Підруч для студ юрид спец вищ закл освіти / За ред. В. Ю. Шепітька. 2-ге вид., переробл. І допов. К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2004
| Вид материала | Документы |
- Видавничий Дім"Ін Юре", 68.62kb.
- Виконавець, 603.86kb.
- Бухгалтерський облік Бухгалтерський облік у галузях економіки, 40.57kb.
- К.,1998. Державна служба: організаційно-правові основи І шляхи розвитку. К.,1999. Виконавча, 10589.26kb.
- Тернопільський державний медичний університет ім. І. Я. Горбачевського Бібліотека., 80.45kb.
- В. Я. Тація Доктора юридичних наук, професора, 9394.89kb.
- План: Поняття та місце в системі права України. Функції цивільного права, 692.25kb.
- Співдружності Незалежних Держав 29 жовтня 1994р. //Приложение к Информационному бюллетеню, 558.69kb.
- Видавничий Дім «Ін Юре», 134.26kb.
- А. М. Українське народознавство в дошкільному закладі: Навч посіб для студ вищ пед, 196.02kb.
§ 1. Процес пізнання у криміналістиці
Загалом методологія науки — це вчення про принципи побудови, форми та способи наукового пізнання. Методологічною основою криміналістики є теорія пізнання.
Методологія криміналістики передбачає діалектичний підхід, використання принципів та категорій діалектичної логіки. Важливу роль в криміналістичній науці та практичній діяльності у боротьбі зі злочинністю відіграють філософські положення про єдність теорії і практики, взаємозв’язок і зумовленість, здатність матерії до відображення, вивчення явищ у розвитку, відповідність й інваріантність, суперечності та ін. Ці загальні філософські положення конкретизуються за допомогою таких категорій, як форма та зміст, сутність і явище, необхідність і випадковість, можливість і дійсність, причина та наслідок, система, структура і елемент, конкретне та абстрактне, загальне та окреме тощо.
Методологія — це не тільки логіка пізнання, а й сукупність певних методів практичної діяльності. Практика забезпечує надійність метода науки. Метод (від грецьк. meqodoz — шлях, дослідження, теорія, вчення) — спосіб досягнення будь-якої мети, вирішення конкретного завдання. Однак метод слід розуміти не тільки як спосіб досягнення мети, а й як упорядковану діяльність.
Процес пізнання істини в розслідуванні та судовому розгляді підпорядкований загальним закономірностям з урахуванням певних особливостей. Розкриття та розслідування злочинів являє собою окремий випадок пізнання об’єктивної дійсності. Розслідування злочинів та розгляд кримінальних справ у суді має ретроспективний характер. Слідчий або суд вивчають подію злочину за допомогою відображень, залишених на місці події, речових доказів, показань свідків, висновків судових експертиз. Слідчий (суддя) не може безпосередньо сприймати подію злочину, він сприймає вже результат події. Відображення злочину в матеріальних або ідеальних слідах характеризується тим чи іншим ступенем повноти або фрагментарності.
ПрППрППРРРРппоцес пізнання при розслідуванні злочинів відбувається в установленій законом процесуальній формі, з дотриманням процедури збирання доказів, конструюванням версій, використанням засобів доказування за кримінальною справою. Встановлення істини під час розслідування чи судового розгляду обмежено часом, встановленими законодавством строками.
Особливості криміналістики зумовили на самих ранніх етапах її розвитку використання формально-логічних методів пізнання (аналізу і синтезу, індукції та дедукції, конкретизації й абстрагування, аналогії, версії тощо). Використання цих методів забезпечує правильність мислення за формою, отримання нових знань за сутністю.
Аналіз — це метод наукового дослідження шляхом розгляду окремих сторін, властивостей, складових частин чого-небудь. Тобто це процес розчленування цілого на частини. Він є необхідним етапом пізнання, який нерозривно пов’язаний із синтезом, і є однією з основних операцій, із яких формується реальний процес мислення. Аналіз є важливим методом пізнання під час розслідування злочинів, у процесі експертних досліджень. Так, низка тактичних прийомів нонвербальних слідчих дій заснована на аналізі.
Синтез — процес практичного або уявного возз’єднання цілого з частин або з’єднання різних елементів, сторін об’єкта в єдине ціле.
Індукція — спосіб міркування від окремих фактів, положень до загальних висновків. Це рух знання від одиничних тверджень до загальних положень. Індукція тісно пов’язана з дедукцією. Логіка розглядає індукцію як вид умовиводу, розрізняючи повну і неповну індукцію. У криміналістиці має важливе значення при висуванні версій, пізнанні подій минулого.
Дедукція — спосіб міркування, при якому нове положення виводиться суто логічним шляхом від загальних положень до окремих висновків. Це рух знання від більш загального до менш загального, окремого, виведення наслідків із припущень. Дедукція є також умовиводом. Вона являє собою метод, що використовується у слідчому мисленні в процесі пізнання істини.
Аналогія — подібність у чомусь між явищами, предметами, поняттями. Являє собою умовивід від окремого до окремого або від загального до загального. Аналогія — це спосіб пізнання, який лежить в основі метода моделювання та теорії подібності. У криміналістиці використовується в декількох напрямах. Наприклад, висування версій за аналогією, використання типових ситуацій, типових слідчих дій, систем тактичних прийомів, таблиць Відонова тощо.
Абстрагування — прийом пізнання (метод), при якому відкидається все несуттєве. Абстракція — це одна з основних операцій мислення, яка полягає в тому, що суб’єкт, відкриваючи певні (суттєві) ознаки досліджуваного об’єкта, не бере до уваги інші — несуттєві. Абстракція є уявним відвертанням уваги, усуненням від тих чи інших сторін, властивостей або зв’язків предметів чи явищ для вирізнення їх суттєвих ознак.
§ 2. Класифікація методів криміналістики та їх види
Вчення про методи криміналістики — суттєвий елемент її методологічних основ, розділ загальної теорії криміналістичної науки. Методи криміналістики можуть бути класифіковані за різними підставами. Найбільш визнаною є класифікація методів криміналістики за трьома рівнями:
1) методи діалектичної та формальної логіки;
2) загальнонаукові методи;
3) спеціальні методи криміналістики.
Загальнонаукові методи застосовуються в усіх або більшості наук. До таких методів можуть бути віднесені спостереження, опис, порівняння, вимірювання, експеримент, моделювання та математичні методи.
Спостереження — метод дослідження, який полягає в навмисному, систематичному і цілеспрямованому сприйнятті об’єктів, явищ із метою вивчення їх специфічних змін у певних умовах і відшукуванні смислу цих явищ. У криміналістиці спостереження використовується як безпосереднє, так і опосередковане.
Опис — метод дослідження, який полягає в зазначенні ознак об’єкта. Це може бути усне або письмове перелічення кількісних чи якісних ознак, властивостей в певній послідовності. Опис є засобом фіксації інформації і використовується при складанні протоколів слідчих дій, експертних висновків, словесного портрета тощо.
Експеримент — метод дослідження, який передбачає проведення дослідів для відтворення явищ в штучно створених аналогічних умовах. Головне в експерименті — це серія дослідів у різних варіантах. Може мати на меті підтвердження або спростування гіпотези, встановлення природи явища та ін.
Порівняння — метод, який заснований на зіставленні властивостей або ознак кількох об’єктів. Об’єкти порівняння повинні бути порівнюваними. У криміналістиці порівнюються фактичні дані, уявлення, предмети, люди, тварини. Порівняння має на меті виявлення того загального, що є в об’єктів.
Вимірювання — метод, який передбачає порівняння досліджуваної величини з однорідною величиною, що прийнята за одиницю виміру. Використовується під час проведення слідчих дій, у експертній практиці, при попередженні злочинності. Об’єктами вимірювання можуть бути відстані, розміри, вага, температура, об’єм та ін.
Моделювання — метод, який полягає у побудові моделей будь-яких явищ, об’єкта для детального вивчення. Моделі бувають ідеальні та матеріальні. Моделі — це спеціально створені аналоги. До моделювання звертаються, коли вивчення безпосередньо самого об’єкта неможливе чи недоцільне.
Інколи окремо виділяють математичні методи (методи математичної статистики, теорії ймовірності, геометричного та графічного аналізу, вимірювання та рахування), які мають важливе значення в криміналістиці. У криміналістиці з математикою пов’язане використання обчислювальної техніки, також значну роль відіграє математика в криміналістичній техніці, особливо це стосується методів роботи з речовими доказами, зі слідами злочину.
Спеціальні методи криміналістики використовуються для вирішення її завдань. До спеціальних методів перш за все належать техніко-криміналістичні методи стосовно певних галузей криміналістичної техніки. Так, вирізняють методи судової фотографії (посилення кольорових контрастів, кольоророзрізнення, мікро- або макрозйомка, сигналітична зйомка, панорамний метод тощо); методи судової балістики (розгортання кулі чи гільзи, метод визначення місця пострілу, встановлення моделі вогнепальної зброї за гільзою та ін.); методи дослідження документів (огляд в косопадаючому світлі, запилення поверхні порошками, метод фотографічного виключення) тощо. Спеціальними методами є також ідентифікаційні методи (наприклад, встановлення цілого за частинами).
До спеціальних методів (власне криміналістичних) інколи відносять криміналістичне версирування, криміналістичне планування, криміналістичний аналіз ситуації, криміналістичне експериментування.
Джерелом формування криміналістичних методів є природничі й технічні науки, а також слідча, судова та експертна практика. Так, в криміналістиці широко застосовуються фізичні методи (спектральний аналіз, дослiдження в невидимих променях спектру, застосування радіоактивних ізотопів), а також хімічні, біологічні, ґрунтознавчі та ін. Наприклад, в експертній практиці використовується такий метод, як рентгеноспектральний аналіз, сутність якого полягає в тому, що, проходячи крізь речовину, рентгенівське випромінювання поглинається і приводить атоми речовини в збуджений стан. Повернення до вихідного стану супроводжується спектральним рентгенівським випромінюванням. За наявністю спектральних ліній можна визначити якісний, а за їх інтенсивністю — кількісний склад речовини. При проведенні різних експертиз використовується емісійний спектральний аналіз. За допомогою джерела іонізації речовина проби переводиться в стан пари і збуджується спектр випромінювання цих парів. Проходячи далі крізь вхідну щілину спеціального приладу — спектрографа, випромінювання за допомогою призми або дифракційної решітки поділяється на окремі спектральні лінії, які потім реєструються на фотоплівці або за допомогою детектора. Цей метод заснований на встановленні наявності або відсутності в отриманому спектрі аналітичних ліній, які пропорційні концентраціям елементів у пробі. Широко використовується для дослідження вибухових речовин, металів і сплавів, нафтопродуктів і паливно-мастильних матеріалів, лаків і фарб.
Спеціальні методи криміналістики можуть бути розподілені на:
1) методи науки криміналістики;
2) методи практичної діяльності (які безпосередньо використовуються оперативно-розшуковими працівниками, слідчими, прокурорами, суддями).
Методи криміналістики застосовуються завжди комплексно.
Глава 3. КРИМІНАЛІСТИЧНА ІДЕНТИФІКАЦІЯ
§ 1. Поняття ідентифікації
Термін «ідентифікація» походить від пізньолат. identifico — ототожнюю. Теорія ідентифікації вивчає технічні засоби, методи і прийоми встановлення тотожності об’єктів, що мають значення для розслідування злочину.
Вирішення питань про тотожність має важливе значення при розслідуванні різних злочинів. Водночас встановлення тотожності є встановленням суттєвих у справі обставин.
Встановлення тотожності різних об’єктів дає змогу встановити факти, важливі для розслідування злочину, тобто доказові факти, одержати докази.
Процес встановлення тотожності об’єктів (взуття — за слідами, особи — за прикметами зовнішності, знаряддя злому — за відбитками тощо) здійснюється різними методами. Теорія ідентифікації вивчає загальні прийоми, методи і принципи, які притаманні усім випадкам встановлення тотожності, і тому називається загальною теорією криміналістичної ідентифікації.
Для того, щоб вирішити питання про тотожність або відмінність, необхідно в одних випадках здійснити більш-менш складне дослідження (криміналістичну експертизу), в інших — провести слідчі дії (наприклад, пред’явлення для впізнання). Тому розрізняють оперативно-слідчу та експертну ідентифікацію.
В усіх випадках встановлення тотожності являє собою процес, який охоплює дослідження, порівняння або зіставлення ознак, — такий процес називається ідентифікацією, або ототожненням. Таким чином, криміналістична ідентифікація — це процес встановлення індивідуальної тотожності об’єктів, які мають значення для розслідування злочину або розгляду кримінальної справи.
Розробка теорії криміналістичної ідентифікації є досягненням криміналістики. Криміналісти при з’ясовуванні всіх вузлових питань ідентифікації виходять із положення щодо діалектичної тотожності, а саме: немає двох речей, предметів матеріального світу, які б були абсолютно подібними за всіма рисами та ознаками. Кожний об’єкт тотожний лише сам собі, відрізняється від усіх інших, хоча б і подібних.
Наведене положення є головним в теорії криміналiстичної ідентифікації. Тотожність тільки з собою та відносна стійкість ознак й обумовлюють можливість ідентифікації. Положення «об’єкт тотожний тільки сам собі» дозволяє науково обґрунтувати висновок про тотожність при збігу комплексу ознак.
Винятково важливим для теорії ідентифікації та правильного застосування її положень у судово-слідчій та експертній практиці є положення про те, що «конкретна тотожність містить у собі також розбіжності, зміни».
Для висновку про тотожність необхідно враховувати зміни, що відбулися, в об’єктах ідентифікації, а також те, що розходження в деяких ознаках при порівнянні не виключає тотожності.
§ 2. Об’єкти, типи і види ідентифікації
На даний час загальновизнаним є те, що об’єктами ідентифікації в криміналістиці можуть бути речі, тварини, особи. Об’єктами ідентифікації вони стають, коли потрапляють в орбіту судового процесу, а встановлення тотожності набуває істотного значення для справи.
Предмети (речі). Завдання встановлення тотожності предметів може виникнути при розслідуванні різних злочинів. Неможливо дати вичерпний перелік предметів, щодо яких виникне потреба встановлення тотожності. За кримінальними справами такими предметами можуть виступати знаряддя і засоби, використані злочинцем при вчиненні злочину; залишені сліди; предмети, загублені злочинцем; викрадені речі, печатки, штампи тощо.
Тварини. Встановлення тотожності тварин набуває значення, коли тварина була використана злочинцем для вивозу викрадених цінностей і на місці події були виявлені сліди лап або коли тварина була предметом розкрадання тощо.
Особи. Об’єктом ідентифікації може бути особа людини або труп. У слідчій практиці найчастіше зустрічаються випадки ідентифікації особи обвинуваченого, потерпілого, жертви злочину (невпізнаного трупа) та ін.
У криміналістиці розрізняють такі типи (випадки) ідентифікації:
а) встановлення тотожності об’єкта за ознаками, відображеними у пам’яті людини;
б) встановлення тотожності за описом;
в) встановлення тотожності за фотозображенням;
г) встановлення тотожності за слідами, які відображають ознаки зовнішньої будови та інших речових проявів;
ґ) встановлення тотожності цілого за частиною.
Особливим типом встановлення тотожності є ідентифікація цілого за частиною. У таких випадках вирішується питання про те, чи становили дві або декілька частин одне ціле; чи є дані частини частинами одного цілого. Можливість ідентифікації цілого за частиною відкриває шлях до використання з метою розкриття злочину різних дрібних часток. Нерідко вирішення питання про те, чи частини предмета на місці вчинення злочину становили одне ціле до його руйнації, дозволяє встановити злочинця і викрити його. Варто пам’ятати, що під час підготовки, вчинення або приховування злочину деякі об’єкти інколи руйнуються — розрізаються, розпилюються — і частини цих об’єктів виявляють в різних місцях — на місці злочину, у квартирі злочинця, на його одязі.
Необхідно розрізняти індивідуальну ідентифікацію (ідентифікацію у вузькому розумінні) та встановлення групової належності (групову ідентифікацію).
При індивідуальній ідентифікації встановлюється конкретна тотожність, тобто те, що даний об’єкт є саме тим, що спостерігався раніше або залишив сліди. При встановленні групової належності з’ясовується лише те, що об’єкт належить до певної групи (роду, виду, марки, системи тощо). Тобто при індивідуальній ідентифікації встановлюється конкретна тотожність, а при встановленні групової належності — подібність (віднесення об’єкта, що залишив сліди, до групи, роду, виду об’єктів).
Встановлення конкретної тотожності має більш важливе значення для слідства, ніж встановлення групової належності. Проте не слід недооцінювати й групову ідентифікацію.
Значення встановлення групової належності полягає в такому:
1) встановлення групової належності є, як правило, необхідним етапом до встановлення конкретної тотожності;
2) встановлення групової належності дозволяє виключити групу об’єктів з обсягу криміналістичного дослідження, є засобом виключення деяких версій у справі й тим самим звужує коло пошуків потрібного об’єкта.
Групова ідентифікація має місце тоді, коли необхідно ідентифікувати матеріали і речовини. У цьому випадку мова йде про збіг властивостей порівнюваних об’єктів, які належать до певної групи, що і буде ототожнюваним об’єктом.
Індивідуальна ідентифікація не завжди можлива і дослідження може обмежуватися тільки встановленням групової належності. Частіше за все індивідуальна ідентифiкація буває неможлива через недостатньо повне відображення ознак об’єкта.
У деяких випадках можливість встановлення тільки належності до групи залежить від рівня розвитку даної науки. Існує загальне правило, за яким індивідуальна ідентифікація можлива тільки за ознаками зовнішньої будови об’єктів, а якщо таких ознак немає (рідина, газоподібні речовини) або вони не відобразились як слід, то провадиться тільки групова ідентифікація.
Висновок про належність до групи має тим більше значення, чим менш чисельна група, до якої належить об’єкт.
При ідентифікації є два види об’єктів: ідентифіковані (відображувані) та ідентифікуючі (відображуючі). Ідентифікованим називається об’єкт, встановлення тотожності якого є завданням даного дослідження. Ідентифікуючими називаються об’єкти, за допомогою яких встановлюють тотожність чи групову належність. Ідентифікуючі об’єкти є носіями матеріально-фіксованого відображення ознак ідентифікованих об’єктів.
Для вирішення питання про тотожність або відмінність користуються ідентифікуючими об’єктами. Наприклад, для того, щоб вирішити питання, чи залишені сліди ніг, виявлені на місці злочину, вилученим у обвинуваченого взуттям (чи є воно тим самим), необхідно дослідити самі сліди або їх копії (зліпки). За допомогою зліпка вирішується дане питання. Взуття — це ідентифікований об’єкт, а слід взуття (зліпок) — це ідентифікуючий об’єкт.
Ідентифікуючі об’єкти поділяються на дві групи.
Перша група — це об’єкти, що за припущенням слідчого відображають ознаки ідентифікованого об’єкта. Наприклад, сліди ніг, пальців рук, знарядь злому тощо, які виявлені на місці події.
Друга група — це об’єкти, походження яких від певного об’єкта безсумнівне. Такі ідентифікуючі об’єкти називаються зразками. Залежно від характеру даної ідентифікації й властивостей інших ідентифікуючих об’єктів до зразків пред’являються ті або інші вимоги. Загальною і найважливішою вимогою є безсумнівність походження зразків. Зразки, у свою чергу, поділяються на основні та додаткові, або експериментальні.
§ 3. Загальна методика ідентифікації
Суттєвим питанням теорії криміналістичної ідентифікації є загальна методика ідентифікації, яка розглядає головні риси та основні прийоми встановлення тотожності, що властиві будь-якому виду ідентифікації.
Ідентифікація як процес встановлення тотожності розпадається на дві основні стадії: аналітичну і синтетичну. Ці дві стадії взаємозалежні.
Аналітична стадія починається з вивчення загальних, а потім окремих, індивідуальних ознак ідентифікованого об’єкта або ідентифікуючих об’єктів, походження яких безсумнівне, після цього вивчаються інші ідентифiкуючі об’єкти. Процес встановлення тотожності розпочинається з всебічного вивчення, аналізу ознак об’єктів ідентифікації.
Після проведеного вивчення ознак здійснюється їх порівняння. Ця частина роботи — порівняльне дослідження — є найважливішою в ідентифікації. Таке дослідження тісно пов’язане з безпосереднім аналізом, оскільки порівняння, відділене від аналізу, не може забезпечити детального зіставлення властивостей і ознак порівнюваних об’єктів.
Порівняння здійснюється за допомогою зіставлення ознак ідентифікованого об’єкта з ознаками ідентифікуючого або ознак тільки ідентифікуючих об’єктів. Цей останній випадок означає:
а) відсутній ідентифікований об’єкт (два машинописних тексти);
б) порівняння з ознаками ідентифікованого об’єкта неможливе (ознаки почерку), важке (папілярний візерунок), недоцільне через особливі умови слідоутворення (куля).
Кожний із об’єктів має множинність ознак, однак при порівнянні використовуються не всі ознаки. Ідентифікаційними ознаками називаються ознаки, які слугують для порівняння.
Способи порівняльного дослідження:
1) спосіб зіставлення зводиться до розміщення порівняльних відображень в одне поле зору або на можливо більш близьку відстань одне від одного з тим, аби порівнювані об’єкти знаходилися на відстані найкращого сприйняття і при цьому був забезпечений ступінь збільшення, достатній для аналізу і порівняння ознак.
З метою створення найкращих умов для зіставлення часто використовуються різноманітні оптичні прилади. Широко застосовуються фотографічні прийоми порівняння. При зіставленні іноді роблять допоміжні побудови;
2) спосіб накладення відображень полягає в накладанні одного з порівнюваних прозорих відображень на інше з тим, щоб при суміщенні виявити як збіжні ознаки, так і ті, що різняться. Для цього часто виготовляють спеціальні прозорі відображення на плівці, склі (негатив — позитив);
3) спосіб лінійного суміщення полягає в такому розміщенні двох відображень, при якому частина одного з них може розглядатися як продовження іншого. Частіше за все два фотозображення розрізаються по якійсь лінії, а потім по ній складаються різні частини цих зображень.
Синтетична стадія. Якщо основним завданням аналітичної стадії було встановлення збігу і розбіжностей в ідентифікаційних ознаках, то перед синтетичною стадією ставиться завдання науково пояснити виявлені збіги і розбіжності та дійти висновку про тотожність або відмінність, іноді — подібність.
У результаті порівняння може бути встановлений збіг низки ознак і розбіжність інших. Залежно від виду дослідження експерт пояснює це даними конкретної науки, але завжди і в усіх випадках необхідно:
при поясненні відмінностей враховувати:
а) зміни властивостей об’єктів ідентифікації;
б) зміни умов прояву властивостей;
в) зміни матеріально-фіксованого відображення;
при поясненні збігу враховувати:
а) стійкість ознак;
б) наскільки часто ознака трапляється в об’єктах ідентифікації (чим більш рідкісною є ознака, тим вона цінніша);
в) конкретні умови відображення об’єктів ідентифікації.
Істотне значення для наукового пояснення й збігу і відмінностей в ознаках має вивчення умов і механізму утворення ознак.
Висновок про тотожність, відмінність або групову належність, яким закінчується ідентифікація, повинен будуватися на даних дослідження і бути обґрунтованим. Цей висновок повинен бути результатом глибокої оцінки збігу і відмінності в ознаках, при цьому ознаки повинні розглядатися у взаємозв’язку і взаємозалежності, як єдиний комплекс ознак об’єкта. Для висновку про наявність тотожності необхідним є збіг комплексу ознак, неповторних у даному сполученні та ні в якому іншому об’єкті. Для тотожності необхідним є збіг саме комплексу ознак, окремі ознаки можуть бути у багатьох об’єктів. Таким чином, для індивідуальної ідентифікації (встановлення конкретної тотожності) необхідним є збіг комплексу загальних і окремих ознак. Критерієм для вирішення питання про достатність даного комплексу для висновку про тотожність є практика, наукові положення.
Для висновку про групову належність (групову ідентифікацію) необхідним є збіг всіх істотних ознак даної групи (роду, виду, системи, сорту, марки тощо), тобто таких ознак, за відсутності однієї з яких виключається належність об’єкта до групи.
Результат ідентифікації може бути виражений:
а) у позитивній формі — тотожність установлена;
б) у негативній формі — установлена відмінність;
в) у категоричній формі — інше вирішення даного питання за переконанням експерта неможливе;
г) у ймовірній (передбачуваній) формі — існує велика можливість даного рішення, інше рішення хоча і малоймовірне, але можливе, припустиме.
Наукова достовірність визначається в результаті вирішення таких основних питань:
а) чи необхідні спеціальні знання для вирішення питання про тотожність і якщо так, то чи була призначена судова експертиза, чи достатньо кваліфікований експерт;
б) чи були надані експерту необхідні об’єкти; чи мали вони потрібні властивості;
в) у яких умовах провадилася ідентифікація;
г) чи є науковими метод і засоби, які застосовувалися при порівняльному дослідженні;
ґ) наскільки обґрунтований збіг комплексу ознак; чим мотивуються відмінності;
д) чи немає логічних суперечностей.