Geum.ru

Зміст перелік умовних скорочень

Вид материалаДокументы

Содержание


Список використаних джерел
Подобный материал:
1   2   3

ВИСНОВКИ


На основі проведеного дослідження актуальних проблем вдосконалення механізму вирішення колективних трудових спорів (конфліктів), оптимізації правового механізму взаємодії працівників, роботодавців та держави, слід виділити наступні теоретичні викладки та практичні рекомендації.

В Україні триває пошук ефективного механізму вирішення колективних трудових спорів (конфліктів). Серед українських специфічних правових параметрів, які регулюють вирішення колективних трудових спорів, слід виділити важливе місце держави в суспільному регулюванні; пріоритетне становище закону порівняно із правом; відносно молодий інститут захисту прав і свобод людини; недостатній рівень правової культури населення. Врахування процесу уніфікації європейського трудового права та національних особливостей правового регулювання зазначених відносин, має позитивно вплинути на забезпечення реалізації інтересів і прав людини, допоможе уникнути багатьох історично-правових помилок, стати наочною ілюстрацією вирішення правових проблем.

Надійним державним важелем з організації, нормативного супроводження вирішення КТС(К) виявилося створення згідно з Указом Президента України Національної служби посередництва та примирення. Успіх цієї служби значною мірою пов’язаний із гармонійним поєднанням державних владно-розпорядчих функцій, що викликає традиційну довіру сторін спору, із примирно-посередницькою діяльністю. Хоча за функціональним характером НСПП дещо схожа на традиційні індивідуально-посередницькі комісії з трудових спорів, проте з моменту створення набула своєрідного актуального звучання, зуміла врахувати світовий досвід і національні особливості правовідносин. Водночас потребують подальшого правового опрацювання і вирішення ціла низка проблем, пов’язаних із визначенням сторін і процедури КТС(К), прийняттям рішення і, нарешті його виконанням. Через недостатню визначеність будь-якого із вищезазначених питань, КТС(К) може бути не вирішеним, а отже, виникають можливості для «неправової» практики розв’язання спорів.

Наголошуючи на позитивних наслідках правової діяльності Національної служби посередництва і примирення (далі НСПП), варто звернути увагу на недостатньо визначений правовий статус цього державного органу. Стаття 6 Конституції України чітко вказує, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову, не створюючи додаткового правового простору для існування інших органів. Віднесення діяльності НСПП до регулятивної не дає абсолютних пояснень щодо статусу цього органу.

Звернення до європейського досвіду у визначенні подібного питання свідчить про наступні тенденції: переважна більшість європейських країн прагне створити таку систему розв’язання трудових конфліктів, у якій головні ролі повинні належати громадським організаціям, а провідна роль державних органів, які регулюють трудові відносини, і, головним чином, судових органів, має бути зменшена; за винятком правових спорів (для яких існують судові засоби розв’язання), процедури для вирішення колективних трудових спорів носять позасудовий порядок; в результаті еволюції правового регулювання колективних трудових спорів в більшості країн створені державні органи із змінним статусним тяжінням або до судової, або до виконавчої влади. Водночас, рідко в яких країнах існує пряме віднесення державного примирного органу до судової, або до виконавчої влади. При цьому, підкреслюється державний і незалежний характер органу.

Формування ефективного механізму вирішення КТС(К) уявляється можливим за умови врахування національних особливостей правової системи, в якій визначна роль належить державі і закону, яким найбільше довіряють учасники вказаних правовідносин.

Позитивним слід вважати можливість швидкого реагування НСПП на існуючі суспільні проблеми, шляхом видання нормативних актів, що заповнюють правові прогалини в регулюванні КТС(К).

Враховуючи специфіку регулятивно-правових норм як державно-управлінських стосовно здійснення цілеспрямованої організуючої діяльності органів державної влади щодо забезпечення суспільного порядку, діяльність Національної служби посередництва і примирення в даний час має характер виконавчої влади. Однак, найближче майбутнє НСПП слід пов’язувати із альтернативною судовою владою та досудовими процедурами спеціалізованих судів, які мають бути чітко регламентовані законом.

На нашу думку, необхідно додатково узгодити поділ гілок державної влади на конституційному рівні або шляхом видання окремого закону. Слід також звернути увагу на необхідність законодавчої регламентації третейського розгляду справ з урахуванням специфіки трудових правовідносин.

Певною мірою перспектива вирішення колективних трудових спорів в Україні пов’язана із розвитком і зміцненням судової системи, яка має розширитися завдяки створенню спеціалізованих трудових судів на зразок господарських або адміністративних. Всі спори «права» повинні безумовно розглядатися такими судами, що цілком відповідає ст. 124 Конституції України. З іншого боку, мають право на існування і потребують державної підтримки посередницькі послуги компетентних осіб, які допомагають вирішувати спори «інтересів», оскільки суди не можуть вирішувати спори, пов’язані із створенням правової норми, ці питання поза їх компетенцією. Ці обставини обумовили потребу у дослідженні зазначених питань правовою наукою в подальшому.

Вважаємо, що за час своєї діяльності НСПП довела свою ефективність у вирішенні гострих суспільних проблем і може розширити свою діяльність шляхом створення трудових третейських судів, які б могли вирішувати не лише колективні, а й індивідуальні трудові спори. Для цього має отримати матеріальне вираження на законодавчому рівні не лише трудова судова юстиція, а й альтернативний судовий захист порушеного або оспорюваного права. Пропонуємо розглянути можливість створення спеціалізованої системи розгляду трудових спорів у трьох напрямах:
  1. Реалізувати положення Конституції України щодо реального функціонування спеціалізованих, в тому числі і трудових судів в системі судів загальної юрисдикції. У разі вирішення у судовому порядку КТС(К) такий суд може формуватись у складі одного професійного судді і двох громадських (із списку трудових арбітрів, обраних відповідно – роботодавцем і працівниками).
  2. Створення розгалуженої системи третейських трудових судів за сприяння і використання матеріальних, кадрових та інформаційно-технічних можливостей НСПП.
  3. Подальше зміцнення та розвиток примирних органів як індивідуального (Комісія з трудових спорів), так і колективного характеру.

Багатозначність поняття та характеристики відносин, пов’язаних із вирішенням колективних трудових спорів, різні тлумачення цього інституту права, свідчать про необхідність узагальнення концептуальних підходів до його правового регулювання.

Вказані правовідносини переважно відносяться до трудового права, однак не обмежені регулюванням лише цієї галузі права; мають публічний і приватний характер; є формалізованими; похідними від власне трудових правовідносин; із врахуванням соціального характеру і суб’єктного складу є колективними трудовими відносинами, пов’язаними із необхідністю працівників самостійно організовувати свою працю.

Окреслюючи загальнотеоретичні та нормативно-правові основи виникнення, існування та змісту КТС(К), вбачається можливим та виправданим нормативне дуалістичне застосування термінів «конфлікт» та «спір». Враховуючи їх спільний правовий зміст – розбіжності між сторонами, а також специфіку розгляду як спорів «інтересу» так і «права», обидва терміни є актуальними. Відповідно, виділення і нормативне закріплення лише одного з них може суттєво обмежити можливості розгляду соціально-трудової проблематики, що матиме негативні наслідки для суспільного спокою та злагоди.

Здійснивши аналіз правового статусу сторін колективного трудового спору слід зазначити, що виникнення і вирішення колективних трудових спорів пов’язані із правом суб’єктів трудового права, які мають спільні інтереси і з метою реалізації останніх вступають у правові відносини. Водночас, суб’єктний склад колективного трудового спору визначений на даний час законодавством України потребує доопрацювання, із врахуванням широкої сфери трудового конфлікту та його наслідків. Чітке визначення сторін колективного трудового спору (конфлікту) є запорукою швидкого та ефективного вирішення розбіжностей, відновлення соціального спокою в суспільстві.

У дисертації проведено розмежування сторін колективних трудових спорів за певними критеріями: за суб’єктним складом; за виробничо-галузево-територіальним рівнем; за окремими категоріями працівників та роботодавців.

В основу реформування українського суспільства і національної правової системи покладено концепцію забезпечення прав людини. Враховуючи правову доцільність реалізації принципів гуманізму, свободи, прав людини, на нашу думку, виникає необхідність розгляду можливості перегляду норм трудового права з метою заміни терміну «найманий працівник» на «працівник, який виконує роботу за трудовим договором».

З метою чіткої правової регламентації учасників та процедури примирних процедур, в дисертаційній роботі пропонуються нові дефініції понять: роботодавець, представник роботодавця, працівник, представник працівника, незалежний посередник, структурний підрозділ підприємства, загальні збори працівників, конференція працівників, трудовий арбітраж, а також внесення відповідних змін до Закону, пов’язаних із встановленням гарантій представникам працівників при вирішенні колективних трудових спорів (конфліктів), строками і фінансуванням трудового арбітражу, процесуальними особливостями страйку.

Конституція України, визначивши обов’язком і головним завданням держави затвердження та забезпечення прав і свобод людини, закріпила не лише основні принципи здійснення правосуддя, а і створила передумови для пошуку шляхів вдосконалення останнього. Одним із таких шляхів виявився правовий механізм вирішення КТС(К). Підвищення ефективності процедури вирішення КТС(К), реалізації конституційних положень, залежить від подальшого удосконалення цього юридичного механізму. Прийняття змін до діючого Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» має зміцнити місце та значення примирних процедур у разі виникнення трудового конфлікту.

На основі вищезазначеного в дисертаційному дослідженні сформовано пропозиції щодо вдосконалення чинних нормативних актів, пов’язаних із вирішенням КТС(К).

Вырезано. Для заказа доставки полной версии работы воспользуйтесь поиском на сайте ser.com/search.phpl

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

  1. Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 2004. - № 1: Кодекс законів про працю України з постатейними матеріалами. Ч.І. - 608 с.
  2. Господарський кодекс України. – Х.: ТОВ «Одіссей», 2003. – 248 с.
  3. Господарський процесуальний кодекс України. – (Із змінами та доповненнями за станом на 20 лютого 2003 року). – Х.: ТОВ «Одіссей», 2003. – 80 с.
  4. Господарський процесуальний кодекс України з постатейними матеріалами. – К.: Юстиніан, 2002. – 544 с.
  5. Законодавчі та нормативно-правові акти з питань проведення примирних процедур. – К.: Основа, 2003. – 224 с.
  6. Конституція України: - К.: Преса України, 2004. – 80 с.
  7. Кримінальний кодекс України. – Х.: ТОВ «Одіссей», 2002. – 240 с.
  8. Кодекс України про адміністративні правопорушення. – Х.: ТОВ «Одіссей», 2002. – 256 с.
  9. Основи законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування: Закон України від 14 січня 1998 року // Відомості Верховної Ради України. – 1998. - № 23. – Ст. 121.
  10. Про боротьбу з корупцією: Закон України від 5 жовтня 1995 року // Відомості Верховної Ради України. – 1995. - № 34. – Ст. 266.
  11. Про власність: Закон України від 7 лютого 1991 року // Відомості Верховної Ради України. – 1991. - № 20. – Ст. 249.
  12. Про внесення змін до Закону України «Про банкрутство» в редакції: «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»: Закон України від 30 червня 1999 року // Відомості Верховної Ради України. – 1999. - № 42-43. – Ст. 378.
  13. Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку: Закон України від 2 серпня 1995 року // Відомості Верховної Ради України. – 1995. - №12. – Ст. 81.
  14. Про державні стандарти та державні соціальні гарантії: Закон України від 5 жовтня 2000 року // Відомості Верховної Ради України. – 2000. - № 48. – Ст. 409.
  15. Про електроенергетику: Закон України від 16 жовтня 1997 року // Відомості Верховної Ради України. – 1998. - №1. – Ст. 1.
  16. Про зайнятість населення: Закон України від 1 березня 1991 року // Відомості Верховної Ради України. – 1991. - № 14. – Ст. 170.
  17. Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням: Закон України від 18 січня 2001 року // Відомості Верховної Ради України. – 2001. - № 14. – Ст. 71.
  18. Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності: Закон України від 23 вересня 1999 року // Відомості Верховної Ради України. – 1999. - № 46-47. – Ст. 125.
  19. Про звернення громадян: Закон України від 2 жовтня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - № 47. – Ст. 256.
  20. Про засади державної регулятивної політики у сфері господарської діяльності: Закон України від 11 вересня 2003 року // Відомості Верховної Ради України. – 2004. - № 9. – Ст. 79.
  21. Про індексацію грошових доходів населення: Закон України від 3 липня 1991 року // Відомості Верховної Ради України. – 1991. - № 42. – Ст. 551.
  22. Про колективні договори і угоди: Закон України від 1 липня 1993 року // Відомості Верховної Ради України. - 1993. – №36. – Ст. 362.
  23. Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати: Закон України від 19 жовтня 2000 року // Відомості Верховної Ради України. – 2000. - № 49. – Ст. 422.
  24. Про місцеві державні адміністрації: Закон України від 9 квітня 1999 року // Відомості Верховної Ради України. – 1999. - № 20-21. – Ст. 190.
  25. Про місцеве самоврядування в Україні: Закон України від 21 травня 1997 року // Відомості Верховної Ради України. – 1997. - № 24. – Ст. 170.
  26. Про оплату праці: Закон України від 24 березня 1995 року // Відомості Верховної Ради України. – 1995. - № 17. – Ст. 121.
  27. Про організації роботодавців: Закон України від 24 травня 2001 року // Відомості Верховної Ради України. – 2001 - №32. – Ст. 171.
  28. Про охорону праці: Закон України від 14 жовтня 1992 року // Відомості Верховної Ради України. – 1992. - № 49. – Ст. 668.
  29. Про практику застосування Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)»: Рішення Комітету Верховної Ради України з питань соціальної політики та праці // Бюлетень Національної служби посередництва і примирення. – 2004. - №1. – С. 32-34.
  30. Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів): Закон України від 3 березня 1998 року // Відомості Верховної Ради України. – 1998. - № 34. – Ст. 227.
  31. Про прожитковий мінімум: Закон України від 15 липня 1999 року // Відомості Верховної Ради України. – 1999. - № 38. – Ст. 348.
  32. Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності: Закон України від 15 вересня 1999 року // Відомості Верховної Ради України. – 1999. - № 45. – Ст. 397.
  33. Про прокуратуру: Закон України від 5 листопада 1991 року // Відомості Верховної Ради України. – 1991. - № 53. – Ст. 793.
  34. Про утворення Національної служби посередництва і примирення: Указ Президента України від 17 листопада 1998 року № 1258/98.
  35. Про першочергові заходи щодо реалізації послання президента України до Верховної Ради України «Україна: поступ у ХХІ сторіччя. Стратегія економічного та соціального розвитку на 2000-2004 роки»: Указ Президента України від 23 лютого 2000 року № 276/2000.
  36. Про стратегію подолання бідності: Указ Президента України від 15 серпня 2001 року № 637/2001.
  37. Про транспорт: Закон України від 10 листопада 1994 року // Відомості Верховної ради. – 1994. - №51. – Ст. 446.
  38. Посередництво і примирення. Законодавчі і нормативно-правові акти з питань діяльності Національної служби посередництва і примирення та здійснення примирних процедур. – К.: Основа, 2003. – 504 с.
  39. Соціально-трудові відносини та вирішення трудових спорів. – К.: Основа, 2002. – 712 с.
  40. Федеральный Закон «Об общественных объединениях» от 19 мая 1995 года. № 82-ФЗ // Законодательство Российской Федерации. – 1995. - №21.
  41. Цивільний процесуальний кодекс України. – Х.: ТОВ «Одіссей», 2003. – 176 с.
  42. Цивільний кодекс України (із змінами і доповненнями за станом на 1 вересня 2003 року). – Х.: ТОВ «Одіссей», 2003. – 432 с.


2. Спеціальна література
  1. Александрова Е.В. Социально-трудовой конфликт: пути разрешения. – М: ПМБ РАУ, 1993. – 137 с.
  2. Александров Н.Г. Трудовое правоотношение. М., 1948. – 336 с.
  3. Александров И.С., Теплицкая М.Ф. Разрешение трудовых споров. – К.: Политиздат Украины, 1984. – 118 с.
  4. Алексеев С.С. Право на пороге нового тысячелетия: некоторые тенденции мирового правового развития – надежда и драма современной эпохи. – М.: «Статут», 2000. – 256 с.
  5. Алексеев С.С. Государство и право. Начальный курс. – 2-е изд. перераб. и доп. – М.: Юрид. лит., 1994. – 192 с.
  6. Арбитражный процесс: Учебник / Под ред. В.В. Яркова. – М.: Юристъ, 1999. – 480 с.
  7. Артемова В.Н. Трудовые споры / Минск: «Бєларусь», 1977. – 77 с.
  8. Базедов Ю. Возрождение процесса унификации права: европейское договорное право и его элементы // Государство и право. – 2000. - №2. – С. 65-76.
  9. Бережний О. Правова природа і галузева належність преюдицій // Право України. – 2002. - №2. – С. 10-12.
  10. Борисенко С. Проблеми укладання та виконання колективних договорів в загальноосвітніх навчальних закладах // Бюлетень Національної служби посередництва і примирення. №3.- 2001. – С. 50-51.
  11. Бару М. Чи потрібні додаткові підстави для розірвання трудового договору? // Радянське право. – 1983. – №6. – С. 47-49.
  12. Боер А.А. Морально-правовой конфликт: (Теоретико-правовой аспект): МВД России, университет – СПб., 2002. – 19 с.
  13. Васильев А.В. Основные тенденции влияния на социальную инфраструктуру коллективов образующихся социальных групп трудящихся в период обострения трудовых конфликтов и становления самоуправления /Донецкий экспериментальный научно-методический центр СФК и АН УССР. - Мелитополь, 1991.- 243 с.
  14. Венедиктов В.С. Теоретические проблемы юридической ответственности в трудовом праве. Х.: Консум, Аринтал, 1996. – 136 с.
  15. Волинець М. Сильні – бо вільні! // Соціально-трудові відносини в країні: тенденції розвитку та перспективи. – К.: Міленіум, 2003. – С. 60-64.
  16. Войтик А.А. Правовые проблемы согласования интересов собственника и трудового коллектива в сфере управления трудом: С-Петерб., 1991. – 20 с.
  17. Гірник А.М. Переговори за участю незалежного посередника. Конфліктологічна експертиза: теорія і методика / Т-во конфліктологів України, Інститут педагогіки і психології професійної освіти АПН України. - Київ, 1999. – С. 78-93.
  18. Герасимова Е. Ответственность за участие в забастовке // Правозащитник. – 1999. - №3. – С. 43-46.
  19. Гончаров Г.С. Альтернативні профспілки: їх роль у захисті трудових прав працівників. Право людини і правова держава. – Х.: НЮАУ, 1998. – С. 131-133.
  20. Грабовська С.Л., Климанська Л.Д. Проблеми підготовки та атестації посередників // Конфліктологічна експертиза: теорія і методика / Т-во конфліктологів України, Інститут педагогіки і психології професійної освіти АПН України. - Київ, 1999. – С. 95-97.
  21. Гриненко І.В. Знання і розуміння права – вимога сьогодення // Бюлетень Національної служби посередництва і примирення. – 2003. - №1. – С. 23-26.
  22. Гриценко Ю.М. Коллективные трудовые споры: (Правовой аспект): Дис. … канд. юрид. наук: 12.00.05. – М., 2000. – 166 с.
  23. Грузінова Л., Короткін В. Трудові правовідносини та структура проекту Трудового кодексу України // Персонал. – 2004. - №1. – С. 83-85.
  24. Гусов К.Н., Толкунова В.Н. Трудовое право России: Учебник. – 3-е изд., перераб. и доп. – М.: Юристъ, 2001. – 496 с.
  25. Дедов Д.И. Порядок разрешения коллективных трудовых споров в России и США: (Сравнительный анализ): Дис. … канд. юрид. наук: 12.00.05. – М., 1993. – 187 с.
  26. Дойблер В. Тенденции развития трудового права в промышленно развитых странах // Государство и право. – 1995. - №2. – С. 103-110.
  27. Дуюнова О. Поняття та ознаки найманої праці // Підприємництво, господарство і право. – 2001. – №8. – С. 49-52.
  28. Єжель Л.І. Особливості перебігу колективного трудового спору (конфлікту) // Бюлетень Національної служби посередництва і примирення. – 2002. - №6. - С. 42-44.
  29. Ершов В.В. Трудовые споры / В.В. Ершов; Рос. Правовая акад. М-во юстиции РФ. – М., 1998. – 63 с.
  30. Жернаков В. Договірне регулювання соціально-трудових відносин // Вісник Академії правових наук України: Зб. наук праць №4 /23/ 2000. – Х.: Право, 2000. – С. 227-238.
  31. Жернаков В.В. Теорія трудових правовідносин і розвиток трудового права // Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. Ред. В.Я. Тацій. – Харків: Нац. юрид. акад. України. – 2001. – Вип.51 – С. 10-19.