Конспект лекцій з навчальної дисципліни «Банківські операції» для спеціальності 050104 «Фінанси» напрям 0501 «Економіка І підприємництво»

Вид материала

Конспект

Содержание У цілому основні відмінні риси валютних опціонів від звичайних форвардних контрактів такі

Подобный материал:

• Робоча навчальна програма нормативної дисципліни «фінансові інструменти І ринки» підготовки, 381.33kb.
• Східноукраїнський національний університет, 816.7kb.
• Конспект лекцій для студентів спеціальності 050104 "Фінанси", 2580.36kb.
• Програма фахових вступних випробувань для здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня, 378.53kb.
• Конспект лекцій для студентів спеціальності 050104 «Фінанси» заочної форми навчання, 799.86kb.
• Конспект лекцій для студентів спеціальностей: 0501 "Фінанси", 0501 "Економіка підприємства", 3660.62kb.
• Рабоча навчальна програма Нормативної дисципліни „Фінанси підприємств" для спеціальностей, 557.38kb.
• Програма фахових вступних випробувань для здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня, 388.44kb.
• Навчальної дисципліни "Моделі І методи прийняття рішень в аналізі та аудиті" підготовки, 660.23kb.
• Конспект лекцій Удвох частинах Частина 1 для студентів спеціальності 050104 «Фінанси», 1923.62kb.

при експорті:

— заяву з обґрунтуванням необхідності подовження термінів перерахування виручки в іноземній валюті з-за кордону;

— нотаріально завірену копію установчих документів;

— копії контрактів з нерезидентами з обов'язковим зазначенням поштових та банківських реквізитів іноземних контрагентів;

— копію вантажної митної декларації та товаросупровідних документів, що підтверджують момент фактичного перетинання митного кордону України продукцією, що експортується, а у разі експорту робіт (послуг) — підписаного іноземним партнером акта або іншого документа, що засвідчує термін виконання робіт чи надання послуг. При цьому вантажна митна декларація, що не містить реквізитів уповноваженого банку України, через який здійснюються розрахунки за експортовану продукцію, до розгляду не приймається;

б) при імпорті:

— заяву із обґрунтуванням необхідності подовження законодавче визначених термінів відстрочення поставки продукції в Україну за умови здійснення авансового платежу чи відкриття акредитива;

— згоду Управління зовнішніх економічних зв'язків обласної державної адміністрації на подовження терміну поставки продукції;

— нотаріально завірену копію установчих документів;

— копії контрактів з нерезидентами з обов'язковим зазначенням поштових та банківських реквізитів іноземних контрагентів.

Резидент одночасно з поданням комісії при регіональному управлінні НБУ пакета документів для оформлення індивідуального дозволу на подовження термінів розрахунків за експортно-імпортними операціями повинен у письмовій формі проінформувати уповноважений банк про передачу документів на розгляд комісії. Комісія має розглянути пакет поданих документів у двотижневий термін з часу надходження. Індивідуальний дозвіл на подовження термінів розрахунків за експортно-імпортними операціями надається регіональним управлінням НБУ на строк не більш як 90 календарних днів. В окремих випадках регіональні управління НБУ можуть, за повторним рішенням комісії, пролонгувати строки вже наданих індивідуальних дозволів (загальне подовження термінів розрахунків не може бути більше ніж 270 днів).

При ненадходженні валютної виручки або продукції, що імпортується, у встановлені терміни уповноважені банки у тижневий строк подають інформацію про це комісіям при регіональних управліннях НБУ за місцем реєстрації резидента.

Разом з тим після закінчення встановлених термінів надходження виручки в іноземній валюті або продукції за імпортом в Україну уповноважені банки нараховують пеню на резидентів за кожний день прострочення розміром у 0,3% суми недоодержаної виручки в іноземній валюті або вартості продукції, перерахова­ної за офіційним валютним курсом НБУ на день виконання заборгованості.

Уповноважені банки нараховують пеню за прострочення термінів розрахунків і 20 числа поточного місяця повідомляють про нарахування пені державну податкову інспекцію за місцем реєстрації резидента, яка, у свою чергу, дає розпорядження на безакцентне списання пені з рахунка резидента. Уповноважені банки щомісяця 28 числа перераховують до Державного бюджету України (за розпорядженням податкової інспекції) суми нара­хованої пені.

Стягнення пені безпосередньо податковими органами здійснюється у тому разі, якщо встановлено, що уповноважений банк не виконує покладених на нього функцій агента валютного контролю. При цьому податкові органи зобов'язані повідомляти обласне управління НБУ про ухилення уповноваженого банку від здійснення функції органу контролю за експортно-імпортними операціями своїх клієнтів для притягнення їх до відповідальності.

Ухилення уповноважених банків від функцій органу контролю за експортно-імпортними операціями клієнтів, а також неподання інформації комісіям при регіональних управліннях Національного банку України тягне за собою застосування штрафів, визначених Положенням Національного банку України «Про порядок застосування ст. 16 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 р. № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», затвердженим постановою Правління НБУ № 212 від 4 липня 1997 р.

Міжнародні розрахунки — це система організації та регулювання платежів у сфері міжнародних економічних відносин, суб'єктами яких є банки, експортери та імпортери. В основу міжнародних розрахунків покладено рух товаророзпорядчих документів і операційне оформлення платежів за укладеними зовнішньоекономічними угодами.

У сучасних умовах основними формами міжнародних розрахунків виступають акредитив, інкасо, відкритий рахунок. Переважна більшість міжнародних розрахунків вітчизняних господарюючих суб'єктів здійснюється у вигляді банківського переказу.

Акредитив — це зобов'язання банку здійснити за дорученням клієнта-імпортера і відповідно до його вказівок розрахунок з експортером проти надання останнім необхідних фінансових і комерційних документів. Тобто документальний акредитив — це зобов'язання, оформлене банком на запит клієнта-імпортера (апліканта) щодо кредитування визначеної суми в обумовленій валюті для розрахунків з експортером (бенефіціаром).

Документальні акредитиви можуть виступати в різних формах, що відрізняються за ступенем забезпечення безпеки та терміном дії.

Відзивний акредитив — акредитив, який може бути змінений або взагалі анульований (за наказом апліканта) у будь-який час без попереднього повідомлення бенефіціара. Він не є юридичним документом, який зобов'язує банк здійснити платіж. Відзивний акредитив не забезпечує бенефіціару належного ступеня безпеки і не може бути підтверджений банком-кореспондентом. Тому сьогодні використання відзивних акредитивів при здійсненні міжнародних розрахунків не дуже поширено. Найчастіше застосовуються безвідзивні акредитиви, тобто чіткі зобов'язання банку-емітента здійснити оплату. Безвідзивний акредитив не може бути змінений або анульований без попередньої згоди з боку бенефіціара.

У разі використання непідтвердженого безвідзивного акредитива банк-кореспондент просто повідомляє бенефіціара про те, що на його користь відкрито акредитив. При цьому він не бере на себе ніяких зобов'язань щодо оплати за цим акредитивом. І якщо бенефіціар надасть банку-кореспонденту документи до оплати, то останній не буде зобов'язаний сплатити визначену в акредитиві суму. Таким чином, при непідтвердженому акреди­тиві бенефіціар залежатиме від закордонного банку, який відкрив акредитив. Це означає, що дана форма акредитива прийнятна у тому разі, коли ступінь політичного та валютного ризику не­значні.

Підтверджений безвідзивний акредитив. Підтверджуючи акредитив, банк-кореспондент зобов'язується сплатити документи, надані бенефіціаром, які оформлені відповідно до умов акредитива. У цьому разі бенефіціар отримує не тільки зобов'язання з боку банку-емітента, але й незалежну гарантію сплати з боку банку-кореспондента. З юридичної точки зору ця гарантія має таку ж вагу, як і зобов'язання банку-емітента.

Використання даної форми акредитива значно підвищує ступінь безпеки експортера, оскільки підтвердження звичайно надається банком, розташованим з ним в одній країні. Найнадійнішим для експортера є безвідзивний акредитив, підтверджений банком, в якому відкритий його рахунок.

У міжнародній практиці застосовується класифікація акредитивів залежно від використання того чи іншого методу оплати.

Акредитив на пред'явника. При використанні цього акредитива бенефіціар одержує оплату відразу після пред'явлення означених в акредитиві документів при повному дотриманні вказаних в ньому умов.

При використанні акцептного акредитива оплата здійснюється у формі строкового переказного векселя, виписаного на імпортера, банк-емітент або банк-кореспондент. Як тільки бенефіціар виконає умови акредитива, він може вимагати, щоб переказний вексель був акцептований та повернений йому.

Бенефіціар може пред'явити акцептований вексель у свій банк для оплати з настанням строку або для врахування, залежно від того, бажає він отримати кошти відразу після пред'явлен­ня векселя чи ні.

Акцептний акредитив застосовується у тому разі, коли імпортеру необхідний деякий проміжок часу, щоб здійснити платіж.

Акредитив з відстроченим платежем. При використанні такого акредитива бенефіціар одержує оплату не відразу після надання документів, а у визначений в акредитиві строк. Подаючи необхідні документи, бенефіціар отримує від банку офіційне письмове зобов'язання сплатити кошти з настанням строку. При цьому імпортер стає власником відповідних документів (а отже, товарів і послуг) до виникнення в нього заборгованості на суму, обумовлену в акредитиві.

У разі використання цього акредитива з “червоним застереженням” експортер може одержати позику на визначену суму від банку-кореспондента. Вона витрачається на виробництво або купівлю товарів, які мають бути вказані в документальному акредитиві. Позика виплачується банком-кореспондентом, але при цьому передбачається, що відповідальність за неї несе банк-емітент.

Пропозиція банку-кореспонденту оплатити позику традиційно пишеться червоними чорнилами, звідси і назва — акредитив з «червоним застереженням».

Автоматично відновлюваний (револьверний) акредитив застосовується в тому разі, коли товари відправляються партіями через визначені часові інтервали. Сума, що сплачується кожного разу за акредитивом, дорівнює вартості часткового відвантаження товару, яке здійснюється у цей момент.

Револьверний акредитив може бути кумулятивним або некумулятивним. Кумулятивність означає, що часткові суми, не використані або використані частково у попередніх проміжках часу, можуть бути сплачені у наступних проміжках. Якщо акредитив некумулятивний, то ці суми не використовуються в подальшому.

Оборотний акредитив. Оборот означає купівлю та продаж переказного векселя або іншого прийнятного для продажу («оборотного») розрахункового документа. Оборотним є товар­ний акредитив, відкритий банком-емітентом у валюті тієї країни, де цей банк розташований. Цей акредитив уповноважує названого в ньому бенефіціара виписати вексель на банк-емітент, на будь-якого іншого трасата чи на апліканта цього акредитива. Бенефіціар потім може надати цей вексель будь-якому банку для обороту разом з оригінальним акредитивом та документами, обумовленими в ньому.

Допоміжний акредитив використовується в основному в США. За його допомогою гарантуються такі види оплати та контрактні зобов'язання:

— оплата строкового переказного векселя;

— виплата банківських позик;

— оплата товарів;

— поставка товарів відповідно до умов контракту.

Трансфертні акредитиви добре адаптовані до сучасних вимог міжнародної торгівлі. Торговець (посередник), який одержує оплату від покупця у формі трансфертного документального акредитива, може скористатися ним для розрахунків зі своїми постачальниками, що дає йому можливість здійснити цю трансакцію практично без використання власних ресурсів. Покупець уповноважує банк відкрити безвідзивний акредитив на користь торговця. Банк-емітент повинен чітко вказати, що акредитив є трансфертним.

Серед зазначених видів акредитивів виділяються покриті та непокриті. Тобто може бути передбачене або непередбачене ва­лютне покриття, що виступає забезпеченням та джерелом платежів бенефіціару за даним акредитивом. Покриття може перераховуватись одночасно з виставленням акредитива на всю суму або в міру фактичних виплат з акредитива.

Поширеною формою міжнародних розрахунків у сучасних умовах виступають інкасові операції.

Інкасо — це операції з комерційними і фінансовими документами або тільки з комерційними документами, що здійснюються банками на підставі одержаних від клієнтів інструкцій з метою:

— одержання акцепту та (або) платежу;

— видачі комерційних документів проти акцепту та (або) платежу;

— видачі документів на інших умовах.

Залежно від документів, що надаються експортерами до банку, розрізняють чисте та документарне інкасо.

Чисте інкасо — це інкасо векселів, чеків, платіжних розписок та інших документів, що використовуються для одержання платежу.

Документарне інкасо — це інкасо фінансових документів, що супроводжуються комерційними документами, або інкасо тільки комерційних документів.

Процес застосування інкасо включає велику кількість етапів, однак всі вони можуть бути згруповані у три основні стадії.

Стадія 1. Визначення умов інкасо

Експортер обумовлює форму оплати у своїй діловій пропозиції чи приходить до згоди з покупцем щодо умов оплати в ході підписання договору купівлі-продажу. Наприклад, «документи проти оплати» або «документи проти акцепту». Встановлені умови оплати визначають такі типи документарного інкасо.

Документи проти платежу (D/Р). Банку, якому пред'являються документи, надається право передати їх трасату тільки у тому разі, якщо він здійснить негайний платіж. Слово «негайний» в міжнародній торгівлі означає «не пізніше дати прибуття товарів».

Документи проти акцепту (D/А). Банк, якому пред'являються документи, передає їх після того, як імпортер акцептує переказний вексель, котрий сплачується, як правило, протягом 30 — 180 днів після пред'явлення або у визначений строк у майбутньому.

Стадія 2. Інкасування платіжної вимоги і переказ документів

Після того, як договір купівлі-продажу підписаний, експортер відвантажує товар на адресу покупця або банку, який пред'явить покупцю документи до оплати. Одночасно він збирає всі необхідні документи (інвойс, коносамент, страховий сертифікат, сертифікат походження тощо) і надає їх своєму банку разом з інкасованою платіжною вимогою. Банк пересилає одержані документи разом з необхідними інструкціями до банку імпортера.

Стадія 3. Пред'явлення документів та їх оплата

Банк, який пред'являє документи, інформує покупця про надходження документів, а також ознайомлює його з умовами передачі цих документів. Покупець здійснює платіж або акцептує переказний вексель і після цього одержує документи. Потім банк, який пред'явив документи, здійснює трансферт одержаної від покупця суми до банку, що переслав документи, котрий, у свою чергу, кредитує рахунок експортера на цю суму.

В інкасовій операції, як правило, беруть участь такі сторони:

— експортер (продавець, принципал);

— банк, що пересилає документи;

— банк, що пред'являє документи (інкасо-банк). Термін «інкасо-банк» може бути застосований до будь-якого банку (за винятком банку, що пересилає документи), який бере участь у виконанні інкасованої платіжної вимоги;

— імпортер (покупець, трасат).

Банківський переказ є розрахунковою операцією, яка здійснюється через подання телексного або телеграфного платіжного доручення одного банку іншому. Це наказ одного банку, адресований своєму банку-кореспонденту, про виплату певної суми бенефіціару. Платіжне доручення банк видає на підставі відповідних вказівок клієнта банку щодо умов виплати бенефіціару суми переказу.

Здійснення банківського переказу включає такі операції:

1) відповідно до укладеного контракту експортер передає необхідні документи імпортеру;

2) імпортер виставляє платіжне доручення в обслуговуючий його банк;

3) банк імпортера надсилає до свого банку-кореспондента наказ про перерахування відповідної суми на користь експортера;

4) банк-кореспондент перераховує кошти з коррахунка банку імпортера до банку експортера;

5) банк експортера зараховує одержані кошти на рахунок експортера та авізує експортера про находження на його користь відповідної суми коштів.

При надходженні коштів на користь клієнта українського упов­новаженого банку іноземний банк-кореспондент зараховує відповідну суму на його коррахунок та надсилає авізо на його адресу. Український банк, у свою чергу, зараховує кошти на поточний валютний рахунок клієнта-експортера та авізує його про надходження на його користь відповідної суми в іноземній валюті.

У цілому використання конкретних форм міжнародних розрахунків залежить від розвиненості міжнародної торгівлі, ступеня валютного регулювання і валютного контролю, рівня розвитку, інтенсивності та надійності розрахункових операцій, що здійснюються комерційними банками.

Валютний ринок — це сукупність валютообмінних (конверсійних) та депозитно-кредитних операцій в іноземних валютах, які здійснюються учасниками валютного ринку за відповідним ринковим курсом або за ринковою процентною ставкою. Основну частку операцій на валютному ринку становлять конверсійні операції.

Основними учасниками валютного ринку є:

-комерційні банки, які здійснюють близько 70% загального обсягу валютних операцій як за рахунок та на користь клієнтів, так і самостійно за рахунок власних ресурсів.

- зовнішньоторговельні організації, які беруть участь у міжнародній торгівлі, формують попит (як імпортери) та пропозицію (як експортери) іноземної валюти. Ці компанії, як правило, здійснюють валютні операції через посередництво комерційних банків;

-міжнародні інвестиційні компанії, які здійснюють політику диверсифікованого управління портфелем власних активів

шляхом вкладання ресурсів у цінні папери державних орган і и та корпоративні цінні папери різних країн;

— центральні банки, які здійснюють державну валютну політику через управління валютними резервами, проведення валютних інтервенцій, застосування валютних обмежень, регулювання рівня процентних ставок за вкладами у національній валюті;

— валютні біржі, що функціонують, як правило, у країнах з перехідною економікою й високим рівнем державного регулювання валютних відносин. Основною функцією валютних бірж є здійснення валютообмінних операцій для юридичних осіб та формування валютного курсу.

Український валютний ринок є складовою частиною світового ринку, де здійснюються обмінні та депозитно-кредитні операції з іноземною валютою відповідно до чинного законодавства у сфері валютного регулювання і валютного контролю.

Суб'єктами міжбанківського валютного ринку України виступають:

— Національний банк України;

— уповноважені банки (комерційні банки, які отримали ліцензію НБУ на право здійснення операцій з іноземною валютою);

— уповноважені кредитно-фінансові установи (які отримали ліцензію НБУ на здійснення операцій з іноземною валютою);

— валютні біржі.

Тільки ці установи мають право здійснювати операції на міжбанківському валютному ринку України (МВРУ).

Суб'єкти міжбанківського валютного ринку купують іноземну валюту для власних потреб та за дорученням клієнтів (резидентів та нерезидентів) з метою перерахування іноземної валюти за межі України у випадках, що не суперечать чинному законодавству України та нормативно-правовим актам НБУ. Операції з купівлі-продажу безготівкових іноземних валют за гривні за рахунок власних коштів уповноважених банків і уповноважених фінансово-кредитних установ здійснюються лише на умовах tod (поставка валюти відбувається сьогодні), tom (поставка валюти відбувається наступного робочого дня) або spot (поставка валюти відбувається на другий робочий день з дня укладення угоди). Дозволяється купівля уповноваженими банками та уповноваженими кредитно-фінансовими установами готівкових іноземних валют за безготівкові (готівкові) іноземні валюти та (або) безготівкові (готівкові) гривні за угодами tod, tom, spot для забезпечення роботи власних кас із метою виконання зобов'язань перед клієнтами. Операції з продажу готівкової іноземної валюти через касу банку та пункти обміну іноземної валюти (крім спеціально обумовлених випадків виконання заявок клієнтів) здійснюються лише в межах сум іноземної валюти, купленої через касу та обмінні пункти.

Суб'єкти міжбанківського валютного ринку купують іноземну валюту для власних потреб та за дорученням клієнтів (резидентів та нерезидентів) із метою перерахування іноземної валюти за межі України у випадках, що не суперечать чинному законодавству України та нормативно-правовим актам НБУ. Операції з купівлі-продажу безготівкових іноземних валют за гривні за рахунок власних коштів уповноважених банків і уповноважених фінансово-кредитних установ здійснюються лише на умовах tod (поставка валюти відбувається сьогодні), tom (поставка валюти відбувається наступного робочого дня) або spot (поставка валюти відбувається на другий робочий день після укладення угоди).

Дозволяється купівля уповноваженими банками та уповноваженими кредитно-фінансовими установами готівкових іноземних валют за безготівкові (готівкові) іноземні валюти та/ або безготівкові (готівкові) гривні за угодами tod, tom, spot для забезпечення роботи власних кас із метою виконання зобов'язань перед власними клієнтами. Операції з продажу готівкової іноземної валюти через касу банку та пункти обміну іноземної валюти (крім спеціально обумовлених випадків виконання за­явок клієнтів) здійснюються лише в межах іноземної валюти, купленої через касу та обмінні пункти.

Купівля-продаж валют першої групи "Класифікатора іноземних валют Національного банку України" за гривні між уповноваженими банками України проводиться в банківські дні лише у визначений проміжок часу (Торговельна сесія), що встановлюється і змінюється на підставі окремого рішення НБУ. Укладення угод з купівлі-продажу іноземної валюти першої групи Класифікатора за гривні поза межами торговельної сесії забороняється. В операційний час до початку Торговельної сесії комерційні банки виконують заявки та доручення своїх клієнтів на продаж і купівлю іноземної валюти. Суми незадоволених заявок та доручень клієнтів банки групують у вигляді зведеної нетто-купівлі або нетто-продажу та подають до НБУ інформацію про участь у Торговельній сесії з визначеним обсягом купівлі або продажу іноземної валюти до її початку. Банк може взяти участь у Торговельній сесії тільки як продавець або як покупець. Одночасне подання заявок на купівлю та продаж валюти протягом операційного часу поточної сесії, зміна суми заявки або перевищення заявленого обсягу операцій під час Торговельної сесії не допускаються. Після завершення Торговельної сесії банки не здійснюють операцій з продажу-купівлі валюти як з клієнтами, так і один з одним. Не задоволені на торговельні сесії доручення на купівлю або на продаж іноземної валюти переносяться на наступний операційний день.

Уповноважені банки здійснюють операції з купівлі-продажу іноземних валют за іноземні валюти на міжнародних валютних ринках за кошти, що їм належать, без наявності зобов'язань у цих валютах. Забороняється здійснення безготівкових операцій з купівлі-продажу іноземної валюти першої групи Класифікатора за іноземну валюту інших груп Класифікатора, за винятком купівлі іноземної валюти першої групи за іноземну валюту інших груп на міжнародних валютних ринках.

Юридичні та фізичні особи — суб'єкти підприємницької діяльності можуть придбавати іноземну валюту через уповноважені банки для виконання власних зобов'язань перед нерезидентами. Підставою для купівлі іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України при розрахунках з нерезидентами за торговельними операціями виступають такі документи:

— договір із нерезидентом, оформлений відповідно до вимог чинного законодавства України, або інший документ, який має силу договору;

— вантажна митна декларація в разі, якщо товар ввезений на територію України;

— акт здавання-приймання, акт виконаних робіт (наданих послуг) або інший документ, який свідчить про надання послуг, виконання робіт;

— документи, передбачені при документарній формі розрахунків (акредитив, інкасо);

— довідка державної податкової адміністрації, в якій резидент зареєстрований як платник податків, із зазначенням інформації про основний поточний рахунок резидента у гривнях та поточний рахунок в іноземній валюті, який визначений резиден­том як рахунок, з якого здійснюються всі перерахування з метою виконання зобов'язань резидента перед нерезидентом у цій іноземній валюті (строк дії довідки 90 днів).

Підставою для купівлі іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України при розрахунках з нерезидентами за торговельними операціями виступають такі документи:

— договір з нерезидентом, оформлений відповідно до вимог чинного законодавства України, або інший документ, який має силу договору;

— вантажна митна декларація в разі ввезення товару на територію України;

— акт здачі-приймання, акт виконаних робіт (наданих послуг) або інший документ, який свідчить про надання послуг, виконання робіт;

— документи, передбачені при документарній формі розрахунків (акредитив, інкасо);

— довідка Державної податкової адміністрації, в якій резидент зареєстрований як платник податків, із зазначенням інформації про його основний поточний рахунок у гривнях та поточний рахунок в іноземній валюті, з якого, за вказівкою резидента, здійснюються всі перерахування з метою виконання зобов'язань резидента перед нерезидентом у цій іноземній валюті (строк дії довідки 90 днів).

Підставою для купівлі іноземної валюти на МВРУ резидентами (юридичними особами та фізичними особами — суб'єктами підприємницької діяльності) при здійсненні неторговельних операцій виступають такі документи:

а) заявка з розрахунком витрат:

— на відрядження за кордон;

— на експлуатаційні витрати транспортних засобів, що виконують рейси за кордон;

б) документи, які мають силу договору і можуть використовуватись контрагентами-нерезидентами згідно з міжнародною практикою:

— для оплати участі в міжнародних виставках, конгресах, конференціях тощо;

— для оплати за навчання, лікування, патентування тощо;

— для оплати митних платежів;

— для здійснення платежів за користування авторськими правами;

— для відшкодування витрат судових, арбітражних, нотаріальних, правоохоронних органів іноземних держав;

— укладені трудові договори з нерезидентами;

— рішення судів про сплату за межі України пенсій, аліментів, штрафів тощо;

— угоди між пенсійними фондами про переказ за межі України пенсій в іноземній валюті;

— угоди між поштовими адміністраціями про сплату за межі України поштових переказів.

Іноземна валюта, придбана у встановленому порядку через уповноважені банки та уповноважені кредитно-фінансові установи на міжбанківському валютному ринку України, повинна бути використана резидентом протягом 5 робочих днів з моменту зарахування її на його поточний рахунок.

Придбана іноземна валюта може бути перерахована резидентом для виконання власних зобов'язань перед нерезидентом лише з поточного рахунка в іноземній валюті, з якого, за рішенням резидента, здійснюються всі перерахування з метою виконання його зобов'язань перед нерезидентами в цій іноземній валюті.

У разі порушення резидентами зазначеного строку придбана іноземна валюта продається уповноваженим банком протягом 5 робочих днів на МВРУ. При цьому позитивна курсова різниця, що може виникати за такою операцією, щоквартально направ­ляється до Державного бюджету України, а негативна — відноситься на результати господарської діяльності резидента. У разі повернення на адресу резидента коштів в іноземній валюті, що були куплені на МВРУ та перераховані на користь нерезидента через те, що взаємні зобов'язання повністю або частково не виконані, ці кошти не можуть бути використані з іншою метою і підлягають продажу на МВРУ. Кошти в іноземній валюті, що надійшли на адресу резидента — суб'єкта підприємницької діяльності, підлягають попередньому зарахуванню на розподільчий рахунок в уповноваженому банку.

Уповноважені банки та уповноважені кредитно-фінансові установи зобов'язані продавати без доручення клієнтів усі надходження на користь клієнтів в іноземній валюті, що підлягають продажу на МВРУ згідно з чинним законодавством України, протягом 5 банківських днів з часу зарахування таких надходжень на їх кореспондентські рахунки. Кошти в іноземній валюті, які були зараховані на розподільчий рахунок і не підлягають, згідно з чинним законодавством України, продажу на МВРУ, уповноважений банк або уповноважена кредитно-фінансова установа зобов'язані перерахувати на поточний валютний рахунок клієнта без його доручення не пізніше 5 банківських днів з моменту зарахування цих коштів на розподільчий рахунок.

Продаж за дорученням клієнта його власних коштів в іноземній валюті уповноважений банк або уповноважена кредитно-фінансова установа зобов'язані здійснювати протягом 5 банківських днів з часу списання цих коштів з поточного рахунка клієнта.

Гривнєвий еквівалент іноземної валюти, проданої на міжбанківському валютному ринку України, в усіх випадках має бути зарахований на основний поточний рахунок власника коштів не пізніше 2 банківських днів після надходження на кореспондент­ський рахунок відповідної суми в гривнях.

Суб'єкти міжбанківського валютного ринку України при проведенні безготівкових операцій з купівлі-продажу іноземної валюти на МВРУ отримують комісійну винагороду від клієнтів у гривнях.

Уповноваженому банку та уповноваженій кредитно-фінансовій установі згідно з власними тарифами дозволяється отримувати комісійну винагороду в іноземній валюті за рахунок коштів клієнтів, якщо операції, які вони виконують за дорученням клієнтів, пов'язані зі сплатою комісійної винагороди в іноземній валюті іноземному банку-кореспонденту та зі сплатою коштів міжнародним платіжним системам і міжнародним системам зв'язку за ко­ристування їхніми послугами.

Операції з купівлі-продажу іноземної валюти здійснюються суб'єктами міжбанківського валютного ринку України за вільним договірним курсом купівлі та продажу за кожною операцією без обмеження комісійної винагороди і розміру маржі між курсами купівлі та продажу.

Виступаючи основним суб'єктом міжбанківського валютного ринку України, Національний банк України як головний державний орган валютного регулювання встановлює офіційний курс гривні до іноземних валют і міжнародних розрахункових одиниць. Цей курс застосовується резидентами України та нерезидентами як розрахунковий обмінний курс для проведення та оцін­ки валютних операцій, у тому числі для визначення митних пла­тежів.

Національний банк України встановлює офіційний обмінний курс гривні до долара США як середньозважений курс за операціями комерційних банків на міжбанківському валютному ринку. У межах своєї загальної відповідальності за забезпечення стабільності національної грошової одиниці НБУ може здійснювати вплив на формування офіційного обмінного курсу шляхом купівлі-продажу іноземної валюти на валютному ринку.

Офіційні обмінні курси гривні до інших вільно конвертованих валют розраховуються на підставі встановленого курсу гривні до долара СТА, фіксингу Європейського центрального банку, поточних крос-курсів валют до євро, а також крос-курсів відповідних валют до долара США на міжнародних валютних ринках.

Щодо інших іноземних валют, то офіційні обмінні курси гривні до них встановлюються Національним банком України в передостанній робочий день місяця зі строком дії цих курсів з першого числа наступного календарного місяця і до його кінця без зобов'язань здійснювати операції купівлі та продажу цих іноземних валют за зазначеними курсами.

Офіційні обмінні курси гривні до іноземних валют вступають у дію наступного календарного дня після затвердження керівництвом Національного банку України.

Вже зазначалося, що найбільшу частку в структурі операцій комерційних банків на валютному ринку займають конверсійні операції.

Конверсійні операції (Forex Exchange Operations) — це угоди між учасниками валютного ринку щодо обміну грошових сум, номінованих у валюті однієї країни, на валюту іншої країни за узгодженим курсом на визначену дату.

Залежно від терміну виконання конверсійні операції поділяються на:

— поточні (типу spot (спот));

— строкові (типу forward (форвард), swap (своп), оріon (опціон), futures (ф'ючерс)).

Розрахунки за поточними конверсійними операціями spot здійснюються на 2-й робочий день після дня укладання угоди.

Як зазначалося, згідно з діючою нормативно-правовою базою, комерційні банки в Україні можуть здійснювати поточні операції з датою валютування (проведення розрахунків) tod (сьогодні), tom (завтра), spot (на 2-й день).

Поточні конверсійні операції проводяться відповідно до обмінного поточного валютного курсу.

На практиці застосовуються два види котирування поточного обмінного валютного курсу — пряме і непряме.

Пряме котирування — це позначення кількості національної валюти за одиницю іноземної. Пряме котирування валютних курсів із використанням долара США як базової валюти застосовується у більшості країн світу, в тому числі в Україні.

Непряме котирування — це позначання кількості іноземної валюти за одиницю національної. Непряме котирування є зворотним щодо прямого котирування.

Застосування непрямого котирування валютних курсів в сучасних умовах досить обмежене. Так, на сьогодні за цим методом визначається курс долара США до англійського фунта стерлінгів, євро тощо.

Комерційні банки на практиці здійснюють котирування валютних курсів з виставленням двох позначень — курсу попиту (bid) і курсу пропозиції (оffег).

Різниця між курсами bid та Offer називається маржею, або спредом, і виступає джерелом отримання банком прибутку від операцій купівлі-продажу іноземної валюти.

У сучасній міжнародній практиці дуже поширені строкові конверсійні операції, що активно проводяться учасниками валютного ринку з метою:

— забезпечення страхування майбутніх платежів або надходжень в іноземній валюті від небажаної зміни валютного курсу;

— отримання спекулятивних прибутків від гри на зміні валютного курсу протягом певного часового інтервалу.

Найбільш поширеними видами строкових конверсійних операцій є:

— форвардні операції outright;

— форвардні операції swap;

— валютні ф'ючерси;

— валютні опціони.

Форвардні операції outright — це угоди щодо купівлі-продажу іноземної валюти протягом певного періоду або на певну дату в майбутньому за валютним курсом, що узгоджується на дату укладення угоди.

Найчастіше форвардні угоди укладаються на 1,2, 3, 6, 9 та 12 місяців. Форвардні угоди є обов'язковими для здійснення реальної купівлі або продажу валюти. Основними умовами форвардного контракту є: фіксація валютного курсу в момент укладення форвардної угоди; здійснення реальної передачі валюти через обумовлений проміжок часу; відсутність будь-яких попе­редніх платежів; право вільного визначення обсягів контракту.

Для здійснення форвардної угоди розраховується форвардний валютний курс, який визначається на момент укладення контракту як сума поточного курсу (spot) і форвардної маржі, що може виступати у вигляді премії або дисконту. Якщо форвардний курс вищий від поточного, то для його визначення до spot-курсу додається форвардна премія, якщо нижчий — від spot-курсу віднімається форвардний дисконт.

Отже, форвардний валютний курс outright відрізняється від поточного курсу на величину форвардної премії або форвардного дисконту. Тому винятково важливу роль для досягнення цілей банку (страхування, отримання спекулятивних прибутків) відіграє правильне визначення саме розміру форвардної маржі (премії або дисконту). Головними показниками при цьому виступають процентні ставки за фінансовими ресурсами у країнах з базовою валютою та валютою котирування.

Розмір премії (дисконту) для форвардного курсу outright на купівлю можна розрахувати за формулою

(1.1.)

де П/Д_куп - премія (дисконт) для форвардного курсу купівлі певної валюти;

СК_bid - spot-курс bid цієї валюти;

R_д.к - процентна ставка за міжбанківськими депозитами у валюті котирування;

R_кр.б - процентна ставка за міжбанківськими кредитами у базовій валюті;

N —-термін, на який розраховується валютний форвардний курс.

Форвардна маржа валютного курсу outright на продаж валюти розраховується за формулою



де СК_offer -spot-курс оffer даної валюти;

R_кр.к -процентна ставка за міжбанківськими кредитами у валюті котирування;

R_д.б - процентна ставка за міжбанківськими депозитами у базовій валюті.

Таким чином, форвардний курс outright може бути визначений:

а) на купівлю валюти:

ФК_bid = СК_bid + П (-Д);

б) на продаж валюти:

ФК_offer = СК_offer + П (-Д)

Форвардні операції swap — це угоди, що поєднують купівлю (продаж) валюти на умовах spot з одночасним продажем (купівлею) тієї ж валюти на певний період на умовах forward. Таким чином, здійснюється комбінація двох протилежних конверсійних угод на однакові суми, але з різними датами валютування.

Залежно від послідовності виконання операцій spot і forward розрізняють валютні свопи-репорт і валютні свопи-депорт.

Своп-репорт — це операція з продажу валюти на умовах spot з одночасною її купівлею на умовах forward.

Своп-депорт — це операція з купівлі валюти на умовах spot з одночасним її продажем на умовах forward.

Операція, коли купівля (продаж) валюти здійснюється на основі двох угод за форвардним курсом outright, називається forward — forward або форвардний своп.

При укладенні угоди swap дата виконання ближчої у часі операції називається датою валютування, а дата виконання віддаленішої у часі зворотної операції — датою завершення свопу.

Основні умови здійснення свопових контрактів:

— фіксація валютного курсу на майбутній період;

— забезпечення зустрічних грошових потоків. Серед головних цілей використання валютних свопів слід виділити такі:

— забезпечення фінансування довгострокових зобов'язань в іноземній валюті;

— хеджування довгострокового валютного ризику;

— заміна валюти, в якій надходять прибутки, на іншу;

— забезпечення конвертації інвестованого капіталу в іншу валюту.

Валютні ф'ючерси — це строкові операції з купівлі та продажу стандартизованої суми іноземної валюти за узгодженим курсом. Учасники ф'ючерсної угоди одержують право і зобов'язання конвертувати обумовлену стандартизовану суму пев­ної валюти в іншу валюту в установлені терміни в майбутньому за курсом, визначеним на момент укладення угоди.

Основні відмінності валютних ф'ючерсів від форвардних операцій:

— укладення ф'ючерсних угод здійснюється тільки на біржовому ринку;

— на контракти однієї серії або типу встановлюється єдина ціна;

— обсяги одного контракту (лота) є стандартизованими;

— обов'язковий попередній внесок на депозит початкової маржі фіксованого розміру за кожний укладений контракт;

— фіксація видів валют, що можуть використовуватись у ф'ючерсних угодах;

— стандартизація термінів виконання угод та вільний режим закриття позицій по угодах;

— реалізація режиму вільного біржового торгу;

— застосування непрямого котирування при визначенні ціни валютного ф'ючерсу.

Ціною валютного ф'ючерсу виступає узгоджений між учасниками ф'ючерсної угоди обмінний курс, виражений у доларах США за одиницю іншої валюти, що може бути використана згідно зі стандартним переліком валют відповідної біржі, яка здійснює торгівлю валютними ф'ючерсами. Ціна ф'ючерсного контракту залежить від поточних валютних курсів та динаміки процентних ставок за відповідними валютами і може бути розрахована за формулою



де Р_f — ціна ф'ючерсного контракту через n місяців, дол. США за 1 гривню;

СК — spot-курс, дол. США за UАН;

R_d — євродоларова річна процентна ставка, %;

R_н — річна процентна ставка на гривні, %.

Валютні опціони — це строкові угоди між продавцями та власниками опціонів, за якими власник опціону отримує право, але не зобов'язання, купити у продавця опціону або продати йому визначену суму однієї валюти в обмін на іншу за обумовленим на день обміну курсом.

Власник опціону має право вибору: здійснити реалізацію опціону або відмовитися від нього залежно від того, в якому напрямку буде змінюватися валютний курс. Продавець опціону, в свою чергу, зобов'язаний виконати валютну операцію за встановленим в опціоні курсом.

У міжнародній практиці розрізняють два види опціонів залежно від характеру здійснюваної операції:

— опціон саll;

— опціон put.

Опціон саll дає право його власнику на купівлю однієї валюти за іншу, опціон рut — право на продаж певної суми однієї валюти в обмін на іншу.

Залежно від термінів виконання розрізняють «американські» та «європейські» опціони. «Американський» опціон може бути виконаний у будь-який момент протягом всього опціонного періоду, «європейський» — тільки на дату завершення опціонного періоду.

Ціна виконання опціону залежить від поточного валютного курсу та прогнозів його динаміки.

Вартість опціону (премія) визначається продавцем та сплачується покупцем під час продажу опціону до виконання опціонного контракту, незалежно від того, чи буде він взагалі виконаний.

У разі завершення опціону визначається прибуток (збиток) від реалізації опціонного контракту у вигляді різниці між ціною виконання опціону та поточним валютним курсом мінус премія:

Е = (ПК - РВ)V - Р,

де Е — прибуток (збитки);

ПК — поточний валютний курс;

РВ — ціна виконання опціону;

V — сума опціонного контракту;

Р — вартість опціону (премія).

Головним правилом визначення доцільності реалізації опціонного контракту є зіставлення ціни виконання опціону з поточним валютним курсом на день виконання. У цьому аспекті виділяють:

1) виграшні опціони:

— опціони рut із ціною виконання, вищою за поточний валютний курс;

— опціон саll із ціною виконання, нижчою за поточний валютний курс;

2) нульові опціони:

— опціони рut і саll з однаковими ціною виконання та поточ­ним валютним курсом;

3) програшні опціони:

— опціони рut із ціною виконання, нижчою за поточний валютний курс;

— опціони саll із ціною виконання, вищою за поточний валютний курс.

У цілому основні відмінні риси валютних опціонів від звичайних форвардних контрактів такі:

— покупець (власник) опціону не зобов'язаний виконувати опціонний контракт;

— власник опціону сплачує продавцю опціону в момент придбання опціонного контракту визначену вартість опціону (премію);

— виконання опціону може бути здійснено протягом усього опціонного періоду, визначеного контрактом;

— прибутком від продажу опціону виступає його вартість, яку продавець одержує відразу після укладення опціонного контракту.