Тексти лекцій містять вимоги й рекомендації до виконання, оформлення, структури текстів лекцій з дисципліни "Міжнародна економіка". Укладач

Вид материала

Диплом

Содержание Структура платіжного балансу Показники різко зростають в кризових ситуаціях. Сучасна класифікація статей платіжного балансу за методикою МВФ В. Прямі інвестиції та інший довгостроковий капітал D. Помилки та пропуски F. Надзвичайне фінансування Методологія складання платіжного балансу 11.2. Платіжний баланс України, стан, структура, динаміка 11.3. Сутність світової макроекономічної рівноваги Сутність економічної рівноваги 11.4. Основні пропорції світової економіки 11.5. Механізм регулювання світової макроекономічної рівноваги Документарний переказний вексель для інкасування 12.1. Поняття, основні риси та форми міжнародної економічної інтеграції Таблиця 12.1 Форми міжнародної регіональної економічної інтеграції

Подобный материал:

• Міністерство освіти І науки україни харківська національна академія міського господарства, 1421.01kb.
• 1. Інтернаціоналізація економічного розвитку, 953.26kb.
• Конспект лекцій з дисципліни „Радіоекологія для студентів спеціальності 040106  „Екологія,, 1393.76kb.
• Конспект лекцій з дисципліни «Економіка та управління знаннями» для студентів спеціальності, 2560.48kb.
• Конспект лекцій з дисципліни " економіка праці І соціально трудові відносини", 2079.31kb.
• Методичні рекомендації для студентів спеціальності 03050901 «Бухгалтерський облік», 1826.99kb.
• Конспект лекцій для напряму підготовки 030503 «Міжнародна економіка» для підготовки, 983.08kb.
• Методичні рекомендації до семінарських занять І матеріали для організації самостійної, 649.53kb.
• Конспект лекцій, 1500.74kb.
• Конспект лекцій для студентів спеціальності "Правознавство", 1754.63kb.

Структура платіжного балансу:

• Торговельний баланс.
  
• Баланс послуг та некомерційних платежів.
  

• Баланс руху капіталів і кредитів.
  

Торговельний баланс — це співвідношення вартості експорту та імпорту.

Економічний зміст активу чи дефіциту торговельного балансу щодо конкретної країни залежить від її положення в світовому господарстві, характеру її зв’язків із партнерами та загальної економічної політики.

Баланс послуг та некомерційних платежів включає:

• платежі та надходження за транспортні перевезення, страхування, електронний, телекосмічний та інші види зв’язку, міжнародний туризм, обмін науково-технічним і виробничим досвідом, експортні послуги, утримання дипломатичних, торговельних та інших представництв за кордоном, передачу інформації, культурні та наукові обміни, різні комісійні збори, рекламу, організацію виставок, ярмарків, торгівлю ліцензіями, лізингові операції тощо;
  
• за прийнятими у світовій статистиці правилами у розділ “Послуги” входять, як не дивно, виплати прибутків від інвестицій за кордоном та процентів за міжнародними кредитами, хоча за економічним змістом вони звичайно ближчі до руху капіталу;
  
• за методикою МВФ показують односторонні перекази :
  

• державні операції – субсидії іншим країнам по лінії економічної допомоги, державні пенсії, внески в міжнародні організації;
  
• приватні перекази – перекази іноземних робітників, фахівців, родичів на батьківщину.
  

Три перелічені вище групи операцій – послуги, надходження від інвестицій, односторонні перекази – називають невидимими операціями на противагу експорту та імпорту реальних цінностей (товарів).

Баланс руху капіталів і кредитів – виражає співвідношення вивозу та ввозу державних і приватних капіталів, наданих і одержаних міжнародних кредитів.

За економічним змістом ці операції поділяються на дві категорії:

• міжнародний рух підприємницького капіталу;
  

• міжнародний рух позикового капіталу.
  

Міжнародний рух підприємницького капіталу включає:

• Вивіз капіталу:
  

• Прямі інвестиції за рубіж, проведені національними фірмами.
  
• Придбання національними інвесторами зарубіжних акцій та облігацій.
  
• Придбання національними резидентами банківських депозитів в зарубіжних банках.
  

• Приток капіталу :
  

• Прямі інвестиції в економіку країни, що здійснюються зарубіжними фірмами.
  
• Придбання зарубіжними інвесторами акцій та облігацій іншої країни.
  
• Придбання нерезидентами депозитів банків країни.
  

Міжнародний рух позикового капіталу включає:

• Довго- і середньострокові операції – це державні та приватні запозичення і кредити, які надаються на термін понад один рік.
  
• Короткострокові операції - включають міжнародні кредити терміном до одного року; поточні рахунки національних банків у закордонних банках (авуари); переміщення грошового капіталу між банками.
  

Помилки і пропуски – включає дані як статистичних похибок так і неврахованих операцій. Показники різко зростають в кризових ситуаціях.

Операції з ліквідними валютними активами – заключна стаття платіжного балансу, відображає операції з ліквідними валютними активами, в яких беруть участь державні валютні органи й у результаті яких відбуваються зміни як величини, так і складу центральних офіційних золотовалютних резервів.

Сучасна класифікація статей платіжного балансу за методикою МВФ:

А. Поточні операції

Товари

Послуги

Доходи від інвестицій

Інші послуги та доходи

Приватні односторонні перекази

Офіційні односторонні перекази

В. Прямі інвестиції та інший довгостроковий капітал

Прямі інвестиції

Портфельні інвестиції

Інший довгостроковий капітал

Підсумок А+В відповідає концепції базисного балансу в США

С. Короткостроковий капітал

D. Помилки та пропуски

Підсумок: А + В + С + D відповідає концепції ліквідності в США

Е. Компенсуючі статті

Переоцінка золотовалютних резервів, розподіл і використання СДР (СПЗ).

F. Надзвичайне фінансування

G. Зобов’язання, що складають валютні резерви іноземних офіційних органів.

Підсумок А + В + С + D + Е + F + G відповідає концепції офіційних розрахунків в США

Н. Підсумкова зміна резервів

СДР (СПЗ)

Резервна позиція в МВФ

Інші вимоги

Кредити МВФ

Методологія складання платіжного балансу визначається за допомогою міжнародного стандарту – “Керівництво з платіжного балансу”, що розробляється і періодично публікується МВФ. Останнє, п’яте видання Керівництва опубліковано у 1993 р. Прийнята МВФ система класифікацій статей платіжного балансу використовується країнами-членами Фонду як основа національних методів класифікації. Однак платіжні баланси промислово розвинутих країн і країн, що розвиваються, суттєво відрізняються як за методикою складання, так і за змістом. Схеми платіжних балансів, прийнятих сьогодні МВФ і ОЕСР, враховують спільні риси, притаманні всім розвинутим країнам, і водночас дають змогу кожній країна вносити свої корективи.

Фактори, що впливають на стан платіжного балансу.

• Нерівномірність економічного і політичного розвитку країн, міжнародна конкуренція.
  
• Циклічні коливання економіки.
  
• Зростання закордонних державних витрат, пов’язаних із мілітаризацією економіки і військовими витратами.
  
• Посилення міжнародної фінансової взаємозалежності.
  
• Зміни в міжнародній торгівлі.
  
• Вплив валютно-фінансових факторів.
  
• Негативний вплив інфляції.
  
• Торгівельно-політична дискримінація певних країн.
  
• Надзвичайні обставини – неврожай, стихійні лиха, катастрофи.
  

Економічні фактори, що впливають на платіжний баланс держави.

Таблиця 11.2.

Характеристика економічних факторів

Економічні фактори	Спосіб впливу
Темп інфляції	В результаті надмірного підвищення цін товари та послуги, що виробляються в середині в країні, стають надмірно дорогими для покупців – нерезидентів. В силу цього підвищення скорочується рівень експорту. Одночасно із-за підвищення рівня цін імпортні товари стають все більш принадливими для покупців в порівнянні з товарами, що виробляються в цій країні. Це сприяє збільшенню обсягу імпортних операцій.
Реальний ріст ВВП	Високі темпи росту ВВП ведуть до збільшення обсягів імпорту товарів та послуг, Ця тенденція пояснюється тим, що високі темпи росту ВВП означають, що підвищується рівень прибутків в середині країни, частина яких може бути використана на імпорт. Низькі темпи росту ВВП, навпаки, приведуть до зниження рівня імпорту товарів та послуг.
Процентні ставки	Рівні процентних ставок впливають на потоки капіталу, що вливаються в ринок облігацій і використовуються для інвестицій в грошовий ринок. Якщо в країні підвищуються процентні ставки, то можна чекати збільшення притоку капіталу для інвестицій в облігації з високою прибутковістю та в інші інструменти грошового ринку. І навпаки, якщо процентні ставки знижуються, то можна чекати відтоку капіталу, тому що фінансові центри інших країн стають більш принадливими для інвесторів.
Валютний курс “спот”	Валютний курс “спот” впливає на : Відносну вартість імпортних товарів в порівнянні з вартістю товарів, що вироблені в середині в країні. На відносну вартість експортних товарів в порівнянні з товарами інших країн (в країнах – імпортерах). Високий курс іноземної валюти перешкоджає проведенню імпортних операцій та сприяє проведенню експортних операцій. І навпаки, низький курс іноземної валюти створює сприятливі умови для імпорту та перешкоджає експорту.

Процес правки платіжного балансу


Платіжний баланс будь-якої країни підлягає процесу безперервної правки. Необхідність цієї правки пояснюється впливом різних економічних факторів на платіжний баланс.


11.2. Платіжний баланс України, стан, структура, динаміка


До 1993 р. статистика міжнародних операцій України була представлена торговельним балансом, балансом фінансових ресурсів та валютним планом країни.

Спеціальною Постановою Кабінету Міністрів України та Національного банку України від 17 вересня 1993 р. на Національний банк України було покладено відповідальність за складання узагальненого платіжного балансу України. Поява Концепції побудови банківської та грошово-кредитної статистики і статистики платіжного балансу (далі - Концепція) була зумовлена загальнодержавною потребою незалежної України у визначенні її місця в світовому співтоваристві, розвитку банківської та фінансової систем, а також у зв’язку з покладенням на Національний банк відповідальності за формування платіжного балансу держави.

Дану Концепцію було затверджено постановою Правління Національного банку України №101 від 20.05.1994 р.

Як зазначено у Концепції, розробка і складання платіжного балансу базуються на єдиній методології відповідно до стандартної класифікації компонентів і структури зведеної інформації. За формою складання платіжний баланс України визначається як зведений статистичний звіт (за певний період часу) про здійснення міжнародних операцій українських резидентів з резидентами інших країн світу.

Інформаційну базу платіжного балансу (як і в світовій практиці) становлять такі джерела:

• дані банківської системи про надходження платежів з-за кордону і здійснення платежів за кордон (фінансові операції з нерезидентами);
  
• інформація про пересування товарних потоків через кордон (міжнародна торгівля);
  
• статистичні спостереження підприємств та організацій з метою збирання повної та додаткової інформації (статистична звітність експортерів та імпортерів продукції, інвесторів, та одержувачів іноземних інвестицій тощо).
  

МВФ отримує платіжний баланс України з 1994 р. З квітня 1996 р. розпочато видання щоквартальника “Платіжний баланс України”, в якому публікуються табличні дані з платіжного балансу, аналітичні матеріали щодо розвитку зовнішнього сектора економіки та впливу поточної економічної політики на його стан.

Уперше сторінку України з показниками грошово-кредитної статистики (починаючи з грудня 1992 р.) і статистики платіжного балансу (починаючи з 1 кварталу 1994 р.) було надруковано у липневому випуску збірника МВФ - “Міжнародна фінансова статистика” (“International Finansсial Statistics” — публікується англійською мовою і виходить щомісячно з січня 1948 р. – основне статистичне видання Міжнародного валютного фонду). Україна стала шостою серед країн-членів МВФ (які входили до складу СРСР) – після Латвії, Литви, Естонії, Молдови та Росії, котрі представлені у зазначеному збірнику.

Національний банк України складає платіжний баланс, який базується на основі міжнародної операційній системі звітності (ITRS-international transaction reporting system), яка була розроблена у січні 1993 р. Операції звітуються у початковій валюті, накопичуються та кодуються у відповідності з ВРМ5 стандартною класифікацією.

Сучасний стан і динаміку платіжного балансу України можна подивитися за Інтернет-адресою Національного банку України.

11.3. Сутність світової макроекономічної рівноваги


Макроекономічна рівновага — одне з ключових понять, що розкриває закономірності розвитку господарства не тільки на макрорівні і в національному, й у світовому масштабі. Концептуальні засади теорії економічної рівноваги були сформульовані в XIX — першій половині XX ст. у працях західних економістів А. Курно, Л. Вальраса, В. Джевонса, А. Маршалла. Сучасні інтерпретації здійснені теоретиками неокласичного синтезу — американськими авторами Дж. Хіксом і П. Самуельсоном. Найдосконалішим € вчення про часткову і загальну економічну рівновагу (М. Кондратьєв). Член Римського клубу Е. Пестель дав визначення глобальної еконо­мічної рівноваги, російський учений О. Богданов ще у 20-ті роки вживав терміни «гранична» рівновага та «рухлива» рівновага. З часів Л. Вальраса в науковий обіг введено поняття «конкурентної» рівноваги, а в наші дні обґрунтовано норму рівноваги, статичну і динамічну рівновагу.

Сутність економічної рівноваги полягає в дотриманні відповід­ності між матеріально-речовою і вартісною частинами суспільного продукту, між попитом і пропозицією на ринку (товарному, інвес­тиційному, фінансовому, ринку праці, послуг, технологічному то­що). Економічна рівновага — це стан господарської системи, якого вона прагне, момент, поодинокий випадок її існування. Глобалізація сучасного економічного розвитку загострює проб­леми збереження екологічної рівноваги у природі, рівноваги між головними економічними регіонами світу: Північ — Південь, Схід — Захід тощо. Світова економічна рівновага — багатомірна і багатофакторна система, що формується під впливом сукупності різноспрямованих сил і складається з низки елементів. Вона за­знає дії природно-географічних сил, соціально-політичних, еко­номічних, національних, етнічних, історичних та інших факторів. Світова економічна рівновага має різні форми прояву: матері­ально-речову і вартісну, глобальну і регіональну, макро- і мікроекономічну та ін.

Матеріально-речова економічна рівновага — продукт індустрі­альної цивілізації, її найвищого, сучасного етапу. Вона передбачає дотримання певних пропорцій у світовому масштабі між голов­ними галузями сучасного виробництва: промисловістю і сільським господарством, видобувними й обробними галузями промислово­го виробництва, між різними видами транспорту, між сферою виробництва та інфраструктурою тощо. На постійні зміни, що відбуваються у сфері матеріального виробництва, спроможний реагувати лише ринок, який своїми зворотними сигналами сприяє дотриманню динамічної матеріально-речової рівноваги світу: Во­дночас поступове і зростаюче вичерпання головних природних ресурсів індустріального розвитку надзвичайно ускладнює і загос­трює проблему матеріально-речової економічної рівноваги на початку XXI ст.

Вартісна економічна рівновага характеризується зовнішніми та внутрішніми аспектами. її зовнішнім проявом є матеріально-ре­човий склад суспільного продукту чи світового товарообороту. Кореляційний зв'язок між вартісною і матеріально-речовою час­тинами будь-яких структур забезпечується за допомогою цін, ва­лютних курсів. Внутрішня будова вартісної рівноваги ґрунтується на співвідношенні між головними ліквідними засобами: золотом, міжнародними валютними ресурсами, національними вільно кон­вертованими валютами. І зовнішні, і внутрішні аспекти вартісної економічної рівноваги взаємодіють і відтворюються на світових грошовому, фінансовому, валютному, фондовому ринках. Кіль­кісні та якісні параметри вказаних ринків є своєрідними індика­торами, що фіксують стан і головні тенденції розвитку вартісної економічної рівноваги світу. На сучасному етапі її характер зумов­люють такі важливі процеси, як демонетизація золота, зміцнення міжнародних валют (СГО, євро), національних валют розвинутих країн.

Глобальна економічна рівновага визначається як такий стан, коли чисельність населення та обсяг капіталу залишаються не­змінними, а між силами, що впливають на їхні збільшення або зменшення, підтримується стійкий баланс. Е. Пестель називає такі три головні умови глобальної рівноваги:

• обсяг капіталу і чисельність населення залишаються постій­ними; темпи народжуваності та смертності однакові, так само як і попит на капітальні вкладення {інвестиції) та амор­тизація;
  

• усі початкові й кінцеві значення — народжуваності, смертності, інвестицій та амортизації капіталу — мінімальні;
  
• рівні, на яких стабілізується капітал та чисельність населення, і співвідношення між цими рівнями встановлює суспільство згідно зі своїми потребами.
  

Як бачимо, одна з перших спроб визначення глобальної еко­номічної рівноваги стосується національного господарства, в яко­му держава відповідними економічними та іншими засобами здат­на впливати на динаміку та структуру економічного розвитку. У світовому співтоваристві поки що не створено відповідних інсти­туційних структур, які могли б регулювати світову економічну систему. Таким чином, на нинішньому етапі глобальна еконо­мічна рівновага світу формується, з одного боку, на основі взає­модії національних господарських комплексів, з іншого — за допомогою імпульсів, які надходять із світового ринку.

Регіональна економічна рівновага найяскравіше проявляється в інтеграційних об'єднаннях. Наприклад, у Європейському Союзі вона втілюється у проведенні єдиної аграрної політики, в реалізації спільних науково-технічних програм, у створенні єдиного валютного союзу тощо. Східноєвропейський регіон характеризується на сучас­ному етапі серйозними порушеннями економічної рівноваги, роз­ривом господарських зв'язків, що встановлювалися протягом де­сятків років. Згортання економічних відносин, взаємне скорочення поставок сировини, готових виробів, товарів широкого вжитку бо­лісно позначаються на економічній ситуації в країнах Східної Європи, загострюють кризові явища і в народному господарстві в цілому, і в зовнішньоекономічних комплексах цих держав.

Надзвичайно важливим для міжнародних економічних відно­син, системи світогосподарських зв'язків є поняття граничної рів­новаги. Як правило, це такий ступінь економічної рівновага, який передує кризовим явищам у світовому господарстві. Згідно із «законом найменших», за О. Богдановим, гранична рівновага комплексу (системи) визначається його найслабшою ланкою. Не­минуча після досягнення граничної рівноваги криза являє собою не що інше, як перехід до нової рівноваги, з новими параметрами та компонентами. Такі якісні зміни парадигми світового господар­ства відбувалися після 1917 р. внаслідок кардинальних зрушень в економіці Росії, після Другої світової війни та в 50—60-ті роки XX ст., коли зазнала краху колоніальна система імперіалізму. Нова економічна рівновага встановлювалася після світової кризи 1929—1933 рр., після енергетичної кризи 70-х років, після кризи валютно-фінансової системи 1976 р., після розпаду СРСР у 1991р.

У літературі здійснено численні спроби формалізувати, тобто математично виразити, економічну рівновагу. Загальна еконо­мічна рівновага, як правило, визначається для окремих країн. Але існуюча модель може з деякими застереженнями поширюватися і на світове господарство в цілому. Спрощений математичний вираз світової економічної рівноваги має такий вигляд:


Фкс = £Вс + £РЗ, де Фкс — фонд кінцевого споживання; Хвс — сумарне вироб­ництво світу; — сумарні економічні резерви і запаси.

Наведене рівняння відображає головну мегапропорцію сві­тового господарства: співвідношення між виробництвом і спо­живанням. Із нього виводиться низка похідних рівнянь, що харак­теризують рух інвестиційних і трудових ресурсів, амортизаційні фонди і демографічні зрушення, конкурентну рівновагу тощо.


11.4. Основні пропорції світової економіки


Пропорції світової економіки уособлюють мільйони і мільярди економічних зв'язків, що здійснюються між її контр­агентами за певний проміжок часу. Здебільшого вони проявляють­ся на світовому ринку, в окремих сферах світового господарства, в сукупності міжнародних економічних відносин. Головними між­народними пропорціями, які характеризують стан, закономірності та тенденції світового господарства, є співвідношення: між попитом і пропозицією на світовому ринку; між сумою цін товарів і послуг у світовій торгівлі й кількістю міжнародних ліквідних засобів, що опосередковують рух товарних потоків та послуг; між матеріально-речовою і вартісною частинами світового товарообороту; між між­народним вантажооборотом і потужністю транспортних засобів, що забезпечують ці перевезення, та ін. В окремих сферах світового господарства формуються міжгалузеві й внутрішньогалузеві нату­ральні чи вартісні пропорції між добувними й обробними галузями промисловості; між харчовою та легкою промисловістю і сільським господарством; між нафтохімічною і нафтодобувною промисловістю; між промисловістю з виробництва мінеральних добрив і сільським господарством тощо.

Нарешті, формуються міжнародні пропорції в окремих підсисте­мах світогосподарських зв'язків. Так, у науково-технічній сфері підтримується співвідношення між фундаментальними досліджен­нями, прикладними розробками і дослідно-конструкторськими роботами, що дістає прояв у співвідношенні форм міжнародної науково-технічної кооперації, патентао-лщензійної торгівлі та на­уково-виробничого співробітництва. У валютно-фінансовій сфері складаються динамічні пропорції між різними валютами, що опо­середковують операції на світовому ринку товарів і послуг, на міжнародному фінансовому ринку, ринку інвестицій тощо. У цілому ж існує об'єктивна пропорція між промисловим, торговельним і позичковим капіталом. В останні десятиріччя намітилася негативна тенденція відриву фінансового, позичкового капіталу вад своєї першооснови — матеріально-речового змісту товарів, послуг і капіталів. Так, із щоденного обсягу валютних угод, що перевищує 1 трлн 150 млрд. дол., лише 10 % справді опосередко­вують рух реальних товарів і капіталів. Щорічна різниця між обсягами брутто і нетто міжбанківських операцій становила у 80-ті роки понад 800 млрд. дол. Зростання фіктивного капіталу і спеку­лятивні дії в цій сфері міжнародного економічного життя значно утруднюють дотримання рівноваги між найважливішими сферами світового господарства, про що свідчать спалахи світової фінан­сової кризи в Південно-Східній Азії (1997 p.), в Росії та Бразилії (1998 p.).


11.5. Механізм регулювання світової макроекономічної рівноваги


Світове господарство — надзвичайно складна система, що розвивається за притаманними їй законами і законо­мірностями. Пізнання головних тенденцій та суперечностей його розвитку дає можливості для створення певного механізму регу­лювання цієї органічної системи. На відміну від національних економік на рівні світового співтовариства відсутні якісь спе­ціальні організації, що забезпечували б підтримання економічної рівноваги, тобто збалансованого і пропорційного розвитку всіх елементів глобальної економіки. Світова економічна рівновага є продуктом взаємодії всіх країн планети, які входять у систему міжнародного поділу праці. Стихійний розвиток цих процесів в умовах посилення економічної єдності світу, формування цілісної міжнародної економічної системи може спричинити і вже нині спричинює такі наслідки, які можуть обернутися серйозними катаклізмами.

На рівні світового співтовариства здійснені окремі спроби ре­гулювання економічної рівноваги, передусім за допомогою низки спеціально створених міжнародних організацій. Вони стосуються окремих найбільш вразливих підсистем світового господарства: торгівлі, валютно-фінансових і кредитних відносин, промислового розвитку, навколишнього середовища, регіонального економіч­ного та науково-технічного співробітництва тощо.

Найповніше механізми колективного управління і регулювання міжнародних економічних відносин представлені в системі Організації Об'єднаних Націй. Ці питання ґрунтовно обговорю­ються на сесіях Генеральної Асамблеї (найвищий орган ООН), особливо на її спеціальних засіданнях, у Секретаріаті, в Еко­номічній і Соціальній раді (ЕКОСОР), у Другому комітеті з еко­номічних і фінансових питань та ін. Ряд створених при ООН міжнародних організацій займаються вузькими проблемами між­народного економічного спілкування, мають функціональну спря­мованість. Серед них Конференція ООН з торгівлі й розвитку (ЮНКТАД), Організація ООН із промислового розвитку (ЮНІДО), Міждержавний комітет ООН з науки і техніки з метою розвитку, Програма ООН із навколишнього середовища і т. д.

Значною подією міжнародного економічного життя стали рі­шення І спеціальної сесії (1974 р.) та II спеціальної сесії Генераль­ної Асамблеї ООН, які прийняли Декларацію і Програму дій щодо встановлення нового міжнародного економічного порядку (НМЕП) та Хартію економічних прав та обов'язків держав. Ще раніше, починаючи з 1961 р., в ООН почали розроблятися стратегічні програми економічного розвитку на десятиліття: 1961—1970, 1971—1980, 1981—1990, 1991—2000 рр.

Широкі повноваження з регулювання міжнародних економіч­них відносин має Економічна і Соціальна рада. Численні ко­мітети, комісії, що охоплюють усе розмаїття економічного та соціального життя планети, покликані реалізувати положення Статуту Ради, у п'ятому пункті якого прямо вказується на необ­хідність забезпечення рівноваги системи в цілому.

Глобальне економічне регулювання здійснюють також Між­народний валютний фонд, Міжнародний банк реконструкції та розвитку, Світова організація торгівлі (СОТ). Причому СОТ є самостійною організацією, що діє поза системою ООН. Ця уні­кальна міжнародна організація регулює більш ніж 80 % світового товарообороту в напрямі дедалі більшої лібералізації міжнародної торгівлі, додержання погоджених правил її ведення.

Міжнародний валютний фонд, членами якого є понад 150 дер­жав, зосереджує свою діяльність на регулюванні валютних курсів, багатосторонню! системи платежів, платіжних балансів країн-членів і наданні валютних коштів для фінансування зовнішніх боргів та ін. Міжнародний банк реконструкції та розвитку, ство­рений, як і МВФ, за Бреттон-Вудськими угодами (1944 р.), го­ловним чином займається середньо- та довгостроковим кредитуванням інвестиційних проектів, що передбачають нове капітальне будівництво або ж суттєві структурні зрушення у країнах-членах.

Зростаючий вплив на світогосподарські процеси справляють також щорічні наради семи провідних країн Заходу (США, Кана­да, ФРН, Англія, Франція, Італія, Японія), рішення міжурядової Організації економічного співробітництва й розвитку та ін.

Проблеми економічної рівноваги регіональних масштабів регу­люються регіональними економічними комісіями ООН, що діють у системі ЕКОСОР. Вони охоплюють усі регіони світу, в тому числі Європу (ЄЕК), Азію і басейн Тихого океану (ЕСКАТО), Африку (ЕКА), Латинську Америку і Карибський регіон (ЕКПАК), Західну Азію (ЕКЗА). Поряд із цим регіональне співробітництво здійснюється за допомогою інтеграційних механізмів, що скла­лися передусім у Західній Європі, Південно-Східній Азії, в Ла­тинській Америці.


Глосарій

Авансова оплата — імпортер самостійно або через свій банк чи банк – експортера оплачує товар у момент передачі ним замовлення експортеру.

Акредитив – угода, де банк зобов’язується за проханням клієнта оплатити документи третій особі (бенефіціару-експортеру), на користь якого відкрито акредитив, чи оплатити акцепт трати, яку виставив бенефіціар. Чи негоціацію (купівлю) документів. Виставлені йому експортером (бенефіціарієм) відповідно до певних умов.

Банківський вексель — цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов’язання боржника (векселедавця) сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю).

Банківський переказ – це розпорядження, що пересилається (як правило, електронною поштою) банком однієї країни банкові іншої країни. За його допомогою дається вказівка дебетувати депозитний рахунок першого з них і кредитувати рахунок певної особи чи установи.

Банківський чек – письмовий наказ банку – володаря авуарів за кордоном своєму банку – кореспонденту про перерахування визначеної суми з його поточного рахунку власнику чека.

Відкритий банківський рахунок — метод платежу, за яким продавець просто відправляє рахунок-фактуру покупцеві, який має заплатити у визначений час після її отримання (ніякого документарного підтвердження, використовується тільки з філіями та іншими підрозділами).

Документарний переказний вексель для інкасування — експортер після здійснення перевезення товарів імпортеру, пред’являє вексель і документи у свій банк. Банк передає їх банку – імпортера для інкасації. Експортер отримує гарантії, що він отримає оплату до того, як документи будуть передані імпортеру. А імпортер отримує гарантії, що всі документи будуть у належному стані.

Зовнішньоекономічна угода (контракт) – це матеріально оформлена угода суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення їхніх взаємних прав та обов’язків у зовнішньоекономічній діяльності.

Інкасо — банківська операція, завдяки якій банк за дорученням клієнта отримує платіж від імпортера за відвантажені в його адрес товари і послуги, зараховуючи ці кошти на рахунок експортера в банку.

Комерційна тратта (переказний комерційний вексель) — містить письмовий наказ векселядержателя (трассанта), адресований платнику (трассату), сплатити третій особі (ремітентові) певну суму грошей у певний строк.

Консигнація – означає, що експортер транспортує свої товари імпортеру, але при цьому зберігає право власності на ці товари до тих пір поки імпортер не продасть їх та не розрахується з експортером ( консигнатором).

Міжнародні розрахунки – це система організації і регулювання платежів у сфері міжнародних економічних відносин.

Платіжний баланс (balance of payments) – це балансовий рахунок міжнародних операцій як вартісне вираження всього комплексу світогосподарських зв’язків країни у формі співвідношення надходжень та платежів.


Питання для самоконтролю за темою 11:

7. Дайте визначення платіжного балансу. Який його економічний зміст?
   
8. Яка структура платіжного балансу?
   
9. Дайте визначення активу або дефіциту торговельного балансу?
   
10. Які основні складові балансу послуг?
    
11. Яка структура балансу руху капіталів і кредитів?
    
12. Охарактеризуйте операції з ліквідними валютними активами.
    
13. Яка сучасна класифікація статей платіжного балансу за методикою МВФ?
    
14. Перелічіть основні фактори, які впливають на платіжний баланс.
    
15. Сутність світової економічної рівноваги.
    
16. Основні пропорції світової економіки.
    
17. Механізм регулювання світової економічної рівноваги
    

ПЛАН СЕМІНАРСЬКОГО ЗАНЯТТЯ за темою 11:

1. Економічна сутність платіжного балансу.
   
2. Структура платіжного балансу.
   
3. Класифікація платіжного балансу за методикою МВФ.
   
4. Фактори, що впливають на стан платіжного балансу.
   
5. Платіжний баланс України. Сучасний стан.
   
6. Сутність світової макроекономічної рівноваги.
   
7. Основні пропорції світової економіки.
   
8. Механізм регулювання світової макроекономічної рівноваги
   

література


Основна

1. Боринець С.Я. Міжнародні фінанси: Підручник. – К.: Знання-Прес, 2002. — с. 223-233.
   
2. Внешнеторговые сделки/ Составитель И.С.Гринько – Сумы: Фирма “Реал”, 1994. — с. 96.
   
3. Киреев А.П. Международная экономика. В 2-х ч. – Ч.II. Международная макроекономика: открытая экономика и макроэкономическое программирование. Учебное пособие для вузов. — М.: Междунар. Отношения, 2000. — с. 126-151.
   
4. Международные валютно-кредитны и финансовые отношения: Учебник / Под. ред Л.Н.Красавиной. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Финансы и статистика, 2000. – с. 211-228, 122-154.
   
5. Рязанова Н.С.Міжнародні фінанси: Навч.-метод. посібник для самост. вивч.дисц. – К.: КНЕУ, 2001. — с. 94-105.
   
6. Шемет Т.С. Міжнародні фінанси: Підручник / За заг.ред. А.А. Мазаракі. – К.: Київ.нац.торг.-екон. ун-т, 2000. — с. 67-93.
   

Додаткова

9. Авдокушин Е.Ф. Международные экономические отношения. Учеб. пособие. - М.: ИВЦ "Маркетинг", 1998. – с. 157-178.
   
10. Боринець С. Я. Міжнародні валютно-фінансові відносини : Підручник. – 2-ге вид., перероб. й доп. – К.: Т-во “ Знання “ , КОО, 1999. – 305 с.
    
11. Долгов С.О. Единая валюта стран Европейского союза - евро: проблемы и перспективы // Деньги и кредит, 1998. -№7. - с.29-45.
    
12. Козик В.В., Панкова Л.А., Даниленко Н.Б. Міжнародні економічні відносини:Навч.посібн.для студентів економічних спеціальностей. Львів: Видавництво Державного університету “Львівська політехніка”,1999 -с.166-186.
    
13. Кругман П.Р., Обстфельд М. Международная экономика: Теория и политика. Учебник для вузов: Пер. с англ. - М.: Экономический ф-т МГУ, ЮНИТИ, 1997. – с. 334-633.
    
14. Кузнецова Н.В. Перспективи створення валютної системи / Фінанси України, 1997. - №12. - с. 59-63.
    
15. Миклашевская Н. Валютный курс./ МЭ и МО, 1998. - № 2. - с. 52-66.
    
16. Миклашевская Н. Платежный баланс./ МЭ и МО, 1998.- № 1. - с. 66-80.
    
17. Михайлов Д.М. Международные расчеты и гарантии. - М.: ФБК - ПРЕСС, 1998.
    
18. Міжнародні валютно-кредитні відносини: Підручник / За ред. А.С. Філіпенка. - К.: Либідь, 1997.
    
19. Міжнародні економічні відносини: Сучас. міжнарод. економ. відносини: Підручник для студентів екон. вузів і фак. /А.С. Філіпенко, В.А. Вергун, С.Я. Боринець/, - К.: Либідь, 1992. - с. 15-162.
    
20. Овчиников Г.П. Международная економика: Учеб.пособие – спб: из-во Михайлова В.А. ” Полиус ”, 1998, с. 11-39, 69-259.
    
21. Пискулов Д.Ю. Теория и практика валютного дилинга // Foreing Exchange and Money Market Operations: Прикладное пособие. – 3-е изд., испр. и доп. – М.:ДИАГРАММА 1998. –256с.
    
22. Світова економіка: Підручник /А.С. Філіпенко, О.І. Рогач, О.І. Шнирко та ін.- К.: Либідь, 2000.
    

Тема 12. міжнародна РЕГІОНАЛьна інтеграція


План

12.1.Поняття, основні риси та форми міжнародної економічної інтеграції.

12.2. Сучасні особливості процесів міжнародної економічної інтеграції у різних частинах світу.

12.3. Потенціал та проблеми створення вільних економічних зон.


12.1. Поняття, основні риси та форми міжнародної економічної інтеграції


Розвиток світових продуктивних сил на сучасному етапі все більш набуває характеру цілісності та безперервності їх національних елементів. Це обумовлює перевагу доцентрових сил у розвитку світового господарства та зростання відкритості національних економік, виступає каталізатором інтернаціоналізації господарського життя. Сучасний світовий економічний розвиток характеризується двома головними тенденціями. З одного боку, зростають, посилюються і домінують процеси міжнародної економічної інтеграції. Міжнародна економічна інтеграція як явище характеризується відсутністю будь яких форм дискримінації іноземних партнерів у кожній із національних економік, а як процес виявляється в стиранні відмінностей між економічними суб'єктами різних країн. А з іншого боку дані процеси проходять не прямолінійно, оскільки поряд з інтеграційними процесами в окремих регіонах світу мають місце й дезінтеграційні процеси, що викликані політичними, національними та релігійними причинами (наприклад, на євразійському просторі колишнього СРСР, у Центральній і Південно-Східній Європі, на Балканах та ін.).

Міжнародну економічну інтеграцію можна визначити як якісно новий етап розвитку і форму прояву інтернаціоналізації господарського життя, що передбачає зближення і взаємопристосування, переплетення всіх структур національних господарств.

У широкому розумінні міжнародну економічну інтеграцію визначають і як відносини, і як процес. Інтеграцію в першому розумінні можна тлумачити як відсутність будь-якої форми дискримінації іноземних партнерів і кожній із національних економік. У такому плані міжнародна економічна інтеграція розглядається як найвищий рівень розвитку МЕВ. Як процес інтеграція проявляється в стиранні відмінностей між економічними суб'єктами – представниками різних держав. На мікрорівні вирізняють горизонтальну і вертикальну інтеграцію.

Горизонтальна інтеграція виникає при злитті фірм, які виробляють подібні або однорідні товари з метою їх подальшої реалізації через спільну систему розподілу й отримання при цьому додаткового прибутку, і супроводжується виробництвом за кордоном товарів, аналогічних тим, що виробляються в країні базування.

Вертикальна інтеграція передбачає об'єднання фірм, які функціонують у різних виробничих циклах. Розрізняють три форми вертикальної інтеграції:

1. інтеграція «вниз» (наприклад, приєднання заводу-виробника сировини чи напівфабрикатів до компанії, яка веде головне виробництво);

2. виробнича інтеграція «вгору» (наприклад, придбання сталеплавильною компанією заводу, що виробляє металоконструкції);

3. невиробнича інтеграція «вгору», що включає сферу розподілу.

На певному рівні розвитку мікроінтеграції виникають транснаціональні корпорації. Вони є найбільш інтегрованими мікроструктурами (зокрема, Chrisler, General Motors, Volkswagen, Toyota, Honda - вертикальна, a Exoon, Mobil, Texaco - горизонтальна інтеграція).

Н
а рівні національних економік інтеграція розвивається на основі формування економічних об'єднань країн з тим чи іншим ступенем узгодження їх національних політик. Тут йдеться про явище економічного регіоналізму. Отже, маємо дворівневу структуру інтеграційного процесу (рис.12.1).


Рис. 12.1. Структура інтеграційного процесу


Процес економічної інтеграції відбувається тоді, коли дві або більше країн об'єднуються разом для створення ширшого економічного простору. Країни укладають інтеграційні угоди, сподіваючись на економічний виграш, хоча можуть також переслідувати політичні та інші цілі. На макрорівні розглядають такі основні форми міжнародної регіональної економічної інтеграції: зона преференційної торгівлі; зона (асоціація) вільної торгівлі; митний союз, спільний ринок, економічний та політичний союзи (табл. 12.1).

Зона преференційної торгівлі – зона з пільговим торговельним режимом, коли дві або декілька країн зменшують взаємні тарифи з імпорту товарів, зберігаючи рівень тарифів в торгівлі з іншими країнами. Найбільш показовим історичним прикладом такої форми інтеграції є преференційна система Британського співтовариства (з 1932 р.), що об'єднувала 48 держав.

У зонах вільної торгівлі діє особливий пільговий торговельний режим для країн-учасниць за рахунок усунення внутрішніх тарифів при їх збереженні в торгівлі з іншими країнами. Типовими прикладами є Європейська асоціація вільної торгівлі (1960 p.), зона вільної торгівлі «США—Канада» (1988 p.), Північноамериканська угода про вільну торгівлю (НАФТА).

Таблиця 12.1

Форми міжнародної регіональної економічної інтеграції

Форми міжнародної економічної інтеграції	Ключові характеристики
	Зниження внутрішніх тарифів	Усунення внутрішніх тарифів	Спільний зовнішній тариф	Вільний рух капіталів та робочої сили	Гармонізація економічної політики	Політична інтеграція
Зона преференційної торгівлі
Зона (асоціація) вільної торгівлі
Митний союз
Спільний ринок
Економічний союз
Політичний союз

Наступною сходинкою міжнародної економічної інтеграції є митний союз. Митний союз - це угода двох або декількох держав, що передбачає усунення внутрішніх тарифів та встановлення спільного зовнішнього тарифу. Таким чином, митний союз передбачає заміну декількох митних територій однією при повній ліквідації митних податків в межах митного союзу і створенні єдиного зовнішнього митного тарифу.

Угоди про створення митного союзу діяли у Бенілюксі (з 1948 р.), В Європейському союзі (з 1968 p.).

Митний союз перетворюється у спільний ринок з усуненням будь-яких обмежень на переміщення товарів, послуг, а також виробничих факторів – капіталу і робочої сили.

У рамках спільного ринку забезпечується вільний рух не тільки товарів, а й послуг, капіталів та громадян (робочої сили). Такі умови економічних взаємовідносин у цілому характерні для Європейського союзу.

Передумови переходу до спільного ринку створює митний союз, оскільки він ліквідує митні податки між державами-учасницями і розробляє єдину торгівельну політику щодо третіх країн. Проте для створення спільного ринку лише цього недостатньо, оскільки потрібно вирішити ще декілька надзвичайно важливих завдань, а саме:

• розробити спільну політику розвитку окремих галузей і секторів економіки (вибір конкретної галузі чи сектора залежить від того, наскільки це важливо для майбутнього закріплення інтеграції. В Європейському Союзі при переході до спільного ринку пріоритетними сферами було визнано сільське господарство та транспорт);
  
• створити умови для вільного переміщення капіталу, робочої сили, послуг та інформації (що доповнить вільне переміщення товарів);
  
• сформувати спільні фонди сприяння соціальному та регіональному розвитку.
  

Ці економічні кроки обумовлюють необхідність проведення гармонізації та уніфікації національних законів, а тим самим потребують формування наднаціональних органів управління і контролю.

Побудова спільного ринку повинна завершитися створенням справді єдиного економічного, правового та інформаційного простору і дати імпульс для переходу до якісно нової сходинки економічної інтеграції – економічного союзу.

В економічному союзі вільний рух факторів і результатів виробництва доповнюється гармонізацією внутрішньої та зовнішньої економічної політики. В країнах-учасницях функціонує, як правило, єдина грошова одиниця.

Ознаками економічного союзу є:

1. ліквідація будь-яких торгівельних обмежень і проведення єдиної зовнішньоторговельної політики;
   
2. вільне переміщення товарів, послуг, капіталу та громадян;
   
3. жорстка координація (по суті – єдність) економічної, фінансової та соціальної політики.
   

Прикладом таких союзів є Бенілюкс (з 1960 p.), Сполучені Штати Америки, Радянський Союз (до 1991 р.). На стадіях практичної реалізації плани щодо створення економічного і валютного Європейського союзу.

На основі економічних створюються і політичні союзи, в яких поряд з економічною забезпечується й політична інтеграція.

Економічна природа інтеграційних угруповань та взаємовідносин між країнами, що їх утворюють, зумовлюють логіку і наступність у становленні та розвитку форм міжнародної регіональної економічної інтеграції.

При утворенні зон преференційної та вільної торгівлі, митних союзів міждержавні відносини стосуються лише сфери обміну, тобто розвивається торговельна інтеграція. Глибші форми міждержавної координації створюють умови для інтеграції і у сфері виробництва. Рівні, форми та типи міжнародної економічної інтеграції тісно взаємопов'язані (рис. 12.2).

Для створення економічного інтеграційного угруповання двох чи кількох країн необхідні певні політико-правові, економічні, соціально-культурні та інфраструктурні умови. З політико-правової точки зору принципове значення

мають сумісність політичних устроїв та основного законодавства країн, що інтегруються. Ключовими щодо економічних умов інтеграції є такі критерії: рівень розвитку країн, їх ресурсні та технологічні потенціали; ступінь зрілості ринкових відносин, зокрема національних ринків товарів, послуг, капіталу та праці; масштаби та перспективи розвитку економічних взаємозв'язкі в країн і т. ін.; важлива також інфраструктурна та соціально-культурна сумісність. При цьому процеси формування економічних інтеграційних угруповань країн мають яскраво виражену регіональну специфіку.

Слід зазначити, що економічні інтеграційні угруповання країн можуть формуватися різними шляхами: