Одеська національна академія зв’язку ім. О. С. Попова

Вид материала

Документы

Содержание В свою чергу, конкурентна перевага підприємства – це відмінна риса діяльності фірми, яка забезпечує їй перевершення конкурентів Застосування методів прогнозування інвестиційної діяльності підприємтсв споживчої кооперації

Подобный материал:

• Одеська національна академія зв’язку ім. О. С. Попова грицуленко світлана іванівна, 420.89kb.
• Одеська національна академія зв’язку ім. О. С. Попова, 1683.48kb.
• Одеська національна юридична академія, 1309.1kb.
• Одеська національна юридична академія На правах рукопису Дрьоміна Наталія Вікторівна, 1537.31kb.
• Одеська національна юридична академія, 735.72kb.
• Одеська національна юридична академія, 937.51kb.
• Одеська національна юридична академія на правах рукопису Якубовська Наталія олексіївна, 758.69kb.
• Одеська національна юридична академія, 909.91kb.
• Одеська національна юридична академія на правах рукопису стрелковська юлія олександрівна, 1529.73kb.
• Одеська національна юридична академія, 1361.16kb.

В умовах нестабільної економічної ситуації підприємства шукають додаткові інструменти підвищення власної конкурентоспроможності. Ці інструменти можуть бути як зовнішнього походження, як, наприклад, сприятливе законодавче регулювання, так і внутрішнього – вдало розроблена та реалізована кадрова політика.

Конкурентоспроможність підприємства – це відносна характеристика, що виражає відмінності розвитку даної фірми від розвитку конкурентних фірм за ступенем задоволення своїми товарами потреб споживачів і за ефективністю виробничої діяльності [3]. Конкурентоспроможність фірми характеризує можливості і динаміку її пристосування до умов ринкової конкуренції.

В свою чергу, конкурентна перевага підприємства – це відмінна риса діяльності фірми, яка забезпечує їй перевершення конкурентів на цільовому ринку.

Конкурентоспроможність персоналу підприємства являє собою здатність працівників реалізовувати сукупність своїх конкурентних переваг, тобто здатність задовольняти вимогам роботодавців на основі своїх ціннісних орієнтирів та витримувати конкуренцію з іншими працівниками на аналогічних посадах. Проте таке визначення більше стосується індивідуальної конкурентоспроможності окремого працівника. Якщо ж торкнутися конкурентоспроможності персоналу підприємства як цілого колективу професіоналів, то її можна охарактеризувати як здатність задовольняти вимогам підприємств-роботодавців на основі сукупності ціннісних орієнтирів колективу працівників та витримувати конкуренцію з колективами працівників інших підприємств.

Запропоновано вдосконалити класифікацію конкурентних переваг персоналу підприємства, запропоновану В.В. Верна для аграрних підприємств [2], та доповнити її блоком колективних конкурентних переваг. Пропозиція ґрунтується на положенні, що працюючи на підприємстві кожен працівник перебуває в колективі, який в свою чергу може поділятися на менші команди. Таким чином, класифікація конкурентних переваг персоналу підприємства представлена на рисунку 1.

Локальний рівень (рівень підприємства)

Ринковий рівень






Конкурентні переваги персоналу підприємства

Рисунок 1 – Класифікація конкурентних переваг персоналу підприємства

Що стосується локального рівня (рівень підприємства), то до індивідуальних конкурентних переваг персоналу відносять: спадкові конкурентні переваги персоналу (здібності, темперамент, фізичні дані) та набуті конкурентні переваги (ціннісні орієнтири, інтелігентність і культура, професіоналізм, компетентність, рівень формування особистої мотивації, емоційність, комунікабельність тощо). Відповідно на локальному рівні до колективних конкурентних переваг персоналу відносять: мобільність колективу, організованість, безконфліктність, ефективну командну роботу.

Ринковий рівень класифікації конкурентних переваг персоналу охоплює: 1) зовнішні конкурентні переваги: конкурентоспроможність організації, в якій працює персонал; 2) особисті конкурентні переваги, які формуються на основі вимог ринку праці регіону, галузі або особливостей роботи: статеві критерії, вікові критерії, місце проживання, місце реєстрації, стаж роботи.

Для того, аби розвивати свій персонал і робити його більш конкурентоспроможним, підприємство розробляє і впроваджує кадрову політику. В свою чергу кадрова політика при її правильній розробці та ефективній реалізації стає незамінним інструментом підвищення конкурентоспроможності всього підприємства.

На думку Т.Ю. Базарова, “Кадрова політика – це складова частина стратегічно орієнтованої політики організації. Мета кадрової політики – забезпечення оптимального балансу процесів оновлення і збереження кількісного і якісного складу кадрів в його розвитку відповідно до потреб самої організації, вимог діючого законодавства, дій ринку праці” [1].

Дійсно, кадрова політика – один із головних напрямків діяльності підприємства, який охоплює розробку організаційних принципів роботи з людьми, формування й раціональне використання трудових ресурсів, забезпечення ефективного розвитку людського потенціалу працівників і підприємства в цілому. Ця сфера є одним з основних напрямів реалізації соціально-економічної політики, оскільки безпосередньо пов’язана з активізацією людського фактору, ефективністю економічних і соціальних програм.

Кадрова політика підприємства має базуватися на певних принципах, які поділяються на загальні, специфічні та приватні. Це допоможе підприємству підвищувати свою конкурентоспроможність шляхом розвитку конкурентних переваг власного персоналу.

До загальних принципів кадрової політики відносяться: системність, рівні можливості, повага до людини і її гідності, командна єдність, горизонтальне співробітництво, правова і соціальна захищеність.

Специфічні принципи кадрової політики визначають управління людським потенціалом підприємства. Серед них виділяють принципи: оптимізації людського потенціалу підприємства, формування унікального людського потенціалу, компліментарності управлінських ролей і т.д.

До приватних принципів кадрової політики відносяться принципи діяльності служб персоналу з підбору, розстановки, підготовки та перепідготовки персоналу.

Оскільки на сьогодні українські підприємства працюють в умовах нестабільної економічної ситуації, то варто звернутися до задач кадрової політики в умовах кризи [4]:

1. Формування команди адаптивних менеджерів, здатних працювати і реалізовувати програму виживання і розвитку підприємства.

2. Збереження ядра кадрового потенціалу організації, тобто менеджерів, спеціалістів і робітничого персоналу, які є цінними для підприємства.

3. Реструктуризація кадрового потенціалу підприємства в зв’язку:

• з організаційними перетвореннями в ході реструктуризації підприємства;
  
• з реалізацією інноваційних інвестиційних проектів;
  
• з диверсифікацією виробництва;
  
• з реорганізацією підприємства.
  

4. Зниження соціально-психологічної напруги в колективі.

5. Забезпечення соціального захисту і працевлаштування звільнених працівників.

Вирішення вищезазначених задач допоможе підприємству підвищити свою конкурентоспроможність.

Отже, від ефективності кадрової політики залежить успішність діяльності підприємства, підвищення його конкурентоспроможності, адже всі якісні й кількісні показники його діяльності (прибуток, збиток, продуктивність праці і т.ін.) прямо пов’язані з кадровою політикою, що проводиться підприємством.


Список літератури:

1. Базаров Т.Ю. Управление персоналом: Учебник для вузов [Текст] /Под ред. Т.Ю. Базарова, Б.Л. Еремина. – 2-е изд., перераб. и доп. – М: ЮНИТИ, 2006. –560 с.
   
2. Верна В.В. Конкурентоспособность персонала аграрных предприятий: сущность и содержание [Электронный ресурс] – Режим доступа: ссылка скрыта chem_biol/nvlnau/Ekon/2010_15/Verna.pdf
   
3. Петровська С.В., Шкода Т.Н. Використання бенчмаркінга у формуванні стратегії підвищення конкурентоспроможності підприємства. [Текст] – Проблеми системного підходу в економіці: Збірник наукових праць: Вип. 6. – К.: НАУ, 2004. – 251 с. – С. 126-131.
   
4. Сидунова Г.И. Кадровая политика в условиях кризиса: инновационный подход [Электронный ресурс] – Режим доступа: ссылка скрыта v_usloviyah_krizisa:_innovacionnyyi_podhod___sidunova_g.i..phpl
   

Яременко О.В.

Вищий навчальний заклад Укоопспілки

Полтавський університет економіки і торгівлі


ЗАСТОСУВАННЯ МЕТОДІВ ПРОГНОЗУВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМТСВ СПОЖИВЧОЇ КООПЕРАЦІЇ


Анотація. Розглянуто проблеми, щодо сучасного інвестиційного прогнозування діяльності підприємств споживчої кооперації України та здійснено їх оцінку у контексті реалій сучасної економіки. Надано ряд рекомендаційних заходів, які ґрунтуються на комплексному підході до прогнозування інвестиційного процесу, забезпечуючи перспективний розвиток інвестиційної діяльності в системі споживчої кооперації.


Констатуючи соціально-економічні реалії сьогодення, фінансові проблеми підприємств споживчої кооперації України набули значного загострення. Дефіцит інвестиційних ресурсів та спад господарської діяльності вітчизняного кооперативного сектору багато в чому пов’язаний з відсутністю адекватної інвестиційної теорії, вільної від догм, які довгий час супроводжували економічну політику в кооперативній сфері, і, як правило, не підкріплені ні теоретичними аргументами, ні практичним досвідом. Вирішення фінансово – інвестиційних проблем підприємств споживчої кооперації, а саме обсяги фінансового капіталу, які доволі обмежені та прибутковість їхньої діяльності, тісно пов’язано із широким застосуванням прогнозування наслідків інвестиційної діяльності.

Нині стабільне функціонування підприємств споживчої кооперації неможливе без прогнозування інвестиційних ресурсів, оскільки передбачає визначення основних макроекономічних пропорцій та рівня інвестиційного забезпечення і виступає як інструмент варіантної оцінки ймовірного розвитку суттєвих чинників зовнішнього і внутрішнього впливу на кількісні та якісні параметри формування і використання інвестиційного капіталу.

Прикметними рисами сучасного прогнозування, щодо формування та використання фінансового капіталу в інвестиційній діяльності є самостійність підприємств системи Укоопспілки у виборі форм і методів залучення інвестиційних ресурсів та підвищення вимог до якості прогнозу і його достовірності.

Доцільно інвестиційне прогнозування підприємств споживчої кооперації здійснювати за такими основними блоками: забезпечення вкладеним капіталом; формування прибутку та його розподіл; збалансованість фінансових потоків за формуванням і використанням інвестицій в часі та просторі; забезпечення платоспроможності і фінансової стійкості підприємства кооперативного сектора [3].

Домінуючою складовою прогнозування інвестиційної діяльності повинно бути прагнення зменшення рівня ризиків і підвищення ефективності та прибутковості інвестування підприємств споживчої кооперації. При цьому головним завданням є розв’язання трьох проблем: 1) визначення необхідного обсягу інвестиційного капіталу; 2) оптимізація джерел його формування; 3) фінансово-економічна оцінка та обґрунтування вибору альтернативних варіантів перспективної інвестиційної діяльності [4].

В практичній діяльності для здійснення прогнозів, щодо формування та використання інвестицій існує певна кількість методичних рекомендацій. Проте на зміни в макро- і мікроекономічному середовищі керівництво (пайовики) звикло реагувати вже за фактом, мінімізуючи збитки від їх впливу. Визначення прогнозних показників фахівці фінансових служб проводять переважно на підставі досягнутих можливостей із господарської діяльності та фактично сформованого портфеля замовлень [2].

Динамічність ринкової кон’юнктури постійно впливає на ступінь відхилення прогнозних розрахунків від фактичних результатів, тому підприємства споживчої кооперації повинні застосовувати комплекс методів прогнозних досліджень, як моделювання, екстраполяція, опитування експертів. Саме вони дозволяють досконало передбачити виклики сьогодення та точніше визначити прогнозні показники інвестицій, що забезпечує синхронну гармонійну координацію зусиль усіх підрозділів підприємств кооперативного сектору на виконання поставлених завдань.

До системи вимірювання прогнозування інвестиційної діяльності слід розробляти критерії, індикатори оцінки найбільш важливих показників, які мають значний вплив на ефективність і прибутковість інвестиційної діяльності кооперативного сектору: обсяг реалізації продукції, розмір виручки і прибутку, платоспроможність, рентабельність, виробничі запаси, незавершене будівництво, страхові резерви, що дозволить забезпечити обґрунтованість і синхронність прийняття інвестиційних рішень [1].

Також такі орієнтири нового ґатунку оцінки інвестиційних прогнозів доцільно розраховувати порівняльний рейтинг, який дозволяє оцінити використання потенційних можливостей кооперативного сектору, а також сприяє пошуку шляхів удосконалення їх інвестиційного механізму. При цьому перехід підприємств системи Укоопспілки на такий якісно вищий рівень інвестиційного прогнозування розширює його внутрішні фінансові можливості, стає привабливішим для кредиторів, потенційних партнерів (пайовиків) та інвесторів.

Таким чином, багатоаспектність і специфіка функціонування підприємств споживчої кооперації України зумовлюють необхідність здійснення реального якісного своєчасного інвестиційного прогнозування, щодо формування та використання фінансового капіталу в інвестиційній діяльності, яке ґрунтується на системі вимірювання. Рекомендований методологічний аналіз прогнозування наслідків інвестування в кооперативний сектор доцільний для виявлення найвагоміших чинників та ключових орієнтирів фінансової стабільності, що особливо важливо в контексті пошуку додатковий фінансових активів для їх економічного розвитку в межах кризових та глобалізаційних процесів, якого все ще потребують вітчизняні підприємства споживчої кооперації України.


Список літератури:

1. Біляєва К. Розроблення математичної моделі та структури системи прогнозування ефективності інвестицій в інноваційні проекти/ Біляєва К.// Вісник ТНТУ – 2011. – Том16. – № 1. – С. 218-224.
   
2. Казарінова Н.П. Методологія аналізу nа прогнозування інвестиційної привабливості національних суб’єктів господарювання України/ Казарінова Н.П.//Вісник Східноєвропейського університету економіки і менеджменту.-№2(8).- 2010. – С. 7- 15.
   
3. Тарасенко С.В. Організація системних розрахунків прогнозування виникнення інвестиційних ризиків в умовах глобалізації/ Тарасенко С.В / Управління розвитком. – 2011. – № 5 (102). – с.58 -63.
   
4. Турченяк О.В. Модернізація методичний підходів фінансового прогнозування формування і використання фінансового капіталу в інвестиційній діяльності підприємств автомобілебудування/ Турченяк О.В.// Інвестиції: практика та досвід. –– Вип. 3 (9). – 2010. с.109 – 115.