілі" відносяться витрати на всі види палива й енергії (як одержані від сторонніх підприємств та організацій, так і виготовлені самим підприємством), що безпосередньо використовуються в процесі виробництва продукції.
В окремих галузях промисловості (металургійній, машинобудівній, хімічній та інших) за цією статтею враховуються:
- витрати на паливо для плавильних агрегатів, домен, мартенівських печей, для нагрівання металу в прокатних, штампувальних, пресових, термічних та інших цехах;
- витрати на електроенергію для електропечей у сталеплавильному, феросплавному і ливарному виробництвах, для електродугового зварювання, електролізу, електрохімічних процесів, одержання стисненого повітря, кисню і холоду для технологічних потреб;
- витрати на гарячу та холодну воду, пару і стиснене повітря, які безпосередньо використовуються в процесі виробництва продукції, повернення конденсату (вираховується).
В коксохімічному виробництві за цією статтею враховуються також послуги газодувок (ексгаустерів), установок сухого гасіння коксу (УСГК), що використовуються безпосередньо в процесі виробництва на технологічні цілі.
До енергії на технологічні цілі в коксохімічному виробництві відноситься енергія, яка служить реагентом технологічного процесу (наприклад, інертний теплоносій на УСГК, вода у виробництві сірчаної кислоти та інше), енергія на ведення технологічного процесу (підігрів, продувка паром), на охолодження апаратів і виробленої продукції тощо.
181. Витрати на паливо й енергію на технологічні цілі відносяться безпосередньо до собівартості окремих видів продукції на підставі показань контрольно-вимірювальних приладів або встановлених норм витрат на виробництво продукції.
182. Витрати на паливо й енергію на технологічні цілі, віднесення яких безпосередньо до собівартості окремих видів продукції ускладнене, включаються до собівартості продукції пропорційно до кошторисних ставок.
Віднесення фактичних витрат на паливо й енергію пропорційно до кошторисних ставок здійснюється в порядку, викладеному в пункті 169 цих Методичних рекомендацій.
183. Витрати на куповану енергію складаються з витрат на її оплату за встановленими тарифами.
При цьому у договорі на постачання електроенергії варто обумовити граничну межу збільшення тарифу на певний коефіцієнт втрат в електромережах.
184. Витрати на власне виробництво електричної та інших видів енергії, а також на трансформацію та передачу придбаної енергії до місця її споживання включаються до собівартості продукції цих підприємств за виробничою собівартістю, крім тих випадків, коли виробництво електроенергії планується в складі продукції, що реалізується, та коли вона відпускається за встановленими тарифами.
185. Не включається до витрат виробництва вартість купованих палива та енергії, які реалізуються без додаткової обробки на даному підприємстві.
186. Витрати палива й енергії на опалення виробничих приміщень, внутрішнє й зовнішнє освітлення та інші господарські потреби відображаються у загально-виробничих і адміністративних витратах; витрати палива й енергії на транспортні роботи, пов'язані з обслуговуванням виробництва, та на приведення в дію устаткування, - в загальновиробничих витратах та витратах на утримання й експлуатацію устаткування.
187. В енергоємних виробництвах витрати на енергію доцільно виділити в окрему статтю калькуляції "Енергія на технологічні цілі".
188. Вартість палива й енергії для проведення, згідно з технологічним процесом випробувань виробів (стендових, здавальних і контрольних випробувань турбін, дизелів тощо); вартість пально-мастильних матеріалів для проведення тривалих випробувань двигунів, а також для проведення всіх випробувань літаків і вертольотів у машинобудівній промисловості відображається в складі спеціальних витрат статті калькуляції "Інші виробничі витрати".
189. До вартості матеріальних цінностей включаються також витрати підприємств на придбання упаковки і тари (крім дерев'яної та картонної), одержаної від постачальників разом з матеріальними цінностями.
Оцінку вартості придбаної тари викладено у пункті 27 цих Методичних рекомендацій.
190. Витрати підприємства на придбання упаковки і тари в окрему статтю калькуляції не виділяються, а включаються до витрат на придбання відповідних видів сировини та матеріалів.
191. Витрати підприємств на оплату дерев'яної й картонної тари понад ціни на матеріальні цінності, а також витрати на її ремонт не відносяться на собівартість продукції, а відшкодовуються підприємствам під час реалізації цієї тари організаціями, які займаються збиранням тари.
192. Витрати на сировину, матеріали, купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби, паливо, енергію та інші матеріальні цінності формуються виходячи з цін їх придбання, включаючи витрати на транспортування, зберігання та доставку, які здійснюються сторонніми організаціями; матеріальних витрат, пов'язаних з транспортною доставкою (в тому числі вантажно-розвантажувальні роботи) матеріальних цінностей транспортом і персоналом підприємства.
Склад, характеристику та розподіл транспортно-заготівельних витрат викладено у підпункті 4 пункту 20 цих Методичних рекомендацій.
193. Транспортно-заготівельні витрати на сировину, матеріали, купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби, паливо в окрему статтю калькуляції не виділяються, а включаються до вартості (статті) зазначених матеріальних цінностей.
194. Витрати на приймання матеріальних цінностей відділом технічного контролю за їх лабораторними випробуваннями, що виконуються в цехових складах, а також з транспортування їх від заводських складів у цехи та всередині цехів відносяться до витрат на обслуговування виробництва.
195. Витрати на утримання відділу постачання й заводських складів, заводського відділу технічного контролю відносяться до адміністративних витрат.
196. У статті калькуляції "Зворотні відходи" відображається вартість зворотних відходів, що вираховується із загальної суми матеріальних витрат, віднесеної на собівартість продукції.
Склад та характеристика зворотних відходів викладені у пункті 35 цих Методичних рекомендацій.
197. Зворотні відходи оцінюються:
- за зниженою ціною вихідного матеріального ресурсу (ціною можливого використання), якщо відходи можуть бути використані для основного виробництва, але з підвищенням витрат (зниженням виходу готової продукції), для потреб допоміжного виробництва, виготовлення предметів широкого вжитку (товарів культурно-побутового та господарського призначення) або реалізовані стороннім підприємствам і організаціям;
- за повною ціною вихідного матеріального ресурсу, якщо відходи реалізуються стороннім підприємствам і організаціям для використання у виробництві іншої продукції.
У разі використання відходів самим підприємством на виготовлення продукції основного виробництва чи виробів широкого призначення облік їх витрат здійснюється в тому ж порядку, що й облік сировини та основних матеріалів.
У разі реалізації (продажу) відходів їхня вартість списується з відповідного балансового рахунку обліку матеріальних цінностей і оформляється як відпуск матеріалів стороннім організаціям.
Вартість списаних з витрат на виробництво і зданих на склад відходів відноситься на відповідний балансовий рахунок з обліку матеріальних цінностей.
При цьому їх вартість списується з витрат окремо за нормою та різницею між фактичною кількістю та їх кількістю за нормою (відхиленням від норм).
198. На відміну від зворотних відходів, безповоротні відходи відображаються в обліку лише в кількісному виразі. В зв'язку з тим, що кількість відходів безпосередньо впливає на величину собівартості продукції, облік загальної величини одержаних відходів ведеться як на місцях їх виникнення, так і по конкретних виробах.
У разі, коли пряме віднесення одержаних відходів на собівартість окремих виробів і замовлень ускладнене, безповоротні відходи ураховуються загальною масою по всій продукції, а розподіл їх на окремі вироби здійснюється пропорційно до випущеної кількості продукції.
199. Облік витрачання сировини, матеріалів, купівельних напівфабрикатів, комплектуючих виробів, палива, енергії здійснюється в розрізі виробництв, цехів і об'єктів калькуляції, а в самих об'єктах - за статтями калькуляції й видами матеріальних цінностей у натуральному та вартісному виразах за фактичною собівартістю.
200. В окремих галузях промисловості (зокрема, в металургійній, хімічній, харчовій) кількість витрачених сировини і напівфабрикатів ураховується в калькуляціях у подвійній вазі - в фактичній та розрахунковій в перерахунку на вміст основної речовини.
201. Відпуск на виробництво сировини, матеріалів, купівельних напівфабрикатів, комплектуючих виробів і палива здійснюється на основі належно оформлених документів, у яких зазначаються їхні вага, об'єм, площа або кількість відповідно до діючих норм витрат, а також шифри виробів, видів або груп продукції, для виробництва яких вони відпущені.
202. Основними документами для оформлення відпуску матеріальних цінностей на виробництво є лімітно-забірні карти і вимоги.
За лімітно-забірними картами відпускаються матеріальні цінності, на які встановлені ліміти.
203. Ліміти на відпуск матеріальних цінностей на виробництво встановлюються на основі діючих норм витрат матеріалів і затверджених виробничих програм цехів з урахуванням залишків матеріалів, не витрачених цехами на початок планового періоду.
Встановлені ліміти відпуску матеріальних цінностей змінюються у зв'язку із змінами умов виробництва: уточненням обсягів незавершеного виробництва, зміною програм щодо окремих деталей, заміною матеріалів тощо.
Понад ліміт матеріальні цінності відпускаються за особливою вимогою у разі перевитрати встановлених норм внаслідок допущеного браку, заміни матеріалу, передбаченої технологією.
204. Якщо за умовами виробництва відпуск матеріальних цінностей цехам проводиться "під звіт", до цехових складів (без зазначення виробничих замовлень), відпуск зазначених цінностей розглядається не як витрати на виробництво, а як переміщення матеріальних цінностей.
Відпуском на виробництво вважається фактична видача матеріалів у цеху за замовленнями на робочі місця і їх фактичне там витрачання (за даними внутрішньої документації щодо витрат цеху або за спеціальним матеріальним звітом).
205. На підприємстві для кожного цеху, виходячи з умов виробництва, застосовується конкретний метод обліку використаних для виробництва матеріалів.
206. За будь-якого застосовуваного методу обліку витрат на виробництво фактичними витратами матеріалів на виробництво вважається фактичне їх використання на виготовлену і здану за призначенням згідно із спеціальними документами продукцію.
При цьому фактичні витрати повинні бути підтверджені спеціальними розрахунками і звітами, в яких ці витрати порівнюються з витратами за нормами і розшифровуються відхилення від норм із зазначенням їх причин і винуватців.
Відхилення від норм (наднормативні витрати) списуються не на виробничу собівартість виробленої продукції (робіт, послуг), а на собівартість реалізованої продукції.
207. Для контролю за використанням сировини, матеріалів, купівельних напівфабрикатів, комплектуючих виробів і палива на виробництві і виявлення відхилень від норм застосовуються такі основні методи:
- документування відхилень від норм;
- облік розкрою за партіями;
- інвентарний метод.
208. Метод документування відхилень від норм застосовується для виявлення відхилень, що виникли через заміну одного виду матеріальних цінностей іншим, а також внаслідок наднормативного відпуску матеріалів. Суть цього методу полягає в тому, що заміна, а також наднормативний відпуск оформляються спеціальними (сигнальними) документами.
Відпуск матеріальних цінностей за сигнальними документами проводиться тільки з дозволу керівника підприємства, головного інженера або уповноважених на те працівників підприємства.
209. Метод обліку розкрою за партіями матеріалів передбачає виявлення відхилень від норм за кожною партією матеріалу, що розкроюється, і застосовується у разі розкрою високоякісних листових сталей, кольорових металів, шкіряних, текстильних та інших дорогоцінних і дефіцитних матеріалів. З метою підвищення коефіцієнта використання матеріалів і посилення контролю за їх витратами на виробництво доцільно організувати централізований розкрій матеріалів у заготівельних цехах підприємства.
Цей облік здійснюється виробничими майстрами, майстрами-розподільниками, робітниками планово-диспетчерських бюро та іншими посадовими особами цеху. На кожну партію матеріалу, що розкроюється, відкривається облікова картка, в якій, за даними технологічних карт розкрою, зазначається, скільки і яких заготовок має бути одержано в результаті розкрою тієї чи іншої партії матеріалу, а також кількість відходів. В облікових картках, крім того, зазначається кількість матеріалу, поданого до робочого місця, кількість заготовок (деталей), фактично виготовлених із цієї партії, а також кількість одержаних відходів і кількість невикористаного матеріалу, що підлягає поверненню на склад.
Для визначення результатів розкрою фактично отримана кількість заготовок зіставляється з нормативною. Витрата матеріалу за нормами визначається шляхом множення кількості виробленої продукції на установлену норму витрат матеріалу. Порівнянням кількості фактично витраченого матеріалу з витратами за нормами визначається економія чи перевитрата. Аналогічний контроль здійснюється і щодо відходів. У картці обліку зазначаються виконавці, а також причини і винуватці відхилень від норм.
Метод розкрою за партіями дає можливість щодня визначати фактичні витрати матеріалів і відхилення від норм, їх причини та винуватців, виявляти недоліки в технології розкрою і нормуванні витрат матеріалів; списувати витрачені матеріали і відхилення від норм за прямим призначенням; значно поліпшувати якість обліку, забезпечувати достовірність даних і удосконалювати внутрішньогосподарський розрахунок.
210. У разі неможливості або недоцільності застосування методу обліку розкрою за партіями застосовується інвентарний метод обліку відхилень від норм. При цьому методі відхилення виявляються для кожного виду матеріалів в розрізі окремих виконавців, бригад, дільниць або цеху в цілому за зміну, п'ятиденку, декаду або місяць за допомогою інвентаризації шляхом зіставлення фактичних витрат сировини, матеріалів, купівельних комплектуючих виробів з нормативними на фактичний випуск.
Для виявлення фактичних витрат на початок зміни, п'ятиденки, декади або перше число місяця проводиться інвентаризація невикористаних матеріалів, що знаходяться у виробництві; на основі даних інвентаризації і даних надходження матеріалів на виробництво визначаються фактичні витрати, які зіставляються з нормативними витратами (на кількість виготовленої продукції) для визначення відхилень від норм.
Цей метод застосовується диференційовано залежно від вартості і дефіцитності матеріальних цінностей та необхідної деталізації в обліку. Він потребує належної організації обліку фактичного запуску і виробітку деталей за операціями, на яких відбувається витрачання сировини і матеріалів у виробництві, і проведення перевірок (інвентаризації) невикористаних залишків сировини і матеріалів. За даними поточного обліку складаються рапорти і місячні звіти виробничих підрозділів про використання сировини, матеріалів, напівфабрикатів, палива на виробництві із зазначенням причин економії або перевитрат, а також заходів, спрямованих на зниження витрат. На основі даних обліку складаються звіти про відхилення від норм у використанні сировини, матеріалів, напівфабрикатів, палива на виробництві.