Ігрова діяльність як засіб активізації навчально-пізнавальної діяльності учнів

Вид материала

Документы

Подобный материал:

• Активізація навчально-пізнавальної діяльності учнів на уроках математики, 19.25kb.
• Уроках математики як засіб активізації пізнавальної діяльності учнів, 188.34kb.
• І-ііі ст. №1 Використання проектної технології як засіб активізації пізнавальної діяльності, 241.62kb.
• Активізація пізнавальної діяльності учнів на уроках хімії, 98.22kb.
• Розвиток пізнавальної активності учнів на уроках математики, 12.55kb.
• Ігрова програма. Обладнання. 3 картки з намальованим комп`ютером, призи, диплом. Хід, 80.41kb.
• Методичні рекомендації для вчителів початкових класів щодо стимулювання навчально-пізнавальної, 114.31kb.
• Роботи вчителя фізики по активізації, 137.63kb.
• План роботи школи педагогічного досвіду вчителя початкових класів Демчук Тетяни Володимирівни, 808.37kb.
• Проектна діяльність учнів як засіб підвищення якості навчання, 168.96kb.

Ігрова діяльність як засіб активізації навчально-пізнавальної діяльності учнів

1. Історико-педагогічні аспекти ігрової діяльності.
   

Ігрова діяльність у роботах психологів та педагогів, присвячених питанням походження гри, розглядається як необхідна форма життєдіяльності кожного індивідуума, пов’язана з періодом формування творчих нахилів особистості. Великі творчі можливості гри визначають головним чином тим, що вона виросла на основі практичної діяльності людей. З одного боку гра відображає прогрес суспільства, виступаючи засобом передачі накопиченого досвіду від покоління до покоління, з іншого—надає можливість особистості впливати на оточуюче середовище. Ось чому роль гри у формуванні особистості і, особливо, творчої індивідуальності дуже важлива.

Також психологи розглядають гру як форму включення дитини у світ людських дій та взаємовідносин, що виникає через неможливість безпосередньої участі її в праці, коли умови навчання та виховання формують у неї прагнення до спільної діяльності з дорослими.

Згідно з теорією Д.Н. Узнадзе, основну суть гри, її внутрішню природу складає активність, що викликається імпульсами біологічно неактуальних можливостей, функціональною тенденцією дитини.

Творчість у процесі праці та гри має багато спільного. Працюючи, людина прагне до вдосконалення способів праці. Під час гри вдосконалюються, змінюються умови дій, засоби, створюється щось нове, що не існує в реальному житті, у ході гри дитина розвивається і готується до майбутньої діяльності.

Тобто, гра виступає як одна з умов повноцінного розвитку дитини. Це джерело мислення, благородних почуттів і прагнень. Вона робить життя радісним, виховує творче ставлення до дійсності, підвищує працездатність.

К. Гросс зазначає,що гра—це вправи природних нахилів. Виходячи з цього визначення, можна зробити висновок, що граючи або виконуючи вправи, дитина розвивається. Так само, як розвиваються м’язи під час фізичних вправ, розвиваються в іграх творчі здібності особистості.

В.О.Сухомлинський підкреслював, що гра—це вікно, крізь яке в духовний світ дитини вливається потік уявлень про навколишнє середовище. Це іскра, що запалює вогонь допитливості..

Психолого-педагогічні дослідження Р.І.Жуковської, Д.В.Менджерицької, Б.П.Нікітіна,

А.П.Усової з проблем дитячої гри вказують нароль іграшок у виникненні та розвитку ігрової діяльності. Виходячи з думки, що іграшка стимулює гру, допомагає дитині ввійти в роль, є опорою для розвитку творчої уяви, організовуючи основу гри, учителю необхідно для проведення кожної гри використовувати відповідний ігровий матеріал.

Будь- яка гра активізує роботу мислення, а емоції, які виникають при цьому, оптимізують її протікання. І.А.Васильєв відмічає, щоці емоції проявляються у формі здивування, сумніву, почуття протиріччя, упевненості, здогадки, а також у переживаннях, пов’язаних із результатами діяльності мислення.

Термін «гра» на різних мовах відповідає поняттям про жарт і сміх, легкість і задоволення, що вказує на зв'язок із позитивними емоціями.

Задоволення, бадьорий настрій, сміх, які виникають у ході гри, корисні для дитини. Медики, зокрема сі біологи, стверджують, що під час сміху утворюються ендорфіни_--гормони задоволення або, як їх ще називають, «гормони щастя», які накопичуються в мозку та позитивно впливають на самопочуття.

Л.С.Виготський зазначав, що «гра створює зону найближчого розвитку дитини, яка стає наче на голову вище самої себе».

Усім школярам притаманна підвищена емоційність та допитливість, прагнення перевірити свої сили, знання та вміння, виявити свої творчі здібності.

2. Сучасні дослідження ігрової діяльності
   

У сучасних психолого-педагогічних дослідженнях гра розглядається як джерело творчих сил, розвитку й самореалізації особистості.

Повноцінну трудову діяльність, як зазначає В.В.Давидов, можна сформувати лише на основі ігрової та навчальної, а навчальну – тільки на основі ігрової, тому що навчання спрямоване , зокрема, на оволодіння такими абстракціями й узагальненнями, які передбачають наявність у дитини уяви та символічної функції, що формується в грі.

Особливого значення в трудовому навчанні набувають мотиви, які спонукають учнів працювати:

• соціум;
  
• колективу;
  
• відповідальності;
  
• пізнавання;
  
• перспективи.
  

З ними пов’язане ставлення до праці як до головної цінності.

Серед мотивів ігрової діяльності—зацікавленість, задоволення, позитивні емоції, що супроводжують почуття радості. Дитина постійно прагне до діяльності, спілкування, але має можливість задовольнити цю потребу тільки в грі. Це головний фактор. Який спонукає дітей до гри.

Ігри в педагогічній науці розглядаються як «форма вільного самовияву людини, яка передбачає реальну відкритість світові можливого й розгортається або у вигляді змагання або у вигляді зображення (виконання, репрезентації) якихось ситуацій, смислів, станів.»

У грі дитина не тільки самостійно оволодіває знаннями, уміннями й навичками .а й набуває емоційно-ціннісного досвіду. Емоційне насичення організму є його вродженою потребою, що розвивається протягом усього життя.

Зацікавленість, що виникає під час гри, пов’язана з бажанням отримати позитивні емоції. Тобто, емоції виступають як мотив будь-якої діяльності, зокрема ігрової. Де емоції, там активність, увага. Уява, мислення, творчість.

Позитивні емоції дають змогу розуму відпочити і розвантажитись Гра, як зазначає Л.С. Виготський, робить навчальний процес привабливим і цікавим та веде за собою розвиток.

Д.Б.Ельконін підкреслює. Що гра виступає як засіб пізнання, розвитку поведінки дитини, її розумових дій та мотиваційно-споживацької сфери. Тобто, гра виконує і навчальну, і виховну, і розвивальну функції. Беручи до уваги, що суть «педагогічного процесу—єдність процесів навчання, виховання та розвитку на основі цілісності й спільності», можна зробити висновок, що використання ігор на уроках праці цілком відповідає завданням цілісного педагогічного процесу школи.

Зацікавлений ходом гри учень дуже швидко починає цікавитися навчальним матеріалом, пов’язаним із нею. Виникає потреба вивчити, зрозуміти, запам’ятати його, щоб підготуватися до гри, щоб не програти, досягти успіху, перемоги.

Гра значно сприяє розвиткові творчих здібностей учнів. У самій природі дитячих ігор закладені можливості розвитку таких здібностей, як гнучкість і оригінальність мислення, уміння конкретизувати, розвивати т втілювати в життя задуми, швидкість думки, сміливість тощо.

Мотивація ігрової діяльності носить внутрішній характер. Тобто, діти граються тому, що їм подобається сам ігровий процес. Ураховуючи інтерес дітей до гри, необхідно поступово залучати їх до більш складних творчих форм ігрової активності. Для розвитку творчих здібностей учнів особливе значення має процес гри, експериментування, комбінування, а зовсім не її результат.

Специфічними особливостями гри є:

• уявна ситуація,
  
• роль,
  
• правила,
  
• сюжет,
  
• засоби гри.
  

Усі вони сприяють розвитку творчих здібностей. Гра дозволяє розкрити та розвиває творчі здібності гравців, допомагає закріпити позиції особистості в колективі, надає можливість стати активним членом ігрового колективу. В іграх зростає соціальне почуття дитини, розвивається інтелект, дитяча уява, фантазія. Серед показників розвитку творчих здібностей дитини є здатність ставити нові запитання. Запитання виникають під час спілкування і поступово набувають пізнавальної, дослідницької спрямованості. Важливо навчити дитину вибирати спрямованість запитань, що стосуються ключових моментів проблемної ситуації, причин явищ, суттєвих ознак і функцій предметів.

Відомо, що розвиток особистості відбувається в умовах її різнопланової діяльності (ігрової, начальної, трудової), але ігрова діяльність посідає особливе місце, тому що має великий потенціал для формування особистості.

3. Класифікація ігор.
   

Науковцями було зроблено чимало спроб класифікувати ігри. Велика кількість різно-

манітних класифікацій виникла тому, що ігри з однаковими правилами, інформаційною

базою можна використовувати з різною метою. Будь-яка класифікація базується на

видових ознаках об’єктів. Часом вид співвідносять з рангом, розрядом, типом.

Л.Г.Тишевська, аналізуючи класифікації, зазначає, що «К.Гросс розділяв ігрові явища

на 4 групи:

• бойові,
  
• любовні,
  
• імітаційні,
  
• соціальні.
  

Беручи до уваги наявні в психолого-педагогічній літературі класифікація ігор, Л.Г.Тишевська пропонує в основу класифікації покласти людську діяльність, яку ці ігри відображають, і поділяє їх на:

1. фізичні та психологічні ігри й тренінги:
   

• рухливі,
  
• експромтні,
  
• вивільняльні,
  
• лікувальні;
  

2. інтелектуально-творчі:
   

• дидактичні,
  
• будівельні, трудові, технічні;
  
• електронні, комп’ютерні, ігри-автомати;
  
• ігрові методи;
  

3. соціальні ігри:
   

• сюжетно-рольові,
  
• ділові
  

4. комплексні
   

4. Типи ігор
   

Науковці виділяють також два типи ігор:

• із фіксованими, відкритими правилами ( більшість дидактичних, пізнавальних, рухливі, інтелектуальні, музичні, атракціони);
  
• із прихованими правилами (сюжетно- рольові, у яких правила приховані в нормах поведінки конкретних соціальних ролей).
  

Перша з них акцентує увагу на об’єктах впливу гри і поділяє їх на:

1. психо-чуттєві (сенсорні), які сприяють розвитку гостроти сприймання, мислення і пізнання навколишнього світу ,що є основою для набуття знань, умінь;
   
2. рухові, які здійснюють тілесний розвиток дитини, формують такі необхідні фізичні якості, як спритність, гнучкість, силу, швидкість, координацію рухів;
   
3. соціальні, які сприяють соціалізації дитини в процесі спілкування, виконанню необхідних правил, виробленню моральних рис;
   
4. розважальні, які сприяють відпочинку, емоційному задоволенню, естетичній насолоді.
   

Друга класифікація базується на змісті та способах проведення ігор.За нею ігри поділяються на такі види:

• рухливі;
  
• малорухливі;
  
• інтелектуальні;
  
• музичні;
  
• сюжетно-рольові;
  
• забави, атракціони;
  
• конкурси тощо.
  

Реалізація функцій ігор може здійснюватись через:

• психо-чуттєві ігри—малорухливі, інтелектуальні та музичні ігри;
  
• рухові ігри—рухливі та малорухливі;
  
• соціальні – рухливі, музичні, сюжетно-рольові, конкурсні ігри;
  
• розважальні—рухливі, малорухливі, музичні, ігри-забави та конкурси.
  

5. Функції ігор
   

Будь-яка гра, на думку В.В.Петрусинського, може одночасно виконувати декілька функцій:

• Навчальна функція—розвиток загальноосвітніх умінь і навичок, сприйняття інформації різної модальності; розвиток навичок оволодіння іноземною мовою.
  
• Розважальна функція—створення сприятливої атмосфери на заняттях.
  
• Комунікативна функція—об’єднання учнів у колектив, установлення емоційних контактів.
  
• Релаксаційна функція—знімання емоційної і нервової напруги, що виникають від надмірного навантаження за інтенсивного навчання.
  
• Психо-технічна функція—формування навичок підготовки свого фізіологічного стану до найбільш ефективної діяльності, переключення психіки на засвоєння більшого обсягу інформації.
  

Дидактичні ігри роблять процес навчання цікавим і захоплюючим, створюють у дітей бадьорий робочий настрій, допомагають засвоїти навчальний матеріал. Різноманітні ігрові дії, за допомогою яких вирішується те чи інше розумове завдання, підтримують та посилюють інтерес до навчального предмета. Сутність дидактичних ігор у тому, що діти розв’язують навчальні завдання, які пропонуються їм у цікавій формі.


Реалізація ігрових прийомів відбувається за такими напрямами:

• дидактичну мету дають учням як ігрове завдання;
  
• навчальна діяльність вихованців здійснюється за правилами гри;
  
• навчальний матеріал використовується як засіб гри;
  
• у навчальну діяльність включають елементи змагання, яке перетворює дидактичне завдання в ігрове;
  
• виконання дидактичного завдання пов’язують з результатом гри.
  

6. Дидактична гра—форма навчання
   

Дидактична гра—це ігрова форма навчання. Вона має свою стійку структуру, що відрізняє її від будь-якої іншої діяльності.


Основні структурні компоненти дидактичної гри:

• ігровий задум,
  
• правила,
  
• ігрові дії,
  
• пізнавальний зміст або дидактичні завдання,
  
• обладнання,
  
• результат гри.
  

Така гра має чітко визначену мету.

Ігровий задум відображено, як правило, у назві гри. Він закладається у дидактичне завдання, яке треба вирішити під час навчального процесу. Ігровий задум часто виступає у вигляді запитання, що проектує хід гри, або у вигляді загадки.

Етапи гри відповідають етапам уроку. Це актуалізація опорних знань, вивчення нового матеріалу, закріплення вивченого на уроці, перевірка знань учнів.

Кожна дидактична гра має свої правила, які обумовлюють порядок дій та поведінку учнів у ході гри, допомагають створенню на уроці робочої обстановки.

Суттєвою частиною дидактичної гри є ігрові дії, які здійснюються за правилами гри, активізують пізнавальну діяльність учнів, надають їм можливість виявити свої здібності; використати знання, уміння та навички для досягнення мети, визначеної грою. Ігрові дії учнів—це швидкі відповіді на запитання, виконання практичних завдань, уважне спостереження за відповідями своїх товаришів тощо. Основою дидактичної гри є її пізнавальний зміст, тобто, засвоєння нових знань, формування вмінь та навичок.

Поєднання всіх елементів гри та взаємозв’язок між ними підвищують організованість гри, її ефективність, призводять до бажаного результату.


Організація дидактичних ігор вимагає таких умов:

• правила повинні бути зрозумілими для всіх учасників;
  
• зміст повинен передбачати розумову діяльність учнів, активізувати їхню пізнавальну діяльність;
  
• дидактичний матеріал, що використовується, має бути зручним;
  
• облік результатів варто вести у відкритій, зрозумілій формі;
  
• усі учні повинні бути учасниками гри;
  
• якщо під час уроку використовуються декілька ігор, то чергують легкі й більш складні за змістом;
  
• ігрова діяльність на уроках має бути раціональною, тобто відповідати почуттю міри;
  
• потрібно слідкувати за мовленням учнів;
  
• гру обов’язково треба закінчити під час уроку і підвести підсумки.
  

Дидактичні ігри треба використовувати не тільки на окремих уроках або в позаурочний час, а й у всій системі роботи з дітьми. Це допомагає забезпечити цілеспрямовану заміну діяльності учнів, підтримати інтерес до засвоєння матеріалу, сконцентрувати увагу дітей на виконанні пізнавальних дій, загальмувати втому, виробити позитивне ставлення до навчання.


Залежно від матеріалу, що використовується під час дидактичної гри, виділяють:

• предметні ігри, в яких використовують дидактичні іграшки чи матеріал;
  
• настільно-друковані, які базуються на підборі малюнків за принципом схожості або складання цілого з частин;
  
• словесні ігри (ігри-вправи, ігри-подорожі).
  

Формами реалізації ігрових дій можуть бути:

1. різноманітні ігрові маніпуляції з предметами чи іграшками—підбір, складання, розкладання, нанизування тощо;
   
2. «зачин», який створює в дітей ігровий настрій (казка, пісня, розповідь, поява чарівної іграшки, секретного листа);
   
3. Пошук необхідної іграшки, предмета, числа, звука, слова;
   
4. Загадування і відгадування загадок;
   
5. Виконання відповідної ролі;
   
6. Змагання (індивідуальне або колективне);
   
7. Особливі ігрові рухи ( плескання в долоні, імітація дій, стрибки, приговорювання вголос).
   
8. Бажання дітей досягти певної мети, перемогти примушує їх краще сприймати довкілля, спостерігати, досліджувати предмети чи явища, порівнювати їх, знаходити різницю в їх якостях (кольорі, формі, розмірах, матеріалі, що мають однакові властивості, розрізняти та відтворювати музичні звуки тощо.
   

Ігрова форма вирішення творчих задач має значні переваги:

• цікавість,
  
• підвищення пізнавальної мотивації,
  
• змагальність і співробітництво,
  
• вона надає можливість для розвитку творчих здібностей учнів.
  

7. Рольова гра
   

Процес рольової гри збуджує до орієнтації в загальному смислі людської діяльності, у тому що всі предметні дії, включені в людські стосунки, так чи інакше спрямовані на інших людей, які оцінюють їх як значні чи незначні. Дитина з’ясовує при цьому, що самі стосунки мають ієрархічну систему підпорядкування, управління та виконання.

Діяльність дитини в грі породжує фантазію, уяву. Саме в народженні й розвитку дитячої уяви найвища цінність дитячої гри. Творча діяльність залежить від розмаїття досвіду людини, бо він є основою фантазії. Тобто , у грі відбувається не просте копіювання дій дорослих, а творчий процес, у ході якого діти пізнають якості предметів, стосунки між людьми, різноманітні сторони життя, світ, в якому живуть.

8. Модифікація рольової гри.
   

Існують різні модифікації рольової гри:

• сюжетно-рольові ігри;
  
• ділові;
  
• організаційно-діяльнісні;
  
• ситуаційно-рольові;
  
• ігровий тренінг.
  

Будь- яка гра спрямована на розвиток не окремих здібностей, а взагалі здібностей до творчості. Під час різних ігор вирішуються різноманітні творчі завдання. В інтелектуальних іграх треба швидко прийняти правильне рішення в нестандартній ситуації, у сюжетно рольових – придумати, зобразити.