Одеська національна академія зв’язку ім. О. С. Попова

Вид материала

Документы

Содержание Значення методів генерації ідей в інноваційному процесі Широкосмуговий доступ як інноваційна технологія надання телекомунікаційних послуг Проблеми розвитку управлінського персоналу Інформація і комунікація в сучасному суспільстві Стратегічні напрями забезпечення продовольчої безпеки черкащини Науково-методичний підхід до планування фінансової складової інноваційного потенціалу оператора зв'язку Аналіз світового досвіду удосконалення дозвільної системи Совершенствование расчета себестоимости услуги связи L = Фгод/Нвр, (4) где L Кадрова політика як інструмент підвищення конкурентоспроможності підприємства

Подобный материал:

• Одеська національна академія зв’язку ім. О. С. Попова грицуленко світлана іванівна, 420.89kb.
• Одеська національна академія зв’язку ім. О. С. Попова, 1683.48kb.
• Одеська національна юридична академія, 1309.1kb.
• Одеська національна юридична академія На правах рукопису Дрьоміна Наталія Вікторівна, 1537.31kb.
• Одеська національна юридична академія, 735.72kb.
• Одеська національна юридична академія, 937.51kb.
• Одеська національна юридична академія на правах рукопису Якубовська Наталія олексіївна, 758.69kb.
• Одеська національна юридична академія, 909.91kb.
• Одеська національна юридична академія на правах рукопису стрелковська юлія олександрівна, 1529.73kb.
• Одеська національна юридична академія, 1361.16kb.

ЗНАЧЕННЯ МЕТОДІВ ГЕНЕРАЦІЇ ІДЕЙ В ІННОВАЦІЙНОМУ ПРОЦЕСІ


Анотація. Обґрунтовано необхідність розвитку та використання методів генерації ідей при виборі інновації.


Сьогодні жоден виробник не може постійно розраховувати на вже наявні товари і послуги. Для того, щоб втриматися на ринку і далі успішно розвиватися, необхідно постійно удосконалювати вироблену продукцію та технології виробництва, розробляти нові товари (інновації).

Розробка будь-якої інновації починається з генерації ідей, яка є постійним і систематичним пошуком можливостей створення нових товарів. Цей етап є першочерговим в інноваційному процесі. Для зародження інновації підприємство повинне аналізувати інформаційні потоки, які стимулюють виникнення новини, і виділяти ті з них, які мають найбільше значення [1].

Метою вихідного етапу розробки нових товарів є прагнення виробити як можна більшу кількість ідей. Мета наступних етапів  скоротити цю кількість, не втративши при цьому жодної з цінних ідей.

При пошуку ідей інновацій неможливо використовувати точні математичні алгоритми. У цьому процесі підприємство стикається з проблемами, що вимагають творчого підходу, оскільки краща ідея може прийти випадково й інтуїтивно.

Для пошуку ідей інновацій найбільшу ефективність мають евристичні методи, які стимулюють індивідуальну думку учасника в групових процесах пошуку. Але оскільки людині властивий суб'єктивізм, то необхідно намагатися його уникнути шляхом грамотного підбору членів експертної групи.

Так, в експертній групі мають бути присутніми представники основних суб'єктів інноваційного процесу: споживач, виробник, суспільство. Це дозволить створити такий інноваційний продукт, який відповідатиме інтересам всіх сторін. Також необхідно щоб експерти володіли такими якостями як: компетентність в даної області, індивідуальність, креативність мислення, справедливість оцінювання, здатність працювати в команді.

Розробкою методів генерації ідей займалися такі вчені як: У.Гордон, Е.Дихтль, А.Осборн, X. Хершген, О. Холмер та ін.

Існує багато методів генерації ідей інновацій, але найбільш популярними є наступні[2]:

1. “Мозковий штурм”  колективна генерація ідей, коли група людей пропонує різні ідеї, учасники групи намагаються їх розвинути, виявляючи недоліки і переваги.
   
2. “Синектика”  вибирається об'єкт і складається таблиця його аналогій. Цей метод дає можливість вирішити проблему нетрадиційними способами.
   
3. “Морфологічний аналіз”  досліджуваний об'єкт розбивається на частини, з яких відбираються найзначиміші характеристики. Дозволяє розширити зону пошуку рішень.
   
4. “Шість капелюхів”  по черзі надіваються шість капелюхів різного кольору. У білій перевіряються цифри і факти, в чорній – негативні риси, в жовтій – аналізуються позитивні моменти, в зеленій – відбувається генерація ідей, в червоній – дозволяються активні емоційні реакції, в синій – підводяться підсумки генерації ідей інновації.
   
5. “Дельфі”  багаторівнева процедура індивідуального анкетування, яка дозволяє виявити найбільш значимі варіанти ідей.
   

За даними консалтингових фірм, для одного успішного інноваційного продукту в середньому необхідно 58 різноманітних інноваційних ідей. При цьому необхідно розглянути не менше 300 різних варіантів і пропозицій.

На цей етап інноваційного процесу припадає найбільший ризик. І це цілком зрозуміло, оскільки саме тут найбільший вплив елементів невизначеності. Понад 65% комерційних невдач нових товарів спричинені невдалим вибором на етапі генерації і відбору ідей.

Як зазначено в [3], основною проблемою при генеруванні інновацій є відхід від традиційних способів пошуку нових ідей, розгляд проблеми з іншого боку. Із-за стереотипності мислення безліч ідей можуть відкидатися як неадекватні. Але саме вони можуть бути майбутніми інноваціями.

Даний напрям дослідження є актуальним для всіх галузей економіки, в тому числі і для галузі зв'язку. Оскільки сьогодні спостерігається бурхливий розвиток телекомунікацій і кожен день втілюються в життя інноваційні ідеї, потрібно приділити достатню увагу проблемі комплексного використання методів генерації ідей. Використання якого-небудь одного методу може не привести до здобуття оптимального результату. Тому необхідно застосовувати їх комбінацію, що дозволить підприємству формувати велику кількість альтернативних варіантів інновації.

Зі всього вище сказаного можна зробити висновок, що однією з найважливіших і відповідальніших стадій інноваційного процесу є стадія генерації ідей, оскільки невірно вибраний варіант інноваційної ідеї може привести до банкротства навіть великих “акул бізнесу”.


Список літератури:

1. Ілляшенко С.М. Управління інноваційним розвитком: проблеми, концепції, методи: [навчальній посібник]/Ілляшенко С.М. – Сумі: ВТД „Університетська книга”, 2003. – 278с.
   
2. Методи генерації ідей для бізнесу: [електронний ресурс].Режим доступу: ссылка скрыта
   
3. Методи генерування ідей: [електронний ресурс].Режим доступу: ссылка скрыта
   

Станкевич І.В., Ціомашко Ю.С.

Одеська національна академія зв’язку ім. О.С. Попова


ШИРОКОСМУГОВИЙ ДОСТУП ЯК ІННОВАЦІЙНА ТЕХНОЛОГІЯ НАДАННЯ ТЕЛЕКОМУНІКАЦІЙНИХ ПОСЛУГ


Анотація. Проаналізовано доцільність та необхідність впровадження широкосмугового доступу як інноваційної технології надання телекомунікаційних послуг зв'язку, що забезпечить користувачів якісно новим рівнем доступу до різноманітних веб-серверів, контенту й програмного забезпечення.


Телекомунікації сьогодні є однією з ключових галузей світової економіки, що вносять значний вклад в зростання ВВП і визначають рівень конкурентоспроможності країни. Сучасна зовнішня середа телекомунікаційних операторів стає дедалі непередбаченою та швидко змінюється, привертаючи все більшу увагу до інновативності компаній. Оператор зв’язку повинен чітко і адекватно реагувати на найменші зміни на ринку телекомунікацій шляхом впровадження нової або удосконалення існуючої технології, впровадження нових послуг в залежності від потреб користувачів, реструктуризації та удосконалення системи внутрішнього управління.

Проблемами розвитку телекомунікаційного ринку протягом останніх років займалися багато вітчизняних науковців, а саме: А.М.Богатирьов, В.М.Гранатуров, В.М.Орлов, Н.Ю.Потапова-Сінько, Н.П.Резнікова та ін., праці яких спрямовані на обґрунтування економічних засад інноваційного розвитку даного ринку. Праці В.О.Балашова, А.Г.Лашко, П.М.Однорога, Ю.О.Парфьонова вирішують питання, спрямовані на реалізацію технологічних засад впровадження нових технологій розвитку телекомунікаційних операторів України та світу, зокрема широкосмугового доступу (надалі – ШСД). Питянням розвитку послуг мережі Інтернет та переходу за їх допомогою до інформаційного суспільства присвячені праці дослідників Д.Белла, О.В.Волокітіна, П.П.Воробієнка, А.К.Голубєва, Д.Еймора, М.Кастельса, В.М.Орлова, Дж.Сороса, Е.Тофлера та ін.

Збільшення значення телекомунікацій у світовій та національних економіках добре відстежується при аналізі динаміки частки телекомунікаційних послуг у ВВП. Як зазначає автор [1], структура доходів від телекомунікаційних послуг в Україні зазнала змін, у цілому відповідних до світових тенденцій. Значну частку доходів складає мобільний зв'язок не тільки місцевих розмов, але й міжнародних і міжміських комунікацій, а також послуг передачі даних та доступу в Інтернет. Виконаний аналіз [2] показав, що в найближчій перспективі стан та динаміка ринку телекомунікаційних послуг значною мірою будуть залежати від стану справ у секторі мобільного зв'язку, тому що саме в цьому секторі протягом обмеженого періоду відбувається динамічне впровадження інновацій. Але ринок послуг стандарту GSM практично досяг насичення. Сьогодні усе в більшій мірі як інноваційна технологія в наданні телекомунікаційних послуг зв’язку використовується технологія широкосмугового доступу на основі волоконно-оптичних кабелів (FTTx), що стають невід'ємною частиною інфраструктури світового інформаційного співтовариства. Очікується, що найінтенсивніше зростання доходів галузі буде відбуватися за рахунок розвитку нових послуг зв'язку, переважно передачі даних. Нові для українського ринку технології, такі як FTTx, WiМАХ, LTE та Wi-Fi, будуть нарощувати свою популярність. ШСД як інноваційна технологія оператора телекомунікацій забезпечує користувачів якісно новим рівнем доступу до різноманітних веб-сервісів, контенту й програмного забезпечення.

Необхідність впровадження широкосмугового доступу також підтверджується положеннями концепції розвитку телекомунікацій в Україні в редакції від 27.12.2008р. [3], а саме:

• створення сучасних широкосмугових мультисервісних транспортних мереж на базі єдиних протоколів, сумісних з Інтернет-протоколами;
  
• розвиток широкосмугового абонентського доступу з використанням перспективних технологічних рішень, зокрема волоконно-оптичних ліній, технологій пасивної оптичної мережі, радіотехнологій доступу, технологій надширокосмугового радіодоступу.
  

Огляд літератури та останніх публікацій за даною тематикою дозволяє дійти наступних висновків, які свідчать про необхідність та доцільність впровадження ШСД, а саме:

• Україна має значний науково-технічний потенціал та відслідковує основні напрями та тенденції розвинених ринків, але ще значно відстає в питаннях впровадження інноваційних технологій, управління науково-технологічним розвитком, залучення кваліфікованого кадрового ресурсу та інтелектуального капіталу;
  
• впровадження широкосмугового доступу необхідно розглядати як умову інтеграції України у світовий інформаційний простір і розбудови інформаційного суспільства;
  
• значну увагу необхідно приділити розвитку всіх елементів телекомунікаційної інфраструктури українського сегмента Інтернет, що сприятиме розширенню номенклатури послуг та зниженню їх вартості у різних регіонах України;
  
• одним з інноваційних напрямків розвитку телекомунікаційного оператора є розвиток мереж доступу на базі технологій xDSL як найбільш доступної на основі існуючої телефонної мережі, PON як перспективних пасивних оптичних мереж доступу, Wi-Fi,
  
• необхідно оптимізувати за вартісними і функціональними характеристиками телекомунікаційну інфраструктуру сегмента Інтернет, знизити вартість міжмережних з'єднань та доступу до транзитних мереж, стимулювати розвиток телекомунікаційних мереж на базі підприємств, організацій та житлово-комунальних об'єктів;
  
• подальші дослідження повинні бути спрямовані на визначення та обґрунтування методів оцінки ефективності впровадження інноваційних технологій телекомунікаційних послуг.
  

Список літератури:

1. Пригода В.М. Розвиток перспективних телекомунікаційних технологій і послуг в Україні за умов глобалізації / В.М.Пригода // Зв'язок. – 2010. – №3. – С. 2-5.
   
2. Воробієнко С.П. Визначення інноваційної складової конкурентоспроможності телекомунікаційних послуг / С.П.Воробієнко // Вісник Хмельницького національного університету. – 2009. – №6. – С. 20-23.
   
3. Розпорядження КМУ “Концепція розвитку телекомунікацій в Україні” згідно №1612-р від 27.12.2008: [Електронний ресурс]. – Режим доступу: ссылка скрыта
   

Столярська К.М.

Одеська національна академія зв’язку ім. О.С. Попова


ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ УПРАВЛІНСЬКОГО ПЕРСОНАЛУ

ОПЕРАТОРА ЗВ’ЯЗКУ


Анотація. У тезах викладено сутність людського капіталу, визначено основні проблеми розвитку управлінського персоналу оператора зв’язку, а також надано рекомендації щодо вирішення зазначених проблем


Основним елементом будь-яких соціальних систем є люди, їхній розвиток. Сучасний розвиток економіки визначається рівнем науково-технічного прогресу. Головну роль при цьому відіграє ефективне використання рідкісних природних факторів нематеріального характеру, таких як: знання, уміння, освіта, професійна кваліфікація персоналу; створення, використання інтелектуальних ресурсів; створення внутрішньо фірмового середовища інноваційної сприйнятливості, які визначають рівень та ступінь використання інтелектуального капіталу. Основними методами приросту інтелектуального капіталу особистості є підвищення рівня освіти та кваліфікаційно-професійна підготовка [1,2]. Паралельно з набуттям знань та поширенням світогляду людина змінює цілі, до яких вона прагне, разом з методами їх досягнень. В наш час використання високих технологій вимагає оновлення знань більшості фахівців один раз на 2-3 роки.

Людський капітал – це спроможність пропонувати неочевидні рішення, він джерело оновлення й прогресу, втілений в працівниках компанії у вигляді їхнього досвіду, знань, навичок, здібностей до нововведень, а також до загальної культури, внутрішнім цінностям фірми. Головне призначення людського капіталу – створення й розповсюдження інновацій (продукту, технології, системи або структури управління), людський капітал створюється та проявляє себе в ситуаціях, коли більша частина часу й здібностей працівників йде на досягнення новизни [2]. Людський капітал фірми нарощується двома методами: компанія використовує максимальний обсяг знань своїх працівників; максимальна кількість співробітників володіє знаннями, здатними принести користь компанії.

Для того, щоб мати ринкові переваги, інтелектуальна компанія повинна володіти банком знань. Вартість знань інтелектуальної компанії може перевищувати вартість її фінансового капіталу, а прихильники інформаційної економіки стверджують, що вона не тільки може, а і повинна перевищувати цю вартість. В базу знань компанії зараховуються досвід, знання й навички співробітників. Існує два способи нарощування інтелектуального капіталу: інтенсивний та екстенсивний. До екстенсивного належить покупка ліцензій, патентів тощо. А до інтенсивного – ефективне використання людських ресурсів, тобто залучення до підприємства нових працівників та навчання й підвищення кваліфікації вже працюючих, завдяки яким створюються й розробляються нові проекти, патенти, ліцензії. Отже, інтелектуальний капітал є однією та найбільш ефективною з конкурентоспроможних характеристик компанії, яка задає темп і характер оновлення технології виробництва, забезпечуючи його високоефективну господарську діяльність.

При здійсненні розвитку управлінського персоналу оператора зв’язку розрізняють два типи професійного навчання: загальну освіту, яка сприяє підвищенню продуктивності праці однаковою мірою на багатьох підприємствах, і спеціальне навчання, яке сприяє підвищенню продуктивності праці лише на конкретному підприємстві.

За інших рівних умов підприємству, щоб утримати ним же навченого працівника, доведеться виплачувати після навчання вищу заробітну плату, відповідно воно не буде зацікавленим вкладати кошти в загальну професійну освіту. Через це підприємства, зокрема оператори зв’язку в Україні або відмовляються від загальної професійної підготовки, або укладають договори з тими працівниками, хто навчається, щодо часткового покриття витрат на своє навчання, встановлюючи період відпрацювання на підприємстві після закінчення цього навчання, або ж з покриттям всієї вартості навчання у разі звільнення за власним бажанням. Винятками будуть випадки, коли компанія може не ризикуючи проводити загальне навчання для працівників, які зацікавлені в тривалому перебуванні у цій компанії завдяки можливості отримувати вищу пенсію або мати перспективи службового просування.

Спеціальна підготовка пов'язана зі специфікою конкретної компанії, тому вона не впливає на зростання вартості навченого працівника в інших компаніях. Отже, в інших компаніях працівник не може розраховувати на більшу заробітну плату. Оскільки компанія намагається утримати тих працівників, які пройшли навчання, то і після спеціального навчання вона підвищить працівникові заробітну плату, але не настільки, наскільки зросте його вартість. Таким чином, і оператор зв’язку, і працівник виграють від спеціальної професійної підготовки, і тоді працівник не матиме підстав шукати інше місце роботи, бо в інших фірмах його спеціальна освіта не знадобиться і він отримає меншу зарплату.

Підвищення кваліфікації управлінського персоналу, нарощення людського капіталу нерозривно пов'язане з навчанням, яке можна визначити як процеси, що приводять до змін в одному чи кількох напрямах, як-от: знання, навички, ставлення до праці та інші особисті компетенції [3]. Однак є деякі форми навчання, результати яких не виявляються одразу і безпосередньо в людській трудовій поведінці, проте створюють прихований потенціал для подальших змін цієї поведінки.

Основу концепції управління людськими ресурсами компанії нині становить особистість працівника, роль якого постійно зростає, знання його мотиваційних установок. Відбувається переорієнтація системи адрового менеджменту на індивідуальну роботу з персоналом, із колективних цінностей – на індивідуалістичні. Розглядаючи питання розвитку управлінського персоналу, можна стверджувати, що людина в компанії (виробничій системі) виконує роль керівника (суб'єкта управління) і виконавця (об'єкта управління) [4]. Працівники компанії виступають об'єктом управління, оскільки вони є продуктивною силою, головною складовою частиною будь-якого виробничого процесу. Тому планування, формування, розподіл, перерозподіл і раціональне використання людських ресурсів на виробництві складає основу менеджменту персоналу і з цієї точки зору розглядається аналогічно до управління матеріально-речовими елементами виробництва. Разом з тим персонал – це, насамперед, люди, які характеризуються складним комплексом індивідуальних якостей, серед яких соціально-психологічні відіграють основну роль. Здатність персоналу одночасно виступати об'єктом і суб'єктом управлінь – головна специфічна особливість менеджменту персоналу.

Ефективна робота компанії в умовах постійно зростаючої конкуренції неможлива без підвищення ефективності роботи на всіх рівнях управління. Головною перешкодою, яка заважає досягненню більш високих робочих результатів, є не тільки недостатній рівень професійної підготовки персоналу, але також й застарілі підходи до управління. Ці перешкоди можна подолати лише при умові розробки та практичній реалізації нової політики у сфері розвитку персоналу та внутрішньо фірмового навчання. Неможливо приступати до побудови системи внутрішньо фірмового навчання, якщо попередньо не визначені потреби працівників організації в навчанні та розвитку. В рішенні цього завдання повинні брати участь не тільки представники кадрової служби, але й керівники усіх рівнів.

Для того, щоб вище керівництво готове було розглядати розвиток персоналу у кількості провідних пріоритетів, навчання повинно бути корисним як для всієї організації, так і для окремих її працівників. Відношення вищого керівництва до навчання персоналу у значній мірі пов'язане з розумінням того, які вигоди отримує в результаті компанія і які витрати вона несе при навчанні різних категорій працівників. Вигоди, які отримує компанія в результаті навчання персоналу: навчання працівників дозволяє компанії більш успішно вирішувати проблеми, пов'язані з новими напрямами діяльності та підтримувати необхідний рівень конкурентоспроможності; підвищення здатності персоналу адаптуватися до змін соціально-економічних умов та вимог ринку. В такий спосіб організація підвищує цінність людських ресурсів, які знаходяться в її розпорядженні, підвищується прихильність персоналу до своєї організації, знижується плинність кадрів.

З метою визначення потреби в навчанні і плануванні освіти доцільно:

• використовувати результати оцінки персоналу, виявлення працівників, яким притаманні високі інтелектуальні та емоційні якості, розвинена внутрішня мотивація та позитивна самооцінка (саме вони складатимуть кадровий резерв компанії), виявлення компетенцій які потрібно розвивати);
  
• аналізувати план технічного відновлення, стратегічні плани діяльності компанії;
  
• оцінювати специфіку загальних програм підготовки, яку проходять студенти вузів, які вступають на роботу до організації, діагностувати середній рівень підготовленості нових співробітників.
  

Більшу увагу треба приділяти персоналу категорії керівників, адже від нього безпосередньо залежить ефективність роботи всієї компанії. Потреба у навчанні керівників на сьогоднішній день особливо загострилася. Керівники – це найбільш цінний ресурс будь-якої компанії. Неможливо досягти високої ефективності в роботі компанії без керівників, які володіють сучасними знаннями та навичками успішного рішення управлінських задач. Якщо помилки рядового працівника найчастіше можна виправити або чимось компенсувати, то помилки керівників іноді бувають роковими для їх компанії.

Специфіка навчання керівників визначається структурою і змістом їх професійної діяльності. Серед найважливіших цілей навчання керівників, можна виділити наступні:

• надати керівникам знання, необхідні для успішного рішення поставлених перед ними задач;
  
• навчання особистісним компетенціям, необхідними для ефективного керівництва, які сприятимуть успішному досягненню цілей компанії;
  
• допомогти керівникам краще зрозуміти та систематизувати вже існуючий досвід;
  
• надати можливість творчо переосмислити свою повсякденну роботу, стимулювати потребу в її покращенні;
  
• закласти основу для подальшого підвищення кваліфікації.
  

Досягнення цих цілей потребує максимально повного обліку тих особливостей, з якими пов'язане навчання управлінського персоналу. Потрібні індивідуальні плани по внутрішньо фірмовому навчанню, які будуть засновані на вимогах, які висуває компанія. Для цього потрібно знати характеристики і якості людей, яких ми повинні бачити на певних посадах, особливо на посадах керівників. Досягнення основних показників діяльності у певному напрямку неможливе без розвитку особистісних компетенцій, які мають переважне значення саме для визначеного напрямку діяльності.


Список літератури:

1. Друкер П. Эффективное управление. Экономические задачи и оптимальные решения. М.: 1998, с.143
   
2. Близнюк В., Власенко Т. Людський капітал України як фактор економічного зростання // Україна: аспекти праці. – 2003. – № 6 – с. 20.
   
3. Грішнова О., Тертична Л. Економічна природа і значення категорії людський капітал // Україна: аспекти праці. – 2003. – № 7 – с. 33.
   
4. Комаров И. Интеллектуальный капитал /И. Комаров // Персонал. – 2000. – № 5. – С. 54–62.
   
5. Крушельницька О.В., Мельничук Д.П. Управління персоналом: Навчальний посібник. – К., “Кондор”, 2003.
   
6. Використані сайти: ссылка скрыта, ссылка скрыта, www.proit.com.ua, onat.edu.ua.
   

Стрельчук Є.М., Ткачук Я.В.

Одеська національна академія зв 'язку ім. О.С. Попова




ІНФОРМАЦІЯ І КОМУНІКАЦІЯ В СУЧАСНОМУ СУСПІЛЬСТВІ


Анотація. Проаналізовано доцільність інформації і комунікацій в сучасному суспільстві як важливий чинник його існування. Окреслені сфери і функції паблік рілейиінз (ПР), та широкий комунікативний спектр його використання.


На початку XXI ст. стало очевидним, що інтелектуальний потенціал людства, кожної країни і нації значною мірою визначається їх інформаційними можливостями. Місце і роль будь-якої держави в світовій спільноті передусім пов'язані з її спроможністю виробляти, споживати і застосовувати нові знання й технології. Ці процеси безпосередньо залежить від чотирьох складових: науки, освіти, виробництва та бізнесу, спільним інструментом яких є інформаційні й комунікаційні технології.

Комунікація – важливий чинник існування суспільства загалом. Рух інформації забезпечує утворення, функціонування і нормальний розвиток будь-якого суспільства. Тому питання організування процесів спілкування, комунікативних процесі є надзвичайно важливим для будь-якої держави, яка здобула незалежність лише на початку 90-х років XX ст.., зацікавлена у динамічному розвитку власної інформаційної інфраструктури, удосконаленні наявних засобів комунікації.

Однією з найбільш “комунікативно містких” сучасних сфер застосування теорії і практики комунікації є паблік рілейшнз (ПР) – тип комунікативної практики, спрямованої на встановлення взаєморозуміння і доброзичливих, довірливих стосунків між найрізноманітнішими суб'єктами суспільного життя будь-якої держави: окремими людьми, групами, партіями, організаціями, підприємствами, корпораціями, суспільством загалом. Український теоретик комунікацій Георгій Почепцов називає такі її сфери використання: корпоративна комунікація, менеджмент проблем, пабліситі продукти, відносини з інвесторами, фінансові комунікації, лобіювання, суспільні відносини, відносини з мас-медіа, комунальні проблеми, менеджмент кризи, менеджмент подій, спонсорування, різноманітні послуги.

Окреслені сфери і функції ПР засвідчують широкий комунікативний спектр його використання. Саме цим зумовлена гостра потреба в сучасній Україні у фахівцях сфери ПР (менеджер ПР), а також багатьох нових професіях, тісно пов'язаних з ПР, зокрема іміджмейкер, спіндоктор, конфліктолог, переговірник, кризисник, спічрайтер, прес-секретар, фахівець зі слухів, рекламіст, психотерапевт та ін.

У зв'язку з бурхливим розвитком ринкових відносин сформувалась нова сфера прикладних досліджень – теорія й практика бізнес-комунікації, або ділового спілкування. Останніми роками активно проводять дослідження у сфері політичної комунікації, або політичного дискурсу. Велика кількість партій і політичних організацій стала причиною виникнення безлічі дискурсів (текстів), які створюються членами цих партій та організацій; актуальною стає проблема орієнтації людей у комунікативному політичному просторі.

Сучасне суспільство стає надзвичайно залежним від комунікації. За прогнозами провідних теоретиків комунікації, роль спілкування, руху інформації в сучасному суспільстві з часом буде лише посилюватись. Тому з'явилася нагальна потреба глибокого розуміння сутності й механізмів спілкування, комунікації загалом і насамперед комунікації з використанням засобів живої природної мови. Саме ці проблеми розглядає сучасний комунікативний менеджмент в сучасному суспільстві.


Список літератури:

1. Г. Г. Почепцов. Коммуникативные технологи двадцятого века М.: Рефи-бук; Ваклер,2002.
   
2. І. Ю. Слісаренко. Паблік рілейшнз. – К., 2001
   
3. М. Ю. Федосюк. Неявные способы передачи информации в тексте. М, 1988
   

Тернавська І.Б.

Уманський національний університет садівництва


СТРАТЕГІЧНІ НАПРЯМИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРОДОВОЛЬЧОЇ БЕЗПЕКИ ЧЕРКАЩИНИ


Анотація. Аргументовано доцільність розробки і реалізації регіональної стратегії продовольчої безпеки. Обґрунтовано основні заходи забезпечення продовольчої безпеки Черкаській області.


Продовольча безпека як багаторівнева системна категорія характеризує економічні відносини на різних рівнях людської спільноти: глобальному, національному, на рівні регіону, соціальних груп, сімей та окремої особи. Особливе місце в цій системі займає регіональна продовольча безпека, яка набирає рис суспільного блага і вимагає державної підтримки в ринкових умовах.

Економічну суть продовольчої забезпеченості регіону можна розглядати як територіально-виробничу структуру з виробництва та переробки сільськогосподарської продукції з властивою регіону спеціалізацією в міжрегіональному поділі праці, із стабільними, стійкими, високорозвинутими, внутрішньорегіональними виробничими, організаційними, технічними й економічними зв’язками, що забезпечують нарощування обсягів виробництва продовольства; спрямовану на стабілізацію постачання населення регіону продуктами харчування та досягнення раціонального споживання.

Результати комплексної оцінки сучасного стану продовольчої безпеки Черкаської області виявили ряд проблем на шляху її забезпечення. Основними з них є: формування урожайності сільськогосподарських культур за рахунок переважно природної родючості ґрунтів, що значно виснажує їх, нестабільність в отриманні сільськогосподарської продукції протягом тривалого періоду, інтенсивне скорочення поголів’я худоби, деформація у структурі виробництва, зниження якості тваринницької продукції, недосконалість організаційно-економічних механізмів управління галуззю, зниження рівня життя основних виробників сільськогосподарської продукції – селян. Такі явища в поєднанні з невисокою інвестиційною активністю щодо аграрного сектору зумовлюють неможливість реалізації в повному обсязі можливостей регіону, який знаходиться в центральній частині України та має значний потенціал для виробництва і реалізації сільськогосподарської продукції.

Тому вважаємо, що забезпечення продовольчої безпеки має стати стратегічним завданням для регіону. Черкаській області необхідна науково обґрунтована й всебічно опрацьована Стратегія продовольчої безпеки на перспективу. Ключовим аспектом такої Стратегії, слід вважати досягнення незалежного рівня продовольчого забезпечення і раціональних норм споживання основних продуктів харчування пересічним жителем області. Стратегія продовольчої безпеки має органічно вписуватись у модель соціально-економічного розвитку області і реалізовуватися в рамках Стратегії розвитку області до 2015 року .

Нормативно-правовою базою розробки Стратегії має бути Конституція України, Закони України „Про місцеве самоврядування в Україні”, “Про місцеві державні адміністрації”, „Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України”, „Про стимулювання розвитку регіонів”, постанова Кабінету Міністрів України від 21.07.2007 № 1001 „Про затвердження Державної стратегії регіонального розвитку на період до 2015 року” та інші відповідні акти Президента України, Кабінету Міністрів України.

Необхідною умовою розробки дієвої стратегії та ефективного механізму її впровадження є гармонізація взаємовідносин на загальнодержавному та регіональному рівнях. Механізмом оптимального взаємовигідного партнерства центру та регіону та стимулювання регіонального розвитку визначено укладання відповідної Угоди між Кабінетом Міністрів України та обласними радами на основі розроблених регіональних стратегій розвитку.

Головна мета розробки та реалізації Стратегії – це посилення продовольчої безпеки області. Виходячи з поставленої мети випливають основні завдання та заходи на найближчу перспективу:

• досягнення рівня виробництва основних сільськогосподарських продуктів і переробки їх на підприємствах харчової промисловості, що задовольняв би потреби населення у всіх основних продуктах харчування за рекомендованими нормами споживання;
  
• забезпечення формування регіональних та державних ресурсів зерна, здійснення державної інтервенції сільськогосподарської продукції;
  
• формування оптимальної цінової політики;
  
• сприяння розвитку інфраструктури аграрного ринку;
  
• державне регулювання аграрного ринку;
  
• продовження акредитації державних лабораторій та сприяння у підготовці підприємств агропромислового комплексу до сертифікації продукції згідно з міжнародними вимогами.
  

Одним із основних завдань продовольчої безпеки області, є досягнення рівня виробництва основних сільськогосподарських продуктів і переробки їх на підприємствах харчової промисловості в обсягах, які задовольнятимуть потреби населення згідно рекомендованих норм споживання. Обгрунтування необхідних об’ємів виробництва продовольства (сільськогосподарської продукції і продуктів її переробки) повинно здійснюватися з урахуванням економічного обґрунтування параметрів розвитку і розміщення галузевого виробництва, балансових взаємозв’язків з внутрішньорегіональними і загальнодержавними потребами в продовольстві та сировині.

Пріоритетне місце в Стратегії продовольчої безпеки області має відводитись питанням економічної доступності продовольства – збільшенню грошових доходів та заробітної плати населення. Основні завдання та заходи збільшення грошових доходів та заробітної плати:

• забезпечення зростання рівня середньої заробітної плати відповідно до темпів зростання рівня інфляції;
  
• зменшення диференціації оплати праці за видами економічної діяльності та територіальним розподілом, шляхом забезпечення ефективного виробництва і досягнення на цій основі стабільних темпів росту рівня оплати праці;
  
• забезпечення дотримання державних мінімальних гарантій в оплаті праці всіма суб’єктами господарювання, шляхом дієвого контролю за своєчасним їх запровадженням, притягнення до відповідальності керівників-правопорушників;
  
• забезпечення захисту прав працівників на своєчасне отримання заробітної плати в повному обсязі;
  
• реалізація заходів щодо погашення заборгованості із виплати заробітної плати підприємствами, установами та організаціями усіх форм власності.
  

Важливим моментом Стратегії є орієнтація її не тільки на соціально-економічний, а й на екологічний аспект. Відповідно Стратегія продовольчої безпеки має передбачати розв’язання наступних екологічних завдань:

• підвищення рівня ресурсо-екологічної безпеки функціонування АПК і забезпечення виробництва екологічно чистих продуктів харчування;
  
• організація системи контролю за якістю продукції по всьому технологічному ланцюгу;
  
• розширення можливостей випробувальної бази ДП „Черкасистандартметрологія” для більш об’єктивної оцінки показників якості сільськогосподарської продукції та продукції харчової промисловості;
  
• збільшення кількості перевірок якості продуктів харчування на 20-25%.
  

При розробці довгострокової Стратегії продовольчої безпеки, особливу увагу необхідно приділити подоланню соціального занепаду і забезпеченню комплексного соціально-економічного розвитку сільських територій, а саме:

• створення умов для досягнення стійкої позитивної динаміки зростання доходів населення;
  
• підвищення рівня основних соціальних стандартів і гарантій;
  
• сприяння повній та продуктивній зайнятості;
  
• кардинальне реформування системи надання соціальних пільг.
  

Розробка та реалізація Стратегії продовольчої безпеки Черкаської області, сприятиме зосередженню зусиль регіональної влади на найбільш перспективних для даного регіону напрямках розвитку, й одночасно забезпечить вирішення цілого спектру проблем, що стоять на шляху її гарантування. Крім того, науково обґрунтована Стратегія дозволить використати обмежені ресурси найбільш ефективним способом з урахуванням змін зовнішнього та внутрішнього середовища.


Уманський І.І.

Одеська національна академія зв’язку ім. О.С. Попова


НАУКОВО-МЕТОДИЧНИЙ ПІДХІД ДО ПЛАНУВАННЯ ФІНАНСОВОЇ СКЛАДОВОЇ ІННОВАЦІЙНОГО ПОТЕНЦІАЛУ ОПЕРАТОРА ЗВ'ЯЗКУ


Анотація. В доповіді наведено результати напрацювань автора щодо визначення основних положень до планування фінансової складової інноваційного потенціалу оператора зв'язку.


Масштаби реалізації інноваційного потенціалу оператора зв'язку як основи забезпечення його конкурентних переваг значною мірою залежать від фінансової складової його формування. При цьому практичні потреби підприємств щодо отримання методичного забезпечення прийняття управлінських рішень при обґрунтуванні питань фінансування інноваційної діяльності вимагають проведення подальших досліджень у цьому напрямку.

В сучасних умовах обсяги вільних фінансових ресурсів суттєво обмежені. Це обумовлено, з одного боку, недостатністю пропозиції вільних фінансових ресурсів на ринку, з іншого, викликано погіршенням фінансових результатів діяльності та зменшенням обсягів власних фінансових коштів підприємств. За таких обставин важливого значення набувають питання визначення майбутніх, можливих обсягів фінансування інноваційної діяльності оператора зв'язку як складової формування його інноваційного потенціалу, оскільки в боротьбі за споживача оператори постійно прагнуть розширити номенклатуру послуг та підвищити їх якість. Уведення нових послуг ґрунтується як на технологічних, так і на маркетингових новаціях, які потребують значних обсягів через фондомісткий та наукоємний характер виробничого процесу, й як правило, вимагають додаткового зовнішнього фінансування.

Обсяги фінансування інноваційної діяльності пов'язані з комплексом об'єктивно взаємопов'язаних показників, які характеризують результати діяльності оператора зв'язку, фінансовий стан, активність і масштабність підприємства в інвестуванні. Інформація за перерахованими вище показниками (за винятком обсягів фінансування інноваційної діяльності) міститься у фінансовій звітності підприємства. Тому визначення майбутніх можливих обсягів фінансової складової інноваційного потенціалу оператора зв'язку необхідно базувати на плануванні його фінансової звітності, що відбиває результати діяльності (звіт про прибутки та збитки) і балансу, як основи визначення фінансового стану підприємства. Це надасть можливість визначити в майбутньому періоді достатність власних фінансових ресурсів на інноваційну діяльність оператора зв'язку, і як наслідок, необхідний та можливий (виходячи з фінансового стану) обсяг кредитування для забезпечення розвитку та формування міцного інноваційного потенціалу.

Виходячи з вищезазначеного, в доповіді представлено результати досліджень автора щодо обґрунтування науково-методичного підходу до планування фінансової складової інноваційного потенціалу оператора зв'язку, що базується на чіткий послідовності логічно взаємопов’язаних положень щодо:

• вибору методу планування фінансової звітності та моделі його застосування;
  
• визначення планових результуючих показників фінансової звітності оператора зв'язку;
  
• обґрунтування базового показника планування обсягів фінансування інноваційної діяльності – коефіцієнту, що відображає зв'язок між розміром активів оператора зв'язку та обсягами фінансування інноваційної діяльності;
  
• визначення планового розміру коефіцієнту співвідношення обсягами фінансування інноваційної діяльності та активами оператора зв'язку;
  
• визначення планового розміру обсягів фінансування інноваційної діяльності оператора зв'язку;
  
• експертної оцінки досяжності отриманих результатів.
  

Запровадження наведеного підходу до планування фінансової складової інноваційного потенціалу оператора зв’язку дозволить на практиці визначати майбутні можливості підприємства з фінансування його інноваційної діяльності з метою формування ефективного потенціалу максимально можливого рівня.


Список літератури:

1. Брейлі Р. Принципи корпоративних фінансів / Р. Брейлі, С. Майєрс: перекл. з англ. – М.: ЗАТ “Олімп-Бізнес”, 1997. – 1120 с.
   
2. Ван Хорн Дж. К. Основы управления финансами: перев. с англ., гл.ред.серии Я.В. Соколов. – М.: Финансы и статистика, 2003. – 800 с.
   
3. Гаврилова А.Н. Финансы организаций (предприяий): [учебник] / А.Н.Гаврилова, А.А. Попов. – [3-е изд. перераб. и доп.]. – М.: КНОРУС, 2007. – 608 с.
   

Філон М.М.

Одеська національна академія зв’язку ім. О.С. Попова


АНАЛІЗ СВІТОВОГО ДОСВІДУ УДОСКОНАЛЕННЯ ДОЗВІЛЬНОЇ СИСТЕМИ


Анотація. Проаналізовано основні тенденції зі спрощення ліцензійних умов у країнах світу та переваги від впровадження дозвільної системи організації підприємницької діяльності.


Нормативна правова база, що регулює підприємницьку діяльність, будується на основі законодавчо визначених форм регулювання, включаючи видачу дозвільних документів.

Діяльність суб’ктів підприємництва у сфері телекомунікацій здійснюється за умови включення їх до реєстру операторів, провайдерів телекомунікацій, а у певних випадках також з умовою отримання відповідних ліцензій і дозволів [1].

Внесення суб’єкта господарювання до реєстру є необхідним кроком для здійснення більшості видів діяльності з надання послуг зв’язку, а саме:

• надання послуг фіксованого місцевого/міжміського/міжнародного телефонного зв'язку з правом технічного обслуговування та експлуатації телекомунікаційних мереж та надання в користування каналів електрозв'язку;
  
• надання послуг фіксованого місцевого телефонного зв'язку з використанням безпроводового доступу з правом технічного обслуговування та експлуатації телекомунікаційних мереж та надання в користування каналів електрозв'язку;
  
• надання послуг рухомого (мобільного) телефонного зв'язку з правом технічного обслуговування та експлуатації телекомунікаційних мереж та надання в користування каналів електрозв'язку;
  
• надання послуг з технічного обслуговування та експлуатації: телемереж (телекомунікаційних мереж), мереж ефірного телемовлення, мереж ефірного радіомовлення, проводового радіомовлення;
  
• надання в користування каналів електрозв'язку: місцевих, міжміських, міжнародних;
  
• технічне обслуговування та експлуатація власних телекомунікаційних мереж, мереж ефірного теле- та радіомовлення, проводового радіомовлення, телемереж провайдером телекомунікацій;
  
• надання телекомунікаційних послуг провайдерами телекомунікацій;
  
• надання телекомунікаційних послуг, з використанням радіочастотного ресурсу;
  
• надання послуг доступу до Інтернету.
  

Однак, останнім часом, з’являється безліч публікацій, які намагаються, обґрунтувати необхідність переходу від бюрократичної державної системи ліцензування до спрощеної – дозвільної. З метою визначення переваг дозвільної системи нами був проведений аналіз результатів спрощення ліцензування у різних країнах світу.

У країнах Європейського союзу (ЄС) відсутнє спеціальне законодавство в сфері ліцензування. Ліцензійні відносини регулюються в різних країнах різними галузевими законами, також різниться і визначення галузей та видів діяльності, що підлягають ліцензуванню. Але на сьогоднішній день, на рівні ЄС прийнята Директива про дерегулювання, спрямована на скорочення регульованих видів діяльності на рівні країн-членів ЄС.

Як правило, у розвинених країнах застосовуються два види процедур видачі дозвільних документів: спрощена і стандартна [2].

Основними тенденціями у провідній світовій практиці щодо реформи дозвільної системи є:

• скорочення числа дозвільних документів, затвердження їх переліку законами;
  
• чітка регламентація вимог, що пред'являються до процедури видачі дозвільних документів;
  
• чітке визначення кваліфікаційних вимог;
  
• здійснення оцінки відповідності кваліфікаційним вимогам незалежними експертами;
  
• чітке визначення термінів дії та видів дозвільних документів;
  
• спрощення процедур отримання дозвільних документів шляхом застосування інформаційних технологій;
  
• електронна видача дозвільних документів, у тому числі ведення електронного обліку виданих документів з безкоштовним доступом в режимі “он-лайн”;
  
• відзив дозвільного документа тільки в судовому порядку.
  

Як позитивні результати реформування системи ліцензування можна відзначити наступне.

У Нідерландах скорочення процедур ліцензування забезпечило значну економію державних коштів. Реалізована Міністерством фінансів Нідерландів програма зі скорочення бюрократичних процедур дозволила заощадити щорічно 2,0 млрд. доларів США. До 2007 року економія коштів досягла 4,5 млрд. доларів США і склала чверть коштів, спрямованих на удосконалення системи ліцензування п'ятьма роками раніше. Крім того, в Нідерландах поступова відміна надлишкового ліцензування супроводжувалася передачею функцій регулювання бізнес-асоціаціям, здійснювався моніторинг реформ.

У країнах Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) спрощення процедур ліцензування здійснювалося шляхом введення електронного ліцензування (встановлення єдиної форми дозвільних документів, електронна подача заявок на їх отримання, електронний реєстр дозвільних документів), а також видача дозвільних документів в режимі “он-лайн” (Великобританія, Бельгія, Італія, Мексика, Нова Зеландія).

У Мексиці під час створення електронного реєстру ліцензій в ході інвентаризації дозвільних документів було скасовано понад 80% ліцензій на санітарну діяльність.

В Індії в результаті радикальної реформи дозвільної системи відбулося значне скорочення ліцензованих галузей – з 52 до 5, обсяг ВВП виріс з 3,5% до 6-7% на рік.

Реформа регулювання сприяє підвищенню ефективності економіки. Проте вплив на темпи економічного зростання оцінити складно. Аналіз, проведений ОЕСР, припускає, що її вплив може бути значним лише після закінчення декількох років. Наприклад, після лібералізації вимог у сфері авіаперевезень в Європі було видано 800 нових ліцензій. Розвиток конкуренції вплинуло на зниження тарифів, так в США тарифи знизилися на одну третину. У сфері телекомунікацій тарифи у Великобританії знизилися на 63%, Японії – на 41%, Фінляндії – на 66%. Зайнятість збільшилася на 10% [2].

В останні роки багато країн приступили до реформування дозвільної системи. Лідируючими країнами щодо створення умов для легкості ведення бізнесу в 2008 році стали Єгипет, Хорватія, Гана, Грузія, Колумбія, Саудівська Аравія, Кенія, Китай, Болгарія, Молдова. У цих країнах за порівняно короткий період в кілька разів скорочено час і витрати на відкриття бізнесу, значно ослаблені адміністративні бар'єри при отриманні дозволу на будівництво, видача багатьох дозвільних документів здійснюється за принципом “одного вікна”, що забезпечило зростання малого бізнесу, приплив інвестицій.

Як показав огляд зарубіжного досвіду, в останні роки більше 50 країн провели широкомасштабні і фундаментальні реформи систем державного регулювання підприємницької діяльності.

У процесі реформування широко застосовувався метод “гільйотини” з метою оцінки та підтвердження відповідності кожного нормативного правового акта і дозвільного документа певним цілям, принципам, вимогам. Нормативні акти, дозвільні документи, які не відповідали переліченим вимогам, були скасовані або спрощені кваліфікаційні вимоги. Дана робота проводилася за участю всіх зацікавлених сторін – державного та приватного секторів, включаючи громадські слухання, засобів масової інформації.

“Гільйотина” передбачає перегляд протягом невеликого терміну великої кількості регулювань і виявлення тих, які є економічно неефективними, недоцільними, збільшують витрати держави, підприємств, громадян. Запровадження такої стратегії швидкого дерегулювання дозволить зменшити регулятивне навантаження на суб'єкти господарської діяльності, а також скоротити кількість економічно недоцільних нормативних правових актів.

Таким чином, у міжнародній практиці відзначена тенденція до значного скорочення видів діяльності та операцій, здійснення яких зумовлено отриманням дозвільних документів. Також встановлено вимоги щодо здійснення підприємницької діяльності за рахунок введення єдиних режимів видачі дозвільних документів.

На основі узагальнення передового світового досвіду доцільно:

• забезпечення якості нормативних правових актів в області дозвільної системи шляхом проведення їх повної інвентаризації;
  
• уніфікація вимог до розроблення та змісту нормативних правових актів, які стверджують кваліфікаційні вимоги до здійснення регульованих видів діяльності;
  
• застосування перевірочних форм для видачі кожного виду дозвільного документа;
  
• ведення електронних реєстрів дозвільних документів;
  
• заміна державного регулювання гнучкими стандартами безпеки продукції;
  
• спрощення регулювання.
  

Проведений аналіз дозволяє продовжити дослідження з точки зору доцільності та економічної ефективності впровадження спрощеної дозвільної системи в сфері телекомунікацій України.

Список літератури:

1. Про телекомунікації: закон України від 18 листоп. 2003 р. № 1280-IV // Офіційний вісник України. – 2003. -№ 51. -Ст. 2644.
   
2. OECD Communications Outlook 2011[Електронний ресурс]. – Режим доступу: ссылка скрыта 
   

Чупринин В.Н.

Одесская национальная академия связи им А.С. Попова


СОВЕРШЕНСТВОВАНИЕ РАСЧЕТА СЕБЕСТОИМОСТИ УСЛУГИ СВЯЗИ


Аннотация. Предлагается новый метод расчета услуги связи.


Снижение расходов, связанных с производством услуг связи и доведением их до потребителей, способствует повышению конкурентоспособности операторов связи и более эффективному выполнению ими своей производственной и социальной миссии.

Одной из главных особенностей формирования себестоимости в отрасли является то, что в связи со спецификой технологического про­цесса, состоящего в том, что одни и те же производственные ресурсы различных цехов, производственных структур и организаций участвуют в производстве различных видов услуг, непосредственное отнесение всех статей затрат на производство по отдельным услугам связи не представ­ляется возможным, а следовательно, невозможен и их текущий учет. Поэтому с целью установления единообразия подходов к определению себестоимости были разработаны “Рекомендации по распределению затрат и определению себестоимости основных услуг общедоступной электри­ческой связи”.

В настоящее время расчет себестоимости услуги связи предлагается проводить с помощью разделенного учета. Методика сложная и неудобная для практического применения. Если просмотреть литературу по разделенному учету затрат в телекоммуникациях, то видно, что она писалась авторами, которые не совсем разбираются в отрасли связи. Так, например, в [1] говорится о сырье, полуфабрикатах (стр. 12). Однако известна одна из особенностей отрасли связи, что ее услуги не вещественные и поэтому сырья не требуют. Поэтому возникает недоверие к рекомендациям по разделенному учету затрат в телекоммуникациях.

На основании выше сказанного предлагаем рекомендации для расчета себестоимости услуги связи с учетом особенностей отрасли связи.

Согласно теории решения изобретательских задач, пройдем все ее этапы и разрешим данную проблему.

Определим противоречия системы. При существующей методике сложность системы возрастает, а удобство ее применения ухудшается. Если посмотреть навигаторы разрешения данной проблемы, то одним из них является “навигатор дробления”. Рекомендуется разделить объект на независимые части. Т.е. за единицу услуги брать не один тлф. разговор или 100 грн. услуг, а минуту различных видов сообщений: различные виды сообщений измеряются в минутах.

Таким образом данная система будет работать следующим образом, так на примере 3G определяется количество минут услуг различного вида за месяц (речевая связь, электронная почта, доступ в Интернет и др.).

Затем определяются затраты по каждому виду услуг, а именно: расходы на оплату труда, амортизация основных фондов, материальные расходы, прочие расходы.

Затраты на оплату труда определяется из расчета оборудования, которое используется при данном виде услуги. Зная это оборудование и т нормы обслуживания, определяем численность штата, что приведет к определению затрат и оплату труда.

Основным видом норм затрат труда для технического персонала является норма обслуживания, которая устанавливается для сменного персонала по оперативному наблюдению за работой оборудования и для участковых электромонтеров.

Для технического персонала, обслуживающего станционное оборудование, однотипное по затратам времени на один объект (на один канал независимо от типа каналообразующей аппарату­ры, на один передатчик независимо от мощности), норма обслу­живания рассчитывается по формуле (1)

Н_о = Т_см/Н_вр.об, (1)

где Н_о – норма обслуживания, выраженная количеством закреп­ленных объектов за одним работником или группой; Т_см – сменный фонд рабочего времени одного работника или группы, мин; Н_вр.об – норма времени обслуживания одного объекта в течение смены, мин;  – коэффициент использования сменного времени с учетом дежурного времени,  = 0,8 – 0,97 в зависимости от надежности работы оборудования.

Норма времени обслуживания представляет собой укрупненную норму времени и рассчитывается по формуле (2)

, (2)

где t_опі.– норматив оперативного времени на выполнение і-й операции, мин; m_i – частота выполнения i-й операция в течение смены; n – количество видов выполняемых операций в течение смены по обслуживанию объекта; К_д – коэффициент, учитываю­щий дополнительные необходимые затраты времени в течение смены. Коэффициент К_д можно определить по результатам непос­редственных наблюдений на рабочих местах или на основе уста­новленных нормативов времени по следующей формуле (3)

, (3)

где Т_п.з, Т_о.м, Т_р.п – нормативы времени на подготовительно-заключительную работу, обслуживание рабочего места, регламенти­рованные перерывы; Т_н.п.т. – минимально допустимые неустрани­мые перерывы из-за отсутствия работы; Т_оп – оперативное время в течение смены по нормальному балансу.

Норма обслуживания для участковых электромонтеров определяется протяженностью линейных сооружений в км. В связи с тем, что полный объем работ по обслуживанию линий связи выполняется за год, то норма обслуживания определяется исходя из годового объема работ по формуле

L = Ф_год/Н_вр, (4)

где L – нормативная протяженность участка, км; Ф_год – годовой фонд рабочего времени одного работника, ч; Н_вр – нормативные затраты времени на обслуживание одного километра линейных сооружений, ч.

Необходимые затраты времени на обслуживание одного кило­метра линий связи или трассы определяются по данным маршрут­ных фотографий рабочего дня и рассчитываются по формуле

, (5)

где t_i – время, необходимое на выполнение работы i-го вида по обслуживанию линейных сооружений, ч; q_i – объем работы i-го вида на участке за год в натуральном выражении; L_ф – фактиче­ская протяженность участка в период наблюдения, км.

Аналогичным образом определяется затраты на амортизацию основных фондов. Учитывая тип используемого оборудования при предоставлении услуги связи и норму амортизации, определяем затраты на аморт отчисления.

Состав материальных расходов отражает отраслевую специфику создаваемой услуги связи, а именно невещественный характер услуг, в связи с чем отсутствуют затраты на приобретение сырья и материалов, используемых в производстве продукта. В организациях связи к материальным расходам относятся затраты:

– на материалы и запчасти;

– на приобретение топлива, энергии;

– на оплату транспортных услуг;

– на содержание объектов природоохранительного назначения.

Общие прочие расходы определяются по каждому виду услуг косвенным методом.

Для ускоренного расчета эксплуатационных расходов в отрасли связи предлагается частная формула.

Эксплуатационные расходы по і-му виду услуги определяется по формуле:

, (6)

где З – фонд заработной платы; Н – начисление на зарплату; А – амор­тизационные отчисления; М – материалы и запчасти; Э – электро­энергия; Пр – прочие расходы; С_і – затраты по і-й статье.

Разделим правую и левую части уравнение на Сэ, получим

, (7)

где – удельный вес каждой статьи в общей сумме эксплуатационных расходов.

После преобразования формулы

,(8)

где Ш – численность работников; К – капитальные затраты; h – трудоемкость технического обслуживания; W – потребляемая мощность; Z – тариф за 1 кВтч;  – КПД электропитающей установки; а – норма амортизации; Т_с – продолжительность работы в сутки.

Подставляя численные данные предприятия связи в формулу (8), преобразуем ее в частную форму

. (9)

Разделив эксплуатационные расходы С_і-ой услуги за определенный период на количество минут услуг Т_і получим затраты за минуту услуги ()

. (10)

Таким образом, данный метод проще и применим к практическому использованию.


Список литературы

1. Сафонова Л.А. и др. Раздельный учет затрат в телекоммуникациях. Учебное пособие для вузов. – М.: Горячая линия, 2007. – 192 с.
   
2. Голубицкая Е.А. Экономика связи. – М.: ИРИАС, 2006. – 488 с.
   
3. Макаров С.Б. Телекоммуникационные технологии. – М.: Академия, 2006. – 256 с.
   

Шкода Т.Н.,Чередніченко Л.П.

Національний авіаційний університет


КАДРОВА ПОЛІТИКА ЯК ІНСТРУМЕНТ ПІДВИЩЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА