Підруч для студ юрид спец вищ закл освіти / За ред. В. Ю. Шепітька. 2-ге вид., переробл. І допов. К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2004
Вид материала | Документы |
- Видавничий Дім"Ін Юре", 68.62kb.
- Виконавець, 603.86kb.
- Бухгалтерський облік Бухгалтерський облік у галузях економіки, 40.57kb.
- К.,1998. Державна служба: організаційно-правові основи І шляхи розвитку. К.,1999. Виконавча, 10589.26kb.
- Тернопільський державний медичний університет ім. І. Я. Горбачевського Бібліотека., 80.45kb.
- В. Я. Тація Доктора юридичних наук, професора, 9394.89kb.
- План: Поняття та місце в системі права України. Функції цивільного права, 692.25kb.
- Співдружності Незалежних Держав 29 жовтня 1994р. //Приложение к Информационному бюллетеню, 558.69kb.
- Видавничий Дім «Ін Юре», 134.26kb.
- А. М. Українське народознавство в дошкільному закладі: Навч посіб для студ вищ пед, 196.02kb.
§ 1. Поняття та ознаки вбивства на замовлення
Нині в Україні велику соціальну небезпеку становлять вбивства на замовлення, або вбивства, що вчиняються найманими особами. Розкриття і розслідування таких убивств пов’язані зі значними труднощами.
Вбивством на замовлення є умисне позбавлення життя потерпілого, яке вчиняється особою (виконавцем) за дорученням іншої особи (замовника). Таке вбивство має специфічний механізм організації та вчинення, часто характеризується відсутністю безпосередніх зв’язків між замовником (організатором) і виконавцем злочину, попередніх стосунків між найманою особою і жертвою (вони не знайомі один з одним, не мають спільних інтересів, убивця не зацікавлений особисто у смерті тієї чи іншої особи, а має, у більшості випадків, корисливий мотив).
В історії людства це не новий вид злочину. Вбивства на замовлення, або знищення, були відомі вже до нашої ери, опис їх зберігається у пам’ятках Стародавнього Сходу. Щодо вітчизняної історії, то не можна не згадати про знищення Святополком своїх братів Бориса і Гліба (XI ст.).
Вбивство найманими особами існувало у нашій країні й за часів «застою». Проте воно не мало такого розмаху як сьогодні. Вбивства на замовлення існували на побутовому підґрунті (ревнощі, помста, одержання спадщини), а наймачами чи замовниками були жінки у віці від 20 до 60 років. Виконавцями таких злочинів були дилетанти з нижчого прошарку кримінального середовища.
Вбивство на замовлення як спеціальність вперше з’явилось на Сицилії. Сицилійська мафія понад 150 років не змінювала своїх ритуалів і залишалася найбільш консервативною з усіх злочинних організацій. Вона одержала назву «Товариство честі». Право винесення смертного вироку належало голові мафіозної «сім’ї». Засудженого до смерті вбивали не «всліпу», а заздалегідь попередивши.
У рамках мафіозних кланів у США на початку 30-х рр. ХХ ст. була створена організація професійних кілерів — «Корпорація вбивць». З цього часу жоден мафіозний керівник під страхом смерті не мав права вчиняти кару самостійно. Аби знищити ту чи іншу людину, йому необхідно було подати «заяву» до корпорації, оплатити «послугу» і чекати виконання вироку. Більшість тогочасних убивств на замовлення у США не були розкриті.
Сьогодні в Україні крупні банківські, страхові, довірчі товариства і фірми мають відділи безпеки, які виконують функцію «роботи» з боржниками, усунення конкурентів, застосовуючи найрізноманітніші методи. У пресі можна побачити об’яви на зразок «виконую будь-які конфіденційні доручення», «конфіденційні послуги за високу оплату», «колишній спортсмен шукає можливість заробити 2000 доларів». Попит породжує пропозицію, з’являються органiзатори і виконавці, замовники і виконавці.
З переходом України на шлях ринкових відносин, з капіталізацією економіки, з поширенням корупції і проникненням злочинців до різних сфер суспільного життя і бізнесу виникають проблеми і суперечності, які дедалі частіше вирішуються за допомогою кулі, ліквідацією конкурента. На початку 90-х рр. убивство на замовлення вже постало як явище, а фігура професійного вбивці набула «популярності». У ці часи жертвами вбивств були кооператори і лідери злочинного середовища. Статистика свідчить, що кількість убивств на замовлення щороку збільшується, змінюється і особа жертви.
Вбивства на замовлення вчиняються в умовах неочевидності. Тому бути абсолютно впевненим у тому, що такий злочин вчинений найманими особами, можна тільки після його розкриття та встановлення замовника. Однак цілеспрямована організація роботи щодо розкриття замовлених злочинів передбачає їх діагностику на ранніх етапах.
Теорія криміналістики дозволяє сформулювати криміналістичні ознаки, які відрізняють вбивства на замовлення від інших умисних убивств вже за наявності первинної інформації про подію злочину. До таких ознак належать: зухвалість злочину; використання автоматичної чи напівавтоматичної зброї, вибухових пристроїв; залишення знарядь злочину на місці його вчинення; неприйняття заходів, спрямованих на приховування трупа; велика кількість ушкоджень життєво важливих органів жертви (у багатьох випадках має місце «контрольний» постріл); відкритий характер багатьох злочинів; відсутність ознак інших складів злочинів за наявності у жертви грошей, цінностей, документів; соціальний стан жертви.
§ 2. Криміналістична характеристика вбивств на замовлення
Криміналістична характеристика вбивств на замовлення має певні особливості, що стосуються окремих її елементів та зв’язків між ними. При встановленні одного елемента може бути одержана інформація про ознаки іншого. Розглянемо основні елементи криміналістичної характеристики даного виду злочинів.
Спосіб вчинення. Способів позбавлення життя людини багато, але вбивствам на замовлення притаманний відкритий, зухвалий напад на жертву. Спосіб вчинення вбивства може бути небезпечним для життя інших людей: відкрита перестрілка в людних місцях, використання вибухівки, гранат, вогнепальної зброї, гранатометів. Може застосовуватись і снайперський постріл у життєво важливі органи. Під час виконання замовлення має місце прагнення знищити тільки замовленого (людину, яку «оплатили»).
Організовані злочинні угруповання віддають перевагу латентним злочинам. Цим можуть пояснюватися випадки втоплення трупів, уторування в асфальт, розчинення у кислоті. Професійні вбивства на замовлення слід шукати у статистиці нещасних випадків: автокатастроф типу «п’яний за кермом», побутових ушкоджень електрострумом, серцевих нападів тощо.
При реалізації способу вчинення злочину важливу роль відіграють дії щодо його підготовки, які забирають багато часу та пов’язані з пошуком вбивці, вивченням жертви, вибором знаряддя злочину, розробкою сценарію вбивства. Ретельно хронометрується «життєвий графік» жертви, перевіряється, де і з ким проживає, чим займається, з ким зустрічається, розпорядок дня, наявність охорони тощо.
Спосіб приховування. У більшості випадків злочинець залишає труп на місці вчинення злочину. Майже не буває випадків приховування трупів керівників великих підприємств, фінансово-кредитних установ, «авторитетів» злочинного світу.
Однією з ознак убивства на замовлення є факт залишення зброї на місці події або під час втечі: без зброї легше втікати. Деякі замовники позбавляються і самих виконавців убивства (чи посередників).
Збільшення вбивств на замовлення породжує новий вид кримінального бізнесу — «шустовку» зброї, в результаті якої на зброї знищуються ідентифікаційні ознаки.
Місце вчинення злочину. Більшість убивств на замовлення вчиняється за місцем проживання жертви. Злочинці для нападу обирають сходові площадки у під’їзді жертви, кабіни ліфтів, територію біля будинку чи під’їзду. «Під’їздні» вбивства завдали тон першим убивствам на замовлення на початку 90-х рр. ХХ ст.
Місцем вчинення злочину може бути узбіччя дороги, що найчастіше використовується при застосуванні вибухових пристроїв.
Місце вчинення вбивства на замовлення може і не бути заздалегідь визначеним (наприклад, якщо використовується валіза-пастка, наповнена вибухівкою).
Час злочину. Як правило, для нападу злочинці обирають ранковий час, рідше вечірній. Це пов’язано з чіткою регламентацією робочого дня жертви і системою часових інтервалів виходу з домівки.
Знаряддя злочину. Під час вчинення вбивства на замовлення використовуються вогнепальна зброя, радіокеровані чи контактні вибухові пристрої, гранати. Вогнепальна зброя оснащується глушителями, оптичними або лазерними прицілами, пристроями нічного бачення. Речі господарсько-побутового призначення майже не використовуються.
Особа жертви. Найчастіше жертвами вбивств на замовлення стають:
1) особи, які займають керівні посади у бізнесі (президенти акціонерних товариств, керівники фінансово-кредитних установ, директори великих торговельних чи інших комплексів);
2) представники вищих органів державної влади і управління;
3) працівники правоохоронних та правозастосовчих органів (прокуратури, МВС, СБ, судів та ін.);
4) лідери і члени злочинних угруповань.
Людину вбивають, як правило, не за зроблене, а за те, що вона могла б зробити, або вона реально заважає здійсненню планів замовника вбивства. Це може стосуватися сфери політики, бізнесу, кримінального впливу чи особистих стосунків.
Особа злочинця. Вбивство на замовлення характеризується складним злочинним переплетінням: замовник — виконавець або замовник — посередник (декілька посередників) — виконавець.
Особливістю вбивства на замовлення є інститут замовника. Як замовники виступають комерційні партнери — бізнесмени, корумповані посадові особи, авторитети злочинного світу. Посередник у вбивстві на замовлення здійснює пошук конкретного виконавця, є пов’язуючою гілкою між замовником і виконавцем. Посередниками можуть бути особи з оточення організатора, підлеглі йому по службі, члени злочинних угруповань тощо. Крім того, посередник — це додатковий засіб захисту замовника. Ні виконавець, ні замовник не знають один одного, а для того, щоб обірвати сплетіння, треба лише знищити посередника.
Хто такі кілери (або ліквідатори, «курки»)? Кілер — в перекладі з англійської означає «вбивця». У нашій лексиці ця назва з’явилася наприкінці 80-х рр. ХХ ст. До недавнього часу професія «мокрушник» — вбивця — не користувалася «повагою» у злочинному середовищі. Сьогодні кримінальний світ стає жорстокішим, а професія вбивці перетворилася на одну з «престижних» і високооплачуваних.
Умовно виконавці вбивства можуть бути поділені на два типи: кілери-дилетанти та кілери-професіонали. Дилетанти характеризуються низькою вартістю послуг. При цьому їх використання не дає ніяких гарантій і не виключає помилок: дилетант може вбити не ту людину, лише поранити жертву, залишити докази причетності.
Професіонал йде на справу, коли відчуває майже повну гарантію власної безпеки. Він має достатньо високі навички у «мистецтві» вбивати людей, використовує найсучаснішу техніку спостереження і радіозв’язку, здійснює заходи щодо підготовки вбивства. Професіонал мусить мати надійну легенду. Ніхто і ніколи не повинен запідозрити у ньому ліквідатора. Він має бути неяскравим, непомітним, вміти «розчинятися» у натовпі. Професійного кілера нерідко запрошують з іншого регіону, далекого зарубіжжя чи з країн СНД.
У свою чергу, наймані вбивці-професіонали поділяються на кілерів-одинаків, які виконують замовлення від випадку до випадку, та кілерів, які перебувають на постійному утриманні того чи іншого злочинного угруповання. Останні мають спеціальну підготовку, займаються спортом, стрільбою, постійно перебувають у формі. Вони здійснюють убивства групою по два-три чоловіки.
Для виконання вбивств на замовлення можуть бути завербовані колишні військовослужбовці, які мають досвід інтернаціональних і міжнаціональних війн, працівники МВС, СБ, охоронних підрозділів, майстри спорту (снайпери, сапери, біатлоністи). Сьогодні злочинці роблять спроби змінити типовий зразок вбивці. Останнім часом у вчиненні вбивств на замовлення намітилися нові тенденції: до таких убивств стали залучати жінок.
§ 3. Початковий етап розслідування
Специфіка розслідування вбивств на замовлення, особливість контингенту осіб, які їх вчиняють, вимагають від слідчого проведення широкого кола слідчих дій і оперативно-розшукових заходів.
Типовими слідчими діями при розслідуванні таких вбивств є:
1) огляд місця події;
2) огляд трупа;
3) огляд зброї та інших предметів;
4) допит свідків;
5) пред’явлення трупа для впізнання;
6) призначення судово-медичної експертизи трупа;
7) призначення інших судових експертиз.
На початковому етапі при розробці по «гарячих слідах» можуть бути встановлені особи, які підозрюються у причетності до вчиненого злочину. У цих випадках необхідно провести такі слідчі дії, як затримання і допит підозрюваного, обшук особи та обшук за місцем проживання і роботи підозрюваного.
При розслідуванні вбивств на замовлення огляд місця події набуває важливого значення у зв’язку з особливостями характеру злочину, відсутністю попередніх зв’язків між злочинцем і жертвою, необхідністю отримання первісної інформації про злочин.
На місці події слідчий повинен правильно визначити межі огляду. Використання виконавцем убивства сучасної зброї дає змогу вести стрільбу на великій відстані, що необхідно враховувати при з’ясуванні механізму злочину, виявленні слідів і знарядь злочину. Під час огляду місця події можна встановити сліди взуття, рук, застосування зброї, мікросліди, одорологічні сліди.
На місці вчинення злочину вбивця часто залишає зброю, тому необхідно відшукати цю зброю і детально її оглянути. Зброя може містити певну інформацію про злочинця (пальцеві відбитки, сліди крові, одорологічні сліди тощо).
Для виявлення стріляних гільз використовують дані про спрямованість, кут і дистанцію викидання їх зі зброї. При цьому враховуються модель застосованої зброї, передбачуване місце знаходження злочинця, можливість рикошету.
Під час вчинення вбивства на замовлення можуть бути використані різні вибухові пристрої. У такому випадку існує певна специфіка в огляді місця події: залучення спеціалістів до огляду; послідовність його проведення; пошук слідів на залишках вибухових пристроїв; виявлення залишків вибухівки тощо.
При огляді трупа на місці події обов’язково досліджуються: поза трупа, зовнішній стан одягу на трупі, ложе трупа, тіло трупа й ушкодження на ньому. Якщо особа жертви не встановлена, здійснюють опис ознак зовнішності загиблого та його одягу.
Виявлення і допит свідків має певні труднощі при розслідуванні вбивств на замовлення. Це пов’язано зі страхом тих чи інших осіб перед злочинцями, небажанням наражатися на небезпеку. Закон України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві» (ст. 7) передбачає такі заходи забезпечення їх безпеки:
а) особисту охорону, охорону житла і майна;
б) видачу спеціальних засобів індивідуального захисту і сповіщення про небезпеку;
в) використання технічних засобів контролю, прослуховування телефонних та інших переговорів, візуальне спостереження;
г) заміну документів та зміну зовнішності;
ґ) зміну місця роботи або навчання;
д) переселення в інше місце проживання;
е) поміщення до дошкільної виховної установи або установи соціального захисту населення;
є) забезпечення конфіденційності відомостей про особу;
ж) закритий судовий розгляд та ін.
Існує кілька шляхів встановлення свідків:
1) виявлення свідків шляхом опитування громадян, які знаходились в районі, де сталася подія;
2) встановлення свідків, які живуть чи працюють поблизу місця виявлення трупа;
3) встановлення свідків у результаті оперативно-розшукової діяльності;
4) повідомлення у засобах масової інформації про необхідність надання допомоги.
Як свідки можуть бути допитані:
а) особи, які першими виявили труп;
б) особи, які повідомили в міліцію чи прокуратуру про виявлення трупа;
в) очевидці події;
г) інші особи (близькі, рідні, знайомі).
Допит свідка-очевидця (чи особи, яка першою виявила труп) передбачає з’ясування таких обставин: коли і чому він з’явився на місці вбивства; хто ще був з ним; чи не виявляв потерпілий ознак життя; чи не була змінена обстановка на місці події; чи не бачив свідок, як було вчинено злочин; що він чув або бачив; скільки було злочинців, їх зовнішність, як вони були одягнені; якою зброєю було вчинено вбивство; чи користувались злочинці транспортом; чи мали вони радіозв’язок; про що розмовляли злочинці; як вони звертались один до одного; в якому напрямку зникли злочинці; як довго вони перебували на місці події тощо.
Специфіка вбивств на замовлення передбачає необхідність використання сучасних криміналістичних науково-технічних розробок. Однак можуть дати певний результат і традиційні засоби відтворення особи злочинця за допомогою свідка-очевидця — у вигляді словесного або рисованого портрета, фоторобота (у тому числі й із застосуванням комп’ютерної техніки).
У розкритті вбивств на замовлення важливе значення має створення так званих психологічних портретів чи психологічних профілів. Це один з різновидів криміналістичних розумових моделей. Портрет (профіль) розшукуваного злочинця — це система відомостей про психологічні та інші ознаки даної особи, важливі для її виявлення та ідентифікації. Ця система охоплює не тільки психологічні, а й правові, соціально-демографічні, криміналістичні ознаки. На відміну від багатофункціонального словесного портрета, психологічний портрет відображає внутрішні, психологічні, а також поведінкові ознаки людини. Його основна функція — бути засобом пошуку, виявлення злочинця, особа якого не встановлена.
Певну допомогу в розкритті вбивств на замовлення можуть надати довідково-інформаційні та оперативні обліки органів внутрішніх справ.
Глава 25. РОЗСЛІДУВАННЯ ЗҐВАЛТУВАНЬ
§ 1. Криміналістична характеристика зґвалтувань
Зґвалтування, тобто статеві зносини із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи, відповідальність за вчинення якого передбачена ст. 152 КК, є найбільш тяжким злочином проти статевої свободи та статевої недоторканності особи. Під терміном «потерпіла особа» у чинному законодавстві є жінка, чоловік, неповнолітня або неповнолітній, малолітня або малолітній.
Специфіка розслідування цих злочинів обумовлюється їх характером, необхідністю детального вивчення не тільки обставин самої події та потерпілої особи, підозрюваних (обвинувачених), а й різноманітних сторін їх особистого життя, у тому числі інтимного. Складність розслідування злочинів, передбачених ст. 152 КК, полягає передусім у тому, що потерпіла особа, як правило, заперечує проти розголошення факту зґвалтування, і в зв’язку з цим нерідко висуває клопотання про зберігання таємниці самої події від близьких та інших осіб (подруг, товаришів по роботі, членів родини). Таке клопотання, іноді досить обґрунтоване, в цілому ускладнює процес розслідування. Складність розслідування цих злочинів зумовлена також тим, що потерпіла особа, як правило, психологічно не підготовлена до викладення подробиць зґвалтування, на її поведінку часто впливають такі чинники, як сором, страх, матеріальна або службова залежність, що, у свою чергу, потребує особливого підходу до встановлення психологічного контакту між нею та слідчим.
Розслідування ускладнюється також тим, що потерпіла особа іноді тривалий час після зґвалтування не звертається із заявою до слідчих органів. Несвоєчасність подання заяви утруднює розшук злочинця і встановлення самого факту злочину. Однак і відразу після зґвалтування (внаслідок психічного чи фізичного стану) потерпіла особа, як правило, не може брати участь у деяких слідчих діях (пред’явленні для впізнання, очній ставці та ін.), що дуже важливі для з’ясування обставин вчиненого злочину і провини злочинця.
Нерідко потерпілими від зґвалтування є неповнолітні, а насильниками — особи, які проживають з ними в одній родині, де стосунки між дорослими бувають надзвичайно складними.
Особливо важко з’ясувати поведінку потерпілої особи, яка передувала зґвалтуванню. Іноді вона у випадках, коли існує реальна загроза сексуального нападу, поводиться необережно, розв’язно. Така поведінка потерпілої може бути активною (вживання спиртного, відокремлення з насильником, прояви ласки) або пасивною (недостатньо активна протидія), що вводить насильника в оману.
Необхідно також враховувати, що після порушення кримінальної справи на потерпілу особу, як правило, здійснює вплив винний або його родичі (умовляння, обіцянка одружитися, пропонування грошей, подарунків тощо).
На практиці трапляються випадки, коли потерпілі на стадії розслідування викривають винуватця, дають свідчення про факт зґвалтування, але в судовому засіданні, під впливом родичів чи інших заінтересованих осіб, відмовляються від даних раніше показань.
Криміналістична характеристика складається з таких елементів:
а) спосіб вчинення та приховання злочину;
б) найбільш характерні сліди, пов’язані з насильством;
в) особа злочинця;
г) особа потерпілої (чи потерпілого);
ґ) місце і час вчинення злочину;
д) обстановка злочину.
Спосіб вчинення зґвалтування визначений у диспозиції ст. 152 КК (із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи), а найбільш поширеним способом приховування цього злочину є маскування насильника, замовчування про себе чи повідомлення неправдивих відомостей, вбивство потерпілої особи, а іноді навпаки, прагнення надати потерпілій особі першу допомогу.
Найбільш характерними слідами зґвалтування є розірваний одяг потерпілої, сліди боротьби на тілі як потерпілої, так і підозрюваного (подряпини, укуси, гематоми на шиї, обличчі, стегнах). Як правило, на одязі потерпілої особи та підозрюваного залишаються сліди виділень людського організму, а на місці вчинення злочину — окремі елементи одягу (ґудзики, банти, нижня білизна, а інколи — документи (перепустки, залізничні квитки).
Особа злочинця у цих справах різниться за віком, освітою, соціальним станом. Серед злочинців значна кількість неповнолітніх. Поведінка ґвалтівника є неоднозначною: іноді він агресивний, спричиняє тілесні ушкодження, цинічні образи, знущається, принижує честь і гідність особи тощо. Зустрічаються також випадки, коли злочинець після вчинення зґвалтування допомагає привести в порядок одяг потерпілої, зовнішній вигляд, проводжає її, вживає заходів щодо встановлення місця проживання, навчання або роботи, складу родини, намагається призначити зустріч тощо.
Місцем вчинення зґвалтувань найчастіше бувають підсобні приміщення, покинуті будинки, підвали багатоповерхових будинків, а іноді й квартири, куди потерпіла потрапила внаслідок обману з боку насильника, готелі, пустирі та інші місця, де немає сторонніх.
Щодо джерел відомостей про обстановку злочину та особу злочинця, то заяви можуть надходити не тільки від потерпілої, а й від батьків, друзів, людей, які надали потерпілій особі першу допомогу, медичних працівників тощо. Однак відомості з цих джерел часто бувають неповними, містять суб’єктивні оцінки події, їх завжди необхідно перевіряти і критично оцінювати. Рідше джерелом відомостей вчинення зґвалтування бувають факти, встановлені оперативно-розшуковими органами або безпосередньо під час допиту осіб, затриманих чи вже притягнутих до кримінальної відповідальності. Це трапляється, коли злочинна група вчиняла злочини протягом деякого часу, а потерпілі з тих чи інших причин не заявили або заявили, але заява перебувала без розгляду чи справа була припинена у зв’язку з тим, що злочинці не були встановлені.
Велике значення для розслідування має своєчасність одержання свідчень про вчинений злочин. Чим раніше вони надійдуть, тим більше можливостей виявити сліди злочину і злочинця.
Усі елементи криміналістичної характеристики зґвалтувань взаємопов’язані. Поєднання цих елементів у конкретних ситуаціях неоднакове, а тому і значення їх для розслідування є неоднозначним у кожному окремому випадку.
При розслідуванні справ про зґвалтування необхідно встановити таке:
а) наявність події злочину;
б) особу, яка вчинила зґвалтування;
в) винність особи у цьому злочині;
г) обставини, що визначають характер та ступінь відповідальності;
ґ) причини та умови, що сприяли зґвалтуванню.
Перш за все слід з’ясувати, чи був статевий акт здійснений всупереч волі потерпілої (чи застосовував злочинець фізичне або психічне насильство) або був використаний її безпорадний стан, що виявилося у фізичній або психічній безпорадності потерпілої. Після встановлення факту зґвалтування слідчий з’ясовує такі обставини:
а) у чому саме виявилося фізичне насильство (заламування рук, здавлення шиї, спричинення тілесних ушкоджень, больові прийоми тощо);
б) форму та зміст погрози;
в) чим був обумовлений безпорадний стан потерпілої, у чому це конкретно виявилось (фізичні вади, розлад нервової системи, інший хворобливий або непритомний стан).
З’ясування факту фізичного насильства не є складним, бо це загальноприйняте поняття, однак необхідно уточнити характер та вид насильства. При встановленні факту психічного насильства (погрози) треба керуватися п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.03.92 № 4, в якому зазначено, що у справах про зґвалтування «під погрозою, що застосовується як засіб подолання опору потерпілої, слід розуміти її залякування висловлюваннями, жестами чи іншими діями про застосування фізичного насильства до самої потерпілої чи до її родичів (наприклад, до дитини), а так само про знищення або пошкодження майна потерпілої чи її родичів, погроза розголошення вiдомостей, що ганьблять честь і гідність потерпілої», тобто погроза повинна бути реальною. У п. 9 цієї самої постанови визначено поняття безпорадного стану потерпілої, наявність або відсутність якого підлягає обов’язковому встановленню під час розслідування. Необхідно з’ясувати, у чому конкретно виявлявся безпорадний стан потерпілої (малолітній вік, фізичні вади, розлад душевної діяльності, хворобливий або непритомний її стан тощо). Якщо йдеться про перебування потерпілої у стані сп’яніння, то слід обов’язково встановити ступінь сп’яніння. У п. 9 даної постанови зазначено, що зґвалтування слід визнати вчиненим з використанням безпорадного стану потерпілої у випадках, коли вона за своїм фізичним або психічним станом не могла розуміти характеру і значення вчинюваних з нею дій, бо не могла чинити опір насильнику, який міг і повинен був усвідомлювати, що потерпіла знаходилася саме у такому стані.
Встановлюючи, за допомогою яких насильницьких дій здійснено зґвалтування, слідчий з’ясовує, чи був реальним опір, що вчинила потерпіла, а також уточнює час, місце і обставини вчинення злочину. Точне встановлення часу вчинення зґвалтування дозволяє не тільки перевірити свідчення потерпілої та підозрюваного (обвинуваченого), який може заявити про своє алібі, а й виявити свідків злочину. На місці вчинення зґвалтування часто можуть бути виявлені сліди та інші важливі докази у справі: предмети туалету як потерпілої, так і злочинця, інші речові докази, сліди опору з боку потерпілої.
Так, при огляді за участю потерпілої місця вчинення зґвалтування в одному випадку було знайдено шматок матеріалу від її плаття, бант, а в іншому — постійний залізничний квиток, в якому було вказано прізвище. Під час подальшого розслідування було встановлено, що цей квиток належав злочинцю і випав з кишені його піджака під час боротьби з потерпілою.
Важливе значення має з’ясування обставин зґвалтування. Підлягають з’ясуванню всі деталі перебігу злочину: місце зустрічі, шлях та спосіб прямування до місця події, зміст розмови до події і після неї, дії злочинця тощо. До обставин, що потребують з’ясування, належить поведінка потерпілої особи. Під час розслідування необхідно встановити об’єктивні критерії її поведінки, оскільки суд враховує це при призначенні міри покарання. Підлягають встановленню також обставини, що пом’якшують або обтяжують відповідальність винних, які повинні враховуватися у справах про зґвалтування.
§ 2. Початковий етап розслідування
Відповідно до ч. 2 ст. 27 КПК справи про зґвалтування, передбачені ч. 1 ст. 152 КК, порушуються не інакше як за скаргою потерпілої особи. Як виняток справа може бути порушена прокурором і за відсутності скарги потерпілої. Справа, порушена прокурором, направляється для провадження дізнання чи досудового слідства, а після закінчення розслідування розглядається судом у загальному порядку. Така справа у разі примирення потерпілої особи з обвинуваченим закриттю не підлягає (ч. 3 ст. 27 КПК). За наявності обтяжуючих обставин (ч. 2—4 ст. 152 КК) кримінальна справа порушується незалежно від скарги потерпілої особи.
В усній чи письмовій заяві про зґвалтування повинні міститися такі основні елементи:
1) попередження заявниці про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину (ст. 383 КК);
2) викладення обставин події;
3) чітко виражене прохання притягти насильника до кримінальної відповідальності;
4) роз’яснення санкцій ч. 1 ст. 152 КК і положень ст. 27 КПК про те, що після порушення кримінальна справа не може бути закрита за примиренням потерпілої з особою, яка вчинила зґвалтування.
Хоча приводом до порушення кримінальних справ про зґвалтування, як правило, є заява потерпілої, однак одного цього приводу недостатньо. Необхідні певні об’єктивні дані, що свідчать про факт зґвалтування і вказують на ознаки злочину. Такі відомості можуть міститися насамперед у заяві потерпілої, але необхідно одержати дані й з інших джерел, що підтверджують подію злочину. Питання щодо достатності підстав для порушення кримінальної справи вирішується окремо у кожному конкретному випадку.
За наявності приводу та достатніх підстав справа повинна бути порушена. Однак іноді потрібна попередня перевірка, передбачена ст. 97 КПК. Метою перевірки є встановлення факту зґвалтування та отримання додаткових даних, що свідчать про подію злочину. Перевірка не повинна підміняти розслідування і, як правило, проводиться шляхом відібрання пояснень від потерпілої та осіб, яким відомо про даний факт. При цьому з’ясовуються обставини події та докладні дані про зовнішність злочинця, якщо особа, яка вчинила злочин, потерпілій не відома.
Доцільно оголосити потерпілій про те, яке покарання може бути визначене судом щодо особи, яка здійснила зґвалтування, роз’яснити зміст відповідних статей КК. Необхідно також роз’яснити, що справи про зґвалтування без кваліфікуючих обставин порушуються виключно за заявою потерпілої, але не можуть бути припинені після подання такої заяви.
До вирішення питання про порушення кримінальної справи у порядку перевірки може бути здійснено огляд місця події, відібрано пояснення від особи, на яку потерпіла вказала як на насильника. При перевірці з’ясовують чи дійсно зґвалтування мало місце. Перевірку не слід необґрунтовано розширювати та підміняти нею досудове слідство.
Визначивши обставини, що підлягають з’ясуванню, слід розпочати проведення першочергових слідчих дій та оперативно-розшукових заходів. Перелік слідчих дій має ситуаційний характер і визначається типовими слідчими ситуаціями. Найбільш типові слідчі ситуації у цих справах такі:
а) потерпіла знайома з насильником (зустрічалася з ним, знає його в обличчя);
б) потерпіла не знайома з насильником, але запам’ятала його зовнішність і зможе його впізнати;
в) потерпіла не знайома з насильником і внаслідок раптовості нападу або вжитих ним заходів маскування не запам’ятала його зовнішності і розпізнати його не зможе;
г) у разі зґвалтування групою осіб потерпіла знає одного з учасників злочину, а інших — ні;
ґ) один з учасників зґвалтування, вчиненого групою осіб, залишившись віч-на-віч з потерпілою, відмовився від вчинення злочину, виявив почуття жалості, турбування, намагався надати допомогу;
д) потерпіла добровільно погодилась на статеву близькість зі знайомим, але він, скориставшись цим, привів її туди, де чекала група осіб, які й вчинили групове зґвалтування.
Початок розслідування ситуаційно залежить від чинника попередніх стосунків між потерпілою та насильником. Якщо особа, про яку йдеться у заяві потерпілої, знайома їй, то необхідні слідчі дії спрямовані на встановлення того, чи здійснила дана особа цей злочин. Якщо ґвалтівник потерпілій не знайомий, то перш за все потрібні такі слідчі дії, що сприятимуть встановленню його особи.
У системі першочергових слідчих дій та оперативно-розшукових заходів необхідно вирізнити такі, які у справах про зґвалтування рекомендується здійснювати без зволікань (інакше можуть бути безповоротно втрачені важливі докази або нагода негайно затримати злочинця), а саме: допит потерпілої особи, розшук та затримання підозрюваного, огляд місця події, виїмка та огляд одягу потерпілої і підозрюваного, призначення судово-медичної експертизи або освідування потерпілої та підозрюваного. Час, послідовність, спрямованість, сукупність оперативно-розшукових та слідчих дій обумовлені вихідними даними конкретної слідчої ситуації.
Початковий етап розслідування зґвалтування завершується тоді, коли зібрано достатньо доказів для висунення обґрунтованих слідчих версій про обставини вчиненого злочину та провину конкретної особи.
Найбільш типовими версіями при розслідуванні справ про зґвалтування слід вирізнити такі:
1) мало місце зґвалтування з використанням фізичного або психічного насильства або погрози його використання;
2) статевий акт був при добровільній згоді заявниці;
3) заява про зґвалтування є неправдивим повідомленням про вчинення злочину;
4) мало місце задоволення статевої пристрасті неприродним способом;
5) злочин не був закінчений (потерпіла зуміла захиститися), була лише спроба зґвалтування.
Слід також побудувати і перевірити версії про вчинення зґвалтування однією особою або групою осіб, причому обов’язково щодо конкретних підозрюваних, якщо їх декілька. Основні версії, що повинні бути старанно перевірені щодо суб’єкта даного злочину, такі:
1) зґвалтування вчинене особою, на яку вказала потерпіла;
2) потерпіла помиляється щодо особи, яка вчинила зґвалтування, або умисно вказує на іншу особу;
3) потерпіла обмовляє конкретну особу.
Якщо особа, яка вчинила зґвалтування, не відома потерпілій, то перш за все висуваються версії щодо встановлення цієї особи, які в основному зводяться до збирання даних про неї. Для встановлення особи злочинця можуть бути вивчені аналогічні нерозкриті злочини, що іноді дозволяє доповнити перелік ознак, прикмет невідомого насильника та судити про те, що ці злочини вчинені однією особою.
Так, при розслідуванні справи, порушеної за фактом зґвалтування та вбивства потерпілої, були витребувані та вивчені усі нерозкриті справи про аналогічні злочини, з яких шість були схожі за способом вчинення. Потерпілі у цих справах давали різні свідчення про зріст, вік, одяг злочинця. З метою оцінки правильності отриманих свідчень слідчий перевірив шляхом експерименту здатність потерпілих запам’ятовувати прикмети особи з урахуванням конкретної обстановки події. З’ясувалося, що одна з потерпілих, жінка низького зросту, усіх, хто був вище за неї, вважала людьми високого зросту, інша в момент нападу перебувала на пагорбі, а злочинець — у лощині, і тому вона його сприйняла як людину низького зросту. З урахуванням цих даних були встановлені справжні прикмети злочинця, який вчинив усі названі злочини.
З метою встановлення особи, на яку вказує потерпіла як на ґвалтівника, іноді слід звертатися до громадськості, оголошуючи його прикмети. Перевірка версій повинна проводитися у взаємодії з працівниками кримінального розшуку, що дає позитивні результати при встановленні особи злочинця. У разі, коли злочинець встановлений або відомий заявниці, перш за все висувається та перевіряється версія потерпілої щодо обставин зґвалтування, а потім версія щодо цього підозрюваного.
Слід враховувати, що поведінка підозрюваного з метою свого захисту може бути різноманітною. В одних випадках підозрюваний повністю заперечує факт статевих зносин із заявницею або вказує на своє алібі, в інших — не заперечуючи факту статевих зносин, він посилається на те, що це сталося за згодою потерпілої. Повинна бути відпрацьована також версія й про те, що недостатньо активний опір з боку потерпілої особи міг бути сприйнятий підозрюваним як удаваний.
При перевірці версії про причетність до зґвалтування конкретної особи перш за все повинні бути виконані такі слідчі дії, як допит підозрюваного та пред’явлення його для впізнання. Необхідно перевірити алібі, якщо воно заявлене підозрюваним. Передусім має бути з’ясований факт перебування підозрюваного на місці події, і з цією метою перевірено: чи саме підозрюваний залишив сліди, виявлені на місці події, на одязі та на тілі потерпілої; чи йому належать речі або їх частини, виявлені на місці події; чи є у підозрюваного речі, які бачила у насильника потерпіла (слід зробити обшук, встановити і допитати свідків, у разі потреби зробити запити до камер схову, ломбардів, комісійних магазинів, хімчисток, пралень); чи немає на підозрюваному слідів, які свідчать про його перебування на місці події; чи немає у підозрюваного речей, що належать потерпілій.
Одночасно перевіряється версія підозрюваного про здійснення ним статевого акту за добровільною згодою потерпілої.
Далі встановлюється, чи застосував підозрюваний насильство, для чого необхідно перевірити, чи немає на його одязі та на ньому самому слідів боротьби. З цією метою проводиться освідування та огляд одягу, а у разі необхідності призначаються відповідно судово-медична, криміналістичні або інші види експертиз.
При перевірці версії про погрозу насильства та його застосування необхідно встановити, яким способом і як довго чинила опір потерпіла, якими були її поведінка та стан після статевого акту, характер та локалізація ушкоджень на одязі та тілі підозрюваного і потерпілої. Аналогічним чином перевіряється версія про те, що недостатньо активний опір з боку потерпілої міг бути сприйнятий як удаваний, а не як реальний. З метою перевірки цієї версії необхідно встановити, чи давала сама обстановка підставу розраховувати на допомогу з боку перехожих, інших осіб або чекати такої допомоги було марно (поле, ліс, віддаленість від населених пунктів). При перевірці цієї версії слід з’ясувати, чи вчинив підозрюваний дії, спрямовані на створення у потерпілої уявлення про реальність погрози, яке було у нього знаряддя, котрим він погрожував, де воно знаходиться.
При перевірці версії про завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину при розслідуванні слід передбачити вивчення та встановлення таких обставин:
1) як стало відомо про зґвалтування: ким і з чиєї ініціативи, коли, чи добровільно подана заява, за яких обставин стало відомо про факт зґвалтування (іноді з’ясування цих обставин дозволяє дійти висновку про добровільні статеві зносини);
2) чи дозволяли об’єктивні умови вчинити зґвалтування (обстановка вчинення злочину, погодні умови та інші чинники іноді можуть вказувати на неправдивість заяви);
3) чи є на тілі потерпілої та її одязі сліди насильства: синці, садна та інші ушкодження;
4) в яких стосунках перебувала заявниця з підозрюваним до події злочину (чи іншої події) (особисті, службові, сімейні, майнові або інші стосунки, що могли стати підставою для завідомо неправдивого повідомлення про вчинення злочину).
Крім зазначених обставин, при перевірці цієї версії залежно від конкретних умов можуть з’ясовуватися й інші питання, що сприяють встановленню істини у справі.
§ 3. Наступний етап розслідування
Як правило, внаслідок слідчих дій, проведених на початковому етапі, з’ясовано основні обставини щодо події злочину: коли, де та в якій обстановці було вчинено зґвалтування; у чому виразилося фізичне та психічне насильство; чим погрожував насильник потерпілій та чи застосовував при цьому яку-небудь зброю; які ушкодження були спричинені потерпілій і чим; чи чинила вона опір, у чому це виявлялося; чи є сліди її опору на одязі та тілі ґвалтівника; чи був злочин закінчений, якщо ні, то чому; які сліди насильства залишилися на тілі та одязі потерпілої; чи була дефлорація; чи перебувала потерпіла в момент насильства у хворобливому або безпорадному стані; чи жила вона раніше статевим життям; хто міг бачити її та насильника на місці події до або після того, що сталося; чи знайома потерпіла з насильником, які в них стосунки; чи просив він її відмовитися від заяви про зґвалтування, що за це обіцяв, чим підтверджується цей факт та ін.
Крім цього, слідчий вже має свідчення про особу потерпілої та підозрюваного. Наступні дії слідчого пов’язані з перевіркою інформації та складанням розгорнутого плану розслідування. Особливості наступного етапу розслідування багато в чому залежать від того, наскільки повно досліджені на початковому етапі версії про обставини зґвалтування, стосунки та поведінку потерпілої і підозрюваного, позицію підозрюваного після пред’явлення йому постанови про притягнення як обвинуваченого та при допиті.
Типові ситуації наступного етапу розслідування пов’язані з тим, що обвинувачений:
1) визнає зустріч з потерпілою та факт статевих зносин з нею, але заперечує їх насильницький характер;
2) визнає знайомство з потерпілою, наявність між ними інтимних стосунків та заявляє, що статевий акт з нею був добровільним;
3) заперечує зустріч з потерпілою, посилаючись на алібі.
У першій ситуації завдання слідчого полягає у тому, щоб на підставі зібраних на початковому етапі розслідування фактичних даних побудувати версії, перевірка яких дозволить встановити:
1) з якою метою та з чиєї ініціативи зустрілись потерпіла та обвинувачений на місці події, чи утаювали вони цю зустріч від інших;
2) чи мали місце насильство з боку обвинуваченого та опір потерпілої;
3) чи настроювало їх знайомство та стосунки до статевого акту.
Для перевірки версій необхідно докладно проаналізувати обставини зустрічі та стосунки потерпілої з обвинуваченим. З цією метою слідчий повинен шляхом допиту обвинуваченого, потерпілої та свідків, на яких вони посилаються, встановити: чи давно вони знайомі та за яких обставин відбулося їхнє знайомство; чи виявлялась при колишніх зустрічах у кого-небудь із них схильність до зближення; як поводилась потерпіла у колі знайомих з обвинуваченим та іншими чоловіками; чи була вона раніше або у цей час близька з ким-небудь з них. Важливо також з’ясувати, з якою метою та з чиєї ініціативи відбулася зустріч на місці події, хто знав про цю зустріч та бачив їх перед нею.
Перевірка версій і пояснень потерпілої та обвинуваченого потребує ретельного аналізу слідів насильства на одязі та тілі як потерпілої, так і обвинуваченого, перевірки їх свідчень про виникнення цих слідів, відповідності їх висновкам судово-медичної та криміналістичної експертиз.
Важливо також проаналізувати, перевірити показання свідків, які чули крики потерпілої або бачили її з обвинуваченим на місці події. При розходженні показань потерпілої та свідків необхідно, якщо дозволяють умови, провести слідчий експеримент.
Перевірка версій та показань потерпілої і обвинуваченого, крім детального з’ясування характеру їх колишніх стосунків, повинна бути спрямована на всебічне вивчення обстановки події, що розслідується. Іноді при цьому з’ясовується, що потерпіла, йдучи на зустріч з обвинуваченим в умовлене місце, припускала можливість статевих зносин з ним. При цьому слід також з’ясувати, чи супроводжувалась ця зустріч сваркою або іншими діями, внаслідок яких могли виникнути виявлені ушкодження на одязі та тілі потерпілої і обвинуваченого, чим він може пояснити заяву потерпілої про зґвалтування.
Щодо другої ситуації (обвинувачений вказує на знайомство з потерпілою, визнає наявність інтимних стосунків між ними та добровільні статеві зносини) за кожним з фрагментів його пояснення необхідно висунути обґрунтовані версії та критично їх перевірити виїмкою і оглядом листів до потерпілої, з’ясуванням та вивченням інших доказів, на які він посилається (щоденники, фотокартки, подарунки тощо), а також допитом осіб, які добре знають обох та стосунки між ними протягом усього періоду знайомства. Встановлення факту інтимного зв’язку з обвинуваченим, який раніше приховувала потерпіла, може стати важливим підтвердженням правдивості його показань про добровільний характер статевого акту та підставою для побудови версій про можливу обмову потерпілої, а також її мотив.
Щодо третьої ситуації (обвинувачений заперечує факт зустрічі з потерпілою, посилаючись на алібі) необхідно ретельно, критично перевірити посилання на алібі, підтвердити або спростувати версію обвинуваченого про його перебування на місці події та факт статевих зносин з потерпілою із застосуванням насильства. У цих випадках перевірка посилань на алібі має схожість з перевіркою алібі при розслідуванні інших злочинів. Шляхом зіставлення показань обвинуваченого та потерпілої з результатами огляду місця події та інших слідчих дій повинна бути перевірена версія про перебування обвинуваченого на місці події. При цьому важливе значення може мати проведення очної ставки між ним та потерпілою, а також перевірка їхніх показань на місці події.
Важливим завданням наступного етапу розслідування зґвалтування є виявлення причин та умов, що сприяли вчиненню цього злочину.
§ 4. Особливості тактики проведення окремих слідчих дій
Допит потерпілої має важливе значення, оскільки їй відомі важливі подробиці вчиненого щодо неї зґвалтування та, можливо, дані про особу ґвалтівника. Допит проводять негайно після порушення кримінальної справи. Такий допит повинен бути докладним — слід з’ясувати деталі вчиненого злочину, оскільки саме вони, як правило, мають значення при виявленні злочинця, а також при подальшій перевірці показань потерпілої. Потерпіла іноді з почуття сорому не хоче повідомляти подробиці. Слідчий повинен роз’яснити, що це необхідно для встановлення об’єктивних обставин злочину, а також те, що під час розслідування зберігатиметься таємниця одержаних даних, а на суді ця категорія справ слухається у закритому засіданні.
При допиті необхідно з’ясувати такі питання: де мало місце зґвалтування; коли, у якій обстановці, як потерпіла опинилася на місці події; поведінка злочинця до і після вчинення злочину; чи мало місце фізичне або психічне насильство і у чому воно виявилося; чи застосовував при цьому злочинець знаряддя, якщо це так, то які саме.
Якщо потерпіла повідомляє, що вона перебувала у момент зґвалтування у безпорадному стані, необхідно з’ясувати у неї, у чому саме виявлявся її безпорадний стан, які його причини. Так, якщо потерпіла пояснює безпорадний стан алкогольним сп’янінням, то слід докладно з’ясувати: коли, що і в якій кількості вона випила, який вплив на неї раніше мав алкоголь. Це сприятиме вирішенню питання про ступінь сп’яніння, оскільки тільки високий його ступінь визнається причиною безпорадного стану.
Необхідно також з’ясувати: чи чинила потерпіла опір насильнику, у якій формі він відбувався; чи могли залишитися сліди (на одязі та тілі злочинця); як вона була одягнута у момент зґвалтування, де цей одяг знаходиться, чи підлягав він пранню або хімічному впливу; чи є сліди боротьби та насильства на її тілі та одязі; які предмети, що належать їй або злочинцю, могли залишитися на місці події; як був одягнутий ґвалтівник. Якщо потерпілій невідома особа, яка вчинила злочин, то при допиті найдокладніше слід з’ясувати ознаки зовнішності злочинця, які сприяли б його розшукові.
При допиті не всі потерпілі однаковою мірою можуть відтворити ознаки зовнішності злочинця. Це залежить від суб’єктивних та об’єктивних чинників, що мають вплив на сприйняття. Потерпіла, яка має аналітичний тип сприйняття, може докладно повідомити прикмети злочинця, хоча бачила його не довго. Однак частіше зустрічаються особи з синтетичним типом сприйняття, які уявно запам’ятовують образ у цілому. Вони не здатні відтворювати особливості зовнішності злочинця, однак можуть його впізнати. У цих випадках доцільно використовувати фоторобот, рисований суб’єктивний портрет тощо.
Якщо потерпілій відома особа, яка вчинила злочин, слід з’ясувати все, що стосується характеру взаємин між нею та підозрюваним (чи не було підстав у підозрюваного вважати, що опір потерпілої був удаваним).
При допиті необхідно з’ясувати, чи добровільно потерпіла подала заяву про зґвалтування, а також хто може підтвердити факти щодо злочину, який розслідується. Якщо потерпілу допитують через значний час після зґвалтування, необхідно перевірити, чи не вагітна вона, чи немає ознак венеричного захворювання.
Розшук та затримання злочинця належать до оперативних дій (іноді по «гарячих слідах»). У цих випадках доцільно користуватися допомогою потерпілої, що найбільш повно може визначити особу, яка вчинила зґвалтування. У розшуку та затриманні злочинця беруть участь працівники карного розшуку. Відповідно до ст. 114 КПК слідчий може дати доручення працівникам органів дізнання, яке є обов’язковим для виконання. Як правило, у такому дорученні вказується, що саме необхідно зробити, визначаються строки виконання.
Огляд місця події, як правило, також проводиться з участю потерпілої. Особливу увагу при цьому приділяють виявленню та опису місця зґвалтування, його розташуванню у напрямі до дороги, житлових будинків тощо. Важливо оцінити, чи збігається обстановка на місці події з отриманими раніше показаннями або поясненнями заявниці, виявити сліди, що вказують на зґвалтування, або речі, що належать злочинцю чи потерпілій (окуляри, ґудзики, хусточка тощо).
У процесі огляду необхідно звернути увагу на можливість наявності на одязі, взутті та тілі насильника ґрунтових забруднень та рослинних часток, взяти їх проби для експертних досліджень. Пошук мікрочасток слід проводити під час огляду місця події (важливо дотримуватися заходів, що запобігають їх втраті, а також забезпечити, щоб ніхто з учасників огляду не зміг залишити на місці події побічних мікрочасток або слідів). При цьому слід підготувати необхідні технічні засоби: лупи, ліхтарі, пінцет, паперові пакети. Здійснювати пошук рекомендується тільки при достатньому освітленні. Предмети доцільно розглядати як у прямому, так і в косопадаючому освітленні, не допускати їх різкого струсу.
Обшук та виїмка. При затриманні підозрюваного проводяться такі види обшуку: а) обшук особи; б) обшук за місцем проживання; в) обшук за місцем роботи. Мета обшуку — відшукати предмети, що були у підозрюваного в момент зґвалтування або раніше належали потерпілій. Проводиться обшук при неухильному дотриманні вимог закону (статті 177, 181, 183, 184 КПК та ін.).
До виїмки звертаються, як правило, на початку розслідування. Ця слідча дія повинна проводитись у всіх випадках порушення кримінальної справи за фактом зґвалтування, оскільки на одязі потерпілої та підозрюваного майже завжди залишаються сліди насильства (плями крові, сперми та ін.), які пізніше використовуються як докази. Вилучається той одяг, який був на потерпілій та підозрюваному в момент події.
Огляд одягу. Важливі предмети одягу необхідно висушувати (тільки не на сонці чи біля відкритого вогню). Для його дослідження застосовують ультрафіолетові освітлювачі (наприклад, УФО-4). Для огляду запрошуються поняті (не менше двох), а в необхідних випадках — спеціалісти. Слід старанно оглянути внутрішній та зовнішній бік, кишені, манжети, застібки, шви. Навіть якщо при огляді не виявлено нічого істотного, але є підстави вважати, що одяг з чимось контактував, його слід упакувати та відправити на експертизу. Для цього одяг розкладають на папері, перекладають папером та згортають. Мікрочастки вилучають окремо, щоб при транспортуванні вони не були втрачені або пошкоджені.
Призначення та проведення судових експертиз. Для виявлення даних про статеві зносини, які мали місце, а також встановлення тілесних ушкоджень, що вказують на насильницьке вчинення статевого акту, призначається судово-медична (акушерсько-гінекологічна) експертиза потерпілої. З її допомогою визначають: а) наявність факту статевих зносин та б) наслідки зґвалтування (зараження венеричною хворобою, вагітність, ступінь тяжкості тілесних ушкоджень).
Залежно від конкретних обставин вчиненого зґвалтування на вирішення судово-медичної експертизи виносяться такі питання:
а) чи є тілесні ушкодження характерними для зґвалтування, їх давність;
б) чи порушена дівоча пліва (якщо так, то коли, а якщо ні, то чи був можливим статевий акт без її ушкодження);
в) чи відповідає характер виявлених ушкоджень обставинам, викладених заявницею;
г) чи є на тілі потерпілої плями крові або сперми, їх група та походження;
ґ) чи жила потерпіла раніше статевим життям;
д) чи є ознаки будь-якої венеричної хвороби, давність її виникнення;
е) чи вагітна заявниця, термін вагітності.
Якщо потерпіла внаслідок зґвалтування одержала тяжкі тілесні ушкодження і госпіталізована, то судово-медична експертиза проводиться в лікарні. У разі, коли місцеві умови не дозволяють своєчасно провести судово-медичну експертизу, звертаються до освідування. Згідно зі ст. 193 КПК освідування може бути проведено з метою встановлення наявності, локалізації ушкоджень та інших слідів злочину на тілі потерпілої. Дані, одержані при освідуванні, використовуються згодом при проведенні судово-медичної експертизи.
За наявності відповідних даних підозрюваний також підлягає освідуванню або направляється на судово-медичну експертизу. У цих випадках на її вирішення можуть бути поставлені такі питання:
а) чи є на тілі підозрюваного тілесні ушкодження (якщо так, то які, де, якої давності);
б) якими предметами вони могли бути спричинені, чи не виникли вони при подоланні опору потерпілої;
в) чи немає у підозрюваного ознак венеричної хвороби (якщо так, то якої, які строки її давності).
Під час розслідування зґвалтувань досить часто призначається експертиза матеріалів, речовин та виробів з них, що дозволяють отримувати цінні докази для виявлення злочинців. Як правило, це мікрочастки, що залишаються на місці події, на злочинцеві та потерпілій або на їх одязі. На вирішення цієї експертизи можуть бути поставлені такі питання:
а) чи є на одязі потерпілої нашарування у вигляді волокон тканини (якщо так, то чи вони не з одягу підозрюваного);
б) чи є на одязі підозрюваного волокна одягу потерпілої;
в) чи мав місце факт контактної взаємодії одягу підозрюваного та потерпілої;
г) чи є на їх одязі які-небудь частки, що мають загальну групову належність;
ґ) чи є на знаряддях злочину мікрочастки (якщо так, то яка їх групова належність);
д) чи є у піднігтьовому вмісті підозрюваного текстильні волокна (якщо є, то чи мають вони спільну групову належність з волокнами одягу потерпілої).
Судово-біологічна експертиза може бути призначена у разі необхідності дослідити одяг потерпілої або підозрюваного для виявлення групової належності плям крові, слини та інших виділень людського організму.
Судово-психологічна експертиза призначається для вирішення питань, що стосуються психологічної характеристики особи потерпілої та насильника, особливо якщо вони неповнолітні. З її допомогою можна визначити:
а) здатність вказаних осіб правильно сприймати обставини, що мають значення для справи, та давати про них свідчення;
б) можливість запам’ятати в конкретній ситуації прикмети зовнішності людини, предметів, ділянок місцевості тощо;
в) наявність або відсутність стану фізіологічного афекту або іншого емоційного стану;
г) психологічні особливості особи (темперамент, характер, потреби, інтереси тощо), чи усвідомлювала потерпіла значення дій, які вчиняли з нею, та ін.
Щодо неповнолітніх, то на вирішення судово-психологічної експертизи можуть бути поставлені такі питання:
а) рівень розумового розвитку та його відповідність віку;
б) найбільш яскраве виявлення психічних властивостей особи, які можуть впливати на її поведінку (запальність, замкненість, надзвичайна обережність тощо);
в) чи міг неповнолітній повністю усвідомлювати характер і значення своїх дій або дій, вчинених щодо нього;
г) чи властива йому схильність до фантазування та ін.
Проведення цієї експертизи доцільно доручити спеціалістам із дитячої та юнацької психології. У процесі розслідування можуть призначатися комплексні медико-психологічні, психолого-психіатричні експертизи.
Допит підозрюваного належить до першочергових слідчих дій. Однак при розслідуванні зґвалтувань проводити його доцільно після допиту потерпілої з використанням тих даних, які вона повідомила. Мета допиту — встановлення не тільки причетності підозрюваного до даного злочину, а й з’ясування його стосунків з потерпілою, обставин та мотивів вчинення зґвалтування.
До допиту підозрюваного слід ретельно підготуватися, проаналізувати показання потерпілої, результати огляду місця події та її одягу, висновок судово-медичної експертизи, ознайомитися з характеристикою та іншими документами, що дозволяють скласти уяву про особу підозрюваного, спосіб його життя та поведінку. Такі дані необхідні для визначення тактики допиту та орієнтації слідчого під час його проведення.
На початку допиту підозрюваному повідомляється у вчиненні якого злочину він підозрюється та роз’яснюються його права (ст. 431 КПК). Далі пропонується дати показання про обставини вчинення злочину, а також про інші відомі йому обставини справи.
Оскільки підозрюваний не попереджається про відповідальність за відмову давати показання та за дачу неправдивих показань, на початку допиту слід роз’яснити йому доцільність отримання від нього повних та правдивих свідчень. При виклику та допиті неповнолітніх підозрюваних необхідно додержуватися вимог, вказаних у статтях 433, 437 та 438 КПК.
Перевірка показань на місці. Під час такої перевірки пояснення потерпілої або обвинуваченого зіставляють з раніше отриманими від них свідченнями, а також з фактичною обстановкою місця злочину. Таким шляхом можна виявити суперечності в показаннях, нові речові докази (наприклад, дрібні предмети, що належали потерпілій або підозрюваному). Перевірка показань на місці важлива й тим, що вона сприяє пожвавленню асоціативних зв’язків, особа одержує можливість повніше і точніше згадати та відтворити окремі обставини події.
Пред’явлення для впізнання. При розслідуванні зґвалтування виникає необхідність у пред’явленні для впізнання (потерпілій, свідкам або підозрюваному) осіб або предметів. Проведення цієї слідчої дії передбачається ст. 174 КПК.
§ 5. Профілактичні дії слідчого при розслідуванні зґвалтувань
Виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню зґвалтувань, вжиття заходів для їх усунення (статті 23, 231 КПК) — найважливіше завдання досудового слідства. Профілактична робота слідчого у справах про зґвалтування має свою специфіку, оскільки стосується інтимних сторін життя потерпілих, більшість з яких прагне до того, щоб цей випадок не був розголошений навіть серед близьких.
Діяльність слідчого при встановленні причин та умов, що сприяли вчиненню зґвалтування, та вжиття заходів для їх усунення — це комплекс процесуальних та організаційно-виховних заходів, що здійснюються під час розслідування конкретного злочину чи взаємопов’язаних злочинів (наприклад, зґвалтування та хуліганства, вбивства та ін.).
Основні завдання профілактичних, процесуальних та організаційно-виховних дій слідчого полягають у виявленні причин та умов вчинення злочину, вжитті необхідних заходів (через державні органи та громадські організації) для їх усунення, а також припинення аналогічних злочинів на підлеглій території.
Слідчий вивчає структуру та інтенсивність злочинності у районі, узагальнює та аналізує справи. Практика свідчить, що зґвалтування найчастіше трапляються у районах, де погано організоване культурне дозвілля, розповсюджені пияцтво та наркоманія, на низькому рівні здійснюється боротьба зі злочинністю.
У конкретній кримінальній справі необхідно вивчати особу насильника, з’ясовувати причини формування антисоціальних установок, які обумовили вчинення злочину. Особливо слід звертати увагу на неправильне моральне та статеве виховання у сім’ї (бездоглядність, аморальна поведінка батьків), моральний клімат за місцем проживання (наприклад, у гуртожитку, місцях дозвілля молоді тощо).